| Сторінки (2/158): | « | 1 2 | » |
Насип мені, зимо, в серце
Лапатого білого снігу,
А душу закуй у кригу,
Немов лісове озерце.
Хай холод полонить розум,
Як віхола криє простори.
Хай спиняться на повторі
Всі спогади від морозу.
І око нехай не вгледить,
Немов силуети в завії,
Все те, що в пам’яті тліє,
З віджитих уже сюжетів.
Розкришяться, як бурулька,
Що впала з високої стріхи,
Надія, віра, утіха
І спогадів мильні бульки.
Можливо, тоді забуду
Я тепле бабусине літо:
Жовтаве колосся жита,
Веселого пса-приблуду,
І рук материнських ласку,
Що ніжна, як сонце у серпні,
І діда слова відверті,
І батькову тиху казку.
Лиш знаю: це неможливо.
Тебе попросив я даремно.
Тож знову вклонюсь доземно
Тим спогадам незрадливим.
Хай душу вони тривожать,
Хай серце на вогнищі палять, –
Я дякую їм за пам’ять
І жити без них не зможу.
Жовтень 2023 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002658
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2024
Дві стомлені душі́ зійшлися за столом
Під абажуром мрій і марних сподівань,
Щоб спробувати сум загоїти вином
І хоч на певний час звільнитись від вагань.
У виразах облич і марнотра́ті слів –
Оголені думки́ і спраглі почуття,
Бо щастя збудувать з них жоден не зумів,
А зустрічі оці – коротке забуття.
Як ві́зьме хміль своє, їм закортить ураз
Здолати самоту переплетінням тіл.
Домовились давно, що все це – без обра́з.
Хотіла так вона. А він – її хотів.
Чому б їм назавжди́ докупи не зійтись,
Позбутися того, що висне тягарем?
Але минулих клятв уже їм не зректись.
Лишилось у вині сердець топити щем.
Дірявий абажур погаснув над столом,
Недо́палки й пляшки́ – в сміттєвому відрі.
В надії зберегти від зустрічі тепло
Дві стомлені душі́ прощались на зорі…
Жовтень 2023 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2024
На нейронах оголених нервів,
Як на струнах циганських гітар,
Чорт небесний та ангел пекельний
У душі моїй грають гільярд*.
Кров пульсує у ритмі шаленім,
Мозок відповідь прагне знайти:
Скільки часу лишилось у мене,
Щоб мету у житті досягти?
Забринять перебором нейрони –
Промайне одна думка проста:
Непохитні природи закони,
Невідомі межа і мета.
Ангел звідав пекельнії муки,
В небі чорт раювання спізнав.
Як же втямить життєві науки?
Знов на нервах гільярд зазвучав…
Жовтень 2023 року
* гільярд – жанр т.зв. світської музики, ритмічний і швидкий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2024
Закрутила віхола снігом уночі.
Телевізор вимкнений, радіо мовчить.
Поринаю в спогади я у напівсні,
Проступають о́брази крізь холодний сніг.
Бачу, ніби в мареві, хатку, де я ріс:
Сніговії хмари там підпирає ліс,
Поле чистим аркушем з небом в унісон
Віхолу спроваджують аж за горизонт.
У борні з морозами грубка гоготить
І вода колодязна в чайнику кипить,
Звіробоєм з липою пахне заварни́к,
Кіт мурчить під свиткою – від негоди втік.
Поверни, хурделице, часу плин назад!
Хай в минуле ве́рнеться зимний снігопад,
Щоб дитинства о́брази в серці ожили
І ночами знов мені спати не дали.
Віхола завіяла, замела стежки,
Через сніг полинули думи навпрошки.
Оживають спогади щемом у душі –
І лягають сповіддю на папір вірші́.
Грудень 2023 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2024
Як був малим, дивився часто в небо,
Удень – на хмари, уночі – на зорі,
І мрії геть усі були прозорі,
А зараз – сам би чорт не розібрав.
Отож дивлюсь туди, куди лиш треба –
Виходить, що здебільшого – під ноги,
Бо навигадував собі порогів,
Через які спіткнутись ніби мав.
Як юним був, то у прекрасне вірив,
Бо ще у душу бруд не просочився,
І гідрі зла мечем добра божився
Всі голови, як бур’яни, зрубать.
А нині що? Сама лише зневіра:
І зло, й добро убралися у «піксель»,
Над правдою ж Дамоклів меч нависнув, –
Тож страх з’явився нитку обірвать.
За юність і дитинство не соромлюсь.
Усе, принаймні, щиро і відверто.
Хіба що, може, не достатньо впертим
Був у бажанні досягти свого.
А як від Бога старість в нагороду
Отримаю – чи сором не спіткає
За зречення пісень, яких співав я, –
Незрілість віку зрілого мого?
Як правило, зі старістю на пару
Йде виваженість – толерантна жінка,
Що корегує в табелі оцінки
З «дванадцяти» на «п’ять», чи навпаки.
Не дивлячись на це, свою гітару
Я радше розіб’ю на друзки-цурки,
Але не гратиму під спів манкуртів,
«Перевзуванцям» не подам руки.
А раптом пані мудрість завітає,
На що, відверто, маю сподівання, –
Відкину я свої страхи й вагання
І очі знов до неба підніму,
Незаперечну істину пізнаю
(жаль, що її раніше не засвоїв):
Хто був усе життя самим собою,
Нема підстав для сорому тому.
Жовтень 2023 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2024
Як раптове омріяне щастя,
Віра у велико́днє причастя,
У бабусин старий оберіг,
Що його у шухляді зберіг,
Наче шалик мереживокри́лий,
Ніжний яблуні цвіт облетілий,
Землю перший закутує сніг…
Білизна́ чорноту поглинає –
Сподівання у серці зростає
На очищення світу від зла,
На повернення в ду́ші тепла.
Як поетові – аркуш паперу,
Як тканини сувій – модельєру,
Нам природа натхнення дала.
Ніби перше кохання, не вічний,
Тож відбудеться явище звичне –
І брудною водою до ніг
За годину стече перший сніг.
Та йому бути вдячними мусим,
Бо у наших зневірених душах
Він надію посіяти зміг.
Листопад 2023 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2024
Ніби тяжке похмілля,
Сумніви душу точать.
Тісно їй стало в тілі,
Волю спізнати хоче.
Кров стугонить у скронях,
Серце щемить від болю -
Наче той птах з долоні,
Рветься душа на волю.
Щоб перед Богом стати,
В очі Йому вдивитись,
Не боячи́сь, спитати:
Як же тепер молитись?
Чим не такі моли́тви,
Що Ти їх геть не чуєш -
Знову на смертну битву
Кращих дітей готуєш?
Боляче бачить паству,
Що в безнадії стогне.
Віра в Небесне Царство
В муках пекельних тоне.
Чом не відправиш військо
З крилами вогняни́ми
Землю від зла очистить,
Правді вернути силу?..
Щоб охолонув мозок,
З пляшки ковтну "чар-зілля"...
Волю лиш дати можуть
Смерть або божевілля.
Грудень 2023 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2023
Цвинтар. Липи у цвіт уберуться,
Тополиний закрутиться пух.
Тут моя спочиває бабуся –
Академік колгоспних наук.
Ті науки давались нелегко:
Перервала дитинство війна,
Тож із рання до самого смерку
Кожен день працювала вона.
Серед ланки під сонцем пекельним,
У телятнику в лютий мороз,
На колгоспнім заводі цегельнім –
Хай який там погоди прогноз.
Ні тобі вихідних, ні відпусток –
Хоче їсти худоба щодня.
З подарунків – уквітчана хустка,
Зекономлена на трудоднях.
За життя не побачила моря –
Ну, хіба в чорно-білім кіно.
