Юрій Шибинський

РОЗБУДИ----О. ДУБОВСЬКИЙ

⠀
Розбуди  мене  від  цього  ось  кошмару,
Бо  десятий  місяць  сну  нема,
Сльози  душать,  груди  паляться  від  жару,
Від  безвиході  душа  -  німа.
⠀⠀
Силу  вірити  у  диво  загубила,
Їй  услід  надія  зникла  вмить,
Де  життєва  суть  ще  вчора  духмяніла,
Відтепер  лиш  пустота  чорнить.
⠀
Де  земля  вишневим  снігом  квітувала,            
В  попіл  нині  вкутана  вона.
Там  зерно  брехні  в  нас  рясно  засівала
Істини  російської  весна.
⠀
Я  відтоді,  ніби  свічка,  вигораю,    
В  озерця́х  зі  сліз  щодня  тону.
Висмикни  мене  з  кошмару  –  я  благаю,
Бо  десятий  місяць  –  не  до  сну!
⠀
Автор  Олександр  Дубовський  
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
Разбуди  меня  от  этого  кошмара  —  
Мне  десятый  месяц  не  до  сна:  
Слëзы  душат,  грудь  печёт  пожаром,  
И  от  безысходности  душа
Силу  верить  в  чудо  потеряла,  
Без  неё  надежда  умерла.  
Там,  где  жизнь  ещё  вчера  благоухала,  
Нынче  только  чёрная  дыра.  
Где  покой  и  мир  торжествовали,  
До  золы  сожжëная  земля  —
Здесь  свою  нужду  весна  справляла,  
Русской  справедливости  весна.
Я  овечек  по  ночам  считать  устала,  
Красной  сеткой  от  бессонницы  глаза...  
Разбуди  меня  от  этого  кошмара.  
Мне  десятый  месяц  не  до  сна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969286
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2022

3 0 3 ЗВІДКІЛЯ----------А. ХАЙТЛІНА

303  Звідкіля
⠀
Знов  не  йти  кудись  -  до  ладу,
Котрий  день  я  вже  без  саду,
Ще  й  купили  шоколаду,
Він  фігурний,  непростий.
Як  замерзла  -  в  куртці  стала,
Дама  раптом  підігнала,
(  Дама  -  "тьотя"  означало)
Підказала  -  тут  постій.
⠀
Окуляри  з  лиском  в  дами,
Скупчились  ми  з  рюкзачками,
Мій  ведмедик  поруч  з  нами,
Гра  в  міста  в  нас,  як  завжди.
Будеш  яблуко  -  можливо,
Є  квитки?  -  Це  ж  дійсне  диво,
"Звідкіля?"  -  летить  невпинно
Та  усталено  -  "куди?".
⠀
Йти  не  треба  -  тож  присяду,
Потім  ви  куди?  -  В  Канаду,
З  клену  там  сироп  до  ладу.
Смаком  як  солодкий  мед,
Стій  -  нікуди  більш  не  топай,
Хочеш  шоколадку?  То-то
Звідкіля  ви?  -  Мелітополь.
І  куди?  -  Поки  вперед.
⠀
Мовлять,  що  автобус  скоро,
Не  до  саду.  Скоро  школа.
Я  умію  по-англійськи:
"Хау  ду  ю"  -  тож  туди.
Там,  в  Канаді  скрізь  ллє  світло,
Там  Світлана  й  Тим  вже  звикло,
А  "звідкіль"  вже  якось  зникло.
Чути  тільки  лиш  "куди".
⠀
Їде-їде  наш  автобус,
Через  світ-зелений  глобус,
Липкуваті  руки  й  щоки.
Хау  ду  ю?
Вери  гуд.
Вслід  махає  тьотя-дама,
Сниться  дім.  І  сниться  Мама.
Шоколад  -  удома  по́ки,
Тут  такого  не  дадуть.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
⠀
303:  откуда
Никуда  идти  не  надо.  
Я  который  день  без  сада.  
Мне  купили  шоколада,  
Он  фигурный,  непростой.
Я  замёрзла,  куртку  дали.  
Подвели  к  какой-то  даме,  
(Дама  -  это  значит  "тётя")  
И  сказали  "тут  постой".  
Тётя  с  яркими  очками.  
Мы  стоим  тут  с  рюкзачками.  
У  меня  с  собой  медведик,  
Мы  играем  в  города.  
Будешь  яблоко?  Не  буду.  
Есть  билеты?  Это  чудо!  
Постоянное  откуда,  
Постоянное  куда.  
Никуда  идти  не  надо.  
Вы  куда  потом?  В  Канаду.  
Там  кленовые  сиропы
Сладкие  -  почти  как  мёд.  
Стой  и  никуда  не  топай.  
Хочешь  шоколадку?  То-то.  
Вы  откуда?  Мелитополь.  
И  куда?  Пока  вперёд.  
Говорят,  автобус  скоро.  
Сада  нет.  Мне  скоро  в  школу.  
Я  умею  по-английски.  
Типа  "Хау  ду  ю",  да?  
Там,  в  Канаде  много  света.  
Там  в  Канаде  Тим  и  Света.  
А  "откуда"  больше  нету.  
Остаётся  лишь  "куда".  
Едет-едет  наш  автобус  
Через  мир  -  зелёный  глобус.  
Руки  липкие  и  щёки.  
Хау  ду  ю?
Вери  гуд.  
Машет  вслед  мне  тётя-дама.  
Снится  дом.  И  снится  мама.  
Шоколад  остался  дома.
Здесь  такого  не  дадут.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969112
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2022

3 0 0 ЖАЛЬ----А. ХАЙТЛІНА

3  0  0⠀⠀Жаль
⠀
Тобі  їх  не  жалко?
Простих  глупаків  -  не  жалко?
Я  пам'ятаю  заві́ска  в  вікні  дрижала,
Було  нам  по  двадцять  дурникам  двом        
розкішним,
До  моря  йшли  ми  по  сходинках  вниз  близ  
кішки.
⠀
Йшла  гордо  вона,  вслід  -  ми  кроками  вкрай  
легки́ми,
Днини  довгенькі  були,  вечори  -  значними,
Примружилась:  "Правда,  наза́вжди  це?"  -
"Вір,  кохана!",
Була  жара.  Шуміла  Одеса  знана.
⠀
А  хвиля  в  піску  шипіла,  повзла,  зміїлась,
Оксана  пише:"  Батькам  додзвонилась",
Тобі  їх  не  жалко?
Все  заги́н  пророчиш  ?
Трамвай,  пам'ятаю,  повзе  в  саму  рань  на  
площу,
⠀
Скрипучий,  окастий,  в  рельси  дзинчав  
спросоння,
Трвамваю  услід  виповзала  теплінь  осоння.
Студенти  в  кепках  чесали  на  скрипках  чинно,
Гайда́  по  каву!  Замо́к  там?  Для  вас  відчиним!
⠀
Високий  за́мок,  вітри́  вверх  волосся  здіймуь,
У  Львові  є  волонтери?
Звичайно.  Стрінуть.
Тобі  їх  не  жалко?
Вони  ж  дурненькі  й  про́сті.
В  гостях  була?!  Пора  вже  -  ув  інші  гості.
⠀
Я  поруч  живу,  близ  зупинки  "Павлове  поле",
Звичайно  пішком.  Ось  тут  вчилась  я  у  школі.
А  тут  учу.  Тут  оселя  мами  й  тата,
В'яви,  що  колись,  то  моя  була  перша  парта.
⠀
Тепер  вчу  сама,  хто  б  знав  про  цю  чудасію,
З  цих  глупих  фізіономій  я  шаленію,
Зате,  не  сумно,  навіть  бува  і  смішно,
До  Женьки  б  на  ХТЗ,  -  там  бо  зати́шно.
⠀
Зустрітись  в  майбутнім  хо́чу  -  давай-но,  про́шу!
Ні,  жаль  бо  до  них  -  не  моє!
Їх  -  не  перено́шу!
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
300
Тебе  их  не  жалко?
Простых  дурачков  не  жалко?
Я  помню,  как  занавеска  в  окне  дрожала.
Нам  было  по  двадцать  -  два  дурака  
роскошных.
Мы  к  морю  шли,  по  лестнице  вниз,  за  кошкой,
Она  не  спешила,  и  мы  за  ней  не  спешили.
Дни  были  длинными,  а  вечера  большими.
Зажмурилась:  "Правда,  так  будет  всегда?"
"Надейся".
Была  жара.  Шумела  вокруг  Одесса.
Волна  на  песке  шипела,  ползла,  змеилась.
Оксана  пишет:  "Родителям  дозвонилась".
Тебе  их  не  жалко?
Чего  ты  им  гибель  прочишь?
Я  помню,  трамвай  выползает  с  утра  на  
площадь,
Скрипящий,  глазастый,  звякающий  спросонья.
Трамвай  выползает,  над  ним  выползает  
солнце.
Студенты  в  кепках  наяривают  на  скрипках.
Пойдём  за  кофе!  Закрыто?  Для  вас  -  открыто!
Высокий  замок  и  волосы  рвущий  ветер.
Во  Львове  есть  волонтёры?
Конечно.  Встретят.
Тебе  их  не  жалко?
Они  же  по  дури  просто.
Была  в  гостях?  Пора  и  в  другие  гости!
Я  рядом  живу,  остановка  "Павлово  поле".
Конечно,  пешком.  Вот  тут  я  училась  в  школе.
А  тут  учу.  Вот  тут  мои  мама  с  папой.
Прикинь,  я  когда-то  сидела  за  первой  партой.
А  нынче  сама  училка,  вот  это  номер,
Схожу  с  ума  от  глупых  физиономий.
Зато  заскучать,  как  правило,  не  дают  нам,
И  к  Женьке  на  ХТЗ,  там  у  них  уютно.
А  будущим  летом  тоже  тебя  увижу?
Нет,  я  не  умею  жалеть  их.
Я  ненавижу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969019
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2022

СЕРЕДЗИМ'Я-------О. КАБАНОВ

.⠀⠀⠀⠀⠀Середзим’я
⠀
Ти  середа  зими  моєї  –  Середзим’я:    
Ні  світла,  ні  тепла,  без  щогли  та  вітрил,
Що  вибухові  хвилі  геть  знесли  подвір'я  –
Не  віриться  тобі,  хоч  я  й  давав  посил,
⠀
Що  сунеться  війна,  коли  -  ні  сном,  ні  духом,
Без  сорому,  що  на  початку  всіх  основ,
Жили  ми  на  землі,  таскаючи  за  вухом
Із  янгола  перо.  Я  ж  довго  мовчки  йшов.
⠀
Втаїв,  що  взнав  кохання  лиш  наполовину
Та  вірю  в  суд  страшний  –  не  вірю  владі  я,
Що  я  молюсь,  коли  твою  цілую  спину:
Ти  -  мій  руко́пис,  друга  часточка  моя.
⠀
І  ми  одні  з  тобою  серед  ві́ршів  хору,
Зі  снігу  та  землі,  із  льоду  й  темних  віх,
Всередені  зими,  війни  і  точок  зору,
Де  для  страшно́го  суду  -  музика  та  сміх.
⠀
Автор  Alexandr  Kabanov
Переклад  Yurii  Shybynskyi

ОРИГІНАЛ

*  *  *  *
Среда  моей  зимы,  ты  –  средизимноморье:
без  света  и  тепла,  без  мачты  и  ветрил,
когда  взрывной  волной  разрушено  подворье  –
не  верится  тебе,  а  я  же  говорил.
О  том,  что  быть  войне,  когда  ни  сном,  ни  духом,
не  ведая  стыда,  в  начале  всех  начал,
мы  жили  на  земле,  храня  за  правым  ухом  –
из  ангела  перо,  как  долго  я  молчал.
О  том,  что  изучил  любовь  наполовину,
и  верю  в  страшный  суд,  и  ненавижу  власть,
о  том,  что  я  молюсь,  твою  целуя  спину:
ты  рукопись  моя,  моя  вторая  часть.
И  мы  с  тобой  одни  –  среди  стихотворений
из  снега  и  земли,  из  темноты  и  льда,
среди  большой  зимы,  войны  и  точек  зрений,
как  музыка  и  смех  для  страшного  суда.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2022

РОЗБУДИ------А. Дубовський

⠀                            Розбуди
⠀    
Розбуди  мене  від  цього  ось  кошмару,
Бо  десятий  місяць  сну  нема,
Сльози  душать,  груди  паляться  від  жару,
Від  безвиході  душа  -  німа.
⠀
Силу  вірити  в  чарівність  загубила,
Вслід  їй  і  надія  зникла  вмить,
Там,  де  яв  життєва  вчора  ще  пахтіла,
Відтепер  -  лише  діра  чорнить.      
⠀
Де  спокійний  мир,  щасливі  днини  знала,          
В  попіл  спалена  земля  сповна  -
Тут  нужду  свою  весна  справляла,  
Істини  російської  весна.
⠀
В  ніч  лічити  втомлена  овечок  хмару,
Сіть  в  очах  не  скриєш  кров'яну.
Розбуди  мене  від  цього  ось  кошмару,
Бо  десятий  місяць  не  до  сну...
⠀
Автор  Олександр  Дубовський
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
⠀
Разбуди  меня  от  этого  кошмара  —  
Мне  десятый  месяц  не  до  сна:  
Слëзы  душат,  грудь  печёт  пожаром,  
И  от  безысходности  душа
Силу  верить  в  чудо  потеряла,  
Без  неё  надежда  умерла.  
Там,  где  жизнь  ещё  вчера  благоухала,  
Нынче  только  чёрная  дыра.  
Где  покой  и  мир  торжествовали,  
До  золы  сожжëная  земля  —
Здесь  свою  нужду  весна  справляла,  
Русской  справедливости  весна.
Я  овечек  по  ночам  считать  устала,  
Красной  сеткой  от  бессонницы  глаза...  
Разбуди  меня  от  этого  кошмара.  
Мне  десятый  месяц  не  до  сна!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2022

ОРЛИНА ЕЛЕГІЯ---Борис Чичибабин 1992

Орлина  елегія
⠀
Чий  над  світом  жах  розкри́ливсь  тьмавий?
З  шалу,  чи  від  п'янки  ці  нахрапи?  -
Знов  орел  в  лет  пущений  двоглавий,
Кроводзьобий,  геть  кігтисті  лапи.
⠀
Перший  кумпол  пне  на  захід  очі,
Другий  витріщивсь  на  схід  багатий.
Вбивством  навчені  й  до  них  охочі,
Ба́ньки  про́їсно  шлях  бачать  клятий.
⠀
Тінь  його  країну  вщент  накрила.
Сто  полів  бентегу  колосили,
В  мене  ж  тільки  лиш  рогатка  -  ліра,
Дар  страждальницький  з  бігів  росії.
⠀
Оживили:  по́чет,  охорона,
Зло  здійняли  сморідно  й  цинічно,
Як  дракона  знана  постанова,
Кро́ві  що  жадав  людської  вічно.
⠀
Жде,  пильнує  -  хижа  параноя,
Мстить  і  горя  скільки  натворив,
Ми  ж  не  зна́йдемо  між  нас  героя,
На  такого  меч  щоб  заточив.
⠀
З  пекла  вихідець  де  не  сідає,
На  траві  скрізь  кров'яні  пір'їни,
Та  йому  одне  лиш  досаждає,
Що  -  не  покорити  України!
⠀
Він  закваску  вкрай  імперську  має,  -
В  жовтих  жорнах  жалю  не  прижитись,
Над  кавказьким  бе́зкраєм  кружляє
І  шукає  -  чим  би  поживитись.
⠀
Чує  кров,  брудні  його  повадки,
Втім,  шепчу  протест  я  зла  шматягам,
Цілюся  у  злодія  з  рогатки  -
Як  дано  лиш  бардам  і  хлоп'я́гам.
⠀
Автор  Борис  Чичибабин  1992
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ

Чьи  над  миром  крылья  распростерты?
То  ль  безумны,  то  ли  во  хмелю  вы  —
снова  пущен  в  лёт  орел  двумордый,
когтелапый  и  кровавоклювый.
И  одна  башка  его  на  запад,
на  восток  таращится  вторая,  —
он  убийством  выкормлен  и  занят,
зенки  вдаль  прожорливо  вперяя.
Тень  его  отечество  покрыла.
Сто  полей  тревогу  всколосили.
У  меня  ж  всего  рогатка  —  лира  —
дар  страдальный  беженской  России…
Оживлен  охраною  и  свитой,
взмыл  стервец,  зловонный  и  зловещий,
как  дракон  из  пьесы  знаменитой,
вечно  алча  крови  человечьей.
Ждет  и  бдит,  злопамятлив  и  хищен,
мстлив  и  жирен,  этакая  нечисть!
Мы  ж  героя  меж  себя  не  сыщем,
да  и  вряд  ли  на  такого  меч  есть.
Где  ни  сядет  выходец  из  ада,
там  все  травы  кровию  кропимы,
и  одна  у  несыти  досада  —
что  достать  не  может  Украины.
У  него  имперская  закваска,
в  желтых  жорнах  жалость  не  жилица,
он  кружит  над  бездной  закавказской,
жадно  зырит,  чем  бы  поживиться.
Чует  кровь,  черны  его  повадки…
Я  шепчу  меж  тем,  уж  это  слишком,
и  в  злодея  целюсь  из  рогатки,
как  дано  лишь  бардам  да  мальчишкам.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2022

2 9 6 САНКИ--А. ХАЙТЛІНА

2  9  6  ⠀  Санки́
⠀
Як  проснешся  в  саму  рань  -
Блискосніжні  явища!
⠀
(  В  діри  замість  вікон  глянь  -
Замість  грядок  -  ямища).
⠀
Вийми-но  санки́  з  речей,
З'їш  млинець  у  клопоті!
⠀
(  Димом  тягне  від  дверей
Ли́штва  вщент  у  копоті).
⠀
Там  -  на  гірці  друзі  ждуть,
Нам  раніш  би  встигнути!
⠀
(  Ні,  там  діткам  тіло  рвуть
Скельця:  гострі  й  зігнуті).
⠀
Одягаймося  тепліш,
Ми  зате́мна  ве́рнемось!
⠀
(Одягаймося  тепліш,
Ми  доконче  ве́рнемось.)
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
⠀
296:  санки
Просыпаешься  с  утра  -
Снег  лежит  сияющий!  
(Вместо  окон  там  дыра
Вместо  грядок  ямищи).  
Санки  доставай  скорей,
А  на  завтрак  -  блинчики!
(Дымом  тянет  от  дверей
В  копоти  наличники)
Там,  на  горке  ждут  друзья,
Нам  успеть  пораньше  бы!
(Нет,  малыш,  туда  нельзя,
Там  стекло,  поранишься).
Одевайся  потеплей,  
Мы  вернёмся  затемно!  
(Одевайся  потеплей.  
Вернёмся.  Обязательно.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968540
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2022

2 9 2 Дістало----------------------------------------А. Хайтліна

2  9  2  ⠀⠀  Дістало      
⠀
Боже,  як  же  сили  мало,
Як  же  все  мене  дістало,
Світу  бувшого  не  стало,  -
Цей  страшніш  -  з  усіх  боків.
І  при  цьому  світ  беззубо
Хоче  вафель,  каші  з  супом,
Хоче  мультик  (вельми  глупо).
Виростає  із  штанів.
⠀
Боже,  як  же  обісіло,
Тьма  холодну  днину  з'їла,
Посміхнулась,  роздобріла,
Мов,  несіть  ще  щось  в  мій  бік.
Як-раніш-життя    без  танків,
Набирається  з  останків,
Слів,  малюнків,  туфель,  капців.
Снігу,  гірок,  жару  щік.
⠀
Як  триматися  в  порядку,
Зошит  взяти  й  шоколадку,
Розплести  кудлату  прядку.
-  Мамо,  сіпаєш!
-  Прости.
Новорічне  чути  більше,  
Про  погоду  та  про  інше,
-  Ви,  вивозите?
-  Скоріше.
-  Мамо  смикаєш,  пусти!
⠀
Хто  розгорне  дикі  чащі,
Бути  ж  як  в  цім  єралаші?  -
Мир  беззубий  просить  каші,
Бо  на  пальчику  -  пузир.
Ніч  і  день  в  цю  хвильку  саму,
Новорічну  ждуть  програму,
Мир  беззубий  хоче  Маму,
Мама  сильно  хоче  Мир.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
⠀
292
Господи,  как  я  устала,
Как  же  всё  меня  достало.  
Мира  прежнего  не  стало,
Новый  страшен,  страшный  нов.
И  при  этом  мир  беззубый
Хочет  каши,  вафель,  супа,  
Хочет  мультик  (очень  глупо),  
Вырастает  из  штанов.  
Боже,  как  же  надоело.  
Тьма  холодный  день  доела,  
Улыбнулась,  раздобрела  -  
Мол,  несите  мне  ещё.  
Жизнь-как-раньше,  жизнь-без-танков,  
Собираешь  из  остатков  -  
Слов,  рисунков,  тапок  (тапков?),  
Снега,  горок,  красных  щёк.  
Как  держать  лицо  в  порядке,  
Покупать  еду,  тетрадки,  
Разбирать  расчёской  прядки?
-  Мама,  дёргаешь!  
-  Прости.  
Говорить  о  новом  годе,  
О  природе,  о  погоде.  
-  Вы  вывозите?  
-  Да  вроде.  
-  Мама,  дёргаешь,  пусти!  
Как  же  это,  как  же,  как  же,  
Что  же  дальше,  как  же  дальше?  
Мир  беззубый  просит  каши,
Палец  дверью  прищемил.  
Тьма  и  день  холодный  самый.  
Новогодняя  программа.  
Мир  беззубый  хочет  маму.
Мама  очень  хочет  мир!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2022

