| Сторінки (1/30): | « | 1 | » |
Бывает так тошно, что волком выть хочется..
Кидаться на стены, ломать и крушить..
Иль просто остаться в тиши, в одиночестве..
Поплакать.. попеть. .поскучать.. и пожить..
Пожить, так как хочешь… с немытой посудою..
Пожить для себя… позабыв о других..
И есть то, что хочется, спать до полудня
Кота завести… ну а лучше двоих
Но руки опущены, нервы натянуты
И в горле досада собралась комком
И милое «мыло» с тобой ненаглядною
Вдруг стало историей с грустным концом
Не хочется думать, работать не хочется
Да что там работать и жизнь не мила…
Ты в чудо не веришь, а веришь в пророчество
И в то, что пройти до конца не смогла…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296518
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.11.2011
В невідомість друкую листа
А мотузка на шиї із каменем
Потихеньку рахую до ста
Доки лід під ногами розтане
Доки разом підемо на дно
Бо літати давно розучились
Доки буде мені все одно
Що колись ми з тобою зустрілись
Вітер спогадів знову несе
Пил та попіл з сумного минулого
Я прощаю собі геть усе
Навіть те, чого ще не було
Свою слабкість, недбалість твою
Недолугість в словах та у діях
За неправду тепло віддаю…
За кохання – дарую надію
Струни розпачу тягнуться вниз
Іще трохи і будуть надірвані
Хай для когось це буде каприз
Мої мрії на шмаття розірвані
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294012
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2011
Майбутній кухар-добрий він по суті
Людина зла не стане до плити
І чисті в нього помисли і руки
Натхненно він прямує до мети.
Він мрійник – а тепер їх дуже мало
Він кулінар творець. Він фантазер.
Художник він, бо це мистецька справа
З далеких тих часів і до тепер.
Він музикант – на кухні як по нотам
Все закипає,піниться,шкварчить.
Ні він не геній, він звичайній кухар.
Так просто ця професія звучить.
Науку він поєднує з шаманством
Весь день ворожить десь коло плити,
Під дзвін тарілок, як під звуки маршу,
Велить він страву до гостей нести.
Він все сказав, Він не чекає дяки
Він творить для людей і від душі
Працює не лише за для подяки,
І всі його творіння як вірші.
Я знаю, що древніші з книг на світі
Це товсті звитки кулінарних книг
Нехай твердять про вічність літописці
А я б найперше в вічності зберіг
Чарівну прозу про мистецтво їжі
Про таємниці кулінарних всіх доріг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261174
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2011
Сегодня белый шоколад.. а завтра чёрный
И сладкий запах, горький вкус и голос томный
Тепло свечи.. один щелчок .. погасло пламя
Рука к руке, спина к спине и звук дыханья
«А ты…-..»и палец возле губ.. ты шепчешь ..-«тише»..
От всех сбежали и сидим как будто мыши
Лишь думаю, не говорю и то не громко
Руками судорожно ищу следов осколки
И прожигает грудь на сквозь эмоций ядом
Я не хочу.. я не могу … ты шепчешь «надо»
И я смирюсь, я поклонюсь, глаза закрою..
Вот я одна, тут никого.. и вдруг с тобою…
Порвалась нить, куда идти теперь не знаю..
Я оступлюсь в последний раз, я так играю..
Одна мечта вписала в жизнь чуть больше строчки
Тебе жена. Ему сестра, для папы дочка…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226546
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.12.2010
Ми будували по камінчикам цей світ
Нереальний, не конфліктний,потойбічний
Я звикла вже чекати твій «Привіт))»
І говорити у нікуди також звично
Я уявляю голос твій у тиші
Емоції читаю по словам…
Ми поховались по кімнатам наче миші
Я пишу тут, а ти читаєш там…
Один зв‘язок – лиш кілька метрів дроту
З дев‘ятої до п‘ятої ти мій
І душу ревнощів чіпляють досі ноти
У інший чаш цілком належиш їй
Давай в житті не будем зустрічатись
Не будем руйнувати цю сім‘ю
Дружиною я буду називатись..
