Радiус24

Сторінки (1/7):  « 1»

П. Тичина Зазеленiє, заквiтує жито переклад

Ще  вчора  мляво  хлюпало  iз  хмар. [i]Ещё  вчера  вяло  хлюпало  из  туч.[/i]
Тобi  на  серцi  цiлий  день  давило. [i]Тебе  на  сердце  целый  день  давило.[/i]
Сьогоднi  ж…  мов  у  сад  з’явивсь  маляр, [i]Сегодня  же…  словно  в  сад  заявился  маляр,[/i]
провiв  квачем  –  i  стало  свiжо,  бiло. [i]провёл  кистью  –  и  стало  свежо,  бело.[/i]

[i]Вчера  роняло  с  туч  –  ни  дождь-ни  град.
И  сердце  этот  гнёт  весь  день  терпело.
Сегодня  ж  вдруг  маляр  явился  в  сад,
провёл  он  кистью  –  и  свежо,  и  бéло.[/i]

Змiнився  сад.  Змiнивсь  i  ти.  Ногами [i]Изменился  сад.  Изменился  и  ты.  Ногами[/i]
твердѝми  йдеш.  Зачепиш  грушу  –  стеж… [i]твёрдыми  идёшь.  Зацепишь  грушу  –  следи…[/i]
Так  i  обдасть  вона  тебе  снiгами! [i]Так  и  обдаст  она  тебя  снегами![/i]
На  тебе  полетять  смiшки  без  тями  – [i]На  тебя  полетят  смешки  без  размышления  –[/i]
мов  дружня  критика…  й  за  шию  теж. [i]как  дружественная  критика…  и  за  шею  тоже.[/i]

[i]Сад  изменился,  как  и  ты.  Ногами
ступаешь  твёрдо.  Тронешь  грушу  –  вмиг
осыплет  с  головы  до  ног  снегами!
И  полетят  в  тебя  смешки  комками  –
Как  критика  друзей…  за  воротник.[/i]

Та  ти  не  бійсь,  а  все  вперед  іди  — [i]Да  ты  не  бойся,  а  всё  вперёд  иди  —[/i]
з  своїм  народом,  з  нашою  добою. [i]со  своим  народом,  с  нашей  эпохой.[/i]
Й  ніколи  ти  погоді  не  годи, [i]И  никогда  ты  погоды  не  жди,[/i]
а  будь  собою  ти,  самим  собою. [i]а  будь  собой  ты,  самим  собой.[/i]

[i]Да  ты  не  бойся,  а  вперёд  иди
с  народом  со  своим,  с  эпохой  нашей.
И  никогда  погоды  ты  не  жди,
а  будь  самим  собой  в  минутке  каждой.[/i]

Бо  те,  що  всім  народом  пережито,  — [i]Ведь  то,  что  всем  народом  пережито,  —[/i]
воно  святе,  —  його  ти  поважай. [i]оно  святое,  –  его  ты  уважай.[/i]
Нехай  просiються  снiги  на  сито; [i]Пускай  просеются  снега  на  сито;[/i]
зазеленiє,  заквiтує  жито,  – [i]зазеленеет,  зацветёт  рожь  –[/i]
зберем  ми  багатющий  урожай. [i]соберём  мы  богатейший  урожай.[/i]

[i]Ведь  то,  что  всем  народом  пережито,  —
оно  святое  –  это  уважай.
Пускай  просеются  снега  сквозь  сито;
зазеленеет  колосками  жито  –
мы  снимем  богатейший  урожай.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024964
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.10.2024


П. Тичина Енгармонійне переклад

ЕНГАРМОНІЙНЕ

[i]ЭНГАРМОНИЧЕСКОЕ[/i]

ТУМАН

[i]ТУМАН[/i]