2 8 9 ПРИВІТ---Хайтліна

2  8  9    ⠀⠀Привіт
⠀
Ну,  привіт.  Ти,  майже  дорослим  став,
Надивився  на  світ  і  тьму,
Хочу  я,  щоб  відповідь  ти  надав,
На  питання  просте  -  чому?
⠀
Ну  навіщо,  дідько  тебе  бери,
Ти  ведеш  їх  у  ці  доми,
Порох  де  пашить  здолу  догори,
Де  -  умитий  поріг  слізьми.
⠀
Де  хвороби,  голод,  війна  та  смерть,
Де  потрібно,  щоб  пролунав
Перший  сміх  і  ринувся  в  коловерть,
Наче  сонце  полоскотав.  
⠀
Нащо  ти  ведеш  їх  в  цей  дивний  світ,
Застулила  який  пітьма,
Нащо  ти  ведеш  іх  в  цей  білий  сніг,
Під  який  вкрила  мир  зима?
⠀
В  цей  спекотний,  дикий,  тваринний  жар,
Де  вдиха́ти  пар  -  тяжко  й  мить,
Щоб  повітряку  кульку  дати  в  дар,
Прип'ясти́    на  тоненьку  нить.
⠀
-  Нащо  ти  приводиш  всіх  їх  в  цей  мир,
Нам  в  нїм  боязко,  хоч  таїсь?
-  Щоб  понюхати:  кмин,  чабрець,  імбир,
Дати  ймення  для  них  якісь.
⠀
Сповісти,  як  вітер  летить  в  лице,
Як  бурульку  злизати  вкрай,
Як  плетуться  руки  навкруг  в  кільце,  
Втім,  не  змовиш  це  зазвича́й.
⠀
Як  подмухати  на  кульбабчин  пух,
Як  коханим  знайти  прощень,
Кульку-дар  щоб  слати  до  неба  в  рух,
І  глядіти  услід  лишень.
⠀
Йди,  будь  ласка,  і  не  чіпай  сього,
В  світі  стільки  ж  сліз  в  журбі...
Колисаю  я  малюка  свого.
Я  на  все  відповів  тобі?
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
=======
ОРИГІНАЛ
289
Ну,  привет.  Ты  вроде  уже  подрос,  
Нагляделся  на  тьму  и  свет.  
У  меня  к  тебе  есть  один  вопрос,
Ты  найдёшь  на  него  ответ?  
Для  чего,  ну  чёрт  тебя  подери,
Ты  приводишь  их  в  этот  быт
Где  воняет  порохом  от  двери,  
Где  слезами  порог  умыт?
Где  болезни,  голод,  война  и  смерть,  
Где  несчастья  то  тут,  то  там.  
-  Для  того,  чтоб  услышать  их  первый  смех.
Словно  солнце  пощекотал.  
-  Для  чего  ты  приводишь  их  в  этот  свет,  
Заслонённый  тяжёлой  тьмой.  
Для  чего  ты  приводишь  их  в  этот  снег,  
Укрывающий  мир  зимой?
В  этот  летний  дикий  животный  жар,  
Где  ни  жить,  ни  дышать  нельзя?
-  Для  того,  чтоб  купить  им  воздушный  шар
И  на  ниточку  привязать.  
-  Для  чего  ты  приводишь  их  в  этот  мир,  
Нам  в  нём  страшно  -  и  это  нам!  
-  Рассказать  им,  как  пахнет  чабрец  и  тмин
И  назвать  их  по  именам.  
Рассказать,  как  ветер  летит  в  лицо,
Как  сосульку  зимой  лизать,
Как  сплетаются  руки  вокруг  кольцом,  
Впрочем,  это  не  рассказать,  
Как  на  одуванчик  легко  дышать,
Как  любимых  легко  простить.  
Для  того,  чтоб  купить  им  воздушный  шар.  
Зазеваться  и  отпустить.
Уходи,  пожалуйста,  не  мешай.  
Слишком  много  на  свете  слёз.  
Я  качаю  уснувшего  малыша.  
Я  ответил  на  твой  вопрос?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968335
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2022

2 8 6 ПІСЕНЬКА-------------А. ХАЙТЛІНА.

2  8  6  ⠀      Пісенька
⠀
Пісенька  лине  з  легкістю  -
Щоб  не  зійти  з  ума.
З  теплою  європейськістю  
Нудно  сльотавить  зима.
⠀
Їжа  в  сумки  набилася,
Ватяний  з  лиском  сніг,
Хворий  у  ві́кна  дивиться  -
Крихітний  чоловік.
⠀
Чом,  ти,  такий  нерадісний,
Може  візьми  пограй?
П'яту  добу  вже  градусник,
Сунеться  аж  на  край.
⠀
Пісня  проста  до  дивного,
Мед,  молоко  парне.
Татка  б  сюди  любимого,
Чи  з  далини  гайне?  .
⠀
Паличку  чар  так  хочеться,
Він  же  тоді  примчить?
В  кухні  рідня  шепочеться
...Згодом...
...Не  засмутіть.
⠀
В  горлі  -  мов  кіт  все  дряпає,
Сум  -  стільки  днів,  ночей,
Котика  б  м'яколапого,
Я  б  горнув  до  грудей.
⠀
Він  би  мене  і  вимурчив,
Злегшують  біль  коти.
Котик  в  дорозі  вискочив,
І  не  зиогли  знайти.
⠀
Пісенька  лине  стильненько,
Солодко  до  нуди,
Пий  молочко,  мій  синонько,
-  Мам,  є  коти  -  завжди?
⠀
Так,  А  іще  є  й  готика,
Пряники,  мармелад,
-  Мамо,  купи-но  котика,
Був  щоб  кіт-м'яколап.
⠀
Шепіт  дорослих  носиться:
"Марить  -  вкрай  тремтячи"
-  Мам,  мага  знати  хочеться,
Є  тут  вони?...Мовчи.
⠀
Пісня  -  почуй,  гучнішає,
Не  пропусти  дзвінок,
-  Мам,  а  мені  поліпшає?...
Жде  татуся  синок.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
286:  песенка
Это  такая  песенка,  
Чтоб  не  сойти  с  ума.  
Тёплая  европейская
Слякотная  зима.  
Сумки  едой  нагружены,  
Ватный  блестящий  снег.
Смотрит  в  окно  простуженный
Маленький  человек.  
Что  ты  такой  нерадостный,  
Может  быть,  поиграй?  
Пятые  сутки  градусник  
Шкалит  под  самый  край.  
Это  мотивчик  простенький,  
Сладкое  молоко,  
Папу  позвать  бы  в  гости  мне,  
Только  он  далеко.  
Палочку  бы  волшебную,  
Чтобы  он  смог  примчать.  
Взрослые  в  кухне  шепчутся:
..  позже..  
..не  огорчать.  
В  горле  -  как  кот  царапает,  
Скучно  весь  день  лежать.  
Котика  мягколапого
Мне  бы  к  груди  прижать.  
Он  бы  меня  и  вылечил  -  
Горло  бы  не  когтил.  
Котик  в  дороге  выскочил
И  не  смогли  найти.
Это  такая  песенка,
Сладко  до  тошноты.  
-  Хоть  молоко  допей,  сынок.  
-  Мама,  тут  есть  коты?  
Есть,  а  ещё  тут  готика,  
Пряники,  мармелад.  
Мама,  купи  мне  котика,
Котичек  мягколап.  
Взрослые  в  кухне  шепчутся:
"Бредит  и  весь  горит".  
-  Мама,  тут  есть  волшебники?  
Ладно,  не  говори.  
Выключи  эту  песенку,  
Не  пропусти  звонок.  
-  Мама,  мне  будет  весело?  
-  Он  позвонит,  сынок

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2022

2 8 5 ДЖЕЙН І МАЙЦІ-----А. ХАЙТЛІНА

2  8  5        
⠀
Давай  уявим  зимній  вечір,
Крихкі  таїнства,
Пухнасті  з  на́чосами  речі
Та  сніг  з  дитинства,
⠀
Відпросишся  до  двору  в  мами,  -
Зірок  там  розсип,
Додому  з’я́вишся  рум’я́ний,
І  чаю  просиш.
⠀
Зліта  з  картонки  позолота,
Цятки  манюні,
У  друга  в  сховищі  робота,
Вапно  скрізь  в  зумі,
⠀
В'явімо:  Рік  Новий  несеться,
Тьмяніє  рано,
-  Сьогодні  надтяжкий  везеться,
Каліцтво,  рани.
⠀
Купи́  картоплі  і  сосисок,
На  вечір  їсти,
-  Там  приймуть?  Вносять  хай  у  список,
Кажи  -  каліцтво.
⠀
В  дітей  цукерок,  наче  грязі
-  Заради  Бога,
-  Я  хлопці  без  зв'язку  наразі,
У  нас  тривога.
⠀
Яскраві  в'явимо  гірлянди.
-  В  Херсон  вгатили.
-  То  ж,  знов  не  миємся.  Ну  й  ладно.
-  У  нас  пустили.
⠀
Шум  стоголосий,  дивовижний.
Мости.  Дороги.
Давай  уявим  вечір  сніжний,
Відбій  тривоги.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Джейн  и  Майке
Давай  представим  зимний  вечер
Такой  чудесный.  
Пушистые  с  начёсом  вещи
И  снег  из  детства.
Отпросишься  во  двор  у  мамы,
Там  звёзды  -  россыпь
И  явишься  домой  румяный
И  чаю  просишь.
Картонка  с  тонкой  позолотой,
Слетают  блёстки.
Твой  друг  в  укрытии  с  работой,
Весь  зум  в  извёстке.
Представим  мир  предновогодний.  
Темнеет  рано.
-  Везу  тяжёлого  сегодня.  
Контужен,  раны.  
Купи  картошки  и  сосисок
На  поздний  ужин.  
-  Там  примут?  Пусть  добавят  в  список.  
Скажи  "контужен".  
-  Ох,  у  детей  конфет  как  грязи.  
-  Да  ради  бога.  
-  Ребят,  я  временно  без  связи.
У  нас  тревога.
Представим  яркие  гирлянды.
-  Сидим  в  подвале.
-  Опять  не  моемся.  Ну  ладно.
-  Нам  воду  дали.
Многоголосье.  Многосмешье.
Мосты.  Дороги.  
Давай  представим  вечер  снежный.
Отбой  тревоги.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2022

1 6 2 ПІСНІ---------А. ХАЙТЛІНА

1  6  2  ⠀⠀      Пісні
⠀
Ви,  знали,  вмерло  що  услід  Наталці?  
Тієї  -  із  аптеки  фармацевтки,
Що  з  пекінесом  часто  скрізь  гуляла
Та  булочки  на  всі  свята  пекла.
І  чоловік,  і  старший  син  зостався,
Та  вмерли  геть  усі  її  рецепти,
Бо  звісно  їх  вона  не  записала
Спочатку.  А  пізніше  не  змогла...
⠀
Від  неї  густо  поспіви  лунали,
Але  вони  з  Наталкою  скінчились.
Слова  лишились,  музика  ще  грала,
Та  сума  не  рівняється  часткам.
Її  там,  майже  першою  впізнали,  
На  вигляд  -  як  жива,  лише  втомилась.
Мов  іскорка  якась  в  цей  світ  вертала,
Та  не  вдалось  спасіння  лікарям.
⠀
Так  і  лежала  біля  каруселі,
Наталка-фармацевтка  у  руїні,
Близ  шиї  пекінес  з  вічми  сумними,  
Не  скімлив,  а  вдихав  лиш  тяжко  пил.
Син  з  чоловіком  сіли  невеселі  
Близ  голови  та  ніг.  Схрестились  тіні,
І  нібито  усілася  між  ними  
Наталчина  душа  цілком  без  сил.
⠀
Наталчин  гук:  "Сніданок  -  за  хвилину",
Наталчин  жах:  "Не  лізь  -  укусить!",
Наталчина  любов:  "Ех  ви,  вродливці,
Зістарюсь  -  з  вами  каші  не  зварю".
Для  батька  чай  та  динозаври  сину,
А  менший  за  кордоном  -  ще  не  в  курсі,
Не  хтів  сперш  їздити  по  "заграниці",
Та  бабця  всім  сказала:  "Вговорю".
⠀
Все  це  багато  коштує  мільйонів,
Сто  десять  тисяч  та  іще  проценти,
Великих  асигнацій  перевалка  -
Не  лікувати  рак,  чи  злет  на  Марс,
А  -  знищити  Наталці  квіт  півоній,
Спалити  всі  її  смачні  рецепти
Та  розірвати  світ  з  ім'ям  Наталка,
Планету  Іра,  Астероїд  Макс!
⠀
Щоб  син  і  чоловік  були  печальні,
Де  старший  син  із  гірки  покотився,
Де  пив  молодший  воду  із  калюжі,
Отой,  якого  бабця  увезла.  
Щоб  розстелився  ті́ней  хрест  безжально,
В  повітрі  смак  гіркий,  глухий  розлився,
Лишились:  музика,  слова  потужні,
Але  ж  пісні  Наталка  унесла...
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
Вы  знаете,  что  умерло  с  Наташей?
С  Наташей,  из  аптеки  фармацевткой,
Которая  гуляла  с  пекинесом
И  булочки  на  праздники  пекла?
Остался  муж  и  сын  остался  старший,
Но  умерли  Наташины  рецепты,
Она,  конечно,  их  не  записала
Сначала.  А  потом  уж  не  смогла.
Ещё  Наташа  очень  много  пела,
И  песни  тоже  умерли  с  Наташей.
Слова  остались,  музыка  осталась,
Но  сумма  не  тождествена  кускам.
Её  нашли  почти  что  самой  первой
На  вид  живой,  как  будто  бы  уставшей,
Как  будто  бы  она  почти  что  встала,
Но  не  смогла  подняться  из  песка.
Так  и  лежала  возле  карусели,
Наташа,  фармацевтка  из  аптеки,
А  пекинес  сидел  у  самой  шеи,
Но  не  скулил,  а  тяжело  дышал.
Сын  с  мужем  подошли  и  тоже  сели
У  головы  и  ног.  Скрестились  тени,
И  будто  бы  уселась  между  ними
Усталая  Наташина  душа.
Наташины  слова:  "Вам  что  на  завтрак?"
Наташин  страх:  "Не  лезь  туда,  укусит"
Наташина  любовь:  "Эх  вы,  красавцы,
Состарюсь,  с  вами  каши  не  сварить".
Для  мужа  чай,  для  сына  динозавры,
А  младший  далеко,  ещё  не  в  курсе,
Он  с  бабушками  в  первый  день  уехал,
Они  смогли  её  уговорить.
Всё  это  стоит  уйму  миллионов,
Сто  десять  тысяч  и  ещё  проценты
Ужасно  много  толстых  мягких  денег  -
Не  рак  лечить,  не  полететь  на  Марс,
А  погубить  Наташины  пионы,
Сжечь  вкусные  Наташины  рецепты,
Чтоб  разорвать  вселенную  Наташа,
Планету  Ира,  астероид  Макс.
Чтоб  муж  и  сын  сидели  на  площадке
Здесь  старший  сын  когда-то  падал  с  горки
Здесь  младший  сын  когда-то  пил  из  лужи,
Но  он  уехал,  бабушка  спасла.
Чтоб  крест  теней  ложился  беспощадно,
Чтоб  воздух  был  на  вкус  глухой  и  горький.
Слова  остались,  музыка  осталась,
А  песен  нет.  Наташа  унесла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2022

2 8 3 МИГДАЛЬ----------А. ХАЙТЛІНА

2  8  3  ⠀⠀            Мигдаль
⠀
З  дякою  вечору  хочу  жити  у  добрі,
І  відкривати  віконечки  в  календарі,  
В  дар  шоколадку  щоденно  у  грудневій  грі,
Лампочки  made  in  China  та  завитушки.
Хай  будуть:  ярмарки,  пряники  та  карусель,
Доня  зненацька  зросла  ще  на  один  щабель,
Тільки  ще  й  досі  любить  дитячі  марнушки.
⠀
Дзвін  бубенцевий,  далекий  собачий  лай,
З'їж  шоколадку  і  головне  побажай,  
-  Мамо,  до  нас  коли  -  Святий  Миколай?
-  Скоро,  малючко,  скоро,  вже  він  близенько.
-  Мам,  а  що  покладе  він  в  мій  чобіток?
Пряник,  горішок,  яблучний  пиріжок?
-  Ось  і  поглянем.  Спи,  засинай,  маленька.
⠀
Вистрибнеш  з  ліжка,  миттю  перевіряй,
Що  під  дверми  поклав  тобі  Миколай,
Кекси,  мигдаль  солодкий  скоріш  приймай,
-  Мамо,  тут  мокро,  він  що  тута  був  і  плакав?
Вийти  у  кухню  та  видихнути  жах,
З  дару  папером  пошурхати  в  руках.
-  Ні,  це  у  сніг  попала  пола  халата.
⠀
Дзвін  бубенців.
Сирен  і  світла  вир.
Жде  Миколая  кожен,  Святий  -  кумир.
-  Що  побажаєш?
-  Мандри  небесні  й  мир.
-  Що  побажаєш?
-  Мир!  А  убивцям  -  кулі.
-  Трохи  хоч  випєш?
-  Не  можна  мені  -  кормлю.
-  З'ж  шоколадку  тоді.  А  собі  наллю.
Можеш  поплакати.  Дітки́  вже  поснулі.
⠀
Хочеться  миру  в  кожному  домі,  сну    
Без  валідолу  повністю  -  будь-кому,
Очі  розплющити  важко  -  лиш  тому,
Що  загостились  ніччю  -  з  вина  веселі,
Як  наступа  життя,  бубенці  дзвенять,
Смерть  наступа  -    новини  страшні  бурчать.
Знову  мигдаль  гіркий,  сирен  каруселі...
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
Alja  Khajtlina
1  д.    ·  
283
Хочется  жить,  за  вечер  благодаря,
И  открывать  окошки  календаря,
По  шоколадке  на  каждый  день  декабря,  
Лампочки  made  in  China  и  завитушки.  
Хочется  рынки-пряники-карусель
Дочка  внезапно  выросла,  но  по  сей
День  любит  все  эти  детские  развлекушки.
Звон  бубенцов,  далёкий  собачий  лай.  
Съешь  шоколадку  и  главное  пожелай.  
-    Мама,  когда  придёт  Святой  Николай?  
-    Скоро,  малышка,  скоро.  Ещё  немножко.  
-    Мам,  а  что  он  положит  в  мой  сапожок?  
Пряник,  орешек,  яблочный  пирожок?  
-  Вот  и  посмотрим.  Спи,  дорогая  крошка.  
Выпрыгнешь  из  кровати  -  беги,  проверь,  
Что  Николай  тебе  положил  под  дверь.  
Сладкий  миндаль  и  булочку,  даже  две.  
-  Мама,  здесь  мокро,  он  что,  приходил  и  плакал?  
Выйти  на  кухню,  страшное  продышать
После  бумагой  подарочной  пошуршать.  
-  Нет,  это  в  снег  попала  пола  халата.  
Звон  бубенцов.
Сирена  и  всполох  фар.  
Ждёт  Николая  каждый  -  и  млад,  и  стар.  
-  Что  пожелаешь?
-  Мир  и  воздушный  шар.  
 Что  пожелаешь?
-  Мир.  А  убийцам  -  пули.  
-  Выпьешь  немного?  
-  Да  нет,  мне  нельзя,  кормлю.  
-  Съешь  шоколадку  тогда.  А  себе  налью.  
Можешь  поплакать.  Дети  уже  уснули.  
Хочется  мира  в  каждый  уснувший  дом.  
Хочется  жить,  не  хватаясь  за  валидол.  
И  потому  глаза  открывать  с  трудом,  
Что  засиделись  ночью  -  вино,  веселье.  
Жизнь  наступает,  бубенчиком  грохоча.  
Смерть  наступает,  новости  бормоча.
Горький  миндаль,  сирены  и  карусели.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2022

2 5 9 ЛИСТ-------------------------А. ХАЙТЛІНА

2  5  9  ⠀⠀Лист
⠀
-  Золотенька  моя  (пише  він).
Цей  лист  скоріше  за  все  не  дійде  з  війни,
Ніхто  уже  й  не  напише  лист  паперовий.
Я  -  старше  всіх,  командир  мені  гож  в  сини,
В'явити  ж  тяжко:  я  лисий,  старий  військовий?
⠀
-  Золотенька  моя  (пише  він).
Пишу  врізно́біч,  бо  світло  денне  зника,
Темніє  рано  -  не  в  піздні  часи  надворі,
Змокрів  папір,  наскрі́зь  олівець  протика,
Ці  дірочки́  -  ніби  зорі.  Ти  ж  любиш  зорі.
-  Золотенька  моя  (пише  він).
Мої  всі  літери  неупинно  спішать,
У  лист  крізь  лінію  вогневу  потрапляють,
Міцні  стараються,  немічні  мерехтять,
Чомусь  уро́зкид  на  бокову  прилягають.
⠀
Давай-но  в'я́вимо  гірший  ро́зклад  для  них:
В  якім  не  вийде  до  тебе  раптом  продертись,
Вклонитись  щоб  до  колін  нарешті  твоїх,
Їм  доведеться:  всім  здатись  і  попритертись.
⠀
І  ось  вони  проїжджають  крізь  чорний  край,
Чоловіки  йдуть  крізь  фільтр  (то  в  пеклі  умова)
Неждані  помічники  саджають  в  трамвай,
На  електричку  пізніш,  скажімо,  до  Пскова,
⠀
Вдається  в  дурнях  лишити  всіх  на  постах,
Зіграти  у  підкидного:  боязкість,  жах  зімітува́ти,
Стоять  вони  на  кордоні  десь  в  Бурачках,
Їм  кажуть  -  ваші  перепустки  не  такі  -  тож  повертати.
(  Папери  всі  інвалідські  правлять  розкриті
показати).
⠀
Нарешті,  вдруге  вдається  якось  пройти,
Пройшли  не  всі,  а  лиш  яскравіші  обранці,
Купують  чай,  відсвятковують  пів  путі,
На  якійсь  полупарковці,  полустоянці.
⠀
Спати  хочеться  вкрай.  Поболює  голова.
Букви  мої  нетутешнє  повітря  вдихають
Вони  перезібрались  в  інакші  слова,
Та  зорі  ті  ж  самі.  Любиш  як  зорі  сяють.
⠀
Певно  не  дійде  цей  лист  з  душі  вояка,
Лише  пара  букв.  Статись  може,  що  навіть  слово.
Зна́йде  точно  воно  тебе.  Авже́ж  відшука.
Якщо  знов  раптом  загубить,  відшукає  знову.
⠀
-  Золотенька  моя,
Тут  і  осінь  цілком  як  ти:
Прозора,  горобинна,  золотом  сяє.
Він  пише  скоро  -  до  тьми  мости  навести.
"Наснись  мені"  -  він  ставить  крапку  над  і,
І  аркуш  рве.
Він  пише.
Вона  читає...
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
259
-  Золотенькая  моя
(пишет  он)
Это  письмо  скорее  всего  не  дойдёт,
Никто  уже  и  не  пишет  бумажных  писем.
Я  старше  всех,  командир  за  сына  сойдёт.
Слабо  представить  меня  пожилым  и  лысым?

