| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Забери мене до себе, у теплу і простору квартиру. Обіцяю, я не на довго, лиш поки відновлю сили. Відчини двері і я увійду несміливо, наче чорна кішка, яка ніколи не ніжилась об твою ногу, бо мала господаря, а сьогодні сама по собі. Я огляну вже давно знайому оселю й мов уперше неквапливо переступлю поріг.
Забери мене до себе, я не жартую, та й жартувати не вмію. Якби я була павуком, то б пролізла в шпаринку, забігла у твій дім і заховалась під ліжком, щоб жоден пилосмок мене не знайшов.
Забери мене до себе, я житиму як частина інтер’єру, і ти навіть зможеш іноді здмухувати з мене пил. Я тихо-тихо сидітиму в кріслі, ніби простирадло. Я буду як пар на вікні, як випадкова гостя. Якщо захочеш поговорити, я радо вислухаю тебе і заспокою муркотом. Проведу хвостиком по твоєму підборіддю і ти усміхнешся. А мені так подобається твоя усмішка.
Забери мене до себе, я буду хорошою прикрасою для твого житла. Я посезонно змінюватиму шубку, щоби твої товариші із заздрістю поглядали на мою спинку. Може ми й не станемо друзями, бо ти ненавидиш котів, але чомусь не штовхнув мене ногою. Хоч я й примарна породиста кішка, яка одного разу просто вийде з вікна цієї квартири на 14-му поверсі, можеш не хвилюватися, коти завжди приземлюються на лапи. І якщо я тобі подобаюся, спустися і забери мене назад, бо забере хтось інший.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933243
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2021
Не люблю холоду, не люблю неприємностей та хаосу. Боюся діяти, думати, ламати стереотипи та боюся людей за їхню жорстокість. Тож з часом просто звикла спостерігати крізь скло. Байдуже крізь вікно автобуса чи квартири. У кожного вікна є своя перевага.
Вікно автобуса показує фільм. І нехай не дивує вас той факт, що кожен перегляд відрізнятиметься від попереднього, мовби у нього якийсь інший переклад. Мовби кілька режисерів відзняли свою стрічку за одним сценарієм, але з різними, часом непередбачуваними правками й втручанням в сюжет.
Вікно квартири, крім сюжету німого кіно, дарує тепло, каву, чай, вино… Продовжувати цей список можна вічно. Це бонуси за те, що кіно змістовне, але кадрів замало. Дивишся цей фільм і думаєш: «Як тут добре, якби ж ця мить тривала вічність!»
Що ж сказати про балкон? Це маленький шматочок раю, але жорстокий світ так близько, що зимовий холод заганяє назад в клітку сумнівів і суєти, змушує зачинити двері зсередини.
Яким би не було вікно – воно портал до жорстокого світу. Якщо ти захочеш туди потрапити, просто розбий скло. Але хто з нас зможе так пафосно позбутися своїх страхів? Зламати портал означає стати таким самим жорстоким як і цей світ, хоча б тому, що виявив жорстокість до скла. Якщо ж захочеш повернутися, шляху назад може й не знайтися.
Краще я сидітиму на підвіконні з горнятком теплої кави та спостерігатиму за сніжинками, а жорстокий світ малюватиме мені картинки, аж доки поставимо пластикові вікна. Краще спостерігати з вікна, ніж стати жертвою жорстокого світу і застудитися. Але колись мені стане сумно, що я так і не змогла подолати свої страхи, кинути виклик жорстокому світу і побачити найзахопливіше кіно у своєму житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2021
Вірити у твоє існування, чи не вірити? Тебе нема! Якщо ж ти існуєш, чому щовечора зі мною тільки ручка і блокнот, де я записую свої мрії. Може я в ньому і тебе намалювала? Так, я тебе намалювала. В поетичному пориві написала про всі наші вигадані зустрічі. Записала свої сни, мов це було насправді.
Якщо ти існуєш, чому я відчуваю самотність? Чому мені так сумно, мовби я сама себе обманюю. Ти мені постійно говорив, що я закрилася у своєму світі, що пора б повернутися в реальність. І ось, вже зовсім розгубилася і не тямлю де я, в реальності чи у своїх крилатих мріях. А ти мені здаєшся героєм зі сторінок якогось давно забутого роману. Ти мій сон, те чого ніколи не було, придуманий мною герой, казка, вигадка та й годі. Якщо ти існуєш, скажи де ти? Чому я не відчуваю твого існування?...
Мій казковий персонаже, я пишу тобі в блокнот, те, що хотіла сказати, а ти мені відповідаєш моєю ручкою, червоною пастою. Чому ж в серці біль? Я зрозуміла, що ти моя вигадка? Чи може ти існуєш, бо казки не можуть ранити душу.
Якщо ти існуєш, чому ти так далеко? Чому щовечора я пишу свої романи, одна? Існуєш ти, чи ні, але я хочу вірити в наступну зустріч, нехай навіть в блокноті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898055
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2020