Віталій Гречка

Мої душі (пісня)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=87Y29hMli7M[/youtube]
Мої  п'ятнадцять  душ  пливли  повітрям,
Крізь  скелі  між  таємних  гротів  чар,
Потоками  гірськими  до  подвір'я,
Де  їх  чекав  підземних  духів  цар.

Він  здалеку  відчув  мою  присутність,
Згадав,  що  вже  колись  таке  було,
Володарем  він  був,  найбільш  могутнім,
Того,  що  люди  називають  "зло".

Його  давно  всі  битви  відгриміли,
Не  лишивши  нікого  з  ворогів,
У  світі  не  водилось  більше  сили,
Ніж  та,  котрою  цар  той  володів.

Задумливо  вогнем  палахкотів  він,
З  величних  сталагмітів  плавив  трон,
Обрав  на  зустріч  не  занадто  гнівні
Із  безлічі  своїх  парадних  форм.

Торкнулися  ми  вістрями  вібрацій,
Було  це  дуже  дивне  відчуття  –
В  мені  він  зовсім  ворога  не  бачив!
І  битися  бажання  втратив  я…

Дивилися  крізь  мене  його  очі,
З  усіх  боків  і  зсередини  теж,
Я  бачив  –  ідеали  найдорожчі,
У  нас  хоч  різні,  але  схожі  все  ж.

Жорстокі  вбивства  –  справедлива  помста,
Обман  і  підлість  –  тактика  війни,
Зазнав  колись  також  він  віроломства
І  досі  бачив  ще  жахливі  сни.

І  ось  коли  розчулені  ридали
У  каятті  мої  п'ятнадцять  душ,
Коли  мої  усі  бар'єри  пали,
Бо  я  бажав  розкритися  чимдуж..

У  мить  людському  оку  непомітну,
Під  час  його  смертельного  стрибка,
Шістнадцята  –  всадила  йому  піку,
З  небесного  вогню  свого  клинка!

І  тихими  підземними  морями,
В  магічнім  сяйві  стародавніх  чар,
Пливуть  тепер  задумливо  рядами
Сімнадцять  душ  –  довічний  мій  кошмар.

Текст  мій  https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014919,  відео  згенеровано  за  допомогою  Suno,  Genmo  і  Clipchamp.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2025

Недобудови.

Одна  з  прикмет  часу  –    недобудови,
Надії,  замуровані  в  бетон,
Чиїсь  у  прірву  кинуті  мільйони,
Чиєїсь  долі  в  них  Армагеддон.

Вечірня  зірка,  кам’яні  громади
Похмуро  небо  крають  на  шматки,
У  вікнах  світлу  там  не  запалати,
Чиїмось  забаганкам  завдяки.

Забуті  височіють  поряд  крани  –
Лелек  сталевих  кинута  сім’я,
Ці  велети  пізнали  смак  омани,
«Металобрухт»  –    тепер  у  них  ім’я.

Не  стали  ці  споруди  комусь  домом,
Імла  вкриває  їхнє  майбуття,
Дощі  холодні,  блискавки  із  громом  –
Відкрите  всім  вітрам  у  них  життя.

Безглуздо  височіють  серед  міста,
Ці  обіцянки  щастя  і  тепла,
Довкіл  буяє  гра  життя  барвиста,
До  котрої  в  них  черга  не  дійшла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2025

У вікнах…

У  вікнах  відбивається  в  цю  мить
Незвичне  для  січневих  ранків  сонце,
Зима,  напевно,  зараз  міцно  спить,
Не  викликає  жодних  заборон  це.

Весна  на  хвильку  заглянула  в  дім
Промінчиком  яскравим  на  шпалерах,
Звабливо  посміхнулась  молодим,
Купаючись  у  сонячних  етерах.

Зрадів  цьому  промінчику  і  я
Здалося  кольоровим  сьогодення,
Немов  понесла  душу  течія,
Вітрила  розгортаючи  натхнення.

Жвавіше  потекла  у  жилах  кров,
Розвіялось  думок  набридле  коло,
Нудьгу  і  безнадію  поборов,
Звичайний  "зайчик"  сонця  золотого.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031035
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2025

Десь у горах (пісня за Р. Л. Стівенсоном)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=FbO793lP60o[/youtube]

Десь  у  горах,  де  сільська  місцевість,
Де  в  дідів  місцевих  лиць  рожевість,
І  дівчат  прекрасних
Тиш  очей.
Де  благословенна  радість  тиші,
І  завжди,  де  пагорби  найвищі,
Спів  її  рікою
Все  тече  –

О,  зійти  б  туди,  де  був  раніше,
Де  пташки  чарують  гір  не  гірше,
І  лугів  зелених
Сяйво  там;
Й  дня  коли  вмирають  барв  мільйони,
І  планети  сяють  в  далях  чорних,  
О,  долина  повна
Зоре-ламп!

О,  прокинутись,  гуляти  в  мріях,
В  насолоді  дихати  в  надіях,
Крізь  транс  тої  тиші
До  злиття.
О,  це  там,  серед  квіток  у  травах
Тільки  там  природи  сила  жвава,
Тільки  ріки  й  вітри,
Смерть,  життя.


Переклад  мій  https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015483,  фото  з  мого  архіву,  музику  створено  у  НМ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2025

Музична тростина (пісня за Ф Г Лоркою)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=agzPhaTPUqI[/youtube]
Жести  і  спів  тростини,
знову  за  разом  раз,
трепетно  й  безнадійно
вітру,  що  вже  погас.

Зараз  вона  зітхає  –
зустріч  не  відбулась;
завжди  вона  приходить
як  хвилина  спливла.

Сонце!  І  місяць,  місяць!
Як  хвилина  спливла.
Ці  шість  десятків  квітів
ноги  спутали  враз.

Глянь  як  її  поводить
знову  за  разом  раз,
діви  танок,  тростини  –
вітру,  що  вже  погас.

За  моїм  перекладом  https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965045  музика  і  відео  НМ  Октава  та  Noisee.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030591
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2025

Сад (пісня за Г. Лавкрафтом)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=PuCWx6miurE[/youtube]
Бачу  давній,  давній  сад  той,  часто,  уві  снах  своїх,
Де  травневе  дуже  сонце,  гра  промінчиків  ясних,
Де  яскраві  квіти  в‘януть,  наче  в  колір  сивини,
І  стовпів  та  стін  розруха  –  клич  думок  до  давнини.

Там  лоза  по  закуточках,  мох  там,  ставу  навкруги,
І  бур‘ян  здушив  альтанку  в  нетрях  холоду  й  пітьми.
На  сирих,  мовчазних  стежках  –  небагатий  трав  покрив,
Де  речей  вже  мертвих  сморід  аромати  притупив.

Там  живих  істот  немає  у  самотній  пустоті
І  ні  звуку  не  лунає  з  тиші,  що  у  хащі  тій.
Прислухаюсь,  як  гуляю,  сподіватимусь  знайти  –
Сад  з  минулого,  що  лишив,  лиш  у  пам‘яті  сліди.

Часто  уявляти  буду  день,  нема  якого  більш,
Як  дивлюсь  на  сиве,  сиве  –  наче  знав  його  раніш.
Потім  сум  мене  огорне  й  тілом  дріж  немов  проб‘є:
Знаю,  квіти  ті  –  надії,  сад  –  то  серденько  моє!

Переклад  мій  https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986226,  музика  та  відео  НМ  Октава,  Noisee  та  Clipchamp.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2025

Вітер, ледь-ледь холодний (відеокліп)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=-s6-20l4-o0[/youtube]

Вітер,  ледь-ледь  холодний
В  небі  горить  світило
Ранок,  масив  Відрадний
Іній  довкіл,  красиво.

Чорний  льодок  місцями
Біле  це  розбавляє,
Йде  вже  зима  за  нами,
Тихо  в  права  вступає.
 
Пташки  снують  по  ділу,
Гомону  їх  не  чути
Холодно  в  пір‘ї  тілу,
В  цих  кожушках  надутих.

Скоро  й  вітри  надують,
Хмар,  в  котрих  мухи  білі,
Скрізь  кучугури  будуть  –
Наче  на  морі  хвилі.

Зверху,  неначе  влітку,
Купол  небесний  –  синій,
Перетинають  стрімко
Стріли  електроліній.

Люди  спішать  бадьоро,
Справи  у  них  приємні,
Рік  добігає  скоро,
Спроби  вернуть  –  даремні.

Слова  мої,  музику  я  створив  за  допомогою  НМ  Октава,  а  відеоряд  у  редакторі  Canva.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029559
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2024

Знищення Сінаххеріба (за лордом Байроном)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=_Gt56WFDr6U[/youtube]
Ассирієць  як  вовк  на  кошару  спустивсь
І  когорт  сяє  пурпур,  і  золото  скрізь,
І  мов  зорі  у  морі  –  блиск  списів  в  цю  мить,
Мов  нічна  в  Галілею  хвиль  котить  блакить.

Мов  ліс  літній  зелене  знамен  їх  вбрання,
Був  вигляд  у  війська  на  заході  дня,
Мов  би  ліс  восени,  що  посох  і  опав,
Був  вигляд  у  війська  як  ранок  настав.

Бо  це  помах  крила  Смерті  Ангела  був,
І  йшов  повз  людей  він,  в  обличчя  їм  дув,
І  в  очах  тих  хто  спав  –  смерть  і  холод  тепер,
І  сердець  їхніх  стук  –  пролунав  і  завмер!

І  лежав  там  кінь  –  не  закрита  ніздря,
Але  крізь  ніздрю  –  не  дихне  вже  ні  дня,
І  холодна  як  бризки  розлючених  хвиль,
І  біла  та  піна  останніх  зусиль.

І  лежав  там  вершник  –  лячний  і  блідий,
Все  чоло  у  росі,  ржі  на  латах  сліди,
І  в  наметах  всіх  тиша,  знамена  стоять,
Валяються  списи,  труб  зась,  що  сурмлять.

І  Ашура  вдів  галас  вриває  терпець,
І  у  храмі  Ваала  все  бите  внівець,
І  язичників  сила,  де  меч  не  поміг,
Розтанула  в  погляді  Бога  як  сніг!


Поетичний  переклад  поеми  мій  https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014163,  музика  створена  у  НМ  Suno,  а  відео  за  допомогою  НМ  Noisee  та  Clipchamp.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2024

Різдво в морі (переклад балади «Christmas at Sea» Р. Л. Стівенсона)

Промерзли  наскрізь  шкоти  і  нам  шкіру  рвали  з  рук,
Мов  ковзанка  вся  палуба,  загроза  –  кожен  рух;
Норд-вест  могутній,  шквальний,  з  боку  моря  міцно  дув,
Лиш  спокій  скель  над  хвилями  ніхто  б  не  зворухнув.

Ревіння  хвиль  прибою  цілу  ніч  лунало  нам,
Та  тільки  на  світанку  все  відкрилося  очам.
За  мить  –  на  палубі  усі,  крик  –  вітру  голосніш,
Поставили  грот-топсель  ми,  щоб  далі  йти  хутчіш.

Весь  день  ми  змінювали  галс,  йшли  на  північний  мис,
Весь  день  тягнули  шкоти  ми,  та  ледь  вперед  плелись,
Весь  день  за  щастя  холод  був,  крізь  біль  гіркий  і  страх,
Маневрували  вижить  щоб,  ми  на  семи  вітрах.

Тримались  Півдня  осторонь,  бо  там  ревів  прибій,
Та  Північ  ближче  все  до  нас,  тримаєм  курс  ми  свій,
Тому  будинки  видно  вже,  на  скелях  понад  хвиль
І  скло  підзорної  труби  помітне  без  зусиль.  

Біліше  піни  хвиль  морських,  був  іній  на  дахах,
Все  узбережжя  мерехтить  вогнями  у  хатах,
Віконець  ясний  блиск  довкіл,  парують  димарі
І  я  божуся,  їжі  пах  ми  чули  у  дворі.

Дзвони  дзвонили  на  церквах,  був  дзвін  веселим  в  них,
Сказати  маю  я  тобі,  цей  день  (один  з  усіх),
Був  ранком,  нелегким  для  нас,  Різдва  святого  дня,
А  над  сторожкою  був  дім,  де  народився  я.

О,  я  побачив  милий  дім,  обличчя  милі  стрів,
Срібло  матусі  окуляр,  срібло  батьківських  брів,
І  в  світлі  вогнища  узрів,  я  ельфів  там  танок,
Кружляння  запальне  довкіл  фарфору  тарілок.

І  добре  знав,  про  мене  там,  була  розмова  їх,
Про  сина,  в  море  що  пішов,  залишивши  близьких,
І  дурнем  злим  здавався  я  у  роздумах  собі,
Канати  мерзлі  що  тягав,  коли  Різдво  в  сім’ї.

Маяк  яскраво  запалав,  пітьма  накрила  нас,
«Всім  ставить  брамселі»,  –  почув,  я  капітана  бас,
«О,  Боже!  Нам  не  зберегтись!»  –  крик  Джексона  в  пітьму,
«Старпоме,  якось  буде  вже»,  –  наш  капітан  йому.

Хитало  міцно,  та  були  вітрила  нові  втім,
І  корабель  допомагав,  неначе  був  живим,
Коли  зимовий  день  пішов  і  стала  ніч  близька,
Залишили  затоку  ми,  в  промінні  маяка.

Й  вони  зітхнули  вільно  всі,  усі,  але  не  я,
Як  в  море  гордо  показав,  ніс-красень  корабля,
А  я  у  холоді  й  пітьмі,  міг  думати  лише,
За  дім  покинутих  батьків,  чи  їх  побачу  ще.

05.04.2024                                            Гречка  В.М.  

Christmas  at  Sea

The  sheets  were  frozen  hard,  and  they  cut  the  naked  hand;
The  decks  were  like  a  slide,  where  a  seaman  scarce  could  stand;
The  wind  was  a  nor'wester,  blowing  squally  off  the  sea;
And  cliffs  and  spouting  breakers  were  the  only  things  a-lee.
They  heard  the  surf  a-roaring  before  the  break  of  day;
But  'twas  only  with  the  peep  of  light  we  saw  how  ill  we  lay.
We  tumbled  every  hand  on  deck  instanter,  with  a  shout,
And  we  gave  her  the  maintops'l,  and  stood  by  to  go  about.
All  day  we  tacked  and  tacked  between  the  South  Head  and  the  North;
All  day  we  hauled  the  frozen  sheets,  and  got  no  further  forth;
All  day  as  cold  as  charity,  in  bitter  pain  and  dread,
For  very  life  and  nature  we  tacked  from  head  to  head.
We  gave  the  South  a  wider  berth,  for  there  the  tide  race  roared;
But  every  tack  we  made  we  brought  the  North  Head  close  aboard:
So's  we  saw  the  cliffs  and  houses,  and  the  breakers  running  high,
And  the  coastguard  in  his  garden,  with  his  glass  against  his  eye.
The  frost  was  on  the  village  roofs  as  white  as  ocean  foam;
The  good  red  fires  were  burning  bright  in  every  'long-shore  home;
The  windows  sparkled  clear,  and  the  chimneys  volleyed  out;
And  I  vow  we  sniffed  the  victuals  as  the  vessel  went  about.
The  bells  upon  the  church  were  rung  with  a  mighty  jovial  cheer;
For  it's  just  that  I  should  tell  you  how  (of  all  days  in  the  year)
This  day  of  our  adversity  was  blessèd  Christmas  morn,
And  the  house  above  the  coastguard's  was  the  house  where  I  was  born.
O  well  I  saw  the  pleasant  room,  the  pleasant  faces  there,
My  mother's  silver  spectacles,  my  father's  silver  hair;
And  well  I  saw  the  firelight,  like  a  flight  of  homely  elves,
Go  dancing  round  the  china  plates  that  stand  upon  the  shelves.
And  well  I  knew  the  talk  they  had,  the  talk  that  was  of  me,
Of  the  shadow  on  the  household  and  the  son  that  went  to  sea;
And  O  the  wicked  fool  I  seemed,  in  every  kind  of  way,
To  be  here  and  hauling  frozen  ropes  on  blessèd  Christmas  Day.
They  lit  the  high  sea-light,  and  the  dark  began  to  fall.
'All  hands  to  loose  top  gallant  sails,'  I  heard  the  captain  call.
'By  the  Lord,  she'll  never  stand  it,'  our  first  mate,  Jackson,  cried.
…  'It's  the  one  way  or  the  other,  Mr.  Jackson,'  he  replied.
She  staggered  to  her  bearings,  but  the  sails  were  new  and  good,
And  the  ship  smelt  up  to  windward  just  as  though  she  understood.
As  the  winter's  day  was  ending,  in  the  entry  of  the  night,
We  cleared  the  weary  headland,  and  passed  below  the  light.
And  they  heaved  a  mighty  breath,  every  soul  on  board  but  me,
As  they  saw  her  nose  again  pointing  handsome  out  to  sea;
But  all  that  I  could  think  of,  in  the  darkness  and  the  cold,
Was  just  that  I  was  leaving  home  and  my  folks  were  growing  old.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2024

Спасаючи життя (пісня)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=yi8R2doUF_k[/youtube]
Він  серед  ночі  йшов  похмурим  лісом,
Неслися  дивні  звуки  крізь  туман,
І  пазурі,  гостріші  ніж  залізо,
Жадали  знову  крові  свіжих  ран.

У  голові  його  блукали  тіні,
Він  чув  постійно  їхні  голоси,
Вони  будили  пристрасті  нестримні,
Фантазії  пекельної  краси.

Щось  у  повітрі  лоскотало  ніздрі,
Чиєсь,  на  смерть  приречене  життя,
Зірве  він  скоро  плід,  що  схоже  визрів,
І  ліс  луною  рознесе  виття...

Прокинувся,  поглянув  на  годинник,  
Зітхнув  зі  сміхом,  пригадавши  сон,
Яскраві  сни  –  не  сірість  поліклінік,
Де  вже  чекає  хворих  ешелон.

Швидка  зарядка,  душ  п’ятихвилинний,
"Поїм  пізніше,  голоду  нема",
Кидає  погляд  на  сім’ї  світлини,
Журба  –  від  стрічок  чорного  клейма.

Попереду  –  важка  робоча  зміна,
Чекає  на  хірурга  безліч  справ,
Спасе  життів  багато  ця  людина,
Та  жодним  більше,  ніж  вночі  забрав.


Слова  мої,  музику  я  створив  у  НМ  Октава,  а  відео  за  допомогою  НМ  Noisee  та  Clipchamp.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2024

Тисячний (пісня за Д. Р. Кіплінгом)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=XCaXuS7AjPg[/youtube]
Із  тисячі  –  він  лиш,  рік  Соломон,
За  брата  буде  вірніше,
Роками  шукай  його  –  є  резон,
Як  знайдеш  за  всіх  раніше.
Тих  тисяча  інших  бачать  в  тобі,
Все  те,  що  і  світ  навколо,
Та  Тисячний  другом  стане  твоїм,
Зі  світом,  що  проти  цього.

Мольба,  обіцянка,  гра  напоказ
Для  Тисячного  –  не  цікава,
То  тисячі  інших,  дороговказ  –
Краса  твоя,  вчинки  чи  слава.
Якщо  ж  зустрінешся  ти  із  ним  –
Весь  інший  вам  світ  –  не  треба,
Бо  Тисячний  поруч  би  завжди  плив,
Пішов  би  й  на  дно  –  за  тебе!

Його  гаманець  –  без  розмов  береш,
Він  потім  і  в  тебе  візьме,
Зустрілись,  сміялись  і  завтра  теж  –
Забулось  дрібне  це  різне.
Та  тисяча  інших,  цікавлять  їх  –
За  золото  й  срібло  справи,
А  Тисячний  –  вартий  їх  усіх,
Йому  ж  бо  ти  сам  цікавий.

Його  гріх  і  правда  –  твої  завжди,
Доречні  чи  недоречні.
Встань  і  усім  про  це  скажи,
Ти  з  ним  і  не  буде  втечі!
Тисячі  інших  –  триматися  зась,  
Бо  сором,  брехня  глузлива,
А  з  Тисячним  –  смерть  не  страшна  для  вас,
Разом  ви  і  мертві  –  сила!

Поетичний  переклад  з  англійської  мій,  ось  тут  https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977040  музику  створював  у  НМ  Suno,  а  візуальне  оформлення  за  допомогою  НМ  Leonardo  і  Vizzy.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2024

Вона красива йде (пісня, за лордом Байроном)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=NRfFAzmwjSc[/youtube]
Вона  красива  йде,  мов  ніч,
Де  зорі  в  небесах  без  хмар,
В  ній  тьма  та  світло  віч-на-віч
Являють  в  погляді  свій  дар,
Так  гасить  небо  сонця  піч  –
Палкий  стає  ніжнішим  жар.

