| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
*
Чиясь щелепа буденно говорить
( Віктор Новграді-Лецо )
Колись у нас знакінчиться попіл.
Полиці усіх бароккових шаф,
В оселях ветхих пані,
Викинуть, разом з усім
Життям і спогадами
В їх колосоподібній оправі.
Єдина річ, яка не давала їм зійти зі світу сього,
Це попіл, кріпко тримавший їх
На теренах людських лінощів.
Прикриваючись високим мистецтвом,
Настільки, що й не дотягнешся
протерти.
Колись у нас закінчиться попіл.
Ветха пані стане на ослінчик,
Щоб дістати до полички з томиком Камю.
Й впаде на м'яку, мов ртуть підлогу
Й впаде насмерть.
*такий він екзистенціалізм, такі правила*
Пані кремована. Душа - на місці.
А попіл де?
Закінчився.
Не лишилось ні піщинки,
Ні ...чого.
Й доведеться класти у горня,
Майже зогнивші спогади.
Лутше б зоставили шафу.
Не чіпали б.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950256
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2022
Удар. Звук.
Ще раз.
Звук –
Піску у вухах.
Тече до середини,
точніше йде,
челепає.
Де саме? –питаєте мене.
в районі присінкового нерва.
Присінкає мене.
На районі пісочниця.
Лякає мене.
Стільки смердючих,
Маленьких,
Галасливих
нащадків мавп.
Я впринципі...... ...теж.
Мене лякає й це.
А мати казала
( як зрештою завше казала )
невтомно-злим басом
"Не ходи до пісочниці.
БО
БУ-
ДЕ
БО-
БО!"
07.06.2022 Краків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950255
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2022