Щастя – жменька. Удосталь – лиш горя…
Та вона не здалась все одно!
Збудували із дідом хатинку –
Не палаццо, але й не курінь.
У життя для двох діток стежинки
Протоптали без хитросплетінь.
Жменька щастя, посіяна в душі,
Вже онукам врожай віддає.
І розлука з бабусею мучить,
Болем зранює серце моє.
Тож коли хтось жаліється дуже,
Як же він утомився від справ,
Хочеться відповісти: «Ех, друже…
Ти бабусі б моїй розказав…».
По трудах спочиває бабуся –
Академік колгоспних наук.
Їй за долю доземно вклонюся –
Люблячий і любимий онук.
2023 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2023
Ми сьогодні знов за парти сіли,
Наче й не минали двадцять літ,
Ніби разом долю попросили
З юності отримати привіт.
Нас життя розкидало по світу.
Та сьогодні пролунав дзвінок –
І зібрались ми в наш клас привітний,
Мов після перерви – на урок.
Й знову крадькома я споглядаю,
Як вже з лишком двадцять літ назад,
Образ той, що серце тихо краяв,
Глиб очей, волосся водоспад…
Всім відбиток нам життя лишило,
А її немов би обійшло:
Все така ж привітна і красива,
Ніби двадцять літ і не сплило.
Я кохав її, як тільки можна
Покохати в юності шкільній!
Та мовчав… Боявся потривожить
І дізнатись, що не любий їй…
Бо вона – вродлива і чарівна,
Як принцеса з казки про любов.
Ну а я? Я точно їй не рівня…
Так до неї і не підійшов.
Може, згодом зміг би подолати
Сором, що у віршах римував,
Та життя не перебудувати:
Долі наші Бог не поєднав.
Тож даремно душу розтривожить
Їй не хочу я зізнанням цим.
Стільки літ мовчав… І зараз зможу!
Розпачем не поділюсь своїм.
І у захмелілім ресторані
Буду пити кожен тост до дна
В сподіванні, що тоді не зранить
Душу мою стомлену вона.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2023
Не чекаю твого я пробачення,
Лиш молюсь на твій образ святий,
Бо без тебе все втратило значення,
Світ пустий…
Я ніколи тобі не зізнаюся,
Чом роса на повіках моїх,
Чом на скронях крізь сум пробивається
Сивий сніг…
Не вважаю любов я провиною,
Та любов’ю тобі завинив,
Бо тебе біля серця утримати
Не зумів…
Я на суд твій любов свою винесу
І на будь-яку кару піду,
Бо такої, як ти, в світі цілому
Не знайду!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996903
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2023
Як добре, що немає вороття
Ні в почуттях, ні в діях і ні в слові.
І не прожити заново життя,
І не переписати передмови.
То лиш здається, що отак би взяв
І все змінив одним зусиллям волі.
Та дякувати Богу, що не дав
Можливості корегувати долю.
Бувало, й сам, в молитві чи клятьбі,
Благав Його, щоб переграти дію,
А зараз докоряю сам собі,
Що миті кожній я радіть не вмію.
Було б життя, неначе менует –
Той танець, що танцюється в три кроки:
Там два – назад і лиш один – вперед,
Вперед – короткий, а назад – широкі…
А так – крокую широко у даль,
Ціную кожну мить, живу сміливо,
Минуле час за мною спопеля,
А що природно, те і справедливо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2023
Мне думалось, живу, пока тебя не встретил,
А, встретив, понял вдруг, что в суете сует
Я до тебя не жил – существовал на свете
И без тебя теперь мне больше жизни нет.
И не беда, что мне не быть с тобою рядом
И что другой с тобой проводит вечера.
Ведь я тебя люблю! Что мне для счастья надо?
Я счастлив, что ты есть, что ты ко мне добра…
Не верил я тебе, а веровал, как в Бога,
Молился на тебя (Господь меня прости).
Мне думалось: вдвоем пойдем одной дорогой.
Теперь бреду один, не разобрав пути…
Опять пришел рассвет, опять запели птицы.
Так было сотни лет и так случилось вновь.
Жаль, счастью моему нельзя переродиться,
И без любви в ответ останется любовь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996811
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.10.2023
Ти прийшла у цей світ навесні,
А пішла восени на світанні.
Вересневії хмари сумні
Освятили тобі шлях останній.
Промайнула враз думка проста
І страшна, ніби постріл у спину:
Я тепер на землі – сирота.
Ні для кого віднині не син я.
На щоках дощ солоним ставав.
Люди мовчки ішли по калюжах.
Я себе за безсилля картав,
Що тебе врятувати не здужав,
Що запізно примчався від справ,
Що з лабетів не вирвав у смерті
І тепер з усіх сил тамував
Крик у горлі, як чорта у пеклі.
Змиє дощ із блідого чола
Передсмертну незвідану муку.
Ти ще жити і жити могла,
Так любила мене і онуку.
Небеса окропили дощем
Свіжі квіти на свіжій могилі.
А у серці – пронизливий щем.
Спочивай, моя матінко мила…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996404
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2023
Замело дороги і стежини,
Побілів навколо всенький світ,
Вітер снігом забивав шпарини
Широко розхристаних воріт.
Замела хурделиця хатину,
Що була колись твоїм житлом,
Так, як ти, вже ні одна людина
Не зігріє стіни ті теплом.
Вже над бовдуром димку не витись,
В грубці дровам більше не тріщать,
Бо у грудях перестало битись
Серце, що уміло всіх прощать…
Кожен з нас життя своє віддати
Не вагався б навіть і на мить,
Лиш би нездоланне подолати
І тебе із мертвих воскресить!
Ми з тобою назавжди прощались
І збагнути з нас ніхто не міг,
Чом пішла ти і не обізвалась
Й на чолі твоїм не тане сніг.
Вдячності не виміряти словом
І безвихідь в кожного в очах.
Тож не виголошуєм промови,
Наша вічна туга – у думкам…
Над труною подумки просили
Вибачить провину без гріха,
Що допомогти тобі несила
І що завірюха не вщуха.
Ти для нас нічого не жаліла,
Душу поділивши на усіх…
В небеса молитва полетіла,
А надгробок замітає сніг.
Залишились ми на світі жити,
Щоб довіку пам’ять берегти.
Не зів’януть на могилі квіти…
В душах наших вічно будеш ти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996320
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2023
На чорну землю білий сніг,
Немов на душу каяття
За те, що ні на мить не зміг
Продовжити твоє життя.
І холод замість теплоти
Від наших зустрічей тепер,
Хоч з надмогильної плити
Ти дивишся, немов не вмер.
В очах твоїх застиглий біль –
В душі моїй відлунням крик.
І щоки роз’їдає сіль,
Що тихо скапує з повік…
А як спокутувати гріх,
Що я живу, а ти – вже ні?..
На чорну землю білий сніг,
На скроні – па́сма сивини…
У смерті бездоганний смак –
Бере лиш кращих з-поміж нас.
Розпорядилась доля так,
Що каганець твій рано згас…
І горе я своє несу,
Схиливши голову в журбі,
Йду до могили, як на суд,
Життям відповідать тобі.
Розтане сніг. На чорноті
Зазеленіє знов трава.
Знай: вічно житимеш і ти,
Допоки пам’ять в нас жива!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2023
Іній на гілках сріблиться,
Під ногами сніг рипить.
На плечі моїм рушниця.
Полювання – світла мить!
Пес мій відчува лисицю.
Слід заплутала вона.
А мені б хотілось стріти
Не лисицю – кабана!
Молодий мисливець хоче
Вполювати хижака.
Це йому потрібно конче!
Та хижак усе тіка…
Он ялинка білосніжна,
Наче в мареві, стоїть.
