Caleb

Сторінки (1/48):  « 1»

Природа душі

Я  сеню  вкриюсь  зелених  дерев,
Сховаю  від  вас  душі  своєї  рев,
Як  поневолений  лев  виє  вона,
Бо  мучить  її  біль  неземна.

В  неволі  закута  страждає  душа,
Бо  тілом  ось  цим  покрита  вона.
Свободу  шукає  з  життя  у  життя,
Сасіння  жадає  із  забуття.

Не  варто  природу  собі  підкоряти,
Природі  себе  ти  готуйся  віддати.
Природа  -  це  мати  усього  живого,
А  ви  їй,  браття,  стільки  робите  злого.

Не  ждіть  тепер  ви  щастя  земного.
Хто  ворог  її  -  той  ворог  живого.
Без  неї,  дурні  -  ви  не  здатні  нічого.
Любіть  те  що  є,  бо  не  дано  другого.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734965
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.05.2017


Моя Нація

Моя  Нація

Привіт,  я  твоя  Нація.  
Я  те  середовище,  в  якому  ти  живеш,  ростеш,  пізнаєш  і  формуєшся.  
Твоя  нація  -  твої  батьки,  діди,  прадіди,прабабці.  
Я  твої  друзі,  твоє  оточення,  твої  співробітники,  я  твоє  керівництво.  
Але  я  не  ти...  
Я  не  достойний  бути  частиною  цієї  гармонії  і  благовонії  яку  називають  Українською  нацією.  “Благо-вонія”  –  просто  гарне  слово.  Вонь  во  благо.  
Ну  бо  як  ще  пахне  наша  нація?  
Ранковим  перегаром?  
Немитим  роботягою?
Набитою  маршруткою?
Сміттєвими  баками?  Чи  просто  сміттям?  Хоча  баки  без  сміття  смердять  так  само  як  і  зі  сміттям...  
Презервативами  під  вікнами  дев’ятиповерхівок?  Чи  змарнованою  цьнотою  невихованих  дівчат?  
Боже!  Боженько...  я  не  відчуваю  себе  частиною  цієї  нації...Я  не  відчуваю  любові  до  всього  цього  смердючого  люду,  я  люблю  кожну  людину  окремо,  але  коли  ви  разом...Коли  ви  РАЗОМ,  та  коли  ви  разом,  ви  тільки  напиваєтесь  і  стрибаєте  на  співучках  від  дешевих  спецефектів.  Зажимаєтесь  в  свіжообісцяних  кущах  і  трахаєтесь  в  громадських  туалетах.
 
Нація,  ви  смачно  хаваєте  те,  що  вам  зі  сцени  диктують  наряжені  шахраї,  і  це  вас  підносить,  це  вас  надихає,  дає  наснагу  щось  робити,  дає  переконання,  ідеологію.  Надихає  на  пяні  подвиги,  дає  наснагу  робити  все  заради  власної  деградації,  дає  переконання  у  власній  зверхності  і  величі,  дає  ідеологію  помераючої  нації.
Це  все  планомірне  забивання  голови  тупняком,  рекламними  слоганами,  лабутенами,  сіськами,  піськами,  матами,  прикладами  невдалого  життя,  фейлами  та  пародією  на  мистецтво  робить  вас  виродками.
Коли  ви  разом  і  коли  у  вас  один  мозок  на  тисячі,  коли  ви  соціальне  зомбі,  енергетично  і  ментально  зшите  докупи  з  сотень,  тисяч,  мільйонів  тіл.  Ви  Нація.  Нація  зі  славетною  історією,  чорною  буденністю  і  відсутністю  майбутнього.  
Адже  яке  може  бути  майбутнє  в  людей  вирощених  на  інформаційно  моральному  звалищі?  Ви  не  помічаєте  нічого,  що  знаходиться  далі  горлечка  пляшки,  з  якої  ви  п’єте  та  перших  сідниць/цицьок  які  ви  помічаєте  відірвавшись  від  пляшки.  
Вся  ваша  національна  культура  базується  на  задоволені  потреб  тіла  притому  в  дуже  деструктивному  ключі.  Ви  піднімаєте  власну  самооцінку  за  рахунок  заниження  чиєїсь,  тим  самим  прирікаєте  себе  стати  жертвою.  Адже  сьогодні  ви  хижаки,  а  завтра  ви  здобич.
Ви  нарко-нація,  сектанти  Гарної  Пляшки  Гівна  Бактерій  які  поклоняються  їй  за  кожної  нагоди  хай  то  християнське  свято,  чи  хеловін.  
Ви  на  випивку  і  на  цигарки  витрачаєте  більше,  аніж  на  освіту  і  медицину.  На  2012  рік  середньостатистичний  українець  випивав  8  літрів  спирту  в  рік.  І  це  ви  врахуйте  що  є  куча  сектантів  які  не  пють,  а  ще  є  діти  які  не  доросли.  Можна  сміло  сказати  що  середній  ПЮЩИЙ  випиває  16-20  літрів  спирту  в  рік.
Хоча  в  усьому,  що  я  сказав,  немає  нічого  страшного.  Україна  займає  4  місце  в  світі  після  Росії  Білорусії  та  Польщі.  Так  що  тіштесь,  ви  не  самі  гірші  в  цьому  плані.
Всі  нації  зроблені  по  одному  шаблону,  просто  різними  кольорами  намальовані.  Так  що  весь  ваш  націоналізм,  расизм,  нацизм,  фашизм,  онанізм,  національна  свідомість,  національне  безсвідоме,  національна  втрата  свідомості,  національний  онанізм,  національні  ідеї,  національні  канали,  анали,  універсали,  університети.  НАЦІОНАЛЬНІСТЬ.  Це  все  не  варте  і  какашки  бездомної  сучки  яку  стерилізували  для  її  ж  блага,  позбавивши  тим  самим  сенсу  життя  –  продовження  роду.  Це  все  пусте  поки  ви  не  будете  вести  себе  як  людина  розумна,  а  не  людське  тіло  одержиме  низькими  бажаннями  і  алкогольними  духами.  І  не  буде  щастя  у  вас  допоки  ви  не  почнете  виконувати  свої  обовязки,  що  тим  самим  гарантуватиме  вам  виконання  ваших  прав.  Вибачте,  сказав  щось  занадто  складне  для  особ  с  середнім  IQ  70.

Вся  та  національна  ідеологічність  це  лише  нав’язаний  спосіб  мислення,  щоб  розпорошити  людство  на  нації,  нації  на  націоналістів,  нацистів,  жидів,  срак,  баньк,  і  взагалі.

Взагалі,  моя  Нація  –  мій  сором,  мій  ярлик  і  моє  покарання.  Моя  Нація  –  це  смердючі  п’яні  мужики,  моя  Нація  –  це  постійні  вибори  без  права  вибору,моя  Нація  –  це  герої  які  ховаються  від  воєнкомату,  моя  Нація  –  це  жінки  з  якими  не  збудуєш  сімю,  бо  що  б  ти  не  вибрала,  моя  Націє,  нічого  не  зміниться  на  краще,  моя  Нація  –  це  п’яна  молодь  під  магазинами,  моя  Нація  –  це  відгамселені  мамою  діти,  моя  Нація  –  це  правидні  лицеміри  які  тільки  чекають  можливості  дорватись  до  коритця  в  якому  одні  лишень  помиї  моя  Нація  –  це  ви,  ті,  хто  читає  чи  слухає  це.  Моя  Нація  має  прекрасне  минуле,  легендарне  і  героїчне,  моя  Нація  має  рабське  майбутнє.  
Ну,  як  на  мене,  це  все  одно,  що  його  не  мати.  Бо  жити  на  своїй  землі  і  служити  всякому,  хто  прийде  сюди,  це  наша  національна  традиція,  така  сама  як  впивання,  закидання  всім  чим  можна  і  побиття  своїх  жінок,  дітей,  побратимів  по  Нації  в  кінці  кінців.

Людисько,  глянь  на  себе  збоку,  подивись  зі  сторони  на  своє  існування,  втопись  у  сльозах  сміху  з  самого  себе.  Бо  якщо  ви  і  далі  кінчатимете  від  дешевих  феєрверків  торчатимете  під  стрибаючих  на  сцені  наряжених  шахраїв,  які    думають  не  про  ваше  благо,  а  про  свій  достаток,  який  і  так  вже  не  принесе  їм  щастя.  Якщо  ви  читатимете  книжки  про  наркоманів  і  проституток  і  перебиратимите  їх  якості  ви  ніколи  не  здобудете  щастя,  заради  якого  ви  так  деструктивно  себе  катуєте,  і  ці  катування  сприймаєте  за  щастя.
Якщо  ви  не  поймете,  що  те  що  ви  бажаєте  і  робите  навязано  вам,  заради  вашої  ж  деградації,  і  не  почнете  шукати  в  цьому  житті  можливостей  для  розвитку  то  ви  виздихаєте  як  ті  стерилізовані  собаки,  і  не  буде  ні  України,  ні  нацизму,  ні  націоналізму  і  решти  гівна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641155
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2016


Дуель-2

Дуель

Вже  більше  ніж  пів  року  пройшло  з  того  дня,  коли  мені  наснився  той  сон  про  вчителя.  Мітка  вже  давно  зійшла,  як  виявилось,  я  просто  приспав  шию,  і  утворилася  така  фігурка  на  ній,  до  обіду  того  ж  дня  і  сліду  не  залишилось.  Все  що  мені  залишалось,  це  просто  продовжувати  жити  далі,  в  цьому  людському  копошінні,  де  всі  труться  своїми  брудними  тілами  в  ідеально  забитих  маршрутках.  
Тільки  б  втримати  це  божевілля.  
Хамовиті  бабусі  в  шубах  з  хутра  майстерно  проклинають  всіх  молодих,  заздрять  дряхлі  самозакохані  мумії,  вам  ще  трішки  залишилось,  ще  трішечки,  я  вийду  і  в  маршрутку  влучить  якась  бомба,  чи  може  всередині  камікадзе  підірветься  і  полетите  в  кращий  світ,  де  будуть  тільки  старі,  а  маршрутки  будуть  як  великі  торгові  центри,  шоб  ви  там  могли  безцільно  копошити  і  нікого  не  проклинали,  а  головне  їхати  кудись.
Зима  цього  року  мігрувала  до  нас  десь  з  півдню,  2  місяці  Україна  тягнулась  до  екватора,  а  на  третій  її  кинуло  в  суб  арктичний  пояс,  і  додому  мені  приходилось  іти  засніженими  полями  в  мінус  35.  На  заправці  продавали  дизпальне,  спеціально  для  таких  випадків  життя,  але  сумніваюсь,  що  воно  користувалось  великим  попитом.
Щоденна  рутина  старанно  вводила  мене  в  всенародну  фрустрацію,  але  вечірні  обкурки  рятували  мене  від  мене  ж.  Покурив,  і  бажання  зникли,  і    хочеться  їсти,  і  пити,  і  трахатись,  і  говорити,  і  думати  про  проблеми  буденні,  і  додому  не  хочеться,  і  вашьє,  все  встає  на  свої  місця.  Перетворююсь  в  самодостатнє  примудре  божество,  замотую  шарф  навколо  шиї  двічі,  натягую  шапку  на  очі,  ноутбук  через  плече,  і  в  путь,  в  поле.
Люблю  розмовляти  з  господом,  кращого  співрозмовника  серед  людей  важко  знайти,  але  якщо  знаходиш,  то  ось  вона,  бозя  во  плоті.  Але  сьогодні  ні  зірок  на  небі,  ні  бозі  в  голові,  сильний  вітер,  сильний  сніг.  Стежки  замело.  
2012  рік  кінця  світу  господнього.  Подумалось  чогось  мені.
Ось  те  місце  де  я  завжи  зупиняюсь,  щоб  помилуватись  краєвидом,  покурити  цигарку.  Дуже  розвиває  втикання  в  нікуди,  і  мовчазний  спокій  в  голові.  Інколи  може  підглючити,  але  ніколи  не  думав,  що  так.
Далеко  в  полі  помітив  силует.  «Може  пугало  яке,  чи  ще  що…Точно  не  людина,  ну  що  там  в  полі  робити  посеред  ночі?…»  Сніг  вже  не  падав,  мені  стало  дивно,  що  я  пропустив  момент  коли  він  зупинився,  це  ж  одне  з  моїх  улюблених  видовищ.
Силует  наближався,  тільки  спочатку  не  було  зовсім  зрозуміло  чи  він  наближається,  чи  ні,  але  помітив,  що  він  змінює  місце  розташування,  я  чомусь  не  міг  відірвати  погляду,  і  вирішив  хай  там  що,  чекати  що  станеться,  не  кожен  день  так  плющить…
Не  пройшло  й  п’яти  хвилин…Напевне…Вже  було  видно  стару  бабу,  яка  норовито  іде  на  мене,  але  чим  ближче  вона  підходила,  тим  молодшою  мені  здавалась,  і  ось  напроти  мене  стоїть  дівчина  років  двадцяти,  яка  витріщилась  прямо  мені  в  очі.  І  не  відірвати  погляду.
- Ти  знехтував  моєю  честю,  прийшла  пора  платити.
- Вибачте,  але  ми  знайомі?  –  ну  що  ще  казати  в  отаких  випадка.
- Мон  Торе  Ас  Абана  моє  імя.  –  промовила  вона  грубим  загробним  голосом.
Шию  щось  здавило,  стало  важко  ковтати  слину.  Стало  страшно.  Я  в  шоці  з  того,  що  вона  мені  говорить.  ЯК  ЇЇ  ЗВАТИ?!
- Мені  це  мало  що  говорить.  –  відповідаю  я.
- Ви  з  тим  проклятим  Атмом  знищили  весь  мій  рід,  о  ненависний  Калебе.
Ну  те  що  якесь  непотяно  що,  з  поля  знало  моє  імя,  якого  не  знають  навіть  мої  батьки,  мене  вже  зовсім  вивело  з  рівноваги.
- І  що  від  мене  вимагається?  
- Ти  зовсім  дурень?  Помри!  –  вона  підкочила,  і  влупила  мене  по  обличчю  так  сильно  що  я  впав  за  декілька  метрів  від  неї.
Піднявся.  В  голові  раптово  почали  пролітати  картинки  спогадів,  руки  і  все  тіло  наповнилось  силою,  я  скинув  ноутбук,  зняв  куртку.  Не  холодно.  В  голові  прояснішало,  я  все  згадав.  Підхожу  до  неї  знову.
-  Вітаю,  ви  перемогли,  я  вільний,  чи  може  вдари…
Вона  і  не  чекала  поки  я  запропоную  їй  влупити  мене  ще  раз.  Абана  була  королевою,  і  останньою  з  племені  Дагадів,  ефірних  виродків,  які  полюбляють  захоплювати  людські  тіла,  щоб  творити  безлад  в  цьому  світі.  Вчитель  багато  років  їх  вислідковував,  але  зміг  перебити  їх  всіх  тільки  з  моєю  допомогою.
УДАР
Її  рука  завмерла  за  декілька  сантиметрів  від  моєї  щоки,  на  гострому  кістяному  шипі.
- Не  чекала  такого?  –  Засміявся  я,  але  відчув  гострий  біль  в  животі,  потвора  швидко  вчиться,  і  вже  проткала  моє  бідне  тільце  таким  же  шипом.
- Я  знаю  точно  тільки  одне,  ти  не  чекав  такого.
Стою  з  відрощеною  кісткою  в  челюсті,  на  котрій  висить  рука  демониці,  пробитий  наскрізь  таким  же  шипом.  Болить  страшенно,  навіть  якщо  так  станеться  що  переможу  я,  все  одно  тіло  загине.  А  на  цьому  моменті  мене  просвітило  –  реальність  це  такий  же  самий  сон,  як  той,  що  снився  мені  пів  року  назад,  я  ж  прожив  там  стільки  часу…
І  от  вже  поряд  неї  стою  ще  один  я,  цілує  її  в  щоку.
-            Для  мене  ганьба  битись  з  жінкою.
-              А  велика  честь  вмерти  від  її  руки?
На  цей  раз  я  був  готовий,  і  парирував  її  незрозуміло  звідки  взявшуся  третю  руку.  Відскочив,  і  до  глибини  кістокового  мозку  вражався  тому  що  я  робив  далі.
- Іш  Ну  Ала!  Кас  Амот  Евель  Ом!
Великий  згусток  енергії  розірвав  її  тіло  на  шматки,  тільки  от  парадокс  в  тому,  що  вона  залишилась  неушкодженою.  Проклята  відьма,  що  мені  з  тобою  робити  то?
Тепер  вже  доводилось  ухилятись  від  таких  самих  куль,  які  вибухали  не  гірше  трьох  зв’язаних  докупи  шашок  динаміту.
Деякі  мені  вдавалось  піймати  і  спрямувати  в  неї,  але  вона  навіть  не  намагалась  ухилитись,  її  ефірне  тіло  було  не  вразливим  до  таких  атак,  а  моє  фізичне  явно  починало  втомлюватись  від  такої  дикої  активності.  
Потрібно  хоч  трішки  займатись  спортом.  Подумав  я.  І  тут  же  попався  в  її  пастку,  куля  яку  вона  випустила  була  занадто  сильно  зарядженою,  щоб  я  міг  її  спрямувати  в  неї,  я  вже  був  знесилений.  І  от  знову  вид  збоку  –  стою  я  з  протягнутими  вперед  руками  а  переді  мною  наче  космічна  ракета,  пульсація  енергії  аж  простір  викривляє,  і  що  робити,  тримати  його  вічно  я  не  зможу,  та  і  противник  вже  рухається  в  моєму  напрямку.
- А  тепер  я  зроблю  так,  як  ми  робимо  з  найслабшими  представниками  вашого  роду.  Тепер  твоє  тіло  і  розум  будуть  моїми,  а  твоя  закинута  свідомість  буде  спостерігати  за  тим  як  я  повожусь  з  новим  тілом,  і  новими  можливостями.
От  тут  я  і  зрозумів  що  робити,  смертельно  небезпечно,  смертельно  ефективно.
Вона  холодом  пролилась  в  мене.  Внутрішня  боротьба.  Вона  ще  не  встигла  опанувати  моє  тіло  як  я  перестав  стримувати  енергетичну  бомбу,  трішки  підскочив  у  повітря,  розставив  руки,  внутрішній  холод  перетворився  на  вогонь.
Внутрішній  діалог.
- Я  змінив  полярність  кулі,  тепер  вона  з  чистого  ефіру  як  і  ти,  і  для  фізичних  тіл  не  має  загрози,  а  от  для  тебе  це  фатально…
Вдягнув  куртку,  поправив  шапку  знову  на  очі,  закинув  за  спину  ноут,  і  продовжив  свій  шлях.  Тепер  вітер  звучав  як  страшний  вереск  переможеної  королеви.  
Вчителю,  я  закінчив  тобою  почате,  якщо  ти  ще  десь  є.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315439
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 20.02.2012


Фу…як огидно

Мастурбувати  брудними  пальцями,  кладучи  їх  в  рот  здринуватись  від  задоволення.
Фу  як  огидно...
Класти  і  думати  про  всіх  них,  і  здригатись  від  задоволення...
Фу  як  огидно...
Вірити  в  те  що  там  чужий  смак...і  здригатись  від  задоволення...
Фу  як  огидно...
Бачитичутизнативідчувати  як  огидно...
Огрядно  залитись  соками,  і  здригатись  від  задоволення...
Фу  як  огидно...
Кидатись  в  чужі  обійми,  пускати  чужі  руки,  пальці,  губи,  язики  ****  ....
Фу  як  огидно...
Розуміти  всю  свою  огиду  перед  свобою,  і  здригатись  від  задоволення  смакуючи  пальці  покладені  в  рот...
Фу  як  огидно...
Глибше...ГЛИБШЕ  В  ГЛОТКУ  ШОБ  ЗБЛЮВАТИ  НА  СЕБЕ  І  БУЛО  ЩЕ  ОГИДНІШЕ,  ЩО  ЩЕ  БІЛЬШЕ  ЗДРИГНУТИСЬ  ВІД  задоволення...
фу...як  глибше...
фу...яке  ЗАДОВОЛЕННЯ...
Мяко  граючись  пальчиками  з  собою,  тримаючи  себе  за  цицьку...зараз  кінчу...
фу  як  огидно...
ТАКТАКТАК...поплакати...і  не  зупинятись...
фу...як  огидно...
хлипувати  і  кінчати...кінчати...кінчати...
фу...як  огидно...

