| Сторінки (1/19): | « | 1 | » |
Буде і час, і дощі за вікном,
Ніч, що втомилася нас проводжати.
Я це вже бачив, немов у кіно
Там, куди я не хотів приїжджати.
Знов мовчимо аби вжитися в роль.
В ту, що ніяк не зуміли зіграти.
Ти - королева. Та я не король
Там, куди я не хотів приїжджати.
Скільки доріг в цьому домі зійшлись.
Скільки сердець він ще має зібрати.
Я обійму тебе знову. Колись.
Там, куди я не хотів приїжджати.
Крила віднині - прикраса стіни.
Більше не зможуть у небі тримати.
А на губах тане присмак вини
Там, куди я не хотів приїжджати.
Вірність не значить лягати удвох.
Сила - не тільки життя розпізнати.
Я це збагнув, як струмок наш засох
Там, куди я не хотів приїжджати.
Зможеш - пробач його стіни та дні,
Що не схотіли з нас душі знімати.
Що рятували нас у метушні
Там, куди я не хотів приїжджати.
Мовчки іду крізь минуле убрід.
Хтось говорив “Долю не відгадати”.
Я не забув, як дивилися вслід
Там, куди я не хотів приїжджати.
Як тільки втомишся знов напролом.
Як не захочеш надмірне бажати.
Будь моїм гостем нічним за столом
Там, куди я не хотів приїжджати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032007
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2025
Тільки день промайне, нам залишиться вечір.
Той, що вчора навмисно так швидко зотлів.
Ти спитаєш “Чому люди стали як речі?”
Я промовчу ізнов, бракуватиме слів.
Тільки дощ промайне - нам лишаться калюжі
Де розстануть ущент найневдаліші дні.
Ти спитаєш “Чому люди стали байдужі?”
Я скажу “Бо втомились давно від брехні”.
Тільки раптом обох нас дорога впіймала.
Може це, чого так бракувало в житті.
Для таких, як вона завжди світу замало.
А для всесвіту всі дороги прості.
Тільки скінчиться час - ми розправимо крила
І махнем в наше небо, немов уві сні.
Як минуле своє ти сьогодні простила,
Сподіваюсь, нарешті, простиш і мені.
Тільки скінчаться знов всі твої сигарети
І нічний перехожий не палить давно.
Ти спитаєш “Чому люди, як трафарети?”
Я скажу “Кожен з них втратив власне вікно”
Тільки станеться ніч, то до тебе злечу я.
Не кажи про ціну все одно заплачу.
Ти говориш тебе люди більше не чують.
Я скажу “Кому треба - давно вже розчув”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031482
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2025
Залякані смерчем ілюзій і власної вроди
З дитинства благали про крила - піднятись з юрми,
Дізнатись наскільки коштовним є подих свободи
Горді, нескорені діти сліпої зими.
Співали про вічне кохання й живучість надії
Не кажучи вголос про то, що в них доля одна.
Розтанули знов, як і ті, хто повірив у мрію,
Діти сліпої зими як настала весна.
Ховались у теплі обійми дитячої книжки,
Між слів і рядків безустанно шукали сліди.
Вірність пізнали в іще не остиглому ліжку.
Зимне життя задля мрії віддав назавжди.
Безсмертя - то створена клітка. Чи схоче хто-небудь
Піднятись туди за собою спаливши мости?
Ув’язненим птахом востаннє побачити небо?
Просто віддати їм крила, зректися мети?
Чи зможеш повірити, як зимні діти, щоранку
У те, що мета варта сил, щоб іти до кінця?
Згодом, розстане і сніг, що прийшов на світанку.
Бігтимуть краплі-сніжинки неспішно з лиця.
Залякані смерчем ілюзій і власної вроди
З дитинства благали про крила - піднятись з юрми,
Дізнатись наскільки коштовним є подих свободи
Горді, нескорені діти сліпої зими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2025
Налякані тіні виходять на сушу,
Щоб чути пісні красномовних німих.
Я сам присвятив цьому пеклові душу,
Щоб ми до фіналу лишались людьми.
Вискалюють ікла голодні тварини,
Чекаючи, що ж принесе течія.
Так, в небі є двері та, навіть, шпарини,
Де в будь-якій грі результат - нічия.
Лягають на плечі утомлені руки,
Як крила, омріяні для багатьох.
