| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Стає скитом душа.
Золотішою золота – мить.
Причаїлась Земля на краєчку космічного виру.
Ця планета жива.
І від нас їй так само болить, –
Невідомо ще хто тут на ній коронований вірус.
Їй болить від окопів
і всує розритих могил,
Від розхристаних ран і від сліз пломінкого бурштúну.
Завинили ми їй,
не вертаємо навіть борги,
Свою совість давно закопали далеко у глину.
Не навчили нічого ні Каїн,
ні праведний Ной,
Ні чорнобильські скити, ні мор, ні Содом і Гоморра.
Хтось на нас поглядає
крізь місячну лінзу давно
І укотре знімає з усіх без розбору корону.
© Михайло ЖАЙВОРОН
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2020
Тримаю дистанцію.
Зла не тримаю.
Усе, що було, залишається сном, –
І яблуня біла з едемського раю,
І сиві тумани, і дощ за вікном.
Мій світ, наче космос,
спресований в атом,
Де простір безмежний і часу нема.
Де зáново хочеться все розпочати,
І тишу відчути на колір і смак.
В магнітних полях
гравітацій любові
Тримає дистанцію совість моя
Від тих, хто нечистий на руку у слові,
Чи лізе у душу, неначе змія.
Тримаю дистанцію.
Зла не тримаю.
Із атома вродиться Всесвіт ізнов, –
І яблуня біла з едемського раю,
І сиві тумани, і дощ за вікном.
© Михайло ЖАЙВОРОН
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883024
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2020