Над  болотом  пряде  молоком…   [i]Над  болотом  прядёт  молоком...[/i]
Чорний  ворон  замисливсь.   [i]Чёрный  ворон  предался  размышлениям.[/i]
Сизий  ворон  задумавсь.   [i]Сизый  ворон  задумался.[/i]
Очі  виклював.  Бог  зна  кому.   [i]Глаза  выклевал.  Бог  знает,  кому.[/i]

А  від  сходу  мечами  йде  гнів!..   [i]А  от  востока  мечами  идёт  гнев![/i]
Чорний  ворон  враз  кинувсь.   [i]Чёрный  ворон  сразу  кинулся.[/i]
Сизий  ворон  схопився.   [i]Сизый  ворон  рванулся.[/i]
Очі  виклював.  Бог  зна  кому.   [i]Глаза  выклевал.  Бог  знает,  кому.[/i]

[i]Молоком  прядёт  над  болотом…
Чёрный  ворон  замыслил.
Сизый  ворон  задумал.
Очи  выклевать.  У  кого-то.

А  с  востока  мечом  идёт  гнев!
Чёрный  ворон  сорвался.
Сизый  ворон  рванулся.
Очи  выклевал.  У  кого-то.[/i]

СОНЦЕ

[i]СОЛНЦЕ[/i]

Десь  клюють  та  й  райські  птиці [i]Где-то  клюют  да  и  райские  птицы[/i]
Вино-зелено.   [i]Вино-зелено.[/i]
Розпрозорились  озера!.. [i]Стали  прозрачными  озёра![/i]
Тінь.  Давно. [i]Тень.  Давно.[/i]

Косарі  кують  до  сходу. [i]Косари  куют  к  востоку.[/i]
Полум’я  квіток! [i]Пламя  цветов![/i]
Перса  дівчини  спросоння: [i]Груди  девушки  спросонья:[/i]
Син…  синок… [i]Сын…  сынок…[/i]

[i]Где-то  уж  клюют  жар-птицы
Зелено-вино.
Зазеркалились  озёра!...
Тень.  Давно.

Косари  куют  с  востока.
Огненный  цветок!
Груди  девушки  спросонья:
Сын…  сынок…[/i]

ВІТЕР

[i]ВЕТЕР[/i]

Птах  —  ріка  —  зелена  вика  — [i]Птица  –  река  –  зелёный  горошек  –[/i]
Ритми  соняшника. [i]Ритмы  подсолннуа.[/i]
День  біжить,  дзвенить-сміється, [i]День  бежит,  звенит-смеётся,[/i]
Перегулюється! [i]Перегуливается![/i]

Над  житами  —  йде  з  медами  — [i]Над  рожью  —  идёт  с  медами  —[/i]
Хилить  келехами. [i]Глушит  бокалами.[/i]
День  біжить,  дзвенить-сміється, [i]День  бежит,  звенит-смеётся,[/i]
Перегулюється! [i]Перегуливается![/i]

[i]Птах  –  река  –  зацвела  вика  –
Ритм  подсолнечника.
День  бежит,  звенит-смеётся,
Перегуливается!

Над  хлебами  —  пьян  медами
бродит,  пьёт  ковшами.
День  бежит,  звенит-смеется,
Перегуливается![/i]

ДОЩ

[i]ДОЖДЬ[/i]

А  на  воді  в  чиїсь  руці   [i]А  на  воде  в  чьей-то  руке[/i]
Гадюки  пнуться…  Сон.  До  дна.   [i]Гадюки  пыжатся…  Сон.  До  дна.[/i]
Вийнув,  дихнув,  сипнув  пшона  —   [i]Повеял,  дохнул,  сыпанул  пшена  –[/i]
І  заскакали  горобці!..   [i]И  заскакали  воробьи!..[/i]

—  Тікай!  —  шепнуло  в  береги. [i]–  Беги!  –  шепнуло  в  берега.[/i]
—  Лягай…  —  хитнуло  смолки.   [i]–  Ложись…  –  качнуло  смолёвки.[/i]
Спустила  хмарка  на  луги   [i]Опустила  тучка  на  луга,[/i]
Мережані  подолки.   [i]Резные  подольчики.[/i]

[i]А  на  воде  из  чьих-то  рук  
Гадюки  лезут...  Сон.  До  дна.
Подул,  дохнул,  натряс  пшена  –
И  скачут  воробьи  вокруг!..

