| Сторінки (1/12): | « | 1 | » |
Мати змогу говорити й не боятись.
Мати змогу говорити тільки правду.
Мати змогу говорити, ніби в п’яльцях
Думу словом вишивати любо й радо.
Це хіба не підліткове пряне щастя?
Адже кляпом затулили в біса рота,
Щоб мовчали спохмурніло, сестри й браття!
Ані звуку! Ми не гідні – не дорослі.
Надто кволі "цуценятка" старшим людям.
Куцим хвостиком виляти тільки можем.
Та почуйте в тиші заклик, ніби «руту»!
Бо за голос поборотися спроможні!
Вбило віру німування, ми – невдахи…
Ще й дорослі зацькували нас – садисти.
Та що з того? Зберігайте рівновагу!
Будем мати перемогу урочисту!
[i]25.10.2021[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929011
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2021
Ще устигнеш натиснути клавішу «відправити»
І промовити меседжем зовсінько небажане,
Непотрібне, далеке від істини, ось бачиш ти?
Краще видихни злобу із себе – вийде сажею.
Вір! Пустелею вкрите – емоціями писане,
Все даремне, якщо прочитати по-спокійному
– легко, не поспішаючи поглядом із тиграми –
І подумати: «Чом розізлилася потішно, ну?!»
Ось тоді зрозумієш, малесенька, у мозкові
Того підлітка ярого, стомленого повністю,
Про важливе й безцінне в дарункові цім прозовім:
[i]«Ми народжені неідеальними. Так, з гордістю».
[/i]
[i]13.10.2021[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2021
Одного осіннього вечора сон Баюну шепоче:
«Сиділа пташина на гілочці дубу, в місті холоднім.
І знову блукала у спогаді – дивнім і кольоровім –
Невинно, як немовлята, що тільки розплющили очі.
Напевно, виднілося стомленій зграя друзів крилатих,
Які закликали із ними шукати щастя між неба!
Крикливо здіймалися, радісно! спека, сонце липневе…
О, рідний! Чому не летіла пташам, мов розум їй – ґрати?
Лишень би поглянула! – обрій далекий блідо-рожевий,
Иж різних створінь зазиває, аби побачити річку
Скажену, але неймовірно красиву, бо споконвічну!
Коли б не боялася гордо зльотом сказати про себе!…
О, чуєш! не знала б вона і печалі втрачених зовсім
Веселості всяких моментів! Бо крила в дії і в русі!
Але, Баюне, що зробиш? Усе в кінець чи на потім…»
[i]19.09.2021
[/i]
[i]присвячено випускникам шкіл, які бояться йти навчатися до ВНЗ
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2021
Не знаєш імені, прізвища і по батькові?
Не знаєш дати народження? Тембру голосу?
У цього вельми красивого барабанщика
На фотці матері з давніх альбомів осені?
[i]Це нормально.
[/i]
Лиш [i]дух[/i] переданий фоткою має значення,
Бо так пронизує ріками, чуєш?!... Ріками!
І так вгризається з погляду вельми гарного,
Де очі кольору озера, лісу відблиски!
Раніше він упивався у спалах камери.
Наразі в кожного першого, ніби літери…
[i]Дух [/i]– не параграфи з описом біографії.
Нудні. Затягнуті. І нецікаві підлітку.
На фотці… – слухаєш, рідна? – побачиш грацію,
Що [i]духом[/i] й фарбами так чудернацько вилита.
А інше зайве для кожного з нас – любителя
Чогось прекрасного, рідного серцю, подруго,
Як ось, наприклад, фортуна всіх особистостей,
Бо [i]дух[/i] розкаже, ой, більше-не-більше – [i]з гордістю.[/i]
[i]15.09.2021
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925270
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2021
Ось дівчатко в лимонній сукенці з льону
Вхопить кульку блаватну рукою цупко,
Ніби рідну матусю в часи кордонів,
Ніби рідного тата у миті смутку.
Кулька – щастя малявці, як друзі іншим,
Поміж туги, самотності і печалі.
Буде поруч. Зігріє, коли у тиші
Сльози зринуть студеним жаским цунамі
По щоках карамельних, в утомі тіла.
Та й обійме з любов'ю вона, як матір.
Бо ніхто не готовий до смерті рідних.
Тяжко жити сиріткам у світі, знаєш?