-  Золотенькая  моя  (пишет  он)
Почти  темно,  я  пишу  тебе  вкривь  и  вкось.
Темнеет  рано,  а  так-то  ещё  не  поздно.
Бумага  влажная,  карандаш  протыкает  её  насквозь.
Дырочки  будто  звёзды.  Ты  любишь  звёзды.
Золотенькая  моя  (пишет  он)
Мои  буквы  идут,  спешат.
Пробираются  сквозь  линию  огневую.
Сильные  буквы  стараются,
Слабые  мельтешат
Ложатся  на  боковую.
Давай  представим  худший  сценарий:  им
Никак  не  удаётся  к  тебе  продраться.
Чтобы  упасть  наконец  к  коленям  твоим
Им  приходится  сдаться.
И  вот  они  проезжают  сквозь  чёрный  край,
Проходят  фильтрацию  (в  аду  так  принято  для  мужского),
Неожиданные  помощники  сажают  их  на  трамвай,
Потом  на  электричку,  скажем,  до  Пскова.
Им  удаётся  оставить  всех  в  дурачках,
Сыграть  в  подкидного,  сымитировать  страх  и  робость.
Они  стоят  на  границе  в  каких-нибудь  Бурачках,
Их  разворачивают.
(Посмотрите,  какие  кривые.  У  вас  есть  инвалидный  пропуск?)
Наконец  со  второго  раза  им  удаётся  пройти
Не  всем,  конечно,  самым  ровным  и  ярким.
Покупают  чай  и  празднуют  полпути
На  какой-то  полупарковке,  полустоянке.
Очень  хочется  спать.  Слегка  болит  голова.
Буквы  мои  вдыхают  нездешний  воздух.
Они  пересобрались  в  другие  слова
Но  звёзды  остались  те  же.  Ты  любишь  звёзды.
Наконец  автобус  привозит  их  в  Шегини.
Осталась  пара  шагов  ещё  до  границы.
Привет,  говорят  они.
Привет,  говорят  они.
Мы  так  долго  шли  к  тебе
Мы  привыкли  сниться.
Золотенькая  моя  (пишет  он)
Это  письмо  скорее  всего  не  дойдёт.
Дойдёт  пара  букв.  Или  может  быть  даже  слово.
Слово  точно  тебя  найдёт.  Я  верю,  найдёт,
А  если  вновь  потеряет,  отыщет  снова.
Золотенькая  моя.
Тут  и  осень  совсем  как  ты  -
Прозрачная,  рябинная,  золотая.
Он  пишет  быстро  -  успеть  бы  до  темноты.
"Наснись  мені"  -  он  ставит  точку  над  і
И  рвёт  листок.
Он  пишет.
Она  читает.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2022

2 8 0 ЗНОВУ----------------А. ХАЙТЛІНА

2  8  0⠀⠀⠀⠀Знову
⠀
Знову  оце  -  холоди  та  негода,  кочівники.  
Теплі  життя  -  неоцінними  є,  чи  нікчемними.
Нашу  епоху  в  майбутнім  опишуть  посібники,
Будуть  якщо  лиш  підручники  ще  невід'ємними.
⠀
Будуть  окремо  уроки  з  основами  опору.  
Стійкості,  мужності,  -  тож  на  заняття  не  спізнюйся,
Всі  кров'ю  зроблені  мітки  затям  з  того  простору.
-  Як  відчайдушність  означити?
-    Зміст  передивлюйся.
⠀
Список  імен:  від  малят  до  старих  -  під  лінієчку.
Хто  дочитав,  свій  параграф,  завдання  дісталися:
Кинути  в  річку  -  красиву,  блискучу  копієчку,
Щоб  повернутися.  Всі  щоб  кудись  поверталися.
⠀
Вийти  на  вулицю.  Носом  в  кульбабці  скупатися,
Врешті  стрибнути  в  басейн,  від  душі  в  нім  наплаватись,
В  інший  район  на  трамвайчику  давнім  змотатися,
Жити  лиш  так  щоб  жилки́  всі  дзвеніли  та  плавились.
⠀
Бачиш,  хіхікають  підлітки  групками  радісно,
Бачиш,  старушки  милуються  тихо  загравою,  Знати  -  яке  ж  все  навколо  ламуче  безжалісно,
Вивчиш  урок  цей  -  наступний  бери,  -  буде  вправою.
⠀
Мужність  -  ділитися.  Одягом,  думкою,  свіченням,
З  донця  черпати  й  зі  слабішими  чесно  ділитися,
Наша  епоха  в  підручниках  буде  помічена,
Тільки  якщо  взагалі  зможе  щось  залишитися
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi  
⠀
Это  опять  -  холода,  непогода,  кочевники.  
Тёплые  жизни  -  бесценные  или  никчемные.  
Наша  эпоха  когда-нибудь  будет  в  учебниках
Если  тогда  ещё  в  принципе  будут  учебники.  
Будут  отдельным  предметом  азы  немолчания,  
Правила  стойкости,  выводы  сопротивления
Каплями  крови  написанные  примечания,  
-  Как  сформулировать  храбрость?  
-  Смотри  оглавление.  
Список  имён:  от  младенцев  до  стареньких  дедушек.  
Кто  дочитал  свой  параграф,  спишите  задание:
Бросить  в  красивую  реку  блестящую  денежку,  
Чтобы  вернуться.  Чтоб  все  возвращались  когда-нибудь.  
Выйти  на  улицу.  Нос  искупать  в  одуванчике.  
Прыгнуть  в  бассейн  -  от  души  наконец-то  наплаваться.  
Съездить  в  соседний  район  на  знакомом  трамвайчике.  
Жить  -  так  чтоб  каждая  жилка  звенела  и  плавилась.  
Видишь,  подростки  стоят  и  хихикают  группками,  
Видишь,  старушки  закат  наблюдают  алеющий.  
Помнить  о  том,  до  чего  всё  мучительно  хрупкое.  
Выучишь  этот  урок  -  можно  браться  за  следующий.  
Храбрость  -  делиться.  Одеждой,  словами,  свечением.  
Черпать  со  дна  и  другим,  кто  слабее,  раздаривать.  
Наша  эпоха  когда-нибудь  будет  в  учебниках.  
Если  когда-нибудь  в  принципе  будет  когда-нибудь.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2022

САД---------------О. КАБАНОВ

Підходить  час  напитих  вишень,
Духмяних  персиків,  жари:
Мій  друже,  врубуй-но  кондишн,
З  новими  правилами  гри.
⠀⠀
А  ліпше  -  вийти  в  сад  без  краю,
Що  застегнувся  до  зорі,
Нема  де  смерті  та  вайфаю,  -
Зляглись  щоб  люди  надворі.
⠀⠀
І  як  би  не  кипіло  в  серці,
Ти  рідна,  миті  не  лічи.
Хай  в  наші  броніки  і  берці,
Не  за  уставом,  ллє  спочин...
⠀⠀
Щоб  нам  чудовим  і  брутальним,
Рій  мурашні  не  заважав,
І  твій  мішок,  який  був  спальним,
Безсонним  від  кохання  став.
⠀⠀
Чудесний  сад  розбив  Всевишній,
Та  зе́млі  в  нім  значні  були:
Великі  персики  та  вишні,
Крізь  нас  навічно  проросли:
⠀⠀⠀
Пройшли  з  осколками  гомілку,
Минули  кулі  в  животі,
У  незнайомого  присілку,
На  безіменній  висоті.
⠀⠀⠀
Автор  Alexandr  Kabanov
Переклад    Yurii  Shybynskyi


*  *  *
Приходит  время  пьяных  вишен,
душистых  персиков,  жары:
пора,  мой  друг,  врубить  кондишн  —
по  новым  правилам  игры.
А  лучше  —  выйти  в  сад  без  края,
застёгнутый  на  всю  звезду,
где  нет  —  ни  смерти,  ни  вай-фая,
чтоб  люди  трахались  в  саду.
Пусть  нам  —  прекрасным  и  брутальным
не  помешают  муравьи,
и  твой  мешок,  побывший  спальным  —
бессонным  станет  от  любви.
И  как  ни  тяжело  на  сердце  —
родная,  не  считай  минут,
пусть  наши  броники  и  берцы
не  по  уставу  отдохнут.
Чудесный  сад  разбил  всевышний,
да  слишком  много  в  нём  земли:
большие  персики  и  вишни  —
сквозь  нас  навечно  проросли.
Корнями  не  задев  осколка,
не  тронув  пулю  в  животе,
у  незнакомого  посёлка,
на  безымянной  высоте.
29.06.–  03.07.  2022.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2022

САД-----------------------------------О. КАБАНОВ

Підходить  час  напитих  вишень,
Духмяних  персиків,  жари:
Мій  друже,  врубуй-но  кондишн,
З  новими  правилами  гри.
⠀⠀
А  ліпше  -  вийти  в  сад  без  краю,
Що  застегнувся  до  зорі,
Нема  де  смерті  та  вайфаю,  -
Зляглись  щоб  люди  надворі.
⠀⠀
І  як  би  не  кипіло  в  серці,
Ти  рідна,  миті  не  лічи.
Хай  в  наші  броніки  і  берці,
Не  за  уставом,  ллє  спочин...
⠀⠀
Щоб  нам  чудовим  і  брутальним,
Рій  мурашні  не  заважав,
І  твій  мішок,  який  був  спальним,
Безсонним  від  кохання  став.
⠀⠀
Чудесний  сад  розбив  Всевишній,
Та  зе́млі  в  нім  значні  були:
Великі  персики  та  вишні,
Крізь  нас  навічно  проросли:
⠀⠀⠀
Пройшли  з  осколками  гомілку,
Минули  кулі  в  животі,
У  незнайомого  присілку,
На  безіменній  висоті.
⠀⠀⠀
Автор  Alexandr  Kabanov
Переклад    Yurii  Shybynskyi


*  *  *
Приходит  время  пьяных  вишен,
душистых  персиков,  жары:
пора,  мой  друг,  врубить  кондишн  —
по  новым  правилам  игры.
А  лучше  —  выйти  в  сад  без  края,
застёгнутый  на  всю  звезду,
где  нет  —  ни  смерти,  ни  вай-фая,
чтоб  люди  трахались  в  саду.
Пусть  нам  —  прекрасным  и  брутальным
не  помешают  муравьи,
и  твой  мешок,  побывший  спальным  —
бессонным  станет  от  любви.
И  как  ни  тяжело  на  сердце  —
родная,  не  считай  минут,
пусть  наши  броники  и  берцы
не  по  уставу  отдохнут.
Чудесный  сад  разбил  всевышний,
да  слишком  много  в  нём  земли:
большие  персики  и  вишни  —
сквозь  нас  навечно  проросли.
Корнями  не  задев  осколка,
не  тронув  пулю  в  животе,
у  незнакомого  посёлка,
на  безымянной  высоте.
29.06.–  03.07.  2022.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967007
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2022

2 7 3 ДАЛЕКО----------------------А. ХАЙТЛІНА

2  7  3  ⠀⠀Далеко
⠀
Непоказна  поетка  Аля  Ха,
Зі  мною  якось  в  барі  кавувала,
Спитав  -  ну,  справді,  думка  не  спадала?  -
Що  дійсність  наша  -  не  така  й  лиха.
Складніш  був  час  -  хлебнули  всі  сповна́,
А  Аля  Ха  відповіла
-  Війна.
⠀
-  Ну  так,  війна,  та  ми  з  тобою  ж  тут,
Де  теж  була  війна  й  бої  закляті,
Твої  клопи  веселенькі  ростуть,
Мої  клопи  -  жахливо  бородаті.
Один  шле  фотки  жінки
-  Глянь,  -  вона.
Та  Аля  Ха  відповіла
-  Війна.
⠀
-  Війна,  війна.  Торочиш  без  кінця,
Ну  так,  війна,  та  ми  ж  не  винуваті,
Сидим  удвох:  красиві  два  лиця,
Ледь-ледь  старі  та  трохи  товстуваті,
Нудною  стала  ти,  немов  сухар.
Війна,  війна.  -  Токуєш,  як  глухар.
⠀
Війна,  війна.  А  ти  ж  сама  яка?
Не  будь  ханжею,  в  тебе  більш  пів  року:
Не  те,  щоб  -  зітхи  та  печаль  людська,
Своє  життя,  харчі  та  все  -  нівроку.
Ти  тут  не  на  передовій,  цілком,
І  Аля  враз  відповіла  кивком.
⠀
Сказала  раптом  -  Начебто  слова,
В  ній  довго  же́вріли,  а  потім  стухли.
-  Ти  прав,  мій  друже,  я  ось  не  права,
Я  тут  -  не  там.  Я  зранку  знов  на  кухні
Та  ріжу  хліб.  І  що  ж  за  маячня,  -
Тут  -  хліб,  а  десь  -  від  дому  порожня.
⠀
Сварю  доньку.  -  Хтось  донь  шука  щодня,
Збираюсь  у  відпустку,  дні  мигочуть,
Що  взяти?  -  Іграшкове  звіреня,
Шкарпетки,  пелюшки,  -  що  дітки  схочуть.
На  пару  днів  валіза  -  до  пуття,
А  в  когось  лиш  рюкзак  -  на  все  життя.
⠀
Не  в  когось!  -  Ось  вони  стоять  навкруг,
Поглянь  на  рідних:  Жеку,  Ваню,  Діну,
З  ким  ладно  жив  не  розплітавши  рук,
Грав  у  контакт  і  наминав  ожину.
Ув  укритях  сидять  дітки́  й  мами́.
Світ  вчора  стух.  Сьогодні  ждуть  з  семи.
⠀
Я  ріжу  хліб.  А  там  іде  війна.
Я  сплю  в  теплі.  А  там  іде  війна.
Я  тут  пишу.  А  там  іде  війна.
Я  дихаю.  А  там  іде  війна.
⠀
Пора  небажана  іде  страшна,  -
Таке  життя  собі  я  не  хотіла,
Я  стала  глухарем  -  війна,  війна...
Токую  справді  бе́зтямки  й  без  діла,
Ти  прав,  мій  друже,  знай  піду  я  з  тим,
Щоб  в  пеклі  не  тримати  у  своїм.
⠀
Життєвий  залік  не  здала  й  зітха,
Що  перездасть  його,  те  -  безумовне,
Промовила  поетка  Аля  Ха,
Не  пломінка,  одначе  й  невгамовна.
Не  до  ладу  постійно  щось  несла,
Своє  втаїла  пекло  і  пішла.
⠀
Я  ж  -  тут,  з  війною  йде  хай  -  все-одно,
Візьму  глінтвейн,  ізюму  та  кориці.
Ковтнув,  а  благородне  те  вино,
На  смак  -  мов  кров,  не  міг  не  подавитись.
Я  виплюнув  ту  суміш  із  отрут,
Вона  ж  пішла,
А  пекло  -  палить  тут.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ.
273:  далеко
С  неяркой  поэтессой  Алей  Ха.
Мы  как-то  в  баре  вечером  сидели.
И  я  сказал:
-  Послушай,  в  самом  деле,
Ведь  наша  жизнь  не  так  уж  и  плоха.
Бывали  и  похуже  времена.
А  Аля  Ха.  ответила
-  Война.
-  Ну  да,  война.  Но  мы  с  тобою  тут,
И  здесь  война  была  давно  когда-то.
Твои  клопы  весёлые  растут.
Мои  клопы  ужасно  бородаты,
Один  мне  фото  шлёт:
-  Смотри,  жена.
Но  Аля  Ха.  ответила
-  Война.
-  Война,  война.  Заладила  своё.
Ну  да,  война,  но  мы  не  виноваты.
Сидим  с  тобой  красивые  вдвоём,
Чуть-чуть  стары,  немного  толстоваты,
Ну  что  ты  стала  скучной,  как  сухарь.
Война,  война.  Токуешь,  как  глухарь
Война,  война.  Сама-то  хороша,
Не  будь  ханжой.  Ты  больше,  чем  полгода
Не  то  чтобы  страдаешь  не  дыша.
Живёшь,  жуешь,  глядишь,  как  там  погода,
Ты  в  целом  здесь,  не  на  передовой
И  Аля  покачала  головой.
И  вдруг  сказала,  будто  бы  слова
В  ней  долго  тлели,  а  потом  потухли.
-  Ты  прав  мой  друг.  А  я  вот  не  права.
Я  здесь,  не  там.  Стою  с  утра  на  кухне
И  режу  хлеб.  И  думаю,  ну  бред.
Я  режу  хлеб.
А  где-то  дома  нет.
Ору  на  дочь.  А  где-то  дочерей
По  чатам  ищут.
Собираюсь  в  отпуск.
Что  нужно  взять?  Игрушечных  зверей,
Носки,  пелёнки.  Что  захочет  отпрыск.
На  пару  дней  -  огромный  чемодан.
А  у  кого-то  столько  -  навсегда.
Не  у  кого-то!  Вот  они,  вокруг.
Твои  родные,  Женька,  Алик,  Вика
Все  те,  с  кем  жил,  не  расплетая  рук,
Играл  в  контакт  и  лопал  ежевику,
Они  сидят  в  укрытиях  с  детьми.
Вчера  полдня.  Сегодня  свет  с  семи.
Я  режу  хлеб.  А  там  идёт  война.
Я  сплю  в  тепле.  А  там  идёт  война.
Я  здесь  пишу.  А  там  идёт  война.
Я  здесь  дышу.  А  там  идёт  война.
Я  не  хотела  в  эти  времена,
Я  не  хотела  жизнь  свою  такую.
Я  стала  глухарём  -  война,  война
Действительно,  бессмысленно  токую.
Ты  прав,  мой  друг.  Пожалуй,  я  пойду,
Чтоб  не  держать  тебя  в  своём  аду.
Я  не  сдала  зачёт,  где  жизнь  легка.
Я  пересдам  потом.  Поставь  неявку.
Сказала  поэтесса  Аля  Ха.
Неяркая.  Всегда  была  неяркой
И  вечно  говорила  невпопад.
Она  ушла  и  унесла  свой  ад.
А  я  остался  -  пусть  идёт  с  войной,
Возьму  глинтвейн  с  изюмом  и  корицей.
Глотнул,  а  благородное  вино
На  вкус,  как  кровь  -  не  смог  не  подавиться.
Я  выплюнул  отравленную  взвесь.
Она  ушла.
А  ад  остался  здесь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966807
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2022

2 7 6 НЕ ЗАБУВАТИ--------------------А ХАЙТЛІНА

2  7  6  ⠀  Не  забувати
⠀
Поглянь,  як  поклали  квіти,  що  уморились,
Як  вити  ж  кортить,  про  се́бе  вірші  читай.
В  дитячих  долоньках  лінії  закінчились,
Бо  їх  перетнути  ніжні  -  пусте  украй!
⠀
Гілоньки  сніжні,  біленька,  пухка  подушка,
Інеєм  вії  мороз  йому  посріблив,
Хлопчик  родивсь,  мов  долонька,  -  мамусін  душка,
Крихти  життя  позникали  за  пару  днів.
⠀
Холодно,  дуже  холодно,  надто  пізно,
Мов  янголя,  посміхається  й  спить...  В  нім  тепло...
Сум  з  причитанням,  а  Ма́мочка  мерзне  слізно,
Кофта  намокла  наскрі́зь.  Молоко  прийшло...
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
Alja  Khajtlina
276:  не  забывать
Гляди,  как  цветы  усталые  положили,
Хочется  выть,  читай  про  себя  стихи.
На  детских  ладошках  тонкие  линии  жизни,
Их  перерезать  -  сущие  пустяки.
Снежные  веточки,  беленькая  подушка,
Иней,  ресницы  стали  ещё  длинней.
Мальчик  родился  крошечный,  как  ладошка,
Жизнь  родилась  на  короткую  пару  дней.
Холодно,  слишком  холодно,  слишком  поздно.
Словно  бы  спит,  улыбается  так  светло.
Все  утирают  слёзы,  а  мама  мёрзнет.
Кофта  промокла  насквозь.  Молоко  пришло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2022