Хоч не по справжньому..а тільки в ICQ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226544
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2010
Я радуюсь тебе как старый верный пёс
А ты меня ногой толкаешь раз за разом
И в преданных глазах не видишь горьких слёз
Все шепчешь про себя « а ну уйди зараза»
Я тапочки несу и лаю на чужих
А за тобой обед… и потрепать по холке
Я может слишком стар…а может не дорос
Что б понимать твои вот эти недомолвки
Вот мы идем гулять.. хоть ты и не хотел
Сжимаешь поводок, а я шагаю рядом
Мне показалось ты сказать мне захотел..
Но так и не сказал… а желтый лист все падал.
И так проходят дни.. за ними и года…
Я буду слишком стар.. меня не станет рядом..
И нескем уж тебе по вечерам гулять
Ты наконец поймешь боль преданного взгляда
А плошка на полу так и стоит пустой
И тапочек в углу день изо дня пылится
Сжимаешь поводок… ты так хотел сказать..
А осенью листва.. все падает.. кружится…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217861
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.10.2010
Лев с душою котёнка, я живу чужой жизнью…
Я не знаю кто я.. да и знать не хочу..
Упиваться лжерадостью мне проще чем слизывать
Капли личного счастья, что текут по плечу
Тех кто мог бы быть рядом, но были отброшены
Или тех кто так просто бросали меня…
Два наушника в уши, крик – об стену горошины
Ни своя, ни твоя я ничья.. я ничья..
Пью, курю лишь во сне, наяву я примерная..
Только искры мерцают из бешеных глаз
Но ведь мало кто знает, я нежная.. верная…
Да, была.. до того как я встретила Вас)))
Про себя говорила – «потеряна в осени»
Обожала дожди и холодный февраль
Пальцем в воздухе четко счастливое прошлое
В голове лишь одно «улыбайся, играй»
Меня мучает боль, и клубочек обиды
Я не знаю в чем соль, я не знаю где суть..
Говорить что не буду, наивно, обыденно
Хоть сама все же верю в все это.. чуть-чуть
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214482
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.10.2010
Пальци теряют кожу
Губы кусаешь до крови
Силы уходят из тела
Больше не ставишь условий.
Просто пройти удержаться..
Пусть уж давно нету мочи
А ты танцуй, улыбайся..
Ты ведь сама это хочешь..
Бег по углям против ветра
Это как раз в твоем стиле
Плыть по течению безбедно
Не требует лишних усилий..
Нежных и страстных прелюдий
Сладких до рвоты обманов
Только смотри осторожней
Штопай душевные раны
Реж на куски рви на клочья
Клей суперклеем, шей нитью..
Ты среди неба без крыльев
Кто слишком слаб – не смотрите…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204044
рубрика: Поезія,
дата поступления 02.08.2010
Я - янгол, якому обрізали крила,
що більше не зможе злетіти увись,
за те, що зустріла тебе, о мій милий,
й змогла покохати, всім серцем... колись.
ти демон, що вийшов із пекла на волю
й заради розваги розставив пастки,
а я в них попала, у сітях блукала
і в них я тепер залишусь назавжди.
Ти серце розбив на шматочки дрібненькі
тепер не зберу я докупи його
А душу спалив, і по вітру розвіяв
награвся й до мене тобі все одно
Ти в пекло вернешся щасливий та гордий,
а в мене до раю закриті стежки
І все що лишилось - сльоза на обличчі
і глибоко в серці короткі рядки....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197763
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2010
Замерзаю до кінчиків пальців
Та мовчу, не говорю ні слова
А навіщо слова? Вони зайві
Крізь гудок телефону розмова
Відчуттів давно вже не мае
І смаки також зникли – досить
Я давно вже не я – звикаю
Пішла,зникла кудись в осінь
Заблукала у жовтому листі
Та для мене воно сіре
Не приносить ніщо радість
Коли бачиш весь світ чорно-білим
Ви не кличте – я не почую
Може ще утічу від тривоги
Та й додому зайду – заночую
А на ранок – знов у дорогу
Коли знайду себе – повернуся
Та буюсь донести не зможу
Тож я краще з собою лишуся
Буде інша – на мене схожа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197762