Альмахан  відігнав  чужі  думки...
фу  як  огидно...ніколи  б  не  зміг  так...ніколи  б  не  пустив...зневажав  би  себе  до  кінця  життя...до  кінця  вічності...
здригатись  від  огиди...
фу...як  огидно...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264077
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.06.2011


Хочеться спати

Протерта  шкіра  стін  стікала  багряними  струмочками  вгору.  Вже  майже  не  було  видно  трави  на  стелі,  вона  упивалась  кров*ю,  і  викидала  окремі  краплинки  на  підлогу.
Краплинки  повільно  і  ніжно  торкаючись  брудного  кахелю  розбивались  безкінечними  мріями  і  надіями,  гаснувши  різнобарвними  квітами.  Ненаситні  руки,  котрі  вже  давно  виросли  з  тутешнього  бруду,  товкли  одне  одного  локтями,  дерли  нігтями,  ламали  пальці,  у  відчайдушних  спробах  впіймати  сльози  нової  трави.
Він  дивився  у  проміжки  між  простором  і  жалів  себе.  Жалів  і  дерся  собі  з  грудей  великим  крилатим  змієм.  Виригував  вогонь  животом.  І  вив  вовками,дворнягами,бомжами  і  ненародженими  виродками  на  місяць.
Повний  місяць.  Повний  гротеск.  Скільки  зламалось,  скільком  навіть  не  вдасться  пережити.
Повіки  закриваються.
"Мама,  а  вночі  сонечко  теж  лягає  спати?"
"Ні,  воно  просто  світить  на  іншу  частину  планети."
Озвірів.  Зціпив  зуби.  Зжав  кулаки.  Сльози  трави  полились.  Ненаситні  оточили  його,  як  мухи  свіжовижате  ла-й-но,  з  коровячого  ануса  в  альпіських  горах  де  маленьке  звірятко  загортає  шоколад  у  фольгу.
ВИБУХ.
Час  згорів  і  зник,як  рулон  кохавинки  за  гривню  шістдесять  в  гуртожитському  туалеті.
Він  зловив  одну  із  рук,  і  вогнем  праведної  ненависті,  котра  зайнялась  на  його  спині  пекельним  гребенем,  відчайдушно  намагався  видерти  з  брудного  кахелю,  як  пиявку  з  тіла  світу,  як  ніж  з  спини,  як  думки  з  голови,  як  яд  з  душі,  як  дерево  з  корнем  цю  занімілу  холодну  потвору,  цю  гнилу  слабкість,  цю  тупу  сліпу  ненаситну  абомінацію.
Море  рук  накинулись  на  нього  як  піраньї  на  молоде  теля,  як  нармальні  пацани  на  бутилку  водки,  як  реальні  мужики  на  пяну  бабу,  як  школота  на  сіські,  як  Чак  Норіс  на  інтернет.  Розірвали  його,  розтерзали  на  маленькі  шматочки  і  упивались  кровю  його  трави.
Стіни  вкривались  царапинами  від  великих  кігтів.  Лилось  багато.  Трава  втопилась,  задихнулась,  вмерла  в  затишку  її  ласкавих  очей.  Руки  копошіли.  Схоже  кровава  оргія  почалась.  Вони  вже  не  чули  як  ричить  крилатий  змій,  вони  вже  не  бачили  його  очей  запливших  сльозами  від  ненависті.  Удар.  Змій  вигинається  в  дугу  випрямляється  і  ллє  безкінечне  полумя  свого  пекельного  кохання,  до  тих  очей  де  знайшла  свій  затишок  трава.  Руки  в  агонії  корчаться,  але  не  можуть  видати  нізвуку.
"Не  можеш  облегшити  свій  біль  ні  криком,  і  отим  химерним  танцем  корчення."
Він  тримає  обвуглену  руку,  з  неї  де-не-де  проступають  дзеркальні  краплинки  ртуті,  але  до  землі  не  долітають,  розтворяються  в  повітрі  сухим  попелом.  Він  тримає  обвуглену  руку  і  дивиться  у  діри  в  стінах.
-  Бачиш,  Вільям,  скільки  потрібно  крові,  щоб  просто  вимити  підлогу.
-  Не  відволікайся,  будь-ласка,  я  майже  закінчив  Гамлета.
-  Інколи  так  хочеться  забити  тебе  цією  рукою  до  смерті,  і  пролізти  у  одну  із  тих  шпарин.  Забратись  із  цієї  смердючої  божевільні,  від  усіх  цих  наполеонів,  гітлерів,  марксів,  енгельсів,  сталінів,  ленінів,  самих  себе.
-  І  як  нам  бути?
-  Так,  так,  Вільямм,  бути  чи  не  бути.
-  Геніально.  А  кому  бути,  кому  ні?
-  Ти  будь.  А  мені  тут  не  бути.
Венеція.
Затоплений  підвал.
В  підвалі  доживає  останні  миті...
Картина.
На  картині  Райська  яблунька,  на  ній  повішаний  на  зміїному  хвості  Вільям  Шекспір.  В  одній  руці  яблуко,  в  іншій  листок  на  якому  напис  "Всьому  своя  ціна..."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260105
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.05.2011


Тим, кими ми були

Доярка  вгашена.
Чортом  настрашена.
Любовю  сповнена.
Оргазмом  скована.

Доярка  вгашена.
Давно  вже  втрачена.
Давно  заплакана.
Життям  спустошена.

Доярка  спорчена.
Із  світу  скочена.
Давно  похована.
Доярка  вгашена.

Істота  оновлена.
Силою  наповнена.
Страхом  розкована.
Самотністю  зрощена.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258177
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 07.05.2011


Сповідь шизофреніка

Він  павук.
Він  плете  павутини,  і  манить  туди  людей.
Він  павук.
Він  вбиває  ніжно  і  вишукано.
Він  павук.
Він  рве  на  шматочки  насолоджуючись  бризгами  крові,  кусає,  і  п*є,п*є,п*є...
Він  розливає  себе  в  свої  сіті,  що  ви  там  залишались,  ішли,  і  повертались.
Він  дарує  вам  можливість  позбавляючи  її.
Він  це  я.
А  я  це  він.
А  те,  що  він  розповідає  про  мене,  це  тільки  тому,  що  ми  любимо  гратись  з  їжею.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258176
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 07.05.2011


Мить вічності - 1

Двадцять  років  навчання.  Двадцять  років,  оцей  не  старіючий  дідуган  з  розмальованою  правою  рукою  і  шрамом  через  ліве  око,  водив  мене  світами,  наповнював  мудрістю,  лякав  до  смерті,  карав  і  нагороджував.
Двадцять  років,  він  був  єдиною  істотою,  по  іншому  назвати  його  не  можу  собі  дозволити,  яка  була  поряд  постійно.
За  двадцять  років  я  з  ним  побачив  і  сатану,  і  бога,  і  ангелів,  і  демонів,  і  шось  більше  ніж  бог,  сатана,  ангели  і  демони  разом  взяті.
За  двадцять  років  я  навчився  сам  створювати  богів  і  демонів,  перетворюватись  на  міфічних  істот,  читати  прокляття,  благословення,  думки  світу...
За  двадцять  років,  я  вже  встиг  засумніватись,  чи  то  було  20  років,  чи  ціла  вічність  закована  в  одну  мить  "зараз".
За  двадцять  років  я  зрозумів,  що  завтра  ніколи  не  наступить.
(Продолжить)
Ми  йшли  людною  вулецею.  Я  бачив  все.ВСЕ  що  тільки  можна  побачити  глянувши  на  людину.Я  знав  ВСЕ  про  кожного  прохожого,  кожну  думку,  кожен  вчинок.Голова  тріщала,  я  так  давно  не  зустрічав  людей,  хоча  як  вчора  памятаю  своїх  друзів,  батьків,  кохану....свою  роботу,  творчість,  свої  проблеми...ілюзорність...
–  Я  дуже  люблю  Львів.  -  промовилось  мені.
–  Знаю,  я  теж.
Ми  стояли  оточені  хмарою  людей  –  якесь  свято.  Цікаво,  а  що  далі?
–  Далі  не  буде.-він  дістав  пістолет-  Зупини  пулю.
Постріл.
–  СТІЙ
–  Стою.-сміється  він.
Пуля  зависла  в  повітрі,  зупинився  весь  світ.  Голоса  звучали  в  голові.
–  ЗА  ЩО?!
–  Чого  ти  скиглиш?  Тобі  страшно?  Зупини  пулю,  якщо  ти  хочеш  жити  далі  із  всім,  що  ти  вмієш,  якщо  помреш,  то  ти  просто  не  достатньо  сильно  хочеш  жити.
Пуля  прошила  голову,  мозги  забризкали  оточуючих  людей.  Тіло  повалилось  на  землю.
Я  стояв  поряд  з  вчителем:
–  Я  зрозумів:  зупинити  пулю,  означало  не  дати  їй  зупинити  мене.
Нас  оточувала  паніка,  люди  не  розуміли  що  відбувається,  хто  вбив  отого  бідолаху?!
Він  дістає  з  кишені  маленьку  круглу  залізячку,  прикладає  її  мені  до  шиї.
–  АЙ,  боляче.
–  Бачиш,  болить,  значить  живий.
На  шиї  залишився  якийсь  слід.
–  Ідем,  ти  закінчив  своє  навчання.
Ми  довго  йшли  вуличками  Львову,  я  розповідав  йому  про  спогади  повязані  з  тими  чи  іншими  місцями,  я  й  забув,  що  буквально  30  хвилин  тому,  ця  істота  випустила  мені  пулю  в  голову.
Край  міста  нас  зустрів  безкраїми  полями,  далеким  горизонтом,  якого  ми  вміли  торкатись.  Мене  мучило  питання,  чи  ще  людина  я.
–  А  чи  людина  ти,  вирішиш  собі  вже  сам.  Тепер  закрий  очі,  і  продовжуй  навчання  сам.
–  Ми  ще  зустрінемось?
–  Якщо  будеш  хорошим  учнем  в  себе  самого,  то  так.
–  А  якщо  ні?
–  Ну  то  я  прийду,  і  випущу  таку  пулю,  яка  зупинить  тебе.
–  А  якщо  не  зупинить?
–  Тоді  я  можу  гордитись  собою,  бо  мій  учень  перевершить  мене,  тоді  зможеш  зупинити  мене,  а  тепер  заплющ  очі.  В  тебе  попереду  ще  двадцять  років  навчання.
Я  заплющив  очі,  а  коли  розплющив,  лежав  в  себе  в  кімнаті  в  Тернополі.
–  МЕНІ  НАСНИЛОСЬ!
*заграв  будильник*
"Робота!!!"
Я  побіг  в  ванну,  щоб  привести  себе  в  порядок.  На  шиї  залишився  шрам  в  формі  стрілки  вверх.
"Ще  двадцять  років  навчання..."
Похолодало  від  мурашок,  які  пробігли  тілом.
–  І  що  робити  богу  поміж  людей.  -  запитав  я  у  дзеркала.
–  Навчатись,  бо  у  кого  ще  вчитись  богу,  як  не  в  людей.  -  відповіло  дзеркал.
...попереду  всього  лиш,  ще  одна  мить  вічності...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257909
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 06.05.2011


Минуле

Привіт  :)
роблю  виключення  пишу  конкретне  звернення  до  конкретної  людини.я  зрозумів  шо  та  інша  людина  тут.в  цих  словах.це  німа  людина
їй  доводится  з  тобою  спілкуватись  саме  оттак.
Якщо  ти  це  читаєш  попиваючи  холодний  кампот  каркаде,в  абсолютній  самотності,але  не  одна...то  вітаю  :)  з  тим  шо  я  це  роблю
спеціально  для  тебе.чому?  я  люблю  то  як  ти  реагуєш,а  реагуєш  ти  в  середині  тою  німою  людиною  з  якою  я  не  спілкуюсь,а  спілкуєшся  ти,
яка  в  свою  чергу  спілкуєтся  з  реагуючою  людиною.Памятаю  ти  казала  любиш  мене.і  вже  не  любиш  свого  коханого.кажеш  собі)
формуєш  намір.думаєш  шо  відчуваєш.так  вот  ВИБАЧ.вибач  за  то  шо  я  таке  тобі  роблю,я  просто  не  вмію  не  робити  того  чого  від  мене
хочуть.можливо  не  все  фізично,але  всередині  я  огортаю  і  грію.я  собі  оце  накручую  а  ти  читай,якшо  пєш  холодний  каркаде  кампот.
бо  якшо  ти  його  не  пєш,то  ти  не  приїхала,і  я  тебе  не  вітав  і  не  казав  того  шо  там  написано,бо  я  живу  тільки  тут  і  в  той  момент  як
ти  пєш  холодний  кампот  каркаде,і  пишу  для  того  шоб  ти  приїхала  і  це  прочитала.я  питав  себе  чи  люблю  тебе.мені  тебе  не  вистачає,
мені  з  тобою  добре,я  скучаю.я  боюсь  шо  влюбився,але  не  відчуваю,я  напевне  вже  не  маю  чіткого  сприйняття  почуття.воно  може  є,але
я  його  не  відчуваю,я  відчуваю  інші  речі,похідні  від  однієї.нема  диму  без  вогню?а  може  і  є.так  чи  не  так.є  як  є.
Бо  якшо  є  ти,є  каркаде,нема  нікого,є  я.сонцедощснігнічранокденьмоментвічністьнаворотивслів.
А  якшо  ти  прийшла  а  каркаде  закінчився,то  і  сила  цього  звернення  закінчилась,вмерла  від  старості  очікування  до  свого  призначення.
Мені  звичайно  віддавати  частину  себе  шкода,але  пізно  думати  коли  все  вже  тут.
Ти  казала  шо  переспала  б  з  своїм  братом...я  б  з  сестрою...так  чи  знає  сестра  чи  потрібно  це  брату...чи  потрібно  то  чого  хочеш,але  то
чого  по  не  зрозумілим  причинам  уникаєш...слухатись  свого  серця,але  не  того  шо  бєтся,а  того  органа  сприйняття  світу...
Приємно  звісно  бачити  як  ти  це  читаєш  і  усміхаєшся  місцями,і  буде  приємно  знати  шо  ти  шкодуватимеш  читаючи  це...
мені  потрібні  твої  почуття...емоції...я  не  маю  своїх?
Було  приємно.дякую  за  увагу.
21.54  11  червня
тобою  не  було  прочитаного  цього  в  майбутньому.шкода.
якшо  я  помилився,я  щасливий  шо  ше  не  вмію  передбачати  тебе  до  кінця.
p.s  знала  б  ти  як  я  шас  чекаю  сильно)
___________________________________________________________________________________
15*30
в  тебе  немає  ворда.  В  тебе  немає  навіть  чогось  схожого.  :)  Кисень-Кислород  почекає...
Зате  в  тебе  є...  все.  Знав  би  ти  (знала  би  я),  міру  життя.  Схоже,  думати  і  відчувати,
цілувати  і  відштовхувати,  кусати  і  торкатися  язиком,  курити  і  пити,  оцінювати  і  відпускати,  -
все  це  для  життя.  Це  і  є  життя.  І  чекати...  Все  життя.  Життям  чекати.  Я  пишу,  можливо,  цілковиту
лажу,  але  я  пишу.  Оціни  це.  На  мить,  стань  слабшим  для  мене.  Аби  я  хоча  б  могла  на  мить  розігнати  туман.

В  тебе  зручна  клавіатура.  Я  думаю  про  Небо.  Я  закреслюю  хмари  навскоси.  Скоро  буде  Сонце.  Скоро.

Роки?  Місяці?  Дні?  Літри?  Квадрати?  Об*єми?

Заперечуй(тесь).

Але  ти  -  будь.  Як  скеля,  така  тепла  від  сонця,  підніжжя  твоє  солоне  від  моря,  якому  ніколи  не  поглинути  тебе,
навіть  у  час  свого  найбільшого  гніву...  Як  вітер,  такий  всюдиіснуючий.  Такий  щирий.  Як  Космос...такий  спокійний,
такий  безмиттєвий.  Як  час...Такий  байдужий  і  чуттєвий.

Я  не  знаю,  як  буду  жити.  Я  не  бачу  майбуття,  як  ТИ.  Я  дивлюся  всередину  себе,  і  в  медитаціях  в  мені  говорять  люди-
дурні,  дріб*язкові  і  холодні.  І  я,  чорт  забирай,  хроплю,  курва,  тре  це  змінювати...  :)

Я  хочу  зайнятися  Очищенням.  Можливо,  я  зникну.  Я  вже  казала...Але  я  ще  раз  повторю,  я  хочу,  аби  мною  гордилися.
Я  хочу  спокою  і  волі.  Тишини  і  музики  одночасно.  Хочу  співати.  Писати.  Розмовляти.  Посміхатися.  Сяяти.

Ти  це  знаєш.  Ти  усе  знаєш.  Я  не  знаю  мотивів  мого  серця.  Я  не  знайома  з  ним.