2 7 4 СВІТЛО-------------------------------А. ХАЙТЛІНА

2  7  4  ⠀  Світло
⠀
Як  би  не  біснувався  негідник,
Світ  існує  йому,  знай,  назло,
Хто  сказав,  що  країна  застигне?
Візьмеш  карту  –  в  долонях  тепло́.
⠀
В  люд  не  влу́чили  –  ладно  для  нас,
Це  є  Спарта  –  прийди  і  візьми.
В  огоньках  новорічних  прикрас,
Пишуть  прописи  з  ді́тьми  мами́.
⠀
Маки  в  зошитах  –  точно  у  сквері,
–  Їсти  хочу!
–  Закі́нчиш  –  гайда.
Олівець  пише  знов  на  папері:
"Мама",  "Світло",  "Незламність","Біда".
⠀
Ці:  сталевість,  відвага,  утома,
Чим  болючіш  щодня,  тим  сильніш.
–  Мам,  а  свічі  в  нас  є  ще  удома?
Треба  ті́ней  театр  нам  скоріш.
⠀
Хоч  без  чаю,  цукерки  ж  не  зникли,
–  "В  мене  ти  бойвий,  –  скрасив  тьму".
Хто  сказав  –  "Україна  без  світла"?
Україна  –  синонім  йому.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
274
Как  бы  ни  бесновался  мерзавец,
Мир  ему  существует  назло.
Кто  сказал,  что  страна  замерзает?
Тронешь  карту  -  ладони  тепло.
Не  попали  по  людям  -  и  ладно.
Это  Спарта  -  приди  и  возьми.
В  огоньках  новогодней  гирлянды
Мама  прописи  пишет  с  детьми.
На  тетрадке  весёлые  маки.
-  Есть  хочу!
-  Вот  закончишь,  тогда.
И  ведёт  карандаш  по  бумаге.
"Мама",  "Світло",  "Незламність",  "Біда".
Это  мужество,  сталь  и  усталость.
Чем  больней  с  каждым  днём,  тем  сильней.
-  Мам,  у  нас  ещё  свечки  остались?
Может,  сделаем  театр  теней?
Чаю  нет,  но  остались  конфеты,
"Ты  такой  у  меня  боевой".
Кто  сказал  "Украина  без  света"?
Украина  -  синоним  его.69

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2022

2 6 9 ОПЕРАЦІЯ----------------------А. ХАЙТЛІНА

2  6  9        ⠀⠀Операція
⠀
Відключили?  –  Відключили.  
Зимно,  вмитись  –  лиш  в  відерці...
При  ліхтарику-лучині  –
Операція  на  серці.
⠀
Не  попали?  –  Час  не  гаєм
І  продовжуємо  далі,
Від  екранів  відлипаєм,
Оперуєм,  –  роди  вдалі!
⠀
Це  –  сміливість?  Це  –  сміливість:
Перед  сном  вдягнутись  тепло,
Крізь  пальбу,  попри́  жахливість,
Винести  дитя́тка  з  пекла.
⠀
Не  попали  й  не  попасти
В  сильних  духом,  точно  знаєм.
Спів  "Калини"  гріє  пальці.  –
Скальпель.  Ниті.  Зашиваєм...
⠀
Як  щелепи  з  болю  зводить,
Скинемось  на  дрон  і  берці,
В  центрі  світу,  знай,  проходить
Операція  на  серці.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybyhskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
Alja  Khajtlina

Отключили?  Отключили.  
Ни  умыться,  ни  согреться
При  фонарике-лучине
Операция  на  сердце.  
Не  попали?  Не  попали.  
Значит,  дальше  продолжаем.  
От  экранов  отлипаем,
Оперируем,  рожаем.  
Это  смелость?  Это  смелость  -  
Перед  сном  теплей  одеться.  
Уносить  из-под  обстрелов
Задремавшего  младенца.
Не  попали  -  не  попасть  им
По  тому,  кто  не  сбиваем.  
Петь  "Калину",  дуть  на  пальцы.  
Скальпель.  Нитки.  Зашиваем.  
Раз  от  боли  скулы  сводит  -  
Скинемся  на  дрон  и  берцы.  
В  центре  мира  происходит
Операция  на  сердце

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966375
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2022

КІНГ-------О. КАБАНОВ

КІНГ⠀
⠀
За  вікнами  мені  вкрай  любих  книг  -
Проходять  мимо,  долу  очі  спо́вна:
З  неясним  усміхом  сам  Стівен  Кінг
І  біженка  із  Києва,  безмовна.
⠀
Коли  логі́н  обійме  свій  пароль,
Чарі́вна  зустріч  буде  тут  доречна:
Він  є  жахіть  надуманих  король,
Вона  -  жахіть  реальності  предтеча.
⠀
Надво́є  перепліт  він  розчахне,
Погляне,  де  там  демони  разючі,
Дивізію  пекельну  надішле,
Розправитись  з  чудовиськами  в  Бучі.
⠀
За  склом  вже  листопадовий  гуднайт,
І  до  фантаста  жінка  пригорнулась,  
Як  пам'ять  у  мільйони  терабайт,
І  злість,  яка  про  жалощі  забулась.
⠀
Сніг  в  заброньований  напа́дав  кунг,
Пах  електронних  цигарок  носився,
До  мене  стукав  сти́лосом  -  самсунг,
Стук  яблунь  зламаних  до  віт  чинився.
⠀
Фінальні  миті  іней  заховав,
Зросли  на  шибах  тріщини  нерівно,
Я  змерзлим  пальцем  ледве  малював,
То  хрест,  то  серце  -  грівши  світ  безмірно.  
⠀
Автор  Alexandr  Kabanov
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
⠀
За  окнами  моих  любимых  книг  –
проходят  мимо,  глаз  не  поднимая:
с  загадочной  улыбкой  стивен  кинг
и  беженка  из  киева,  немая.
Когда  логин  обнимет  свой  пароль  –
какой  чудесной  будет  эта  встреча:
он  –  ужасов  придуманных  король,
она  –  реальных  ужасов  предтеча.
Он  надвое  разломит  переплёт  –  
высматривая  демонов  покруче,
и  адскую  дивизию  пошлёт
расправиться  с  чудовищами  в  буче.
За  окнами  ноябрьский  гуднайт,
и  беженка  к  писателю  прижалась,
как  память  в  миллионы  террабайт,
как  ненависть,  забывшая  про  жалость.
Снег  падал  в  забронированный  кунг
и  пахло  электронной  сигареткой,
ко  мне  стучались  стилосом  –  самсунг
и  яблоня  –  надломленною  веткой.
И  вот  –  покрылся  инеем  финал,
растёт  на  окнах  трещина  кривая,
и  я  озябшим  пальцем  рисовал:
то  крест,  то  сердце  –  мир  отогревая.
19.11.2022.

⠀

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2022

2 6 4 ДАВАЙТЕ----------------А. ХАЙТЛІНА

2  6  4  ⠀⠀⠀Давайте
⠀
Треба  шукати  східці,  слова,  паролі,
В  пі́тьмі  за  щось  зачепитись  всім  поголовно,
-  В  ко́гось  із  нас  є  знайомі  у  (точка  в  полі)?
-  Безумовно!
⠀
Мало  потрібного  взяли  ми  в  путь  нагальну,
Та  ідемо́  ми  злодюгу  звести  до  краю,
-  Може  владає  хто-небудь  з  нас  (мова  дальня)?
-  Я  владаю.
⠀
Впасти  у  розпач?  Чи  варто?  Як  це  подати
Світу,  де  різними  мовами  спів  лунає?
-  Є  кардіолог  у  тебе  (координати)?
-  Так,  зшукаєм.
⠀
Рветься  по  шву  -  заклеїм,  після́  прострочим,
Буде,  неначе  нове,  навіть  ліпше  стане,
-  Зараз  не  спить  хто-небудь?  -  Негайно  хочем.
-  Слухаю.
-  Зшийте  рване!
⠀
Ниті  тоненькі,  прилипчасті  павутинки,
Букви  дрібнесенькі,  явки,  паролі,  тайни,
-  Ми  десь  можливо  зустрінемось  (дім  з  картинки).
-  Пі́сля  звитяги  звичайно.
⠀
Східці  знайдіть  і  по  жерсті  тонкій  -  не  пла́зом,  
А  в  повний  зріст,  боячись,  відстань  цю  долайте,
-  Є  тут  оті,  з  ким  не  лячно  боятись  разом?
-  Є,  давайте.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
264
Надо  искать  ступеньки,  слова,  пароли,  
Надо  за  что-то  цепляться  во  тьме  кромешной
-  Есть  ли  у  нас  знакомые  в  (точка  в  поле)?  
-  Есть,  конечно!  
Мало  мы  взяли  нужного  в  путь  нелёгкий,  
Но  всё  равно  выходим  прогнать  злодея.  
-  Может  быть,  кто-то  владеет  (язык  далёкий)?  
-  Я  владею.
Можно  отчаяться?  Можно,  но  разве  надо
В  этом  миру,  на  всех  языках  поющем?  
-  Есть  у  тебя  кардиолог  в  (координаты)?
-  Да,  поищем.
Рвётся  по  шву  -  заклеим,  потом  прострочим,  
Будет  как  новое,  даже  смелей  по  крою.  
-  Кто-то  не  спит  сейчас?  Потому  что  срочно.
-    Слушаю.
-  Что  такое?
Тонкие  ниточки,  липкие  паутинки,  
Мелкие  буковки,  явки,  пароли,  беды.  
-  Может  быть,  встретимся  где-нибудь  (дом  с  картинки)?  
-  Надо  после  победы.  
Надо  искать  ступеньки,  по  тонкой  жести  
Рядом  идти,  ужасно  боясь  сорваться.  
-  Есть  ли  тут  те,  с  кем  не  страшно  бояться  вместе?  
-  Есть,  давайте.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965756
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2022

2 5 3 ЛИСТОПАД---------А. ХАЙТЛІНА

2  5  3⠀⠀Листопад
⠀
Вколихали  дерева  нудьга  й  листопадна  сльота,
Скільки  руки  не  грій,  та  потерплість  до  вуст  підступа    
Тьмяно,  мутно,  неясно  і  холодно,  як  не  фарбуй,
Це  було  льотне  золото,  -  кинь  весь  цей  бруд,  не  шкодуй.
⠀
Вколихало  дерева  -  де  липа,  де  ясен,  де  дуб,
Хто  ще  вірить  настирно  -  наївний,  дурний  життєлюб.
Лиш  хіба-що  за  тим  підеш,  слиною  вмившися  знов,
Хто  ліхтариком  світить.  Я  видний.  За  мною,  агов!
⠀
Вколихало,  хитає  вночі  електричка  вагон,  -
"  Ось  тобі  народжу  я  сестричку  та  кину  в  огонь,
Як  вціліє,  міцною  постане,  а  ні,  то  й  забудь,
Ми  залізні  є  ліпші,  ніж  люди,  -  нам  передбачена  путь"
⠀
Колихає  автобус  намистинки  сяйні  дощу,
І  ніхто  не  стрічається  -  тільки  пітьми  й  досхочу.
Ось,  хіба-що  ліхтарика  зіркою  слабо  мигнем,
Зігріваючи  руки  над  тусклим,  холодним  вогнем.
⠀
Вколихало  дерева  -  де  липа,  де  ясен,  де  дуб,
Я  селери  куплю  і  тобі  наварю  слушний  суп,
Ні  двора,  ні  вогню,  мокротеча  ніяк  не  мине,
Ти  діждеся,  діждеся,  діждеся,  діждеся  мене?
⠀
Пересядь  з  електрички  в  автобус  -  нічну  порожню,
Я  стрічаю  тебе,  німоті  вперто  опір  чиню,
Суп  кипить,  електричка  гуде  й  уїжджає  в  пітьму,
Появись  поскоріш,  не  барись,  я  тебе  обніму.  
⠀
Я  не  знаю  тебе,  та  сьогодні  буде  -  люблю,
Хай  безмовність  до  вуст  підступа  ,  я  її  розтоплю,
Дуй  на  ложку,  бо  сльози  поллються,  ошпариш  як  ріт,
Мій  ліхтарик  горить.  Запали  свій  ліхтарик.  Привіт.
⠀
І  хитає,  хитає,  хитає  дерева  вночі.
Якось  легшає,  леншає,  легшає.  Плач,  не  мовчи.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
253:  ноябрь
Укачало  деревья,  не  май,  но  одна  маета,
Сколько  руки  ни  грей,  подступает  к  губам  немота,
Это  мутно,  неясно  и  холодно,  сколько  ни  крась.  
Это  было  летучее  золото,  брось  эту  грязь.
Укачало  деревья  -  где  липа,  где  ясень,  где  дуб,
Тот  кто  всё  ещё  верит,  тот  слишком  наивен  и  глуп,
Разве  только  за  тем  и  пойдёшь,  умываясь  слюной,
Кто  фонариком  светит.  Я  виден.  Ты  будешь  со  мной?
Укачало,  качает  в  ночи  электричка  вагон:
"Я  рожу  тебе  скоро  сестричку  и  брошу  в  огонь,
Если  выживет  -  крепкая  будет,  а  нет  -  ни  о  чём,
Мы,  железные,  лучше,  чем  люди,  нам  путь  предречён".
И  автобус  качает  блестящие  бусы  дождя,
И  никто  никого  не  встречает,  во  тьму  уходя,
Разве  только  фонарика  звёздочкой  слабо  мигнём,  
Согревая  ладони  над  тусклым  холодным  огнём.
Укачало  деревья  -  где  липа,  где  ясень,  где  дуб,
Я  куплю  сельдерея  -  сварю  тебе  правильный  суп,
Поливает  дождём,  и  нигде  ни  двора,  ни  огня.  
Ты  дождёшься,  дождёшься,  дождёшься,  дождёшься  меня?
Пересядь  с  электрички  в  автобус  холодный  пустой,  
Я  встречаю  тебя,  я  упрямо  борюсь  с  немотой,  
Суп  кипит,  электричка  гудит,  уезжая  во  тьму.  
Приходи  поскорей,  приходи,  я  тебя  обниму.  
Я  не  знаю  тебя,  но  сегодня  пусть  будет  люблю,  
Подступает  к  губам  немота,  я  её  растоплю,  
Дуй  на  ложку  -  ошпаришься  если,  так  будешь  реветь.  
Мой  фонарик  горит.  Зажигай  свой  фонарик.  Привет.  
И  качает,  качает,  качает  деревья  в  ночи.  
И  легчает,  легчает,  легчает.  Поплачь,  не  молчи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965011
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2022

2 5 2 НА ЗРІСТ--------А. ХАЙТЛІНА

2  5  2⠀⠀⠀На  зріст
⠀
Неможливо  жити  до  зносу
Нікому  з  нас,
Більше  хочеться  бути  нам
На  зріст,  про  запас.
⠀
Сил  зібрати  радісних  -  
Аж  по  рубці́  кишень,
А  після́  -  як  скочити  та
Проволати  день:
⠀
Здрастуй,  сонце,  -
Близнятко  яблук  і  ліхтарів,
Здрастуй,  море,  -  
Пристань  коралів  і  якорів.
⠀
Не  живи  на  знос,  сліз  не  пий,  -
Ти  ж  не  ізгой,
Нині  що  навкіл?  
Інквізиція?  Кайнозой?
⠀
Як  спастись  від  ядерки,
Де  нас  притулки  ждуть?
Дайте  протиотруту  -
Супляться,  не  дають.
⠀
Мовлять  -  все,  що  відміряно,
Будь  ласка,  тримай,  
До  ковтка  допий,  
До  останніх  сліз  завивай.
⠀
І  коли  вже  не  стане  ніяких  
Гірких  сльозин,
Буде  сонце  тобі
Та  зіркового  неба  плин.
⠀
Спалахнуть  щоки  тоном
Яблук  і  ліхтарів,  
Понесуть  пах  з  дверей  
Смачні  скоринки  хлібців.
⠀
Де  ти  був,  що  виніс,
На  тлін  обернеться  й  сміх,
А  життя  на  зріст  буде,  
Немаленьке  для  всіх.
⠀
А  поки  шкарбани́  тяжкі,  
Залізні  взувай,
Ні  про  що  не  проси,
Лиш  рук  своїх  не  спускай.
⠀
Чуєш,  поруч  те́бе  такий  же  
Залізний  стук,
Тож  собі  вкарбуй,  що  і  там  
Не  спускають  рук.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
252
Невозможно  жить  на  износ  -
Никому  из  нас.  
Больше  хочется  быть  на  вырост,  
Быть  про  запас.
Собирать  весёлые  силы,
В  карман  копить,
А  потом  как  выскочить,
Выпрыгнуть,  завопить!  
Здравствуй,  солнце,  
Ярче  всех  яблок  и  фонарей
Здравствуй,  море  -  
Дом  для  кораллов  и  якорей!  
Невозможно  жить  на  износ,  
Запивать  слезой.  
Что  теперь  на  дворе?  
Инквизиция?  Кайнозой?  
Как  укрыться  при  ядерке,  
Где  отыскать  приют?  
Дайте  противоядие  -  
Морщатся,  не  дают.  
Говорят  -  вот  такое  отмерено,  
Ешь,  изволь.  
До  глотка  допей,  
До  последней  слезы  извой,
И  когда  никаких  
Не  останется  больше  слёз,  
Будет  солнце  тебе,  
И  полное  небо  звёзд.  
Будут  щёки  пылать
Ярче  яблок  и  фонарей,  
Будет  пахнуть  горячей  корочкой  
От  дверей.  
Где  ты  был,  что  вынес  -  
Станет  зола  и  смех.  
Будет  жизнь  на  вырост,  
Огромная  жизнь  на  всех.  
А  пока  -  износи
Железные  башмаки.  
Ни  о  чём  не  проси.
Только  не  отпускай  руки.
Слышишь,  рядом  с  тобой
Такой  же  железный  стук.
Только  верь,  что  там  тоже  
Не  отпускают  рук.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964715
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2022

2 4 2 ДВІ ДОНІ----------А. ХАЙТЛІНА

2  4  2                Дві  доні
⠀
Дві  доні  поруч  -  в  царстві  сноведінь,
Одна  сопе  легенько,  друга  -  шумно  -
Їй  весело  вві  сні,  а  першій  -  сумно,  
Зім'ята  постіль.  За  вікном  -  тишінь,
⠀
Де  вуличний  ліхтар  та  дві  зорі
Не  мовлять  -  просто  споглядають  мовчки:
Як  ніч  переминається  по-вовчи,
Як  пахне  час  біди  о  цій  порі,
⠀
Як  річка  пі́тьми  ллється  у  вікно
Та  змішується  із  дитячим  вдихом,
"Від  ді́ток  -  геть!"  -  шепчу,  та  якось  тихо,
І  темінь  лине  в  ліжка  все-одно.
⠀
Не  лізь  ув  їхні:  карамель  і  мед,
До  мрій,  де  -  поні  та  єдинороги,
Прозорі  за́мки  й  казкові́  дороги,
Та  кінь  вморивсь  і  не  летить  вперед.
⠀
Зненацька  старше  скрикує  дитя  -
"Ой,  страшно,  мам,  -  щось  чорне  в  завіконні",
Молодша  -  перелякана  спросоння,
Бо  тьма  повзе  під  ковдру  з  небуття.
⠀
Уходь,  бідо́,  це  лиш  мої  дітки́,
Вони  міцні  поки,  мов  Джельсоміно,
Та  на  вустах  вже  -  ниті  тьми  липкі,
Іще  не  видні  хо́роше  самим  їм.
⠀
Уходь,  бідо́,  я  ліки  віднайду,
Дістати  тьмі  дівчаток  не  дозволю,
Та  пра́щу  привела  ніч  до  ладу́,
І  холодно.
І  пахне  скрізь  час  болю.
⠀
Але  я  поруч  завше  з  вами,  знай.
Ви  спіть  у  лоні  теплоти  моєї,
Я  ні  єдиноріг,  ні  цар,  ні  фея,
Та  я  спасу,  лиш  тільки  погукай,
⠀
Двох  янголят  тендітних,  мов  лілеї,  -
Любов  сильніш  за  темінь  зазвича́й.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
242
Две  деточки  лежат  вокруг  меня.
Одна  сопит  легко,  другая  густо.
Второй  во  сне  смешно,  а  первой  грустно.
Окно  открыто.  Смята  простыня.
В  окно  глядят  фонарь  и  две  звезды,
Не  говорят,  а  просто  смотрят  молча,
Как  ночь  переминается  по-волчьи,
Как  время  пахнет,  полное  беды.
Как  тьма  рекой  вливается  в  окно,  
Течёт,  перемешавшись  с  детским  вдохом.  
Детей  не  трожь  -  шепчу,  но  слышно  плохо,  
И  тьма  плывёт  к  кровати  всё  равно.  
Не  трожь,  не  лезь  в  их  мёд  и  карамель,  
В  мечты  о  пони  и  единорогах,  
О  замках  и  о  сказочных  дорогах.  
Но  конь  устал,  но  всадник  охромел.  
Но  вскрикивает  старшее  дитя  -  
-  Мне  страшно,  мама!  -  голос  странно  тонок
И  младшее  пугается  спросонок
И  тьма  ползёт  под  простынь,  шелестя.  
Уйди,  беда,  детей  тебе  не  дам.  
Они  пока  сильны,  как  Джельсомино,  
Но  нитки  тьмы  прилипли  к  их  губам,  
Пока  ещё  не  видные  самим  им.  
Уйди,  беда,  лекарство  отыщу,  
Чтоб  тьма  не  повредила  им  обоим.  
Но  ночь  уже  наладила  пращу.  
И  холодно.  
И  время  пахнет  болью.  
Я  здесь,  я  здесь.  Мы  вместе.  Я  и  вы.
Они  уснут,  в  мою  уткнувшись  шею.  
Я  не  единорог,  не  царь,  не  фея,  
Но  я  спасу,  ты  только  позови.  
Две  деточки  -  что  может  быть  слабее.  
Но  тьма  не  сможет  победить  любви.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2022