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.06.2010
Он обернулся – комната пуста
Остатки чая на не вытертом подносе
Пустая фляга, и бокал вина
А за окном кружилась тихо осень…
Он сел на кресло, и зажегся свет
Прочел последние страницы книги
А за окном зима бросала снег,
Плелись предновогодние интриги
Он сделал чай, и вышел на балкон
Вовсю вдохнув весеннюю прохладу
Был слышен пенья птичек перезвон
И яблоневый цвет бесшумно падал
Задвинув шторы сел Он за столом
Сквозь щели пробивался луч заката
А ветер все шептал о том о сем
Дни лета уходили вдаль куда-то
Он обернулся.. комната пуста
А за окном кружиться тихо осень…
Ведь одинаковыми кажутся дела
Когда тебя о них никто не спросит..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197434
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.06.2010
Юлька – ты красивая, Юлька ты же умница
На такую девочку, все не налюбуются
Как идешь по улице, мужики все пялятся
Ты поверь мне на слово, нечего упрямица
Юлька – ты веселая, и улыбкой светишься
Как юла на шпилечках всюду резво вертишься
То бываешь вредная, то порой упрямая
Ты все время разная, Но все время «Самая»
Юлька ты же сильная, нечего печалиться
Пусть Он крутит носиком, нет причин отчаяться
Будет грызть он локтики, стерши зубки в нолики
Вот когда увидит вдруг, тебя с другим за столиком
Юлька ты счастливая и такой останешься
Будет влюблен по уши, тот с кем не расстанешься
Строчки о всех горестях, будут не дописаны
Это у всех Юлечек, на роду написано!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197433
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.06.2010
Забути все. Забути і не знати
Кому шепочеш ніжні ті слова
Забути все, у мріях не вітати
І вірити що досі я жива
Жива у серці, нутрощах у крові
Хоча душа, так само все ще спить
« Ти не одна» до неї я говорю
Але вона у відповідь мовчить
Мовчить крізь біль загубленої втрати
Мовчить крізь біль пекучих почуттів
Ти знай, вона вже не боїться страти
Згадай, ти її знищити хотів
Та вона вижила і далі крок за кроком
Ступає по багряному піску
Кохання втратив зовсім ненароком
Але назад його не повернув..
І зараз мучимось, ти тут я в потойбіччі
Шукаємо для серця «аспірин»
Та час напевне рани ці залічить
Лиш порахуй хвилин протяжних плин..
Забула все. Навчилася прощати
На волю відпустила почуття
Можливо краще нам того б не знати
Як гірко проживати це життя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193675
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.06.2010
В цьому погляді був його зміст
Рветься в тілі на шмаття душа
Наче вічність, але лише мить
Зупини доки ще не пішла
Зупини але не повертай
Просто в очі мені подивись
В цих очах прочитаєш прощай
Хоч шепочу тобі повернись
Розійшлися в світи хто куди
Ти дорогою я навпростець
Лише попіл розтрачених мрій
Лише стукіт забутих сердець
В його погляді була вся суть
Колір неба, та краплі дощу
І благання мої «відпусти»
І коротке його «відпущу»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193671
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.06.2010
Хоть птица в клетке золотой,
Но ей свобода тоже снится,
То небо, солнце, край родной
Закат, рассвет, другие птицы
Роса на лепестках цветов
И небо в розовом тумане
Хоть голос сладко льется вновь
Но взгляд печальный не обманит
Пусть говорят что ерунда,
Что птицы плакать не умеют
Её слезинки – как роса
Падет с рассветом на деревья
Душа то мечится, то спит..
А сердце бьется все покорней
Она отсюда не сбежит
Её судьба как ворон черный
Что впился когтями в крыло
И тело разорвал на части
А кто-то скажет: «Повезло…
Так жить!!!» - в плену богатой власти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192788
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 31.05.2010
Люблю дощ… так просто та банально… коли хмари затягують небо і крізь маленькі щілинки прориваються промінчики сонця… це просто неймовірне відчуття…нічого зайвого лише ти та дощ .. холодні краплинки, що повільно стікають по твоєму тілу..