На гілках її розкішних
Сніг під сонцем мерехтить…
В лісі тихо, як у казці…
Замилуєшся на мить
І не вчуєшся, як заєць
Недалеко пробіжить.
“Гей! Пильнуй!..”. Біжи, вухастий,
Не стрілятиму тебе,
Бо навколо так прекрасно!
В мене серце не сліпе.
Я боюсь, щоб постріл влучний
Цю красу не зруйнував.
Тож на тебе, мій голубчик,
Не підніметься рука.
Полювання так люблю я!
Але мало убивав.
Хтось рушницею полює,
Я ж душею полював.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996257
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2023
Все.
Більше ніколи не будемо поруч.
Прірва ліворуч, безодня праворуч.
Вітер скажений любов на шмаття рознесе.
Все.
Як?
Як же я зможу прожити без тебе?
Щастя не буде мені, бачить небо.
Буду тепер мов поранений вовк-одинак.
Як?
Щем…
Серце на скалки готове розбитись.
Хоче до тебе воно прихилитись.
І не залити холодним осіннім дощем
Щем.
Чим?
Чим спокусив він тебе, моя мила?
Чому на мене ти очі закрила?
Хто я для тебе тепер? Став тобі я чужим…
Чим?
Все.
Поряд не будемо більше ніколи.
Та не кляну я ні Бога, ні долю.
Хай кожен з них тобі щастя й любов принесе!
Все.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996256
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2023
Княгиня кохання й краси
Прийшла у мій сон серед ночі.
Я бачив її карі очі,
Як краплі живої роси.
Я бачив волосся, мов ніч,
Таке ж саме темне й сліпуче,
Що так мерехтіло блискуче
У сяйві запалених свіч.
І бачив палкі я вуста,
Чуттєві й, мов маки, червоні.
Той образ – неначе з ікони,
Немов би сама Чистота.
А що відчував я в ту мить,
Мабуть, описати несила:
Немов в мене виросли крила
Й нікому мене не спинить!
І ми обнімались крильми,
І ми цілувались без тями.
Зливались вуста із вустами
В полоні нічної пітьми…
Несила затримати час.
Вже стукає в вікна світанок
І я вже прокинувсь. Вже ранок.
Та образ в уяві не згас!
Княгиню кохання й краси
Шукаю відтоді в юрбі я…
І теплиться в серці надія
Побачити очі отії,
Як краплі живої роси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996019
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2023
Яка ж вона тільки красива!
І чорне волосся, мов ніч,
І талія ніжна осина,
В очах карих – відблиски свіч.
Це – вже не тендітність цнотлива,
А юність у розквіті чар.
Вона, безсумнівно, вродлива!
Поглянув – і кинуло в жар.
Ось поряд зі мною присіла
Вона у маршрутнім таксі.
І погляд відвести несила,
Байду́же, що думають всі!
Раніш – попросив би “пардону”
І так, мимохідь, жартома
Я б номер спитав телефону,
Що в ніжних долонях трима.
Раніш – я б їй зустріч призначив
У затишнім теплім кафе,
Щоб знов поряд себе побачить
Блиск свіч у очах “під шафе”.
А далі… чи варто й казати,
На що би тоді сподівавсь,
Коли я був вільний кохати,
Любив – як горів, не вагавсь.
А зараз – ні жестом, ні словом
Не видам своїх почуттів
І не спровокую розмову,
Хоч як би цього не хотів.
Хай в скронях, ще зовсім не сивих,
Шалено застукає пульс,
Та я віднайду в собі сили
Й очима в долівку ввіткнусь…
На пальці моїм безіменнім
Обручка яскраво блищить…
О, як це жорстоко й нестерпно,
Що молодість знов не прожить!
Я досі кохаю дружину,
Щасливий із нею в сім’ї,
Та стиснуло в грудях пружину
Й свідомість неначе в імлі.
Ось вийшла вона на зупинці,
Парфумів залишився шлейф.
І знову я, сам наодинці,
Думками лягаю у дрейф…
Не гріх це, і точно – не зрада.
Єдине, чим я завинив –
Душі зачерствілій розрада
В миттєвостях тих відчуттів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2023
Сорок років… Годинник внутрішній
На зворотній хід завело.
І ураз стало сірими буднями,
Те, що святом досі було.
Знаю: рівно до смерті вистачить
І здоров’я, й снаги, і сил…
В чому ж сенс життя свого визначить?
Що ж у Бога тоді просить?
Може, варто просити золота
І коштовностей повен міх?
Та не зможу купити молодість,
Уповільнити часу біг.
Тож насип, Господь, за потребою,
Ні багато, ні мало, а так,
Щоб моїм товариством гребувать
Не посмів ні багач, ні жебрак.
Може, варт на кохання ставити,
Всеньку душу наповнить ним вщерть?
Та не хочеться серце краяти
І сумління пускать шкереберть.
Так пошли мені, Боже, милістю
Від дружини вірну любов,
Щоб її зберегти зуміли ми,
Поки в жилах тектиме кров.
Рідним-близьким – здоров’я в старості,
Сил життєвих до сотні літ,
І наснаги без строку давності,
Щоб збагнуть незбагненний світ.
А все інше не має значення…
І, якщо вже на те пішло,
Я проситиму в Бога пробачення
За усе, що було й не було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2023
Поглянь: Чумацький шлях горить,
Неначе в небуття дорога.
Не чути вже ніде нічого,
Все спить…
Луна лиш пісня солов’я.
Її для тебе він співає
В квітучім у зеленім гаї.
Гой-я!
Дивись: он зірка мерехтить
На тлі небесному неясно.
То спалахне, то знов погасне
На мить.
А над ставком стоїть туман.
Схилився верболіз на воду.
І серце рветься на свободу,
На лан.
Чи є що краще, ніж отак
Вночі сидіти вдвох з тобою
Й дивитись на Чумацьку долю,
На Шлях…
Тебе до себе пригорну,
Бо хочу, щоб ти зрозуміла:
Моя душа тебе хотіла
Одну.
Побудь зі мною до зорі,
Щоб у зимові довгі ночі
У снах я бачив сині очі
Твої…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2023
Якось влітку, у серпні, Левеня народилось
У краю мальовничім, серед нив і дібров.
Та у грудях у нього серце Заяче билось,
Хижість перетворивши на вселенську любов.
Всі гадали, що стане те мале Левенятко
Грізним велетнем хижим із подвійним нутром.
Але в Заячім серці, як у теплім горнятку,
Пульсувала-кипіла правду любляча кров.
Левеня підростало – і його вже боялись,
Як бояться придворні молодого царя.
Та було воно добре і завжди посміхалось,
Бо у Заячім серці дух свободи гуляв.
Виріс Лев. Став він сильним і поважним, як треба.
І в ричанні лев’я́чім – владних ноток мотив.
А у Заячім серці – там добра аж до неба,
Тож нікого не кривдив, не знущавсь, не ганьбив.
Зодіаковим Левом народився у серпні,
Але злим хижаком я, слава Богу, не є.
І, як бачу зневагу, ниє серце нестерпно,
Бо на Заяче схоже добре серце моє.
Хоч для більшості Заєць – боягуз полохливий,
Але я цього звіра поважаю за те,
Що не кривдить нікого, що насилля не чинить,
Що життя проживає він нехитре й просте.
Лева з Заячим серцем в гороскопі немає.
Що астрологи пишуть – правда майже усе.
Та одна лише сила, я напевне це знаю,
Без добра і любові щастя не принесе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2023
Він багато про що запитати хотів.
Та, лиш голос її у повітрі дзвенів,
Він втрачав здатність мови. Він просто дививсь,
Як із вуст її сміх переливами ливсь.