Я правив на схід, щоб позбутись розпуки.
Я вибрав ім’я задля слова “удвох”.
Так кормчі по пам’яті правлять човнами,
Коли виднокіл закриває імла.
Любов відповзла, не наситившись нами.
Любов, була тою, що раптом знайшла.
Ти кажеш “Дарма”. Я кажу “Перевершим”.
Як вийшов до серця - дорогі прямі.
Я просто завжди не любив бути першим.
Але бути другим, на жаль, не умів.
Лишись таємницею, втраченим сміхом,
Заплутаним слідом кумедних вовчат.
Ми вірили в те, що в раю буде тихо.
Якщо це Едем - то чому тут кричать?
Чому ми привчаємо себе до втрати?
Чому небеса нам завжди затісні?
Як хочеш удруге мене розіп’яти -
То втримай хреста, що створила мені.
Зникаємо пострілом, поглядом, плином.
Стирає обличчя нам час-вартовий.
Я жив? Я чекав? Я - безжальна причина,
Незмінна, хоч як ти її назови.
Чого нам забракло? Звичайно, що міри.
Погодься, знедавна це бич багатьох.
Я буду, допоки в цей міф іще вірять.
Я буду душею для слова “удвох”.
Налякані тіні знов вийдуть на сушу,
Як тільки-но вщухне між нами війна.
Я знов продаю свою втомлену душу
За стертий мідяк. Непогана ціна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2025
Дай мені навічно розбудити твоє небо.
Вірою забутих провести сліпе життя.
Народити правду, якщо є на те потреба.
Кроком невідомості у прірву співчуття.
Дай мені знайти колись загублену надію.
Зникнути у датах на твоїм календарі.
Відплатити роллю мовчазному лицедію,
Він шукає втрачене, щоранку на зорі.
Дай мені хвилину, щоби знов прожити вічність.
Залишитись сенсом, як омріяне дитя.
Варто засміятись, щоб принизити трагічність.
Варто не помітити - і програне життя.
Як втекти від себе, якщо поруч погляд мавки?
Як в зірок спитати, де лежить Чумацький шлях?
Стати біля краю, де не чути звичний гавкіт.
Знов поклястись богові, що почну з нуля.
Як бракує слів, коли востаннє тліють свічі.
Як тримає вітер, коли осінь мов скляна.
Я зайшов у річку. І вдалося, навіть, двічі.
Я себе, минулого, зовсім не впізнав.
Дай мені ще раз знайти тебе у хуртовині.
Не згубити розум від шаленої жаги.
Я занадто довго вчився жити у провині.
Я занадто довго віддавав свої борги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2025
Я той, хто захищає спину
Від злості дурнів та близьких.
Завжди на варті без спочину
І знає всі твої стежки.
Я той, хто вийшов зі сторінки.
Простий герой дитячих снів.
Заручник, кинутий до стінки.
Надія, що живе на дні.
Я пил кімнат, які чекають.
Я сіль від сліду на щоці.
Я той, кого колись згадають,
Відчувши небо на руці.
Я стану вітром, сном, обманом,
Минулим, спаленим дотла.
От тільки б не відкрились рани.
От тільки б пам’ять не пішла.
Згадай всі втрачені молитви.
Врятуй всі храми, що не зніс.
Вгамуй відлуння від гонитви.
Відчуй на смак невинність сліз.
Тремтять долоні на коліні.
Сідає пил колишніх смут.
А ми? Ми - тіні. Просто тіні.
Сьогодні. Вічно. Зараз. Тут
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2024
Стане сірим пилом на пустій дорозі
Розлетиться сміхом в стомленому ліжку.
Я не був останнім. Я не був в пролозі.
Я не був руками, що тримають книжку.
Розтікався сенсом по бездонним склянкам.
Загорявся світлом в стомленій іконі.
Не любив Марію, не співав вакханкам.
І не був грозою, що чекають коні.
Вранці був притихлим, як захрипла зграя.
На останках згарищ проростав, як квіти.
Я не був тюрмою, де мовчить Даная.
Навіть тим промінням, що крізь камінь світить.
Вечорами слухав, як співають зорі.
Інколи вдавалось чути гомін серця.
Я не був у щасті. Я не був у горі.
У відкриті рани не заносив перцю.
Говорив ночами про любов зі страхом,
Жалівся на шрами, сивину на скронях.