Це дійсно просто.. без зайвих складнощів та надуманих принципів … просто вода яка нікого ні до чого не зобов’язує.. хочеш стій розкинувши руки у сторони та підставивши лице краплинам, хочеш біжи що є духу намагаючись утекти від цієї, як на твій погляд, безжалісної стихії. Просто живи у ритмі який створює для тебе природа… просто почуй його і ти вже не зможеш зупинитись. Просто поринь у ті спогади…у далекі моменти з минулого в які тобі хотілось сміятися та плакати водночас… радіти, бігати, « казитись» та кричати на весь світ що ти…саме ти найщасливіша людина…
… Ти зупиняєшся… починаєш пригадувати… та щось нічого не спадає тобі на думку.. так були різні ситуації, було весело.. було сумно.. але щоб отак… до нестями.. до повного запаморочення… так щоб аж «дах зривало..»… мабуть що ні…
Тепер тобі стає дивно, чому так сталось.. ти вже стільки прожив та не відчув ще нічого справжнього… усі твої почуття були заковані в рамки пристойності, етикету, розуму… ніяких безглуздих вчинків. Ти навіть не зустрічав світанків з коханою людиною… так було, що сиділи до півночі… але розходились, не залишались… і чомусь навіть на думку не спадало як це було б чудово разом зустріти ваш новий день.. і він був би дійсно ваш…
А друзі… їх завжди так багато… та чомусь сьогодні ти сидиш у дома та лише переглядаєш їх сторінки «вконтакті», скільки їх там у тебе 100? 200?.. з багатьма з них ти вже по декілька років навіть і не вітався, тай не сильно ізза цього засмучуєшся…та їх фото все ж досі раз у раз з‘являються під величним написом «друзі» з якимось великим числом поряд… але ж навіщо їх рахувати… хіба суть в кількості? Тобі б було цілком достатньо лише декілька людей, при зустрічі з якими ти щиро посміхаєшся…а не відводиш погляд «типу не побачив»…
Все це змушує замислитись ..та не надовго ..зараз знову відволічешся на чергове «о-оу» з ICQ, декілька сухих, беззмістовних фраз ..і не більше…
…а за вікном все ще йде дощ… запах мокрого асфальту ввірветься крізь розчинене вікно… ти пригадуєш як колись обожнював цей запах…а ще ви в дитинстві любили бігати по калюжам… «ВИ» - ти та ще троє твоїх друзів …. ті хто зараз посміхається тобі з аватара і раз на місяць цікавиться як у тебе справи.. а раніше вони були поряд завжди…
.. чергове «о-оу».. ти повертаєшся у цей світ… де у тебе вже все давно розписано… розкладено по полицям… світ випрасуваної білизни.. цілих шкарпеток… мобільних телефонів та купи неприємних справ з кодовою назвою «треба»…
… іронічна посмішка.. погляд у вікно…дощ все ще не перестає…
Зараз вперше в житті тобі захочется вимкнути комп’ютер, вийти на вулицю і розчинитися в потоці холодних краплин… але ти цього не зробиш… ти закований в рамки порядного «годиться».. і далі продовжиш своє «проживання» на цьому світі… просто не помічаючи… просто забувши…просто не знаючи.. просто…
… люблю дощ… люблю за те що він справжній… за те що його не можливо підробити…зупинити… замінити чимось іншим…тому що лише в такі моменти відчуваєш силу та суть емоційної реальності…саме того.. чого вже не існує серед людей..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192787
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.05.2010
Нам Боги крылья обещали,
Но их осталось только два..
Одно они тебе отдали.
Одно забрала я сама
Я думала мы будем вместе
Парить всю жизнь плече к плечу
Но ты вдруг повернул на месте
Сказав: « с тобой не полечу»
- Летать с одним крылом безумство
- а я летать и не хочу..
- а помниш мы с тобой мечтали..
- мечтала ты. Я не мечтал..
- Но мы же в снах с тобой летали..
- Летала ты. Я просто спал.
- ну все, прости меня малыш..
- за что?
- ты тоже не взлетиш..
- ну почему же, полечу!!
- не полетиш.. Я так хочу..
И ты ушел меня оставив
На едине с моим крылом..
А я мечтать не перестала
Я думала лишь об одном
Как я когда то полечу..
Сказав тебе.. « Я так хочу»!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192675
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 30.05.2010
Она стояла у окна
Считая звезды как крупинки
Ей почему-то не до сна
А на ресничках две слезинки…
Руками нервно теребя
Край белоснежной, в маки,тюли
Она стояла чуть дыша…
Все, вспоминая ночь в июле…
Когда она гуляла с ним…
Держа за руку крепко,нежно
Смотрела в карие глаза
И знала то, что неизбежно
Прейдет когда-то этот миг
Что так не сможет продолжаться
Но почему-то ей тогда
хотелось только улыбаться..