2 3 6 ЛЮБОВ----------------А. ХАЙТЛІНА на виділеному

2  3  6⠀⠀Любов
⠀
Любов  -  не  зітхи  на  ослоні,
Не  поцілунки  близ  ріки,
А  шлеми,  батарейки,  дрони,
Шкарпетки  втеплені,  мішки.
⠀
Любов  незна́рошне  настане,
Коли  її  ніхто  не  жде,
Нехай,  будь  ласка,  не  поранить,
Нехай,  будь  ласка,  не  поранить,
Якщо  ж  поранить  -  не  уб'є.
⠀
Він  пише:  ось  вернусь  з  завдання,
Неділя  повториться  знову,
Тож  підем  купим  крем-брюле,
І  це,  в  цілому,  оправдання,
І  це  пояснення,  в  цілому,
Чом  на  землі  любов  живе.
⠀
Вона:  нас  сорок  міліонів,
Не  вмієм  бити  ми  поклонів,
Сльозити  перед  алтарем.
Хай  шлють  до  нас  іранські  дрони,
А  ми  інакші  купим  дрони,
Всім  миром  грошей  ми  зберем.
⠀
Любов  не  зітхи  на  ослоні
Та  не  прогулянки  нічні,
А  мітка  в  жовто-синім  тоні,
На  кожній  видимій  стіні.
Ми  знайдем  по  очах  -  своїх
Будь-де,  за  будь-яких  умов,
І  буде  день,  і  в  ньому  сміх
Життєвий,  сльози  і  любов.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад    Yurii  Shybynskyi    
ОРИГІНАЛ
236:  любовь
Любовь  -  не  вздохи  на  скамейке,  
Не  поцелуи  у  реки,  
А  дроны,  шлемы,  батарейки,
Штаны  с  подкладкой  и  носки.
Любовь  нечаянно  нагрянет,  
Когда  её  никто  не  ждёт.  
Пускай,  пожалуйста,  не  ранит,  
Пускай,  пожалуйста,  не  ранит,  
А  если  ранит  -  не  убьёт.  
Он  пишет:  вот  вернусь  с  заданья,  
И  снова  будет  воскресенье,  
Пойдём  и  купим  крем-брюле.  
И  это,  в  целом,  оправданье,  
И  это,  в  целом,  объясненье
Любови  вечной  на  земле.  
Она:  нас  сорок  миллионов,  
Мы  не  умеем  бить  поклонов,  
И  плакать  перед  алтарём.  
Пускай  к  нам  шлют  иранских  дронов,  
А  мы  других  накупим  дронов
Всем  миром  вместе  соберём.  
Любовь  -  не  вздохи  на  скамейке  
И  не  прогулки  при  луне,
А  жёлто-синие  наклейки
На  каждой  видимой  стене.  
Мы  по  глазам  своих  отыщем,  
В  любом  краю,  в  стране  любой.  
И  будет  день,  и  будет  пища.  
И  жизнь,  и  слёзы  и  любовь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963195
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2022

2 3 2 ЛЬОДЯНИК---------------------А. ХАЙТЛІНА

2  3  2    ⠀⠀Льодяник
⠀
Про́шу,  змотай  в  кінець,  немов  чарівни́к,
Як  не  навчивсь  назад  вертатись  в  початок,
Місто  встає  красиве,  мов  льодяни́к,
Ча́йки  кричать  на  рибу.  Кішки  на  ча́йок
⠀
Тато  вернувся  в  нашивках  і  орденах,
Маму  не  тіпає  вже  від  гуркоту  грому,  
Противобо́мбові  схови  -  не  при  ділах.
Вдома  бабуся.  Вернулись  менші  додому.
⠀
До  новоріччя  ялинку  холод  веде,
Тітка  Наташа    до  нас  мабу́ть  завітає,
Всі  в  магазині  жартують  з  неї  незле,  
Гривні  на  євро  коли  вона  обертає.
⠀
Менший  не  вірить,  що  люди  спали  в  метро,
Запах  бо  там  несмачний  та  мі́сця  замало,
Знає  лише́,  що  назвали  йме́нням  Дмитро,
Радо  на  честь  рятувальника  із  підвалу.,
⠀
Перемотай-но,  будь  ласка,  аж  на  кінець,
Досить,  -  настали  часи  для  монтажних  ножиць,  
Перемотай  врешті-решт,  прошу,  хай  йому  грець,
Болю,  який  перено́сити  вже  не  можна.
⠀
Лампа  засвітить.  Пес  заскиглить  в  куті,
Час  прогулятись,  бо  уже  я  скучаю.
Милиці  тато  ві́зьме  знову  свої.
Вікон  лиск,  -  як  льодяникі́в.  Крики  ча́йок...
⠀
Яро  горять  на  вулиці  ліхтарі,
В  місті  до  миру  звикнули,  дяка  Богу,
Радощі  втішні  ллються  там  нагорі:
-  Бач,  а  вони  отримали  Перемогу!
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi    
Alja  Khajtlina
1  д.    ·  
232
Перемотай,  пожалуйста,  на  конец
Раз  уж  ты  не  умеешь  вернуть  к  началу.
Город  встаёт  красивый,  как  леденец.
Чайки  кричат  на  рыбу.  Кошки  на  чаек.
Папа  вернулся  в  нашивках  и  орденах,
Мама  уже  не  вздрагивает  от  грома.
Бомбоубежище  больше  не  при  делах.  
Бабушка  дома.  И  младшие  тоже  дома.
К  Новому  году  становится  холодней.  
Тётя  Наташа  приедет  в  гости,  наверно.  
Все  в  магазине  подшучивают  над  ней
Гривны  она  пересчитывает  на  евро.
Младший  не  верит,  что  люди  спали  в  метро,  
Там  ведь  невкусно  пахнет  и  места  мало,  
Знает  лишь,  что  назвали  его  Дмитро
В  честь  молодого  спасателя  из  подвала.  
Перемотай,  пожалуйста,  на  конец
Хватит,  настало  время  монтажных  ножниц.  
Перемотай,  пожалуйста,  наконец,  
Боль  эту  долго  вытерпеть  невозможно.
Лампа  зажжётся.  Пёс  в  углу  заскулит  -  
Время  гулять  со  мной,  я  совсем  скучаю.  
Папа  привычно  возьмётся  за  костыли.  
Окна  блестят  леденцами  под  крики  чаек.  
Ярко  горят  на  улице  фонари,  
Город  не  ждёт  подвоха  -  войны,  беды  ли.  
Там,  наверху,  смеются  -  смотри,  смотри,  
Видишь,  они  справляются.  Победили.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2022

2 3 1 КАЛЕНДАР---------------А. ХАЙТЛІНА

2  3  1      ⠀⠀Календар
⠀
Географію  вчи  –  знань  про  світ  щоб  набув,
Грай  в  міста  і  країни  всякчас,
Лютий  ближче  прийде́шній,  ніж  той  що  минув,
Сталим  лютий  той  стався  для  нас.
⠀
Календар  нерухомо  закляк  на  столі,
Наче  в  ньому  зламалось  реле,
Уявляєш,  у  лютому  вишні  рясні,
Стигле  поле  хлібів  чимале.
⠀
Прикусила  до  крові,  сочиться  з  губи,
Діти  сплять,  тихше  будь  у  плачі,  
Нині  в  лютому  золото  вкрило  дуби,
В  напівсоннім  кровистім  плащі.  
⠀
Помогти  щоб  –  відкинь,  загрубій  та  в  маршрут:
У  літак,  чи  на  потяг  швидкий.
Ось  лютневий  купальник.  Ось  пасочка  тут,  
Кажуть  –  спереду  вже  й  рік  новий.
⠀
Негідь  –  в  березні.  Дуб  зкучерявиться  знов,
Рясно  зелень  укриє  поля,
Бо  усі  перепони  здолає  любов.
І  тоді.  І  тепер.  І  після́.
⠀
Приготуємо  келихи.  Просим  -  навік,  
Не  вертаймось  до  цього  русла́,
Рік  невпинної  нечисті.  Лютого  рік.
Рік  любові,  що  пекло  знесла́.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
231
Изучай  географию:  сёла,  поля.  
В  города  непрерывно  играй.  
К  февралю  уже  ближе,  чем  от  февраля,  
Только  всё  это  время  февраль.
Календарь  неподвижно  застыл  на  столе,  
Поломалось  в  приборе  реле.  
Представляешь  -  и  вишни  цвели  в  феврале,  
И  созрели  хлеба  в  феврале.
Кровь  течёт  из  закушенной  насмерть  губы,  
Дети  спят,  удержись,  не  реви.  
А  сейчас  в  феврале  золотые  дубы
В  полусонной  закатной  крови.
Чтоб  помочь  -  отключись,  огрубей,  обезличь.  
Просто  поезд.  Билет.  Самолёт.  
Вот  февральский  купальник.  Февральский  кулич.
Впереди,  говорят,  новый  год.
Будет  слякотный  март.  Будут  ветви  дубов
Укрываться  зелёным  платком,  
Потому  что  всегда  побеждает  любовь  -
И  тогда.  И  сейчас.  И  потом.
Приготовим  бокалы,  о  том  лишь  моля,  
Чтоб  навек  не  вернулся  назад  
Год  безудержной  нечисти.  Год  февраля.  
Год  любви,  побеждающей  ад.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2022

2 2 9 СЕНС---------А. ХАЙТЛІНА

2  2  9  ⠀  Сенс
⠀
Обез'язичились,  начебто  оніміли,
Сенсу  –  з  пустого  в  порожнє  в  цім  роздоріжжі,
Як  від  шаленства  щелепи  закаменіли,
Кришаться  зуби,  немов  доми,  в  Запоріжжі.
⠀
Що  там  гово́рять  вони,  все  це  тільки  при́мовка?
Скільки  віддати  дітей  ще  іроду  маємо?
Двісті  якийсь  день  знущань  кривавого  виродка.
-  Як  ви  усі?
-  Тримаємось.  Подолаємо.
⠀
Після  підвалів  діти  на  сонці  мружаться,
Ті,  що  навік  прощатися  вранці  на́вчені,
Краще  враги  зростили  би  ікла  й  щупальця,
Стали  б  до  них  ми  ставитись  передбачено.
⠀
Тут,  обережніш  на  східцях,  бо  те́мно  й  –  тіснява,
І  одягайся  тепліше,  бо  вже  не  жарко,
Ліпше  –  врагів  поховала  б  земля  та  пліснява,
Тільки  от  землю  жалко.  І  плісняву  жалко.
⠀
Виростуть  діти.  Дерева  їхні  піднімуться.
Виростуть  внуки  сумирними  та  чутливими.
Хай  ***  ті  на  пога́ніше  не  надіються.
-  Як  ви  усі?
-  Тримаємось.  Пересилимо.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ  
Обезъязычели,  будто  бы  онемели,
Толку-то  из  пустого  опять  в  порожнее.  
Если  от  лютости  челюсти  каменеют,
Зубы  крошатся,  как  здания  в  Запорожье.
Что  там  они  говорят  -  это  только  присказка?  
Сколько  ещё  людоеду  детей  положено?  
Двести  какое-то  утро  с  кровавым  привкусом.
-  Як  ви  усі?
-  Тримаємось,  переможемо.
После  подвалов  дети  на  солнце  щурятся,  
Дети,  что  научились  навек  прощаться.  
Лучше  б  враги  отрастили  клыки  и  щупальца,
Было  б  понятнее,  как  с  ними  обращаться.
Тут  осторожней  спускайся,  темно  на  лесенке,  
И  одевайся  теплее,  уже  не  жарко.  
Лучше  б  враги  смешались  с  землёй  и  плесенью,  
Только  вот  землю  жалко.  И  плесень  жалко.  
Вырастут  дети.  Вырастят  своё  дерево.  
Вырастут  внуки  -  мирными,  нежнокожими.  
Пусть  эти  ***  на  худшее  не  надеются.  
-  Як  ви  усі?  
-  Тримаємось.  Переможемо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962649
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2022

2 2 5 ЗЛАТО--------------------А. ХАЙТЛІНА

2  2  5⠀            Золотий
⠀
Гарно  нині  –  спекота  спала,
І  над  златом  виднокіл  –  синій,
Пам'ять  наче  не  моя  стала,
Не  згадаю  –  де  знайти  сили.
⠀
Я  не  знаю  –  де  знайти  смілість,
Чим  наситити  свою  стійкість,          
Літня  з'їлася  уся  спілість,
В  роті  слід  лишивсь  гіркий  тільки.
⠀
Як  –  на  мапі  курс  внести  ліпший,
Щоб  прося́кти  з  нею  крізь  осінь,
І  воно  б  куди  ні  шло  –  іншим,
А  себе  ж  не  вдовольнить  зовсім.
⠀
Лист  імбиру  надтонкий-смирний,
На  ковер  янтарний  впав  з  віття,
Наче  лине  десь  ще  мир  –  мирний,
Ніби  сяє  десь  ще  світ  –  світлий.
⠀
Зараз  хо́роше  брести  довго,
Шелестіти  й  стати  цим  щасним,
Ще  б  малого  привести  дога,
Прогулятись  із  щеням  власним.
⠀
Грати  вдвох  нам,  де  листва  пала,
В  надвечір'я  ми  вдихнем  пару.
Пам'ять,  наче  не  моя  стала,
Радість,  мовби  не  така  стала.
⠀
Почекай  мене,  щеня  миле,
Може  знову  буде  мир  –  мирний,
Доки  ж  –  помогати  нам  сильним,
Доки  ж  –  помагати  нам  зсильним.
⠀
На  обривки  мапи  внось  більше,
Серце  зможе,  бо  воно  –  камінь
Перетерпить  за́для  них  –  інших,
Лист  у  лист.  Долоні  в  зчеп.  Амінь.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Хорошо  сейчас  -  жара  спала,
И  над  золотом  простор  синий.
Что-то  с  памятью  моей  стало  -
Я  не  помню,  где  искать  силы.
Я  не  знаю,  где  найти  смелость
Из  чего  производить  стойкость.
Было  лето,  но  оно  съелось,
Что-то  горькое  во  рту  только.
Чем,  на  чём  нарисовать  карту,  
Чтоб  по  ней  пробраться  сквозь  осень?
Для  других  -  оно  ещё  как-то,
Для  себя  -  уже  никак  вовсе.
Этот  лист  прозрачный  имбирный
Так  беспечно  полетел  с  ветки,  
Будто  где-то  ещё  мир  -  мирный,
Будто  где-то  ещё  свет  -  светлый.
Хорошо  сейчас  бродить  долго,  
И  шуршать,  и  запивать  сладким,  
Завести  себе  щенка-дога
Тёмно-серого,  с  кривой  лапкой.  
И  играть  вдвоём  в  листве  палой
И  дышать  по  вечерам  паром.  
Что-то  с  памятью  моей  стало,  
Что-то  с  радостью  моей  стало.  
Подожди  меня,  щенок  милый,  
Может,  снова  будет  мир  -  мирным  
А  пока  нам  -  помогать  сильным.  
А  пока  нам  -  помогать  ссыльным.  
На  обрывке  рисовать  карту,  
Сердце  справится,  оно  камень.  
Для  других  -  оно  ещё  как-то,  
Лист  к  листу,  ладонь  в  ладонь.  
Амен.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962253
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2022

2 1 9 НЕНАВИСТЬ--------А. ХАЙТЛІНА

219  Ненависть
⠀
Щоб  зростити  ненависть,  садити  потрібно  по  ночі,
Доки  сплять  всі,  а  дітки  -  в  колисках,  і  краще  близ  дому.
Появився  росток  під  сирен  завивання  по-вовчи,
Розпустивсь  гостролистий  росток  в  підребер'ї  пустому.
⠀
Щоб  зростити  ненависть,  її  треба  кров'ю  полити,
На  базар  в  місті  бомб  із  бідою  накидати  тони.
До  руїн  у  районі  будинки  нові  розтрощити,
На  стеблу  появились  шипи,  розпустились  бутони.
⠀
Щоб  зростити  ненависть,  потрібно  живити  кістками,
Їх  снарядами  в  пил  разом  з  домом  і  садом  змололи,
Ця  ненависть  високе  гілля  до  хмариноньок  тягне,
Ця  ненависть  пече  і  киплячою  порска  смолою.
⠀
Ця  ненависть  зросла  яро,  аж  до  небес  без  покути,
До  немирного  чорного  неба  й  сузі́р’їв  окатих,
В  ній  -  запалений  хліб,  і  потоки  страшеної  люті,
Матерів  це  виття  й  незатихливий  голос  відплати.
⠀
Підіймається  ліс.  Видирає  могутнє  коріння,
Це  жмут  неба.  Трирічної  дівчинки  кров  це  на  платті.
Це  -  набат  на  дзвіниці  ,  учора  до  щенту  згорілій.
І    не  піде  ніхто.  Не  розжалобить.  Кожен  заплатить.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Перелад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
Чтобы  вырастить  ненависть,  нужно  сажать  её  ночью,  
Пока  все  ещё  спят,  пока  дети  лежат  в  колыбелях.
Появился  росток  под  сирен  завывания  волчьи,  
Остролистый  росток  распустился  в  пустом  подреберье.  
Чтобы  вырастить  ненависть,  нужно  полить  её  кровью,  
Нужно  утром  ударить  по  рынку  бедой  многотонной,  
Нужно  в  ноль  раздробить  весь  район,  что  недавно  построен.  
Появились  на  стебле  шипы,  приоткрылись  бутоны.  
Чтобы  вырастить  ненависть,  нужно  удобрить  костями,  
Их  снарядами  в  пыль  вместе  с  домом  и  садом  смололи,  
Эта  ненависть  ветви  высокие  к  облаку  тянет,  
Эта  ненависть  жжёт,  она  брызжет  кипящей  смолою.  
Эта  ненависть  выросла,  стала  до  самого  неба,  
До  немирного  чёрного  неба,  до  дальних  созвездий,  
Это  запах  сожжённого  хлеба  и  страшного  гнева,  
Это  вой  матерей,  несмолкаемый  голос  возмездья.
Поднимается  лес,  выдирая  могучие  корни,  
Это  неба  клочок.  Это  кровь  на  трёхлеткином  платье.  
Это  колокол  бьёт  на  сгоревшей  вчера  колокольне.  
И  никто  не  уйдёт.  Не  разжалобит.  Каждый  заплатит.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2022

2 1 8 МОЛИТВА ЗА ДНІПРО------А ХАЙТЛІНА

2  1  8  Молитва  за  Дніпро.
⠀
Повторяєш  опісля́  новин,
Повторяєш  знову  зміст  новин.
Боженько,  як  лячно  за  дітей,
Боженько,  як  лячно  за  дітей.
⠀
Світу  вивих  це,  чи  зсув,  -  скоріш,
Гіпс  накласти  треба  потугіш,
Боженько,  як  лячно  за  своїх,
Боженько,  як  лячно  за  чужих!..
⠀
Може  взяти  порошків  гірких,
І  між  ними  від  біди  знайти,
Боженько,  я  хочу  діток  всіх,
Притулити  й  любо  берегти.
⠀
Не  ходи  гуляти  в  сад  мабу́ть,
Чи  в  басейн,  будь  в  мами  під  крилом,
Боженько,  стріляти  як  почнуть  -
Розгубитись  можна  там  цілком.
⠀
В  сім  рокі́в,  дванадцять,  двадцять  шість,
Від  болячок,  голоду,  смертей,
Боженько,  нехай  ти  є,  явись,
Захисти,  будь  ласочка,  дітей!
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
218:  молитва  о  Днепре
Повторяешь  после  новостей,  
Повторяешь  вместо  новостей
Господи,  как  страшно  за  детей.  
Господи,  как  страшно  за  детей.
Это  вывих  мира  или  сдвиг,  
Надо  гипс  плотнее  положить.
Господи,  как  страшно  за  своих.  
Господи,  как  страшно  за  чужих.
Может,  порошок  какой  принять,  
От  беды  лекарство  поискать.  
Господи,  как  хочется  обнять
И  не  отпускать,  не  отпускать.
Не  ходи  ни  в  сад,  ни  погулять
Не  ходи  ни  в  школу,  ни  в  бассейн.  
Господи,  а  вдруг  начнут  стрелять,
Он  же  растеряется  совсем.
Восемь  лет,  двенадцать,  двадцать  шесть,  
От  болезней,  голода,  смертей  
Господи  -  пускай  ты  всё  же  есть  -  
Защити,  пожалуйста,  детей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961368
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2022

2 0 6 ВИНО------------------А. ХАЙТЛІНА

2  0  6  ⠀⠀⠀Вино.
⠀
Адже  комусь  і  правда  все-одно,
Що  завше  із  води  стає  вино,
Як  свіжою  затонувати  кров'ю.
Що  рідина,  яку  він  п'є  з  горла́,
Недавно  посміхалася  й  жила,
Дивилась  теніс,  рухала  бровою.
⠀
Любила  спів  і  лаштувала  зум,
-  Де  ти  живеш?
-  Під  Харковом,  Ізюм.
-  Ізюм,  цікаво.  Солодко  живеться?
І  як  йому  -  нормально,  не  гірчить,
Що  більше  не  співа  вона  й  мовчить?
Звичайно  п'ється?  Весело  жується?
⠀
Ходила  в  офіс,  чи  в  дитинний  сад.
В  повітрі  начебто  слова  висять,
Мла  стала  солоніше  та  гіркіше.
Живеться  солодко?  Як  жити  -  так!
Вином  вода  стається  знов  однак.
Ну,  я  піду.  Телефонуй  частіше.
⠀
Скажи,  в  чім  сенс  у  розумінні  тім,  -
Що  в  жи́ті  над  безоднею  стоїм,
"Хоч  щось  роби!"  -  торочим  без  ідей,
Коли  скажений  молот  б'є  щомить,
Людей  в  домах,  на  площах  не  щадить.
Сім  днів  на  тиждень.  Тиждень  -  сім  дітей!..
⠀
"Тут  може  бути  вра́зливий  контент",
Тут  бути  б  міг  аматорський  концерт,
Міг  бути  корт,  тераса  ресторанна,
А  тут  лиш  перекопаний  пісок,
І  ніжний  жовто-синій  поясок  
В  червоне  все  фарбує  невблаганно...
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Двести  шестой  день
Кому-то  ведь  и  правда  всё  равно,
Что  из  воды  становится  вино,  
Когда  его  окрасит  свежей  кровью.  
Что  жидкость,  что  он  хлещет  из  горла,
Недавно  улыбалась  и  жила
Смотрела  теннис,  поводила  бровью,
Любила  петь,  настраивала  зум.  
-  Где  ты  живёшь?  
-  Под  Харьковом,  Изюм.  
-  Изюм,  прикольно.  Сладко  там  живётся?  
И  как  ему,  нормально,  не  горчит,  
Что  больше  не  поёт  она,  молчит?
Нормально  пьётся?  Весело  жуётся?  
Ходила  в  офис  или  в  детский  сад.  
Слова  как  будто  в  воздухе  висят,  
Туман  на  вкус  солёный  и  горчащий.  
Живётся  сладко?  Если  жить,  то  да.  
Вином  опять  становится  вода.  
Ну,  я  пойду.  А  ты  звони  почаще.  
И  толку-то,  что  толку  в  том,  скажи,  
Что  мы  стоим  над  пропастью  во  ржи,  
Беспомощно  твердя:  хоть  что-то  делай,  
Когда  безумный  молот,  не  щадя,  
Колотит  по  домам  и  площадям.  
Семь  дней  в  неделю.  Семь  детей  в  неделю.  
"Здесь  может  быть  чувствительный  контент".
Здесь  мог  бы  быть  любительский  концерт.  
Здесь  мог  быть  корт  и  ресторан  с  террасой.  
Но  здесь  лишь  перекопанный  песок.  
И  жёлто-синий  тонкий  поясок
Всё  почему-то  красным  цветом  красит.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961253
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2022