Чи  зайва  тінь,  чи  промінці,
Зруйнують  благодаті  німб,
Що  в  чорній  струменить  косі,
Чи  в  світлі  на  чолі  оцім,
Де  безтурботні  думи  всі,
Бо  сяє  в  чистоті  їх  дім.

Й  на  тій  щоці,  й  на  тім  чолі,
М‘які,  хоч  красномовні  втім,
Від  днів,  що  прожиті  в  добрі
Й  від  перемог  відтінки  ті,
Там  мир  усім,  хто  на  землі,
Любов  невинна  –  в  серці  тім!

Переклад  мій  https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988830,  музику  я  створив  у  НМ  Октава,  а  відео  за  допомогою  НМ  Noisee  та  Clipchamp.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2024

Дім на горі (пісня, за Е. А. Робінсоном)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Bl7Q7BA-oDQ[/youtube]
Всі  вони  розійшлись,
Замкнений,  в  тиші,  дім,
Зайві  слова  якісь.

Дірами  стін  наскрізь
Віють  вітри  у  нім  –
Всі  вони  розійшлись.

Зараз  там  пусто  скрізь
Гарні,  погані  їм  –
Зайві  слова  якісь.

Нащо  у  них  дививсь,
Вікна  у  домі  тім?
Всі  вони  розійшлись.

Думи  про  них  чиїсь
Їм  не  цікаві,  втім  –
Зайві  слова  якісь.

Мотлох  і  тлін  лишивсь
Там  на  горі,  де  дім  –
Всі  вони  розійшлись,
Зайві  слова  якісь.


Слова  пісні  –  це  мій  переклад  https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011131  «The  House  on  the  Hill»  вірша  Edwin  Arlington  Robinson.
Музику  я  створював  у  НМ  Октава,  відео  –  у  НМ  Noisee  і  Clipchamp.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2024

Раптово хаос завмирає!

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=QDxmzhwpWDI[/youtube]
Раптово  хаос  завмирає!
Неначе  завжди  так  було,
Мить  менше  котрої  немає
У  вічність  майже  розтягло.

Пропали  звуки,  в  тиші  повній
Проміння  висне  у  пітьмі,
Немає  руху,  мертвий  спокій
Та  щось  росте  у  глибині!

Свій  рух  народжую  я  перший!
Тебе  нема  ще  та  дивись!
Я  розгортаю  час  безмежний,
І  простору  глибини  й  вись!

Себе  самого  –  визначаю,
І  створюю  себе  сама!
Себе  я  Словом  називаю,
Для  вас  я  світло  і  пітьма!


Музику  я  створив  у  НМ  Октава,  а  відеоряд  у  НМ  Noisee  та  Clipchamp.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2024

Ти прекрасна (пісня)

Ти  прекрасна  в  миттєвостях  наших,
Ти  прозора,  текуча,  стрімка,
Ти  в  скарбницях  природи  з  найкращих,
Ти  кохання  є  сутність  тонка.

Я  пірнаю  у  очі-озера,
До  душі  потаємних  глибин,
Ті  глибини  –  божественна  сфера,
В  них  і  сам  я  –  немов  серафим.

Новий  Всесвіт  відкрив  у  тобі  я,
Новий  час  відлік  свій  розпочав,
Новий  вітер  старе  все  розвіяв,
Моє  миле,  кохане  дівча!


Музику  створено  у  НМ  Suno

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2024

Альбатрос (за Ш. Бодлером)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=fbL4VUNYI2A[/youtube]
Щоб  розважитись  якось,  буває,  матроси
Альбатросів  хапають,  гігантських  птахів,
За  кормою  над  прірвою  моря  тих  носить,
Безтурботних  супутників  їх  кораблів.

Опинившись  на  палубі,  миттю  втрачають
Свою  велич,  лазурних  небес  королі,
Білі  крила  пташок  безпорадно  звисають,
Наче  весла,  безглузді  стають  на  землі.

Мандрівник  цей  крилатий  незграбно  чвалає,
Був  прекрасним,  а  став  недолугим,  смішним!
Хто  до  дзьобу  йому  свою  люльку  все  пхає,
Хто  глузує,  кульгаючи  наче,  над  ним.

І  Поет,  що  як  принц  позахмарних  кордонів,
Котрий  з  бурею  мчить,  недосяжний  стрілкам;
Як  додолу  впаде,  серед  шуму  прокльонів,
Крил  тягар  велетенських  долає  лиш  сам.

Звук  згенеровано  НМ  Октава  за  моїм  перекладом  https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957434  Відео  створив  за  допомогою  НМ  Noisee  та  Clipchamp.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2024

Твій Всесвіт (пісня)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=O0UGkfLYlAc[/youtube]
Світанок:  і  сонце  світить  у  вікно,
І  кава,  з  якою  друзі  ви  давно,
І  знову  сирена  голос  подає,
Вітає  тебе  так  знов  життя  твоє.  

Твій  Всесвіт  –  з  тобою  навіть  уві  сні,
Він  поряд,  бажаєш  ти  цього,  чи  ні,
Твій  Всесвіт  –  його  твори́в  і  тво́риш  ти,
Ви  –  ра́зом,  він  має  теж  колись  піти.

І  вечір:  стихає  спека,  дню  кінець,
Мрійливо  волоссям  грає  вітерець,
Заводить  сумну  мелодію  скрипаль,
І  звуки  тебе  несуть  кудись  у  даль…  

Твій  Всесвіт  –  з  тобою  навіть  уві  сні,
Він  поряд,  бажаєш  ти  цього,  чи  ні,
Твій  Всесвіт  –  його  твори́в  і  тво́риш  ти,
Ви  –  ра́зом,  він  має  теж  колись  піти.

Минуле  за  нами  слідує  будь-де,
В  майбутнє  дорога  в  темряві  веде,
В  собі  ти  усе  несеш  через  роки,
У  серці  –  і  друзі,  й  люті  вороги.

Твій  Всесвіт  –  з  тобою  навіть  уві  сні,
Він  поряд,  бажаєш  ти  цього,  чи  ні,
Твій  Всесвіт  –  його  твори́в  і  тво́риш  ти,
Ви  –  ра́зом,  він  має  теж  колись  піти.


Музика  і  відео  НМ  Suno

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025099
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2024

Пісню того, хто пішов заспівай (за Р. Л. Стівенсоном)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=iZim7EcL1CY[/youtube]
Пісню  того,  хто  пішов  заспівай,
Може  то  я,  стривай?
Славний  душею,  відплив  якось  він,
За  море  синє  в  Скай.

Малл  за  кормою,  зліва  Рам,
Ейгг  десь  праворуч  там,
Слава  палала  в  нім  колись,
Де  зараз  слава  та?

Пісню  того,  хто  пішов  заспівай,
Може  то  я,  стривай?
Славний  душею,  відплив  якось  він,
За  море  синє  в  Скай.

Дай  мені  знов  все  що  було,
Дай  теє  сонце  знов,
Дай  мені  душу  й  очі  ті,
Дай  того,  хто  пішов!

Пісню  того,  хто  пішов  заспівай,
Може  то  я,  стривай?
Славний  душею,  відплив  якось  він,
За  море  синє  в  Скай.

Вітри  та  хвилі,  острови,
Гори  дощу  й  тепло,
Все  те  прекрасне,  щире  те,
Все  чим  я  був  пішло.

Звук  згенеровано  НМ  Октава  за  моїм  перекладом  https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010380

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023538
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2024

Корчма Земля (пісня за мотивами С. Тісдейл)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=pTUm3MRbn4I[/youtube]
Зайшла  я  в  забиту  корчму  Земля
Й  замовила  келих  вина,
Та  Господар  очі  відвів  у  бік
Від  спраги  моєї  без  дна.

Я  потім  присіла  стомлена  там
І  хліба  спросила  шматок,
Та  Господар  очі  відвів  у  бік  –
У  відповідь  лише  мовчок.

У  час  цей,  як  завжди,  з  ночі  довкіл
Ті  душі,  що  ждали  зайшли,
Від  подиву  стримані  крики  враз
На  світло  і  гам  цей  були.

«Дай  ліжко  поспати  хоч,  –  я  кажу,
Бо  скоро  опівночі  вже»,  –
Та  Господар  очі  відвів  у  бік  –
Й  лиця  не  побачу  невже?

«Поїсти,  поспати  –  тут  не  дають,
Піду  я  туди  де  була»,  –
Та  Господар  очі  відвів  у  бік  –
Зачинено,  звідки  прийшла.


Звук  створено  у  нейромережі  Октава,  текст  за  ось  цим  моїм  перекладом    https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956310  а  відео  із  застосуванням  НМ  Noisee  та  Clipchamp.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023253
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2024

Битий шлях (пісня за мотивом «The Rutted Road» Г. Ф. Лавкрафта)

Туман  осінній,  холод  у  полях,
Там  ворон  як  летить  –  тремтить  крило,
Самотнім  пасовиськом  –  Битий  Шлях,
Де  в‘язи  голі  крають  неба  тло.

Затоплена  місцями  колія
Полями  тихо  крізь  туман  вела,
Приховану  журбу  розбурхав  я,
Уяву  поки  не  спинила  мла.

І  тіні  тиснуть,  щоб  я  поспішив,
По  колії,  що  знала  багатьох,
Цвіркун,  знущаючись,  затіяв  спів,
Лякає  шлях  –  його  б  не  бачив,  ох…

Возами  їздили    селяни  тут,
Бездумно,  не  лишаючи  шляху,
Чи  вирвусь  з  колії  тієї  пут,
В  світанок  стежку  чи  знайду  легку?

В  пітьму  боліт  вдивляюся  глуху,
Десь  там,  можливо,  і  на  мене  ждуть,
Та,  пастка  звабна  Битого  Шляху,
Не  дасть  знайти  мені  до  Долі  Путь.

Тож  мушу  між  дерев  я  віднайти,
Як  ті,  до  мене  ще  –  містичну  ніч,
Я  йду  вперед  у  хащі  ті  густі,
Та  що  мене  чекає  потойбіч?

Зрадіють  землі  ті  моїм  ногам?
І  що  готує  Доля  там  моя?
Що  душу  втомлену  зустріне  там?
Чому  цього  не  хочу  знати  я?

Звук  згенеровано  за  допомогою  НМ  Suno,  текст  з  мого  перекладу  https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992549

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2024

Країна Нод (переклад «The Land of Nod» Р. Л. Стівенсона)

Поснідавши,  останок  дня
Сиджу  між  друзів  дома  я,  
Та  кожну  ніч  туди  йду,  де  –
Країна  Нод  на  мене  жде.

Лише  один  я  маю  йти,
Ніхто  не  дасть  мені  мети  –
Один  бреду  біля  струмків
І  схилом  вверх  по  горам  снів.  

Там  найдивніші  речі  скрізь,
Як  хочеш  –  їж,  чи  так  дивись,
Й  видінь  жахливих  безліч,  де
Країна  Нод  до  ранку  жде.

Як  я,  знайди  туди  свій  шлях,
Не  був  я  вдень  у  тих  краях
І  не  згадав  би  ясно  ту
Музичних  ритмів  красоту.  


The  Land  of  Nod

From  breakfast  on  through  all  the  day
At  home  among  my  friends  I  stay,
But  every  night  I  go  abroad
Afar  into  the  land  of  Nod.

All  by  myself  I  have  to  go,
With  none  to  tell  me  what  to  do  —
All  alone  beside  the  streams
And  up  the  mountain-sides  of  dreams.

The  strangest  things  are  there  for  me,
Both  things  to  eat  and  things  to  see,
And  many  frightening  sights  abroad
Till  morning  in  the  land  of  Nod.

Try  as  I  like  to  find  the  way,
I  never  can  get  back  by  day,
Nor  can  remember  plain  and  clear
The  curious  music  that  I  hear.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2024

Руки (пісня)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=oWlGu8LpnaM[/youtube]
Скільки  кроків  пройти  по  землі,
Скільки  поштовхів  серцю  зробити,
Перед  миттю,  як  руки  тремкі
Перевірять  чи  очі  закриті?

А  можливо  не  буде  тих  рук,
А  можливо,  вони  й  неважливі,
Неважливий  для  Всесвіту    звук,
Тих  сердець,  що  в  біді  чи  щасливі.

Ця  важливість  –  людська  суєта,
Що  зникає  з  людиною  разом,
Пролітають  птахами  літа,
І  втрачаєш  ти  щось  раз  за  разом.

Але  поки  крокуєш  життям,
Завжди  будуть  за  все  важливіші  –
Серця  близького  тихе  биття,
І  ті  руки,  тобі  найтепліші.

Добавив  звукоряд  створений  у  нейромережі  Suno

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022353
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2024

Бранці часу

В  пост-совкових  занедбаних  гетто
Неквапливо  тече  дожиття,
Десь  будують,  десь  нищать  планету,
Тут  –  спокійно  згниває  сміття.

Тут  блукають  навкруг  організми,
Наче  вкрив  їхні  долі  туман,
У  далеких  краях  –  катаклізми,
Тут  –  застою  стабільний  дурман.

Не  трапляється  тут  ані  чого  –
Брязкіт  посуду,  лайка  брудна,
Звичний  реп  закапелку  сумного
По  подвір’ю  розносить  луна.

Скаже  хтось:  «Наче  час  зупинився,
Сірий  морок  нагнав  ворожбит!»
Наче  вкрита  листвою  криниця  –
Цей  забутий  давно  краєвид…

По  старим  закуткам  ходять  кволо
Душі  сонні  в  набридлих  тілах  –
Бранці  часу,  для  інших  –  стрімкого,
Що  себе  загубили  в  роках.

Добавив  звуковий  супровід  від  НМ  Октава

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2024

Нарди (пісня)

Всесвітів  з  нашим  поряд,
Ходять  довкіл  мільярди,
Кидає  зари  доля,
Граючи  нами  в  нарди.

Грані  кубів  мелькають,
Вдачу  ми  всі  чекаєм,
Всесвіт  щоб  свій  до  краю
Облаштувати  раєм.

Ось  він  –  той  шанс  злетіти,
Хід  –  голова  додолу!
Сили  якщо  лишились  –
То  починай  все  знову.

Правил  в  житті  немає  –
Крики  не  чує  небо,
Спритний  –  своє  спіймає,
Інших  –  їдять  миттєво!

І  як  зустрілись  вдало
З  кимось  на  спільнім  полі,
Міцно  тримайте  разом  –
Цей  подарунок  долі!


Звук  зробив  у  НМ  Suno

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021877
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2024

Гітара (пісня)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=C4bL7avd81g[/youtube]
Починається  плач
гітари.
Склянок  брязкіт
розбитих  вранці.
Починається  плач
гітари.
Марні  спроби  її  глушити.
Неможливо  це
заглушити.
Знову  й  знову  лунають  крики
як,  неначе,  вода  ридає,
в  снігопад
як  ридає  вітер.
Неможливо  це  заглушити.
Плач  над  тим,  що  таке
далеке.
Це  південний  пісок  пекучий,
котрий  білих  камелій  прагне.
Плач  стріли,  що  не  має  цілі,
те  «сьогодні»,  що  вже  без  «завтра»
й  перша  пташка  на  гілці
мертва.
О,  гітаро!
Як  рана  в  серці,
В  котрій  леза  п‘яти  кинджалів.

Мій  переклад  Ф.Г.Лорки  https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962059  в  музичній  і  відеообробці  декількох  нейромереж(подробиці  на  ютубі)  Запрошую  усіх  кому  цікаво  на  перегляд!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021103
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2024

Там (пісня)

Там  не  співає  пташка,
Душу  ж  несе  туди,
Там  їй  не  буде  важко,
Всі  відійдуть  труди.

Там  безголосі  тіні,
Тиші  прекрасний  дзвін,
Спогади  –  наче  іній,
Сяє  і  тане  він.

Там  затихають  хвилі
Холоду  і  тепла,
То  почуття  бурхливі  –
Буря,  що  вже  пішла.

Там  у  вогні  холоднім,
Чорних  прекрасних  зір,
Вічна  краса  безодні  –
Спокій  від  наших  вір.


Звук  створено  у  НМ  Октава

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021050
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2024

Сад (пісня за моїм перекладом «A Garden» Г. Лавкрафта)

Бачу  давній,  давній  сад  той,  часто,  уві  снах  своїх,
Де  травневе  дуже  сонце,  гра  промінчиків  ясних,
Де  яскраві  квіти  в‘януть,  наче  в  колір  сивини,
І  стовпів  та  стін  розруха  –  клич  думок  до  давнини.

Там  лоза  по  закуточках,  мох  там,  ставу  навкруги,
І  бур‘ян  здушив  альтанку  в  нетрях  холоду  й  пітьми.
На  сирих,  мовчазних  стежках  –  небагатий  трав  покрив,
Де  речей  вже  мертвих  сморід  аромати  притупив.

Там  живих  істот  немає  у  самотній  пустоті
І  ні  звуку  не  лунає  з  тиші,  що  у  хащі  тій.
Прислухаюсь,  як  гуляю,  сподіватимусь  знайти  –
Сад  з  минулого,  що  лишив,  лиш  у  пам‘яті  сліди.

Часто  уявляти  буду  день,  нема  якого  більш,
Як  дивлюсь  на  сиве,  сиве  –  наче  знав  його  раніш.
Потім  сум  мене  огорне  й  тілом  дріж  немов  проб‘є:
Знаю,  квіти  ті  –  надії,  сад  –  то  серденько  моє!


Звук  створено  за  допомогою  нейромережі  Октава.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020959
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2024

Початок (пісня)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=6760ehSYS2Y[/youtube]
Прокидаюся  я  у  дитинство,
У  найперший  свій  спогадо-сон,
Навкруги  таємничо-барвисто,
Йду  шукати  руно,  мов  Ясон!

Що  було  –  мені  вже  невідомо,
Та  попереду  –  ще  щось,  нове!
Я  хапаю,  я  мить  п‘ю  невтомно,
Човен  мій  дивосвітом  пливе…

Все  дивує  і  шлях  надихає,
І  чекають  на  мене  віки,
Думка  крила  душі  розгортає,
Дух  вітання  їй  шле  залюбки!

Мною  граються  сили  незримі,
Та  вже  мрію  і  сам  грати  я…
Відчуваю  вже  я,  що  нестримні
Крила  мчать  мене  в  нове  життя!

Будуть  потім  події  буремні,
Перешкоди,  котрих  не  минуть,
Та  завжди  в  цьому  місці  я  певний,
Знаю  я  –  мене  завжди  там  ждуть!


Звук  згенеровано  НМ  Октава,  відео  -  Genmo,  Clipchamp

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020828
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2024

Художник (пісня)

Очі  відкриваєш,
Та  довкіл  пітьма,
Відповіді  знаєш,
Та  питань  нема.

Одинока  кухня,
Пустота  в  очах,
І  думок  відлуння
Нагнітає  страх.

Часу  швидкоплинність  –
Мчить,  а  не  тече,
Наодинці  вічність?
Краще  вмерти  вже.

Ти  сидиш  малюєш
Види  із  вікна,
Та  немає  пензлів
І  навіть  полотна!


Звук  створено  у  нейромережі  Suno

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020715
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2024

Вітер, ледь-ледь холодний (пісня)

Вітер,  ледь-ледь  холодний
В  небі  горить  світило
Ранок,  масив  Відрадний
Іній  навкруг,  красиво.

Чорний  льодок  місцями
Біле  ще  розбавляє,
Йде  вже  зима  за  нами,
Тихо  в  права  вступає.
 
Пташки  снують  по  ділу,
Гомону  їх  не  чути
Холодно  в  пір‘ї  тілу,
В  цих  кожушках  надутих.

Скоро  й  вітри  надують,
Хмар,  в  котрих  мухи  білі,
Скрізь  кучугури  будуть  –
Наче  на  морі  хвилі.

Зверху,  неначе  влітку,
Купол  небесний  –  синій,
Перетинають  стрімко
Стріли  електроліній.

Люди  спішать  бадьоро,
Справи  у  них  приємні,
Рік  добігає  скоро,
Спроби  вернуть  –  даремні.

Добавив  у  свій  вірш  https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975980  звук  створений  у  НМ  Октава.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020573
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2024

Картини (пісня)

Ти  живеш  за  ідеями  тими,
Що  в  реальності  прийняв  своїй,
Все  життя  це  –  плід  нашої  віри,
А  без  віри  ми  йдем  у  запій.