–  Беги!  –  шепнули  берега.
–  Ложись…  –  дрожат  смолёвки.
Спустила  тучка  на  луга,
Подол  узорный  ловко.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024637
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.10.2024


П. Тичина Паліть універсали переклад

Паліть  універсали,  топчіть  декрети:
знов  порють  животи  прокляті  баґнети!
Проклинайте  закони  й  канцелярський  сказ  –
Воля!  –  єдиний  хай  буде  наказ.

[i]Сжигайте  программы,  топчите  декреты:
штыком  животы  снова  вспороты  где-то!
Долой  канцелярских  засилие  фраз  –
Свобода  –  пусть  будет  один  ваш  наказ.[/i]

Воля!  воля!  —  серце  в  грудях…
Знов  як  рабів  розпинають  на  людях.
Знову  кайдани,  тюрма,  й  шомполи,
і  слово  невільне  мов  з-під  поли.

[i]Свобода!  Свобода!  –  стук  сердца  за  грудью…
И  вновь,  как  рабов,  распинают  на  людях.
И  снова  –  нагайка,  тюрьма,  кандалы,
И  слово  –  невольно,  как  из-под  полы.[/i]

Хто  має  право  примусить  людину?
Хто  може  ніч  обернути  за  днину?
І  хто  такий  мудрий,  щоб  зразу  нас  всіх
повісив  за  правду,  єдиний  наш  гріх?

[i]Кто  право  им  дал  принуждать  человека?
Кто  день  среди  ночи  мог  сделать  от  века?
И  кто  такой  мудрый,  чтоб  сразу  нас  всех
повесить  за  правду  –  единственный  грех?[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024493
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.10.2024


П. Тичина Пам'яти тридцяти переклад

На  Аскольдовій  Могилі
Поховали  їх  —
Тридцяті,  мучнів-українців,
Славних,  молодих...
На  Аскольдовій  Могилі
Український  цвіт!  —
По  кривавій  по  дорозі
Нам  іти  у  світ.
На  кого  посміла  знятись
Зрадника  рука?—
Квітне  сонце,  грає  вітер
І  Дніпро-ріка...
На  кого  завзявся  Каїн?
Боже,  покарай!
Понад  все  вони  любили
Свій  коханий  край.
Вмерли  в  Новім  Заповіті
З  славою  святих.  —
На  Аскольдовій  Могилі
Поховали  їх.

[i]На  Аскольдовой  могиле
Схоронили  их  –
Тридцать  мучеников  наших,
Славных,  молодых…
На  Аскольдовой  могиле
Украины  цвет!  –
По  кровавой  по  дороге
Нам  идти  во  свет.
На  кого  ты  замахнулась,
Подлая  рука?  –
Блещет  солнце,  хлещет  ветер,
Да  Днепро-река…
На  кого  пошёл  ты,  Каин?
Боже,  покарай!
Больше  всех  они  любили
Свой  родимый  край.
В  Новом  умерли  Завете  –
В  славе,  как  святых  –
На  Аскольдовой  могиле
Схоронили  их.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024492
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.10.2024


П. Тичина Не Зевс, не Пан переклад

Не  Зевс,  не  Пан,  не  Голуб-Дух,  —
Лиш  Сонячнi  Кларнети.
У  танцi  я,  ритмiчний  рух,
В  безсмертнiм  –  всi  планети.

[i]Не  Зевс,  не  Пан,  не  Голубь-Дух,
А  Солнца  лишь  Кларнеты
Я  в  танце,  в  ритме  том,  на  слух,
В  бессмернтном  –  все  планеты.[/i]

Я  був  —  не  Я.  Лиш  мрія,  сон.
Навколо  —  дзвони!  згуки,
І  пітьми  творчої  хітон,
І  благовісні  руки.