2 1 7 НЕХАЙ--------------А. ХАЙТЛІНА

2  1  7  Нехай.
⠀
Темнота  починається  словом  "народ",
Що  облишив  гордіти  людьми,
Двоголовий  орел  двоголово  поход
Відправля  -  рви,  неси  та  корми.
⠀
Викорчовуй  городи,  здирай  ламінат,
Зуби  жовті  червоно  роси,
І  для  мене  вмирай,  як  солдат,
Білченят  і  курчат  заноси.
⠀
Будь-но  прикладом  ка́ту,  ядучій  змії,
Присягнеш  як  на  вірність  лайну,
Іпотеку  сплачу  я  тобі  -
Три  на  метр  і  два  в  глибину.
⠀
Твій  друзяка  раніш  першокласників  тряс
І  дівчат  в  шафу  ласо  пихав,
Мовив  -  складно  робити  оце  тільки  раз.
Потім  цим  він  лише́  кайфував.
⠀
А  після́  -  де  вже  там,  ось  послухай,  після́,
Глянем,  там  як  появишся  ти.  -
З  тебе  справжню  скотину  робив  я  з  нуля,
Отже  -  час  розрахунки  звести.
⠀
Двоголовий  орел  двоголово  кричить
Потім  він  завмирає  та  жде,
А  курчатко  злетить,  білченятка  навчить,
І  ніхто  вже  нікуди  не  йде.
⠀
А  тому  що  надії  приходять  на  світ,
І  вертають  собі  імена,
Ну  не  може  ж  якийсь  одинак-трупоїд,
Люд  земний  підім'яти  сповна́.
⠀
Я  не  буду  двосотим  в  четвертім  ряду,
Не  уб'ю,  не  лишусь  у  гробу,
Я  Кирил.  Не  піду.  Я  Артем  не  піду.
(Хай  так  буде,  хай  буде,  хай  бу...)
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi

ОРИГіНАЛ    

217:  пусть
Темнота  начинается  словом  "народ",  
Переставший  гордиться  людьми.  
Двухголовый  орёл  двухголово  орёт:
Принеси,  разорви,  накорми.  
Разрушай  огороды,  сдирай  ламинат,  
Только  зубы  не  смей  расцеплять.  
У6ивай  для  меня,  умирай  для  меня,  
Приноси  мне  бельчат  и  цыплят.  
Будь  примером  змее,  подлецу,  палачу,  
Присягая  на  верность  говну,  
Я  тогда  ипотеку  тебе  оплачу,  
Три  на  метр  и  два  в  глубину.
Твой  друган  по  дворам  первоклассников  тряс
И  девчонок  запихивал  в  шкаф.  
Говорил,  это  сложно  один  только  раз,  
А  потом  начинается  кайф.  
А  потом  -  ну  какое  там,  слушай,  потом,  
Поглядим,  как  окажешься  там.  
Я  тебя  двадцать  лет  обучал  быть  скотом,  
Так  что  время  платить  по  счетам.
Двухголовый  орёл  двухголово  орёт,  
А  потом  замирает  и  ждёт.  
Но  цыплёнок  встаёт,  и  бельчонок  встаёт  
И  никто  никуда  не  идёт.  
Потому  что  надежда  приходит  на  свет,  
Возвращая  себе  имена.  
Потому  что  не  может  один  трупоед
Целый  мир  под  себя  подминать.  
Я  не  буду  двухсотым  в  четвёртом  ряду.  
Не  у6ью,  не  останусь  в  гробу.  
Я  Кирилл.  Не  пойду.  Я  Артём.  Не  пойду.  
(пусть  так  будет,  пусть  будет,  пусть  бу..)

⠀

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2022

Я ЗВИК-------------------О. КАБАНОВ

⠀
Починати  я  звик  з  листопаду,
Закінчати  ж  під  сніг  у  вікні,
Та  облудливі  боги  джихаду,
На  світанні  явились  мені.
⠀
Вздовж  по  небу  із  крові  та  нафти,
Над  полями  прийдешніх  боїв,
В  чорних  коконах  смерті  та  яви,
Вкрай  загострених  з  різних  боків,
⠀
Линуть  долю  змінити  для  мене,
І  без  помпи  качати  права,
Під  повітряні  в  бризках  сирени,
Підбираючи  миттю  слова:
⠀
Ми  -  в  темно́ті  освідчені  лиця,
Всяким  бідам  ведуть  що  лічбу,
Знай,  що  вашій  війні  ще  тягтися,
Хоч  диктатор  і  буде  в  гробу.
⠀
Склеїть  вітер  калюжі  навколо,
Віддзеркалять  вони  ліхтарі,
Згине  ворог  розбитий  зоко́ла,
Та  відродиться  знову  внутрі.
⠀
Подивись  крізь  пустелю  розлуки,
На  інакший,  можливий  розкла́д.
Ось,  іще  ненароджені,  внуки,
На  врагів  із  окопу  глядять.
⠀
Що  могутню  статуру  Джедая,
Покриває  імперії  слиз...
Раптом  ніжно  дружина  штовхає,
Обіймає  й  шепоче  -  прокиньсь.
⠀
Я  схопивсь,  у  снігу  весь,  під  небом,
У  снігу  золотої  листви,
Поміж  берегом  і  оберегом,
Про  які  не  вчували  ще  ви.
⠀
Це  є  царство  моє  і  порфіра,
І  земля,  що  найближче  всього́,
І  вона  -  не  з  російського  миру,
І  вона  -  не  від  миру  цього.

Автор  Александр  Кабанов
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ

Я  привык  начинать  с  листопада
и  заканчивать  снегом  в  окне,
но  коварные  боги  джихада
на  рассвете  приплыли  ко  мне.
Вдоль  по  небу  из  крови  и  нефти,
над  полями  грядущих  боёв,
в  чёрных  коконах  жизни  и  смерти,
заострённых  с  обоих  краёв.
Появились  —  судьбе  на  замену,
и  без  помпы  качая  права,
под  воздушную  в  брызгах  сирену  —
на  ходу  подбирая  слова:
Мы  —  во  тьме  просвещённые  лица,
всяким  бедам  ведущие  счёт,
знай,  что  ваша  война  будет  длиться,
даже  если  диктатор  падёт.
Ветер  склеит  подсохшие  лужи,
и  они  —  отразят  фонари,
сгинет  враг,  побеждённый  снаружи,
чтобы  тут  же  воскреснуть  внутри.
Посмотри  сквозь  пустыню  разлуки
на  иной,  вероятный  расклад:
вот,  ещё  не  рождённые,  внуки
на  врага  из  окопов  глядят.
Вот  могучее  тело  джедая  —
покрывает  имперская  слизь,
и  вернулась  жена  молодая,
и,  обняв  тебя,  шепчет:  проснись.
Я  проснулся,  усыпанный  снегом,
подгорающим  снегом  листвы,
между  берегом  и  оберегом,
о  которых  не  слышали  вы.
Это  царство  моё  и  порфира,
и  земля,  что  мне  ближе  всего,
и  она  —  не  от  русского  мира,
и  она  —  не  от  мира  сего.
25.09.2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2022

ГОЛОВА------------О. КАБАНОВ

⠀
Спозаранку,  мов  після  ремонту,
Пахнуть  фарбою  ве́рстви  дворів,
І  прозора  стіна  горизонту  –
В  білих  молдингах  прожекторів.
⠀
Офіцерів  призвавши  запасу,
З  чергування  додому  йде  ніч,
І  в  кінці  комендантського  часу,
Суне  фронт  дощовий  всім  устріч.
⠀
Як  з  пахви́  аж  до  ма́ківки  зго́лить
Пізня  осінь,  чи  рання  весна,
Сміло  місто  прокинеться  знову,
Хоч  його  й  отруїла  війна.      
⠀
Ось  –  гуляє  дідусь  з  далматинцем,
Ось  –  упала  зоря  на  поділ,
Наче  я  доторкнувся  мізинцем
І  до  ві́друху  Бога  призвів.
⠀
Що  горіло  в  пітьмі,  те  загасло,
Обернулось  на  ко́рисне  зло,
На  узвозі  андріївськім  рясно
Сонце  я́сну  олію  злило́.

Пролило,  чи  злило  –  як  нормально,
Не  прийняв  бог,  мовляв,  –  забери    
Речмішок  з  головою  Михайла  –
Я  по  спуску  й  поніс  догори...
⠀
Автор  Alexandr  Kabanov
Переклад  Yurii  Shybynskyi

ОРИГІНАЛ

Ранним  утром,  как  после  ремонта:
пахнет  краской  сословье  дворов,
и  прозрачна  стена  горизонта  —
в  белых  молдингах  прожекторов.
И  призвав  офицеров  запаса,
ночь  уходит  с  дежурства  домой,  
и  в  конце  комендантского  часа  —
надвигается  фронт  грозовой.
Полысев  от  макушки  до  паха,
поздней  осенью,  ранней  весной  —
этот  город  проснётся  без  страха,
но  отравленный  долгой  войной.
Вот  —  гуляет  старик  с  далматинцем,
вот  —  упала  звезда  на  подол,
будто  я  прикоснулся  мизинцем  —
и  в  движение  бога  привёл.
Что  горело  во  тьме  —  то  погасло,
превратилось  в  полезное  зло,
вот,  и  солнышко  —  ясное  масло
на  андреевский  спуск  пролило.
Или,  может  быть,  всё  же  —  пролило,
бог  не  принял,  а  я  не  отверг  —
вещмешок  с  головой  михаила,
и  по  спуску  понёс  его  вверх.
27.09.2022.
⠀

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2022

ЛОКОНИ------------А. ХАЙТЛІНА

2  1  2⠀⠀⠀Локони.
⠀
Все  печеш,  плетеш  дитині  локони,
Першоклашкам  з  рюкзачками  машеш,
Ниточку  нормальності,  що  лопнула,
Неупинно  вузликами  в'яжеш.
⠀
Вчуй,  -  до  миру  повернись  звичайного,
Бо  себе  латаннями  замучиш:
То  три  во́зи  раптом  купиш  зайвого,
То  півзарплатні  на  дрони  бу́хнеш.
⠀
Осінь  файна  тут  -  до  неможливості
Дзво́новий  вітрець  несеться  колько,
Серце  каменіє  від  безсилості,
А  під  каменем  цим  зимно  й  болько.
⠀
Камінь  -  тяжче  із  пітьмою  вкупочці,
І  нікуди  він  тепер  не  зникне,
Нині  камінь  цей  -  у  кожній  сумочці,
В  рюкзачку  шкільнім,  візку  дитиннім...
⠀
-  Сядь  за  стіл  і  їж,  моя  горошинко,
Справи  як  сьогодні,  друже  бли́зький?
-  Мам,  а  люди  є  усі  хорошими,
Крім  солдатиків  недобрих,  звісно?
⠀
Втерти  очі  лиш  єдиним  порухом,
Придвигалася  коли  малина,
І  сказати:
Я  уперше  з  поспіхом,
Ти,  права,
Пиріг  пересолила.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
Двести  двенадцатый  день
Всё  печёшь,  плетёшь  ребёнку  локоны,
Машешь  первоклашкам  с  рюкзаками,
Ниточку  нормальности,  что  лопнула,
Непрерывно  вяжешь  узелками.
На  привычный  мир  (вернись,  услышь  меня)  
Ставишь,  ставишь  наскоро  заплаты.  
То  накупишь  три  телеги  лишнего  
То  на  дроны  ухнешь  ползарплаты.
Осень  здесь  пронзительно  красивая,  
Над  полями  ветер  колокольный.  
Сердце  каменеет  от  бессилия,  
А  под  камнем  холодно  и  больно.  
Этот  камень  тяжелее  в  сумерки
Никуда  нам  от  него  не  деться.  
Этот  камень  нынче  в  каждой  сумочке
В  школьном  рюкзаке,  в  коляске  детской.  
-  Сядь  за  стол  и  ешь,  моя  горошинка,  
Как  дела  сегодня,  друг  мой  нежный?  
-  Мама,  правда,  в  мире  все  хорошие,  
Кроме  злых  солдатиков,  конечно?
Утереть  глаза  одним  движением,
Придвигая  блюдечко  с  малиной
И  ответить:
-  В  первом  приближении
Ты  права.
Пирог  пересолила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2022

МАМОНЬКИ-------А. ХАЙТЛІНА

Мамоньки.
⠀
Ой,  болить!  Дай  радоньки.
Ніби  почалось.
Ро́дить  хто  нас?  Мамоньки.
Так  бо  повелось.
⠀
Чілки  розкудлатили,
Лікті  здерли  вкрай,
Хто  догляне?  Мамоньки.
Завше  пам'ятай...
⠀
Ба́йдуже  навчаєшся,
Двійка  по  труду,
Мамоньки  метаються,
Геть  женуть  біду.
⠀
Подзвони.  Звичайненько.
Всі  чом  голося́ть?
Хто  ховає?  Мамоньки.
Фото  -  три  на  п'ять.
⠀
Ворони  над  папертю,
Вітер  посмутнів,
Мамоньки  зістарені
Сховують  синів.
⠀
Стань  -  забудь  амбіції  -
Скотарем  в  селі,
Лиш  би  не  убивцею.
На  чужій  землі.
⠀
Світ  від  краю  котиться,
Хто  штовхає  в  дім?
Мамонькам  доводиться,  -
Не  звикати  їм.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina  
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
Так  болит.  Погладь  меня.  
Вроде  началось.  
Кто  рожает?  Матери.  
Так  уж  повелось.  
Чёлки  разлохматили,  
Дырки  на  локтях.  
Кто  причешет?  Матери.  
Дети  не  хотят.  
В  школе  невнимателен,  
Двойка  по  труду
Кто  жалеет?  Матери
Отведут  беду.  
Звякнешь?  Обязательно.  
Ну  чего  опять?  
Кто  хоронит?  Матери
Фото  три  на  пять.  
Вороны  над  папертью,  
Душный  суховей.
Плачут,  плачут  матери,
Прячут  сыновей.
Стань  -  к  чертям  амбиции  -  
Скотником  в  селе,  
Лишь  бы  не  убийцею
На  чужой  земле.  
Мир  от  края  катится
Тихо  -  кать  да  кать.  
Кто  толкает?  Матери
Им  не  привыкать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960850
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2022

2 0 4 КАШТАНИ-----------------А. ХАЙТЛІНА

2  0  4
⠀
Двісті  днів  розміняли.  Америка  вже  не  приймає.
А  Німеччина  ще  в  табори  поселя  тільки  сім'ями.
-  Що  за  кулька  янтарна  над  нами  повільно  літає?
-  Літнє  сонечко  світиться,  грає  із  днями  осінніми.
⠀
Каштани  з  землі  глядять,  мов  очі  оленячі.
Ось-ось  кордон  -  телефончики  чистіть  пальцями.
Гадали  -  будемо  в  мирі  жити  все  терплячи,
Але,  війна  не  скінчилась  разом  із  бабцями.
⠀
З  вами  -  Аня,  грошви  візьміть  небагато  налом.
З  вами  -  Віка.  Яких  вам  ліків  ще?  Вмить  добудем.
Обростаєм  новими  дорогами,  іменами.
Зостаємось  людьми,  доки  наша  йде  поміч  людям.
⠀
Двісті  днів  розміняли.  Двісті  контактів  в  чатиках.
Пара  тисяч  історій  таких,  що  сивієш  заново.
Чуєш,  мамо,  чомусь  війна  геть  не  хтить  кінчатися,
Розкажи  -  як  прабабця  юна  ще  партизанила.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
⠀
ОРИГІНАЛ
⠀
Двести  дней  разменяли.  Америка  не  принимает.  Германия  в  лагеря  принимает  семьями.  
Это  что  за  жёлтый  шарик  между  домами?  
Это  летнее  солнышко.  
То  есть  уже  осеннее.  
⠀
Где  кума?  В  Париже?  А  раньше  казалось  бредом.  
Неужели  мы  раньше  знали,  что  значит  усталость?  
Неважно,  насколько  старые  ваши  кеды,  
Если  они  -  это  всё,  что  у  вас  осталось.
⠀
Каштаны  глядят  с  земли  глазами  оленьими.  
Граница  скоро.  Почистите  телефончики.  
Мы  думали,  что  мы  мирное  поколение,  
Но  нет,  война  на  бабушках  не  закончилась.  
⠀
Это  Аня.  Возьмите  денег  немножко  налом.  
Это  Вика.  Какие  лекарства?  Сейчас  добудем.  
Обрастаем  дорогами,  новыми  именами.
Остаёмся  людьми,  пока  помогаем  людям.  
⠀
Двести  дней  разменяли.  Двести  контактов  в  чатиках.  
Пара  тысяч  историй  таких,  что  седеешь  заново.  
Слышишь,  мама,  что-то  война  никак  не  кончается,  
Расскажи,  как  прабабушка  в  юности  партизанила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2022

2 0 3 ГОРІХИ-----------А. ХАЙТЛІНА

2  0  3⠀⠀Горіхи
⠀
Які  смачні  горіхи  зрілі.
Яка  солодка  вкрай  вода.
Які  замружилися  вії.
Яка  лиха  чорнить  біда.
⠀
Яка  небесна  синь  прекрасна.
Яка  гроза  в  далечині.
Які  очата  в  болю  я́сні
У  чистій,  димній  глибині.
⠀
Які  у  сіточку  колготки.
Які  тремкі  й  чіткі  дзвінки.
Які  сумні  останні  фотки.
Які  свіженькі  скрізь  вінки.
⠀
Які  цукерочки  смачненькі,
Які  в  рядочок  імена.
Які  дитиноньки  маленькі
Яка  старезна  ця  війна.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yyrii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
⠀
Двести  третий  день
⠀
Какие  вкусные  орехи.  
Какая  сладкая  вода.  
Какие  сомкнутые  веки.  
Какая  черная  беда.
⠀
Какое  небо  голубое.  
Какая  дальняя  гроза.  
Какие  ясные  у  боли
Прозрачно-серые  глаза.
⠀
Какие  в  сеточку  колготки.  
Какие  звонкие  звонки.
Какие  новенькие  фотки.
Какие  свежие  венки.
⠀
Какие  вкусные  конфетки.
Какие  в  строчку  имена.  
Какие  маленькие  детки.  
Какая  старая  война.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2022

2 0 2 ПОЇЖДЖАЙ----А. ХАЙТЛІНА

2  0  2  ⠀⠀⠀  Поїжджай.
⠀
Їдь,  як  дихається  і  дорога  стелиться,
Ти,  бо  в  гості,  не  навічно  ж  заселитись,
Йди  до  ведмежати,  матінко-ведмедице,
І  до  віслючка  йди,  матінко-ослице.
⠀
Лине  погляд:  зляканий,  дівчачий,  ба́б’ячий,  
Точно  випустять?  Упевнені?  Узнайте!
Йди,  зайчихо,  до  малого  зайченяточки,
Чи  впізнаєш  ти  його  у  цьому  зайці.
⠀
Хто  хвостатий,  хто  іклисттий,  хто  з  косичками,
Що  везти  вам?  Чом  раніше  ви  мовчали?
В  довжелезній  черзі  -  білочки  з  лисичками,
Із  однаково  умитими  очами.  
⠀
Гляне  мимохідь,  із  сумнівом  прищуриться,
І,  як  гаркне  -  в  шафах  задзвенить  весь  посуд,
Лапку  дай  мені,  копитце  дай  чи  щупальце,
Геть  поїдемо  звідсіль  хутчіш  додому!
⠀
І  з  підскоком  -  по  бульварах  і  по  сходинках,
Днем  оцим  -  украй  коротким,  надто  довгим,
Мамо,  мам,  як  білченя  я  вмію  мовити,
Тату,  тат,  орлину  вже  я  вивчив  добре.
⠀
Всіх  відмінностей  вкрай  плівочка  зтончилася,  -
Де  тут  чий,  уже  ніхто  не  помічає,
Радо  з  віслючком  ведмедиця  лишилася,
І  ослиця  ведмежатка  колисає.
⠀
Мов  кінчалась  музика  -  та  не  скічилася,
Диригент  змахнув  і  заспівали  скрипки.    
Ніби  з  вітерцем  за  дзвоничок  вчепилися,
Різнобарвні  посилання  маргаритки.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Двести  второй  день
Поезжай,  пока  и  дышится,  и  едется,
Ты  же  в  гости,  не  навеки  поселиться.
К  медвежонку  приходи  его  медведица
И  к  ослёнку  приходи  его  ослица.
Взгляд  испуганный,  старушечий,  девчоночий,  
Точно  выпустят,  уверены?  Узнайте.  
Приезжай,  зайчиха,  к  малому  зайчоночку,
Если  ты  его  узнаешь  в  этом  зайце.
Кто  с  хвостами,  кто  с  клыками,  кто  с  косичками,  
Что  везти  вам?  Почему  вы  не  сказали?  
В  длинной  очереди  белочки  с  лисичками
С  одинаково  умытыми  глазами.  
Глянет  мельком,  недоверчиво  прищурится,  
И  как  крикнет  -  зазвенит  в  шкафах  посуда.  
Дай  мне  лапку,  дай  копытце  или  щупальце,  
И  пойдём,  и  полетим  уже  отсюда!
И  вприпрыжку  -  по  бульварам,  по  ступенечкам,  
Этим  днём  -  совсем  коротким,  очень  длинным.  
Мама,  мама,  я  могу  теперь  по-беличьи,  
Папа,  папа,  я  умею  на  орлином.  
Истончилась  до  конца  различий  плёночка
Где  тут  чей,  уже  никто  не  замечает.  
И  медведица  погладила  ослёночка
И  ослица  медвежоночка  качает.
Словно  музыка  кончалась  -  и  не  кончилась,  
Дирижёр  взмахнул  рукой,  запели  скрипки.  
Словно  ветер  пролетел  над  колокольчиком,  
Передал  ему  письмо  от  маргаритки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959646
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2022

СМАК ЛІІТА ----Ю. ШИБИНСЬКИЙ

Десь  за  небосхилом  
Лискнула  зоря.                                  
Та  загуркотіло,        
Мов  шумлять  моря.      
Осені  примари  
Виють  за  вікном.    
Ось  і  темні  хмари        
Бачу  я  за  склом.    
Всі  чекають  зливи,      
Чути  дальній  грім.        
Буде  хтось  щасливим,  -
Хтось  заходить  а  дім.    
Дощ  заллє  сльозами  
Річку  в  мілині.  
Спека  вже  не  з  нами,
Десь  бо  вдалині.                          
Вітер  носить  в  танці    
Літній    листопад.    
Як  у  вишиванці,  -    
Виглядає  сад.                              
Але  це  не  осінь,  
Не  осінній  знак.          
Буде  ще  і  просинь,  
Буде  літа  смак.    