но вот настал и этот день…
на небе солнышко сияет…
но почему-то некий страх,
с волнением душу заполняют..
она стояла у окна
смотря на мир как на картинку
а по щеке ее опять
от счастья катится слезинка
Руками нервно теребит
Своей фаты край белоснежный
Теперь она его жена…
Сбылись теперь ее надежды…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192674
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 30.05.2010
Нет я не огонь, я только искра
Что вспыхнула ярко, и тут же погасла
Теперь мотылек, и тебе не до сна
Обжег свои крылышки только напрасно..
Лети, улетай я простой уголек…
И свет мой обманчив, и жар мой опасен
Ну что же сидишь, ты свободен порхай
Пока ясный взор твой настолько прекрасен
Я знаю что сердце свободно твое
И холодом веет от слов и улыбок
О мой мотылек,беззаботный еще..
Смотри не наделай ты больше ошибок
А я погорю еще, сколько есть сил…
Пусть слабенький свет мой дорогу осветит
А ты улетай, ничего не спросив..
О мой мотылек, свободный как ветер..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192104
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 27.05.2010
- Я хочу аби ти сприймав мене такою як я є!! ти мне розумієш?- кричала вона, що є сили… - Так я розумію – спокійно відповідав він… - Я хочу, щоб мене любили за мою душу…а не за тіло… - Добре..добре… не репитуй..так воно і є.. - ..ні все ж таки ти мене не розумієш.. - Та ж ні..чудово розумію… а тепер йди до мене… я хочу тебе… ти така гарна як розлючена… ти заспокоїшся… а завтра все буде добре… ти вдягнеш свою нову спідницю.. та туфлі на шпильках і ми підемо до моїх друзів, пам’ятаєш вони нас запрошували? - Так.. але ж ти обіцяв, що ми побудемо у двох, я навіть з роботи відпросилася… - Ну вибач котику,я знаю.. але не гарно було відмовляти … - Ну гаразд.. хай буде так.. та це буде завтра…я сьогодні залиш мене в спокої… … Вона пішла у іншу кімнату і зачинила за собою двері… дістала заховані далеко в шафу старенькі джинси та легенького светра, вдягла кросівки запхнула в кишеню МР3плеєра…і стрибнула через вікно…вони жили на першому поверсі… вона так часто робила,коли хотіла залишитись на одинці, бо лише в такі моменти вона могла бути сама собою. Ніхто не докоряв їй її зовнішнім виглядом, не тягнув в ліжко, не відвішував компліментів в адресу її сідниць… вона була вільна, вільна від усього, що їй так заважало. Вона йшла слухаючи «неправильну» музику, дивилася на зірки, думала «неправильними» думками… та вони були її, її власними, не надиктованими кимось іншим, вони народжувались сама по собі, і так само зникали… це було так цікаво.. а іноді й весело. І вона посміхалась, не тому, що так треба, а тому що Вона цього хоче. Йшла не замислюючись, що вже пізно, що через кілька хвилин він зазирне у її кімнату та побачить , що її нема і це потягне за собою ще одну сварку.. Їй було байдуже… Вона почувалась щасливою у цьому неправильному світі, її світі, в якому її ніхто не розуміє. Вона б пішла до друзів.. але в неї їх не було. Ні, звичайно була купа різних знайомих, з їх награними посмішками та обіймами, милими лицями.. в ті моменти коли їм щось було від неї потрібно… а от з справжніми друзями якось не склалося.. Та ні.. був у неї один друг.. так.. був.. вони перестали спілкуватися кілька років тому, відколи вона зустріла Його. Безглуздо все сталося… Вона вважала його просто другом… найкращим другом.. та для нього цього було не достатньо,він мирився з тим, що вона не відповідає йому взаємністю, але її закоханість в іншого стала для нього останньою краплею… Так і блукала вона нічними вулицями, не відчуваючи ні страху ні холоду. Зі сторони здавалося, що її шлях веде в нікуди, проте це не так.. було в неї одне улюблене місце – дах багатоповерхівки, недалеко від парку. Звідти було добре видно її будинок, весь від першого до останнього під’їзду. Вона навіть могла бачити як Він нервово курить на балконі в очікуванні на неї, і це її забавляло. Вона сиділа і дивилась на небо, в наушниках надривав зв’язки якийсь бард чи рокер, а