Він багато про що розказати жадав.
Та, лиш дотик руки її він відчував,
Бракло слів. У душі почуття лиш було:
Колотило, стискало, кололо, пекло́.
Може, саме тому ця цнотлива любов
Швидко зникла і більш не повернеться знов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995518
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2023
Вісімнадцятий день тридцять п’ятого серпня…
Більш третини століття за плечі лягло.
Чо́му ж серце щемить так пекуче й нестерпно?
Що було, а чого не було?
По-дитячому я, мов до сонця, тягнуся,
Коли мама дарує тепло своїх рук.
Та померли уже дідусі і бабусі.
Ні для кого я більш не онук…
Знав безгрішшя й достаток, повагу й зневагу,
Не ховався за спини, не ліз на рожен,
А однак – не зберіг у душі рівновагу
І її не встановиш уже.
Ніби й міцно стою на землі нашій грішній,
Поряд друзі мої, не боюсь ворогів,
Та схиляю чоло у зажурі невтішній:
Рано батько пішов. Не дожив…
Знав кохання жінок і терпку, як ожина,
Їх відмову в коханні, якого жадав.
Поза тим – ледь не втратив повагу дружини
І чомусь Бог дітей ще не дав.
Що багато позаду уже – розумію,
Що минуле не зміниш – збагнув поготів,
Але досі радіти життю не умію,
Як ніколи до цього й не вмів.
Щось пора по собі, треба чимось про себе…
Пнуся вгору щосили, живу – як біжу.
Та, спинившись, питаю: кому воно треба,
Щоб я швидше дійшов рубежу?
І думки про майбутнє – сумні та невтішні:
Як знайти сенс життя? Чи він є? А між тим…
А між тим – я все рідше буваю у Ічні,
Де моя пуповина, мій дім.
Хто розсудить мене в суперечці з собою?
Часу жаль, люди брешуть, ікони мовчать.
“Це лише тридцять п’ять”, – промовляю з журбою
І всміхаюсь: “Уже тридцять п’ять…”.
2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995418
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2023
За́тишно в малесенькій хатинці.
Дрова в грубці весело тріщать.
Купа під ялинкою гостинців,
А на ній гірлянди мерехтять.
За вікном морозна хуртовина
Не лютує – бавиться сніжком.
А в хатинці тепло. Тут родина
Рік нови́й стрічає за столом.
Хай нема ораторів басистих
Серед хазяїв і їх гостей –
Побажання щирі тут і чисті
Простим людям від простих людей.
Після тостів пісня забриніла,
Зразу тихо, потім розрослась.
Стомлена душа враз розімліла,
Як струмок весняний, розлилась.
Під гітарні три прості акорди
Всі мелодії тримають лад.
Хай туга́-печаль іде до чорта
Й більше не вертається назад.
Гості по домівках розійшлися,
Спати повкладались дітлахи.
Навіть хуртовина вгомонилась,
Утомившись обертать сніги.
А у грубці ще яскраво блимав
Вогник із прочинених дверцят:
Візерунки малював на стінах,
І птахів казкових, і звірят.
Саме так у пам’ять вкарбувався
Новий рік з дитинства із мого.
Не пове́рнеш, як не намагайся,
Відчуття дитячого того.
Скромні були їжа і напої,
Та не це насправді головне:
Щирості і єдності такої,
Як тоді, Господь вже не верне́.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995417
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2023
Йшов на вулиці дощ – літня вранішня злива.
День зайнявсь після ночі, неначе воскрес.
Ти до мене прийшла, молода і щаслива,
Мов зійшла із небес.
І дощу зорепад на волоссі русявім
Так засяяв, що очі мої просльозив.
Я вночі малював тебе в сонній уяві,
А на ранок узрів.
Серце билось, як дзвін, бо воно враз відчуло,
Як бажала ти зустріч прискорити цю.
Лиш зажеврів світанок – одразу порхнула
Навпростець по дощу.
Міріади краплин осушу я губами
На обличчі твоїм, на волоссі й руках.
Стане темна квартира осяяним храмом
З вівтарем у свічах.
Нас Господь повінчає (інакше навіщо
Він дозволив, щоб зустріч оця відбулась?)
І у пам’яті нашій вкарбує навічно
Дощ у вранішній час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995225
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2023
Через море яскравих зірок
Човен-місяць пливе вдалечінь.
Шум діброви давно уже змовк,
Вітер ген серед поля спочив.
Лиш рипить десь далеко вітряк
Та вода у струмочку плющить.
Там чекає дівчину козак,
А дівчина чомусь не спішить.
Розіслався туман над ставком,
У гаю соловей заспівав.
І побачив козак за містком
Ту єдину, яку так чекав.
Запалала яскравіш зоря,
Загойдавсь за струмком верболіз.
Він дівчину на руки узяв,
По воді на той бік переніс.
І зустрілись жагучі вуста,
Запалали в обіймах тіла…
Це любов. Вона грішна й свята.
Це вона їх навіки звела.
В небесах міріади зірок,
Місяць човен свій тихо гойдав.
І здавалось, неначе сам Бог
Їх серця назавжди обвінчав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2023
Подивись мені в очі, кохана! Заглянь
І у душу місток відшукай.
Там побачиш любов ти, що все спопеля,
І бажання, що ллє через край.
Дай мені свою руку тендітну й тонку, –
Поцілунками вкрию її , –
І почуєш у серці моєму п’янку
Давню пісню нічних солов’їв.
Цілувати дозволь твої ніжні вуста
І до болю в обіймах стискать,
Шепотіти тобі, що ти – грішна й свята,
Що мене ти навчила літать.
Дай напитись, кохана, твоєї краси,
Щоб в розлуці, тяжкій і сумній,
Знав я: ти лиш для мене на світі єси,
Лиш моя ти, а я – тільки твій.
Подивись мені в очі – й побачиш у них
Те, що я розказати бажав.
І в глибинах очей твоїх карих п’янких
Роздивлюсь: так ніхто не кохав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2023
Жребий брошен! Колода разложена.
Только где же козырная масть?
Я по жизни, как полем некошеным.
Только б раньше межи не упасть.
Запою, чтоб тоска не замучила,
Закричу, чтоб с ума не сойти.
Мне бы милую встретить попутчицу
На своём одиноком пути.
Шаг вперёд, чтобы ближе желанное,
Два назад – и всё дальше оно.
Так иду двадцать лет, будто пьяный, я.
Хоть не долго, но всё же давно.
Козырей не купить – не получится:
Бессеребренникам не везёт.
Эх, вспахать бы, засеять, не мучиться,
Словно птица, рвануться в полёт.
Полечу. Побегу. Так не хочется
(бег мой медленный, жизнь – коротка)
Наслаждаться, страдать одиночеством,
Той свободой, что очень горька.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995008
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.09.2023
Дочекайся мене! По життю, як по зоранім полю,
Я до тебе, кохана, біжу босоні́ж навпрошки.
Упаду – підіймусь! Не піддамся нелю́дському болю
І теплом своїх вуст доторкнуся твоєї руки.
Ти не вір воронню, що у небі закаркає злісно,
Завірюсі зимовій не вір, опівні́чній пітьмі.
Де б не був я, ти світиш мені, наче зірка провісна,
І на світло твоє, як лелека, я лину крильми́.
Суховіїв не вір завпокійно тужли́вому пла́чу,
Бо допоки існує в душі твоїй вірна любов,
Я живий. Я – безсмертний! Я скоро прийду. Ти побачиш,
Що удень і вночі лиш до тебе, кохана, я йшов.
Якщо вірність твоя переможе злиденну розлуку,
Ми з тобою зустрінемось знову, тепер – назавжди́.