Я  дітей  люблю.  І  дорослих.  БІЛЬШЕ,  НІЖ  ТВАРИН.

Вчора  я  подумала:  раптом  я  не  люблю,  а  *олюднюю*.  Я-ступінь  соцілізації  і  самоідентифікації,  яка  важко  проходить.
Хоча  хто  ставав  сильнішим  після  мене?  Тільки  я.  Тоді...Я  *олюднююсь*  через  *знелюднення*.  Все,  що  роблю  я,  це  перемішую.
Маленький  кухаррррр  ).

Забудь...  Все  це  не  вартує  твоєї  уваги.  Стри.
_________________________________________________________________________________________________`__
Превет  :)  ти  знов  змушуєш  мене  порушувати  своє  слово,ти  це  вмієш.Я  пишу  для  тебе,так  як  ти  напевне  цього  хотіла.
але  тре  папиросу,шоб  освіжити  голову,а  то  варить  вона...ніфіга  вона  не  варить  :)
я  напевне  казав  тобі  шо  не  бачу  свого  майбутнього...а  ше  скажу,скажу  шо  ти  напевне  багато  раз  вирішила  чи  збираєшся  ти  зникати  чи  ні
я  б  хотів  написати  тобі  багато  слів  :)  ти  їх  так  любиш.шо  б  ти  не  вирішила  в  свому  житті,ти  про  це  не  пожалкуєш,бо  це  ти,ти  просто  не  дозволиш  собі  цього.
залишишся  зі  мною...не  пожалкуєш...не  залишишся-не  по  жалкуєш...зникнеш-не  пожалкуєш...це  ти  зараз  можеш  це  старатись  заперечити,але  коли  зробиш  крок,то
щоб  повернутись  потрібно  робити  коло,а  не  крок  назад,а  з  нього  можна  і  не  вибратись...і  очищення...воно  вже  відбуваєтся...вже...
якшо  думати  над  тим  шо  ти  відчуваєш,то  це  може  призвести  до  накручування...просто  відчувай  шо  тобі  там  відчуваєтся...
тобою  будуть  гордитися,я  вже  казав  ти  будеш  великою  людиною...і  не  холодні  вони...і  не  дрібязков?6?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257908
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 06.05.2011


There is NO the end

Кінець  –  це  лише  початок.  А  початок  –  лише  кінець.
Одне  слідує  за  іншим,  одне  і  є  іншим.
Початок-Кінець-Початок-Кінець...
і  так  цілий  замкнений  круг.
Не  було  початку,  не  буде  кінця.
Не  буде  кінця,  бо  початку  нема.
Не  треба  втікати,  боротись,  кричати...
Зупинись,  усвідом,  прийми...
Не  опирайся  силі,  вола  зламає  будь  кого.
Пусти  її  і  отримай  її.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254849
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.04.2011


Два танцора

Станцював  би.  
Танцював  би...  
Танцював  би  і  обливався  потом.  
Танцював  би  і  палав...  
Танцював  би  і  подорожував...  
Танцював  би  і  кохався...  
Танцював  би  сам...  
Танцював  би  з  тобою...  
Танцюю...блін  танцюю  на  робочому  місці...  
Танцюю  так  шалено  як  самий  дикий  і  самий  небезпечний  звір...  
Танцюю  як  дракон  в  небі...  
Танцюю  як  риба  в  воді...  
Танцюю  як  полумя  в  душі...  
Танцюю  так  що  аж  божеволію...  
Танцюю!!!!!!!  
Кручуся-верчуся-пригаю-скачу-плачу-сміюсь  
Землі  не  тримаюсь,  з  землею  схрещусь.  
Під  сонцем  танцюю,  як  сонячний  син.  
Під  удари  сердець...Я  НЕ  ОДИН!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254848
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.04.2011


Голод

Він  звільнився  від  паразитів.
Він  тепер  сам  себе  вичерпує,  в  міру.
Він  зупиняє  самознищення.
Він  знає  шо  це  слово  є  в  ТоЛ.
Він  каже  шоб  ви  обфапались,  йому  байдуже.
Він  ледве  справляється  з  своїми  силами.
Він  прийшов.
Він  пише.
Він  вже  не  чує  вас  в  своїй  голові.
Він  вже  не  зупиниться.
Він  вас  знищить.
Він  не  пошкодує.
Він  голодний.
Він  хоче  душу.
Він  вчепиться  в  солодку  шию,  і  випє  душу,  до  кінця,  до  оніміння,  до  крику,  до  озвіріння.
Він  подарує  смерть  від  екстазу.
Він  шукає  третю  душу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249280
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 24.03.2011


Він

Він  ніколи  не  народжувався,  і  він  ніколи  не  помре.  
Він  не  бачить  снів...і  заздрить  навіть  чужим  кошмарам.
Він  ніколи  не  помилявся,  і  він  ніколи  не  був  правий.  
Він  служить  Сонцю,  він  раб  Землі.
Він  кохає  небо.
Він...та  що  він...
Він  той  кого  щастить  зустріти...
Він  Бог  на  землі,  який  говорить  всім  що  вони  такі  ж  самі  Боги.
Він  осліп  споглядаючи  сонце,  оглух  слухаючи  пустослівя...
Він  не  буде  з  небом,  він  служить  землі.
Він  вирвав  свого  язика  і  кинув  його  до  неба  щоб  ніколи...ніколи...
Він  має  багато  духів...
Він  вже  не  може  говорити  те  що  хоче...
Він  заковує  себе  в  обладунки...
Він...Він...він...він...він...
Він  може  розірвати  душу,  просто  з  цікавості.
Він  взяв  шлях  туди,  звідки  не  повертаються.
Він  видихає  всесвіт...
Він  літає  коли  хоче...
Він  змінить,  щось  більше  ніж  своє,  чи  чуже  ставлення...
Він  все  має...
Він  кохає  небо...
Він  знає  як  треба  кохати...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248974
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.03.2011


Класика

Він  кохає.
Вона  загубилась  в  накрутах.
Він  пішов,  бо  слабкий.
Вона  приїхала  і  привезла  з  собою  зиму.
Він  промовчав,  він  любить  зиму.
Вона  поїхала  і  настала  весна.
Він  написав  про  це.
Вона  оточила  себе  друзями  і  роботою,  їй  важко.
Він  отримав  допомогу  від  сестри.
Вона  пише  коли  щось  переживає.
Він  не  читає,  він  боїться  знати.
Вона  часто  надихає  його  писати.
Він  не  може  писати,  він  змушує  її  переживати.
Вона  зараз  їде  в  маршрутці  Тернопіль-Луцьк.
Він  поспіхом  одягає  штани,  біжить  на  роботу.
Вона  впевнена  у  тому  що  робить  і  куди  іде.
Він  зараз  накуриться  перед  роботою  і  нікуди  не  втече,  він  просто  любить  весну.
Вона  думає  "ну  як  без  цього"?
Він  полинувся  у  роботу.
Вона  вже  давно  вся  в  своїх  думках...
Він  як  і  2  роки  тому,  сховається  на  все  літо.
Вона...він  не  знає  що  вона...
Він  хоче,  щоб  їй  було  добре,  і  вона  була  щасливою.
Вона  буде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248546
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2011


13 березня 2011

***
Ще  стільки  часу  має  пройти.  Ще  стільки  пережити.  І  мені  потрібно  було  23  роки,  для  того,
щоб  усвідомити  це...а  скільки  потрібно  часу,  щоб  жити  з  розумінням,  що  майбутнє  ПОЛЮБОМУ  є.
І  от  дивлячись  в  брудне  вікно  маршрутки  своїми  зелено  червоними  очиськами,  я  саме  і  творю  це
майбутнє,  як  і  будь  якого  іншого  моменту.  УСВІДОМЛЮЙ  КОЖНУ  СВОЮ  ДІЮ  І  ДУМКУ  казав  мені  кверт.
раз  за  разом...
Але  ви  все  це  і  так  знали...і  приховували  від  мене...
Мені  було  цікаво,  що  буде  якщо  просто  сісти  і  нічого  не  робити,  бо  коли  я  сижу  в  маршрутці  і  
нічого  не  роблю  5  хв  стається  таке.
***
не  пам*ятаю  що  я  думав  до  слів:  
-  То  ти  вже  не  зовсім  людина
-  як  так?
-  Реінкарнація
-  Тобто  я  духовно  загинув,  і  народився  вже  чимось  іншим?  Чимось  чого  я  нечітко  хотів.  Але  ці
реінкарнації  були  не  до  кінця  свідомими  і  погано  сформованими.я  спробую  знову.
***
Я  ішов  по  вулиці  з  закритими  очима  і  курив  повітря  носом,  глибоко  його  вдихаючи  і  відчуваючи
весь  його  аромат.Божественно.  Я  бачу  прекрасний  сонячник  який  переливається  рай  ду  го  ю...
в  мене  стоїть...ось  так  пахне  весна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246913
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.03.2011


Божевілля - Повернення -

Це  кляте  роздвоєння  особистості.
Я  засадив  себе  в  тюрму.
Тюрму  виховання  себе  в  іншому  сприйнятті.Чому  тверезий  я  шукає  причини  і  мається  так  нічого  не  роблячи,  а  я  накурений(так,  саме  накурений  я  дивлюсь  на  те  як  я  живу,  і  ТВЕРЕЗО,  саме  ТВЕРЕЗО,  оцінюю  все,  що  робив  і  роблю.я  не  бачу  різниці  між  тверезим  станом  і  накуреністю,  але  тільки  тому,  що  на  це  дивляться  різні  люди...
це  кляте  роздвоєння  особистості...і  суди,  картай  і  зневажай  мене,  чи  судіть  картайте  дивуйтесь  МИЛУЙТЕСЬ...
я  пишу  тобі  в  аську,  але  пишу  для  того,  щоб  прочитати  це  іншим...Я  ПИШУ...я  люблю  писати  про  те  який  я,  мені  здається  це  вражає  людей.  "як  можна  таким  бути?"...
Ти  теж  жива,  і  теж  переживаєш...мені  тре  було  накуритись,  щоб  згадати,  що  я  не  єдина  жива  істота...вибач,  що  накуреним  я  можу  бути  нормальною  людиною,  і  іти  до  чогось,  щось  робити,  а  нормальним  тільки  шукати  причини,  суїтитись  і  злитись  на  весь  світ...тобі  так  само  боляче  як  і  мені,  місцями  сильніше...а  може  і  не  місцями...я  це  не  пишу,  щоб  шось  змінити,це  просто  є,  і  я  пишу  про  те,  що  я  це  помітив  нарешті...звісно  ж  я  знаю  твою  реакцію  на  ці  слова,  і  вона  зовсім  не  позитивна,  і  правильно...це  ти...
Так  само,  як  живі  всі  ті,  що  це  читають  і  не  читають...шкода,  що  не  можна  слово  живі  передати  словами  глибше,  ніж  жити...  
Галярєтки  Гляділи  Глазами  
Гудзики  Грайливо  Гармоніювали  
Розмірковую,  про  життя,  а  толку  це  ж  нічого  не  змінює,але  наші  думки  це  теж  реальність,  але  в  наші  голові.  Робота  вбиває  думки,  або  вони  просто  закінчились,  в  голові  знову  починається  єресь  добре,  що  я  це  поки  що  розумію...  
Постійна  фрустрація.  Я  не  маю  нічого  з  того,  що  б  мені  хотілось  тому,  що  я  не  маю  достатньо  сил,  щоб  досягнути  кажуть  в  мене  немає  проблем,  і  я  їх  шукаю.  Мої  бажання  напевне  зовсім  не  фізичні.  Хіба  що  секс,  але  це  тільки  одне...вітвертісь  їдріть  її  пачку...
Знову  в  носі  запахло  весною...в  мене  все  буде  добре...погано,  що  в  мене...      
*я  наче  в  темній  кімнаті  шукаю  двері,  і  бюсь  головою  в  стінку  шукаючи  їх*  
*а  ти  не  пробувала  руками  по  стінках  водити  і  шукати  ручку?  чи  хоча  б  битись  задом,  так  не  так  боляче...*  
*ні,  я  просто  лягаю  і  плачу*  
А  що  я  роблю?  
Божевільні...в  кожного  свої...рай  і  пекло  живуть  в  середині  кожного  з  нас...і  кожен  з  нас  живе  у  власному  пеклі,  чи  раю...в  божевільні...  
До  чого  я?!  
Що  ти  цим  хотів  сказати?!  
Це  добре  чи  погано?  
Питання  
Єрєсь...  
Ось  здається  я  виписався,  але,  ЩО,  я  хотів  сказати?  може  хтось  побачить  якийсь  сенс,  але  особисто  я  не  бачу  жодного...Кожного  наступного  моменту,  я  дивлюсь  на  попередній  і  мені  стає  гидко.  Саме  тому  я  так  не  люблю,  те  що  я  пишу.  Можливо  просто  не  потрібно  писати  про  свої  пережиття?  Можливо  мені  потрібно  сісти  і  написати  той  сценарій  до  гри...чи...ну  не  знаю,  будь  що  не  подібне  до  всього,  що  я  пишу...  
Тепер  закінчення  ось  цього...  
Дивно  що  я  це  збираюсь  читати  на  людях,  і  ще  дивніше,  якщо  я  це  таки  прочитаю...  
Кінець

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246542
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.03.2011


Новий цикл

Сльози  нагортались  на  очі.
Ось  вона  безкрая  тайга,  ось  воно  те,  чого  я  чекав,  про  що  знав,  чого  хотів,  і  чого  боявся.
–  Небеса!!!  *кричить  від  того  як  скрутило  всередині*  Дайте  мені  сил!  СОНЦЕ!сонечко...ти  котре  тут  пів  року  світить,  а  пів  року  ховається...ДАЙ  ЖЕ  І  ТИ  МЕНІ  СИЛ!
*падає  на  землю,  вона  злизує  його  сльози*  А  ти,  кохана  Земле,  дай  мені  притулок,  і  дай  мені  харчі.  Одного  дня,  я  вийду  з  свого  кокона-берлоги,  тільки  ви  не  лякайтесь  мене.  Дай  мені  силу  іти  по  тобі.
–  Самотності  нема.  *бере  у  руки  землі*  Я  ВАМ  ДУШУ  ВІДДАМ,  ВИ  ЧУЄТЕ!Я  ВІДДАМ  ВАМ  ВСЕ,  ТІЛЬКИ  ЗРОБІТЬ  МЕНЕ  ЗВІРОМ!ХАЙ  Я  НЕ  РОЗУМІЮ  ЩО  РОБЛЮ,  ХАЙ  МНОЮ  ВЕДЕ  ІНСТИНКТ!  ЗАБЕРІТЬ  МЕНЕ  В  МЕНЕ  І  ДАЙТЕ  МЕНІ  СИЛ!
*піднімається*
–  Ось  він,  край  землі  де  навіть  за  допомогою  кричати  безцільно.  ВІТРЕ!  БРАТИКУ!  Не  дай  нікому  знайти  мене...  Я  буду  будувати,  себе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237762
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 30.01.2011


Божевілля - "Зупинись!. . "

Ось  я  і  добрався  до  тебе...
Забрати  тебе  в  себе...можна  тільки  ззаді...моя  рука  в  тебе  між  лопатками...все  просто...ось  моя  рука  вже  може  ввійти  в  тебе...the  end...
"Зупинись!.."
-  а  я  думав  від  тебе  нічого  не  залишилось...сховалась  значить...я  зупинився...але  рука  тяготіє...вона  важка  і  хоче...важко  виразити...чи  то  крові,  чи  то  вбивати...вона  хоче  виконати  те  що  я  зупинив...іди...пропади...зникни,  я  розірву  тебе  на  частинки  і  з*їм  забравши  ті  сили  тебе  які  залишились  в  мені,  бо  я  жалкую,  що  зупинився...

***
Гобліни  стріляють  цигарки...моя  кохана  совість  не  дає  їх...
-  3  курс  "блаблабла"  бурси...а  підкурити  є?
-  Нема.  *спускаюсь  в  підвал*  Почекайте,  я  зараз  пошукаю  вам  підкурити.
***
Катакомби,  ми  ніндзя  –  маски  ховають  наші  обличчя,  а  темнота  наші  звуки,  стоїмо  за  їх  спинами  а  вони  нас  не  помічають...дурні  гобліни...
***
-  Знаєш,  Юра,  в  мене  немає  друзів.
-  ...
-  Напевно  поняття  друг  у  всіх  відрізняється...Я  от  стою  під  сонцем-лампою  і  говорю  свому  другу,  що  в  мене  немає  друзів.
-  :)
-  Знаєш,  я  напишу  про  це.
Пускали  дим  хто  вище...вище  сонце  лампа  і  туман...
***
-  Що  зробити,  що  б  не  потрібно  було  втікати  від  себе?
-  Здохнути.
-  Я  люблю  тебе.  Незнаю  нашо  це  сказав,  просто  хотілось.
-  І  на  тому  дякую.
-  За  таке  не  дякують,  да  і  це  слова,  яка  взагалі  з  них  користь...
***
-  Я  зрозуміла,  я  боюсь  не  тебе,  я  боюсь  себе  в  тобі,  я  боюсь  бачити  себе  іншими  очима.  Ти  як  дзеркало.
-  Бачити  себе  чужим  світосприйняттям,  сестричко,  це  великий  дар.  І  ти  вже  не  перша  хто  каже,  що  я  дзеркало...нетішить..
*сестра  читала  мені,  то,  що  по  її  словах  ніхто  ніколи  не  читав  і  не  чув*
-  Незамінимих  людей  нема.
-  Як  же...
-  Будь  яку  людину  можна  просто  замінити  на  іншу  людину.  Унікальність  це  справа  власного  самолюбства,  важко  визнати,  що  ти  такий  самий/а  "особливий"  як  6  мільярдів  людей  на  цій  землі...
-  Але  люди..
-  Сестричко,  ти  просто  занадто  сильно  себе  любиш.  Особливі  особистості,  але  особливий  не  означає  незамінимий,  і  ця  особливість  це  норма...це  не  особливість...
-  Все...я  знаю  що  далі  писати...
*повісила  трубку*
Мені  шкода,  якщо  тобі  боляче,  ти  хоч  поняти  це  можеш...а  мені  казали  що  любити  себе  це  добре...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234398
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 12.01.2011


Божевілля - Сестричко

–  Сестричко,  я  відчув  що  станеться  щось  страшне.  Я  боюсь  зупинитись.  Сестричко,  цей  вибух  підходить  до  горла  вже.  Сьогодні  хотілось  вирвати    серце  ніби  воно  зайве.
–  Мене  болить  зубчик.
–  Сестричко,  в  пташок  немає  зубів  :)  Ти  про  мене  думаєш?
–  Інколи...
–  Навіть  якось  приємно...сестричко,  я  навчився  відкривати  цей  стовп  світла  з  грудей...і  так  само  інші  точки...сестричко  я  от-от  вибухну...хочеться  написати  їй...
–  То  чому  не  пишеш?
–  Тому  що  це  тільки...Сестричко  давай  не  будем  про  це  говорити?
–  Дивні  ви  люди...
–  Знаєш,  коли  в  мене  був  гастріт,  я  пикладав  руку  до  живота  і  він  переставав  боліти.  Попробуй,  тепер  ти  теж  так  вмієш.  Лягай  спати,  давай  завтра  кудась  витягнемось?
–  Давай.
–  Добраніч,  Сестричко.
–  Добраніч,  дякую.
–  Будьласка.