вона сиділа непорушно…понурившись в свої мрії… Цього вечора було так само.. вона забігла у знайомий під’їзд, викликала ліфт, піднялась на останній поверх, звідти вверх по драбині на дах… дивно, що досі ніхто не зачинив прохід на гору, зараз мало де таке зустрінеш… але для неї це було тільки на краще… Той самий двір, те саме нічне небо… тиша… легкий шум вітру.. Чомусь його досі, ще не видно, раніше він вже стовбичив би з сигаретою , нервово курячи і чекаючи поки Вона повернеться, щоб потім нічого не розпитуючи з ображеним виглядом піти спати. Проте сьогодні його не було.. напевне, ще не відійшов від сварки та лежить ображений у вітальні – подумала вона, - от дурненький, чого він ображається, це ж не я його змушую поводитись як годиться, а не як хочеться, вдягати те, що гарно, а не те, що зручно.. робити безліч непотрібних речей коли можна обійтись і без них.. я просто хочу, щоб він сприймав мене такою яка я є, а не робив з мене ляльку на показ своїм друзям… та.. та чомусь й все одно його люблю…, вона посміхнулась іронічною посмішкою… в наушниках тим часом Земфіра співала про дівчинку з мережі, яка обов’язково зустріне своє кохання. Раніше вона завжди уявляла себе цією дівчинкою. Слова з пісні були написані наче з неї, а може для неї… Адже своє перше кохання вона зустріла саме в мережі… це була довга та романтична історія, з досить печальним кінцем.. чого слід було й очікувати, проте все це вже позаду, зараз в неї інше життя, інші турботи, інші пісні з героями яких вона вже себе не порівнює. У плеєрі змінювався трек за треком, в голові утворювались нові і нові думки.. Вона й не відчула як вже скоро наближався світанок… Він на балкон так і не вийшов, мабуть добре образився, та це і на краще, менше лишніх запитань взавтра, точніше вже сьогодні. Вона вже збиралася йти, але тут помітила, що на даху вона була не одна…не далеко від неї сидів, ще хтось, так ж понурий у навушниках і повільно кивав головою, напевно в такт музики… Хм, виявляється я не одна така – весело подумала вона, й швиденько пішла геть.. На ранок в неї була серйозна розмова з ним.. Виявилось, що він цілу ніч не спав, … прочекав її на лавці у сквері, тому вона його й не помітила… Їй стало ніяково, вперше з всі ці роки вона відчула себе винною… Винною не за те, що змусила його нервувати, не за безсонну ніч, а за те, що їй було байдуже, байдуже на все це. Він кохав її, кохав безмежно, але по своєму. Її ще дитячі розуміння про кохання кришились як шоколад в його сильних руках. Ні не подумайте.. все було чудово, можливо навіть краще ніж хотілось, проте чогось все ж таки не доставало. Він намагався зробити з неї справжню Леді, в той час коли вона була звичайним дівчиськом. Це ламало її, ламало її внутрішнє я, змушувало грати по його правилам. Їй щодня доводилось влаштовувати «вистави» з гарним «дорослим» одягом, взуттям, зачісками. Далі доламуючи себе, нищити вщент все, що від неї залишилось. А ввечері, в котрий раз тікаючи через вікно латати свою понівечену бунтарську душу, склеювати скетчем думок, зашивати підривними акордами гітар, заспокоювати текстами на пам’ять заучених пісень. І так щодня, день у день… Не дивно, що вона була такою нервово-напруженою. В останніх пів року вона знову почала плакати. З нею такого вже давно не траплялось. Раніше сльозу з неї могли вичавити лише сильний біль, та інколи болючі образи. А зараз, щоб заплакати їй варто було лише подумати про щось сумне, чи поринути сентиментальний спогад.. Вона відчувала, щось в ній змінюється. Можливо навіть на краще, вона ще не розуміла, що саме… Це було дивне відчуття. Розумом вона була готова до змін, але щось всередині неї пручалося що є сил, не даючи цим змінам повністю заволодіти нею… Постійно борсаючись між розумінням та відчуттям вона вкрай заплуталась, ця невизначеність породжувала нові істерики. Він не розумів, що з нею коїться, гадав що це звичайні приступи ПМС…і, що скоро все минеться… і він не помилявся… не про ПМС, а що минеться. Що не день вона ставала все