Знов тебе обійму, цілуватиму знов твої руки.
Задля цього пройду всі дороги, стежки і світи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2023
За мить можливо в прірву шкереберть
Зірватись, все коту під хвіст пустити.
Лиш смертю можна подолати смерть.
А подолаєш – більш не будеш жити.
Готуйся, не готуйся – все одно
До неї ще ніхто не був готовий
Заздалегідь. Бо смерть – це не кіно:
Помер – то вже не будеш жити знову.
Хоч вибір є, та виходу нема,
А шлях один звідціль – до того світу.
За світлом зазвичай приходить тьма,
Опісля ж – знову має стати світло!
А якщо так, тоді і поготів
Нема підстав у відчай упадати.
Шукать складне навіщо у простім?
Живеш – то при́йде час і помирати.
Про воскресіння мріяти – пусте.
Якщо вже про безсмертя говорити,
То Бога я проситиму про те,
Щоб в пам’яті людській подовше жити.
Напевне, що й пишу оці рядки
В надії їх зали́шити на згадку,
Щоби прорватись ними крізь віки
У світ нови́й, дарований нащадкам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994910
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2023
Сумно тліє зоря у вечірньому темному небі,
Те́рпкий запах бузку оповив все довкола, мов дим.
Я тебе обіймаю – й мені більш нічого не треба –
П’ю нектар твоїх вуст і милуюсь волоссям твоїм.
Ти – єдина-одна у моїй розпаплюженій долі,
Що мені не даєш світ залишити цей назавжди́.
Хоч давно зрозумів, що один я у полі – не воїн,
Але битимусь сам з усіма, доки поруч є ти.
Я на тебе дивлюсь. Почуття переповнюють груди.
Вся краса надвечір’я з твоєю красою злилась.
Розумію: так добре мені більш ніколи не буде,
Якщо втрачу тебе я (хай проклятим буде той час!).
П’ю нектар твоїх вуст – і довіку не зможу напитись,
І з жагою ловлю погляд карих веселих очей.
Я кохаю тебе – і не може ніхто так любити!
Я чекаю на тебе в пітьмі березневих ночей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2023
Випурхнеш з обіймів рано на світанку,
Бо, на жаль, несила сповільни́ти час.
Шепочу “кохана”. Скаже люд “коханка”.
Та якеє діло їм усім до нас?
Праведник один лиш був колись на світі, –
Сказано, принаймні, у Письмі Святім, –
Та й його господні недолугі діти
Прирекли на смертні муки на хресті.
“Не суди нікого, як не хочеш бути
Сам судимим”, – є там і такі слова.
Жаль, що не дано їх глибини збагнути
Тим, хто брудом чорним інших полива́.
Бо немає гірше заздрості людської.
В ній дотла згорають віра і мораль.
І допоки буде добре нам з тобою,
Гризтиме окремих заздрісна печаль.
Хоч кохання наше дещо й грішне, звісно,
Гріх той – перед Богом, не перед людьми.
Доки у обіймах нам удвох не тісно,
Доти ми – кохані, не коханці ми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2023
Добігає літо крізь осіннє сито.
Скоро лист пожовкне, потім опаде.
Щось життя занадто швидко пережито,
Зчутися не встигнеш, як воно пройде́.
Не жалію ро́ків – це було би марним.
Час летить невпинно. Класика буття.
Та от не навчився у негарнім гарне
Віднаходить, щоби звеселить життя.
Чорний колір білим не назву ніколи,
Що б не бубоніли псевдо-знахарі́.
Не бува щаслива птаха у неволі.
Доля – це не вибір серед трьох доріг.
Входить літо в осінь маршем вересневим.
Скоро вже у вирій птаство полетить.
У житті для мене є найбільш суттєвим
Гідності не втратить, честі не згубить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2023
Десь під лісом, що зветься Гнили́ця,
На Ічнянській на рідній землі
За кущами сховалась криниця –
З неї воду мисливці пили.
А на Греблях Князьки́х, у діброві,
Де над липами бджіл цілий рій,
Там струмок протікає прозорий
І місток через нього старий.
Видно Я́сківець ген за ланами
З передмістя в погоду ясну –
Переритий той ліс кабанами,
Лось з лосихою ждуть там весну.
Десь у хуторі Краснім хатина –
В ній дитинство і юність мої.
За вікном – мальовнича Дуби́на,
Де співають щорік солов’ї.
В По́рубі – сироїжки й опеньки,
Басовите гудіння хрущів.
Там стежками я бігав маленьким,
Там по проліски юним ходив.
Мрію я, як туди повернуся
Із далеких нерідних країв,
Знов води із криниці нап’юся,
Назбираю знов ягід-грибів.
Та минулого не повернути
І несила людей воскресить.
Лиш душа не посміє забути
Тих щасливих часів ні на мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2023
На ранок все здалося враз інакшим.
Зім’ята постіль видала секрети.
Так вже було, бо так буває завжди
Відтоді, як живемо на планеті.
Пляшки порожні і немитий посуд –
То лиш надводна айсбергу частина.
А під водою – там моральний осуд
За дику хіть людини до людини.
Учора видавалось все красивим.
До чого сором, як природа кличе?
А зранку навіть глянути несила
І вимовити “прощавай” в обличчя.
Інстинкти намагатись вгамувати,
Не думати про насолоду тіла –
Це ніби шило у мішку ховати…
Тим більше, що вона й сама хотіла.
Похмілля пройде враз, як похмелитись,
А сором – він відступить не одразу:
Ким без любові нам дано любитись,
Той затаїв на нас страшну образу.
Думками цими зранку я ділюся…
А ви, панове, запитайте хором
(у відповідь я гірко усміхнуся):
“Про що ти думав ввечері учора?”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994333
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2023
Байдужістю крізь відстані і роки
В душі моїй порвали Ви струну.
Та, не зважаючи на цю жорстокість,
Я Вам любов назад не поверну!
Вона живе в мені з тих пір, як з Вашим
Моє забилось серце в унісон,
Відтоді, як я наяву побачив
Найяскравіший свій юнацький сон.
Кохання перше! Та не забарилась
І перша зрада – вдарила, як грім.
Над почуттям моїм Ви поглумились.
Воно для Вас – як для актора грим.
Ті вірші, що писав я “до шухляди”,
Колись Вам сподівався прочитать
В готовності пробачить Вашу зраду.
Зневагу ж не збираюсь пробачать.
Тож хай любов лишається зі мною –
Вона ж бо – перша в мене, не у Вас.
Хай у душі дзвенить вона струною.
А нас із Вами хай розсудить час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2023
Половину, більше б не сказати,
Я шляху́ життєвого пройшов…
Вас, панове, хочу запитати:
А куди поділася любов?
Де цнотливе і сором’язливе,
Лагідне й тендітне почуття,
Що, немов метелик, полохливе,
Але з гострим, як багнет, вістря́м?
Щоб зустрітись погляди боялись,
Щоб рука сахалася руки,
Щоб від щастя плакали й сміялись,
На цілунок зважившись швидкий.
Враження таке, що у минулім
Десь застрягло почуття святе,
Вже його практично всі забули
І в серцях любов вже не цвіте.
Всі тепер “займаються коханням”…
Нині це – як хобі чи як спорт,
Гімнастична вправа на світанні
Чи святкова вишенька на торт.
Все побачить можна в Інтернеті,
Можна все купить за “чорний нал”.
І римують “топові” поети
Ті́́́ла і душі садистський ґвалт.
Я крокую в другу половину
І, зізна́юсь, маю на меті,
Щоб свою любов, одну-єдину,
До кінця дороги пронести.