І злетів упертим волелюбним птахом,
Щоб упасти в небо на твоїх долонях
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2024
Ніколи вже і повсякчас.
Так суне дощ крізь двох із нас
І ми течемо, наче час.
Крізь пальці, як вода
Ніколи вже і повсякчас.
Ми були справжні, без прикрас.
Не розуміли - хто ж нас спас
І що за то віддав?
Танцюють іскри між долонь,
Сичить розлючений вогонь
Але прошу, не тронь його
Лишиться тільки прах.
Я врятував та не зберіг
Ті душі, що вогонь стеріг.
Тепер, я стертий оберіг,
Що відганяє страх.
Ті, двоє, що пішли в туман,
Як рана серед сотні ран.
Так колисає сон-обман
В обіймах забуття.
Я довіряв лише сліпим.
Вставав, коли казали “Спи”.
Лишав по собі попіл, дим
І шлях без вороття.
Занадто тихо і темно
І вабить казкою вікно.
Іще два видихи і дно.
Тепер не відпущу.
Ніколи вже і повсякчас.
Він вкотре наші душі спас
І житиме у кожнім з нас
Під музику дощу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2024
Так слухають давні забуті сонети.
Так вічним коханням заплатять за нас.
А маємо щось у душі про запас?
Прислухайся. Ніч. Так зникають поети.
Навшпиньки, мов діти, по гострим стилетам
На зустріч свободі. Смішні і слабі.
Нічого взамін не просили собі
І танули в сутінках вільні поети.
Я сам не пророк. Я сліпий, як прикмети,
Що нас, заблукалих, ведуть напролом.
Чи знають вони, що бездонний розлом
В якому безслідно зникають поети?
То в світло чи в темряву йдуть силуети?
То хто буде тим, хто спинив маячню?
Дозволь це мені, поки словом дзвеню.
Побачим наскільки правдиві поети.
І звону питання сповиті секретом,
Як птиці, що каменем падають вниз.
Як наше життя: чи то дар, чи каприз?
Як ті, хто ще не народився поетом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2024
Я читав ці скрижалі в якомусь зі снів
Я дивився у небо очима прицілу.
Я героєм в новели піти не зумів.
Мої нерви струною звучать знахабніло.
Я співаю відлунням старих поїздів
Я мовчу, як патрон перед стратою зранку.
Я - незаймана шістка в колоді тузів,
Щоб роздача велася в цю ніч до останку.
Я живу порожнечею темних кутів.
Шаленію від кайфу тремтячого тіла.
Якщо ти знаєш ціну розсипаних слів
То назви. Я сплачу, бо вже здавна кортіло.
Я мовчу в чистоті обгорілих воріт.
Там, де відповідь - вбивця питанням і стрілам.
Як виходиш чекати з початком зорі,
Значить пам’ять про нас та війна не згасила.
Ти ламаєш свій рок, наче двері з плеча.
Навіть смерть відступає, немов від пожежі.
Ні удача, ні бог не причетні. Хоча,
Може просто ти сам забуваєш про межі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027564
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2024
Заспівай до останньої фрази
Про людей, що немов кораблі.
Всі пішли. Ми залишились разом
У полоні несказаних слів.
Розкажи, як за віщим туманом
Спить любов, що журбу віджене.
Як мовчать незагоєні рани,
Що свободі навчали мене.
Обіцяй не піти до світанку,
Не питати - хто з нас правий.
Чуєш звук, так завжди наостанку
Хтось знайомий шепоче “Пливи”.
Долети. Ми, здається, хотіли
Легше вітру і вище землі.
Крила є. Не змогли, не зуміли.
Подивись у минуле на склі.
Відпусти нашу пам’ять, мов птаха.
Скільки днів - все одне про одне.
Є слова, що народжені страхом.
Є слова, що лиш серцем почнеш.
Заспівай до останньої фрази
Про людей, що немов кораблі.
Всі пішли. Ми залишились разом…
Може бог врешті нас пожалів?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2024
Себе, на жаль, не помічаю.
Пізнавши власних дій ціну,
Навіщо розпочав війну
І що у ній я захищаю?
Себе, на жаль, не помічаю.
Судити інших напоказ
Нескладно. Та не вбити фраз,
Що нас простять. А я прощаю?
Себе, на жаль, не помічаю.
Щоб не казали – пожалів,
Вуста звільнив від зайвих слів,
Що зберігав. Най витрачають.