[i]Я  был  –  не  Я.  Лишь  грёза,  сон.
Повсюду  –  звоны!  звуки,
И  тьмы  творения  хитон,
И  благовестий  руки. [/i]

Прокинувсь  я  —  і  я  вже  Ти:
Над  мною,  підо  мною
Горять  світи,  біжать  світи
Музичною  рікою.

[i]Проснулся  –  я  уж  Ты,  а  тут  –
Внизу,  вверху  –  зеркально
Миры  горят,  миры  бегут
Рекою  музыкальной. [/i]

I  стежив  я,  I  я  веснів:
Аккордились  планети.
Навiк  я  взнав,  що  Ти  не  Гнiв,  —
Лиш  Сонячнi  Кларнети.

[i]Я  проследил  весны  напев:
Аккордили  планеты.
И  уяснил,  что  Ты  –  не  Гнев,
А  Солнца  лишь  Кларнеты.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024125
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.10.2024


П. Тичина Пляж переклад

З  гори  вона  збігла  і  гола  лягла,  –
не  знає,  не  знає,  не  знає  чому  –
жагуче  коліна  сумні  розняла
і  сонце  приймає,  як  мужа.

[i]Сбежала  с  горы  и,  нагою,  легла  –
не  знает,  не  знает  она,  почему  же  –
так  страстно  колени  свои  развела
и  солнце  встречает,  как  мужа.[/i]

Такі  хвилеводи,  така  ряботінь,  –
здається,  здається,  здається,  от-от!  –
тінь  –  та  й  немає,  самії  сліди:
риба  дугою-стрілою  з  води…

[i]Такая  уж  рябь  и  волнения  вод,
как  будто,  как  будто,  как  будто,  вот-вот!  –
тень  —  раз  –  и  нет,  и  одни  лишь  следы:
рыба  стрелою-дугой  из  воды.[/i]

Невже  це  було  колись:  банда…  пожар…
Її  гвалтували  і  кинули  в  жар…
Які  ще  раби  ми,  які  ще  раби!
Море,  о  море,  ти  полюби.

[i]Неужто  всё  было:  бандиты...  пожар…
Над  ней  надругались  и  бросили  в  жар…
Какие  ж  рабы  мы,  ещё  мы  рабы!
Море,  о  море,  ты  полюби.[/i]

О  як  вона  вирвалась,  кинулась  в  бір,  –
і  бігла,  і  бігла,  і  бігла,  –  о  жах!  –
Куди  не  погляне  –  оскалений  звір,
і  небо  у  чорних  кривавих  слідах…

[i]О,  как  она  вырвалась,  кинулась  в  бор  –
бежала,  бежала,  бежала,  –  ох,  страх!
Куда  ни  посмотрит  —  оскал  хищных  морд,
и  небо,  всё  в  чёрных  кровавых  следах…[/i]

Був  мертвий  і  дикий  і  проклятий  час,
як  десь  вона  впала  вночі  у  траву.
Тепер  вже  не  знаю  ні  націй  ні  рас:
свободу  людей  своїм  богом  зову!

[i]Был  мёртвый  и  дикий,  и  прóклятый  час,
когда  она  ночью  упала  в  траву.
Теперь  уж  не  знаю  ни  наций,  ни  рас:
свободу  народа  я  богом  зову![/i]

І  буду  боротись,  і  буду  іти
в  новії  нерабські  незнані  світи.
Які  ще  раби  ми,  які  ще  раби!
Море,  о  море,  ти  полюби.

[i]И  буду  бороться,  шагая  вперёд
в  мир  новый,  нерабский,  непознанный  тот.
Какие  ж  рабы  мы,  ещё  мы  рабы!
Море,  о  море,  ты  полюби.[/i]

Та  море  хвилює,  та  море  будує:
в  нім  стільки  проклятих  отих  надбудов.  –
Любов  моя  чиста,  любов  незгасна,
невчасна,  сучасна,  прекрасна  любов!