А вже там проситиму у Бога
До́ньці почуття це передать,
Щоб осяяла її дорогу
Справжньої любові благодать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990896
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2023
Нехай напише про війну
Той, хто не свідок, а учасник,
Для кого бій – немов причастя,
Хто дивом оминув труну.
Хотілося б, щоб написав
Отой, Герой посмертно нині,
Хто гасло “слава Україні”
В обличчя кату прокричав.
На жаль, звідтіль не написать.
А, певен я, були б охочі
Відкрити нам із вами очі,
Святую правду розказать.
Але нехай замовкнуть ті,
За шоу хто війну вважають
І для піару зневажають
У душах почуття святі.
Іще хотів би попросить:
Хто про війну писати будуть,
Хай написати не забудуть
Про тих, хто нас занапастив.
Про тих, хто армію розкрав,
Хто Незалежність нашу зрадив,
Розпалювати завжди радив
Ворожість, сварки і розбрат.
Щоб прозвучали імена
Тих шпигунів-політиканів,
Хто так підставив нас із вами,
Чия у цій війні вина.
Хто заробляє на смертях,
Знущаючись з людського горя,
Щоб не пробачили ніколи
Вини нащадки їм в віках!
А як закінчимо війну,
Настане наша Перемога,
Прошу вас: не гнівімо Бога
І пам’ятаймо їй ціну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2023
Хвороба дивна неземна.
“Любов” колись її назвали.
Я все один, а ти – у парі,
Ти не одна!!! Ти не одна…
Щемливо ніжний серця спів…
Кохання болісний трикутник…
Який розбещений розпутник
Тебе приворожить зумів?
Краси твоєї чистота,
Вуста твої п’янкі медові –
Усе йому. Мені ж – любові
журба і чорна мерзлота.
Усе йому. Мені ж – одна
лише невиповнена мрія.
Але жива іще надія,
Жива хвороба неземна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2023
Сам обирай:
Чи чотири стіни, чи просто́ру безкра́й.
Шепотіти “люблю” чи кричати “прощай”.
Пекло чи рай.
Що обереш?
Чи внизу зупини́шся, чи вгору піде́ш?
Чи душі супокій, чи кохання без меж?
Вмер чи живеш?
Бути чи ні?
Чи шептать молитви́, чи співати пісні.
Чи сім футів під киль, чи лежати на дні.
Чистим? В лайні?
Що б не було,
Ти добро обери, не пускай в душу зло.
Хай добром розцвіте все твоє ремесло,
Що б не було.
Той не програв,
Хто багато зробив у житті добрих справ.
Якщо правильно ти свою стежку обрав,
Ти не програв.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2023
Де зелен гай шумів, злітає жовтий лист,
Не теплий вітерець, – шугає хуги свист,
І не пшеничний чуб – на скронях сивина…
Невже й любов мина?
Де соловей співав, там каркають круки,
А той, хто обіймав, не подає руки,
Колись горів, мов жар, тепер холоне кров…
Невже мине й любов?
Був ранок золотий, а зараз – чорна ніч,
Лише бринить вогонь недогорілих свіч.
І посмішка – сумна, і благодійність – зла…
Невже любов пішла?
Та ні! Після зими знов настає весна.
І знов шумлять гаї, і радості сповна,
Співає соловей, зелена знов трава.
Любов завжди жива!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2023
Хто намалював його уперше,
Втиснувши в поняття трьох кутів
Найболючіше з любовних звершень,
Найнезрозуміліше із див?
Як геометрична ця фігура
Пронесла крізь глибину століть
Міру найстрашнішої тортури,
Що на трьох судилось розділить?
Через цей трикутник друг – на друга,
Брат – на брата йшов не раз на смерть.
Він – страшніший замкнутого круга,
Все за мить пускає шкереберть.
Розтинав три серця навпіл кожне
Він щоразу, ніби гострий ніж.
І точніше висловить не можна
Сутності любовних протиріч.
Не буває трьох кутів прилеглих
В геометрії. В коханні – теж…
Третій – зайвий. Третій – протилежний.
Інше твердження не доведеш.
Той спокійний, хто в житті ні разу
Не вчинив трикутного гріха:
Оминув глухі кути образи
І на кут чужий не зазіхав.
Так чому ж, прокинувшись поча́сти
У нічнім безсонні, ми в імлі
Згадуєм своє трикутне щастя,
Що найсміливіше на землі?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2023
Очерствевшие души укутавши
В безразличья свинцовую шаль,
Мы бредем, в своих мыслях запутавшись,
Сквозь толпу оголтелую вдаль…
Приглядитесь к толпе повнимательней!
Без сомненья увидите: в ней
Ходит медленно, с виду мечтательно,
Очень грустная Дама Червей.
С ней судьба, словно с картой игральною,
Поступила на юности лет,
И с тех пор остается печальною,
Ей от грусти спасения нет.
Ничего не подумайте пошлого –
Молода и красива собой.
Лишь душа почернела от прошлого,
Угнетенная горькой стезёй.
И не ищет она покровительства
У бездушных Козырных Тузов,
Хоть они предлагают сожительство
Оплатить до скончанья веков.
И Валетам она неопасная,
Ведь с тех пор, как кружится земля,
Она бродит, горда́ и несчастная,
В поисках своего Короля.
Где Червовый? В потоке расхристанном,
Как в раскладе, бредёт он порой,
И тоскует по Даме так истово,
Что готов уж свалиться в отбой…
Только встретиться волей картёжною
Не судилось: не козырь их масть!
Жизнь его, как колода, разложена,
Жизнь её – не перетасовать…
Вновь катала на стол сеет картами,
Вновь верти́т лихолетья кураж…
Наши судьбы – как игры азартные,
Где душа – некозырный марьяж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990458
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.08.2023
Людині для щастя багато не треба:
Світило б лиш сонце крізь хмари на небі,
День змінював ніч, а тепло – хуртовину,
Повага й любов панували в родині,
Щоб дзвінко сміялися діти завжди,
А рідні не знали хвороб і біди.
Хорошій людині не треба багато:
Лиш хліб і до хліба в натопленій хаті
Та пісня дзвінка за вікном у діброві
Про карії очі і чорнії брови,
До щему у серці кохання палке,
Як келих вина, що солодке й п’янке.
Хтось щастя шукає в коштовнім камінні,
У золоті й сріблі, в доля́рах чи гривнях,
Жене до небес мармуровії мури
І свій прирікає народ на тортури.
Нема в тому щастя. Відомо мені:
Не можна оазу зростить на лайні.
А інший свій скарб у підмурках ховає,
Розказує всім, що нічого не має,
Про себе він дбає лиш, заздрісний скнара,
Живе, як відлюдник, неначе примара.
Цей – швидше зачахне над скарбом своїм,
Однак не зуміє насититись ним.
Ще інший, буває, б’є в церкві поклони,
А згодом – на ближнього сипле прокльони.
Поставить “за здравіє” дюжину свічок,
А сам долі сотень людей покалічить.
Знай: віра – не в церкві, а в душах людських,
І Бог, наче в книгах, читає у них.
Багато таких, що будують кар’єру
І пнуться хто в мери, а хто – у прем’єри,
Нахабство і чванство возводять в чесноти,
Беруть хабарі й зневажають роботу.
Впаде всяк додолу, хто високо зліз,
А гідність і честь до вершин не доніс.
Та більше за всіх – торгашів-комерсантів,
Що матінку рідну залишать у дра́нті,
Що з батька беруть по кредиту відсотки
І чесних людей заганяють в колодки.
Ланцюг товстелезний, коштовний жупан…
Ще здалеку видно: іде з хама пан.
Той справді щасливий, хто скарб не ховає
І ладен ділитись останнім, що має,
Хто з Богом в душі, в кого помисли світлі,
Хто тямить, що він тимчасово на світі.