Кожну  мить  ми  малюєм  картину,
Зверху  давніх  мазків  і  штрихів,
І  крокуєм  по  ній  в  перспективу
Недописаних  образів-снів.

У  житті  все  собі  пояснили
І  за  планом  збираємось  жить,
Ми  не  бачимо  іншої  сили,
В  краску  віримо  й  здатність  творить.

Тільки  вітер  знесе  раптом  стіни,
По  майстерні  пройде  морозцем  –
Дах  пропав,  на  підлозі  картини,
Змиті  фарби  холодним  дощем.

Звук  НМ  Октава

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020456
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2024

Цікавість (пісня)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=SVtfKhiDqYs[/youtube]

Між  деревами  щось  незвичне,
Світлі  тіні  в  лісній  імлі…
Щось  туди  мене  наче  кличе,
Але  важко  ступить  мені.

І  хоч  тіло  напрочуд  легке,
Ворухнутись  не  в  змозі  я,
Потихеньку  у  лісі  смеркне,
Холодніше  стає  земля.

Вітер  тихо  колише  віти,
Завмирає  і  знову  дме…
Сяйво  з  хащі  сильніше  світить,
Заворожену  душу  зве.

Через  силу  відвожу  очі,
Вже  не  бачу  де  стежка  та…
Ніжно  темрява  щось  шепоче,
Та  холодні  її  вуста.

Раптом  небо  світліше  стало,
Хоча  тільки-но  вечір  був,
Відчуття,  наче  щось  пропало…
Знав  я  щось,  а  тепер  забув…

Вже  давно  повернувся  в  місто,
Все  відоме  і  звичне  тут  –
І  буденних  подій  намисто,
І  до  цятки  знайомий  кут.

Та  коли  понад  вечір  вийду  –
Наче  щось  оживе  в  мені,
Наче  наше  життя  –  для  виду,
Все  навкруг,  як  мара  у  сні.

Я  вдихаю  на  повні  груди,
Бачу  серце  –  воно  твоє!
«Світла  тінь?»  –  Твою  думку  чути…
І  тебе  ця  цікавість  вб‘є.

Кліп,  за  посиланням  на  ютуб  створений  за  допомогою  нейромереж  Октава,  Genmo,  Clipchamp

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020355
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2024

Ти – вогонь! (пісня)

Як  неспокій  в  тебе  на  душі,
Як  тебе  постійно  щось  турбує,
Втратило  життя  принади  всі,
Радощів  багато  не  дарує.

Припини  свою  винити  суть,
Інших  не  чіпай  –  ну  що  з  них  візьмеш?
Складно,  часом,  відшукати  путь  –
Аріадни  у  житті  не  стрінеш.

Є  свої  етапи  у  душі,
Є  свої  секрети  нерозкриті,
Серця  вогник,  друже,  не  туши  –
Часто,  зовсім  він  у  нас  забитий.

Радість  зваж  свою  на  терезах,
Хай  бувають  рідко  її  миті,
Так  дають  нам  знаки  Небеса  –
Радий  зараз?  Озирнися  –  з  ким  ти?

Частки  від  небесного  вогню  –
В  кожного,  з  народження,  у  нас  ті,
В  інших  пошукай,  знайди  свою  –
В  миті  тої  радості  нечасті.

Як  уважний  ти  до  себе  є,
Як  за  інших  ти  не  забуваєш,
Розгориться  полум’я  твоє,
Ти  –  вогонь!  Живеш  –  коли  палаєш!


Звук  створено  НМ  Октава

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020194
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2024

Темні гори (переклад «The Dark Hills» Едвіна Арлінґтона Робінсона)

Темні  гори  (переклад  «The  Dark  Hills»  Едвіна  Арлінґтона  Робінсона)

Як  вечір,  тіні  темних  гір,
Де  захід  сонця,  наче  спів
Зі  злота  рогів  віє  мир
Кісткам  загиблих  вояків,    
Далеко  від  мирських  шляхів,
Де  легіонів  сонця  блиск,
Ти  гаснеш  –  наче  піна  днів,
Всіх  війн  укрила  обеліск.

13.08.2024      Гречка  В.М.

The  Dark  Hills  (Edwin  Arlington  Robinson)

Dark  hills  at  evening  in  the  west,
Where  sunset  hovers  like  a  sound
Of  golden  horns  that  sang  to  rest
Old  bones  of  warriors  under  ground,
Far  now  from  all  the  bannered  ways
Where  flash  the  legions  of  the  sun,
You  fade—as  if  the  last  of  days
Were  fading,  and  all  wars  were  done.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2024

Живи, співай, спіши кохати! (пісня)

Дзвенять  сріблясто  голоси,
Вриваються  у  сон  ранковий,
«Живи,  співай,  кохайся  ти!»
Несеться  у  пташиній  мові.

Промінчик  перший  золотий
Вже  витанцьовує  на  стінах,
Він  теж  наспівує  мотив,
Заводить  пісня  та  пташина!

Несе  чарівні  ноти  в  даль
Грайливий  вітерець-гуляка,
Хмаринок  тих,  небесних  краль  –
Не  лишить  без  уваги  знака!

Летить  мелодія  стрімка,
Натхненних  співаків  крилатих,
Душа  радіє  будь-яка,
«Живи,  співай,  спіши  кохати!»

Музика  створена  за  допомогою  нейромережі  Октава.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019873
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2024

Кохання в зливу (пісня)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=OPjFdu8xeno[/youtube]
Кохані    руки,
Гаряче  тіло,
Жадані  губи,
Нас  закрутило.

Нас  закрутило
У  вир  кохання,
Все  так  щемливо,
Наче  востаннє.

Ми  розчинились
В  палких  обіймах,
В  чарівних  миті
Цієї  стінах.

Свіча  палає
І  наші  тіні,
Нам  натякають,
Що  ми  єдині.

А  вітер  свище,
А  небо  чорне,
А  нас  спіткало
Щось  невимовне.

А  ми  пливемо
Застиглим  часом,
І  наші  тіні,
І  душі  разом.

А  грім  гуркоче,
Лютує  злива,
А  я  коханий,
А  ти  щаслива.

Музика  і  відео  створені  за  допомогою  нейромереж  Октава,  Genmo,  Clipchamp.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019807
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2024

Сосновий ліс вічності («Pinar de la eternidad» Хуан Рамон Хіменес)

В  блакитнім  теплім  сяйві
Неквапливого  світанку,
Між  сосен  цих  до  вічної  сосни,
Чекає  що  мене  –  пройду  я.

Не  кораблем,  а  хвилею
М’якою  у  спокійній  тиші,
Розвіє  котра  той  левиний,
Хвиль  бойових  могутній  рик.

Я  стріну  сонце  сяйне  там,
Я  стріну  сяючу  там  зірку,
Я  стріну  того,  хто  піде
І  стріну  я  того,  хто  прийде.

П’ятіркою  ми  рівних  будем  там,
У  мирі  й  світлі  –  білім,  чорнім…
Всі  рівні  в  наготі  своїй,
Зрівняє  нас  сама  присутність.

Так  само  інше  буде  все
І  буде  все  у  тому  ж  дусі,
Бо  теє,  що  найбільшим  є  –
Від  меншого  змін  не  зазнає.

В  єдинім  теплім  сяйві  я
Прийду  наповнений  душею,
Загомонить  сосновий  ліс,
Стійкий  у  землях  первозданних.

08.08.2024          Гречка  В.М.

Pinar  de  la  eternidad  (Juan  Ramón  Jiménez)

En  la  luz  celeste  y  tibia
de  la  madrugada  lenta,  
por  éstos  pinos  iré
a  un  pino  eterno  que  espera.

           No  con  buque,  sino  en  onda
suave,  callada,  serena,
que  deshaga  el  leonar
de  las  olas  batalleras.

           Me  encontraré  con  el  sol,
me  encontraré  con  la  estrella,
me  encontraré  al  que  se  vaya
y  me  encontraré  al  que  venga.

           Seremos  los  cinco  iguales
en  paz  y  en  luz  blancas,  negras;
la  desnudez  de  lo  igual
igualará  la  presencia.

           Todo  irá  siendo  lo  que  es
y  todo  de  igual  manera,
porque  lo  más  que  es  lo  más
no  cambia  su  diferencia.

           En  la  luz  templada  y  una
llegaré  con  alma  llena,
el  pinar  rumoreará
firme  en  la  arena  primera.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019504
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2024

Вересовий ель (пісня по баладі Р. Л. Стівенсона)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9z0MidZNeBU[/youtube]
Із  вересу  дзвіночків
Варили  в  давнину
Ель,  що  солодший  меду,
П‘янкий  –  куди  вину!
Вони  варили  й  пили,
І  у  благій  марі,
Не  покидали  днями
Осель  з-попід  землі.

Повстав  король  Шотландський,
Приніс  в  їх  дім  війну,
І  піктів  розгромивши
Гнав  наче  дичину.
Червоними  горами
Гнав  милями  усіх,
Тіла  малі  їх  кидав  –
Мерців,  і  ще  живих.

Прийшло  в  країну  літо,
Червоним  верес  став,
Та  як  його  варити,
Ніхто  тепер  не  знав.
В  могилах,  мов  дитячих,
Що  на  вершинах  гір,
Лежали  пивовари
Під  небом  повним  зір.

Король  в  червоний  верес
Заїхав  літнім  днем,
Гул  бджіл  і  плач  кроншнепів
Селили  в  душу  щем.
Король  у  гніві  їхав,
Як  тінь,  бліде  чоло,
Його  –  увесь  цей  верес,
А  еля  не  було!

Та  ось  його  васали,
Гуляючи  в  горах,
Під  скелею,  що  впала
Знайшли  малих  невдах.
Ті,  видерті  зі  схову
Терпіли  мовчки  все,
Син  і  старенький  батько  –
Останні  з  піктів  це.

З  коня  король  дивився
Униз,  на  шкідників
І  карликів  смуглявих,
Немов  очима  їв.
Над  морем,  край  обриву,
Їх  темний  силует  –
«Життя  вам  подарую,
За  випивки  секрет».

Стояли  син  і  батько,
Високий  і  низький
Довкіл  червоний  верес,
І  знизу  гул  морський.
І  дзвінко  батько  каже,
За  море  голосніш:
«Є  слово  наодинці,
Король  почує  лиш».

«Життя  старі  цінують,
А  честь  –  річ  незначна,
Секрет  продав  би  радо»,    
До  короля  луна.
Був  тихим  його  голос,
Та  ясний  і  дзвінкий:
«Секрет  продав  би  радо,
За  сина  страх  лиш  мій».

«Життя  так  мало  значить,
І  смерть  для  молодих,
І  честь  продати  важко,
Як  син  побачить  гріх.
Схопи  його,  величний
І  кинь  на  глибину,
І  я  секрет  відкрию
Дарма,  що  присягнув».
   
Вони  схопили  сина,
Опутали  всього,
І  хтось  один,  з  розмаху,
Удаль  жбурнув  його,
І  в  море  тіло  впало,
Мов  хлопчик  то  малий,
А  батько  був  на  кручі,
Останній  пікт  живий.

«Сказав  тобі  я  правду
Боявся  сина  я,
Не  брив  ще  бороди  він,
Міг  вибрати  життя.
Тепер  тортури  марні,
Пали,  кидай  зі  скель,
Піде  разом  зі  мною
Наш  вересовий  ель.

Мій  переклад  і  текст  оригіналу  тут  https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008815

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019152
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2024

У вирі

Ще  сонним  після  ночі  тихим  містом,
Пташиний  гомін  ллється  в  далечінь,
У  небі  ні  хмарини  –  синьо  й  чисто,
Лиш  місяця  бліда  ранкова  тінь.

Пробіг  тихенько  вітер  у  травичці,
Комусь  кує  зозуля  в  далині,
І  люди  наче  зайві  в  цьому  місці,
В  ранкового  покою  царині.

Багато  з  них  покинули  краї  ці,
Хтось  повернеться,  хтось  скоріше  ні,
Розкидало  по  світу  українців,
І  пусто  стало  –  завдяки  війні…

Блукають  поряд  спогади  незримо,
Раніше  тут  літали  птахи  мрій,
Журба  бере  за  все,  що  не  утримав,
Не  передбачив  що  лихих  подій.

А  сонце  припікає  все  сильніше,
І  гонить  вітер  спогадів  мару  –
Те  що  було  й  чого  не  буде  більше,
Ніхто  не  подарує  "нову  гру".

Майбутнє  наповзає  наче  спека,
Несе  нову  задуху  новий  день,
Палає  у  вогні  бібліотека
Натхненних  планів,  задумів,  ідей.

Здається  опинилися  у  вирі,
Коли  пливли  рікою  ми  життя,
І  кожен  в  боротьбі  долає  хвилі,
Та  не  стає  тихіше  течія.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018791
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2024

Мандри душі (пісня)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=AhbAbFbARyE[/youtube]

Коли  віє  нічна  прохолода,
І  навіює  лагідні  сни,
І  співає  у  вітрі  свобода,
Після  спеки,  як  подих  весни.

Коли  шурхіт  травою  несеться,
Мов  хода́  то  таємних  істот,
Завмирає  здивоване  серце,
Наче  трапиться  чудо  от-от.

У  марі́,  коли  сну  ще  немає,
Пропливають  уривки  думок,
Розгориться  і  в  темінь  пірнає,
Чудернацький  душі  поплавок.

І  душа  відправляється  в  мандри,
Кожен  раз  нова  путь  її  жде,
Кожен  раз  може  бути  останнім,
Як  загубиться  там,  хтозна  де.

Безпорадне  лишається  тіло  –
Для  реальності  тісний  скафандр,
А  душа  його  скине  і  сміло  –
В  ніч  пливе,  наче  той  Іхтіандр!

Тільки  там  вона  вільна  і  справжня,
Тільки  там  все  можливо,  без  меж,
Але  сяє  вже  десь  зірка  рання,
І  душа  повертається  все  ж.

Буде  ніч  колись  місячна,  ясна,
Будуть  плавати  зорі  в  ставку
І  душа  в  тому  сяйві,  завчасно  –
Не  зупинить  мандрівку  стрімку...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2024

Країна снів (переклад «Dreamland» Едгара Алана По)

Шляхом  темним  і  самотнім,
Геть  від  ангелів  погоні,
Де  панує  Ейдолон,
Зветься  –  Ніч,  чорніє  трон,
Я  досяг  те  місце  хмуре,
Тьмяне  де  занадто  Туле  –
Край  той,  котрий  не  знайдеш,
Часу  й  Простору  між  меж.

Повеней,  без  дна  й  країв,
Прірв,  печер,  громад  лісів  –
Форми  людям  не  доступні,
Для  тих  сліз,  що  скрізь  присутні.
Зсуви  гір  навік-віків
У  моря  без  берегів,
Ті  моря,  чий  потяг  завжди
До  вогню  небес,  звитяжний.
Ті  ставки  без  меж  і  хвиль,
Вод  самотніх  –  мертвий  штиль,
Тиш  води  –  в  воді  остиглій
Сніжних  колихання  лілій.

В  тих  ставках  без  меж  і  хвиль,
Вод  самотніх  –  мертвий  штиль,
Сум  води  –  в  воді  остиглій,
Сніжних  колихання  лілій  –
В  горах  тих,  що  біля  річки,
Вічно  що  шепоче  трішки,
В  лісі  сивім,  у  боліт
Де  тритону  й  жаби  слід,
В  хмурих  тарнах  і  навкруг,
Упирів  де  чути  дух,
У  місцях  найбільш  нечистих,
Закутках  сумних,  тінистих  –
Там  стрічає  мандрівник
Спогади,  що  й  слід  їх  зник  –
Згадки  враз  зітхають  ті,
Стрівши  блукача  в  путі  –
Білі  тіні  друзів  давніх,
Що  пішли  в  Небесні  далі.

Серцю  з  легіоном  бід
Цей  сподобається  світ  –
Дух-блукач  тут  скрикне  радо:
«Ох,  ну  це  мов  Ельдорадо!»
Втім,  мандруючи  крізь  це,
Не  розгледиш  ти  усе!
Тайне  все  у  місці  цьому
Оку  слабому,  людському,
Так  король  бажає  їх,
Щоб  прикритий  був  поліг.
Відчуття  в  Душі  тут  щемне,
Як  у  скло  все  бачить  темне.

Шляхом  темним  і  самотнім,
Геть  від  ангелів  погоні,
Де  панує  Ейдолон,
Зветься  –  Ніч,  чорніє  трон,
Дім  знайшов  я,  місце  хмуре,
Тьмяне  де  занадто  Туле.

20.07.2024                  Гречка  В.М.

Dreamland
by  Edgar  Allan  Poe

By  a  route  obscure  and  lonely,
Haunted  by  ill  angels  only,
Where  an  Eidolon,  named  NIGHT,
On  a  black  throne  reigns  upright,
I  have  reached  these  lands  but  newly
From  an  ultimate  dim  Thule-
From  a  wild  clime  that  lieth,  sublime,
Out  of  SPACE-  out  of  TIME.

Bottomless  vales  and  boundless  floods,
And  chasms,  and  caves,  and  Titan  woods,
With  forms  that  no  man  can  discover
For  the  tears  that  drip  all  over;
Mountains  toppling  evermore
Into  seas  without  a  shore;
Seas  that  restlessly  aspire,
Surging,  unto  skies  of  fire;
Lakes  that  endlessly  outspread
Their  lone  waters-  lone  and  dead,-
Their  still  waters-  still  and  chilly
With  the  snows  of  the  lolling  lily.

By  the  lakes  that  thus  outspread
Their  lone  waters,  lone  and  dead,-
Their  sad  waters,  sad  and  chilly
With  the  snows  of  the  lolling  lily,-
By  the  mountains-  near  the  river
Murmuring  lowly,  murmuring  ever,-
By  the  grey  woods,-  by  the  swamp
Where  the  toad  and  the  newt  encamp-
By  the  dismal  tarns  and  pools
Where  dwell  the  Ghouls,-
By  each  spot  the  most  unholy-
In  each  nook  most  melancholy-
There  the  traveller  meets  aghast
Sheeted  Memories  of  the  Past-
Shrouded  forms  that  start  and  sigh
As  they  pass  the  wanderer  by-
White-robed  forms  of  friends  long  given,
In  agony,  to  the  Earth-  and  Heaven.

For  the  heart  whose  woes  are  legion
'Tis  a  peaceful,  soothing  region-
For  the  spirit  that  walks  in  shadow
'Tis-  oh,  'tis  an  Eldorado!
But  the  traveller,  travelling  through  it,
May  not-  dare  not  openly  view  it!
Never  its  mysteries  are  exposed
To  the  weak  human  eye  unclosed;
So  wills  its  King,  who  hath  forbid
The  uplifting  of  the  fringed  lid;
And  thus  the  sad  Soul  that  here  passes
Beholds  it  but  through  darkened  glasses.

By  a  route  obscure  and  lonely,
Haunted  by  ill  angels  only,
Where  an  Eidolon,  named  NIGHT,
On  a  black  throne  reigns  upright,
I  have  wandered  home  but  newly
From  this  ultimate  dim  Thule.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018028
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2024

Кристал (пісня)

Створив  колись  людей  я  серцю  милих,
Мій  інтерес  до  них  постійно  ріс,
З  лихвою  дарував  їм,  що  просили
Та  розум  трохи  їм  поплутав  біс!

Вони  творили  й  творять  ще  активно,
І  множать  зло,  коли  несуть  добро,
Кохаючи  ж  когось  всім  серцем  сильно,
Пізнати  можуть  –  мною  що  дано!

Картина  світу  в  кожного  особа,
У  кожного  свій  бог,  під  час  смішний,
Ідуть  на  подвиг  чи  палає  злоба,
Бо  світ  своїх  ілюзій  –  їм  святий!

І  вже  мільярдів  граней  сяйво  сяє,
Свідомості  людей  диво-кристал,
А  я  –  свічу  і  сяйво  хай  палає,
Допоки  я  світить  не  перестав!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=kfr8eqpsZNU[/youtube]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2024

Політ уві сні (пісня)

Вночі,  уві  сні  літав  я,
Місцями  другого  світу,
Схожим  на  наше  довкіллям,
У  ніч,  як  і  наша  –  літню.

Я  бачив  сільську  хатинку,
Став  тепле  щось  відчувати,
Назад  полетів  я  стрімко,
Злякавшись  якоїсь  втрати.

У  снах  таємниці  сяють,
Та  смисли  у  них  в  тумані,
І  душі  не  поясняють,
Видіння  їм  притаманні.

