ЛеріяКіт

Сторінки (1/3):  « 1»

ЗАБЕРИ МЕНЕ ДО СЕБЕ

Забери  мене  до  себе,  у  теплу  і  простору  квартиру.  Обіцяю,  я  не  на  довго,  лиш  поки  відновлю  сили.  Відчини  двері  і  я  увійду  несміливо,  наче  чорна  кішка,  яка  ніколи  не  ніжилась  об  твою  ногу,  бо  мала  господаря,  а  сьогодні  сама  по  собі.  Я  огляну  вже  давно  знайому  оселю  й  мов  уперше  неквапливо  переступлю  поріг.
Забери  мене  до  себе,  я  не  жартую,  та  й  жартувати  не  вмію.  Якби  я  була  павуком,  то  б  пролізла  в  шпаринку,  забігла  у  твій  дім  і  заховалась  під  ліжком,  щоб  жоден  пилосмок  мене  не  знайшов.
Забери  мене  до  себе,  я  житиму  як  частина  інтер’єру,  і  ти  навіть  зможеш  іноді  здмухувати  з  мене  пил.  Я  тихо-тихо  сидітиму  в  кріслі,  ніби  простирадло.  Я  буду  як  пар  на  вікні,  як  випадкова  гостя.  Якщо  захочеш  поговорити,  я  радо  вислухаю  тебе  і  заспокою  муркотом.  Проведу  хвостиком  по  твоєму  підборіддю  і  ти  усміхнешся.  А  мені  так  подобається  твоя  усмішка.
Забери  мене  до  себе,  я  буду  хорошою  прикрасою  для  твого  житла.  Я  посезонно  змінюватиму  шубку,  щоби  твої  товариші  із  заздрістю  поглядали  на  мою  спинку.  Може  ми  й  не  станемо  друзями,  бо  ти  ненавидиш  котів,  але  чомусь  не  штовхнув  мене  ногою.    Хоч  я  й  примарна  породиста  кішка,  яка  одного  разу  просто  вийде  з  вікна  цієї  квартири  на  14-му  поверсі,  можеш  не  хвилюватися,  коти  завжди  приземлюються  на  лапи.  І  якщо  я  тобі  подобаюся,  спустися  і  забери  мене  назад,  бо  забере  хтось  інший.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933243
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2021


КРІЗЬ ВІКНО

Не  люблю  холоду,  не  люблю  неприємностей  та  хаосу.  Боюся  діяти,  думати,  ламати  стереотипи  та  боюся  людей  за  їхню  жорстокість.  Тож  з  часом  просто  звикла  спостерігати  крізь  скло.  Байдуже  крізь  вікно  автобуса  чи  квартири.  У  кожного  вікна  є  своя  перевага.  
Вікно  автобуса  показує  фільм.  І  нехай  не  дивує  вас  той  факт,  що  кожен  перегляд  відрізнятиметься  від  попереднього,  мовби  у  нього  якийсь  інший  переклад.  Мовби  кілька  режисерів  відзняли  свою  стрічку  за  одним    сценарієм,  але  з  різними,  часом  непередбачуваними  правками  й  втручанням  в  сюжет.
Вікно  квартири,  крім  сюжету  німого  кіно,  дарує  тепло,  каву,  чай,  вино…  Продовжувати  цей  список  можна  вічно.  Це  бонуси  за  те,  що  кіно  змістовне,  але  кадрів  замало.  Дивишся  цей  фільм  і  думаєш:  «Як  тут  добре,  якби  ж  ця  мить  тривала  вічність!»
Що  ж  сказати  про  балкон?  Це  маленький  шматочок  раю,  але  жорстокий  світ  так  близько,  що  зимовий  холод  заганяє  назад  в  клітку  сумнівів  і  суєти,  змушує  зачинити  двері  зсередини.
Яким  би  не  було  вікно  –  воно  портал  до  жорстокого  світу.  Якщо  ти  захочеш  туди  потрапити,  просто  розбий  скло.  Але  хто  з  нас  зможе  так  пафосно  позбутися  своїх  страхів?  Зламати  портал  означає  стати  таким  самим  жорстоким  як  і  цей  світ,  хоча  б  тому,  що  виявив  жорстокість  до  скла.  Якщо  ж  захочеш  повернутися,  шляху  назад  може  й  не  знайтися.
Краще  я  сидітиму  на  підвіконні  з  горнятком  теплої  кави  та  спостерігатиму  за  сніжинками,  а  жорстокий  світ  малюватиме  мені  картинки,  аж  доки  поставимо  пластикові  вікна.  Краще  спостерігати  з  вікна,  ніж  стати  жертвою  жорстокого  світу  і  застудитися.  Але  колись  мені  стане  сумно,  що  я  так  і  не  змогла  подолати  свої  страхи,  кинути  виклик  жорстокому  світу  і  побачити  найзахопливіше  кіно  у  своєму  житті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2021


ЗУСТРІЧ В БЛОКНОТІ

Вірити  у  твоє  існування,  чи  не  вірити?  Тебе  нема!  Якщо  ж  ти  існуєш,  чому  щовечора  зі  мною  тільки  ручка  і  блокнот,  де  я  записую  свої  мрії.  Може  я  в  ньому  і  тебе  намалювала?  Так,  я  тебе  намалювала.  В  поетичному  пориві  написала  про  всі  наші  вигадані  зустрічі.  Записала  свої  сни,  мов  це  було  насправді.  
Якщо  ти  існуєш,  чому  я  відчуваю  самотність?  Чому  мені  так  сумно,  мовби  я  сама  себе  обманюю.  Ти  мені  постійно  говорив,  що  я  закрилася  у  своєму  світі,  що  пора  б  повернутися  в  реальність.  І  ось,  вже  зовсім  розгубилася    і  не  тямлю  де  я,  в  реальності  чи  у  своїх  крилатих  мріях.  А  ти  мені  здаєшся  героєм  зі  сторінок  якогось  давно  забутого  роману.  Ти  мій  сон,  те  чого  ніколи  не  було,  придуманий  мною  герой,  казка,  вигадка  та  й  годі.  Якщо  ти  існуєш,  скажи  де  ти?  Чому  я  не  відчуваю  твого  існування?...
Мій  казковий  персонаже,  я  пишу  тобі  в  блокнот,  те,  що  хотіла  сказати,  а  ти  мені  відповідаєш  моєю  ручкою,  червоною  пастою.  Чому  ж  в  серці  біль?  Я  зрозуміла,  що  ти  моя  вигадка?  Чи  може  ти  існуєш,  бо  казки  не  можуть  ранити  душу.
Якщо  ти  існуєш,  чому  ти  так  далеко?  Чому  щовечора  я  пишу  свої  романи,  одна?  Існуєш  ти,  чи  ні,  але  я  хочу  вірити  в  наступну  зустріч,  нехай  навіть  в  блокноті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898055
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2020