Повір мені, друже, – я бачив життя, –
І праведний шлях розпочни з каяття!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990401
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2023
Все змінилось на ділі й на слові.
І, коли світ надвечір стиха́,
Ми шукаєм гріха без любові,
Бо не вірим в любов без гріха.
Нам на вулицях гріх пропонують,
Мов якийсь звичайнісінький крам,
І про душу за рогом пліткують,
Що для неї вже тіло – не храм.
А торгівля завжди метушлива:
Там – купують, а тут – продають.
І бариги уже, хто кмітливий,
За кохання нам гріх видають…
Як мораль не потоне в спиртному,
Її шпри́цом розтоплять, мов сніг,
Щоби стало байдуже потому,
Чи кохання було то, чи гріх…
Ми чманіємо в пристрасті грішній
І волаєм прокльонів ми шквал,
У хмелю і в похміллі невтішнім
Над коханням ми чинимо ґвалт.
Лиш тоді, як зажевріє ранок
І примусить гріхи замовча́ть,
Розуміємо ми наостанок:
Нам нащадки цього не простять!
Ось звертання моє в післямові:
Хай минає вас доля лиха́!
Не шукайте гріха без любові,
Бо існує любов без гріха!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2023
Задумав Бог, а диявол втілив,
Природою прийнято до виконання,
Що нашим з вами душі і тілу
На схилі життя не минути прощання.
Та мало хто з нас втямити здатен,
У вірі, в гріхах чи висновках мудрих,
Невідворотність тієї плати,
Що смерть за життя повинна стягнути.
Живемо так, ніби будем вічні,
Початок забули, кінця не збагнемо.
І, починаючи рік у січні,
У планах своїх аж грудня сягнемо.
Галопом до горизонту скачем,
Землі не вчуваючи під ногами.
Ось ми сміємось, а ось – вже плачем,
Бо знову когось не стало між нами.
А Бог з чортами за наші душі
Постійно веде поєдинок світлий.
Тож зрозуміти нарешті мусим:
Ми всі тимчасові на цьому світі.
Ми стати маєм добру на поміч,
Щоб зло захлинулось від безнадії.
На світла бік, як один, пліч-о-пліч.
І світло осяє всі наші мрії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990320
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2023
Ще у серпні, в нічній прохолоді
Я до ранку, бува, не засну,
Бо, неначе той в’язень свободу,
Починаю чекати весну.
І серпневі нічні зорепади,
Що дивлюсь на них ген сорок літ,
Не приносять, як завше, розради,
Не дають на питання одвіт…
Хоч попереду бабине літо
І далеко іще холоди,
Та весну мою вже пережито.
Далі – осінь, провісник біди.
Знаю я, що до самого скону
Вже нема у весну вороття:
Замете білим снігом на скронях,
Захолоне у грудях життя.
Та допоки ще серпень зоріє,
Спіють груші в садах край доріг,
Я в душі зігріваю надію,
Що весна знов прийде́ на поріг.
Що розтане під серцем крижина
І сльозою стече по щоці,
Що солодкою стане ожина,
Від морозу зігріта в руці.
Запульсує знов березень соком,
Квітень груші прикрасить в саду,
Дощ травневий сріблястим потоком
На отаву впаде молоду…
Б’ю чолом за серпанок зористий,
Сіль рясну на Чумацькім Шляху
І за пам’ять, що, ніби навмисно,
У весну повертає п’янку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2023
Через город в суете кромешной,
То ль по делу, то ли просто так,
Чуть сутулясь, брёл себе неспешно
Человек, закончивший истфак.
Был ещё не стар, уже не молод,
По эпохе нынешней одет,
А во взгляде чувствовался холод –
След тревожно пережитых лет.
В бурном человеческом потоке
Плыл он, как кораблик по ручью,
Видя цель, не видимую многим,
И кляня за то судьбу свою.
Он смотрел, не вглядываясь в лица,
Взор его по сторонам блуждал.
В лабиринтах “северной столицы” *
Выход он единственный искал.
Он истфак закончил по призванью,
Но судьба распорядилась так,
Что своими должностью и званьем
Он представил вовсе не истфак.
В мыслях старь переплеталась с новым:
Радость встреч, разлуки маета,
Дел служебных прочные оковы,
Вечная об отдыхе мечта,
Верное служение Отчизне,
Тягостных сомнений адский груз,
Горечь слёз послепобедной тризны
И любви отвернгутой конфуз.
Но с истфака помнил он примеры,
В притчах сохранённые в веках,
Что от древних лет до нашей эры
Выход был с любого тупика.
Нужно лишь не расточать усилий,
Намотав сомненья на кулак,
Путь свой от рожденья до могилы
Весь, как есть, пройти, чеканя шаг.
Каждый раз, когда подходит к Валу,**
Окунаясь в юности очаг,
Чувствует себя немного шалым
Человек, закончивший истфак.
Он бы мог вам рассказать о многом,
Но молчит в раздумиях о том,
Дьяволом придуман или Богом
Вечный поиск сложного в простом.
И живёт в седом интеллигенте,
Душу согревая сквозь года,
Вечное ребячество студента,
Кое не угаснет никогда.
* мається на увазі Чернігів - найпівнічніший обласний центр України
** історико-культурне місце у Чернігові, де розташована будівля історичного факультету педагогічного університету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990247
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.08.2023
Пробач мені, кохана, за вино.
Воно терпке і кисле до нестями,
Неначе кров моя, що вже давно
Кипить і грає довгими ночами.
Пробач, мені, кохана, за вино…
Пробач мені, кохана, за думки.
Хоч як їх не жену – вони приходять,
Летять вони через роки, віки,
В лещатах у сталевих серце зводять.
Пробач мені, кохана, за думки…
Пробач мені, кохана, за ті сни,
В яких ми назавжди з тобою поряд,
Бо серце мені гріють лиш вони,
В них – образ твій, очей зелених погляд.
Прошу: пробач мені за тії сни…
Пробач мені, кохана, за слова,
Хоч ними я тебе й не ображаю:
В душі моїй любов іще жива
І буде жити, доки не сконаю!
Пробач мені, кохана, ці слова…
Пробач мені, кохана, за любов!
Я не хотів тебе образить нею.
Прости, що у життя твоє ввійшов
І до нестями покохав тебе я.
Пробач мені, кохана, за любов…
Пробач мені, кохана, і за те,
Що ти мене ніколи не любила
І щире почуття моє просте
В душі твоїй любов не розбудило.
Без тебе все в житті моїм – пусте…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2023
Розкажи мені казку про щастя.
Я давно вже не чув її.
Поясни, чому бачу так часто
Уві сні я очі твої.
Розкажи мені казку про вірність
І повірить примусь мене,
Що ти будеш зі мною довічно,
Що любов твоя не мине.
Розкажи мені казку про долю,
Що з тобою нас вдвох звела,
Що життя ти живеш тільки мною,
А без мене згориш дотла.
Розкажи мені казку любові…
Відчуваю, що хочу я
Цілувать тебе знову і знову
Й шепотіти, що ти – моя.
Щиру правду тобі розкажу я,
Лиш повірить тебе молю,
Що для тебе на світі існую,
Що без тями тебе люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990144
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2023
Мабуть, в Бога тебе я вимолив,
Як поку́ту за гріх тяжкий,
А все інше – то лише вигадка
В захмелілій уяві моїй.
Ми сиділи удвох за кавою –
І соромивсь я очі звести,
А в уяві – горів загравою
Жар гарячої пристрасті.
І здригався я, поряд крокуючи,
Випадково торкнувшись руки,
Почуття жорстоко тамуючи
В чорних сумнівах у тяжких.