З  мене  ростуть  чорні  паростки  знову.  Як  тоді  давно  в  прірві...
Допоможу  сестричці,  заберу  біль.
Все  просто...пятки,  кобичик,  під  пупцем,  верх  живота,  середина  грудей,  початок  горла,  ніс,  лоб...
Відчув  який  зуб  болить  в  сестрички...
З  мого  одягу  виросло  дерево...
Хочу  в  свідомий  сон...ранок...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234184
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 11.01.2011


Божевілля - Початок

В  цьому  циклі  я  буду  частково  описувати  як  я  інколи  бачу  світ.  Вважаю  що  це  божевілля,  записи  робитиму  для  себе,  можливо  з  цього  щось  візьму  у  подальше.


Я  хаотично  обертаюсь  в  повітрі,  в  голові  воля  від  думок,  відчуваю  спокій  і  щасття,  і  ці  дивні  істоти  чимось  схожі  на  змій,  вони  помітили  мене  і  я  відчуваю  їх  на  своїх  ногах  і  руках,  вони  повзуть  вверх.  ВДИХ...їх  знесло  як  листя  вітром...далі  тонелі...головне  зусередитись  на  якомусь  одному,  бо  невизначений  шлях,  це  не  шлях....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234015
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 10.01.2011


Самотність?

-  Кохана...КОХАНА!!!  Де  ти?  Я  вже  так  давно  не  був  в  твоїх  обіймах,  так  давно  не  відчував  холоду  в  своїх  венах,  так  давно...Я  напевне  разом  зі  всім  забув  і  про  тебе,  кохана.  А  може  вже  в  цьому  житті  мені  не  судилось  бути  з  тобою.  Доле  моя,  самотносте,  в  мені  немає  пустого  місця  для  тебе.  Знаєш,  чорна  діра,  вона  нікуди  не  ділася,  а  це  означає  тільки  те,  що  діти  змушені  платити  за  гріхи  своїх  батьків.  Тебе  не  було,  але  це  мені  не  заважало,  як  я  вже  казав,  я  і  забув  що  ти  колись  була.  Я  багато  подорожував.  Багато  чого  взнав.  Моє  божевілля...моє  божевілля  хоче  розібрати  мене  по  молекулах  і  поглинути...кажуть  є  білі  діри  –  це  зворотня  сторона  чорної.  Вдалось  зібрати  багато  сил  та  втратити  страх.  Згадав!  ЗГАДАВ  КОХАНА!  Ти  йшла  за  моєю  спиною,  а  мені  вже  не  було  страшно  загинути.  Що  це  змінить?  Давай  відверто...я  не  відчуваю  що  ти  мені  ще  потрібна,  але  так  хочеться  щоб  тіло  зайнялось  холодом...Жалкувати  за  тим,  що  було  –  це  жаліти  себе.  А  як  казали  мені  "ціль  виправдовує  методи".  Я  не  відчую  жалю,  якщо  заберу  в  когось  щасття,  не  відчую  страху,  чи  взагалі  чогось.  Кохана  з  цим  народженням  я  став  тільки  більше  монтром.  Моя  мила  сестричка  народилась  щасливою,  але  чужою.  Птахам  небо,  вовкам  падаль...В  мені  не  залишилось  Самотності,  моє  божевілля  забрало  тебе  Кохана  (Смерть  Доля  Самотність)...  Далі  ще  багато  років,  і  я  буду  вбивати,  щоб  іти  далі,  бо  так  роблять  люди.  Моя  сім'я  –  це  тільки  тимчасовий  притулок,  мої  друзі  –  тільки  манекени,  мій  світ  показав  мені  свою  відносність,  мій  космос  за  моїми  повіками,  а  ти  Кохана...а  ти  показала,  що  від  себе  теж  можна  втекти  будучи  собою,  будучи  людиною.  Ти  показала,  що  навіть  ти  не  вічна.  Тебе  немає  на  тому  світі,  кохана,  на  тому  світі  живуть  думки  ,страхи,  почуття  і  переживання,  вони  живуть  на  стінах  будинків,  в  світлі  лампочок,  в  сигаретному  димі,  в  повітрі...кому  я  це  кажу?  СВОМУ  Божевіллю?  Своїй  Божій  волі?  Тобі  Кохана,  це  твій  реквієм  і  ім'я  йому  Божевілля...свавілля...ти  більше  не  звучиш  в  моїй  голові...моя  плата  чиста,  як  і  я...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233987
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 10.01.2011


Мамі

Обіцяв,  що  напишу  тобі  "щось".
Ну  от,  будем  писати.  Сьогодні  30  грудня,  завтра,  мамо,  я  загине.  Я  вже  більше  не  прощатимусь  зі  всіма,  як  колись.
Знаєш,  мама...все  згадується  США...забув  про  твоє  існування...на  2  місяці...вибач,  не  розумію  як  так  сталось,  але  це  вміння  залишилось...але  це  напевне  добре,  добре  шо  забув,  і  не  нагадував  про  себе,  добре  шо  ти  не  бачила  як  я  там  загинув,  і  напевне  не  один  раз.
Часто  кажуть  шо  несу  єрєсь,  але  в  тому  світі  де  живе  я  –  ця  єрєсь  реальність.  Мене  дійсно  не  стане  для  самого  себе...не  стане  себе  для  себе.
Маю  море  щасття...а  ше  я  хочу  жити...а  ше  мені  скучно  страшно.  Шось  би  зробити.
З'явилось  море  енергії.  Інколи  в  пальцях  відчувається  пульсація,  а  ше  в  животі.  Бачив  квітку  в  собі,  і  фрустрацію  на  стіні.
Напевне  все  це  тобі  при  зустрічі  в  очі...нє)  в  повітря,  щоб  ти  могла  вдихнути  все  те  що  виходить  з  мене  разом  з  словами,  а  так  лише  текс,  але  він  не  пустий,  він  для  тебе.
Пам'ятаю  як  випив  українського  джину,  і  вирубився  в  тебе  на  плечі,  а  ще  як  ми  закидались  твоїми  таблетками  від  серця,  щоб  спалось  добре)
А  ще...Ще  нашу  дружбу  з  перевагами,  скільки  то  емоцій  викликало,  і  обговорень...Захоплює...
А  тепер  ти  вихудла,  продаєш  одяг,  прямо  як  букін)
Але  ти  моя  любима  мама...
МАМА...
от  настає  момент  коли  вже  стільки  слів  підкочується,  що  аж  сказати  нічого.
Мать,  обіймаю  тебе  міцно,  і  пропоную  їхати  в  Україну,  шукати  щастя  :)
Давай  з'їдемо  в  Львів  з  початку  наступної  осені,  мені  якраз  стаж  роботи  дозволить  такі  маневри.
А  в  Львові...купим  собі  по  парі  берців,  і  буде  нам  щасття  :)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232083
рубрика: Проза, Присвячення
дата поступления 30.12.2010


Той світ. продовження "Чужа"

Скляними  очима,
розбився  мій  зір,
і  зник  мій  язик  –
розгніваний  звір.

І  шкіра  сповзла,
зайнялась  пекельно,
згоріла...
до  тла...

Мої  руки  троянди,
їх  кохають  жінки,
кровю  стікають,
їх  пелюстки.

Я  прокричав...
твоє  імя...
мені  відповіла...
пустота...

я  великий  змій,
і  я  своя  сім*я,
я  ворог  свій,
і  своє  ім*я...

я  зїв  себе  з  кінця,
проковтнув  своє  я,
я  помилився,
тебе  вже  нема...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230433
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2010


Чужа

Літає  гарпія,
самотня...
холодна,  мокра  і  голодна,
літає...
ластівка  колишня,
скажена...
озвіріла  й  божевільна,
літає  над  вулканами,
цигарками  й  шарлатанами,
над  тілами....
містами,  життями,
літає  в  прострі,
і  оминає  час,
вона  покинула  вже  нас,
така  чужа,  
така  потворна,
облізла  й  сонна...
Така  рідна...  
і  не  та,
та  ластівка,  що  згаяв  я...
до  дна...
я  отруїв  цю  ніжну
птаху...
я  гарпією  її  кинув  
з  даху...
але  щось  рідне  відчуваю...
я  вирушаю  на  той  світ...

Повний  холодний  місяц  освітлює  безкраї  простори  порожності...
Тут  нема  навіть  самотності...особистий  рай  в  якому  можна  залишитись..
я  прийшов  запізно...нічого  рідного...нікого...після  всього  так  порожньо...
і  нікого...я  вирішив  заповнити  пустоту  словами,але  забув  що  я  не  тільки  німий,  а  ще  й  сліпий...нема  чого  робити  тут...я  повертаюсь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230282
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 21.12.2010


Не вмирай *молитва до душі*

Не  вмирай,  моя  кохана,
не  вмирай,
во  ім'я  вЕсни,  літа,  осені,  зими...
ЖИВИ!

Зупинися  на  мить,  озернись,
не  лети...
не  спіши  померти,
СХАМЕНИСЬ!

Вдихни,
розпусти  крила,  наберись  сил...

Покарай  мене,
я  загинув  тієї  ночі,
ЛИШ  НЕ  ВМИРАЙ  заплющив  очі...

Нехай  не  опустяться  руки  твої,
Нехай  збудуться  мрії  твої,
Нехай  незламним  буде  дух  твій,
Нехай  не  застигне  серце  твоє,
Нехай  не  вичерпаються  сили  твої,
від  тепер  і  на  віки  вічні...

Не  вмирай  моя  кохана...
якщо  ти  вмер,
я  піду  на  той  світ!
і  повернусь  тільки  з  тобою,
бо  нема  мені  місця  на  землі  цій  без  тебе.
Во  ім'я  клавіші,  будинків,  і  майбутнього
                                               the  end

Хельзі  Ластівці  написано

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230083
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 20.12.2010


Самотність – на волоску

І  забудеться  НЕЗАБУТНЄ.
І  розлучаться  НЕРОЗЛУЧНІ.
І  нове  життя  народиться  МЕРТВИМ.
І  загине  БЕЗСМЕРТНИЙ.
І  ніколи  стане  ЗАВЖДИ.
І  клянусь...ПРОКЛИНАЮ.
І  все  велике  розуміння,  поглине  мілке  непорозуміння.


-  Знаєте,  якщо  я  пригну  вниз  з  цієї  криші...вбивши  себе  я  вбю  весь...ВЕСЬ  цей  світ.
-  Та  нє
*сміш*
-  Вова  може  не  треба?
-  Може  ти  і  правий...
-  Загину  я  для  вас,  і  ви  для  мене,  весь  цей  світ  яким  я  його  бачу  і  яким  він  є  в  моєму  сприйнняті  загине.



От  чому  цікавість  "що  там  на  другому  кінці"  залишається  тільки  цікавістю?
Чи  чому  я  пишу,  щоб  ви  читали?
Чому  ви  читаєте?)

Слова  –  людське  прокляття...Людям  не  дано  казати  правду...не  дано  дотримувати  слова...хіба  як  на  зло  комусь)  це  б**дь  люди  :)  людиська)
Знаєте  чому  я  пишу?)  
Тому,  що  мій  ворген  85  рівня  заглючив  і  я  не  можу  зайти  на  нього  пограти,  а  ГМи  довго  читають  мій  тікет,  я  в  принципі  можу  зшивати  книжку..подарунок  на  миколая...саморобна  книжка...але  толку,  я  і  так  знаю,  що  я  приїду  в  луцьк,  найду  голівуд,  віддам  книжку  комунебудь,  скажу  передати,  і  поїду  собі  додому...

А  ти,  Катя,  ЖИВА...тепер  ЖИВИ...незнаю  чи  ти  почуєш...піди...і  хай  люди  святкують  твоє  життя  просажуючи  своє,  а  ти  дивись,  своє  ти  втрачала  глибше  ніж  я...

-  Кохана  ти  де?  де  твій  холод  в  тілі?  я  іду  до  тебе,заведи  мене  за  поріг,  тих  дверей...і  знаєш,  якщо  буде  можливість,  я  там  і  залишусь...я  не  розумію  цього  світу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228996
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 15.12.2010


Самотність - шлях

-  мені  додому  іти  20хв...
-  чому  ти  думаєш  про  шлях,  а  не  про  куди  він  веде?
-  :)  кохана,  доречне  питання...я  розумію...але  не  знаю,  не  маю
відповіді.
-  в  ти  ідеш  в  палац,  де  є  сад,  де  ставок  з  різнокольоровими
рибками,  там  живуть  з  тобою  черепахи  людини,  котра  вірить  
в  те  що  помре.  
-  Мушу  її  засмутити,так  не  станеться.
-  А  знаєш,  ти  ж  хотів  не  зовсім  це  писати...
-  Не  кажи  таких  речей  коли  приходиш  до  мене  вдруге...вот  і  
пишу...
-  Ти  ж  знаєш  жінок,  захотіла  прийшла,  захотіла  пішла,  якшо  в  
нас  щось  не  так  як  ми  цього  хочемо,  то  ми  будем  це  мати.
-  Або  перестанете  хотіти?))
-  Памятаєш,  що  ти  приписав  до  цього  шляху?
-  До  того  про  який  я  зрозумів...я  зрозумів  шо  шлях  кудись  веде
і  .....
-  Зїли  тебе  думки...про  неї.
-  Не  гарно  виписувати  тут  це...я  думав  про  тюрму...стаття  про
СЄ  бортнеце.
-  Золотце,  а  шлях?
-  Вона  ж  не  ти?  а  ти  не  вона?  це  ж  не  частина  її  в  мені?
Вона  мене  золотцем  не  називає.
-  Так),  я  твоя  білочка).
-  Інтернету  нема...21.32...двадцять  один  тридцять  два)))  Двері..
-  ШЛЯХ!
-  Привіт.  Думаєш  я  безнадійний?  Раз  ти  так  думаєш,  то  це  так  і
є,але  це  імовірно  того  шо  ти  в  мене  в  голові.  Мій  шлях...  ЦІЛЬ
ВИПРАВДОВУЄ  ЗАСОБИ!  убивай  насилуй  клевещи  придавай!...тобто
якщо  є  шлях,  то  тре  до  нього  іти.
-  Припиши  собі  вирок!ВПЕРЕД!
-  Чому  вирок?  10  років  вивчати  релігії  світу,  езотерику  та  магію?
Різні  там  ритуали,  переконання,  світогляди.  10  років  зі  мною  ніхто
не  спілкуватиметься...
-  А  що  вона  скаже?
-  Ми  обоє  знаємо,  що  вона  скаже.  Шлях...це  шлях...знаєш,  ти  вже
вкотре  згадуєш  мені  за  неї.  Для  чого  ти  мене  змушуєш  відчувати?
Я  не  стану  тобі  жалітись  :).  Це  на  шлях  не  вплине.  Кохаю  цілую  :)(:
Буде  те  до  чого  іти...а  то  до  чого  ми  ідем...а  до  чого?  :)
Учучі,а?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228754
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 14.12.2010


Самотність – божевілля

ІДИ  НА***УЙ!
-  Коханий,  ось  і  прийшов  вечір  коли  у  тебе  вже  немає  наркотиків...
-  В  мені  живе  маса  більша  за  весь  всесвіт,кохана.  Я  не  можу  втратити  нічого,  в  мене  немає  власності.
-  Ти  вчора  зрадив  мені.  Ти  не  пішов  далі,  але  *усміхається*  я  –  твоя  самотність  ніколи  не  покину  тебе,  ніколи  не  зраджу  тобі  і  не  побажаю  іншого.  Я  нікому  іншому  не  подарую  свого  холоду  і  смутку.  ТИ  мій  коханий,  і  в  мене  є  для  тебе  подарунок–твій  особистий  РАЙ!
-Кохана,  для  чого  я  в  кімнаті  обшитій  подушками?
-Ти  в  божевільні.
-Я  божевільний?
-Глянь  у  дзеркало.
******
-Милуєшся  своїм  хитким  худим  тілом?
-Ні,  дивлюсь  на  істоту  яка  в  дзеркалі.
-Це  не  істота,  коханий,  це  ти,  підійди  ближче,  глянь  собі  у  ввічі.
Пара  лилась  вверх  покидаючи  мене...я  наблизився  до  дзеркала,  щоб  розгледіти  свої  очі,  щось  в  середині  мене  видавало  дивні  звуки,  корчило  морди...
-ЗАСПІВАЙ  ЗІ  СВОЇМИ  ДЕМОНАМИ!ВИПУСТИ  ЇХНЮ  ВОЛЮ  НА  ЗЗОВНІ.
Відкрився  рот,  вдихнулось  повітря  і  повільно  видихаючи  напружився  живіт...лунав  гортанний  гул...він  перетворився  у  вереск.Ніколи  такого  не  чув.
-Кохана,  я  відчуваю  себе  диким  звіром,  молодим  і  сильним,  я  хочу  тебе,  я  взагалі  ХОЧУ.
-Ти  божевільний,коханий.  Ти  бачив  себе  зі  сторони?  Тебе  б  залиши  запертим  тут  на  всю  ту  мізерну  вірність  на  яку  ти  приречений!
-Вона  ревнує,  кохана.
-Не  будь  дурнем,  вона  не  така  дурна,  щоб  ревнувати  до  твоїх  видумок.
-А  що  далі,кохана?  Що  мені  робити  в  божевільні?
-Незнаю,  це  твоя  божевільня.Це  твій  світ.Хочеш  будуй  новий,  хочеш  живи  тут.
-Вибач.  Я  вчора...вона  ввірвалась  в  мою  голову  і  говорила  мені.  і  я  говорив  собі  сам...Я  РОЗДУМУВАВ  І  ПОЯСНЮВАВ    КОМУСЬ  ЩОСЬ,але  кому,ніхто  ж  мене  не  чує  в  моїй  голові,  АЛЕ  Я  ЧУВ!  Я  ЧУВ  СЕБЕ.  Вибач  кохана,  що  я  так  легко  відступився.  ВИБАЧ  ЩО  Я  СЮДИ  ДОБРАВСЯ  ВЖЕ  НЕ  ЦІЛИМ...
-Дурень,  це  нічого  не  змінить...вже  нічого  не  змінить...
-Дай  мені  мої  очі,  щоб  я  міг  подивитись  на  них.  Загорни  мене  у  себе.  Давай  кохатись  до  ранку.  Я  вмію  горіти  з  середини.
-Нарешті  ти  це  зрозумів.
-Якщо  я  не  можу  заповнити  пустоту  собою,  то  я  заповню  собою  ТЕБЕ,кохана,холодна,руда,сумна,жадана...
***********
-На  вулиці  сніг...
-Кохана,дай  мені  цигарку,моя  божевільня  пішла  на  вулицю.  Моє  божевілля  хоче  вибухнути,  кохана...Я  відчуваю  як  мене  переповнює  все  на  світі,кохана,  ДЕ  МОЯ  ЧОРНА  ДІРА?!  парадокс,  кохана  моя...мене  тошнить  від  дорогих  мені,я  хочу  втопитись  в  тобі,  в  своїй  видумці,  в  своїй  фрустрації,  в  своєму  божевіллі.  Дай  мені  випити  того  чого  пєш  ти...
*Сніжинки  падали  за  вікном(як  же  мені  жахливо...не  потрібно  впускати  нікого  в  свою  божевільну,  для  чого  ти  з  нею  спілкуєшся?  вона  покалічить  тебе,  кине  і  зробить  одним  із,  хоча  ти  навіть  зараз  один  із...)*
-  Де  звільнення  кохана?  Мене  трясе...остогиділо  все...кохана  ВСЕ  ОСТОГИДІЛО!
*ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!*
-З  Г  И  Н  Ь!!!!!
-От  бачиш,  тобі  вже  краще,  коханий...
-Кохана,самотність,доля,проститутка...щастить  мені  з  вами...з  тобою...я  знаю  хто  ти.  ТИ  НЕРОЗУМІННЯ  ЧИТАЧА!  ТИ  ПОМИЛКА  АВТОРА!  ТИ  ВІДСУТНІСТЬ  РЕАКЦІЇ!...присутність  ерекції...брєд...ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!ЗГИНЬ!
Ваше  світило.
Я...я  ненавижу  вас...відпустіть  мене!  ДАЙТЕ  МЕНІ  СПОКІЙ...якшо  я  така  ж  людина  як  ви...то  я  маю  таке  саме  право  як  ви  на  своє  особисте  божевілля,чому  я  маю  іти  на  х***уй?!САМА  ІДИ!!!  ІДИ!ЗГИНЬ!
людиська...не  називайте  мене  особливим...дайте  мені  спокійно  спалити  себе  з  середини...ЗГИНЬ!мені  огидно...огидно...ОГИДНО!
Далі  НЕ  буде...немає  далі...ти  пішла  від  мене  і  вила  повернутись...що  ти  ше  твориш?  що  ти  ше  натвориш?...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224350
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.11.2010