Та  теплого  відчуття  те,
І  радість  душі  польоту,
На  ранок  не  згасли  майже,
Залишивши  світлу  ноту.

А  що,  як  у  сні  живем  ми,
В  світах  по-сусідству  може?
Життя  там  де  дивне  вельми,
На  наше  дитинство  схоже.

Прокинувшись  в  світі  нашім,
Побачивши  сон  прекрасний,
Я  вмився  росою  наче,
Мов  дзеркало,  дух  став  ясний.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2024

Зорі (пісня)

У  теплу  ніч,  коли  буяють  квіти,
Й  стрекоче  хтось  в  повітрі  запашнім,
Чумацького  Шляху  яскраві  віти,
Мов  огортають  наш  космічний  дім.

Властиві  зорям  чари  нетутешні,
І  дивляться  старий  і  молодий
У  небо,  де  колись  незримий  Вершник
Мчав  Шляхом  тим  невідомо  куди.
 
Душа  сумує  коли  зорі  неба,
Купаються  в  очах  земних  людей,
Охоплює  її  якась  потреба,
Словами  не  опишеш  поклик  цей.

Ми  діти  Невідомого  забуті,
Покинуті  в  найкращім  із  світів,
Ми  вільні,  але  наче  у  спокуті,
Під  Небом  залишаємось  без  слів.

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9qYxHBh2bqo[/youtube]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017391
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2024

«Ціль»

Дитячі  очі  дивляться  у  небо,
Малеча  любить  дивну  ту  блакить,
Фантазії  охоплюють  миттєво,
Душа  дитяча  в  мандри  небом  мчить!

Але,  бува,  з’являється  у  небі  –
Швидка  і  смертоносна  чорна  тінь,
І  закриває  очі  ці  невинні,
Що  більше  не  побачать  голубінь…

Ця  тінь  –  не  демон  чорний  з  потойбіччя,
Що  випадково  в  світ  прорвався  цей,
За  нею  можем  бачити  обличчя  –
Створінь,  колись  так  схожих  на  людей.

У  них  так  само  сім’ї  є  і  діти,
Знайомі  їм  і  радощі,  і  біль,
Та  темно  так,  що  нікуди  чорніти,
У  душах  котрим  показали  «ціль».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2024

Метеори

Жадана  серед  спеки  прохолода,
Оазиси  уявою  пливуть,
Нещасними  зробила  нас  природа  –
Посилює  уява  кожну  суть.

Ми  живемо  у  завтрашніх  турботах,
Чи  проживаєм  вкотре,  що  було
І  носимо  в  собі  страстей  цей  мотлох,
Не  беручи  у  руки  помело.

Нам  неможлива  безтурботність  кішки,
Жалкуємо  за  чимось,  щось  ждемо,
І  навіть  як  розслабимося  трішки,
Нікуди  не  дівається  ярмо.

Приречені  ілюзіями  жити,
Мчимо  ми  метеором  крізь  роки,
Що  теж  згорає  в  тісному  повітрі,
Бажанню  досягти  щось  завдяки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2024

Стрімко вилечу (пісня)

Стрімко  вилечу  у  вікно,
В  сяйва  місячного  потік,
Я  вже  так  не  літав  давно,
Але  сталося,  ось,  що  втік!

Погляд  гострий  холодних  зір
Стане  теплим  через  віки,
Неквапливість  небесних  тіл
Насмішить  мій  політ  стрімкий.

Не  цінують  в  безоднях  час,
Жити  там  не  спішить  ніхто,
Тут  не  схожі  вони  на  нас,
Що  летять  кудись,  від  і  до…

Але  зараз  я  поспішу
І  до  Місяця  полечу,
Не  дістане  Землі  там  шум,
Відпочину  я  досхочу…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0QUJ9DHQnr0[/youtube]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016652
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2024

До Д. (переклад «TO D--» лорда Байрона)

Тебе,  на  грудях  би  своїх,
Як  друга,  я  б  тримав  до  гроба,
Допоки  заздрощів  людських,
Тебе  не  відлучила  злоба.

Але,  хоч  розлучили  нас,
В  моєму  серці  ти  лишилась,
Там,  там,  твій  образ  повсякчас
Є  –  скільки  б  серце  те  не  билось.

І  як  з  могил  нас  воскресять,
В  годину  ту,  для  всіх  останню,
Тебе  притисну  вкотре  я  –
Без  тебе  як  Небес  дістану?!

27.06.2024                      Гречка  В.М.

TO  D——

In  thee,  I  fondly  hop'd  to  clasp
⁠A  friend,  whom  death  alone  could  sever;
Till  envy,  with  malignant  grasp,
⁠Detach'd  thee  from  my  breast  for  ever.

True,  she  has  forc'd  thee  from  my  breast,
⁠Yet,  in  my  heart  thou  keep'st  thy  seat;
There,  there,  thine  image  still  must  rest,
⁠Until  that  heart  shall  cease  to  beat.

And,  when  the  grave  restores  her  dead,
⁠When  life  again  to  dust  is  given,
On  thy  dear  breast  I'll  lay  my  head—
⁠Without  thee!  where  would  be  my  Heaven?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2024

Еварра і його Боги (переклад «Evarra and his Gods» Р. Кіплінга)

Це  про  Еварру-чоловіка  міф  –
Творця  Богів  за  морем  котрий  жив.
Бо  золото  дала  міська  казна,
Бо  каравани  везли  бірюзу,
Бо  мав  надійний  захист  Короля,
Щоб  хтось  не  покалічив,  щоб  не  вкрав,
Чи  відпочинок  не  зірвав  йому,
Коли  в  утомі  він  скінчив  труди  –
Лик  Бога  в  злоті  та  перлинах  був,
В  очах  і  діадемі  –  бірюза,
Здаля  те  чудо  сяє  в  ясний  день,
І  королю  уклін,  та  пиха,  втім,
Бо  його  Богу  –  всіх  містян  уклін,
Над  ликом  пише:  «Ось  такі  Боги,
І  в  кого  інші  вийдуть,  той  помре».
І  хвалять  його  всі…Він  згодом  мре.

Це  про  Еварру-чоловіка  міф  –
Творця  Богів  за  морем  котрий  жив.
Бо  не  дала  грошей  міська  казна,
Бо  караванів  видно  не  було,
Бо  і  життю  загрожував  Король,
Тому  й  людей  презирство  мавши  він
Скалу  лупав  із  потом  у  сльозах,
І  в  золоті  світанку  Бог  постав,
Здаля  той  жах  помітно  в  ясний  день,
І  королю  уклін,  та  пиха,  втім,
За  всіх  бажання  повернуть  його,
Він  вибив  напис:  «Ось  такі  Боги,
І  в  кого  інші  вийдуть,  той  помре».
І  хвалять  знову  всі…Він  згодом  мре.

Це  про  Еварру-чоловіка  міф  –
Творця  Богів  за  морем  котрий  жив.
Бо  жив  він  посеред  простих  людей,
Бо  те  село  між  пагорбів  було,
Бо  щоки  в  нього  у  крові  вівці,
Він  різав  ідола  з  упалої  сосни,
Розмазав  кров  щоками  й  мушлі  він
Як  очі  вклинив  та  волосся  дав
Йому  із  моху  та  з  соломи  німб,
І  все  село  мед  з  молоком  несе,
А  потім,  у  безумстві  від  похвал,
Там  дряпає,  що:  «Ось  такі  Боги,
І  в  кого  інші  вийдуть,  той  помре».
І  хвалять  знову  всі…Він  згодом  мре.

Це  про  Еварру-чоловіка  міф  –
Творця  Богів  за  морем  котрий  жив.
Бо  його  Бог  один  лиш  крові  тромб,
На  волосину  з  шляху  пульсу  збив,
І  мозок  вже  не  той,  Еварра  сам,
В  лахмітті,  косить  між  скота  в  полях,
Рахує  пальці,  мовить  до  дерев,
Кепкує  над  туманом  поки  Бог,
На  працю  не  відвіз.  В  багно  упав,
Із  гною  й  рогів  Бога  творить  він  –
Без  форм,  жахний,  огидний  в  трав  пучках,
І  як  худоба  в  сутінках  реве,
У  снах  його  –  то  натовп  шаленів,
І  вив  між  звірів:  «Ось  такі  Боги,
І  в  кого  інші  вийдуть,  той  помре».
Худоба  заревла…Він  згодом  мре.

І  все  ж,  нарешті,  він  у  Рай  попав,
І  там  Богів  своїх  і  написи  знайшов,
І  біля  Бога  дивувався  він,
Хто  ж  «це»  законом  Божим  називав?
Глузує  Бог:  «Не  смійся.  Це  твоє»
І  в  плач  Еварра:  «Грішний  я!»  –  «Не  так.
Якби  ти  інше  написав,  твої  Боги
У  шахті  спочивали  б  і  горі,
Збіднів  би  я  на  чотирьох  Богів,
І  ще  дивніш  закон,  Еварра  твій,
Слуга  волання  натовпу  й  корів».
Сміявся  рот,  та  слід  сльози  мокрів,
Еварра  з  Раю  гнав  своїх  Богів.
Це  про  Еварру-чоловіка  міф  –
Творця  Богів  за  морем  котрий  жив.

19.06.2024                        Гречка  В.М.

Evarra  and  his  Gods  (R.Kipling)

Read  here:
This  is  the  story  of  Evarra—man—
Maker  of  Gods  in  lands  beyond  the  sea.
                   Because  the  city  gave  him  of  her  gold,
                 Because  the  caravans  brought  turquoises,
                 Because  his  life  was  sheltered  by  the  King,
                 So  that  no  man  should  maim  him,  none  should  steal,
                 Or  break  his  rest  with  babble  in  the  streets
                 When  he  was  weary  after  toil,  he  made
                 An  image  of  his  God  in  gold  and  pearl,
                 With  turquoise  diadem  and  human  eyes,
                 A  wonder  in  the  sunshine,  known  afar,
                 And  worshipped  by  the  King;  but,  drunk  with  pride,
                 Because  the  city  bowed  to  him  for  God,
                 He  wrote  above  the  shrine:  “Thus  Gods  are  made,
                 “And  whoso  makes  them  otherwise  shall  die.”
                 And  all  the  city  praised  him.    .    .    .  Then  he  died.  

Read  here  the  story  of  Evarra—man—
Maker  of  Gods  in  lands  beyond  the  sea.
                 Because  the  city  had  no  wealth  to  give,
                 Because  the  caravans  were  spoiled  afar,
                 Because  his  life  was  threatened  by  the  King,
                 So  that  all  men  despised  him  in  the  streets,
                 He  hewed  the  living  rock,  with  sweat  and  tears,
                 And  reared  a  God  against  the  morning-gold,
                 A  terror  in  the  sunshine,  seen  afar,
                 And  worshipped  by  the  King;  but,  drunk  with  pride,
                 Because  the  city  fawned  to  bring  him  back,
                 He  carved  upon  the  plinth:  “Thus  Gods  are  made,
                 “And  whoso  makes  them  otherwise  shall  die.”
                 And  all  the  people  praised  him.    .    .    .  Then  he  died.  

Read  here  the  story  of  Evarra—man—
Maker  of  Gods  in  lands  beyond  the  sea.
                 Because  he  lived  among  a  simple  folk,
                 Because  his  village  was  between  the  hills,
                 Because  he  smeared  his  cheeks  with  blood  of  ewes,
                 He  cut  an  idol  from  a  fallen  pine,
                 Smeared  blood  upon  its  cheeks,  and  wedged  a  shell
                 Above  its  brows  for  eyes,  and  gave  it  hair
                 Of  trailing  moss,  and  plaited  straw  for  crown.
                 And  all  the  village  praised  him  for  this  craft,
                 And  brought  him  butter,  honey,  milk,  and  curds.
                 Wherefore,  because  the  shoutings  drove  him  mad,
                 He  scratched  upon  that  log:  “Thus  Gods  are  made,
                 “And  whoso  makes  them  otherwise  shall  die.”
                 And  all  the  people  praised  him.    .    .    .  Then  he  died.  

Read  here  the  story  of  Evarra—man—
Maker  of  Gods  in  lands  beyond  the  sea.
                 Because  his  God  decreed  one  clot  of  blood
                 Should  swerve  one  hair’s-breadth  from  the  pulse’s  path,
                 And  chafe  his  brain,  Evarra  mowed  alone,
                 Rag-wrapped,  among  the  cattle  in  the  fields,
                 Counting  his  fingers,  jesting  with  the  trees,
                 And  mocking  at  the  mist,  until  his  God
                 Drove  him  to  labour.  Out  of  dung  and  horns
                 Dropped  in  the  mire  he  made  a  monstrous  God,
                 Abhorrent,  shapeless,  crowned  with  plantain  tufts,
                 And  when  the  cattle  lowed  at  twilight-time,
                 He  dreamed  it  was  the  clamour  of  lost  crowds,
                 And  howled  among  the  beasts:  “Thus  Gods  are  made,
                 “And  whoso  makes  them  otherwise  shall  die.”
                 Thereat  the  cattle  bellowed.    .    .    .  Then  he  died.  
                 
               Yet  at  the  last  he  came  to  Paradise,
                 And  found  his  own  four  Gods,  and  that  he  wrote;
                 And  marvelled,  being  very  near  to  God,
                 What  oaf  on  earth  had  made  his  toil  God’s  law,
             Till  God  said  mocking:    ‘Mock  not.    These  be  thine.’
                       Then  cried  Evarra:  “I  have  sinned!”—“Not  so.
                   “If  thou  hadst  written  otherwise,  thy  Gods
                 “Had  rested  in  the  mountain  and  the  mine,
                 “And  I  were  poorer  by  four  wondrous  Gods,
                 “And  thy  more  wondrous  law,  Evarra.  Thine,
                 “Servant  of  shouting  crowds  and  lowing  kine.”
                 Thereat,  with  laughing  mouth,  but  tear-wet  eyes,
                 Evarra  cast  his  Gods  from  Paradise.  

This  is  the  story  of  Evarra—man—
Maker  of  Gods  in  lands  beyond  the  sea.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2024

Бери

Чи  треба  ліра  в  пустоті?
Питання  у  повітрі  висне…
А  ти?  Чи  треба  світу  ти?
Світ  сам  в  собі  не  бачить  смислу.

Куди  веде  тебе  життя?
Чи  долі  то  богині  роблять?
Не  чув  за  жодні  межі  я,
Не  бачив  навіть  у  бінокля!

Ти  вільний  –  коли  бачиш  це,
Не  вдарить  блискавкою  Небо,
В  тобі  –  навколишнє  усе,
Хіба  крім  тебе  щось  суттєво?

Тобі  важливий  –  хворий  зуб,
Що  твій,  а  інший  –  справа  інших,
Життя  других  –  холодний  суп,
Твоє  ж  –  духмяний,  гарячіший!

Тож,  не  вагаючись  бери  –
Усе,  на  що  достатньо  сили,
Бо  найпрекрасніші  дари  –
У  тих,  котрі  їх  не  просили.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015708
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2024

Десь у горах (переклад «In the Highlands» Р. Л. Стівенсон)

Десь  у  горах,  де  сільська  місцевість,
Де  в  дідів  місцевих  лиць  рожевість,
І  дівчат  прекрасних
Тиш  очей.
Де  благословенна  радість  тиші,
І  завжди,  де  пагорби  найвищі,
Спів  її  рікою
Все  тече  –

О,  зійти  б  туди,  де  був  раніше,
Де  пташки  чарують  гір  не  гірше,
І  лугів  зелених
Сяйво  там;
Й  дня  коли  вмирають  барв  мільйони,
І  планети  сяють  в  далях  чорних,  
О,  долина  повна
Зоре-ламп!

О,  прокинутись,  гуляти  в  мріях,
В  насолоді  дихати  в  надіях,
Крізь  транс  тої  тиші
До  злиття.
О,  це  там,  серед  квіток  у  травах
Тільки  там  природи  сила  жвава,
Тільки  ріки  й  вітри,
Смерть,  життя.
 
15.04.2024      Гречка  В.М.

In  the  Highlands

IN  the  highlands,  in  the  country  places,
Where  the  old  plain  men  have  rosy  faces,
               And  the  young  fair  maidens
                               Quiet  eyes;
Where  essential  silence  cheers  and  blesses,
And  for  ever  in  the  hill-recesses
               Her  more  lovely  music
                               Broods  and  dies—

O  to  mount  again  where  erst  I  haunted;
Where  the  old  red  hills  are  bird-enchanted,
               And  the  low  green  meadows
                               Bright  with  sward;
And  when  even  dies,  the  million-tinted,
And  the  night  has  come,  and  planets  glinted,
               Lo,  the  valley  hollow
                               Lamp-bestarr'd!

O  to  dream,  O  to  awake  and  wander
There,  and  with  delight  to  take  and  render,
               Through  the  trance  of  silence,
                               Quiet  breath!
Lo!  for  there,  among  the  flowers  and  grasses,
Only  the  mightier  movement  sounds  and  passes;
               Only  winds  and  rivers,
                               Life  and  death.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2024

Читачу (переклад «To Any Reader» Р. Л. Стівенсон)

Як  з  дому  мати  бачить,  що
В  садку  ти  граєш  за  кущом,
Тобі  угледіти  дано
Крізь  книгу  цю,  немов  вікно,
Дитину  іншу,  неблизьку,
Що  грає  в  іншому  садку.
Але  не  думай,  що  вона,
На  стук,  чи  крик  твій  із  вікна
Тебе  почує.  Він  увесь
У  грі  своїй  блукає  десь.
Не  чує  він,  не  бачить  теж,
Від  книги  вже  не  відірвеш.
Бо,  правду  кажучи,  давно,
Пішов  він  звідти  все  одно,
І  це  дитя  повітря  там
В  саду  помітне  зараз  нам.

14.03.2024              Гречка  В.М.

To  Any  Reader

As  from  the  house  your  mother  sees
You  playing  round  the  garden  trees,
So  you  may  see,  if  you  will  look
Through  the  windows  of  this  book,
Another  child,  far,  far  away,
And  in  another  garden,  play.
But  do  not  think  you  can  at  all,
By  knocking  on  the  window,  call
That  child  to  hear  you.  He  intent
Is  all  on  his  play-business  bent.
He  does  not  hear;  he  will  not  look,
Nor  yet  be  lured  out  of  this  book.
For,  long  ago,  the  truth  to  say,
He  has  grown  up  and  gone  away,
And  it  is  but  a  child  of  air
That  lingers  in  the  garden  there.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2024

Ніжніше ніжного (переклад «Нежнее нежного» О. Мандельштама)

Ніжніше  ніжного
Лице  твоє,
Біліше  білого  
Твоя  рука,
Від  світу  цілого
Ти  неблизька,
І  все  твоє  –
Від  невідхильного.

Від  невідхильного
Твоя  печаль,
І  пальці  рук
Незамерзаючих,
І  тихий  звук
Незмінно-радісних
Промов,
І  даль
В  очах  ізнов.  


Нежнее  нежного  (Осип  Мандельштам)

Нежнее  нежного
Лицо  твоё,
Белее  белого
Твоя  рука,
От  мира  целого
Ты  далека,
И  все  твое  —
От  неизбежного.

От  неизбежного
Твоя  печаль,
И  пальцы  рук
Неостывающих,
И  тихий  звук
Неунывающих
Речей,
И  даль
Твоих  очей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2024

Черниць не мучить тіснота кімнат (переклад Вільяма Вордсворта)

Черниць  не  мучить  тіснота  кімнат,
Самітників  їх  келій  розмір  теж,
Студентів  –  висота  науки  веж,
Дівчат  їх  прядки,  а  ткача  –  верстат,
Вони,  як  бджоли  мчать  на  аромат,
Там  вищими  вершин  Фернессу  меж,
Зашепотять  дзвіночками,  бо  все  ж  –
Насправді,  ми  не  бачимо  тих  грат,
На  котрі  прирекли  себе  самі,
Під  настрій,  мене  радує  моя
Сонета  вкрай  обмежена  земля;
Зрадію  я,  як  Душі  (є  ж  такі)
Свободою  обтяжені  які,
Знайдуть  там  трохи  спокою,  як  я.

26.05.2024                                    Гречка  В.М.