[i]А  море  волнуется  и  ежечасно
возводит  надстройки  проклятые  вновь.
Любовь  моя  чистая,  ты  не  погасла  –
напрасна,  бесчастна,  прекрасна  любовь![/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024070
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.10.2024


П. Тичина За всіх скажу переклад

За  всіх  скажу,  за  всіх  переболію,
я  кожен  час  на  звіт  іду,  на  суд.
Глибинами  не  втану,  не  змілію,
верхів'ями  розкрилено  росту.

[i]За  всех  скажу,  за  всех  переболею,
я  каждый  час  даю  отчёт  суду.
Глубинами  уже  не  обмелею,
вершинами  раскидисто  расту.[/i]

Ніколи  так  душа  ще  не  мужала!
Ніколи  так  ще  дух  не  безумів!
О  дух  ясний  —  без  яду  і  без  жала  —
давно  ти  снив?  —  а  вже  сучасний  дій

[i]Душа  ещё  так  прежде  не  мужала!
Дух  никогда  так  прежде  не  шалел!
О,  ясный  дух,  без  яда  и  без  жала  –
давно  ль  мечтал?  –  уж  актуальных  дел[/i]

всього  мене  обняв,  здавив,  напружив,
і  я  встаю,  нову  вдихаю  міць.
Не  мрію,  ні,  повіки  я  розмружив  —
іронія  і  гордість  на  лиці,
іронія...

[i]поток  меня  напряг,  сдавил  в  кольце,
и  я  встаю,  вдыхаю  новой  силы.
Нет  не  мечтаю,  веки  я  раздвинул  –
ирония  и  гордость  на  лице,
ирония…[/i]

Товариство,  яке  мені  діло,
чи  я  перший  поет,  чи  останній?
Надівайте  корони  і  йдіть,
отверзайте  уста...

[i]Ну,  какое,  коллеги,  мне  дело,
кто  я  –  первый  поэт  или  крайний?
Надевайте  короны  –  и  смело
отверзайте  уста…[/i]

Товариство,  яке  мені  діло,
чи  я  пізній  предтеча,  чи  ранній?
Удавайте  пророків  і  йдіть,
отверзайте  уста...

[i]Ну,  какое,  коллеги,  мне  дело,
кто  я  –  поздний  предтеча  иль  ранний?
Наряжайтесь  в  пророков  –  и  смело
отверзайте  уста…[/i]

Там  за  мною,  за  мною,  за  мною
я  не  знаю,  там  скільки  іде!
Перед  мене  твердою  ходою
наступаючий  день.

[i]Там  за  мною,  за  мною,  за  мною,
я  не  знаю,  там  сколько  идёт!
Впереди  меня  твёрдой  стопою
новый  день  наш  грядёт.[/i]

Там  за  мною,  за  мною,  за  мною
і  від  плуга  й  від  трудних  станків.
Перед  мене  щасливеє  море,
море  голів...

[i]Там  за  мною,  за  мною,  за  мною,
от  плугов,  от  рабочих  станков.
Передо  мною  –  счастливое  море,
море  голов...[/i]

Ну  куди  ж  я  піду  після  цього,
ну  куди  ж  я  оглянусь  на  вас,
коли  сонце  пронизує  розум,
сонце  уста?

[i]Я  сверну  после  этого  разве?
иль  начну  озираться  на  вас,
если  солнцем  пронизан  и  разум
мой  и  уста?[/i]

Я  дійшов  свого  зросту  і  сили,
я  побачив  ясне  в  далині.
Товариство,  яке  мені  діло,
чи  я  перший,  чи  ні?  

[i]Я  окреп,  возмужал,  мыслю  зрело,
Я  увидел  вдали  ясный  свет,
Ну,  какое,  коллеги,  мне  дело,
первый  я,  или  нет?[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024007
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.10.2024