2017  РІК


                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959578
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2022

1 1 6 СЕСТРИЧКИ ---- А. ХАЙТЛІНА

1  1  6  Сестрички.
⠀
Як  дві  перлинки  в  морі  хвильному,
⠀сестрички  милі  заяснилися,
Тінуша  народилася,  коли  все  снігом,
⠀ніби  сріблом,  замелось.
Минулася  епоха  ціла,  потім
⠀літня  Даночка  з'явилася,
Тінуша  у  сімнадцятім,  а  Даночці
⠀у  двадцять  другім  довелось.
⠀⠀⠀
Тінуша  народилась  у  сімнадцятім,
⠀до  всіх  короновірусів,
До  карантинів  різних.  до  локдаунів.
-  І  до  війни?  -  І  до  війни.
А  Даночка  в  безтямність  впала,
⠀начебто  усе  тут  зупинилося,  -
Та  ні,  несеться  ще  сильніш,  але
⠀незрозуміло  звідкіля  й  куди.
⠀⠀⠀
У  засмаку  Нового  року
⠀листопадове  дівча  з'явилося,
Коли  ми  виписались,  сяяли
⠀ялиноньки  яскраві  повсякчас,
Моя  красуненько,  дитя  червневе,
⠀світ  нехай  дратує,  кривиться,
Ми  переможем,  ясочко,  щоб
⠀літечко  було  всередині  у  нас.
⠀⠀⠀
Зате  ж  як  пта́хи  заливаються,
⠀а  глід  пірна  в  рожеву  казочку,
Який  же  небокрай  -  у  білій  сіточці
⠀від  грайних  пустувань  хмарин.
Насилу  листопадове  дівча  несе
⠀смішну  червневу  панночку,
Ій  диха  в  теплу  маківку,  й  одразу
⠀болісті  зникають  в  далечінь.
⠀⠀⠀
Зростай,  червнева  дівчинко,
⠀зростай  із  нею  поруч,  листопадова.
Інакші,  про́шу,  най  живуть,  неначе
⠀на  осонні  квіти,  най  ростуть,
Вік-вовкодав  гарчить,  та  не  боюсь
⠀я  й  заступлю  дітей  однаково,
Точніш,  боюсь,  але  ж  ці  дівчинки
⠀ріднесенькі  -  хто  захистить  їх  тут?
⠀⠀⠀
Моїх:  дошкільницю  веселу  та
⠀сувору  дівчинку  малесеньку,
Інакших,  вчора  хто  веселим  був,
⠀а  нині  -  сам,  бо  рідних  не  зберіг.
Вік-вовкодав  спочатку  вискалиться,
⠀потім  знітиться  тихесенько,
Здригнеться  наостанок,  заскулить  і
⠀вмоститься,  мов  кошеня,  близ  ніг.
⠀⠀⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀⠀⠀
ОРИГІНАЛ
Сто  шестнадцатый  день:  Дана,  третий  день  
Тинуша  родилась  в  семнадцатом,  к  зиме  обещанный  подарочек,
Мы  обнимались  ночь,  а  утром  всё  покрылось  белым  серебром.
Потом  прошла  эпоха  целая,  а  после  появилась  Даночка.
Тинуша  родилась  в  семнадцатом,  а  Даночка  -  в  двадцать  втором.
Тинуша  родилась  в  семнадцатом,  ещё  до  всех  коронавирусов,
До  карантинов,  до  локдаунов.  И  до  войны?  И  до  войны.
А  Даночка  пришла  в  безумие  -  как  будто  здесь  остановилось  всё,
Но  нет,  несётся  пуще  прежнего,  но  с  незнакомой  стороны.
Моя  ноябрьская  девочка  явилась  в  предвкушенье  праздника,  
Когда  мы  выписались,  ёлочки  сияли  ярко  из  витрин.  
Моя  июньская  красавица,  пусть  мир  ругается  и  дразнится,  
Мы  победим,  моя  хорошая,  чтоб  лето  было  и  внутри.  
Зато  как  птицы  заливаются,  как  розово  цветёт  боярышник,  
Какое  небо  в  белой  сеточке  от  непослушных  облаков,  
Несёт  ноябрьская  девочка  июньскую  смешную  барышню
И  дышит  ей  в  макушку  тёплую,  и  боль  уходит  далеко.  
Расти  ноябрьская  девочка,  а  рядом  с  ней  -  расти  июньская.  
И  остальные  пусть,  пожалуйста,  живут,  смеются  и  растут.  
Век-волкодав  опять  бросается  на  плечи.  Что  ж,  я  не  боюсь  его.  
Точней,  боюсь,  но  эти  девочки  -  кто  защитит  тогда  их  тут?  
Мою  весёлую  дошкольницу,  мою  суровую  младеницу,  
Других  -  кто  был  вчера  так  радостен,  и  так  сегодня  одинок.  
Век-волкодав  сперва  оскалится,  а  после  никуда  не  денется:
Встряхнётся,  заскулит  тихонечко  и  ляжет  котиком  у  ног

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2022

1 9 8 ОЛАДКИ---А. ХАЙТЛІНА

1  9  8  ⠀⠀⠀Оладки
⠀⠀
Щодня  й  щоніч  тремтіла  дрібно,
Щодня  й  щоніч  хрестилась  дрібно,
Найбільш,  коли  стрільба  лунала,
Й  чобі́т  у  двері  грюк  слідо́м,
Але  красива  є  тарілка,
Іще  бабусіна  тарілка,
Бабуся  чаю  наливала,
І  частувала  пирогом.
⠀
Життя  спочатку  -  ніби  згасло,
Електрика  навколо  згасла,
Вернулась  потім,  та  від  неї,
Зробилось  млосніше,  скоріш,
Та  є  ще  борошно  й  олія,
Ще  гожі:  борошно  й  олія,
В  бабусі  -  смакові́  ідеї,
В  сестри  бабусі,  -  так  точніш.
⠀
Пішла  спочатку  й  зникла  Катя,  
І  стало  боязко  й  не  тісно,
А  потім  жаско  задзвеніло,
Та  що  їй  -  тій  сковороді,
На  думку  спало  -  чи  достатьно?  -
І  знову  замісила  тісто,
Та  скисло  молоко  всеціло,
Тож  доведеться  -  на  воді.
⠀
Вона  чекати  вміла  гідно,
Після́  перехрестилась  дрібно,
Метнулась  радо  в  сукні  ліпшій,
До  волі,  мови  у  плачу,
-  Беріть-но,  хлопчики,  оладки!
Куштуйте,  тут  усім  -  оладки!
Якщо  ж  не  вистачить,  то  інших,
Я  ще  з  ізюмом  напечу.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Сто  девяносто  восьмой  день
И  каждый  день  дрожала  мелко
И  каждый  день  крестилась  мелко.
Особенно  когда  стреляли
И  в  дверь  стучали  сапогом.
Но  есть  красивая  тарелка,
Ещё  бабулина  тарелка,
Бабуля  чаю  наливала
И  угощала  пирогом.
Сначала  будто  жизнь  погасла
И  электричество  погасло,  
Потом  вернулось,  но  такое,  
Что  сделалось  ещё  тошней.  
Но  есть  ещё  мука  и  масло,  
Хорошие  мука  и  масло
И  есть  бабулины  рецепты,  
Сестры  бабулиной  точней.
Сперва  ушла  куда-то  Катя
И  стало  страшно  и  не  тесно,  
Потом  ужасно  зазвенело,  
Но  что  ей  -  той  сковороде.  
Подумала:  а  вдруг  не  хватит
И  снова  замешала  тесто.  
Всё  молоко  совсем  прокисло,  
Пришлось  простые  -  на  воде.  
Ждала  -  а  ждать  она  умела,  
Потом  перекрестилась  мелко,  
Метнулась  к  двери  в  лучшем  платье
К  свободе,  ветру,  языку.  
Берите,  мальчики,  оладьи!  
Берите,  тут  на  всех  оладьи!  
А  если  вдруг  кому  не  хватит,  
Я  вам  с  изюмом  напеку!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2022

1 9 7 БУЛОЧКА----А. ХАЙТЛІНА

1  9  7    Булочка
⠀
Мам,  спечи  но  булочкку,
Крем  щоб  був,  кориця,  
Приведи  на  вуличку,
Де  вода  іскриться.
⠀
На  хмарки  поглянемо,  
Насвистим  мотивчик
І  зітхнем  розслаблено,
Пташечок  полічим.
⠀
Від  цукерок  -  плямочки,
Солодять  під  носом  
Чадо  пише  пальчиком,
На  піску  -
Як  млосно!
⠀
Гидко  переносити
Спільний  час  із  вами.
Навіть  жаско  мовити
Зрілими  словами.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi

ОРИГІНАЛ

Сто  девяносто  седьмой  день
Испеки  мне  булочку
С  кремом  и  корицей.  
Приведи  на  улочку,  
Где  вода  искрится.
Поглядим  на  облачко,  
Насвистим  мотивчик.
Выдохнем  легонечко,
Посчитаем  птичек.
Губы  перепачканы,  
Липкие  ладошки.
Детка  пишет  пальчиком
На  песке:
"Мне  тошно.
Тошно  переваривать
Время  вместе  с  вами.  
Страшно  разговарива
Взрослыми  словами".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2022

1 9 6 КОЛИСЬ---А. ХАЙТЛІНА

1  9  6    Колись                      
⠀
Раніш  я  жив,  наразі  ж  -  ні.
Живу  тепер  у  глибині.
Дружу  зі  скалком  чашки
Та  корінцем  ромашки.
⠀
У  мене  кріт  бува  в  гостях,
А  потім  навпаки  -  йду  я.
Несе  булки́  до  чаю,
Удвох  сидьма́  скучаєм.
⠀
Я  знаю  -  дівчинка  одна
На  Місяць  линула  сама.
Сидить  на  Місячишку,
Читає  вголос  книжку.
⠀
До  неї  зіронька  відтак
Зліта  й  рече  -  оце  так  так,
І  дійсно  так  буває,
Що  люди  убивають?
⠀
Я  знаю  навіть  близнюків,
Везучих  милих  малюків,
Яких  -  не  розрізнити,
Яких  -  не  розлучити.  
⠀
Дорослі  ж  -  в  іншому  ряду,
Колись  і  я  до  них  прийду.
Коли  їм  стане  легше,
Коли  я  стану  легше.
⠀
Поки  ще  хтось  когось  несе:
Торочим  із  кротом  те  й  се,
Близнята  різне  бають,
А  дівчинка  читає
⠀
Я  знаю  дівчинку  одну,
Вона  пережила  війну,
Багата  і  старенька,
Ми  стрітимось...  скоренько.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi    
ОРИГІНАЛ
Сто  девяносто  шестой  день:  когда-то  
Я  раньше  жил,  теперь  я  не.  
Теперь  живу  я  в  глубине.  
Дружу  с  осколком  чашки
И  корнем  от  ромашки.  
Ко  мне  приходит  в  гости  крот,  
И  я  к  нему  -  наоборот.  
Приносит  булки  к  чаю,  
И  мы  сидим  скучаем.  
Я  знаю  девочку  одну,  
Что  улетела  на  луну.  
Сидит  там  на  лунишке
И  вслух  читает  книжки.  
А  к  ней  спускается  звезда
И  говорит  -  вот  это  да,  
И  правда  так  бывает,  
Что  люди  убивают?  
Я  знаю  даже  близнецов.  
Им  повезло  в  конце  концов.  
Они  всё  время  рядом  
И  голосом  и  взглядом.  
А  взрослые  в  другом  ряду,  
Я  к  ним  когда-нибудь  приду.  
Когда  им  станет  легче.  
Когда  я  стану  легче.  
Пока  сидим  с  моим  кротом
И  говорим  о  сём  о  том.  
А  близнецы  болтают.  
А  девочка  читает.  
Я  знаю  девочку  одну,  
Она  пережила  войну.  
Теперь  стара,  богата.  
Мы  встретимся  когда-то.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2022

ПРАПОРНИК----В. КОВАЛЬЧУК

Куля  скроню  як  в  сотий  раз  промине  зблизька́        
Починаєш  цінити,  що  ти  взагалі  живий.
Бога,  з  погляду  прапорника  Сидорчука,
Геть  нема,  бо  інакше  звідкіль  так  багато  війн.
⠀
Сидорчук  -  не  знавець  діалектики  -  зло,  добро...
В  долю  теж  він  не  вірить,  -  не  прийде  ж  вона  сама,
Сидорчук  розуміє,  якщо  полама  ребро,
Буде  боляче,  інше  ж,  то  розуму  тільки  гра.
⠀
Лю́дський  мозок  зазви́чай  -  подібний  до  рюкзака,
Що  вкладеш,  то  на  тім  і  будується  славна  путь,
Бог  же,  з  погляду  прапорника  Сидорчука,
Лиш  омана,  але  не  найгірша,  в  якій  живуть.
⠀
Сидорчук  точно  впевнений  був,  що  єдина  з  війн,  -
Поміж  злом  і  добром,  і  це  справжнє  життя,  вважай.  
Перед  тим,  як  упав  і  собою  гранату  вкрив,
Шепотів  не  молитву,  а  гучно  кричав:"  Лягай!".
⠀
І  лежить  він  на  полі,  не  чує  ні  ніг,  ні  рук,
Захід,  нібито  кров'ю,  небесне  тло  окропив,
Нині,  с  погляду  Бога,  прапорник  Сидорчук,-
Справжній  Янгол,  бо  лінію  крайню  він  захистив.
⠀
Автор  Виталий  Ковальчук
Переклад  Yurii  Shybynskyi

ОРИГІНАЛ

Прапорщик  Сидорчук
Если  пуля  сто  раз  проносится  у  виска,
Начинаешь  ценить  даже  то,  что  вообще  –  живой.
С  точки  зрения  прапорщика  Сидорчука,
Бога  нет,  а  иначе  откуда  так  много  войн?
Сидорчук  не  силён  в  диалектике  –  зло,  добро…
И  в  судьбу  он  не  верит.  Судьба  не  придёт  сама.
Сидорчук  понимает,  что  если  сломать  ребро,
Будет  больно,  а  всё  остальное  –  игра  ума.
Человеческий  мозг  –  подобие  рюкзака.
Что  положишь,  на  том  и  строится  твой  успех.
С  точки  зрения  прапорщика  Сидорчука,
Бог  –  иллюзия,  но  не  худшая  изо  всех.
Сидорчук  уверен:  единственная  из  войн  –  
Между  злом  и  добром  в  человеке,  и  в  этом  –  жизнь.
Перед  тем  как  упасть  и  гранату  накрыть  собой,
Он  шептал  не  молитву,  а  громко  кричал:  «Ложись!»
И  лежит  он  на  поле,  не  чуя  ни  ног,  ни  рук,
И  закат  разрезает  небо  острей  ножа…
С  точки  зрения  Бога  прапорщик  Сидорчук  –  
Это  Ангел-хранитель  последнего  рубежа.
Прапорщик  Сидорчук

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2022

ВІН ПИШЕ…-----В. КОВАЛЬЧУК

Він  пише  їй  вранці:  "  Сьогодні  снив  сон  чудни́й.
Я  падав  як  лист  каштановий,  безважни́й.  
До  мене  являються  часом  останнім  сни,
Про  нашу  останню  осінь  -  ще  до  війни.    
⠀
Він  в  полудень  пише:"  Стріляли  по  ботсаду,
Гуляли  де  ми  й  дивилися  на  красу
Торік,  пам'ятаєш,  була  з  холодком  трава?-
Несила  тепер  належні  знайти  слова.
⠀
Він  пише  їй  ввечері:"  Слухай,  яка  краса!",
Сто  літ  я  не  бачив  ба́гряні  небеса,
Либо́нь,  у  якомусь  украй  чарівно́му  сні,
Я  хочу  щоб  ти  війну  не  несла  в  собі.
⠀
Він  пише  їй  близько  до  півночі:  "Ну,  бувай!
Тобі  хай  насняться  гори  і  небокрай.
А  я  подивлюся  новини:  як  у  Дніпрі,
Який,  сонце,  смайлик  зранку  знайти  тобі?"
⠀
Звичайно  вона  читає  постійно  все:
Як  вітер  кудись  хмарки  вдалину  несе,
Світанок  коли  горить  під  сиренний  вий,
Та  бачить  лише  два  слова  :"  Люблю.  Живий".
⠀
Автор  Виталий  Ковальчук
Переклад  Yurii  Shybynskyi

Оригінал

Он  пишет  ей  утром:  «Сегодня  мне  снился  сон.
Я  падал  как  лист  каштановый,  невесом.
В  последнее  время  мне  часто  приходят  сны  
О  нашей  последней  осени  до  войны».
Он  пишет  ей  в  полдень:  «Стреляли  по  ботсаду.
Ты  помнишь,  как  мы  гуляли  там  в  том  году?
 Ты  помнишь,  какой  прохладной  была  трава?
Теперь  не  хватает  сил  подобрать  слова…»
Он  пишет  ей  вечером:  «Слушай,  какой  закат!  
Я,  кажется,  видел  это  сто  лет  назад.
Наверно,  опять  же  в  каком-то  волшебном  сне.
Хочу,  чтобы  ты  не  думала  о  войне…»
Он  пишет  ей  ближе  к  полночи:  «Ну,  пока!
Пускай  тебе  снятся  горы  и  облака.
А  я  посмотрю  ещё  новости  по  Днепру.
Какой  тебе  смайлик,  солнце,  прислать  к  утру?»
Конечно,  она  читает  вот  это  всё:
Как  ветер  куда-то  вдаль  облака  несёт,
Как  утром  горит  рассвет  под  сирены  вой,
Но  видит  всего  два  слова:  «Люблю.  Живой».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958353
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2022

5 9 ЗА КІРУ-----------А. ХАЙТЛІНА

5  9  ⠀  За  Кіру.
⠀
Як  ви  мовите  там,  поскоріш  би  миру?
Дитячий  возик  впере́кидь  летить  по  сходинках,
В  небо  вносить  дівча  із  Одеси  -  Кіру,
Їй  три  лиш  місяці  буде...  на  власних  поминках...
⠀
У  три  місяці  вчаться  тримати  цяцьку,
Скатитись  хочуть  незграбно  хутчіш  на  спинку,
Схожі  вкрай  на  звіринку  якусь  дивацьку,
Чи  білченя,  а  чи  свинку.
⠀
Посміхаються  мамі,  мов  янгол  милий,
Невпинно  інших  щоночі  й  щоденно  учать,
Кіра  й  Мама  в  Одесі  удвох  загибли,
Їх  відтепер  не  розлучать...
⠀
Була  у  мами  на  за́п’ястку  давня  фенечка,
Казали  -  точно  зхистить.  Певно  їй  збрехали,
На  по́саг  в  Кіри  купальник  мав  розмір  "феєчка",
На  липень  міряння  Кіроньці  планували.⠀
⠀
Як  вони  ж,  їм  Великдень  ще  буде  снитися,  -
Докурю,  в  тил  їм  кину  ракет  надміру,
Вийдуть  з  пекла  житці  боячись  бруднитися,
На  две́рях  напишуть:
"За  Кіру".
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Пятьдесят  девятый  день:  за  Киру
Как  вы  там  говорите  -  скорей  бы  мира?
Коляска  через  ступеньку  летит  по  лестнице.
Девочку  из  Одессы  назвали  Кира.
Кире  было  три  месяца.
В  три  месяца  начинают  держать  игрушку,
Учатся  переворачиваться  на  спинку.
В  три  месяца  человек  похож  на  зверушку  -
Белочку  или  свинку.
Улыбается  маме,  уставшей  от  вечных  стирок,
Начинает  другие  лица  вокруг  учить.
Кирина  мама  погибла  в  Одессе  с  Кирой,
Теперь  никто  не  сумеет  их  разлучить.
У  мамы  на  запястье  старая  фенечка,
Сказали,  что  защитит.  Видно,  обманули.
У  Киры  в  приданом  -  купальник  размера  "феечка",
Должна  была  примерить  его  в  июле.
Как  они  там  "а  давай  напишем  им  "с  пасхой  вас",
Сейчас  докурю  и  ракетку  им  в  тыл  закину".
Жители  ада  выйдут,  боясь  испачкаться,
На  дверях  напишут:
"За  Киру".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2022