Nuns  Fret  Not  at  Their  Convent’s  Narrow  Room
By  William  Wordsworth

Nuns  fret  not  at  their  convent’s  narrow  room;
And  hermits  are  contented  with  their  cells;
And  students  with  their  pensive  citadels;
Maids  at  the  wheel,  the  weaver  at  his  loom,
Sit  blithe  and  happy;  bees  that  soar  for  bloom,
High  as  the  highest  Peak  of  Furness-fells,
Will  murmur  by  the  hour  in  foxglove  bells:
In  truth  the  prison,  into  which  we  doom
Ourselves,  no  prison  is:  and  hence  for  me,
In  sundry  moods,  ’twas  pastime  to  be  bound
Within  the  Sonnet’s  scanty  plot  of  ground;
Pleased  if  some  Souls  (for  such  there  needs  must  be)
Who  have  felt  the  weight  of  too  much  liberty,
Should  find  brief  solace  there,  as  I  have  found.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2024

Просто миг

Стук  часов  и  эхо  дрожи  стрелки,
Чья-то  «выхлопная»  вдалеке,
Тысячи  обычных  звуков  мелких
На  моем  затишья  островке.
Легкий  запах  жареной  картошки
Оттеняет  сигарет  дымок,
Колыханье  зелени  в  окошке
Сквознячка  прохладных  струй  поток.
Вот  опять  привычная  сирена,
Ругань  где-то  и  посуды  звон,
Просто  миг  обыденной  вселенной,
За  которым  ждет  Армагеддон.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2024

Мої душі

1
Коли  він  обертається  –  він  світлий,
Занадто  світлий  для  простих  очей,
Весь  інший  час  нікому  не  помітні  –
Мечами  пера  й  погляд  в  душу  цей.
2
Мої  п'ятнадцять  душ  пливли  повітрям,
Крізь  скелі  між  таємних  гротів  чар,
Потоками  гірськими  до  подвір'я,
Де  їх  чекав  підземних  духів  цар.

Він  здалеку  відчув  мою  присутність,
Згадав,  що  вже  колись  таке  було,
Володарем  він  був,  найбільш  могутнім,
Того,  що  люди  називають  "зло".

Його  давно  всі  битви  відгриміли,
Не  лишивши  нікого  з  ворогів,
У  світі  не  водилось  більше  сили,
Ніж  та,  котрою  цар  той  володів.

Задумливо  вогнем  палахкотів  він,
З  величних  сталагмітів  плавив  трон,
Обрав  на  зустріч  не  занадто  гнівні
Із  безлічі  своїх  парадних  форм.

Торкнулися  ми  вістрями  вібрацій,
Було  це  дуже  дивне  відчуття  –
В  мені  він  зовсім  ворога  не  бачив!
І  битися  бажання  втратив  я…

Дивилися  крізь  мене  його  очі,
З  усіх  боків  і  зсередини  теж,
Я  бачив  –  ідеали  найдорожчі,
У  нас  хоч  різні,  але  схожі  все  ж.

Жорстокі  вбивства  –  справедлива  помста,
Обман  і  підлість  –  тактика  війни,
Зазнав  колись  також  він  віроломства
І  досі  бачив  ще  жахливі  сни.

І  ось  коли  розчулені  ридали
У  каятті  мої  п'ятнадцять  душ,
Коли  мої  усі  бар'єри  пали,
Бо  я  бажав  розкритися  чимдуж..

У  мить  людському  оку  непомітну,
Під  час  його  смертельного  стрибка,
Шістнадцята  –  всадила  йому  піку,
З  небесного  вогню  свого  клинка!

І  тихими  підземними  морями,
В  магічнім  сяйві  стародавніх  чар,
Пливуть  тепер  задумливо  рядами
Сімнадцять  душ  –  довічний  мій  кошмар.

06.06.2024                                Гречка  В.М.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2024

Форма

Глибоких  рим  гармонія  кипить,
Між  цих  високих  форм  сонетних,
Гіркотне  їм  ярмо,  відтак  рипить  –
Мов  цвях  віконним  склом,  бешкетник.

Метафор  мчать  сонетом  табуни,
Алітерацій  літри  ллю  з  любов’ю
Мета  –  форматом  вразити  уми,
А  літер  я  цій  цілі  –  всі  промовлю!

Коли  на  ґанок  вранці  вийду  я,.
Розправивши  свої  могутні  груди,
Коли  негайно  кращі  відчуття,
Відчують  у  собі  розумні  люди,

То  знай,  що  є  у  формі  сила  теж,
Та  нащо  нерухомі  крила  все  ж?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2024

Шпалери

Спокійно  шпалерам  в  кімнаті,
Їх  тіні  ласкаво  лоскочуть,
Той  дотик  такий  невагомий,
Але  прохолодою  віє
На  сонцем  зігрітий  малюнок.
Тепер  стіни  бачать  людину,
Де  пусто  було  і  самотньо,
Їм  легше,  вони  ж  бо  потрібні,
Хоча  все  таке  нестабільне
У  світі  де  тіні  панують,
Де  кожен  неначе  малюнок,
На  хвильку  що  сонцем  зігрітий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2024

Розчарування о десятій («Disillusionment of Ten O'Clock» Воллеса Стівенса)

З  привидами  будинки
У  білих  нічних  сорочках.
Жодних  зелених  зась  там,
Чи  пурпурних  у  зелені  кільця,
Чи  зелених  у  жовті  кільця,
Чи  жовтих  у  сині  кільця.
Жодних  там  дивних,
У  шкарпетках  ажурних
І  вишитих  бісером.
Не  збираються  бачити  люди
У  снах  павіанів  й  барвінків.
Тільки,  деінде,  бувалий  моряк,
П’яний,  що  спить  у  чоботях,
Тигрів  полює
У  погоду  червону.

31.05.2024                Гречка  В.М.



Disillusionment  of  Ten  O’Clock
By  Wallace  Stevens

The  houses  are  haunted      
By  white  night-gowns.      
None  are  green,
Or  purple  with  green  rings,      
Or  green  with  yellow  rings,      
Or  yellow  with  blue  rings.      
None  of  them  are  strange,      
With  socks  of  lace
And  beaded  ceintures.
People  are  not  going
To  dream  of  baboons  and  periwinkles.      
Only,  here  and  there,  an  old  sailor,      
Drunk  and  asleep  in  his  boots,      
Catches  tigers
In  red  weather.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014499
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2024

Отруйне дерево (переклад «A Poison Tree» Вільяма Блейка)

Отруйне  дерево  (переклад  «A  Poison  Tree»  Вільяма  Блейка)

Я  до  друга  гнів  відчув,
Я  гнів  явив,  мій  гнів  минув;
Я  до  ворога  мав  гнів,
Я  був  без  слів,  мій  гнів  же  зрів.

Й  поливав  його  в  страхах,
Ніч  і  ранок  у  сльозах  –
І  світився  усміх  мій,
І  ховав  обман  я  свій.

І  вночі,  і  вдень  росло,
Сяйне  яблуко  дало!
Вгледів  сяйво  ворог  злий
І  він  знав,  що  плід  то  мій.

І  прокрався  у  мій  сад,
Ніч  коли  пішла  на  спад;
Радий  вранці  бачить  я,
Ворог  ліг  в  тіні  гілля.

04.03.2024      Гречка  В.М.

A  Poison  Tree  (by  William  Blake)

I  was  angry  with  my  friend;  
I  told  my  wrath,  my  wrath  did  end.  
I  was  angry  with  my  foe:  
I  told  it  not,  my  wrath  did  grow.  

And  I  waterd  it  in  fears,
Night  &  morning  with  my  tears:  
And  I  sunned  it  with  smiles,
And  with  soft  deceitful  wiles.  

And  it  grew  both  day  and  night.  
Till  it  bore  an  apple  bright.  
And  my  foe  beheld  it  shine,
And  he  knew  that  it  was  mine.  

And  into  my  garden  stole,  
When  the  night  had  veild  the  pole;  
In  the  morning  glad  I  see;  
My  foe  outstretched  beneath  the  tree.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2024

Знищення Сінаххеріба (переклад «The Destruction of Sennacherib» Лорда Байрона)

Ассирієць  як  вовк  на  кошару  спустивсь
І  когорт  сяє  пурпур,  і  золото  скрізь,
І  мов  зорі  у  морі  –  блиск  списів  в  цю  мить,
Мов  нічна  в  Галілею  хвиль  котить  блакить.

Мов  ліс  літній  зелене  знамен  їх  вбрання,
Був  вигляд  у  війська  на  заході  дня,
Мов  би  ліс  восени,  що  посох  і  опав,
Був  вигляд  у  війська  як  ранок  настав.

Бо  це  помах  крила  Смерті  Ангела  був,
І  йшов  повз  людей  він,  в  обличчя  їм  дув,
І  в  очах  тих  хто  спав  –  смерть  і  холод  тепер,
І  сердець  їхніх  стук  –  пролунав  і  завмер!

І  лежав  там  кінь  –  не  закрита  ніздря,
Але  крізь  ніздрю  –  не  дихне  вже  ні  дня,
І  холодна  як  бризки  розлючених  хвиль,
І  біла  та  піна  останніх  зусиль.

І  лежав  там  вершник  –  лячний  і  блідий,
Все  чоло  у  росі,  ржі  на  латах  сліди,
І  в  наметах  всіх  тиша,  знамена  стоять,
Валяються  списи,  труб  зась,  що  сурмлять.

І  Ашура  вдів  галас  вриває  терпець,
І  у  храмі  Ваала  все  бите  внівець,
І  язичників  сила,  де  меч  не  поміг,
Розтанула  в  погляді  Бога  як  сніг!

27.05.2024                              Гречка  В.М.


The  Destruction  of  Sennacherib  (By  Lord  Byron)

The  Assyrian  came  down  like  the  wolf  on  the  fold,
And  his  cohorts  were  gleaming  in  purple  and  gold;
And  the  sheen  of  their  spears  was  like  stars  on  the  sea,
When  the  blue  wave  rolls  nightly  on  deep  Galilee.

Like  the  leaves  of  the  forest  when  Summer  is  green,
That  host  with  their  banners  at  sunset  were  seen:
Like  the  leaves  of  the  forest  when  Autumn  hath  blown,
That  host  on  the  morrow  lay  withered  and  strown.

For  the  Angel  of  Death  spread  his  wings  on  the  blast,
And  breathed  in  the  face  of  the  foe  as  he  passed;
And  the  eyes  of  the  sleepers  waxed  deadly  and  chill,
And  their  hearts  but  once  heaved,  and  for  ever  grew  still!

And  there  lay  the  steed  with  his  nostril  all  wide,
But  through  it  there  rolled  not  the  breath  of  his  pride;
And  the  foam  of  his  gasping  lay  white  on  the  turf,
And  cold  as  the  spray  of  the  rock-beating  surf.

And  there  lay  the  rider  distorted  and  pale,
With  the  dew  on  his  brow,  and  the  rust  on  his  mail:
And  the  tents  were  all  silent,  the  banners  alone,
The  lances  unlifted,  the  trumpet  unblown.

And  the  widows  of  Ashur  are  loud  in  their  wail,
And  the  idols  are  broke  in  the  temple  of  Baal;
And  the  might  of  the  Gentile,  unsmote  by  the  sword,
Hath  melted  like  snow  in  the  glance  of  the  Lord!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2024

Океан

Я  чувствую  безбрежный  океан,
Там  ночь  –  с  обратной  стороны  Земли,
Не  знает  он  людских  названий  стран,
Недавно  лишь  узнал  он  корабли.

В  его  глубинах  темные  ручьи,
Таинственные  рыбы  там  плывут,
Вулканы  его  греют  изнутри,
Что  изменяет  кораблей  маршрут.

Он  вечной  весел  радостью  воды,
Что  не  доступна  тленным  существам,
Хотя  моложе  нашей  он  звезды,
Но  тоже  позабыл  уж  счет  векам.

И  он  меня  почувствовал  уже,
Излишни  стали  разные  слова,
Ведь  капля  океана  есть  в  душе
У  каждого  земного  существа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014033
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.05.2024

Вони

А  вони  поміж  нами  ходять,
Відчуваєш  буває  ти  –
Як  по  шкірі  йде  прохолода,
А  ось  ноги  –  не  хочуть  йти.

Як  ти  раптом  втрачаєш  радість,
Від  весни,  що  довкіл  цвіте,
Мов  би  хмари  якісь  кошлаті  –
Сонце  викрали  золоте.

Попадає  душа  людини
У  ту  чорну  діру  –  на  раз,
І  додолу  вже  гнуться  спини,
І  вогонь  у  очах  вже  згас.

Вони  теж  би  хотіли  щастя,
Але  знають  –  його  нема,
Їх  душа  –  це  пітьма  і  холод,
Навіть  влітку  у  ній  зима.

І  тепло  твоє  взявши  тихо  –
Не  зігріють  свої  серця,
Пустоту  нагрівати  –  примха,
Безнадійна  затія  ця…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013951
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2024

Лист до матері (переклад С. Єсеніна)

Ти  жива  іще,  моя  старенька?
Я  ще  теж.  Привіт  тобі,  привіт!
Хай  тобі  над  хаткою  легенько
Той  струмить  вечірній  дивоцвіт.

Пишуть  щось,  що  ти  таїш  тривогу,
І  сумуєш  сильно  по  мені,
Що  ти  часто  ходиш  на  дорогу
В  старомоднім  ветхім  шушуні.

І  тобі  в  вечірній  синій  тьмі  цій
Видяться  видіння  усе  ті  ж:
Наче  хтось  мені  в  кабацькій  бійці
Засадив  під  серце  фінський  ніж.

То  дарма,  рідненька!  Вгомонися,
Це  тяжке  лиш  марення  бере,
Не  такий  гіркий  я  вже  п’яниця
Вмерти  щоб,  не  бачачи  тебе,

Ніжний,  як  і  був  з  пори  ще  тої
І  мої  всі  мрії  лиш  у  тім,
Швидше  щоб  від  туги  бунтівної
Повернутись  в  наш  низенький  дім.

Я  вернусь,  як  білу  вишиванку
Наш  садок  одягне  весняну.
Тільки  ти  мене  вже  на  світанку
Не  буди,  немов  колись  від  сну.

Не  буди  того,  про  що  я  мріяв,
Не  хвилюй  того,  що  не  збулось.  –
Надто  рання  втрата  й  безнадія
У  моїй  душі  змінили  щось.

І  молитися  не  вчи  мене.  Не  треба!
У  старе  немає  вороття.
Ти  одна  мені  натомість  неба,
Ти  одна  мій  дивоцвіт  життя.

Забувай  же  за  свою  тривогу,
Не  сумуй  так  сильно  по  мені,
Не  ходи  так  часто  на  дорогу
В  старомоднім  ветхім  шушуні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013501
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2024

Спасаючи життя

Він  серед  ночі  йшов  похмурим  лісом,
Неслися  дивні  звуки  крізь  туман,
І  пазурі,  гостріші  ніж  залізо,
Жадали  знову  крові  свіжих  ран.

У  голові  його  блукали  тіні,
Він  чув  постійно  їхні  голоси,
Вони  будили  пристрасті  нестримні,
Фантазії  пекельної  краси.

Щось  у  повітрі  лоскотало  ніздрі,
Чиєсь,  на  смерть  приречене  життя,
Зірве  він  скоро  плід,  що  схоже  визрів,
І  ліс  луною  рознесе  виття...

Прокинувся,  поглянув  на  годинник,  
Зітхнув  зі  сміхом,  пригадавши  сон,
Яскраві  сни  –  не  сірість  поліклінік,
Де  вже  чекає  хворих  ешелон.

Швидка  зарядка,  душ  п’ятихвилинний,
"Поїм  пізніше,  голоду  нема",
Кидає  погляд  на  сім’ї  світлини,
Журба  –  від  стрічок  чорного  клейма.

Попереду  –  важка  робоча  зміна,
Чекає  на  хірурга  безліч  справ,
Спасе  життів  багато  ця  людина,
Та  жодним  більше,  ніж  вночі  забрав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2024

Мінливе небо

У  небо  я  дивився  синє,
Без  хмар,  глибоке  і  ясне,
Туди  мрійливе  серце  лине,
Туди,  на  поклик  –  дух  несе.

Години  може  чверть  минула,
Промчали  небом  зграї  хмар,
Йшла  ніч  темніша  ніж  минула,
Несла  свій  потаємний  дар.

Дивилось  небо  на  людину,
Себе  шукаючи  в  очах,
Палали  зорі  без  упину,
Неначе,  зустріч  при  свічах!

І  не  загасить  зорі-свічі
Могутній  дух-гонитель  хмар,
Мінливе  –  небо,  душі  –  вічні,
Завжди  палає  десь  ліхтар.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013192
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2024

Сила правди

Сила  правди  –  в  її  відчутті,
Не  у  «букві»  –    у  дусі  таїться,
Відчуваєш  нутром  її  ти  –
Вона  вільна  і  грізна  вовчиця.

За  життя  своє  завжди  борись,
Лише  ти  –  його  справжній  господар,
Світ  не  стане  чеснішим  колись,
Твоя  сила  –  єдина  свобода!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2024

Там

Там  не  співає  пташка,
Душу  ж  несе  туди,
Там  їй  не  буде  важко,
Всі  відійдуть  труди.  

Там  безголосі  тіні,
Тиші  прекрасний  дзвін,
Спогади  –  наче  іній,
Сяє  і  тане  він.

Там  затихають  хвилі
Холоду  і  тепла,
То  почуття  бурхливі  –
Буря,  що  вже  пішла.

Там  у  вогні  холоднім,
Чорних  прекрасних  зір,
Вічна  краса  безодні  –
Спокій  від  наших  вір.

04.05.2024      Гречка  В.М.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2024

Сон (переклад «A Dream» Едгара Алана По)

Між  ночі  темної  видінь
Зрів  радість  я  минулу  –
Та  світло  яві  гонить  тінь,
Лишивши  в  серці  тугу.

О!  Чим  не  сон,  дня  світло  це,
Тому,  в  чиїх  очах,
Довкіл  нагадує  усе  
Часів  минулих  прах?

Той  сон  святий  –  той  сон  святий,
В  пітьмі  докорів  повній,
Мені  мов  промінь  був  ясний,
Дух-провідник  самотній.

І,  хоч  крізь  бурю  сяйво  це,
Вночі  тремтить  здаля  –
Що  щирим  більш  буває  ще,
В  зорі  правдивій  дня?

03.05.2024                  Гречка  В.М.

A  Dream
by  Edgar  Allan  Poe

In  visions  of  the  dark  night
I  have  dreamed  of  joy  departed-
But  a  waking  dream  of  life  and  light  
Hath  left  me  broken-hearted.  

Ah!  what  is  not  a  dream  by  day  
To  him  whose  eyes  are  cast  
On  things  around  him  with  a  ray  
Turned  back  upon  the  past?  

That  holy  dream-  that  holy  dream,  
While  all  the  world  were  chiding,  
Hath  cheered  me  as  a  lovely  beam  
A  lonely  spirit  guiding.  

What  though  that  light,  thro'  storm  and  night,  
So  trembled  from  afar-  
What  could  there  be  more  purely  bright  
In  Truth's  day-star?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012404
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2024

Чи знаєш себе, людино?

Чи  знаєш  себе,  людино,
Чи  знаєш,  чи  може  ні?
Ти  певен,  що  все  –  єдино,
Вмирати  тобі  –  єдино,
Твій  світ  і  життя  –  одні?

Як  певен,  що  шанс  один  цей,
Ступати  по  цій  землі,
Подумай,  а  звідки  все  це,
Й  чому  твоє  ниє  серце,
Як  справи  робити  злі?

Чому  такі  різні  люди,
Прекрасні  і  зовсім  ні?
Чому  стільки  болю  всюди
І  гнів  розриває  груди,
Від  цих  перемог  брехні?

Бо  це  не  єдине  місце  –
Не  підеш  ти  у  «ніщо»,
Не  раз  тобі  бачить  все  це,
Кохати  й  втрачати  все  це,
Гадаючи:  «Далі  що?»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2024

Зорі

У  теплу  ніч,  коли  буяють  квіти,
Й  стрекоче  хтось  в  повітрі  запашнім,
Чумацького  Шляху  яскраві  віти,
Мов  огортають  наш  космічний  дім.

Властиві  зорям  чари  нетутешні,
І  дивляться  старий  і  молодий
У  небо,  де  колись  незримий  Вершник
Мчав  Шляхом  тим  невідомо  куди.
 
Душа  сумує  коли  зорі  неба,
Купаються  в  очах  земних  людей,
Охоплює  її  якась  потреба,
Словами  не  опишеш  поклик  цей.

Ми  діти  Невідомого  забуті,
Покинуті  в  найкращім  із  світів,
Ми  вільні,  але  наче  у  спокуті,
Під  Небом  залишаємось  без  слів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011669
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2024

Щастя мить

Це  –  світ  грошей  і  хоч  лунає  скрізь
Глас  лицемірства,  наче  це  не  так,
Та  викликає  у  душі  він  різь,
Якщо  не  здав  її  ще  за  п‘ятак.