Самотність – кохана та доля

-    Холодно...
-    Скоро    зима,    ти    звикнеш...
-    Кохана?
-    *холоднішає*
-    ммммм....як    я    колись    любив    цей    холод...коли    холодно    всередині...коли    всерівно,    бо    в    мене    є    ти...коли    немає    смерті,    а    лиш    вічний    монолог    з    тобою...пальці    льодяніють...ти    обіймаєш    мене...знаєш...я    відчуваю    так    багато    простору    навколо    себе...вільного    пустого    простору...я    недавно    звільнив    собі    трішки    місця,    але    знаєш,    я    не    можу    його    заповнити    собою...
-    Я,    твій    накрут,твоє    індульгування.Ти    сам    створив    собі    фортеці,    оборону    яких    ти    змушений    пробити.    Ти    сам    вимуштрував    солдатів,    щоб    ті    кидались    на    тебе    як    дикі    пси...
-    Болить    голова...морозить...я    інколи    думаю,    що    можу    не    їсти    і    буду    всеодно    жити...сьогодні    я    навіть    не    снідав    толком...не    хотілось    їсти...болить    голова...
-    І    ти    сам    пробуєш    втекти    від    всього    того,    що    ти    натворив...в    тебе    були    сили    створити    в    собі    щось    більше,    ніж    ти    сам.    Ти    вже    не    можеш    перемогти    свій    самообман...ТИ    ВЖЕ    НІЧОГО    НЕ    МОЖЕШ    САМ...тільки    як    говорити    зі    мною,    коханий...
-    Кохана...чому?
-    Тому,    що    спостерігати    як    руйнуєш    створене    цікавіше    ніж    творити...Тому,    що    ти    народився    на    власному    попелищі    руїнації...а    тепер    ти    просто    промок    своїми    соплями    і    почуттями...ти    не    можеш    згоріти,    що    народитись    новим...
-    Мені    страшно...страшно    дивитись    своїми    очмима...світ    вже    не    такий    як    був    хоча    б    рік    тому...я    ненавижу    все,    що    в    мене    є...да    і    чого    нема    теж    ненавижу...я    люблю    ненавидіти...
-    Смакує    як    свіжа    кров?    Як    розбита    мрія?    Як    зіпсоване    життя?    Як    суіцид?    Як    я?
-    Ти    смакуєш    темнотою...і    ненавистю...я    ненавижу    тебе...і    так    би    хотів    зайнятись    з    тобою    кохнанням...Це    ти    та    рудоволоса    стерва,    яка    водила    мене    за    руку    і    показувала    чого    в    мене    ніколи    не    буде...боже    як    би    я    тебе    видер...
-    Коханий,    в    тебе    часу    до    кінця    тижня...знайти    печать,    але    вбий    себе    до    цього...ПЕРЕРОДИСЬ    бо    вже    не    буде    коли...відпусти    свої    соплі...свої    почуття...це    вони    тебе    прибили    до    землі...це    вони    зробили    з    тебе    ЛЮДИНУ...

-    Знаєш,    я    сьогодні    приступлю..
*******

-    Я    знову    зайшов    туди    куди    не    потрібно...КОХАНА...нагадай    як    будувати    її...як    вбивши    себе    знищити    весь    світ?

*******

-    Їм    останню    трапезу...прийдеться    завтра    зранку    доїдати...солі    нема...

-    Візьми    води    і    папиросу,    коханий...іди    очисти    себе    від    людяності...звільни    свою    свідомість    від    себе...станцюй    в    середині..в    серці...але    темно    і    холодно...так    щоб...

-    Так,    щоб    смакувало    тобою...і    вирвалось    серце    в    танці    нерухомому...а    між    грудей    і    в    ямці    живе    вона...та    сама...американська...вперед,    зривай    завісу...

-    Я    вже    не    знаю    з    ким    я    говорю...

Доленько....Кохана    самотносте...ти    кругом...ти    наше    оточення    і    наше    життя,    ти    слова    написані,    і    подумані    на    написане...ти    відсутність    думок...і    почуттів...моя...моя...МОЯ...МОЯ!!

-    Я    постараюсь    кохана...вода    цигарка    і    танець...
-    Хай    не    спинять    тебе,    коханий...
Вода,цигарка,хололод,тиша    і    the    end....

Пірнув    в    льодяне    ліжко,    чий    рідкий    холод    огорнув    мене...

-    Почнемо...

-    Почнемо!

Від    середини    грудей    і    майже    до    нижу    живота    грає    вона...а    вони    заполонили    кімнату    і    кишать    порушуючи    тишу,    але    не    the    end...

-    Зірви    ошейник...

Аж    скорчило...

Звірі    в    мені,    СПІВАЙТЕ.

Небо    за    полотком.    Холодно...

Танець...ТАНЕЦЬ...


Прощавайте...це  кінець

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223924
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.11.2010


Моя Нація

Привіт,  я  твоя  Нація.  Я  те  середовище,  в  якому  ти  живеш,  ростеш,  пізнаєш  і  формуєшся.  Твоя  нація,  твої  батьки,  діди,  прадіди,прабабці,  ну  і  так  далі,  я  твої  друзі,  твоє  оточення,  твої  співробітники,  я  твоє  керівництво.  Але  я  не  ти...  Я  не  достойний  бути  частиною  цієї  гармонії  і  благовонії...  “Благо-вонія”  –  просто  гарне  слово.  Вонь  во  благо.  Ну  бо  як  ще  пахне  наша  нація?  Ранковим  перегаром?Циганами?  Продажністю?  Заздрістю?  ...вовками...  Сміттєвими  баками?  Чи  просто  сміттям?    Хоча  баки  без  сміття  смердять  так  само  як  і  зі  сміттям...  Презервативами  під  вікнами  дев’ятиповерхівок?  Гавном  і  мочою?
Ви  звичайно  можете  казати-землею,але  ви  загадили  її,ви  плюєте,  ви  випорожнююєтесь  на  неї...пахнете  нею...ВИ  В  ЦЮ  ЗЕМЛЮ  ХОВАЄТЕ  ТОННИ  МУСОРУ.
Чи  може  скажете,  що  пахнете  хлібом?  Тим  самим  на  розпушувачах  і  всяких  хімічних  добавках?
Боже!  Боженько...  я  не  відчуваю  себе  частиною  цієї  нації...Я  не  відчуваю  любові  до  всього  цього  смердючого  люду,  я  люблю  кожну  людину  окремо,  але  коли  ви  разом...Коли  ви  РАЗОМ,  та  коли  ви  разом,  ви  тільки  напиваєтесь  і  стрибаєте  на  співучках  від  дешевих  спецефектів...
Нація,  ви  смачно  хаваєте  те,  що  вам  зі  сцени  чи  кольорового  ящика  диктують,  і  це  вас  підносить,  це  вас  надихає,  дає  наснагу  щось  робити,  дає  переконання,  ідеологію...  Це  все  дурне  забування  голови  непотребом,  коли  ви  разом  і  коли  у  вас  один  мозок  на  тисячі,  коли  ви  соціальне  зомбі,  енергетично  зшите  докупи  з  сотень,  тисяч,  мільйонів  тіл.  Ви  Нація.  Нація  зі  славетною  історією,  чорною  буденщиною  і  відсутністю  майбутнього...  Ви  не  помічаєте  нічого,  що  знаходиться  далі  горлечка  пляшки,  з  якої  ви  п’єте.  Вся  ваша  національна  культура  базується  на  алкоголі.  Ви  нарко-нація,  яка  відділяє  алкоголь  від  усіх  інших  наркотиків.  Ви  на  випивку  і  на  цигарки  витрачаєте  більше,  аніж  на  освіту  і  медицину.  Мені  цікаво,  скільки  літрів  спирту  випиває  середньостатистичний  українець.  Хоча  в  усьому,  що  я  сказав,  немає  нічого  страшного.  Всі  нації  зроблені  по  одному  шаблону,  просто  всі  нації  різними  кольорами  намальовані.  Так  що  весь  ваш  націоналізм,  расизм,  нацизм,  фашизм,  онанізм,  національна  свідомість,  національне  безсвідоме,  національна  втрата  свідомості,  національний  онанізм,  національні  ідеї,  національні  канали,  анали,  універсали,  університети.  НАЦІОНАЛЬНІСТЬ...гавно  собаче...гавно,  гавно,  гавно  СОБАЧЕ...Хоча,  як  на  мене,  огидніше  вступити  у  людське.  Люди  огидніші  за  собак.  Ну  принаймі  мені.  Но  я  б  суку  не  тра***в.  Парадокс  якийсь.
Вся  та  національна  ідеологічність  це  лише  нав’язаний  спосіб  мислення,  щоб  розпорошити  людство  на  нації,  нації  на  націоналістів,  нацистів,  жидів,  срак,  баньк,  і  взагалі.
Взагалі,  моя  Нація  –  мій  сором,  мій  ярлик  і  моє  покарання.  Моя  Нація  –  це  смердючі  п’яні  мужики,  моя  Нація  –  це  постійні  вибори  без  права  вибору,  бо  що  б  ти  не  вибрала,  моя  Націє,  нічого  не  зміниться  на  краще,  моя  Нація  –  це  п’яна  молодь  під  магазинами,моя  Нація  -  це  кримінал  серед  підлітків,моя  Нація  -  це  теревені  про  те  як  можна  зробити,але  в  жодному  разі  ніяких  дій,  моя  Нація  –  це  ви,  ті,  хто  читає  чи  слухає  це.  Моя  Нація  має  прекрасне  минуле,  легендарне  і  героїчне,  моя  Нація  має  рабське  майбутнє.  Ну,  як  на  мене,  це  все  одно,  що  його  не  мати.  Бо  жити  на  своїй  землі  і  служити  всякому,  хто  прийде  сюди,  це  наша  національна  традиція,  така  сама  як  впивання,  закидання  всім  чим  можна  і  побиття  своїх  жінок,  дітей,  побратимів  по  Нації  в  кінці  кінців.
Людисько,  глянь  на  себе  збоку,  подивись  зі  сторони  на  своє  існування,  втопись  у  сльозах  сміху  з  самого  себе.  Бо  якщо  ви  і  далі  кінчатимете  від  дешевих  феєрверків  і  торчатимете  під  стрибаючих  на  сцені  людей,  і  не  почнете  дивитись  туди,  куди  хочете,  а  не  туди,  куди  вас  змушують  дивитись,  то...  то  ви  виздихаєте  як  ті  стерилізовані  собаки,  і  не  буде  ні  України,  ні  нацизму,  ні  націоналізму  і  решти  гівна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219440
рубрика: Проза, Громадянська лірика
дата поступления 01.11.2010


-

Сідаю  писати.....свої  думки  убивати...
сенс  життя  простий...
і  він  у  кожного...
ну  в  більшості  вже  знайдений...
а  шо  робити  якщо  знайшов  сенс  життя?в  чому  сенс  життя  після  знаходження  сенсу?  бо  знаходження  сенсу  то  і  є  сам  сенс...бо  відсутність  сенсу  то  і  є  найбільший  сенс...відсутність  почутів  то  є  найбільші  почуття?  ні...бо  нічого  є  нічого....це  неможливо  уявити...як  і  мою  відсутність  відсутності....я  можна  уявити  абсолютно  нічого?одна  людина  завжди  каже  шо  ніпрощо  не  думає....бувають  моменти  коли  втикаєш....так  от  в  цієї  людини  думки  ідуть  ніпрощо...можливо  колись  вона  таки  зможе  уявити  нічого...а  я  все  пишу...посто  плакати  не  можу...ні  я  зовсім  не  добрий...бо  доброта  то  штука  двосторіння...самі  подумайте...шо  добре  для  отдного,то  смерть  для  іншого...смерть  то  не  добре?а  шо  таке  смерть?нікчемні  паскуди.....ми  нічого  не  знаєм  знаючи  все...це  знання  вже  давно  було  виведене....я  знаю  тільки  те  що  я  нічого  не  знаю...от...це  все....всі  наші  знання....якась  кпка  слів.....нікчемні  паскуди....люди-рід  який  не  буде  жити...бо  він  і  так  не  живе...це  якась  ілюзія....
(с)  Калеб  Пекельний

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214123
рубрика: Проза,
дата поступления 03.10.2010


.

Життя  це  подорож.Подорож  на  "лєгкой".Це  коли  в  тебе  мінімум  всього,а  дорога  чекає  довга  і  непередбачувана,і  ніколи  не  знаєш  як  повернется  твій  шлях..це  дорога  біди...і  це  добре  бо  все  саме  хороше  пізнаєтся  в  біді.я  нарешті  зрозумів  шо  таке  дружба-  це  любов,відданість,  це  коли  за  тебе  так  боятся,що  забувають  про  страх  взагалі.це  як  душевна  спорідненість.як  можна  кохати  людину  з  якою  у  вас  нічого  спільного?а  може,так  само  може  зявлятись  дружба.в  принципі  з  нічого,просто  душі  зрослись...а  нічого  це  лише  початок  всього.  Можливо,я  і  помиляюсь,і  від  цього  ніхто  не  застрахований,але  толку?  Так  тільки  веселіше.  Я  пишу  добісу  очевидні  речі,але  чому  їх  тоді  не  бачать  інші?На  речі  потрібно  дивитись  простіше  ..це  всепоширений  принцип,хоч  для  прикладу  візьмем  математику,там  все  складне  зводять  до  простого,ми  самі  себе  плутаєм,ускладнюєм  сприйняття.  «Складність»  -  це  в  принципі  ілюзія  світоспийняття,пригода  на  нашу  дупу.
 Але  саме  таким  методом  ми  пізнаєм  світ  і  до  нас  доходять  речі..чи  не  доходять...чи  просто  зявляются  відповіді,чи  питання...
 (с)  Калеб  Пекельний

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214122
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 03.10.2010


Хочу спокою

хочу  спокою,того  давно  забутого  почуття..тої  недоторканості,безтурботності  і  незалежності...відсутності...неприсутності  самого  себе,Долі,Самотності  голосів  тіней  думок,спогадів  і  переживань...тіл...доторків...подихів...хочу  відсутності  темноти  і  неприсутності  світла...хочу  забуття  і  прозріння...хочу  забути  імена  і  звання...хочу  забути  і  памятати...памятати  те  шо  я  забув...сам  факт  того  шо  я  забув...факт  того  шо  я  памятав...хочу  перестати  хотіти...і  нічого  не  робити...робити  нічого,то  я  тільки  то  і  роблю  шо  нічого  не  роблю...хочу  його  робити...хочу  відріктись  від  своїх  імен  і  вчинків...від  свого  тіла  і  душі..хочу  забуття  прозрінням...хочу  сказати,але  не  знаю  шо..хочу  отримати,але  незнаю  що...хочу  шоб  все  закінчилось  так  ніколи  і  не  почавшись...хочу  шоб  все  почалось  так  ніколи  і  не  закінчуючись..хочу  бути  там  звідки  не  поветаются....хочу  повернутись...не  хочу  повертати  минулого....воно  бридке  і  мізерне..воно  зробило  з  нас  монстра  який  хоче  спокою...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211884
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 20.09.2010


Шедевр

я  хочу  писати...
але  це  буде  суцільна  руінація...
сама  велика  потвора...

чисте  зло...

таке  прекрасне  що  аж  сліпить...

