| Сторінки (1/1): | « | 1 | » |
Наш віз-життя тихо скрипить по ямах,
Їде цей віз по закинутих домах,
Шпаги кропиви в оковах ожини,
Сірі дні без однієї стежини,
Очі людей лиш тліють невпинно,
Двері у пекло відкриті гостинно,
Життя-віз ледь їде по полю,
Люди добровільно йдуть у неволю,
Потім і сльози— надії колишні...
Попіл, солома, одежі всі пишні...
З сірою вільхою змішались осики,
Не турбуують природу всі крики,
Зникла дорога, закінчилась в горах,
Кожна людина зникла у чварах,
Вітер гуляє і річка зміїться,
Піднятися вниз ніхто не боїться,
Те що зберіг ти, залишиться людям,
Тим, хто поклявся: довік не забудем,
Чи вічністю довго поневірятись душі,
Всі ми лиш гості і в цьому світі чужі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897623
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2020