І  неможливо  знищить,  обійти,
Цей  символ  –  в  голові  й  керує  рух,
І  знову  у  думках  за  нього  ти,
Куди  б  твій  не  злетів  метелик-дух.

Кайдани  найміцніші  –  золоті,
Але  й  на  них  ще  треба  заробить,
І  відмовляєш  ти  своїй  меті,
І  заробивши  –  губиш  щастя  мить.

А  час  тече  –  така  його  мета,
Вловили  хвилю,  чи  йдемо  на  дно,
Ось  щастя  мить!  Та  вже  вона  не  та…
І  віри  вже  нема,  що  є  воно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2024

Дім на горі («The House on the Hill» Едвін Арлінгтон Робінсон)

Всі  вони  розійшлись,
Замкнений,  в  тиші,  дім,
Зайві  слова  якісь.

Дірами  стін  наскрізь
Віють  вітри  у  нім  –
Всі  вони  розійшлись.

Зараз  там  пусто  скрізь
Гарні,  погані  їм  –
Зайві  слова  якісь.

Нащо  у  них  дививсь,
Вікна  у  домі  тім?
Всі  вони  розійшлись.

Думи  про  них  чиїсь
Їм  не  цікаві,  втім  –
Зайві  слова  якісь.

Мотлох  і  тлін  лишивсь
Там  на  горі,  де  дім  –
Всі  вони  розійшлись,
Зайві  слова  якісь.

16.04.2024              Гречка  В.М


The  House  on  the  Hill
By  Edwin  Arlington  Robinson

They  are  all  gone  away,
The  House  is  shut  and  still,
There  is  nothing  more  to  say.

Through  broken  walls  and  gray
The  winds  blow  bleak  and  shrill:
They  are  all  gone  away.

Nor  is  there  one  to-day
To  speak  them  good  or  ill:
There  is  nothing  more  to  say.

Why  is  it  then  we  stray
Around  the  sunken  sill?
They  are  all  gone  away,

And  our  poor  fancy-play
For  them  is  wasted  skill:
There  is  nothing  more  to  say.

There  is  ruin  and  decay
In  the  House  on  the  Hill:
They  are  all  gone  away,
There  is  nothing  more  to  say.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2024

Их любовь

«Обилием  готических  идей,
Полнятся  современные  дома,
Она  в  их  декорациях  грустней,
Ведь  из  эпохи  готики  сама.

Знаком  ей  башен  замка  грозный  дух,
Где  непрестанный  клекот  воронья,
То  место,  что  боялись  молвить  вслух,
Трепеща  даже  вспомнить  упыря.

А  он  страдал  без  шансов  на  любовь,
В  той  клетке,  где  лишь  кровь  давала  жизнь,
Когда  её  мелькнули  локон,  бровь…
И  сердце  закружили  миражи.

Мудра  душой  в  расцвете  юных  лет,
Она  все  поняла,  лишь  бросив  взгляд,
И  стала  на  секундочку  белей  –
Уже  любя,  но  созерцая  ад.

С  тех  пор  она  гуляет  иногда,
И  чем  полней  луны  печальный  свет,
Тем  выше  шанс  увидеть,  господа  –
Её  прекрасный  белый  силуэт».

Затихла  речь  хозяина  в  ночи,
Террасу  жгла  огромная  луна,
Младенца  гладя,  –  «тихо,  не  кричи»,
По  трупам  шла  к  любимому  она.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2024

Свій вірш

А  життя  –  метушні  побутової  сни,
Та  не  варто  блукати  в  думках  цих  пісних.
Що  ж  у  світі  є  гідним  поета  пера?
Смерть,  кохання  тортури,  чи  ще  яка  гра?

Надто  швидко  проносяться  наші  літа,
Не  пізнати  нам  все  –  навіть  спроба  пуста!
Стариган  ти,  філософ  чи  просто  юнак  –
Пізнавати  ти  скоро  не  зможеш  ніяк.

У  житті  ми  усі  –  чиїсь  очі  лише,
Згоди  в  когось  на  це  не  спиталися  ще,
Вас  закинули  в  світ  –  і  живи,  де  прийшлось,
І  так  само,  колись,  забере  з  поля  хтось!

Весь  твій  досвід  багатий  –  піде  на  сміття,
Чи  щодуху  біжи,  чи  лежи  все  життя,
Хіба  сам  вибирав  –  бігти  цей  марафон?
Ці  мільярди  людей  спільний  створюють  сон!

Ти  безсмертний,  та  це  невідомо  тобі,
І  за  себе  приймаєш  других  у  собі,
І  бажання  батьків  тебе  в  світ  привело,
Пощастило,  як  в  ньому  кохання  було.

В  суть  глибинну  крізь  морок  дивитись  навчись,
Щоб  без  фільтрів  чужих  все  побачити  скрізь
І  як  «хор»  в  голові  перетвориться  в  тиш  –
Сотвори  тільки  свій  ти,  без  домішок  вірш!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2024

Хто знизу Неба не знайшов – (Емілі Дікінсон)

Хто  знизу  Неба  не  знайшов  –
Не  вийде  і  вгорі  –
Бо  завжди  Ангелів  житло,
В  сусідньому  дворі  –

05.03.2024            Гречка  В.М.

Who  has  not  found  the  Heaven  —  below  —  1896,  by  Emily  Dickinson  (1544)

Who  has  not  found  the  Heaven  —  below  —
Will  fail  of  it  above  —
For  Angels  rent  the  House  next  ours,
Wherever  we  remove  —

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2024

Дрозд (переклад «Le merle» Теофіль Готьє)

Свистить  пташина  у  гілках,
І  радісні  її  стрибки,
Трав  білий  іній  у  слідах,
Фрак  чорний,  жовті  чобітки.

Це  дрозд,  співак,  що  вірі  вчить,
Календаря  не  знає  він,
Про  сонце  мріє  і  звучить,
У  лютому  квітневий  гімн.

Та  вітер  скрізь,  стіна  дощів,
Жовтіє  в  синій  Роні  Арв,
Й  вітальня  повна  килимів,
Камін  тепла  додасть  і  барв.

У  гір  на  плечах  горностай,
Неначе  мантія  судді,
Суд  білий,  вирок  зачитай,
Зимі,  за  надто  довгі  дні.

Завзято  чистить  пір’я  крил,
Співає  він  свої  пісні,
Туман  чи  сніг,  чи  дощ  довкіл,
Він  вірний  молодій  весні.

Світанок-ледар  заревів,
Лежав  у  ліжку  довго  так,
І  пролісок  холодний  з’їв,
Він  подає  весні  свій  знак.

Він  бачить  день  крізь  ночі  тінь,
Вірянин  як  в  святих  місцях,
Олтар  пустий,  та  завжди  він,
Зрить  Бога  –  вірою  в  очах.

Живе  природі  віра  в  нім,
Надійніш  розуму  інстинкт.
Кому  здаєшся  ти  смішним,
Того  мудріше  дрозде  ти.
 
08.04.2024              Гречка  В.М.

Le  merle  
Théophile  Gautier,  1866

Un  oiseau  siffle  dans  les  branches
Et  sautille  gai,  plein  d’espoir,
Sur  les  herbes,  de  givre  blanches,
En  bottes  jaunes,  en  frac  noir.

C’est  un  merle,  chanteur  crédule,
Ignorant  du  calendrier,
Qui  rêve  soleil,  et  module
L’hymne  d’avril  en  février.

Pourtant  il  vente,  il  pleut  à  verse  ;
L’Arve  jaunit  le  Rhône  bleu,
Et  le  salon,  tendu  de  perse,
Tient  tous  ses  hôtes  près  du  feu.

Les  monts  sur  l’épaule  ont  l’hermine,
Comme  des  magistrats  siégeant  ;
Leur  blanc  tribunal  examine
Un  cas  d’hiver  se  prolongeant.

Lustrant  son  aile  qu’il  essuie,
L’oiseau  persiste  en  sa  chanson  ;
Malgré  neige,  brouillard  et  pluie,
Il  croit  à  la  jeune  saison.

Il  gronde  l’aube  paresseuse
De  rester  au  lit  si  longtemps
Et,  gourmandant  la  fleur  frileuse,
Met  en  demeure  le  Printemps.

Il  voit  le  jour  derrière  l’ombre  ;
Tel  un  croyant,  dans  le  saint  lieu,
L’autel  désert,  sous  la  nef  sombre,
Avec  sa  foi  voit  toujours  Dieu.

À  la  nature  il  se  confie,
Car  son  instinct  pressent  la  loi.
Qui  rit  de  ta  philosophie,
Beau  merle,  est  moins  sage  que  toi!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2024

Самотній вітер

Небо  з  голубого  стало  сірим,
Звук  неначе  потягу  здаля,
Куполи  церков  з  піску  темніли,
Пилу  шар  їх  блиску  позбавляв.

Погляд  навкруги  чіпляє  знаки,
Бачить  букви  й  цифри,  барв  нема,
Тріск  гілля,  але  не  видно  пташки  -
Вітер  несподіваний  зламав.

Він  тепер  хазяїн  на  планеті,
Невеселий  –  в  світі  без  життя,
Де  шумів  грайливо  в  очереті,
Там  тепер  –  у  тріщинах  виття.

І  мільйони  років  тільки  вити,
В  непотрібні    більше  день  і  ніч,
В  згадках,  про  гудіння  бджіл  і  квіти,
В  космосі,  без  краю  увсебіч…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2024

Пісню того, хто пішов заспівай (Р. Л. Стівенсон)

Пісню  того,  хто  пішов  заспівай,
Може  то  я,  стривай?
Славний  душею,  відплив  якось  він,
За  море  синє  в  Скай.

Малл  за  кормою,  зліва  Рам,
Ейгг  десь  праворуч  там,
Слава  палала  в  нім  колись,
Де  зараз  слава  та?

Пісню  того,  хто  пішов  заспівай,
Може  то  я,  стривай?
Славний  душею,  відплив  якось  він,
За  море  синє  в  Скай.

Дай  мені  знов  все  що  було,
Дай  теє  сонце  знов,
Дай  мені  душу  й  очі  ті,
Дай  того,  хто  пішов!

Пісню  того,  хто  пішов  заспівай,
Може  то  я,  стривай?
Славний  душею,  відплив  якось  він,
За  море  синє  в  Скай.

Вітри  та  хвилі,  острови,
Гори  дощу  й  тепло,
Все  те  прекрасне,  щире  те,
Все  чим  я  був  пішло.

05.04.2024                  Гречка  В.М.


Sing  me  a  Song  of  a  Lad  that  is  Gone

Sing  me  a  song  of  a  lad  that  is  gone,
Say,  could  that  lad  be  I?
Merry  of  soul  he  sailed  on  a  day
Over  the  sea  to  Skye.

Mull  was  astern,  Rum  on  the  port,
Eigg  on  the  starboard  bow;
Glory  of  youth  glowed  in  his  soul;
Where  is  that  glory  now?

Sing  me  a  song  of  a  lad  that  is  gone,
Say,  could  that  lad  be  I?
Merry  of  soul  he  sailed  on  a  day
Over  the  sea  to  Skye.

Give  me  again  all  that  was  there,
Give  me  the  sun  that  shone!
Give  me  the  eyes,  give  me  the  soul,
Give  me  the  lad  that's  gone!

Sing  me  a  song  of  a  lad  that  is  gone,
Say,  could  that  lad  be  I?
Merry  of  soul  he  sailed  on  a  day
Over  the  sea  to  Skye.

Billow  and  breeze,  islands  and  seas,
Mountains  of  rain  and  sun,
All  that  was  good,  all  that  was  fair,
All  that  was  me  is  gone.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2024

Танці смерті (уривок з перекладу "Пляски смерти" О. Блока)

Аптека,  вулиці  узбіччя,
Ліхтар  даремно  світить  в  ніч.
Живи  іще  хоч  чверть  сторіччя  –
Безвихідь.  Те  ж  все  навсібіч.

Помреш  –  сторінка  знову  свіжа,
Та  те  ж,  хоч  новий  календар:
Канал  і  ніч,  льодова  брижа,
Аптека,  вулиця,  ліхтар.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2024

Задум

Колись  ми  втратимо  усе  –
Такий  для  нас  життєвий  план,
Піщинку  до  гори  несе,
Чекає  краплю  океан.

Самі  в  космічній  пустоті,
Від  зір  –  у  захваті  мовчим.
Так  сяють  Небеса  святі,
Співаємо  життю  ми  гімн!

Коли  ж  ми  дивимось  між  зір,
В  пітьми  пустелю  без  кінця  –
Паркан  насправді  бачить  звір,
Такий  вже  задум  у  Творця.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2024

Замысел

Ломает  мир  и  гнёт  порой  –
Таков  и  есть  твой  жизни  план,
Песчинка  катится  горой,
Дождя  ждёт  каплю  океан.

Одни  в  огромной  пустоте,
Огни  далёких  солнц  мы  зрим,
И  в  узкой  спектра  частоте  –
Живём,  давая  жизнь  другим.

Когда  меж  звёзд  уходит  взор,
Во  тьму,  которой  нет  конца  –
Мы  просто  смотрим  на  забор,
Таков  уж  замысел  Творца.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009729
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.03.2024

Невесомые миры

Нахлынули  из  прошлого  картины
И  погрузили  в  странность  их  миров,
Былых,  но  так  утеряно-старинных,
Похожих  на  реальность  детских  снов.

Из  дымки,  из  глубин,  из  полумрака
Всплывали  лица-тени  прошлых  дней,
Взмывали  звуки  и  они,  однако  –
Живее  были  в  памяти  моей.

И  вот  опять  тот  теплый,  летний  вечер,
И  в  нем  другое,  нежное  тепло,
И  руки  ощущают  эти  плечи  –
Реальность  на  мгновенье  унесло.

Уходят  наши  души  в  эти  дали,
И  проживают  снова  радость,  боль,
В  моментах,  из  которых  мы  сбежали,
В  мирах,  чья  масса  –  абсолютный  ноль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009576
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.03.2024

Вересовий ель (переклад «Heather Ale: A Galloway Legend» Р. Л. Стівенсона)

Із  вересу  дзвіночків
Варили  в  давнину
Ель,  що  солодший  меду,
П‘янкий  –  куди  вину!
Вони  варили  й  пили,
І  у  благій  марі,
Не  покидали  днями
Осель  з-попід  землі.

Повстав  король  Шотландський,
Приніс  в  їх  дім  війну,
І  піктів  розгромивши
Гнав  наче  дичину.
Червоними  горами
Гнав  милями  усіх,
Тіла  малі  їх  кидав  –
Мерців,  і  ще  живих.

Прийшло  в  країну  літо,
Червоним  верес  став,
Та  як  його  варити,
Ніхто  тепер  не  знав.
В  могилах,  мов  дитячих,
Що  на  вершинах  гір,
Лежали  пивовари
Під  небом  повним  зір.

Король  в  червоний  верес
Заїхав  літнім  днем,
Гул  бджіл  і  плач  кроншнепів
Селили  в  душу  щем.
Король  у  гніві  їхав,
Як  тінь,  бліде  чоло,
Його  –  увесь  цей  верес,
А  еля  не  було!

Та  ось  його  васали,
Гуляючи  в  горах,
Під  скелею,  що  впала  
Знайшли  малих  невдах.
Ті,  видерті  зі  схову
Терпіли  мовчки  все,
Син  і  старенький  батько  –
Останні  з  піктів  це.

З  коня  король  дивився
Униз,  на  шкідників
І  карликів  смуглявих,
Немов  очима  їв.
Над  морем,  край  обриву,
Їх  темний  силует  –
«Життя  вам  подарую,
За  випивки  секрет».

Стояли  син  і  батько,
Високий  і  низький
Довкіл  червоний  верес,
І  знизу  гул  морський.
І  дзвінко  батько  каже,
За  море  голосніш:
«Є  слово  наодинці,
Король  почує  лиш».

«Життя  старі  цінують,
А  честь  –  річ  незначна,
Секрет  продав  би  радо»,    
До  короля  луна.
Був  тихим  його  голос,
Та  ясний  і  дзвінкий:
«Секрет  продав  би  радо,
За  сина  страх  лиш  мій».

«Життя  так  мало  значить,
І  смерть  для  молодих,
І  честь  продати  важко,
Як  син  побачить  гріх.
Схопи  його,  величний
І  кинь  на  глибину,
І  я  секрет  відкрию
Дарма,  що  присягнув».
   
Вони  схопили  сина,
Опутали  всього,
І  хтось  один,  з  розмаху,
Удаль  жбурнув  його,
І  в  море  тіло  впало,
Мов  хлопчик  то  малий,
А  батько  був  на  кручі,
Останній  пікт  живий.

«Сказав  тобі  я  правду
Боявся  сина  я,
Не  брив  ще  бороди  він,
Міг  вибрати  життя.
Тепер  тортури  марні,
Пали,  кидай  зі  скель,
Піде  разом  зі  мною
Наш  вересовий  ель.

18.03.2024                    Гречка  В.М.

Heather  Ale:  A  Galloway  Legend
Robert  Louis  Stevenson  (1890)

From  the  bonny  bells  of  heather
     They  brewed  a  drink  long-syne,
Was  sweeter  far  than  honey,
     Was  stronger  far  than  wine.
They  brewed  it  and  they  drank  it,
     And  lay  in  a  blessed  swound
For  days  and  days  together
     In  their  dwellings  underground.

There  rose  a  king  in  Scotland,
     A  fell  man  to  his  foes,
He  smote  the  Picts  in  battle,
     He  hunted  them  like  roes.
Over  miles  of  the  red  mountain
     He  hunted  as  they  fled,
And  strewed  the  dwarfish  bodies
     Of  the  dying  and  the  dead.

Summer  came  in  the  country,
     Red  was  the  heather  bell;
But  the  manner  of  the  brewing
     Was  none  alive  to  tell.
In  graves  that  were  like  children’s
     On  many  a  mountain  head,
The  Brewsters  of  the  Heather
     Lay  numbered  with  the  dead.

The  king  in  the  red  moorland
     Rode  on  a  summer’s  day;
And  the  bees  hummed,  and  the  curlews
     Cried  beside  the  way.
The  king  rode,  and  was  angry,
     Black  was  his  brow  and  pale,
To  rule  in  a  land  of  heather
     And  lack  the  Heather  Ale.

It  fortuned  that  his  vassals,
     Riding  free  on  the  heath,
Came  on  a  stone  that  was  fallen
     And  vermin  hid  beneath.
Rudely  plucked  from  their  hiding,
     Never  a  word  they  spoke:
A  son  and  his  aged  father—
     Last  of  the  dwarfish  folk.

The  king  sat  high  on  his  charger,
     He  looked  on  the  little  men;
And  the  dwarfish  and  swarthy  couple
     Looked  at  the  king  again.
Down  by  the  shore  he  had  them;
     And  there  on  the  giddy  brink—
“I  will  give  you  life,  ye  vermin,
     For  the  secret  of  the  drink.”

There  stood  the  son  and  father
     And  they  looked  high  and  low;
The  heather  was  red  around  them,
     The  sea  rumbled  below.
And  up  and  spoke  the  father,
     Shrill  was  his  voice  to  hear:
“I  have  a  word  in  private,
     A  word  for  the  royal  ear.

“Life  is  dear  to  the  aged,
     And  honour  a  little  thing;
I  would  gladly  sell  the  secret,”
     Quoth  the  Pict  to  the  King.
His  voice  was  small  as  a  sparrow’s,
     And  shrill  and  wonderful  clear:
“I  would  gladly  sell  my  secret,
     Only  my  son  I  fear.

“For  life  is  a  little  matter,
     And  death  is  nought  to  the  young;
And  I  dare  not  sell  my  honour
     Under  the  eye  of  my  son.
Take  him,  O  king,  and  bind  him,
     And  cast  him  far  in  the  deep;
And  it’s  I  will  tell  the  secret
     That  I  have  sworn  to  keep.”

They  took  the  son  and  bound  him,
     Neck  and  heels  in  a  thong,
And  a  lad  took  him  and  swung  him,
     And  flung  him  far  and  strong,
And  the  sea  swallowed  his  body,
     Like  that  of  a  child  of  ten;—
And  there  on  the  cliff  stood  the  father,
     Last  of  the  dwarfish  men.

“True  was  the  word  I  told  you:
     Only  my  son  I  feared;
For  I  doubt  the  sapling  courage
     That  goes  without  the  beard.
But  now  in  vain  is  the  torture,
     Fire  shall  never  avail:
Here  dies  in  my  bosom
     The  secret  of  Heather  Ale.”