таке  потворне  що  аж  завмирає  кров  в  жилах...
справжня  зневіра,відраза  ненависть,чорнона  яка  заповнює  кожну  шпаринку  життя...
я  втомився  так  жити...втомився  існувати  таким  як  я  є,тією  вічною  сновидою  від  якої  всі  в  захваті,чи  то  в  страху,чи  то  просто  не  помічають,себто  такої  як  всі..такої  сновиди  блювотного  кольору,такої  як  всі...із  щупальцями  замусть  вуст,з  випуклими  очима  безформовою  шкірою,суцільна  жижа  блювотиння...цю  істоту  вирізнаяє  особливо  навязлива  думка  що  воно  бачить  те  чого  не  бачать  інші...я  втомився  бути  цим...втомився  так  існувати,я  б  втік,але  я  знаю  що  від  себе  не  втекти...найбільший  демон  живе  всередині...він  підкрадаєтся  до  вас  за  спину,допомагаючи  вам,говорячи  гарні  слова,видаючи  ці  звуки...слова...підкрадаєтся  поки  не  зможе  дістати  у  вас  серце  і  душу,щоб  погратись  і  викинути  геть...ви  цікавите  його  люди...він  вас  ненавидить,але  ви  його  захоплюєте,може  це  через  усвідомлення  його  нікчемності  перед  вами,чи  можливо  вашої  перед  самими  собою,можливо  це  страх  визнати  що  воно  одне  із  вас,із  особливо  навязливою  думкою...любов  заміняєтся  на  ненависть,кров  на  чорне  блювотиння  яке  вириваєтся  на  волю  в  вигляді  мінеральної  води  і  активованого  вугілля...замість  думок  замисли,плани  і  химерні  брєдні...замість  життя  існування...замість  бажання  відраза...замість  благословення  прокляття,замість  похвал  догани...замість  друзів  вороги...замість  руху  застій...а  шо  буде  замість  смерті,вічна  мука  безсмерття?
SaNoX  De  L'Acrois  (21:29:06  26/05/2008)  Вов,  дякую.      SaNoX  De  L'Acrois  (21:29:27  26/05/2008)  Я  думала  те,  що  ми  прийшли  -  щось  вартувало  для  твоєї  душі,  а  виявилось...      SaNoX  De  L'Acrois  (21:29:42  26/05/2008)  Нічого.      SaNoX  De  L'Acrois  (21:29:51  26/05/2008)  так  видимо  має  бути      Caleb  (21:30:09  26/05/2008)  нє      Caleb  (21:30:22  26/05/2008)  я  цією  гниллю  переповнений      Caleb  (21:30:28  26/05/2008)  ви  прийшли  воно  виходить      Caleb  (21:30:34  26/05/2008)  може  колись  це  закінчется      SaNoX  De  L'Acrois  (21:30:47  26/05/2008)
коли  ти  спокій  матимеш.

думки  бігають  як  скжені  пси,як  озвірілі  вболівальники,як  тупі  люди...тупі  думки  тупої  людини,хвороба  мозгу,діти  які  народжуются  мертвими...мертві  до  яких  підселяють  цих  дітей...гниль  і  вонь,старь...темнота  покрита  тоннами  пилюки  і  павутини...і  знов  ця  вонь...Життя  закінчуєтся  тоді,коли  ти  розумієш,що  пропустив  момент  коли  воно  почалось...це  як  пропустити  народження  нової  зірки,ще  раз,особисто  для  тебе,вона  народжуватись  не  стане...можна  збудувати  безмежно  великий  світ  всередині,але  краще  так  не  ризикувати,бо  у  вічних  лабіринтах  сходиш  з  розуму  від  моєї  коханої  самотності...
(c)  Caleb


є  світ,  сповнений  самовбивста.
є  світ,  споснений  пустоти.
є  світ,  сповнений  свинства.
є  світ,  сповнений  простоти.

Є  ти.  І  твій  є  світ.
Є  я.  Мій  світ  -  не  твій.
І  ти  його  не  рухай.
Він  -  твій.  Він  -  гніт.
А  я  спалюсь  в  душі  своїй.
У  кожного  своя  розруха.

Молись  в  собі.
Лети,  зламай  всі  крила.
Ти  -  є  Ти.
І  тебе  ненавись  любила.
Та  не  дала  тобі  світання  віднайти.

Шукай  інакший  шлях.
Ми  -  поруч.  Ти  це  знаєш.
Спирайся  на  ліктях.
Ти  нас  ще  пам*ятаєш...
(с)Hel  Ластівка

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211882
рубрика: Проза, Громадянська лірика
дата поступления 20.09.2010


Електричка

Як  ця  самотність  заворожує..почуття  спокою  і  волі,минучий  краєвид  за  вікном  електрички,блаженна  музика,солодкі  спогади,пульсація  сили,сили  світу,сили  над  ним,а  значить,над  самим  собою,мир...незалежність  від  обставин,усвідомлення  того,  що  вони  залежать  від  тебе,ВОНИ,а  не  ти...відчуття  того,що  я  повертаюсь,я  ЗВІЛЬНИВ  себе  "я  відпускаю  тебе,роби  свій  вибір  сама"  широта  і  неосяжність,але  водночас  і  доступність  всього...
Прийшов,побачив,переміг,іду  вперед,я  нічого  не  втрачу,тільки  набуду...я  ж  вільний...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211707
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 19.09.2010


Бог Торгова Марка

Доброго    дня.    Слава    Ісусу    Христу.    Слава    навіки.    Христос    Воскрес.    Воістину    Воскрес.    Слава    Богу…Слава    Богу,    що    слава    Богу…
Доброго    дня?    Слава    копійції…Вона    Гривню    береже…Навіки.    Банкнот    воскрес…ВОІСТИНУ    ВОСКРЕС.    О    Всесильний    Грошовий    Банкнот,    чия    влада    і    потрібність    і    є    вашим    Богом.    Богом,    за    чий    рахунок    ви    купляєте    його    Кров    і    плоть.    Цей    Прекрасний    Бог    відпустить    будь-які    гріхи…    Головне,    знайти    істинного    священика    чи-то    з    сильно    зоряними    плечима,    чи-то    раба    Божого    з    Білого    дому    рабів    Божих…
Благословення,    прокляття,    помсти…    Все,    що    завгодно,    за    правильну    кількість    Паперового    бога…

Отче    наш,    ти,    що    єси    на    небесах,
нехай    святиться    ім'я    твоє,
нехай    прийде    царство    твоє,
нехай    буде    воля    твоя
як    на    небі,    так    і    на    землі.
хліб    наш    насущний,    
дай    нам    сьогодні
і    прости    нам    гріхи    наші,
як    і    ми    прощаємо    винуватцям    нашим,
і    не    введи    нас    у    спокусу,
але    й    визволи    від    лукавого.
Амінь.

Отче    наш,    ти,    що    єси    кругом    в    наших    брудних    кишенях,    шкарпетках,    матрацах,    рахунках    в    банках,    в    зелені,    в    повітрі…    І    НА    НЕБЕСАХ    НЕХАЙ    СВЯТИТЬСЯ    ІМ'Я    ТВОЄ…І    в    тебе    багато    імен..    А    облич    в    тебе    ще    більше…долар,    євро,    фунт,    єна,    рубель…    гривня.    Боже,    я    не    знаю    всіх    твоїх    облич.    Прости    мене,    Боже…    Нехай    прийде    Царство    твоє…Але    куди    йому    ще    прийти…    Царство    твоє    повсюди.    Твоє    царство    вбило    всі    інші    царства,    моральні    та    етичні    норми…    Воно    тільки    виглядає    так,    як    ти    кажеш.
Нехай    буде    воля    твоя…Нехай    будуть    бідні,    яким    можна    тебе    дати,    щоби    здатися    щедрим.    Нехай    будуть    голодні,    яких    можна    тобою    нагодувати,    аби    здатися    милосердним.    Нехай    будуть    мертві,    щоб    тобою    їх    оплакували    живі.
НЕХАЙ,    БОЖЕ,    БУДЕ    ВІЙНА,    щоб    мільярди    тебе    знаходили    собі    заняття    та    обіг.
НЕХАЙ    БУДУТЬ    ХВОРОБИ,    Боже,    щоб    люди    мали    що    лікувати.    
Як    на    небі,    так    і    на    землі,    як    в    кишені,    так    і    в    гаманці,    як    в    серці,    так    і    в    душі…Як    в    Україні,    так    і    в    глухому    підворітті,    де    вбивають,    щоби    здобути    більше    тебе…
Хліб    наш    насущний,    дам    нам    сьогодні    і    не    дай…не    дай,    Боже,    всім    тим    вмираючим    від    голоду,    щоб    хтось    міг    прославитися,    нагодувавши    їх.
І    прости    нам    провини    наші,    як    і    ми    прощаємо    винуватцям…ПРОСТИ,    БОЖЕ,    САМЕ    ТАК    ЯК    ПРОЩАЄМ    МИ.    ТАК,БОЖЕ,    ЩОБ    НАС    ЗАПИНАЛИ    ДО    СМЕРТІ    НОГАМИ,    ТАК,    ЩОБ    КУЛІ    ПРОШИВАЛИ    НАШІ    СЕРЦЯ,    ГОЛОВИ,    РУКИ    І    НОГИ,    ТАК,    ЩОБ    НАШІ    СІМ'Ї    І    БЛИЗЬКІ    ПРОПАДАЛИ    БЕЗВІСТИ.    САМЕ    ТАК,БОЖЕ.    І    не    введи    нас    у    спокусу    мати    в    собі    Бога…
І    визволи    нас,    Боже,    від    самого    себе…
Амінь.

Ні,    зовсім    не    амінь.    Амінь    буде    тоді,    як    знайдуть    автора    цих    слів,    написаних    олівцем,    автора,    який    бачить    церковні    фінансові    піраміди,    про    які    він    навіть    говорити    не    стане.    Бо    навіщо    говорити    людям    те,    в    що    вони    і    так    не    повірять…    Просто    живіть,    люди,    з    Богом…    Заробляйте    і    витрачайте    його…    Ходіть    у    всі    храми    Божі…    У    ті,    що    з    хрестами…і    ті,    що    Білі…і    ті,    що    дають    притулок    зіркам…і    ті,    що    червоні    хрести…
Служіть    богу,    люди…    Бо    ви    народили    монстра,    без    якого    не    можете    жити        ні    ви…    ні    такі    монстри,    як    я…    чия    рука    піднялася    писати    про    таке.    Я    б    чесно    писав    ще    й    ще…    Але    іду    служити    конвеєру,    за    роботу,    за    яку    мені    виплатять    Бога…
Дякую    за    увагу…    Воістину…    Поділіть    весь    еквівалент    Бога    між    населенням    Землі    і    не    буде    кому    помагати…    ті,    що    мали    померти,    вмруть…    А    я    буду    завжди    з    тіні    дивитись    на    вас    так,    як    дивлюся    зараз.

1.    Я    є    Господь    твій.    Нехай    не    буде    в    тебе    інших    Богів,    крім    мене.
2.    Не    роби    собі    ідола    і    нічого    подібного    до    нього,    не    поклоняйся    і    не    служи    йому.
3.    Не    згадуй    імені    Господа    Бога    твого    даремно.
4.    Шість    днів    працюй    і    роби    всі    діла    свої,    на    сьомий    день    Господу    твоєму.
5.    Шануй    батька    свого    і    матір    свою    -    і    добре    тобі    буде,    і    будеш    довго    жити    на    землі.
6.    Не    вбивай.
7.    Не    перелюбствуй.
8.    Не    кради
9.    Не    свідчи    неправдиво    проти    ближнього    твого.
10.    Не    жадай    нічого    того,    що    належить    ближньому    твоєму.

1.    Я    є    порядком,    нав’язаним    тобі,    щоб    ти,    дике    людисько,    яке    не    може    знайти    смислу    в    собі,    мало    смисл    в    служінні    мені,    і    нехай    в    тебе    не    буде    інших    порядків,    аніж    в    мене.
2.    Не    вір    словам    тим,    хто    має    інший    смисл,    не    вір    також    в    те,    що    і    я    є    ідол…    Не    вір,    що    мене    створили    ті,    хто    може    погубити    мене.
3.    Будь    корисливим    і    не    звертайся    до    Бога,    щоби    просто    поспілкуватись.
4.    Шість    днів    конвеєра…    6    днів    рабства    суспільству    Бога    твого…    а    сьомий    день    плач,    бо    далі    знову    6    днів    рабства…
5.    Шануй    батьків    своїх.    Бо    вони    єдині,    на    чиє    розуміння    ти    можеш    покластися.    Шануй    батьків    своїх,    бо    між    6    днями    рабства    системі    Бога    твого    і    дим    сліз    вони    виростили    тебе,    віддавши    по    частині    себе…
6.    Не    вбивай,    бо    ти    народжений    вбивати,    бо    вбив    -    це    твоє    ім'я,    потворне    людисько…    Не    вбивай,    бо    якщо    почнеш,    то    не    зможеш    зупинитися    і    знищиш    і    себе,    і    те,    що    робити    тобі    подібні.
7.    Не    перелюбствуй…    бо    якщо    почнеш    плодитись    як    миша,    то    не    вистачить    Бога    на    всіх,    то    згниєш    від    хвороб    страшних.
8.    Не    кради.    Бо    якщо    ти    посмієш    стати,    як    ті,    хто    придумав    "не    кради",    щоби    могли    красти    і    збагачувати    свою    бездушну    персону,    щоб    бути    іншим    і    мати    владу    красти    у    вас    і    життя,    і    світ,    і    сльози,    і    Бога…    Будеш    красти    Бога,    ховаючи    його    від    нас.
9.    Не    бреши,    бо    немає    смислу    в    брехні.    Залиш    брехню    тим,    хто    ховається    від    правди.
10.    Не    жадай    нічого,    що    належить    ближньому    твоєму…Не    жадай    нічого,    бо    ВСЕ,    ЩО    ТИ    БАЧИШ    НАВКОЛО,    -    БУЛО    ВКРАДЕНО    В    ТЕБЕ…БО    ВСЕ,    В    ЩО    ТИ    ВІРИШ,    -    БРЕХНЯ,    СТАНЬ    ДЕРЕВОМ    І    НЕ    БАЖАЙ…    БО    ТІ,    ЩО    БАЖАЛИ    ДО    ТЕБЕ,    -    МАЮТЬ    ВСЕ…    АЛЕ    ХОЧУТЬ    ЩЕ…

Хочеш    бути    багатим    -    збудуй    церкву…    Купи    право    на    Бога    і    зведи    йому    храм,    і    хай    його    вівці    приносять    тобі    Бога,    і    хай    поважають    тебе,    і    хай    сліпота    їхня    не    знатиме    меж…    Хай    їхні    глухі    вуха    слухають    церковний    хор…Хай    їхні    душі    вірять    в    твою    правду,    в    яку    ти    сам    не    віриш…    Хай    вони    бояться    пекла…бо    якщо    б    боявся    ти…то    ти    б    вірив…
Людисько,    сірий    натовп…неси    свої    переживання    в    церкву,    неси    своє    горе    і    нещастя…    неси    свої    гріхи…неси    свій    тягар    на    своїй    спині…    але    не    забудь    взяти    2    грн…    бо    без    них    ти    там    нікому    не    потрібен…    і    горе    твоє,    і    сльози…і    гріхи    твої    давитимуть    тебе,    поки    не    розчавлять    як    жука…
Перепиши    Біблію…    знайди    дурнів…    назвись    по-дурному…    якимось    Євангелістом    чи    суботником,    чи    свідком    якогось    Ієгови,    чи    католиком,    чи    православним,    чи…    та    як    завгодно!...    Будуй    піраміди    з    дурнів…    став    їх    на    вулицях…хай    стоять    мокнуть,    мерзнуть…показуй    їх    по    телебаченню…"Дурак    дурака    видит    издалека…"    і    до    тебе    прийдуть    ще…    ти    маєш    універсальну    торгівельну    марку    Господа    Бога…    який    може    задовольнити    будь-якого    клієнта,    головне,    подати    в    правильному    соусі    з    правильним    гарніром…
ВИ,    ЛЮДИСЬКА    ТУПІ,    ТАК    І    НЕ    ЗРОЗУМІЛИ    ІСУСА…    І    НЕ    МЕНІ    ВАМ    ПОЯСНЮВАТИ.    БО    Я    НЕ    ШУКАЮ    СМИСЛ    В    БРЕХНІ.    ТАМ    ЙОГО    НЕМА!!!
І    на    завершення…    якби    Бог    був…    якби        він    був    насправді    творцем…якби    він    був    початком,    з    якого    народилися    ви,    тупі    людиська,    ТО    ВІН    БИ    ЗДЕР    З    СЕБЕ    СВОЮ    БОЖЕСТВЕННУ    ШКІРУ    І    ПОВІЛЬНО    Б    ВМЕР,    СПОГЛЯДАЮЧИ    ЗА    ТИМ,    ЯК    ЙОГО    НЕПРАВИЛЬНО    ТРАКТУЮТЬ,    ЯК    ЗНУЩАЮТЬСЯ    НАД    НИМ.    ВІН    БИ    СТІКАВ    СВОЄЮ    БОЖЕСТВЕННОЮ    КРОВ'Ю,    ЩОБИ    ВИ    ЗАХЛИНУЛИСЬ    НЕЮ    І    ЗГИНУЛИ…    А    САМ    БИ    ЗАХЛИНУВСЯ    В    СЛЬОЗАХ    ГОРЯ,    СОРОМУ    І    БЕЗВИХОДІ…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211704
рубрика: Проза, Громадянська лірика
дата поступления 19.09.2010


Тапочки

Одні  ховають  свої  ноги  в  тапки,щоб  не  забруднити  їх  в  брудному  домі,коли  інші  носять  тапки,щоб  не  забруднити  чистий  дім  брудними  ногами.Босими  і  в  домі,  і  назовні  ходять  ті,чий  дім  кругом,і  він  їх  їх  забруднити  не  може,і  вони  його  забруднити  не  можуть.Люди  ж  собі  в  такому  задоволенні  відмовляють.
Якщо  небо  є  дзеркалом,  то  воно  відображає  само  себе,  бо  така  велична  глобальність  не  може,  не  дозволить  собі  відбивати  людської  меркантильності,слабкості,невизначеності,непостійності...
А  поки  немає  дощу,а  небо  затягнуте  хмарами,то  воно  ховає  Сонце  щоби  те  не  зігрівало  тих,  кому  потрібне  тепло,щоб  слабкі,мізерні  і  бридкі  людиська  замерзли,  щоб  потім  небо  могло  відображати  не  тільки  само  себе,але  і  ту  прекрасну  землю,  яку  воно  огортає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211453
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 18.09.2010


