| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Єдине, що зараз в тобі: не сміти жаліти ворога.
Ні плачі, ні зойки, ні ранені їхні обличчя не мають в тобі прорости милосердним зерном.
Ввійти у броню, сховатись від ржавого шолома,
І стиснути зуби. І бити їх чоботом, кулею, молотом.
А навіть і впертим похмурим чолом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2022
Плаче гора: на ній хурделиця.
Сіється борошном, колеться, стелиться.
Змерзла до кістки холодна земля:
Вже не рілля, а залізна броня.
Ніби і березень: місто із хмарами.
Небо жене чорні вівці отарами.
Мій Маріуполь стінами скутими
Ще залишився у зимному лютому.
Кров як вино: тече річкою п'яною.
Згірклою. Пінною. Сиво-багряною.
Все моє місто тримає скелет:
Мій мирний воїн тримає багнет…
Морок підвальний: горнеться дівчинка.
Горнеться з нею обрубана свічечка.
Над головою вмирають світи.
Чуєш, не гасни. Ти тільки світи…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949067
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2022
Чорна сталь помалу тріскає,
Їй відбирає мову.
Всіяна смертю і лютими звірствами
Лінія мого Азову.
Світло у стінах блищить оксамитами,
Стіни лікують рани.
Їх під важкими холодними плитами
Переплітають бинтами.
Світ, що прокинувся з довгого сну,
Має стіни і стелю.
Ми ж із кісток проростили весну,
Сталлю вросли у землю.
Білий пісок тепер в окупації,
Жити? На розсуд долі.
Біля заводу цвіте акація,
А під заводом - воля.
Тільки кричати, полохати світ:
Люди, там гинуть люди!
Їхній останній прощальний привіт
Йтиме за вами всюди.
Чорна сталь помалу тріскає,
Їй відбирає мову.
Всіяна смертю і лютими звірствами
Лінія мого Азову…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2022
Ходжу, мов сомнамбула, в тиші ранковій,
З льону блакитного в'яжу стрічки.
Тихо гудуть, мов джмелі, вітролови,
Плачуть каштанів свічки.
В тиші ранковій сметанні тумани
Содою пахнуть і листям щавлю.
Й щемко так хочеться знову до мами:
Вмитись в своєму жалю.
Хочеться зникнути вмить, розчинитися,
Бути підтінням важкої стіни.
Будуть до скону мені часто снитися
Очі цієї війни.
Тільки просити: побудь, Боже, з ними.
Тільки благати у неба.
В тиші ранковій не ліпляться рими.
Ну і не треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2022