Тільки, друже, дарма говорю слова ці!
Ними палко малюю колючий образ,
Мов із неба впаде в поетичній окрасі,
Щоб зробити на серці твоїм недобре.
Мо' почуєш?… [i]Життя – мелодрама в масках![/i]
Адже змалку я теж сирота убога
І маленька людина. [i]Життя – фіаско![/i]
Просто різні ми зовсім-не-зовсім трохи
З нею: досвід, сім'я, спілкування з людом,
Голос, колір волосся і запах поту.
Серпень пестив розжареним вітром губи
У морозиві ласім її, мов котик…
Ця сирітка сміялась, вхопивши кульку.
А мені так… Ну, боляче стало, друже!
Довго погляд тримала на ній з маршрутки,
Сонцем спеченій, вельми тужно.
Потім сіла – злилася ця ода – вдома.
У ланцюги скувались думки, у рими.
Мабуть, друже, читав їх уже між ромом,
Що присвячені дівчинці й кульці.[i] Ними…[/i]
Тільки трохи не мо' дописати, жалить,
Інша доля спіткала мене – [i]пропили[/i]
Люди, котрі любити повинні… Падли!
Кульку лопнули кляті мою, мов звірі.
То ж забудь про вірша заскладного, Госте,
Бо написаним надто фальшивий буде,
Не умію. Не можу про інших. Просто.
Різні в кожної досвід і різні згуби.
[i]27.08.2021[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2021
Як зрадять — не втрать частину себе.
Борися і бийся. В стомі також.
За кожен ковток жаданий; помреш,
Як будеш шукати втечу, атож...
Борися, як серце схопить інфаркт
І тіло огорне біль, як вогонь.
Бо в тиші зниза електроудар.
Борися! Борись! Не здайся в полон!
Бо зрадники, знаєш, тáкож помруть
І світу лишать порожнє ніщо
Чи скорше у спадок — звичний нам бруд,
Яким харчувались свині хіба-що.
Борися й тоді, як гука алкоголь,
І ніби дарує щастя тобі.
Насправді, то зрадник з інших долонь
Підсунув отруту, щоб одурів.
Зненавидів світ й самотньо помер...
Друзяко, послухай, чарку відсунь,
На людство не варто злитись тепер,
Тим більше не всі із кров'ю, як в сук.
Ти просто борися — смійся з життя,
Добро не ховай від кожного так,
Не всі, що приходять — зносять сміття,
Насправді є люди вірні й не так.
А зрадник всього лиш досвід гіркий,
Навчишся із часом бачити все.
Бо поки зелений і молодий,
Як зрадять — то біль всю душу сосе.
[i]06.08.2021[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923673
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2021
Тобі купити завтра сигарети,
Які тобі я вигризу з війною?
Тобі налити чарку алкоголю?
Віддати тіло десь у туалеті?
Віддати душу, ставши на коліна
І взявши член пригірклий пососати?
Мій батьку рідний, серце все зажате!
Ніхто у світі нас не зрозуміє...
Твою залежність кляту із дитинства,
Моє сирітство в світі повнім люду
Отих, що кров'ю склеєні повсюду,
Бо навіть матір бігла з материнства.
Ніхто у світі нас не зрозуміє,
Насправді людям бáйдуже-байду́же!
Вони ідуть в будинок, ніби мусять
Спасти мене від тебе в уродини,
Та де були ці бовдури раніше?
Мовчали, кляп засунувши до рота?
То мо' насправді все отак простіше,
Для них важливі гроші — не свобода?...
Тобі купити завтра сигарети,
Опісля того, як "пограєшся" зі мною?
Й до біса людство з їхньою "журбою",
Я краще, батьку, знаюся в мінеті!...
З суспільством гірше, аніж із тобою.
[i]03.08.2021[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2021
Я лебедина пісня. Тихий супротив.
Ноти вогненні, павші на піаніно,
Грою п'янкою в такт написаним строфам!
Якось забутих серед рутини.
Ось оживаю в ритмі клавішних звуків
Збоку від тебе, барде. Ллюся рікою
І прориваю дамбу рабства під гуркіт
Потягів Пекла. Нумо до бою?
Чуєш, холодний подих віє од кирпи?
Як нависає духом, в біса негарна?
Нам залишилось мало, тільки устигни
В жанрі життя – авангарду!