The End

Це  все,  що  в  мене  залишилось,  -  The  End...  я  вже  більше  двох  років  слухаю  цей  трек.  The  End...і  ось  -  я  відмовляюсь...  ВІДМОВЛЯЮСЬ  від  найдорожчого,  що  було  в  моєму  житті.  Ви  скажете,  що  я  мало  прожив,  а  я  знаю,  що  далі  життя  нема.  Життя  нема  за  його  межами...ні,  там  не  смерть,  там  просто  нема  життя.  І  от,  стоячи  на  його  краю,  я  ВІДМОВЛЯЮСЬ  будувати  далі.  Я  відмовляюсь  від  найкращого,  що  було  в  моєму  житті,  бо  якщо  мене  не  бачать,  як  найкраще  в  своєму  житті,  бо  якщо  мене  не  розцінюють  одним  із  можливих  виборів,  то  що  я  ще  можу  зробити?..крім  того,  що  зробити  вибір  за  тебе.  Якщо  я  не  є  тим,  ким  я  себе  бачу,  значить,  ти  не  бачиш  того  ,що  бачу  я.  Мені  буде  огидно.  Я  ВІДМОЛЯЮСЬ  ВІД  ТЕБЕ.  Це  останнє,  що  я  роблю  для  тебе.  Можливо,позбувшись  одного  із  можливих  виборів,  ти  не  будеш  вибирати.
Я  знаю  -  ти  будеш  щаслива.  Ти  нагодуєш  себе  брехнею.  Він  буде  твоїм  морфієм.
НЕ  БУДЕ  БОЛЮ.
The  End...
А  я...Я  напевне  піду  в  монастирь.Смішно  звичайно,але  що  ще  робити  людині,  яка  пішла  на  жертву,  яку  ніхто  крім  цієї  людини  не  помітить?  The  End...All  the  children  are  insane...waiting  FOR  THE  SUMMER  RAIN.
Можливо,  ти  не  до  кінця  усвідомила,  що  ти  зробила,  але  в  мені  багато  тебе.  І  твій  намір  вирішити  був  і  моїм  наміром  вирішити.  Не  відмовившись  від  ЄДИНОГО,  ти  відмовилась  від  одного  із  можливих.ЯКЩО  В  ТЕБЕ  НЕ  БУЛО  СИЛ  ЗРОБИТИ  КРОК,  ТО  Я  ВІДМОВЛЯЮСЬ  ВІД  НАЙКРАЩОГО,  ЩО  БУЛО  В  МОЄМУ  ЖИТТІ,  РОБЛЯЧИ  ЦЕЙ  КРОК  ЗА  ТЕБЕ...The  End...
Я  є  дурнем,  так  мені  сказали,  я  є  дурнем,  відмовляючи  собі  у  всьому,  і  є  дурнем,  відмовляючи  собі  в  тобі,  але  якщо  ти  не  бачиш  нічого,  значить  для  тебе  нічого  немає.  Будь  Щасливою.
Люблю.The  End.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211451
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2010


Я згвалтую ваш мозок (взято з форуму психів. твору більше 6 років)

Коли  падає  планка?!
А  то  вона  в  мене  не  падала!  Вона  в  мене  відсутня!  Відсутня-це  така,  якої  нема,  можливо,  її  для  мене  нема,  але  коли  мене  читають,  то  кажуть,  що  в  мене  планка  впала  -  значить,  вона  таки  є....  Але  де?  Куди  вона  впала?  Нащо?  Чого?  Як?  Так  от  взяла  і  впала....ні...вона  не  впала,  бо  її  в  мене  не  було.  В  мене  тільки  будун  якось  був...круто...от  коли  був  будун,  в  мене  не  було  бодуна,  в  того  чувака,  який  сказав,  що  моя  планка  впала,  якої  в  мене  і  не  було.  Того  виходить,  що  одна  і  та  сама  річ  може  існувати  і  не  існувати  в  один  момент  в  одному  вимірі,  а  ви  умудріться,  щоб  ще  і  в  одному  тілі.  Ні  я  не  умудрився,  бо  так  завжди  було.  З  цього  виходить,  що  неможливо  це  поєднати  в  один  момент  в  одному  вимірі  і  тілі,но  я  так  зробив  і  тим  самим  зробив  навпаки.  Тобто  довів,  що  таке  є  неможливим,  але  воно  є  можливим.  Просто  тому  чуваку,  в  якого  планка  є,  це  не  дано,  просто  він  самотик....це  як  завтик,  але  коли  я  втикаю,  то  думаю  більше,  ніж  зазвичай  -  того  я  завтик.  Так,  повернемось  до  самотика,  короче,  він-самотик,  но  я  не  стверджую,  що  то  був  він,  бо  я  того  не  знаю,  знаю,  що  самотик-це  той  тик,  що  само,  ні,  не  смійтесь,  я  тільки  2  пива  випив  перед  тим,  як  додому  піти....не  люблю  свого  дому...Батьки  до  дрожі  доводять....но  і  я  не  промах....ні,  ні-це  в  нас  така  традиція-діставати  до  останнього,  поки  очі  не  повилазять,  поки  вени  не  поріжутся,  поки  асфальт  не  впаде  на  мене  з  висоти  10  поверхів,  поки  я  не  згину  безсилий,  поки  планка  не  впаде,  але  в  мене  є  перевага-вона  мене  робить  вже  невразливим.  Планка  то  ілюзія.  Можливо,    це  просто  сон...  Ви  цього  не  читаєте,  а  самі  видумуєте  находу  (находу  пишется  разом,  бо  НАходу,  це  як  на  дівчині  (не  одяг,  а  лежиш),а  ле  находу.....ясно?!),  знаєте,  що  деколи  ви  нічого  не  знаєте....просто  впадло...бо  погана  погода  і  твій  дружбан  скорше  в  Ворлд  ов  Варкрафт  накачався....ти  пропонуєш  славкові  покурити(він  давно  кинув),  він  курить...його  попускає...тоді  кажеш,  що  маєш  ще  грошей  і  можеш  купити  йому  пива.  Він  відмовляєтся  МОТИВУЮЧИСЬ  тим,  що  він  ще  не  їв,  а  ніби  я  їв,  ти  п'єш  пиво,  а  потім  ще  одне,  по  дорозі  додому  заходиш  до  грабара  і  до  нінки,  їх  нема,  виникає  смішна  думка  "вони  разом  пішли?"  і  сам  смієшся  з  свого  жарту,  бо  нікого  нема,  а  якщо  і  є  то  він,  вона,  воно,  зюзька,  не  пойме,  поймуть,  зюзькнуть,  по  дорозі  додому  говориш  сам  з  собою  в  голос.  Прийшов  додому,  поїв  вперше  за  день....не  класно....батьки  вдома....потім  ідеш,  сідаєш  за  комп  і  бачиш  ЇЇ  фото  на  робочому  столі....і  ніби  знову  закохуєшся....вона  так  рідко  дзвонить  і  пише  смс....вона  така  вродлива,  ніжна,  беззахисна,  смішна,  далека,  близька.....моя....і  не  моя...так  як  я  її,  але  ще  не  зовсім....поки  є  Київ....короче,  заганяюсь.....АЛЕ....Пень  -  то  великий  філософ.  Він  син  Планка  (з  мульфільму  Ed,Edd  and  Eddy),  то  певно  єдина  планка,  яка  не  падає,  бо  і  так  завжди  лежить.  От  питають,  чого  завжди  так  галімо  і  тільки  деколи  буває  добре?  От  як  ти  можеш  літати  вже  літаючи?  чи  любити  людину,  яку  вже  і  так  любиш  до  нестями?!  так  само  і  життя-все  просто  чудесно.  Деколи  ви  це  помічаєте,  і  то  є  ті  "чудесні"  миті,  просто  треба  більше  помічати.  Моя  англічанка  каже,  що  сонце  не  завжди  світить...БРЕШЕ....все  ж  воно  світить  завжди....воно  ж  вам  не  якась  дешева  лампочка!!!  Добре,  логіка-це  така  штука,  яка  мені  перечить,  тому  нема  логічного  кінця...(чи  є?  подивлюсь  шо  ше  на  форумі....)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211292
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 17.09.2010


Ненависть :)

Я  ненавиджу  тебе,  ненавиджу  більше  за  все  на  землі,ти  сама  огидна  істота,  яку  мені  тільки  доводилось  зустрічати,ти  перетворила  все  хороше,  що  я  мав  в  абсолютну  протилежність,  ти  просто  с***во,  в  якого  просто  рот  не  закриваєтся  про  те,  які  всі  навколо  погані  і  як  тебе  ніхто  нерозуміє,  хоча  дочекатись  розуміння  і  підтримки  від  тебе-це  саме  наївне  сподівання.  Я  ненавиджу  тебе  так  само  сильно,  як  ти  сліпо  ідеш  до  своєї  мети  і  зносиш  все  на  своєму  шляху,  ненавиджу,  бо  ти  любила  не  достатньо  сильно,  щоб  вберегти  себе  від  ненависті.  Ненавиджу  так  само  сильно  як  кохав,  до  самих  небес...навіть  сильніше...настільки  сильно,  що  тіло  рве  на  частини,через  те,  що  ти  сама  цієї  ненависті  хотіла,  це  була  частина  твого  плану.  Я  ненавиджу  тебе  за  те,  що  ти  не  даєш  тобі  допомогти,  за  те,  що  чешеш  мурню,  яка  мені  в  голову  не  лізе.  Ненавиджу  за  все,  що  ти  робила  і  думала,  і  за  те,  чого  не  робила  і  не  думала.  Ненавиджу  тебе,  як  і  весь  цей  свій,  бо  ти  могла  мені  його  замінити,  а  він  тебе  НЕ  може.  Ненавиджу,  бо  не  можу  тобі  цього  сказати,  бо  боюсь,  що  тобі  буде  боляче,  бо  пишу  це  на  листку.  Ненавиджу  за  те,  що  так  і  не  став  для  тебе  всім  чи  хоча  б  таким  дорогим  як  твоя  мета.Ненавиджу  за  те,  що  виливши  всю  свою  ненависть  сюди,  в  мене  її  не  поменшало.  Ненавиджу  за  те,  що  я  це  пишу,  за  те,    що  ти  сліпа,  за  те,  що  навіть  встиг  спланувати  життя  з  тобою  на  майбутнє,  за  Жанну  і  за  Єву.  Ненавиджу  за  те,  що  ти  здаєшся  милою  і  наївною,  за  те,  що  ти  насправді  пастка,  ненавиджу  за  те,  що  ти  в  мене  в  думках,за  те,  що  не  даєш  заснути,  за  те,  що  ти  вчишся  в  Києві,  за  те,  що  я  винуватий,  що  не  поступив  в  Могилянку,  за  те,  що  я  наперед  знаю,  що  ти  скажеш,  за  те,  що  знаю  тебе  з  5-го  класу,  за  те,  що  серце  тане,  за  те,  що  ти  така  дурепа,  за  те,  що  в  тебе  передмісячними  нестабільний  нервовий  стан,  за  те,  що  був  з  тобою  так  мало  раз,за  те,  що  більше  таких  як  ти  нема,ненавиджу,  бо  ти  колись  була  моя,  ненавиджу,  бо  колись  будеш  належати  іншому,  ненавиджу,  бо  згадуватимеш  мене  як  того  хто  тебе  ненавидить,  ненавиджу  за  ніжні  поцілунки,  за  гарячі  обійми,  за  веселу  усмішку,  ненавиджу  за  бараболю,  ненавиджу,  бо  я  твій  білявчик,  ненавиджу,  бо  ні  на  що  не  спроможний,  ненавиджу,  бо  моя  душа  в  тебе,  ненавиджу,  бо  тепер  я  безсердечний,  ненавиджу,  бо  ніхто  не  помітить  моєї  ненависті,  ненавиджу,  бо  перед  тим  як  поїхати,  ти  залишила  на  мені  свій  запах,  ненавиджу  бо  не  зраджував,  ненавиджу,  бо  цього  ніхто  не  помітив,  ненавиджу,  бо  мене  недостойно  оцінили,  ненавиджу  за  те,  що  мене  нема  поруч,    коли  я  потрібен,  я  ненавиджу,  бо  ти  голос  в  телефоні,  бо  ти  "Абонент  недоступний"  або    просто  гудок.  Ненавиджу  тебе  за  твою  несправедливу  справедливість,  за  сонячні  очі,  солодкі  губи,  пишні  груди...  Ненавиджу,  бо  в  тебе  закохався...Ненавиджу  за  те,  що  ти  це  не  зрозумієш...ненавиджу  за  те,  що  все  одно  я  буду  винуватим...  
НЕНАВИДЖУ  ЗА  ТЕ,  ЩО  НАВЧИЛА  ТАК  СИЛЬНО  КОХАТИ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211254
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2010


Тим кого в мене більше немає (хоча ніколи і не було)

І  став  я  на  краю  безодні,  на  краю  прірви  глибиною  у  весь  світ...і  вони  стоять  поряд  -  він  вампір,  і  вона  сідий  ангел...і  ми  зробимо  крок  уперед...чи-то  пак,  ми  вже  зробили  його,  а  зараз,  загублені  у  вічності  згадуємо,  як  все  було...можна  побачити,  що  нас  чекає  на  тій  стороні...і  те,  що  нас  чекає  з  поверненням...Пекельний...Вампір  і  Сивий  Ангел...куди  нас  веде  Доля?  Чи  куди  ми  ведемось?  Це  як  якесь  передсмертне  божевілля...все  життя  проходить  перед  очима...напевне  тому,  що  я  все  ж  знаю,  що  ми  нічого  не  повернемо...тому,    що  щось  від  нас  залишилось  там,  на  краю  безодні,  і  воно  зникне,  воно  скоріш  за  все  зникне...я  тішу  себе  думкою,  що  якщо  ті,  що  це  прочитали,  почнуть  берегти  і  пам'ятати  те,  що  залишилось,  то  по  поверненню  ми  станемо  лише  кращими...
Що  якщо  нас  чекати...хоча  з  нами  є  сила...я  їх  захищу...тільки,  на  жаль,  не  від  себе...а  ВИ…  а  хто  ВИ?  Ви  Сила...  те  саме  сонце,  яке  гріє...пече...палить...рятує  і  прирікає...той  самий  вітер,  який  студить...освіжає...  рятує  від  сонця...  і  до  кісток  продуває  холодом...  вода,  з  якої  я  складаюсь....яку  я  п'ю...в  якій  я  миюсь...  в  якій  я  топлюсь...  якою  я  захлинаюсь...  ви  вогонь  у  мене  в  грудях,  який  ніжно  гріє...  дає  притулок  душі...  безпощадно  палить...нищить...пече  і  тікає...
Ви  весна,  з  вами  я  розквітаю,  ви  наштовхуєте  мене  на  безглуздий  героїзм,  завдяки  і  заради  вас  я  це  зараз  пишу  в  другій  ночі  в  аеропорті,  я  народжуюсь  знову  тільки  заради  вас,  інакше  для  кого  тоді  помирати,  жити?
Ви  моє  літо...моя  безмежна  радість,  незламний  позитив...ви  ті,  з  ким  я  Живу..
Ви  моя  осінь...ви  мені  віддаєте  те,  що  я  посіяв...і  за  це  я  ненавиджу  людей...ненавиджу  те,    що  я  роблю,  бо  люблю  і  ненавиджу  вас...з  вами  я  старію...і  набираюсь  досвіду...
Ви  моя  зима...  жорстока  і  холодна...  біла  і  пухнаста...  зі  святами...  з  самогоном  моїх  братів...  ви  те,  чому  я  кидаю  виклик...ви  те,  що  провокує  мене  щось  робити...рухатись,  щоб  не  замерзти...
Ви  моє  Де-Жа-Ву...Ви  мій  спокій,  Ви  моя  лють,  Ви  мої  надії  і  Ви  ж  моє  розчарування...Ви  ж  мої  ляльководи...Ви  мої  ляльки...Ви  мій  оазис...я  ваша  пустеля...Ви  моя  пустеля...я  ваш  оазис...Ви  те,  що  жене  мене  вперед,  і  те  заради  чого  я  зупиняюсь,  Ви  те  що  ростить  мене  зсередини...Ви  мій  лід  і  моє  полум'я,  Ви  моє  життя  і  моя  неминуча  смерть,  Ви  шлях  до  забуття,  Ви  ключ  до  вічності,  Ви  ті,  кому  ЦЕ  подобаєтся,  Ви  ті,  хто  знає  наскільки  це  все  банально,  просто  і  тупо...Ви  ті,  кого  я  буду  захищати,  і  це  буде  великою  честю  для  мене...і  буде  це  великим  позором  мені,  за  те,  що  від  себе  я  вас  не  вбережу...я  б  міг  назвати  вас  друзями,  люди,  але  це  не  те...це  слабо  сказано...ми  з  вами  одної  крові...Ви  є  творцями  цього  світу...Ви  є  цим  світом...Ви  це  я...такі  близькі  і  такі  чужі...такі  прекрасні  і  такі  жахливі...Ви  моя  Самотність,  тільки  з  вами  я  можу  бути  сам,  сам  в  своєму  світі,  сам  в  собі...гратись  і  набиратись  сил...Ви  моє  благословення...під  вашим  світлом  я  йду...  і  я  відбиваю  ваше  світло...Ви  моє  прокляття,  я  не  можу  вас  позбутися  не  позбувшись  себе...я  міг  би  писати  так  вічно...а  міг  би  і  не  писати,  чи  не  міг?
Я  декілька  раз  ледве  не  заплакав,  народжуючи  ЦЕ...вперше  так,  вперше  щось  по-справжньому...нічого  не  роздирає,  нічого  не  бентежить...я  не  буду  сумувати...мені  просто  буде  не  вистачати...
Коли  стоїш  на  краю  розумієш,  що  нічого  не  розумієш,  і  навіть  те,  що  ти  нічого  не  розумієш  теж  не  розумієш...а  тепер  візьміть  оце  дитя,  оці  майже  пролиті  сльози(я  все  ж  не  вмію  плакати)  і  ростіть  ЦЕ...осінню  будуть  плоди...