Себе, на жаль, не помічаю.
Бути найкращим - дивний зиск,
Якщо життя втрачає блиск.
А я в собі його втрачаю.
Себе, на жаль, не помічаю.
Дивись, як запальна душа
Крізь одкровення у віршах,
Питання й відповідь вінчає.
Себе, на жаль, не помічаю.
Найкраща помста – льодяна.
А час все питиме до дна
Дорогу без кінця і краю.
Себе, на жаль, не помічаю.
Любов жива серед золи
І прокидається коли
У серці світло зустрічаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026597
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2024
Все, що минуло те забулось.
Ми склали жертви пустоті.
Що мало дихати - здригнулось.
Хто був безвинний - на хресті.
Твої сліди, їще вологі,
Обітниця для вороття,
Немов душа на тлі дороги
Ведуть живих із нежиття.
Ось так скидаються вериги,
Коли тіла стають тісні.
Вони ідуть крізь плач хурдиги
На зустріч згаданій весні.
Вона - найкраща нагорода
За безліч шрамів та невдач.
Ми - неприручена порода.
Ми - це слова ”Прощай”, “Пробач”.
Відчувши дотик на зап’ясті,
Немов запрошення - “Веди”,
Я їй сказав, що присмак щастя
Пізнають ті, хто назавжди
Відмовиться і від безсмертя,
І від затишку в самоті.
Ми поговоримо відверто
В якомусь іншому житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2024
Хто ж ти така?
Крапля дощу на руці?
Нерозчуті присяги в тумані?
Крихта правди, що зникла в омані?
Той початок, що буде в кінці?
Хто ж ти така?
Дивний божественний задум?
Досконалість холодного скла?
Білосніжність міцного крила,
Що ніяк не побачу позаду?
Хто ж ти така?
Сон, що веде у кошмар?
Хриплий шепіт голодного тіла?
Чорний шлях, що на мить стане білим?
Непомітний останній удар?
Хто ж ти така?
Недомовлені вранці слова?
Тінь, що як не вбивай - воскресає?
Стій. Згадав, звідки я тебе знаю.
Бо я сам тебе намалював
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2024
Що там, за дверима, як кажеш «Бувай»?
Я буду? Не був? Та мовчить старий плай.
В наступному вересні? Градом? Нехай.
Я знаю, що знов буде осінь.
Куди заведе ще не пройдений шлях?
Чи вдосталь прочан пам’ятає земля,
Хто слідом життя собі день вистеляв,
Не просячи милості й досі?
А скільки доріг загубилось в імлі?
Що, знову ледь-ледь? А раніше могли.
І я б розповів тобі де і коли,
Якби там не стало ще гірше.
Усьому під сонцем відміряний строк.
Я знаю, ти першою спустиш курок.
Так, впертість старанно тримала мій крок,
Лишив тільки спогади й вірші.
Побачимось знов? Уві сні? Наяву?
Почуєш мене, якщо я позову?
Дійду, добіжу, долечу, допливу
Та долі не cдамся без бою.
Що там, за дверима, як кажеш «Бувай»?
Я буду? Не був? Та мовчить старий плай.
Ну, що, тихий суме, час кличе, вставай
Нам знов по дорозі з тобою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2024
Я не знаю, хто в цьому законі лишиться забутим.
Хтось іде, щоби грати, а хтось – щоб спустити курок.
Ти – живильний струмок. Я – солодкість п’янкої отрути.
Ти – даруєш життя. Я – тобою придуманий рок.
Я не знаю, як вийти, хоча пам’ятаю де двері,
Де застигла одвічним питанням чужа далечінь.
Ти - смішне кошеня. Я – загибель зухвалих імперій.
Ти – усмішка облич. Я - журба, що прийшла без причин.
Я не вірю словам, що у вчинки не підуть ніколи.
Я не вірю звитягам, що друзів стирають сліди.
Ти завжди за плечем. Я постійно блукаю навколо.
Ти - божественний сад, а я змій, що отруїть плоди.
Я не вийду тебе зустрічати до краю дороги.
Я не буду останнім, хто в руки вбиватиме цвях.
Ти - величні міста. А я - збиті блуканнями ноги.
Ти - володарка дому. Я – гість, що шукає свій шлях.
Перед дивною долею я не впаду на коліна.
