| Сторінки (1/6): | « | 1 | » |
You're naked and better should hide,
But, while running, remember: you're mine.
And if you wanna tried to escape,
I will catch you all the time.
I'm your judgment day and fate,
I'm your nightmare and your safe,
I'm standing left behind,
Trying grab your wrists too thight.
Wanna play? Well, I don't mind,
Run away, look at the time:
Body clock seems really tired,
And from life you will be fired.
Run, my little naked rabbit,
My mocked love will be your carrot,
Then you, like a blind bird
Eat your poison out of trought.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2023
Я вбив у собі державу
Пострілом в серце народу,
Змусив мовчати газети,
Змусив палити памфлети.
Примус моїх підопічних
Відгуком став сьогоденним:
Рабство у муках довічних
Жде в моїй армії кредом.
Я буду проводом вашим,
Мрійна фігура в пітьмі,
Не згадаю і нашої назви,
Імені краю в війні.
Я полководець навіки тутешній,
Вічна війна моя матір.
Я напою мою мати сердешну
Кров'ю солдатів-приматів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2023
Дарма буде жадати рук без голих м'язів,
Коли з серпом на Долю ти ідеш.
Про зраду Вірій, Сердця й чорних Метастазів,
Ти про це все в душі своїй знайдеш.
В душі чорнючій мов смолой залите небо,
Пандори скринька зниклих всіх серпів,
Якими Доля змазала ефект плацебо
І завіряла, що все Щастя згнило уві сні.
Але вона не ждала діла Правди,
Яка вступає в цю інтимну гру.
Ввірвавшись в голову, вона давала ради
Твоєму плачу в злісну мить сумну.
Тому візьми із її рук заржавівший вже серп,
І подивись у очі своїй Долі.
Ти бачиш весь цей зрадницький вертеп
Із неї, Вірій й інших всіх негодних.
Почни із Долі, кінчиш Метастазом.
Від більшого до меншого із зол,
А потім вбий ту грязну Правду разом,
Щоб був ти Помсти гнівесний посол.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996826
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2023
Якщо чесність супутник є мій,
То кохання я ще не пізнав.
Я вже знаю біль, радість, і гніт,
А кохання я ще не вбачав.
У оточенні сотень людей,
У кругу кращих всіх лікарів,
Моє серце не злічили вони,
Як зцілили зіниці проміннь.
І не знаю я, що то таке,
Що є ваша людска та "любов".
Я єдине, що знав на віки,
Це твого милосердя покров.
Не вбачаю твого я лиця,
Не вбачаю ні тіла, ні глаз,
Я вбачаю твоє се життя,
Серед людства, що змилось за раз.
Може й ти би хотіла його,
Хтіла знати, що во́но таке,
Се світленне поняття того,
Що усе в світі точно ламке.
Як ламке всі ті люди навколо,
Чи протримавсі довго їх стан?
Вертихвостя високим навколо,
Світ змінився, не те я застав.
Мені скажуть - не то є любов,
Але знаю я кожен твій крок.
Я пізнаю тебе на сліпую,
Бо відчую твою тілом кров.
Під покровом у білих ночей,
Твої зорі мені шепчуть вірші.
Твоє серце - се мій був трофей,
І навряд-че мене змінять інші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2023
І стогне, стогне, стогне в мене в голові
Жорстка репрезентація жалю,
Вона кричить: "Ти мав завжди се бути на готові!
Віддати все свому поводирю."
Та чи їх стогін вивів мене з тьми?
Чи не лишився ж я на свому місці?
Це мов незрячий пес незрячого водив,
Орієнтуючись на тонкий запах в кінці.
Чудовиська не змовчать ці три кляті,
Вони вищать, ревуть, здирають горла,
А я стою похований в проклятті,
А голова моя до неба дивить гордо.
Але, якби ж я бачив теє небо,
Не був би я, мов черв який, сліпим,
Якби ж я очі мав, моя б молеба,
З моєю мольбою прильнув я до святих.
Та не наречена персона щастям сим,
І за цих всіх диявольських чортів,
Якщо Бог стане й скаже, що я його син-
Він впаде в ноги в прощенні гріхів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996746
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2023
Коли зорі танцюють вам танго,
Коли сонце хапає за небо,
Як курок відпускає фаланга
То виходить моя королева.
Ходить танцем на озері крові,
Ллє сльозами Чумацькі шляхи.
Опускає коліна поволі
Притискаючи їх до землі.
Закладаючи руки на вітер,
Замоливши всі ваші гріхи,
Моя квітка встає и малює
Всі майбутні для людства жахи.
З її пальців тіче чорна фарба,
А з очей білі зорі течуть,
Вона носить по світові барви
А її на руках всі несуть.
Вона сміхом своїм підриває
Всі пожежі в Канадських лісах,
Вона сонце в вікно заливає
Подивившись на світ один раз.
Вона ляже на нашую притчу
І назве себе вона́ Ананда,
Але я її шепотом кличу:
Аквамаринова мо́я троянда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2023