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2024

3, 14159 26535 897 93238

Хто  ж  мені,  у  злеті  поетичнім,
Ту  задачу  хитру,  про  число,
Розповів,  розсіявши  довічні
Відкриття,  щоб  ум  мій  пройняло?!


Коментар  -  число  ПІ  і  кількість  букв  у  словах)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2024

Втеча перед сном (переклад «Escape at Bedtime» Р. Л. Стівенсона)

Із  кухні  й  вітальні  світили  вогні
Крізь  вікно,  з  жалюзі  дірок,
А  над  головою  плили  в  вишині,
Тисячі  і  мільйони  зірок.
Деревам  не  мати  тих  тисяч  листків
І  людей  у  церквах  менш  завжди,    
Ніж  громади  зірок,  що  дивились  з  верхів,
І  мигали  мені  з  темноти.

Собака,  і  Плуг,  і  Мисливець,  і  всі,
І  зоря  моряка,  й  навіть  Марс,
Світили  у  небі,  відро  ж  в  руці
На-пів  повне  зірок  у  той  час.
Нарешті,  вони  відшукали  мене
І  у  ліжко  мерщій  затягли,
Та  яскравий  блиск  слави  в  очах  не  мине
В  голові  –  лиш  зірки  навкруги.

14.03.2024              Гречка  В.М.

Escape  at  Bedtime

The  lights  from  the  parlour  and  kitchen  shone  out
Through  the  blinds  and  the  windows  and  bars;
And  high  overhead  and  all  moving  about,
There  were  thousands  of  millions  of  stars.
There  ne’er  were  such  thousands  of  leaves  on  a  tree,
Nor  of  people  in  church  or  the  Park,
As  the  crowds  of  the  stars  that  looked  down  upon  me,
And  that  glittered  and  winked  in  the  dark.

The  Dog,  and  the  Plough,  and  the  Hunter,  and  all,
And  the  star  of  the  sailor,  and  Mars,
These  shone  in  the  sky,  and  the  pail  by  the  wall
Would  be  half  full  of  water  and  stars.
They  saw  me  at  last,  and  they  chased  me  with  cries,
And  they  soon  had  me  packed  into  bed;
But  the  glory  kept  shining  and  bright  in  my  eyes,
And  the  stars  going  round  in  my  head.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2024

Віра

Завжди  перемагає  віри  міць,
І  всім  по  вірі  прийде  гонорар,
І  я  дивлюсь  у  небо  горілиць,
І  там  шукаю  віри  в  краще  дар.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2024

Двійники

Хто  ці  люди,  що  вірш  мій  читають?
Чи  то  гугла  складний  алгоритм?
Я  не  чую  –  сміються?  Зітхають?
Чи  відшукують  похибки  рим?

Ми  існуємо  в  дивному  світі,
Кожен  має  у  нім  «двійника»,
В  Інтернеті  живуть  двійники  ті  –
Нова  форма  «життя»,  нетривка…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2024

Балада Редінгської в'язниці – 5, 6 закінчення ( «The Ballad of Reading Gaol» О. Вайлда)

Глава  5

Я  не  знавець  законів  тих  –
В  них  правда  є,  чи  ні,
Все,  що  відомо  в’язням  тут  –
Це  міцність  у  стіні
І,  що  мов  рік  тут  кожен  день,
Рік,  в  котрім  довгі  дні.

Та  кожен,  знаю  я,  Закон,
Що  хтось  з  людей  створив,
З  часів,  як  перший  Чоловік
З  осердя  брата  вбив,
Немов  полову  залишав,
А  зерна  всі  губив.

Я  знаю  те,  і  мудро  це
Всім  іншим  знати  теж,
Що  з  сорому  цеглини  всіх
В’язничних  стін  і  веж,
І  грати,  щоб  не  зрів  Христос
Насилля  те,  без  меж.

Затьмарить  місяць  гратів  тінь
І  сонця  сяйний  хід,
І  добре,  що  таять  вони  
Те  Пекло  наших  бід,
Що  Сину  Бога  чи  Людей
І  бачити  не  слід.

Все  нице  й  підле  квітне  там,
Немов  бур’ян,  пробач,
Що  добре  ж  у  Людині  є  –
Все  в’яне  там,  хоч  плач,
Бліда  Скорбота  –  то  замок,
А  Відчай  –  Наглядач.

Бо  морять  голодом  вони  –
Страх  кожна  мить  несе,
І  б’ють  слабких,  і  б’ють  старих,
І  смішно  їм  все  це,
І  божеволіють  тут  всі,
І  мовчки  терплять  все.

Житло  в  нас  –  темна  кліть  вузька,
Мов  яма  вигрібна,
І  подих  Смерті  з-поза  грат  –
Для  нас  не  дивина,
І  у  Людських  машинах  Хіть,
Живе  лише  одна.

Солона  і  гидка  мов  слиз  –
Вода,  що  мусим  пить,
І  хліб  із  крейдою  з  вапном,
Нам  зважений,  гірчить,
І  Сон  не  ліг,  а  сновига
Й  до  Часу  голосить.

Зелена  Спрага  й  Голод  в  нас
Мов  жерех  і  змія,
Та  плата  ця  вже  звична  нам,
Вбиває  ж  почуття,
Що  каменем,  піднятим  вдень,
Стають  вночі  серця.

У  серці  нашім  завжди  ніч
Й  пітьми  у  клітці  сум,
Ми  крутим  корбу,  рвем  канат,
У  Пеклі  власних  дум,
Й  страшніша  тиша  нам  стократ,
Ніж  дзвону  з  міді  шум.

І  не  почути  ніжних  слів
Під  стелями  тюрми,
І  не  знайти  жалю  в  очах
У  тих,  хто  за  дверми,
І  в  забутті  гниєм,  гниєм
Душею  й  тілом  ми.

І  точить  ржа  ланцюг  Життя,
Занепад  –  наша  путь,
І  хтось  кляне,  і  плаче  хтось,
А  хтось  гамує  лють,
Закони  Божі  справні  втім
І  в  серце  кожне  б’ють.

І  ті  серця,  що  розіб’ють
В  тіні  тюремних  грат,
Як  той  розбитий  глек,  що  дав
Для  Господа  свій  нард,
І  вже  в  нечистім  домі  тім
Мов  нарду  аромат.

О!  День  щасливий  в  тих  серцях
І  прощення  покров!
Інакше  душу  як  спасти
Й  Гріха  розгладить  шов?
Як  серце  б  не  розбивши  вщент,
Господь  Христос  зайшов?

І  очі  витріщені  геть,
І  горло  спухле  вкрай,
Чекає  Злодій  рук  святих,
Що  візьмуть  його  в  Рай,
І  серце,  що  розбите  вщент,
Господь  не  кине,  знай.

В  червонім  хтось  Закон  читав  –
Три  тижні  дав  бігцем,
Три  тижні  лиш,  зцілитись  щоб,
Душі  збороти  щем,
І  краплі  крові  не  лишить
На  тій  руці  з  ножем.

Й  град  сліз  кривавих  руку  вмив,
Ту,  що  тримала  сталь,
Бо  тільки  кров  змиває  кров
І  в  сліз  лиш  сила  та  –
Змінити  Каїна  печать
На  білий  знак  Христа.

Глава  6

Де  місто  Редінг,  у  тюрмі,
Безчестя  яма  є,
І  бідолаха  в  ній  лежить,
Вогнем  його  жере,
Лежить  в  могилі  із  вапна,
Ім’я  відсутнє  де.

І  в  тиші,  поки  Бог  не  зве,
Лежати  там  йому,
Зітхань  не  треба  зайвих  тут,
Чи  плакати  кому  –
Вбив  чоловік  те,  що  любив
І  вмерти  мав  тому.

Вбивають  те,  що  люблять  –  всі,
Хай  всі  почують  це,
І  з  гіркотою  у  очах,
Й  з  улесливим  слівцем,
Вб‘є  з  поцілунком  боягуз
Хоробрий  же  з  мечем!

01.03.2024            Гречка  В.М.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007205
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2024

Жираф (переклад вірша «Жираф» М. Гумільова)

Сьогодні,  я  бачу,  ще  більше  твій  сум  у  очах,
І  руки,  ще  більше  тендітні,  мій  погляд  піймав,
Послухай,  далеко,  далеко,  на  озері  Чад
Шикарний  гуляє  жираф.

Йому  граціозна  та  стрункість  і  розкіш  дана,
І  шкуру  його  прикрашає  чарівний  узор,
З  ним  місяця  тільки,  в  ставках  що  сріблясто  пірна,
Красою  сміливо  рівнятися  може  декор.

Він  схожий  здаля  до  барвистих  вітрил  корабля,
І  плавний  біг,  наче  пташиний  політ  без  турбот,
Я  знаю,  що  бачить  чудесного  безліч  земля,
Як  сонце  заходить  і  йде  він  у  мармурний  грот.

Я  знаю  веселі  казки  таємничих  країв,
Про  діву,  що  чорна  й  жагу  молодого  вождя,
Та  довго  ти  надто  вдихала  туман,  що  сирів,
Ти  віриш,  що  дощ  нам  залишило  тільки  життя.

І  як  я  тобі  розповім  про  тропічний  той  сад,
Про  пальми,  стрункі  що,  про  запах  немислимих  трав,
–  Ти  плачеш?  Послухай…далеко,  на  озері  Чад
Шикарний  гуляє  жираф.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2024

Балада Редінгської в'язниці - 4 (переклад «The Ballad of Reading Gaol» Оскара Вайлда)

Глава  4

Немає  служби  у  той  день
Як  вішають  вони,
У  Капелана  в  серці  біль
Й  блідіше  він  стіни,
Написано  в  його  очах  –
Надію  прожени.

До  полудня  тримали  нас,
А  потім  в  дзвоник  дзвін
І  брязкіт  Вартових  ключів  –
Відчинять  нам  загін,
І  з  пекла  власного  йдемо  –
Лиш  тупіт  поміж  стін.

Повітря  Божого  ковток.
Та  щось  не  так  між  нас,
Від  страху  кожен  весь  блідий
І  кожен  наче  згас,
І  я  не  знав  когось,  щоб  був
Таким  сумним  в  той  час.

Не  знав  когось  я,  щоби  він,
З  тим  сумом  гледів  би,
На  синій  клаптик  угорі,
Що  «небом»  звали  ми
І  безтурботні  хмарки  де
Щасливі,  без  тюрми.

Але  були  й  ті  серед  нас,
Хто  очі  опускав,
І  вмерти  хто,  замість  його
Не  менше  мав  підстав,
Убив  він  річ  живу,  поки
Хтось  мертве  убивав.

Тому  б,  хто  вдруге  нагрішив
Біль  душу  б  розпоров,
І  мертву,  з  савана  б  узяв,
І  знов  пустив  би  кров,
І  кров  пускав  сильніше  все,
Даремно,  знов  і  знов!

Як  мавпи  ми  в  лахмітті  тім,
Висіло  що  на  нас,
Асфальтом  двору  мовчки  йшли,
По  колу  в  котрий  раз,
Ми  мовчки  йшли  по  колу  всі,
Слів  не  було  в  той  час.

По  колу,  в  тиші,  ми  все  йшли
І  в  головах  пустих,
Кружляв  мов  вихор  згадок  в  нас
Про  сто  речей  страшних,
І  Жах  за  кожним  тихо  йшов,
Й  терор  терзав  усіх.

Наглядачі  немов  пасли
Тюрми  живе  майно,
Костюм  недільний  кожен  вдяг  –
Шик,  дороге  сукно,
Та  видавало  справи  їх
На  чоботях  вапно.

Бо  там,  могили  паща  де  –
Могили  й  не  було,
Лиш  стрічка  бруду  і  піску,
Шо  звідкись  намело,
І  ще  вапно,  прикрити  щоб
Міазмів  джерело.

Бо  є  в  невдахи  того  те,
Чим  вкриється  не  всяк,
На  глибині  і  голий  хоч,
Що  сорому  є  знак,
В  кайданах  на  ногах  лежить
Він  у  вогні  відтак!

І  поки  все  горить  вапно,
Їсть  м'ясо  та  кістки,
Вночі  крихких  кісток  поїсть,
Вдень  плоті  з’їсть  шматки,
По-черзі  все,  та  серце  лиш
Їсть  завжди  залюбки.

Ні  саджанця,  ні  корінця.
Три  роки  там  нема,
Три  роки  наче  порча  там,
Лише  земля  сама,
У  дивовижні  небеса
Вдивляється  пітьма.

Здається  їм  –  занапастить,
Убивці  прах  росток,
Брехня!  Бо  Божа  благодать
Для  всяких  діточок,
І  яскравішими  були  б
Там  барви  у  квіток.

Червона  ружа  з  губ  росла  б
А  з  серця  біла  там,
Бо  хто  з  нас  знає  шлях,  котрим
Христос  щось  каже  нам,
Немов  той  посох,  що  розквіт
На  диво  глядачам?

Та  руж  яскравих  кольорів
За  муром  не  знайти,  
Осколок,  кремінь,  камінець  –
Знайдеш  для  себе  ти,
Щоб  душу  квітам  не  вдалось
Від  розпачу  спасти.

Тому  не  буде  пелюсток
Яскріти  чарівних
На  стрічці  бруду  і  піску,
У  стін  жахливих  цих  –
Про  Сина  Бога  дати  знак,
Що  вмер  за  нас  усіх.

Хоча  в’язниці  мур  його
Не  випустить  мерщій  –
Не  бродить  чоловіка  дух
В  кайданах  уночі,
Й    не  плаче  чоловіка  дух
У  спеку  чи  в  дощі.

Він  в  мирі,  бідолаха  цей,
Чи  в  мирі  буде  ось,
Терор  не  ходить  там  за  ним
І  зла  нема  на  щось,
Ні  Місяцю,  ні  Сонцю  там
Світить  не  довелось.

Як  звіра  вішали  його  –
Без  реквієму  й  слів,
Щоб  спокій  переляк  з  душі
Прогнати  не  посмів,
В  могилу  швидко  ж  потягли
Й  сховали  у  той  рів.

Розділи  геть  вони  його
І  мухам  віддали,
Їх  вид  очей  все  забавляв
І  горла  кольори,
І  в’язня  з  реготом  вони
Присипали  згори.

Навколішки  не  став  над  ним
Молитись  Капелан,
Не  освятив  Хрестом  його,
Хоч  право  мав  і  сан,
Бо  за  таких  як  грішник  той,
Помер  Христос  від  ран.

Та  все  гаразд,  бо  він  пройшов,
Що  у  Житті  дано,
І  сліз  потік  –  в  сосуд  Жалю,
Розбитий  вже  давно,
Бо  плач  –  ізгоїв  заняття,
У  них  завжди  воно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2024

Все навкруги

Все  навкруги  нам  здається,
Справжня  –  одна  пустота,
Без  тебе  Реальність  чи  є  ця?
Справа  не  зовсім  проста…

Вчора  кохання  буяло,
Вчора  був  справжнім  твій  друг,
Та  виявляється  мало
Знаєш  ти  світ,  що  навкруг.

«Завтра»  малюєш  ти  миттю,
Розуму  пензлем  стрімким,
Та  виявляється  міддю  –
Те  що  вбачав  золотим.

Вдалій  радіє  покупці
Хитрий  дивак-покупець…
«Залишки  брухту  продав  ці»  -
Вільно  зітхнув  продавець.

Грається  мозок  чи  ще  щось:
«Вигідно»,  «боляче»,  «сум»…
Так  і  назад  доберемось  –
В  темряву  вільну  від  дум.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2024

Спроба подорожі між Провіденсом і Фолл-Рівер на Н. Й. Н. Г. і Г. З. * (1901) Лавкрафт

Давним-давно,  у  сиву  давнину,
З  цих  рим  незграбних  тему  я  почну,
Зневажили  безумці  двигуни  –
Електропоїзд  планувався  в  них,
Подібний  він  до  вуличних  машин,
Та,  слухай  вже  історії  почин:
*  *  *
Як  зазвичай,  після  кількох  років,
Надій,  що  марні,  і  сумних  страхів,
Що  Провіденс  відвідали  колись,
Всіх  планів,  що  узгодить  спромоглись,
Ми  бачимо  Н.Й.Н.Г.  і  Г.
І  їхнє  прагнення  для  нас  благе  –
Прогнати,  з  блискавкою,  сажу  й  дим,
Маршрут  на  Брістоль  щоби  став  зручним.
Не  зайде  потяг  на  Фокс-Пойнт  тепер,
На  вулицях  чекатимуть  тебе
Машини,  Осгуд  Бредлі  що  створив  –
Краса  й  потужність  нових  двигунів.
Зимовим  ранком,  як  тремтіли  всі
У  поїзд  я,  що  до  Фолл-Рівер  сів,
Попереду  упав  я  десь  умить,
Готовий  вже  спокійно  відпочить.
Фарбованих  вагонів  низка  мчить,
Підніжжя  буде  Коледж-Гілл  за  мить,
Аж,  сну  –  кінець,  бо  з  колії,  стрімка,
Злітає  колісниця  громіздка,
І  з  ревом  звіра,  що  не  з‘їв  обід  –
Б‘є  в  бакалії  Леонарда  вхід!
Грім  гуркітливий  –  знищено  портал,
Та  всіх  зусиль  доклав  наш  персонал,
Вагон  щоб  звергнутий  на  рейки  став  –
Є  лом,  для  хвилювань  нема  підстав.
Ми  вниз,  по  Саус  Мейн,  рушаєм  знов,
Зростає  швидкість  –  нам  хвилює  кров,
Як,  раптом,  перехрестя  бачим  ми  –
Шукають  шлях  всі,  між  машин  юрми.
Звернула  голова  у  Вікенден,
Вагони  ж  інші  ще  по  Саус-Мейн,
На  бік  лягає  задній  з  них  самий,
Хвіст  з  головою  –  наче  кут  прямий.
Нарешті,  вже  позаду  той  вагон,
Все  з  нього  помістилось  в  наш  салон.
Й  ошатний,  в  уніформі,  провідник
Сплатити  просить  тих,  хто  в  шторм  не  зник.
Дідусь  якийсь  йому:  «Бери  усе,
Від  позову  тебе  це  не  спасе!»
А  в  потяга  –  повзти  на  пагорб  хіть,
Мотори  стогнуть,  стрімко  час  летить.
На  стрілці  по  Брук-Стріт  –  той  самий  біль,
Фронт  шлях  обрав,  тил  має  власну  ціль,
 І  хоч  Фолл-Рівер  мали  досягти,
Вагон  Брук-Стріт  не  всі  пізнав  кути.
Дбайливі  руки  твердо  правлять  хід
І  знову  вгору  наш  стрімкий  політ.
Вершина    вже,  та  ми  сповзли  назад,
Коня  задіяно  і  справа  йде  на  лад.
 І  ось,  по  курсу  –  міст  старенький  цей
(З  віків  середніх  радує  людей)
Під  нами  стогне  моторошно  він,
Ми  стогнемо  від  болю  разом  з  ним.
На  суходолі  ми,  і  тут  віраж,
Кінчається  запас  надії  наш.
Загроза  знов  каліцтва  наших  тіл,
Бо  під  кутом  прямим  йдуть  рейки  ті.
Нарешті  стала  колія  як  слід,
Та  доля  знов  спиняє  наш  політ.
Задіяти  щоб  залізничний  дріт,
Коліс  трамваю  треба  інший  вид,
Юрбу  –  в  Нью-Гейвен,  без  бажань  її,
Зі  Спілки  Залізниць  Компанії.
Утома  –  ми  чекали  довго,  злість,
У  путь!  Пізніше  лиш  годин  на  шість.
По  колії  новій  і  швидше  все,
Електрокінь,  з  комфортом,  нас  везе.
Нероби  з  Ріверсайд  кричать:  «Ти  бач!»
З  юрби  у  Кресент-Парк  почувся  плач.  
В  селян  із  Дровнвіля  розкритий  рот,
Дивується  з  Наятту  теж  народ.
До  вулиць  Баррінгтона  близько  вже
Трамвай  холоне    і  ледь-ледь  повзе.
Все  стихло,  й  за  якусь  годину  нам
Про  Воррен  кажуть:  «Струм  відсутній  там».    
До  вечора  хтось  змерз,  хтось  відпочив,
І  далі  тягне  нас  локомотив
Вже  ось  і  Воррен,  та  зупинка  тут
Неначе  нам  цей  прокляли  маршрут
На  нашій  колії  лежить  локомотив,
Під  купою  обірваних  дротів.
Але  тепер  надії  промінь  є,
Крізь  сутінки  мені  потужно  б‘є
Повозка,  віл,  охочий  молодець,
Котрий,  коли  струснув  я  гаманець,
Мене  готовий  будь-куди  везти
Якщо  немає  швидко  мчать  мети.
Порому  Слейду  досягли,  віват!
Мій  провідник  вертається  назад.
Світанок,  втома,  я  готель  знайду,
Щоб  перевести  свій,  нарешті,  дух.