Лиш у мріях пристрасно марив я
Про взаємність своїх почуттів,
І про те, що моєю станеш ти
Не в уяві – в реальнім житті.
Та не здужав я жити казкою,
Що її сам для себе писав,
І любов, дану Божою ласкою,
На диявольський суд віддав…
А коли твоя куртка синя
Промайнула учора в юрбі,
То догнати тебе був не в силах я,
Бо не знав, що скажу тобі.
Тільки раптом знов захотілося,
Щоб зустрітись було нам дано́
Як у мріях солодких намріялось,
А в житті не було давно.
Ти на мене зла не тримай, прошу́!
Зло тримаю на себе сам.
Мрійний спогад про нас у душі ношу –
Бережу його на́впіл нам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990142
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2023
Передмістям нічним, в заметільній імлі, напідпитку,
Не тримаючись стежки, раз-по́-раз пірнаючи в сніг,
Я поволі бреду і ім’я твоє, наче молитву,
Промовляю в надії, щоб Бог нам зустрітись поміг.
Може статися так, що ніколи тебе не побачу,
Та, лишень п’яний мозок твій образ змалює у снах,
Я прокинусь в сльозах і до самого ранку проплачу,
І нема порятунку мені в захмелілих думках.
Розумію, звичайно, що зовсім мене не кохаєш,
Тому й п’ю до безтями, щоб думку оту отруїть,
І все жду, що ось-ось ти подзвониш і тихо спитаєш,
Чи ми зможем з тобою кохання своє воскресить.
Розладналась гітара, немов на похмілля свідомість,
Вию пісню свою, як поранений вовк-одинак,
Що віддав би усе і одне лиш просив би натомість:
Я просив би кохання твого, наче прощі жебрак.
В передмісті нічному із пляшки доп’ю оковиту
І до дуба старого плечем у зажурі схилюсь,
Відшукаю у небі зорю, що теплом оповита,
І дивитимусь так, ніби в очі твої я дивлюсь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990099
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2023
З давнини повелось, у прислів’ї звучить,
Достеменно із нас кожен знає:
Журавель – це той птах, що у небі летить,
А синицю – в долонях тримають.
Пам’ятаю, як я споглядав журавлів,
До небес піднімаючи очі,
І, було, що за ними злетіти хотів
І не спав через це до півно́чі.
Юність… Юність… Ти – мрій легкокрилих купель,
Чистих помислів про незбагне́не!
Пролетіла ти стрімко, немов журавель,
І уже не верне́шся до мене…
Я, третину проживши, одне зрозумів,
Чи прави́й, хочу вас запитати:
Можна всеньке життя проловить журавлів,
Та синицю ще важче впіймати.
Від любові своєї біду відвели,
Теплота її досі іскриться.
І одне для одного ми – два журавлі,
То для заздрісних – просто синиці.
Ви летіть, журавлі, в небесах голубих,
Долю вашу ніщо хай не тьмарить!
Буду гріти синичку в долонях своїх,
Що, як я, ефемерним не марить.
Защебече синиця у мене в руках,
І напевне про неї я знаю:
Хоч вона – і не гордий оспіваний птах,
Та ніхто мене так не кохає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2023
В юності від докорів сумління
Почались страждання і клопот:
Дуже не хотів я, щоб каміння
Кидав хтось до мене у город.
І старався я, аж геть із шкіри,
Кожному і всім щоб догодить,
Маючи таку наївну віру,
Що город цим зможу захистить.
Думав я, що добрі мої справи
І навстіж розхристана душа
Збережуть посіви від потали,
Забезпечать гарний урожай.
Та прийшло із часом розуміння
Марності юнацьких тих надій,
Як побачив, що летить каміння
Звідтіля, що й вірить не хотів.
Треба півжиття було прожити,
Щоб збагнути раз і назавжди:
Відтіля, де прагнеш догодити,
В першу чергу і каміння жди.
Просто є на світі сорт приматів,
Помилково названих людьми,
Що каміння люблять пожбурляти
Тишком-нишком, в спину, із пітьми.
Їм плювати на душевні муки,
Заздрість чорна навіває їм
Прагнення пожбурить каменюку
Друзям найвідвертішим своїм.
Я усім навкруг добра бажаю,
Та зізнатись хочу щиро вам:
На каміння більше не зважаю.
Все, що є в городі, то – мій крам!
Сподіваюсь, вистачить терпіння
При межі десь клаптик відвести
Й викласти без докорів сумління
“Сад каміння” на японський стиль.
І коли у місячному світлі
Те творіння буду споглядать,
Заздрісникам всім скажу: “Спасибі,
Що не лінувалися жбурлять”.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990027
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2023
Набридло жить наполовину
У напівтемнім закутку
І в напівзаткнуту шпарину
Півправду бачити гірку.
Набридло йти у напівстрої,
Чеканить крок у півноги.
І брати участь в напівзмові
Ну аж ніяк не до снаги.
Цікаво знать мені, панове,
За кого маєте мене,
Наполовину знову й знову
В розумнім бачачи дурне?
На тих правах, що я – людина,
Питаю вас: хто привід дав
Мене тримать за півскотину,
Позбавить половини прав?
За напівтемним склом салону
Напівслужбового авто
Не чути вам народу стогін.
Ви – півбоги, а ми – ніхто.
У чім різниця поміж нами?
Ті ж руки, ноги й голова.
То хто ж вас наділив правами
Нам половинити права?
Той “хтось” навчив вас володіти
Напівмистецтвом ворожби –
Лиш обіцяти поділити,
А залишати все собі.
Та знайте, що одного разу
На повні груди ми вдихнем,
Згадаєм вам усі образи
І всіх до одного зметем!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2023
Пусто наодинці з самотою,
Надто – якщо порожньо в душі…
Ти живеш не з тим, і я – не з тою,
Запізнилась ти, я поспішив.
Пустка та лякає вечорами,
Бо, коли додому повернусь,
Не твоїх я губ торкнусь губами,
Не тобі у очі подивлюсь…
І в ту мить собі я уявляю,
Як десь ти стрічаєш не мене,
Не мені шепочеш ти “кохаю”,
З нетерпінням ждеш, що ніч мине.
І коли украдене кохання,
Ніби трунок, п’єм на двох до дна,
Обіймаємось, немов в останнє.
А душа – пуста, душа – сумна…
Прирекли себе на вічну зраду,
Вічну пустку в душах і серцях.
Загубилась у брехні розрада,
Щастя заблудилось в манівцях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2023
У душі із вечора до рання
Мурував я стіни від кохання –
Вибудував замок кам’яний.
Із-за муру я волів не бачить,
Чи сміється в світі хто, чи плаче,
Ніби серце – то калач черствий.
Я не підійняв на башті стяга,
Бо уже в минулім вся звитяга,
А тепер – лиш спогадів тягар.
Винний погріб помага забути,
Як закоханим судилось бути
І який він є – любові жар.
Виє десь за ґратами завія,
Тільки я вже ні про що не мрію…
Біле й чорне – всенькі кольори.
Лиш портрети у камінній залі
Замок смутком тихо заповняють
У зимові довгі вечори.
Як весняний дух злетить над муром,
Пам’ять завдає мені тортури,
Нагадавши молодість душі.
І воскреснуть спогади чудові,
Сни насняться різнокольорові…
Може, я із муром поспішив?
Я портретам заглядаю в очі,
І, буває, попросити хочу,
Щоб вони мені допомогли
Зруйнувати ненависні стіни,
Перед Богом впасти на коліна,
Щиро закохатись, як колись…
Але знаю наперед: недоля…
На неволю обернеться воля,
Ніби сам себе замурував.
Лиш в задумі дивляться з портретів
Ті, в чиї я потрапляв тенета,
Ті, кого колись я так кохав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2023