Хутко концерт зіграти з піснею волі,
Що прогризає вуха дико й пекуче!
Тільки устигни, барде, схиблено грою
Гордо сказати людям сліпуче.
[i]19.08.2021[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2021
Я просто йшла кудись, забувши все.
В моїх очах – утома й пустота.
Як і в людей, що йшли, куди несе.
Куди життя накаже йти. Отак.
В моїх думках туман в ту мить осів,
Забула я про щастя і про сенс.
Та щось мене спинило, збило з ніг!
В кінці тунелю! Там співав hepcat!
Про щось важливе, а можливо – ні.
Його душа співала в мікрофон
Грайливі ноти, сенсом так складні.
Невже не марю я, і це не сон?...
Невже леліє вуха справжній джаз,
Який п'янить менé із перших нот?
На нього я дивлюсь – простий юнак,
Не з бідних все ж, але і не вельмож.
В його очах – фарбованих у мед –
Я бачу все: життя моє й його.
Як він живе, немов летить на смерть.
Тому й радіє все ж, бо Там – вогонь.
Й моє – пусте й забуте рік тому.
Живу ось так, немов ще є життя.
Хоча, по суті, вже живий я труп.
Іду, як всі кудись. Інакше як?
А він співа. Співа! Простий hepcat.
І я із ним тепер співаю теж.
Ось так й настав цей злам, момент,
Коли живу я і сміюсь. Й ти теж.
[i]12.08.2021[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2021
Живуть всередині нас міні-істоти.
Міста будують важкі неокласичні.
Й воюють хижо бува в нашому тілі.
Не знаю, може, таке правило люте
Життя матери¹, що світ, як по лекалу?
Подібні люд і мікроб, ніби з копірки?
Тому, відчувши себе вельми самотньо,
Бо в серці буде гірчить настроєм болю,
У тиші їх оживляй спогадом, мила!
Вони маленькі, смішні і непомітні.
Ще й поважають, бо ти – Всесвіт величний.
Така незрима для них, дивна і рідна.
З тобою раді любить затишну осінь
Й опале листя її, й вітер з дощами.
І знаєш, миле дівча, справді, чарівно,
Що ти і кожен із нас їм – піднебесна.
Тому благаю – не плач, рідна, не варто!
Вони з тобою завжди. Чуєш, маленька?
[i]17.08.2021[/i]
[i]¹Матера — матір, неологізм української блогерки Каті Бльостки
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2021
«Ти вільна, птахо, вибирати напрям»,
— чому слова ці в сутінковім місті
такі болючі простотою зваби?
такі пекельні і кусюче рідні?
Щодня питаюся в розумних цього,
от тільки знаючим байдуже навіть
питання чути з дурнуватих країв,
бо там не може існувати слово.
І ось, блукаючи, по місті в тиші
самотню птаху перестріну раптом,
немов із казки — золотаве свято!
чому вона так чарівливо дише?
Думки почувши, оченята птахи
раптово глянули з вогнем у душу,
такі суворі, взагалі неслушні!
і страх скував, і невдаванно взнаєш...
Що смерть — акторка, в незрівнянній вроді:
комусь звичайна з підземелля пані,
для мене — птаха, що співа незнане
приємним голосом в оцій пригоді!...
Та не сьогодні забере з собою!
«ти вільна, птахо, вибирати напрям,
якщо це місто не приносить радість!»
— вона кричала ці слова мольбою.
І я почула, я почула — справді!
життя мізерність в спорожнілім місті,
тому я завтра покидаю, звісно,
ці хворі стіни! і безмежно радо!
я вільна птаха вибирати долю
завжди приємну, щоб не бути злою.
[i]03.08.2021[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2021
І ніжний спомин серця оживився
В нестримнім танці тіла — тарантели,
Коли тебе відносить в зовсім інші
Світи буття — яскраві й небуденні.
Коли душа вогнями іржавіє,
Кричить до тебе екстраординарним
Неспинним рухом палкої стихії!
Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами!
Бо тут тебе почують навіть боги,
Суворі стержні правди на планеті.
Танцюй-співай у дивній насолоді,
Бо то є радість в ритмі тарантели!...
Твоє ж життя невічне, зголосися?
В мовчанні втопиш душу і печалі?
Чи може разом з нами наймиліше
Відкинеш маску сорому й кайдани?
[i]01.08.2021
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923369
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2021