Добрався  вранці  дому  на  човні,
Читав  я  це  й  повідали  мені
Про  потяг  вірний,  що  покинув  я,
Була  ще  сила  в  нім,  але  не  вся,
Фолл-Рівер  –  пункт  призначення  старий,
Та  чує  давній  фермер  звук  хрипкий,
То  був  тріумфу  переможний  свист
Нарешті  –  в  БРИСТОЛЬ,  в‘їхав  машиніст!

*N.Y.N.H.  &  H.R.R.  –  від  англ.  New  York,  New  Haven  and  Hartford  Railroad,  або  Нью-Йорк,  Нью-Гейвен  і  Гартфордська  залізниця


Оригінал  тут  https://www.hplovecraft.hu/index.php?page=library_etexts&id=208&lang=angol

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2024

Гриби з Юггота - 24 («Fungi from Yuggoth» by Howard Phillips Lovecraft)

24.  Канал

Лихе  є  місце,  уві  снах  воно,  
Будинки  в  нім  високі  та  пусті,
Каналу  вздовж,  і  запахи  густі
Страху  з  потоку,  де  не  видно  дно.
Вузькі  провулки,  що  дахи  впритул,
До  вулиць  –  чи  знайомих,  а  чи  ні,
І  темінь  мертва  вікон  на  стіні,
Де  місяць  заливає  пустоту.

Не  чути  кроків,  тихий  звук  лише,
Тих  маслянистих  вод,  котрі  течуть,
Під  каменем  мостів  хлюпоче  муть,
І  далі,  в  океан  її  несе.
Не  скажуть  вже  коли  потік  той  змив
Зі  світу  цього,  світ-блукач  зі  снів.

XXIV.  The  Canal

Somewhere  in  dream  there  is  an  evil  place
Where  tall,  deserted  buildings  crowd  along
A  deep,  black,  narrow  channel,  reeking  strong
Of  frightful  things  whence  oily  currents  race.
Lanes  with  old  walls  half  meeting  overhead
Wind  off  to  streets  one  may  or  may  not  know,
And  feeble  moonlight  sheds  a  spectral  glow
Over  long  rows  of  windows,  dark  and  dead.

There  are  no  footfalls,  and  the  one  soft  sound
Is  of  the  oily  water  as  it  glides
Under  stone  bridges,  and  along  the  sides
Of  its  deep  flume,  to  some  vague  ocean  bound.
None  lives  to  tell  when  that  stream  washed  away
Its  dream-lost  region  from  the  world  of  clay.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2024

Гриби з Юггота - 23 («Fungi from Yuggoth» by Howard Phillips Lovecraft)

23.  Міраж

Не  знаю,  був  колись,  чи  є  і  зараз  –
Той  світ  в  потоці  часу,  що  блукав,
Та  мерехтить  ця  пурпуром  примара,
Хоча  то  сни  неясні,  а  не  яв.
Річок  там  дзюркіт  і  химерні  вежі,
Склепінь  яскравих  диво-лабіринт
І  небесами  полум‘я  пожежі  –
Мов  захід  взимку,  фантастичний  вид.

Боліт  великих  береги  безлюдні,
Птахи  величні,  вітер,  осока,
Село,  дзвіниця  біла,  з  неї    чутні
Дзвони  вечірні,  їх  несе  ріка.
Тих  місць  не  знаю  й  не  спитаю  сам,
Коли  й  чому  я  був  чи  буду  там.

XXIII.  Mirage

I  do  not  know  if  ever  it  existed—
That  lost  world  floating  dimly  on  Time’s  stream—
And  yet  I  see  it  often,  violet-misted,
And  shimmering  at  the  back  of  some  vague  dream.
There  were  strange  towers  and  curious  lapping  rivers,
Labyrinths  of  wonder,  and  low  vaults  of  light,
And  bough-crossed  skies  of  flame,  like  that  which  quivers
Wistfully  just  before  a  winter’s  night.

Great  moors  led  off  to  sedgy  shores  unpeopled,
Where  vast  birds  wheeled,  while  on  a  windswept  hill
There  was  a  village,  ancient  and  white-steepled,
With  evening  chimes  for  which  I  listen  still.
I  do  not  know  what  land  it  is—or  dare
Ask  when  or  why  I  was,  or  will  be,  there.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2024

Балада Редінгської в'язниці - 1 (переклад «The Ballad of Reading Gaol» Оскара Вайлда)

Глава  1

Червоне  він  не  одягав,
Вин  з  кров‘ю  кольорів,
А  крові  й  вин  слід  на  руках,
Коли  знайшли  яскрів,
Біля  коханої,  котру
Він  в  її  ж  ліжку  вбив.

В  сіренькому  костюмі  він
Гуляв  посеред  нас,
Крикетний  був  на  нім  картуз,
В  ході  запал  не  згас,
Та  я  не  знав  когось,  щоб  був
Таким  сумним  в  той  час.

Нікого  я  не  знав,  щоб  був
З  тим  поглядом,  мов  сніг,
На  синій  клаптик  угорі,
Що  «небом»  звати  б  міг
І  хто  б  так  хмарок  пильнував,
Вітрил  сріблястих  біг.

Між  душ  стражденних  йшов  і  я,
По  колу  не  тому,
«Що  скоїв  він?  –  я  все  гадав.  –
І  тут  тепер  чому?»
Як  хтось  позаду  прошептав:
«Гойдатися  йому».

О,  Боже!  Наче  стіни  ці
Раптово  повело,
І  мов  від  сталі  каски  жар
Те  небо  опекло,
І,  хоч  страждав  я  у  душі,
За  власний  біль  не  йшло.

Я  знав,  робило  швидше  що
Його  ходу,  й  чому
Було  так  сумно  у  той  день,
В  яскравий  день  йому  –
Вбив  чоловік  те,  що  любив
І  вмерти  мав  тому.

Вбивають  те,  що  люблять  –  всі,
Хай  всі  почують  це,
І  з  гіркотою  у  очах,
Й  з  улесливим  слівцем,
Вб‘є  з  поцілунком  боягуз
Хоробрий  же  з  мечем!

Любов  свою  хтось  юним  вб‘є
Та  є  й  немолоді,
Десь  душить  Хтивості  рука,
Десь  руки  Золоті,
Добріших  жертви  –  від  ножа,
Холонуть  швидше  ті.

Хтось  любить  менш,  хтось  більш  ніж  мав,
Продав  хтось,  хтось  купив,
Хтось  зробить  діло  й  весь  в  сльозах,
А  хтось  без  зайвих  слів,
Те  вб‘ють,  що  люблять  –  всі,  але
Не  всі  помруть,  хто  вбив.

Він  не  вмирає  у  ганьбі
В  годину  темну  ту
Ні  шиї  в  нього  у  петлі,
Ні  дум  про  темноту,
Ні  ніг  нема  падіння  крізь
Підлогу  в  пустоту.

З  ним  поряд,  мовчки,  не  сидять
Ті,  стережуть  хто  всіх,
Пильнує  хто,  як  плаче  він
І  молиться  при  них,
Хто  стежить,  здобич  щоб  цих  стін
Украсти  він  не  зміг.

Він  на  світанку  не  встає
Побачити  те,  як
У  білім  Капелан  тремтить,
Шериф  немов  закляк,
І  Губернатора  лице  –
Лихої  Долі  знак.

Він  жалюгідно  не  спішить
Вдягтись  під  шквал  погроз,
Поки  сміється  Лікар  злий
З  нервових  нових  поз,
Годинник  цокає  в  того  –
Аж  у  кістках  мороз.

Він  спраги  тої  не  пізнав,
Піском  у  горлі  мов,
Коли  в  оббиті  двері  кат
Неначе  тінь  зайшов,
І  ремінців  три  пов‘язав,
Не  знав  щоб  спраги  знов.

Він  не  схиляє  голови
Заслухати  указ,
Ні,  поки  жах  душі  кричить:
«Вмирати  ще  не  час!»
Не  йде  повз  власної  труни
У  той  жахливий  лаз.

Не  дивиться  в  повітря  він
Крізь  стелі  скло  мале,
Не  молиться  мов  з  глини  рот,
Щоб  не  було  так  зле,
І  щоб  Каяфи  не  відчуть
Торкання  губ  гниле.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004071
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2024

Балада Редінгської в'язниці - 3 (переклад «The Ballad of Reading Gaol» Оскара Вайлда)

Глава  3

Між  стін  високих,  кам‘яних,
У  Боржників  Дворі,
Повітря  він  під  небом  пив
Свинцевим  угорі,
Й  обабіч,  щоб  раніш  не  вмер  –
Наглядачі  два  злі.

Чи  з  свідками  страждань  його
Сидів  він  день  і  ніч,
Хто  бачив  сльози,  що  він  лив
Й  в  мольбі  здригання  пліч,
Хто  стежив,  в  шибениці  щоб
Не  вкрали  цінну  річ.

Був  Губернатора  чітким
До  виконання  Акт,
А  Лікар  розповів,  що  Смерть  –
Лиш  науковий  факт,
І  двічі  в  день  був  Капелан
Маленький  дав  трактат.

І  двічі  люльку  він  курив,
І  пива  кварту  пив,
В  душі  рішучій  страху  він,
Куточка  не  лишив,
Казав  частенько,  радий  що
Він  близькості  катів.

Тих  слів  питати  сенс  ніхто
З  Наглядачів  не  смів,
Бо  ті,  хто  мають  стерегти
Не  кажуть  зайвих  слів,
Закрили  рота  на  замок
Й  мов  маска  нижче  брів.

І  навіть  спробував  би  хто
Утішити  його  –
Чи  Жаль  у  Закуті  для  Вбивць
Спасав  вже  хоч  кого?
Душі  як  братській  в  місці  тім
Слівця  знайти  того?

По  колу  перевальцем  брів
Наш  Дурників  Парад!
Диявола  Бригада  мов  –
Голів  побритих  ряд,
Свинцевий  тупіт  ніг  вершив
Веселий  маскарад.

Канат  ми  рвали  смоляний,
Текла  з  під  нігтів  кров,
Підлогу  й  двері  терли  ми,
Перила,  знов  і  знов,
Під  стукіт  відер  мили  ми,
Між  дошок  кожен  шов.

Ми  шили  щось,  ламали  щось,
Свердлили  ми  стіну,
Ми  стукали,  волали  гімн,
Пітніли  на  млину,
Та  жах  до  кожного  проник
У  серця  глибину.

І  там  лежав,  на  дні  душі,
У  нас  він,  до  пори
І  за  негідника  того
Забули  я  й  вони,
Аж  поки  поряд  не  пройшли
Ми  ями  для  труни.

Розверста  жовта  паща  там
Чекала  на  живе,
Земля,  неначе,  криком  кров
В  жазі,  до  себе  зве,
І  знали  ми,  світанок  цей
Хтось  не  переживе.

Пройшли  ми  повз,  і  вже  в  душі
Був  Сум,  і  Страх,  і  Смерть,
Прочовгав  поруч  з  нами  кат,
Він  ніс  свій  інструмент
І  кожен  в  камеру  йдучи
Тремтів  у  той  момент.

У  коридорів  пустоті
Вночі  розлився  Страх,
І  вверх,  і  вниз,  здавалось  там,
Хтось  крався  на  носках.
І  білі  контури  облич
Виднілись  у  пітьмах.

Лежав,  немов  у  лузі  він,
Мрійливо  серед  трав,
І  наглядач  не  розумів,
Не  міг  знайти  підстав,
Чому  із  катом  поруч  він,
Так  солоденько  спав?

Та  сон  не  йде  крізь  сльози  тим,
Хто  плакати  не  звик,
Тож,  нам  –  босоті  й  шахраям,
Не  опустить  повік
І  жах  другого  мозок  всім
Безжальним  болем  пік.

На  жаль!  Жахлива  справа  то  –
За  інших  каяття!
Немов  прониже  меч  Гріха
За  згублене  життя,
Не  лили  кров,  та  біль  від  сліз
Мов  від  краплин  свинця.

Наглядачі  ж  там,  крадькома,
Ходили  між  дверей,
І  на  підлозі  зріли  там
Наляканих  людей,
І  дивувала  їх  мольба
Безбожників  в  час  цей.

Всю  ніч  навколішки  в  мольбі
Безумний  плач  тривав!
Мов  чорний  саван  північ  та,
В  ній  стогін  наш  лунав:
І  з  губки  смак  вина  гіркий
Сумління  нам  втішав.

Спів  півня,  півня  спів  звучить
Та  день  не  настає,
І  Жах  в  кутках  де  лежимо
Чекає  на  своє,
І  кожен  з  духів  злих  нічних
Напроти  постає.

Повз  нас  вони,  повз  нас  мов  сни,
Мов  тіні  крізь  імлу,
Насмішку  місяцю  їх  рух
Являв  собою  злу,
Танок  огидний,  хоч  і  в  такт,
Нагадував  нам  гру.

Мов  набурмосившись  вони
Від  нас  неначе  йшли,
У  ритмі  танцю  сарабанд
Ці  постаті  з  імли,
Та  вмить  як  вихор  із  піску
Завитися  могли.

Безглуздо  смикались  вони,
Мов  ляльки  для  вистав,
Та  флейт  Страху  роздався  спів
У  вухах  він  лунав,
Потужний  спів,  потужний  спів,
Що  й  мертвих  би  підняв.

«Ого!»  кричать  «Великий  світ,
Та  пута  –  не  підеш!
Поставив  раз,  поставив  два
Гра  джентльменів,  ге  ж,
Та  попаде  з  Гріхом  гравець
В  Ганьби  Дім  тайний,  все  ж».    

Не  смішно  з  витівок  таких,
З  примар  пустих  розваг
Всім  тим,  кому  в‘язниця  –  дім
Й  кайдани  на  ногах,
Христові  рани!  Тих  істот,
Вид  викликає  жах.

По  колу  вальс,  по  колу  вий,
Хтось  в  парі,  зі  смішком,
Звабливим  кроком,  догори,
Хтось  сходами  бочком
Молились  від  усмішок  їх
Ще  з  більшим  ми  страхом.

Ранковий  вітер  застогнав
Та  ніч  все  йде  і  йде,
Павуче  темряви  рядно
Місцями  вже  бліде,
І  нам,  в  молитвах,  все  страшніш
Суд  Сонця,  що  гряде.

Все  стогне  вітер  навкруги
Ридань  в‘язниці  стін,
Немов  сталевий  вал  тягне
Ланцюг  життя  хвилин,
О,  вітру  стогін!  Нам  за  що,
Терзає  душу  він?

Нарешті  тіні  смуги  я,
Решітка  мов,  узрів  –
Повзуть  праворуч  по  стіні,
Напроти  нар  кінців,
Світанок  Божий,  знав  я,  десь
Кривавим  вже  горів.

О  шостій  прибирання  в  нас,
О  сьомій  тихо  все,
Та  наче  крил  могутніх  змах
В‘язницею  несе,
Лорд  Смерті,  з  подихом  мов  лід,
Прийшов  до  когось  це.

Він  не  у  пишному  вбранні
Й  без  білого  коня,
Шнура  три  ярди,  дошка  ще  –
Ось,  шибениця  вся,
Тому  з  мотузкою  ганьби
Стрічає  хтось  Гонця.

Ми  всі  немов  болотом  йшли
Навпомацки  в  пітьмі,
Не  сміли  й  помолитися,
Або  зітхнути  ми,
Бо  вмерла  в  кожному  із  нас
Надія,  й  ми  –  самі.

Бо  Суд  Людський  свій  має  шлях
І  вбік  не  поверне,
Він  вб‘є  і  сильних,  і  слабких,
Нікого  не  мине,
Він  не  здригнувшись  батька  вб‘є,
Уб‘є  тебе  й  мене!

Чекали  вісім  як  проб‘є,
Язик  від  спраги  пух,
Бо  вісім  –  Долі  то  удар,
Людський  загубить  дух
Чи  злий,  чи  добрий  –  у  петлю
Спрямує  Доля  рух.

Чекали  знаку  просто  ми,
Такий  лише  був  план,
Німому  каменю  в  степу,
Подібним  був  наш  стан
Та  било  кожне  серце  мов
Безумець  в  барабан!

Удар  годинника  в  тюрмі
Струснув  навколо  яв,
По  всій  в‘язниці  відчай  наш
Безсилий  пролунав,
Мов  прокаженого  то  звук,
Що  болота  лякав.

Як  найстрашніший  бачим  жах
В  кристалі  сновидінь,
З  пеньки  мотузку  зріли  ми
Й  від  шибениці  тінь,
І  чули  хрипи  із  петлі
Придушених  молінь.

І  горе  все,  що  він  вложив
У  крик,  що  душу  рве
І  дикий  жаль,  й  кривавий  піт
Вже  бачив  я  вкотре,
Життів  хто  більш  одного  мав,
Той  більш  ніж  раз  помре.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004028
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2024

Гриби з Юггота - 22 («Fungi from Yuggoth» by Howard Phillips Lovecraft)

22.  Азатот

Повз  простір  цей,  тривимірний  і  світлий,
В  бездумну  прірву  мене  демон  ніс,
Час  і  матерія  з‘явитись  ще  не  встигли,
Був  Хаос,  де  ніяких  форм  чи  місць.
Тут  бурмотав  Володар  Всіх  великий
Те,  мріяв  що,  але  не  розумів,
Крізь  плюскіт  кажанів  безформних  дикий,
У  вирах  серед  променів-струмів.

Вони  несамовито  танцювали
Під  флейти  зойк  в  жахливих  пазурах,  
Що  тріснула  та  хвиль  її  сигнали
Світам  крихким  їх  дарували  шлях.
«Посланник  я  Його»,  –  так  демон  рік,
Презирливо  б‘ючи  в  хазяйський  лик.

XXII.  Azathoth

Out  in  the  mindless  void  the  daemon  bore  me,
Past  the  bright  clusters  of  dimensioned  space,
Till  neither  time  nor  matter  stretched  before  me,
But  only  Chaos,  without  form  or  place.
Here  the  vast  Lord  of  All  in  darkness  muttered
Things  he  had  dreamed  but  could  not  understand,
While  near  him  shapeless  bat-things  flopped  and  fluttered
In  idiot  vortices  that  ray-streams  fanned.

They  danced  insanely  to  the  high,  thin  whining
Of  a  cracked  flute  clutched  in  a  monstrous  paw,
Whence  flow  the  aimless  waves  whose  chance  combining
Gives  each  frail  cosmos  its  eternal  law.
“I  am  His  Messenger,”  the  daemon  said,
As  in  contempt  he  struck  his  Master’s  head.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2024

Птахи злітають у осіннє небо

Птахи  злітають  у  осіннє  небо,
Пташок  несе  передчуття  зими,  
Людині  відлітати  без  потреби  –
До  холодів  та  спеки  звикли  ми.

Жене  північним  вітром  сірі  хмари,
Птахи  злітають  у  осіннє  небо,
Нам  залишають  холоди  і  чвари,
Почуємо  не  скоро  милий  щебет.

Можливо,  краще,  ніж  у  нас  де-небудь,
І  предків  пам‘ять  кличе  в  дальній  край,
Птахи  злітають  у  осіннє  небо,
Душа  сумує,  мов  згадала  Рай.

Дивлюся  в  небеса  я  хмуро-сірі,
Я  вірю  в  краще,  знаю  –  буде  тепло,
«Ми  повернемось!»  чується  у  вирі,
Птахи  злітають  у  осіннє  небо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2024

Поет і поезія

Поет  –  цікава  забавка  природи,
Альтернативний  творчий  агрегат,
Вірші  його  немов  таємні  коди,
Де  між  словами  більше  у  стократ.

Поезії  поети  вірно  служать,
Віддаючи  найкраще  з  душ  своїх,
І  розквітає  мов  прекрасна  ружа
У  серці  від  поета  слів  простих.

Поезія  –  стихія  віртуальна,
Володарка  тонких  світів  душі,
Для  багатьох  –  розвага  то  звичайна,
Для  декого  ж  –  наснага  й  справ  рушій.

Ця  магія  живе  тисячоліття,
Дивацький  метод  поєднання  слів,
Буяє  навкруги  доба  новітня,
Але  звучить  з  глибин  прадавній  спів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003272
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2024