П.С.  я  вас  надихаю  тільки  тому,  що  ви  надихаєте  мене.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211167
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 16.09.2010


Казка про дракона

Влада...палка  з  двома  кінцями.  Маючи  владу  над  кимось,  ми  даємо  владу  над  самими  собою...найбільшу  владу  над  всім  має  Час...і  це  саме  підвладне,  що  є  у  нас...саме  ми  вирішуємо,  як  і  куди  його  витратити,  в  яку  стічну  трубу  спустити...з  ким  його  провести...кому  подарувати...кого  обділити...але  він  в  свою  чергу  вирішує,  чи  текти  йому  повільно,  зупиняючись,  щоб  принести  вічні  моменти...чи  летіти  так  швидко,  що  у  пам'яті  закарбовуватимуться  лише  уривки...розмиті  картинки  того,  що  було...Час  має  владу  змінювати  нас...так  само,  ми  маємо  владу,  вимагаючи  його  зупинитись...чи  пролетіти...він  рідко  дослухається...і  часто  нас  обманює  невпинно  втікаючи...чи  просто  заморожує  тебе  і  в  один  момент  змінює  все  навкруг...змінює  все  так,  що  аж  змінюється  сам  і  ти  не  можеш  його  зловити...і  тебе  засмоктує  у  круговерті  простору  забуття...  
На  краю  такої  прірви  одного  дня  став  він...безмежно  сильний  і  вразливий...сам  не  знаючи  цього...він  ніс  в  собі  своє  нове  життя...заради  якого  вмер...він  просто  залишив  себе  на  краю...кинувши  туди  те,  що  ніс  в  собі....яйце...кинув  туди  насіння  життя...кинув  туди  цілий  світ...і  залишився  сам,  чекаючи,  що  за  ним  наглянуть,  як  він  і  просив...  
А  яйце  пролетіло  через  весь  світ...на  іншу  його  сторону...де  небо  не  таке  як  тут...і  де  замість  ночі  день....а  замість  дня  ніч...там,  де  в  людей  інші  помисли...інші  правила...вірування  та  імена...воно  собі  взяло  лише  ім'я,  як  у  них...а  замість  решти  в  нього  був  абсурд  його  існування...абсурд,  бо  те,  що  було  всередині,  не  могло  вийти  назовні...не  було  причини...не  було  тепла...його  надибала  відьма...потвора  тієї  краси,  якою  вона  була  в  минулому...настільки  загублена,  що  шукала  відповідей  у  того,  хто  не  вміє  говорити....вона  вигрівала  яйце...вона  дбала  за  нього...любила  його...як  тоді,  коли  вона  була  прекрасною,  коли  не  була  відьмою...коли  вона  боялась  і  тікала...так  і  втекла...бо  від  себе  не  втечеш...а  яйце  в  свою  чергу  вдавало,  що  йому  це  тепло  потрібно...хоч  напевне  так  і  було...без  того  крихітного  тепла  не  вийшло  б  назовні  те,  що  було  всередині...те,  чого  боялась  відьма...одного  дня  вона  вирішила  побачити,  що  за  шкарлупою...що  там  визріває...вона  заглянула  всередину...і  побачила  нескінченне  Нічого...і  безмежно  велику  чорну  діру...настільки  глобальну,  що  її  розум  не  посягав  всієї  небезпеки...вона  бачила,  як  Нічого  засмоктувалось  в  чорну  діру...і  бачила  притулок-клаптик  землі...зруйновану  стіну,  за  якою  ховався  плід  уяви  цього  світу...щось  занадто  хороше,  щоб  це  було  випущено  назовні...щось  занадто  небезпечне,  що  його  прирекли  на  повільну  смерть  там  всередині...вона  наблизилась...і  побачила,  як  чорна  діра  забирає  по  молекулах  клаптик  землі...стіну...і  навіть  те,  що  ховається  за  стіною...воно  зустріло  її  з  усмішкою...вона  ж  налякалась...вона  ж  зрозуміла,  що  забула,  що  потрібно  втікати,  що  це  те,  чого  вона  боялась...це  справжність...це  те,  чого  нема  в  неї...це  те,  що  зробило  її  відьмою...це  те,  що  в  неї  забрало  місто...забрали  ЛЮДИ...вона  втекла...і  прокляла  яйце...вигнавши  його  з  світу  іншого  Нічого,  інших  людей  імен  і  звичаїв....  
Смерть  носія  була  не  марною...він  залишив  по  собі  безліч  тепла...спогадів  і  справ...і  коли  яйце  повернулось  туди,  звідки  прийшло,  від  жару  воно  розлупилось…  і  на  волю  вийшло  драконеня...мале  і  беззахисне  як  цуценя...кинуте  з  казки  в  світ  людей...зовсім  саме...без  знань  і  спогадів...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211123
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 16.09.2010


Теорія появи світу. ну моя убога версія :)

Звідки  взявся  світ?  Нізвідки?  Так,саме  так....Бо  як  і  ви  не  є  єдиною  людиною,то  є  і  безліч  світів  паралельних  і  подібних....як  і  люди....,але  крім  людей  є  ше  тварини....люди  як  і  тваринпи,як  і  рослини,як  і  будь  що  інше  є  Світом...річ  в  його  сприйнятті...в  нас  їх  5...і  ми  бачимо  його  в  5  вимірах...
Можливо  в  якомусь  світі  вічність  є  річчю  звичайною,буденною  і  зрозумілою,бо  то  шо  я  далі  скажу  є  не  зовсім  зрозумілим...але  хіба  коли  вам  розказують  про  вищу  математику  ,якої  ви  не  розумієте,  ви  все  ж  вірете  в  її  існування  і  правильність...хоч  ви  і  не  розумієте  нічорта  .так  от....один  світ  існував  порівняно  завжди....перед  тим  світом  існувала  відсутність...оту  відсутність  неможливо  сприйняти....ото  нічого  штука  відносна,  бо  коли  ти  туди  переміщаєшся  не  забувай  шо  поява  тебе  і  є  знищенням  відсутності...ти  і  є  світом...можливо  звичайно  злитись  з  відсутністю...і  стати  вічністю,але  втратити  себе  і  все...бути  відсутністю...так  все  ж  ....відсутність  викликала  парадокс...самозаперечення...”Відсутність  відсутності”....це  самовбивство,  нетерплячість  вічності  породило  перший  світ...Подарувавши  йому  всю  вічність  відсутності...відсутність  все  ж  існувала  в  інших  частинах  всього....але  вже  був  перший  світ....навколо  якого  існувала  відсутність...але  вона  вже  відділилась...створила  безліч  вимірів....той  вічний  і  безкінечний  світ  і  є  тою  силою  тим  творцем....світ  той  був  завжди.бо  до  появи  парадоксу  відсутність  існувала  рівно  ніскільки..за  всі  вічності  івн  почав  поширювати  себе....заповнювати  відсутність....в  тому  світі  існував  час..але  він  не  мав  сили...все  ж  вічність....так  той  світ  давав  стандартну  формулу  у  всі  виміри....він  дилився..давав  час  і  матерію.....початок...і  світи  створювали  світи...а  далі  вчені  все  придумали  за  мене.....але  врахуйте  початком  нам  була  частина  вічності-час....і  безсмертна  матерія....ми  є  вічні  і  безсмертні...але  то  десь  глибоко  заховано....ми  можемо  зупиняти  час...
Я  знаю  шо  я  всього  лиш  телепень,  і  це  просто  само  прийшло  мені  в  голову  вчора  вечером...добре  шо  я  зробив  деякі  тези  перед  тим  як  заснув...я  не  знаю  чи  отримаю  розуміння,але  все  ж...всі  ми  помиляємось....
.....2006-03-14.......
відредаговано  1  фразу...далі  не  перечитано  навіть  :)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211070
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 15.09.2010


Вона

Тендітна  і  войовнича  пірїнка,яка  вражає  своєю  виточненістю  і  вельможністю,готовністю  ринути  в  бій,безстрашністю  і  фанатизмом,добродушністю  і  наївністю,чистотою  і  ніжністю,силою  і  слабкістю,розумом  і  дурістю,впевненістю  і  розгубленістю,яку  вона  так  незграбно  ховає...земне  щастя  не  для  неї...їй  потрібен  захист...вона  сама  вмре...
Вона  Хранительниця  дракона…Вона  провидиця...Вона  шаманка...Вона  самогубиця...
Вона  немов  шалений  вир  емоцій  який  пронизає  шось  навіть  більше  ніж  душа...Вона  та  сила  яка  змушує  танцювати...Вона  це  рай  на  землі...Вона  всього  лиш  людина...Вона  зовсім  не  людина...Вона  не  зовсім...вона  зовсім  не  зовсім...лалоба...
Ніжна  і  вічно  незаймана  пірїнка,  чиє  полумя  палить  навіть  щось  глибше  ніж  душу,чия  любов  настільки  велика  шо  її  навіть  не  відчуваєш.
Добра  і  мудра  жінка,яка  огортає  своїми  обіймами  весь  той  безкінечний  світ  поміщений  в  людині,зігріває  і  дає  сил,годує  і  ростить,любить  і  вчить,випробовує  і  мучить.
Ніжна  і  шалена  коханка,яка  виснажится  тільки  тоді  коли  Сонце  втомится  сходити  і  заходити...її  краса  не  зникне  з  роками...я  не  дам  їй  зникнути...
Несвідомий  автор  самого  великого  рукопису  розміром  у  цілий  світ,рукопису  обтягненого  її  шкірою  вивернутою  на  ззовні,рукопису  в  якому  заточені  всі  ті  люди  які  мали  честь  її  знати,рукопису  ще  не  написаного,але  вже  існуючого...рукопису  історії  людства...
Мати  нового  бога,якого  вона  народила  у  собі,великодушна  і  благородна,любляча  і  дбайлива,сувора  і  холодна,добра  і  тепла  як  сонце...все  це  для  того  шоб  виростити  його...
Вона  просто  пересічна  людина...з  якою  більшості  так  і  не  вдалось  пересіктись...а  ті  хто  пересіклись...викликають  у  мене  усмішку...
Вона  моя  кохана...не  скажу  шо  мама...не  скажу  шо  жінка....дівчина...тьолка...баба...вона  моя  кохана  жива  істота...напевне  більше  жива  чим  всі  інші,тому  що  так  близько  до  смерті,але  не  так  як  ви  можете  собі  це  уявити...Вона  дарує  Нове...вона  не  сама...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211067
рубрика: Проза, Байка
дата поступления 15.09.2010


я=світ (твору 5 років)

Люблю  цей  світ...бо  цей  світ  любить  мене...бо  я  і  є  цей  світ...бо  цей  світ  і  є  я...я  живу  в  цьому  світі,  і  цей  світ  живе  в  мені,  ми  є  душами  один  одного,цей  світ  змінює  мене,і  я  змінюю  цей  світ,  наші  зміни  є  рівносильними...того,  змінюючи  себе,  я  змінюю  цей  світ,  і,  змінюючи  цей  світ,  я  змінюю  себе...мої  внутрішні  зміни  є  неминучими,а  як  казала  ВОНА:"зміни  внутрішні  ведуть  до  змін  зовнішніх"...значить,  зміни  зовнішні  ведуть  до  змін  внутрішніх...бажаючи  зробити  виняток  з  цього  закону,  ми  робимо  зміни,які  змінюють  і  нас...ми  самі  себе  заганяємо!  ми  самі  себе  вбиваємо!  Потрібно  змиритись  з  тим  неминучим,  щоби  коли  будуть  знання  і  сили,  ми  могли  змінити  неминучість,але  чи  потрібно  це  знищувати?  напевно...хоча  б  заради  того,  щоб  отримати  новий  досвід  і  нові  знання...  
Звідки  берутся  ці  думки?  Що  вони  собою  являють?  Чого  вони  не  знають,  звідки  вони  берутся  і  що  вони  є?я  відповім...але  пізніше....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210897
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 14.09.2010


Смерть?

Смерть  прийшла  по  мене  в  друге.Вона  витягнула  мою  свідомість  з  мого  тіла,
і  я  з  жахом  спостерігав  як  моє  тіло  справляєтся  без  мене...як  не  потрібно  йому  
казати  що  робити...бо  за  стільки  років  життя  зі  мною  воно  знає  все  краще  за  мене
воно  акуратно  прибрало  попіл  з  підлоги,витянуло  пляшку  з  відра,сховало  її,вязло  відро  з  водою,перенесло
повернулось  назад  збирати  фальгу  та  інший  мусор...а  в  голові  крик  "Я  Ж  ЦЬОГО  НЕ  РОБЛЮ!Я  НЕ  КОНТРОЛЮЮ
СОБОЮ  ЗА  ЦИМ  ГУЧНИМ  ДІАЛОГО  З  САМИМ  СОБОЮ,ЗА  ЦІЄЮ  РОЗСІЯНІСТЮ  ВІД  РОЗШИРЕНОГО  СПРИЙНЯТТЯ  СВІТУ,МОЄ  ТІЛО
СПОКІЙНЕ,ВОНО  ЗНАЄ  ЩО  РОБИТИ  НАВІТЬ  КОЛИ  ЦЬОГО  НЕ  ЗНАЮ  Я"
*піду  покурю*
%я  зрозумів  шо  знайшов  автора  свого  життя,я  знову  друкую  будинками  конопок  своєї  клавіатури.я  танцював  з  нею.кликав  її  і  лікував  її  застуду
я  це  всього  лиш  моє  відчуття  власної  важливості.я  всього  лиш  герой  який  переживає  одне  і  те  саме  життя  вже  стільки  раз  скільки  прочитали  книгу  якої  ще  не  написали%
Покадровка...так  це  називаєтся...це  не  можна  описати  якось  по  іншому,коли  весь  світ  виглядає  так  само  але  по  іншому,коли  не  фокусувати  зір
то  можна  побачити  на  скільки  все  схоже  на  фільм,коли  на  своє  відображення  в  дзеркалі  важко  дивитись...коли  тіло  само  ходить  а  ти  лиш
кричиш  до  себе  у  своїй  голові...
я  сів  за  будинки  своєї  клавіатури...і  смерть  почала  мене  забирати...серце  вилітало...я  втратив  контроль  над  тими  думками  які  спостерігали  за  тілом.і  взамін  отримав
тишу  яка  вже  дивилась  як  пальці  наберають  слова...рокові  слова  які  не  були  підвладні  мені...
"я  є  видумкою  твоєї  книжки"
"і  мене  вкрало"
я  знав  твою  відповідь  в  голові...так  я  покурив...і  мене  вкрало  від  самого  себе...я  мав  померти...
ти  відмовилась  продовжувати  писати  книжку  в  цей  момент,ти  вже  вирішила  закінчити  з  цим  "героєм"...
"НІ  Я  МОЖУ  ПРОДОВЖИТИ  НАШУ  ІСТОРІЮ  САМОСТІЙНО"
як?  :)
"ВИБАЧ  ІНОПЛАНЕТЯНКО  Я  БІЛЬШЕ  НЕ  БУДУ  КУРИТИ,ХАЙ  МЕНЕ  ПОПУСТИТЬ!"
"дякую,це  був  хороший  урок,я  побачив...Я  ПОБАЧИВ  МОЯ  СЛІПОТА  ЗНИКЛА  НА  МОМЕНТ!я  написаний  тобою  до  цього  моменту"
"це  все  та  ти  яка  вже  є  невідємною  частиною  мене"
"я  розумію  на  яку  жерву  ти  ідеш  віддаючи  мені  себе,навчаючи  мене  цьому  всьому...бо  те  що  ти  отримуєш  від  мене  і  є  жертвою  на  яку  ти  ідеш"
я  з  тобою
"уху"
"відчуваю"
"чесно,аж  по  клавіші  не  попав"
По  тілу  бігали  мурашки  і  якась  велика  сила  жала  моїми  пальцями  будинки  моїх  клавіш  з  правильними  знаками  на  них...я  лише  дивився  і  слухав...
.....
"я  знаю  як  я  помру"
я  з  тобою  оце  й  усе  що  я  знову  хотіла  сказати.  *а  шо  якшо  я  твоя  шизофренія,тянко?*
НЕ  ПОМРЕШ
"я  от  тільки  що  чуть  не  помер..."
"но  це  не  покадровки"
"мої  клавіші  це  будинки"
"все  мультиком  стає,якшо  дивитись  в  одну  точку"
"на  своє  відображення  дивитись  важко"
"я  кохаю  тебе"
"я  хочу  знов  пережити  з  тобою  все  життя"
"я  не  хочу  бути  в  книжці"
"я  хочу  бути  з  тобою"
"Я  ХОЧУ  БУТИ  ЖИВИМ"
"Я  ХОЧУ  НА  ТУ  СТОРОНУ"
"Я  ХОЧУ,ШОБ  ТОЙ  ХТО  ЦЕ  ЧИТАЄ"
"ХТО  БАЧИТЬ  МОЇМИ  ОЧИМА.ЗНАВ,ЩО  Я  ЖИВИЙ"

Тянко,давай  втечем  з  цієї  книжки,на  іншу  сторону.хай  нас  читатиме  остання  людина...бо  якшо  б  написати
книжку  про  тебе  і  про  мене,це  тре  було  б  обєднати  дві  книжки  які  не  мають  кінця...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210802
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2010


Пекло

Це  світ  який  складаєтся  з  відсутності  відсутності...це  світ  в  той  момент  коли  він  зародився...це  світ  існування  якого  заперечело  своє  існування...це  світ  який  існував  рівно  вічність  миті...це  світ  в  якому  не  було  нічого,навіть  самого  нічого  там  не  було...клаптик  землі...стіна  на  ньому...і  за  стіною  проклятий  сидить...сидить  частина  сліпого  провидця...за  стіною  він  ховаєтся...за  зруйнованою  стіною...він  розуміє  кінець,але  не  розуміє  своєї  причини...та  остання  вмераюча  частина  його  стараєтся  відновити  те,що  було...великий  прекрасний  світ...але  тільки  чорна  діра...по  атомам  засмоктує  цю  відсудність...вічність....свідомість...проклятість...саму  себе...його....Долю...Час...стіну...землю...вона  і  є  тою  відсутності  відсутності...тою  силою  яка  сама  себе  знищує...вона  є  її  кульмінацією...вона  не  поверне  нічого,але  і  не  забере...цей  світ  завмер  у  вічності    одного  моменту...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191138
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.05.2010


Прэвэтъ?

Німий  провидець,який  бачив  все  на  світі...бачив  майбутнє,і  бачив  минуле...в  якого  мертві  руки...і  ворона  на  плечі...який  снує  світами...і  коли  він  іде  здвідкись  кудись,за  спиною  йому  в  слід  іде  вогонь...він  не  знає  ні  сну  ні  спокою...його  очі  глибокі  як  моря  і  океани  всіх  світів  в  яких  він  побував...він  лякає  лудей  своїм  виглядом..його  завжди  бачать  здалеку,але  не  помічають  коли  від  поряд...він  іде  туди,де  ще  не  був...шукає  те,чого  ніколи  не  бачив...але  все  ж  бачив  він  усе...він  божевільний...божевільний  бо  вірить...вірить  в  те  шо  він  не  все  бачив..вірить...його  в  спину  штовхає  Доля...і  його  як  камінь  руйнує  Час...він  не  має  притулку...він  не  відпочиває...і  не  зупиняєтся,хоч  весь  його  рух  йому  нагадує  його  відсутність...він  тягне  свій  хрест...він  тягне  хрест  всіх  тих  в  кого  хрест  є...його  розум  не  можна  опянити...його  існування  не  можна  зупинити...нема  причини  і  цілі...руна  на  грудях  і  сонце  на  запясті....в  нього  є  21...його  прокляття...він  несе  собою  руїну...він  настійльки  мізерний  шо  його  розміри  давлять...замість  серця  у  нього  відкрита  рана...в  нього  нема  душі,він  і  є  своєю  душею...він  завжди  сам...в  нього  одне  бажання-ніколи  не  зявитись...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191073
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.05.2010