спокійнішою та м’якшою… як пластилін. Напевне те, що було всередині витратило останні сили, і більше не могло боротися. Хоча інколи, ще були викиди агресії. Та намагання щось комусь довести, проте на це вже не зверталась увага… Він ліпив з неї те що хотів бачити в її подобі, звичайну ляльку… якою вона ніколи не мала бути… .. Вони знов посварилися, ще більше ніж учора, вона не знала як себе виправдати, а може й не хотіла цього робити. Просто мовчала і плакала… Все ж таки йому стало її шкода. Він не любив коли вона плаче. Й Вона це знала, це був майже не єдиний спосіб впливати на нього. І вона частенько ним користувалася. Так, це було не чесно з її боку, але сльози були певним вираженням самозахисту, а вона не могла не захищатися. … Врешті після довгих нотацій Він все ж підійшов першим, обійняв її. Сльози ще раз-у-раз стікали по її щічкам. Сонечко моє, куди ж ти тікаєш від мене вечорами? Я ж місця собі не знаходжу, я хвилююся за тебе… ти це розумієш? – так.. – шепотіла вона. Тоді навіщо це робити? – незнаю… ..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192103
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.05.2010
Прости так больше не могу
я ухожу, куда? Не знаю..
скорей всего туда, где ночью
звезду надежды зажигают,
а может в край вернусь далекий,
где солнце сутками сияет,
или туда где дождик теплый
все льется не переставая,
не знаю...в мире мест так много..
куда б сейчас уйти смогла..
но главное что б в этом месте
я навсегда была одна...
а почему? Мне хватит боли
мне хватит дерзости и смеха.
а одиночество в подружки –
для счастья будет не помеха
ну все прощай, пора идти
меня заждались птицы в стаях..
мне с ними будет по пути
я ухожу…куда? Не знаю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191645
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.05.2010
Держать, желая отпустить
Бежать вдогонку что есть мочи
Потом прогнать, забыть, простить
И делать все как ты захочешь
Уйти, захлопнув громко дверь
Потом проситься в дом обратно
Узнать кто я тогда, теперь
И делать вид, что все понятно
Продолжить роль играть свою
Сквозь грусть в глазах всем улыбаться
И плакать там где всем смешно
И над собой всю жизнь смеяться
Просить пощады в пустоту
Надеясь, что она поможет
Снимая с гримом красоту
Что быть твоей уже не может
Не быть собой, забыть себя
И стать другой, себе же гадкой
Ловить, бросать, но не любить
И быть для всех всегда загадкой
Хотеть простить, но прогонять
Хотеть уйти, но оставаться
Долги свои по–отдавать
Забыть, уйти, но не прощаться
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191644
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.05.2010
Своє щастя в дрібничках розкидаю довкола
я його не дозволю позбирати нікому
я його заховаю, поскладаю за грати
його більше ніколи не зможуть дістати
я його розчиню у словах та у діях
я його замаскую в сумній безнадії
Й воно стане умить непотрібне нікому
Лиш мені, лиш одній, і ще людям довкола
Для яких я його позбираю з долівки
Поскладаю до купки, поздуваю пилинки
Пов’яжу гарний бант, подарую від серця
І тоді до них щастя тихенько озветься
Хай у шепоті цьому вони упізнають
Ті слова та дрібнички, що не помічають
Збережуть у душі, боячись загубити
Щастя бачити легко.. треба лише хотіти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191445
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.05.2010
Я подарую тобі іграшку коханий
Це буде дуже щедрий подарунок
Такий шалений, та такий бажаний
Немов солодкий та пекучий трунок
Захочеш подарую тобі душу
Точніше, що залишилось від неї
А не захочеш.. я тебе примушу
Згадай як ти любив погратись нею..
А ще я подарую тобі серце..
Таке пусте, холодне, незмістовне
Воно нажаль не відчуває болю..
Що несло тобі радість невимовну
А ще, тобі я подарую тіло..
Тримай і користуйся як завгодно
Чого так дивишся? Бери, бери сміливо
Чи може зараз це уже не модно?
Себе так дарувати до останку
Крізь сльози шепотіти, що прощаю
Слова любові ніжно говорити
Бо інших слів я вже нажаль не знаю..