Не благатиму свіжого вітру для порваних крил.
Ти - вогонь у ночі. Я - лиш тіні, що зникнуть у стінах.
Ти - безсмертна, як вічність. Я – пам’ять порослих могил.
Я не перший, хто зробить стрибок на шляху до поразки.
Разом з літом палатиму, щоб стало жарко зимі.
Ти летиш в далечінь. Я укотре прямую у пастку.
Ти – світанкова тиша. Я – постріл, що служить пітьмі.
Я не стану в мовчанні покірно чекати на страту.
Я не буду тремтіти, коли ніч накаже піти.
Ти – надія на ранок, а я – гіркий присмак розплати.
Ти народжуєш сміх. Я дарую печать німоти.
І в кінці, не дійшовши до раю, що нам обіцяли,
Я, нарешті звільню того звіра, що серце п’янить.
Тобі пишуть пісні. Мене вкотре вони розіп’яли.
Ти для них новий день. Я – лиш бажаний образ на мить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024558
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2024
Я б міг до раю, що вгорі,
Дивитись вниз, як смерть горить,
Порушив всі закони гри,
Як втримають вітри.
Віддати крила, щит плеча,
Щоб янгол їх вже не втрачав.
Ніч обіймати, мов дівча,
Чекати на свій час.
Змінити рок, що гнав мене.
З’єднати Зло з Добром в одне.
Воскреснути. Та хто збагне,
Якщо воно складне?
Чекав би вічність на шосе.
Заходив, щоб забрати все
І був єдиним, хто спасе,
Не прагнучи хосен.
Я б грати птицям відкривав.
Був повінню, що бруд змива
І пісню грів поки жива,
Якби я знав слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2024
Той, хто йде по краю - як довго до раю,
Торкнувшись його кожен в себе питає.
І кажемо “Кращі”, хоч майже пропащі,
Як вирваний лист, що в костер долітає.
Той, хто йде по краю – чи вдосталь я знаю,
Коли я те саме щоразу втрачаю?
Навчи, як з порога побачити Бога.
Вже здавна сліпим я по світу блукаю.
Той, хто йде по краю, скажи їй – згораю,
Як тільки побачу – свій погляд ховаю.
“Зречешся від чвари – повернуться чари”.
Я знову люблю, і я знов пробачаю.
Той, хто йде по краю, в яку саме зграю
Я маю піти. Що хрипе? Зволікає?
Шалена корида несеться по сліду,
Який я, нажаль, за собою лишаю.
Той, хто йде по краю, навіщо стріляю,
Як потім трофеї дарма викидаю?
Навколо – безлюдно. Мені стає нудно,
Коли я межу поміж нами вплітаю.
Той, хто йде по краю, у що і з ким граю?
Ти відповідаєш, та я не сприймаю.
Зазвичай, актора з’їдає потвора.
Ти, певне, потворою світ називаєш.
Той, хто йде по краю, куди я тікаю?
Чим менше знаходжу, тим більше вкладаю.
“Ти скинеш кайдани бо кличе жадана”.
Я долею вдячно її нарікаю.
У підсумку й люди себе полишають.
Зачинені двері відкритого раю.
“Чим глибше образа - тим гірше щоразу”.
Що ж, дякую, той, хто гуляє по краю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023633
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2024
Я бачив сон. Я був вогнем,
Що жодну мару не мине.
Що обирав - Тебе? Мене?
І нехтував сюжет.
Я бачив сон. Я блазнем був,
Який манери геть забув.
Його б до страти за добу.
Але тривав бенкет.
Я бачив сон, де я - герой.
Безжальний цар, властитель Трой,
Що смерть носив немов тавро
І не вкусив життя.
Я бачив сон, де хвиль сповна.
А я – холодна глибина
Де крик мовчить, що нам єднав
Колись серцебиття.
Я бачив сон, де я - стріла.
Байдужа, груба та не зла
Згоріла вщент. Тепер зола
Вкриватиме той шлях.
Я бачив сон. Повзла змія
Від чаші геть. Лишився я
І пив, щоб справдити ім’я,
Примхливе, наче птах.
Я бачив сон. Я був ключем.
Братерським відданим плечем.
Злим катом, що застиг з мечем
Але ж над ким стояв?
Я бачив сон де була ти
В саду, що встигнув зацвісти.
Де я давно себе простив
Минуле одгуляв.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2024