Чого мовчиш? Немає , що сказати?
Тоді я краще вже піду напевне..
Не буду тобі більше дарувати
Якщо цей подарунок був даремним…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191443
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.05.2010
Була потрібна всім.. тепер нікому
завжди одна.. завжди на самоті
И не виходжу вечором із дому
Нема мені до кого вже іти
Старий мобільний тишею вбиває
В поштовій скриньці не знайду листа
Здається що мене уже немає..
Та я жива.. ви чуєте жива..!!
Я є.. я всюди люди озерніться
На крик душі моєї хоч один..
Луна дзвінок…
Та ні.. хтось помилився..
Лише гудків прощальних чути дзвін
Пройде життя у цій тісній квартирі
З героями серіалів і книжок
А може ще згадають друзі милі
І подумки до мене зроблять крок….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191251
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.05.2010
Трохи дивно і навіть моторошно
Чути тишу і більш нічого
Хай у золото й срібло змочена
Не потрібна вона ні для кого
Не розділена, не погублена
Не забута, не вбита часом
Тиша, тиша…як ніч недолюблена
Що горіло, давно погасло
Чути кроки, та то не ріднії
Чути голос чужий, незнаний
Хочуть ніжності губи обвітрені
Коле відчаєм горе-коханий
Понад прірвою, поза мріями
Може разом, а може по одному
Ходим – бродимо вітром розвіяні
Більш не знаю про тебе нічого я
Несла серце в розкритих долонях
Зупинилась на пів дорозі
Ні для кого воно, ні для кого
Більше нести його не в змозі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191250
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.05.2010
Шукаю друга, прошу подзвонити
4 -5- 4- 9- 7
Шукаю друга, просто щоб любити
Щоб було хоч поговорити з ким
Шукаю щирість та порозуміння
І без цікавості до розміру грудей
Шукаю відданість та трошечки терпіння
З байдужим ставленням до «правильних» людей
Шукаю смуток, радість та натхнення
Шукаю злість та дій на перекір
Шукаю безпорадність, сміх та вміння
Сказати « ..це не правда… ти не вірь..»
Шукаю серце для живих емоцій
Шукаю душу для сумних розмов
І все одно які у тебе очі
Лиш головне щоб ти приходив знов
Шукаю друга прошу подзвонити
4-5-4-9-7
Шукаю друга, просто щоб любити
Щоб було хоч поговорити з ким….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191096
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.05.2010
Вечірній смуток з чашечкою кави
Слова, думки і павутиння мрій
Образи,спогади і погляди лукаві
Чогось хотів,та так і не зумів..
Біль втрати, злість, та пил розчарування
Осіли разом з гущею на дно
В душі собі самій слова зізнання
Про те що було.. було і пройшло
Збираєш крихти сил, щоб посміхнутись…
Хоч гірко ..але краще ніж ніяк
Забутись.. ні згадати… все ж забутись
Та все одно уже не буде так..
Вже зовсім близько…відчуваєш подих..
Затримка дихання….повз тебе знов пройшов
Час зупиняється, поволі зводиш погляд
Із сліду тих, хто більше не прийшов..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191095
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.05.2010
Я не з вашого світу, пробачте
Вхід у коло – проста необачність
Я не лідер. не лузер, не позер..
Просто осторонь змінюю пози
Спостережень для речень доволі
Крок назад – я уже не у колі
Пульс у нормі і нерви в порядку
Пляшка пива та постер на згадку
Я тихенько піду за лаштунки..
Грайте далі в свої поцілунки
Грайте в реальність і дружбу, в кохання
Грати з вами не маю бажання
Хоч яка б ви не були « сім‘я»
А завісу спускатиму я….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190892
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.05.2010
Вижу мир в искажонной картинке
Все доволи смешно и нелепо
Из арбуза едя серединки,
Мы жалеем другим корки хлеба
Вижу мир в цвете вроди индиго
Контур облачный с каплями лета
Пусть в природе не сыщешь такого
Упрекать мне ненадобно в этом
Вижу мир ну почти вверх ногами
А быть может и вниз головою
Любоваться могу ним часами
Даже если одна, не с тобою.
Вижу мир только солнечно-жарким
Вижу радугу в облаке белом
Если мир перестанет быть ярким
Все исправлю гуашью и мелом…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190891
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.05.2010