1 8 5 ЛІС. -----А. ХАЙТЛІНА

1  8  5  Ліс.
⠀
Нині  нам  набагато  болючіше  з  лісу  вертатися,
Ліс  -  незмінний,  бо  -  скелі  тверді  й  оксамитовий  мох.
Тож  забудь,  як  захочеш  по  кам'яних  сходах  піднятися,
Що  звичайний  твій  мир  від  ридань  і  від  крові  розмок,
⠀
Бо  квітки  непошкоджено  квітнуть  лише  на  підгірочку,
І  кому  поясниш,  знову  відповідь  давши  невлад,
Що  ступаєм  на  дуже  ослаблену,  скиплену  кірочку,
Під  якою  пульсує  отрута  й  пекельний  парад.
⠀
Вороття  з  лісу,  зросяні  стежки  де  й  сойки  зі  скрипами,
Де  блакитний  дзвіночок  в  тонесеньких  пальцях  трави,  Із  яких  ниточок  же,  невидних  ніким,  це  все  виткано,
Обережно,  його  не  чіпай,  не  завадь,  не  порви...
⠀
Знову  ходиш  по  вулицях,  знову  киваєш  знайомому,
І  на  втіху  собі  закуповуєш  зайвих  харчів,
В  рань  ухвалюєш  дня  розпорядок  зі  всіми  законами,
На  сніданок  приймається  дихання  бід  і  плачів.
⠀
Що  там  сойка  твоя?  Як  її  торохтухоньки,  виросли?
Бо  зима  скоро  ж  буде,  -  ставати  пора  на  крило,
Розпорядок  ухвалюй  -  не  треба  поривчастих  висновків,
Ти  вернувся  із  лісу.  Вернувсь.  Бо  везіння  спасло...
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
⠀
Сто  восемьдесят  пятый  день:  лес
⠀
В  этот  раз  возвращенье  из  леса  гораздо  болезненней,
Потому  что  в  лесу  неизменные  скалы  и  мох.
Так,  что  можешь  забыть,  поднимаясь  по  каменной  лестнице,
Что  обычный  твой  мир  от  рыданий  и  крови  размок,
⠀
Потому  что  цветы  невредимы  цветут  на  пригорочке
И  кому  объяснишь,  отвечая  опять  невпопад,
Что  живёшь  на  невиданно  тонкой  запекшейся  корочке,
Под  которой  пульсирует  яд,  сотворяется  ад.
⠀
Возвращенье  из  леса  с  водой  и  скрипучими  сойками,
С  голубым  колокольчиком,  спрятанным  в  пальцах  травы,
Из  каких  же  невидимых  ниточек  всё  это  соткано,
Осторожно,  не  трогай  его,  не  мешай,  не  порви.
⠀
Снова  ходишь  по  улицам,  снова  киваешь  знакомому,
Покупаешь  себе  в  утешение  лишней  еды.
Принимаешь  дневной  распорядок  со  всеми  законами,
Принимаешь  на  завтрак  дыхание  близкой  беды.
⠀
Что  там  сойка  твоя?  Как  её  тараторящий  выводок?
Скоро  будет  зима,  так  что  время  вставать  на  крыло.
Принимай  распорядок,  не  делай  стремительных  выводов.
Ты  вернулся  из  леса.  Вернулся.  Уже  повезло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2022

1 8 0 ЛІТО----А. ХАЙТЛІНА

1  8  0                      Літо.
⠀
Бувшим  літом  не  знаючи  й  слова  про  біль,
Що  кромішної  пі́тьми  темніш,
Пастухами  каміння  були,  звідусіль
Ті́ней,  слів  літописцями  лиш.
⠀
Ми  ридали,  жука  придавили  коли,
І  несли  хоронити  в  ту  ж  мить:
Можновладець  метеликів,  князь  у  кропив,
Їхнє  я́сновельмо́жносте  снить.
⠀
Сонце  плечі  торкало,  за  ніс  де-не-де,
Сяйним  полиском  пасма  пекло́  ,
Ми  гадали,  що  літо  ніхто  не  вкраде,
Та  його  обернули  на  зло.
⠀
Хто  те  знав,  рік  майбутній  що  нам  занесе.
Хто  б  сказав,  підняли  б  ми  на  сміх,
Що  до  нас  літо  при́йде,  та  шорстко  мине:
Обіч  нас,  обіч  вас,  повз  усіх.
⠀
Поруч,  ніби  струмочок,  воно  рокотить,
Стайки  ос,  абрикосовий  сік,
А  у  нас  лиш  однакових  днів  лік  летить,
Чорно-білих  мигальних  рядків.
⠀
Не  забудь,  не  забудь,  хоч  би  що,  не  забудь,
Аніколи,  ніколи  повік,
Через  рік  заблукаєм  таки  ми  мабу́ть,
В  мир,  де  -  спека  та  водний  потік.
⠀
За  куток  потягну  -  і  коли  відірву,
Кірку  чорну  запеклої  люті  війни,
Будуть  камені,  спали  що  м'явши  траву
І  дивились  прокволисті  сни.
⠀
Літо,  при́йдем,  як  справимось  з  лихом  оцим.  
Дочекайся!  На  зустріч  вдягни:
Абрикосовий  сік  і  кульбабковий  дим,
Віру  в  завтрашні  ласкові  дні.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Сто  восьмидесятый  день:  лето
Прошлым  летом,  не  зная  ни  слова  про  боль,
Что  кромешного  мрака  темней,
Пастухами  камней  мы  служили  с  тобой,
Летописцами  снов  и  теней.
Мы  рыдали,  в  пути  на  жука  наступив,
И  носили  его  хоронить.
Повелители  бабочек,  князи  крапив,
Ваше  превосходительство  сныть.
Солнце  трогало  плечи,  хватало  за  нос
Высветляло  отросшую  прядь.
И  конечно,  мы  знали,  что  лето  у  нас
Никогда  никому  не  отнять.
Кто  же  знал,  что  случится  на  будущий  год.
Кто  б  сказал  -  мы  б  подняли  на  смех,
Что  действительно  лето  придёт,
Но  пройдёт
Мимо  нас,  мимо  вас,  мимо  всех.
Где-то  рядом  оно  и  журчит,  и  течёт,
Тучи  ос,  абрикосовый  сок.
А  у  нас  -  только  дней  одинаковых  счёт,
Чёрно-белых  мелькающих  строк.
Не  забудь,  не  забудь,  не  забудь,  не  забудь,
Никогда,  никогда,  никогда.
Может  быть  через  год  прибредём  как-нибудь
В  этот  мир,  где  жара  и  вода.
Уголок  потяну  -  и  когда  оторву
Корку  спекшейся  чёрной  войны,
Будут  камни,  что  спали,  уткнувшись  в  траву,
И  смотрели  неспешные  сны.
Слышишь,  лето?  Вернёмся,  когда  победим.
Дожидайся.  И  к  встрече  надень
Абрикосовый  сок,  одуванчиков  дым,
Веру  в  завтрашний  ласковый  день.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957463
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2022

1 1 2 ВАЙБЕР----А. ХАЙТЛІНА

1  1  2  ⠀            Вайбер.
⠀
Чоловіче,  красеню  ти  мій,
Повернись,  будь  ласонька,  живий.
І  тоді  ми  все  тобі  покажем:
Справжній,  двоколісний  самокат,
Захід,  що  рожево  лине  в  сад,
Як  рясніють  квіти  в  нім,  роскажем.
⠀
Як  же  складно  на  перекладних,
Дні,  як  мить,  летять  без  вихідних,
Сумно  дід  -  "Півонії  червоні
Квітнуть?  Дім,  стоїть?  Ключі  знайшли?"
Тут  півонії  вже  розцвіли,
Дід  бурчить  -  "Поспішливі  шпійони!".
⠀
Чоловіче,  красеню  ти  мій,
Тут  охайно  й  че́пурно  -  хоч  вий,
Втім,  за  кущ  ідуть  ваги́  позбутись...
Маленя  настійно  просить  грудь,  -
Знов  не  відпочину  я  мабу́ть...
Хочу  раз  хоча-б  тебе  торкнутись...  
⠀
Ти,  про  нас  не  думай,  -  без  проблем
Вивчимо,  засвоїм,  підростем,  -
Тут  немало  нашого  коріння,
Чоловіче,  красеню  ти  мій,
Повернись,  будь  ласонька,  живий,
В  доні  -  наче  в  тата  підборіддя...
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Сто  двенадцатый  день:  вайбер  
Человек  с  красивой  головой,  
Воротись,  пожалуйста,  живой.  
И  тогда  мы  всё  тебе  покажем:
Над  поляной  розовый  закат,
Новый  двухколёсный  самокат
И  цветок  под  кустиком  под  каждым.
Мы  тебе  покажем,  как  шутя
Языки  освоило  дитя
Переводит  в  магазинах  деду.  
Я-то  только  разве  "как  дела",  
Но  зато  девчонку  родила,  
Подрастёт  немного  -  и  приеду.  
Так-то  сложно  -  на  перекладных,  
Дни  летят,  не  зная  выходных,  
Дед  скучает  -  как  его  пионы?
Как  там  дом,  стоит?  Ключи  нашли?  
Тут  уже  пионы  расцвели,  
Дед  ворчит  -  мол,  ранние,  шпионы.  
Человек  с  красивой  головой,  
Тут  так  аккуратненько  -  хоть  вой,  
Впрочем,  за  кустами  тоже  гадят.  
Маленькая  снова  просит  грудь.  
Мне  бы  хоть  немного  отдохнуть.  
Мне  бы  хоть  разок  тебя  погладить.  
Ты  о  нас  не  думай,  всё  путём.  
Выучим,  освоим,  подрастём,
Тут  ведь  много  нашего  народу.  
Человек  с  красивой  головой,  
Воротись,  пожалуйста,  живой.  
У  девчонки  папин  подбородок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957259
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2022

1 7 8 КОЛИСКОВА 5---А. ХАЙТЛІНА.

1  7  8      Колискова  5.
⠀
Не  прошу  святковості  й  веселості,
Лиш  молю  я  про  одне  на  світі:
Хай  всі  діти  рутять  у  беспечності,
Як  не  всі,  то  хоч  би  тільки  діти.
⠀
На  ліжках  з  матрасиком  у  чистості,
На  галявці  в  лісі  на  привалі,                                                        
Навіть  і  в  кутку  на  урочистості,
Мам,  мені  пірата  здарували.  
⠀
Сплять,  посапують  малі  курносики,
Підлітки  собі  снять  походеньки,
Спіть  спокійно  дівчинки  та  хлопчики
Солодко  на  постілі  м'якенькій.
⠀
Обіймайте  плюшевих  ведмедиків,
Про  пірата  сон  глядіть,  мов  книжку,
Скидуйте  завзято  зайві  пледики,
Розпростершись  ластівкою  в  ліжку.
⠀
Не  потрібно  тайн  мені  захованих,
Зір,  що,  точно  бжілоньки,  рояться,
Бачити  б  лиш  -  сплять  вони  під  ковдрами,
Сплять  і  не  бояться.  Не  бояться...
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
Сто  семьдесят  восьмой  день:  пятая  колыбельная
Не  прошу  ни  радости,  ни  праздности,
Только  об  одном  прошу  на  свете:
Пусть  все  дети  дрыхнут  в  безопасности.
Раз  не  все,  то  пусть  хотя  бы  дети.
В  гамаке,  в  палатке,  на  матрасике,
На  печи,  на  ручках,  на  перине,
Или  даже  в  уголке  на  празднике:
Мама,  мне  пирата  подарили!  
Маленькие  сладкие  младенчики
Узкие  колючие  подростки,
Спите,  спите,  мальчики  и  девочки,  
На  постели  чистой  и  не  жёсткой,  
Обнимайтесь  с  плюшевыми  мишками,  
Сны  смотрите  о  своём  пирате,  
Скидывайте  одеяло  лишнее,  
Ласточкой  раскинувшись  в  кровати.  
Мне  не  нужно  чьей-то  тайны  спрятанной,  
Ярких  звёзд,  что  в  вышине  роятся.  
Только  бы  смотреть,  как  сладко  спят  они.  
Спят  -  и  не  боятся.  Не  боятся.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2022

1 7 7 ШЕКСПІР------А. ХАЙТЛІНА

1  7  7        Шекспір.
⠀
"Зв'язок  часів  розпався",  -  Шекспір  сказав.
"Зв'язок  з  Херсоном  зникнув",  -  знайома  пише.
Чи  хворий  сон  усіх  нас  в  полон  узяв
У  світі  цім,  де  вдосталь  харчів  і  тиші?
⠀
Де  курить  знов  дідусь-ветеран  табак,
Він,  кажуть,  льотчик-спи́тувач  був  на  славу,
Із  цілих  де  осель  в  надвечір'я  всяк
Красивий  люд  іде  на  нову  виставу.
⠀
Де  в  теплий  вечір  в  полі  ганяють  м'яч
Щасливі  діти  -  по́при  кросовки  стерті,
Де  в  Драмтеатрі  тільки  на  сцені  плач,
В  антракті  -  сміх,  фойє,  лимонад  в  буфеті.
⠀
Де  мати  зве  з  майданчику  -  "Все,  вже  йди!",
Як  тільки  захід  обрію  ледь  торкнувся,
Не  так,  як  нині,  зранку  рося́ть  слізьми,
Як  мінімум  оті,  хто  зумів  проснутись.
⠀
Скоріше,  лікарю,  не́міч  цю  спини,
Неси  нам  ліки,  приймем  по  сотні  ложок,
Не  може  бути  більше  страждань  війни,
Ми  вчили  всі  ж    історію.  Ні,  не  може!
⠀
Зв'язок  розпавсь  і  скайп,  есемески  зніс,
А  подруга  щоночі  все  пише  мамі...
Шекспіре,  вишли  в  поміч  Бірнамський  ліс,
Як  Бог  не  затулив  небокрай  руками.
⠀
Хай  ліки,  мов  полин,  гіркі  -  дідько  б  з  ним,
Авжеш  ми  вип'ємо  їх  усіх  нівроку.
Нехай  ми  спим,  будь  ласка,  нехай  ми  спим,      
Та  ми  не  спим,    приблизно  уже  півроку...
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Alja  Khajtlina
Сто  семьдесят  шестой  день:  шекспир
"Распалась  связь  времен",  -  говорит  Шекспир.  
"Пропала  связь  с  Херсоном",  -  подруга  пишет.  
А  может  быть  мы  болеем  и  просто  спим
В  том  мире,  где  всем  хватает  тепла  и  пищи?  
Где  курит  в  подъезде  дедушка-ветеран,  
И  он  же  лётчик.  Кажется,  испытатель.  
Где  целые  все  дома,  и  по  вечерам  
Красивые  люди  идут  посмотреть  спектакль.  
Где  тёплым  вечером  в  поле  гоняют  мяч
Обычные  дети  счастливее  всех  на  свете.  
Где  в  драмтеатре  только  на  сцене  плач,  
В  антрактах  смех  в  фойе,  лимонад  в  буфете.
Где  мать  кричит  на  площадке:  "Пора,  слезай",  
Едва  закат  горизонта  решил  коснуться.  
Не  как  сейчас  -  просыпаться  всегда  в  слезах,
Как  минимум,  тем,  кому  повезло  проснуться.
Скорей,  врача.  Мы  все  тяжело  больны.  
Несите  лекарство,  мы  примем  по  сотне  ложек.  
Не  может  быть  больше  в  мире  такой  войны.  
Мы  все  учили  историю.  Нет,  не  может.  
Распалась  связь.  Ни  скайпа,  ни  смс.
Подруга  не  спит  ночами,  всё  пишет  маме.
Шекспир,  пришли  нам  в  помощь  Бирнамский  лес,
Раз  бог  не  может  небо  закрыть  руками.
Пускай  лекарство  горькое,  чёрт  бы  с  ним.  
Мы  выпьем  всё,  до  капельки,  непременно.  
Пускай  мы  спим,  пожалуйста,  пусть  мы  спим.
Но  мы  не  спим.  Полгода  уже  примерно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2022

! 7 4 ПІВНИЧОК----А. ХАЙТЛІНА

1    7    4      Півничок.
⠀
Яка  ж  гидота  світ,  зі  тьми
Дурницями  штормить,
Навколо  з  гарними  людьми
Трапляється  біда.
І  хто  постійно  щось  робив,  
І  хто  не  перший  день  не  їв,
Шкідливого  хто  не  чинив,
Усім  добра  жадав.
⠀
У  цих  -  геть  розвалився  дім,
А  в  тих  є  кіт  живим,
В  цих  -  цілий  крів  поміж  руїн,
А  кіт  же  ж  -  навпаки,
В  тих  -  ні  житла́,  ані  кота,
Самі  живі  є  -  красота,
Почни-но  з  чистого  листа,
Життя  вас  заведе  куди?
⠀
Яка  чекає  сторона?
Крізь  кришиво,  хто  зна́,
Коли  навкіл  реве  війна,
Лише́  життю  і  рад!
Одне  життя  із  днів-часто́к,
З  яких  зроби  хоча  б  ковток,
Увозь  і  маму,  і  діто́к,
І  не  дивись  назад!
⠀
Біжи,  Сашко,  як  птаха  линь,
Стрілою  рідний  дім  покинь,
Відлогу  з  півничком  накинь,
На  рюкзаку  -  брелок.
Дружку,  автобус!  Всядься  в  нім,    
Відлога  з  півничком  малим
В  очах,  -  мов  опіком  жарким,    
На  невідомий  строк.
⠀
Яка  гидота  вкрила  світ,
Бридкий  сюжет  тупить
Людей,  яких  не  стиснув  гніт,  
Розчавлено  в  юрбі.
Юрба  -  "ату!,  юрба  -  "ага",
Юрба,  яка  знайшла  врага,
До  вдарів  чоботів  снага,-
Як  плента  щось  тобі.
⠀
На  всі  твої  -  "Ну,  якже  так?"
Вона  товче  -  "Ось  так!".
Якщо  промовиш  про  кота,
Вона  тобі  -  кулак.
Про  мир  співаю  не  таю,
У  відповідь  -  згною,
Плюю  на  мир  і  ай  лав  ю.
І  інше  ще  плак-плак.
⠀
А  ти  невпинно,  мов  глупак,
Про  мир  -  по  всіх  світах,
І  півничка,  як  ліпший  стяг,
Втаїв,  не  віддаєш
Бо  на  війні,  як  на  війні,
Одне  життя  лише  в  ціні,
Яку  авжеж  після́  борні
На  касі  узнаєш.
⠀
Сашко,  біжи,  струмок  немов,
Лети-но  стрімголов,
Спізнишся  на  урок  бо  знов,
Вже  звівся  тут  курок,
Бо  гидь  укрила  хворий  мир,
Тікай-но,  та  кота  візьми
Й  не  плач  що  уїжджаєм  ми  
На  невідомий  строк.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Alja  Khajtlina·  
Сто  семьдесят  четвёртый  день:  петушок
Какая  дрянь  накрыла  мир,  
Какая  ерунда.  
Вокруг  с  хорошими  людьми
Случается  беда.  
И  с  теми,  кто  наделал  дел,  
И  с  теми,  кто  не  ел  весь  день,
И  с  теми,  кто  никак  нигде
Не  причинял  вреда.
У  этих  развалился  дом,
Зато  остался  кот.
У  этих  -  целый  от  и  до,
А  кот  -  наоборот.
У  тех  -  ни  дома,  ни  кота,  
Но  сами  живы  -  красота,  
Начните  с  чистого  листа,
Куда  вас  жизнь  ведёт?  
Куда,  куда  ведёт  она
Сквозь  щебень  и  цемент?  
Когда  вокруг  ревёт  война,  
Одна  лишь  жизнь  в  цене.  
Одна  лишь  жизнь,  и  дня  ломоть  -  
Всё,  что  успеешь  отломить,  
Есть  время  взять  детей  и  мать,  
А  обернуться  -  нет.  
Беги,  беги,  беги,  Сашок,  
Со  всех  ребячьих  ног.
На  капюшоне  петушок
На  рюкзаке  -  брелок.
Беги  к  автобусу,  дружок,
На  капюшоне  -  петушок.  
Как  будто  на  глазу  ожог
На  неизвестный  срок.  
Какая  дрянь  накрыла  мир,  
Какой  сюжет  тупой.  
Те,  кто  когда-то  был  людьми,
Становятся  толпой.  
Толпой  "ату",  толпой  "ага",  
Толпой,  придумавшей  врага,  
Она  ударом  сапога  
Поговорит  с  тобой.  
На  все  твои  "ну  как  же  так"?  
Она  твердит  "вот  так"  
И  ты  ей  что-то  про  кота,  
Она  тебе  -  кулак.  
И  ты  твердишь:  "А  я  спою!"  
Она  в  ответ:  "А  я  сгною".  
Плевать  на  мир,  на  ай  лав  ю
И  прочие  плак-плак.  
Но  ты  упрямо,  как  дурак,  
Про  миру  мир  поёшь
И  петушка,  как  главный  флаг,  
Хранишь,  не  отдаёшь.  
Ведь  на  войне  -  как  на  войне,
Одна  лишь  только  жизнь  в  цене.  
И  эту  цену  только  лишь
На  кассе  узнаёшь.
Беги,  беги,  беги,  Сашок,  
Со  всех  ребячьих  ног.  
Ты  опоздаешь  на  урок,  
А  здесь  взведён  курок.  
Какая  дрянь  накрыла  мир,  
Беги,  кота  с  собой  возьми
И  не  гляди  назад,  мой  ми..  
На  неизвестный  срок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956725
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2022

1 7 2 Я ПОКАЖУ---А. ХАЙТЛІНА

1    7    2                              Я  покажу.
⠀
"Я  покажу,  готували  звідки  вторгнення"
"Я  Вам  посилку  відправив  у  серпні":
В  ній  дев'яносто  дев'ятий  -  рік  народження,
В  ній  двадцять  другий  -  рік  смерті.
⠀
Бути  він  міг  би:  чи  слюсарем,  чи  токарем,
Міг  і  кур'єром,  або,  скажімо,  кухарем,
А  не  у  чоботах  рваних,  всіми  проклятим,
В  темнім  лісі  -  засохлим  хлібом  хрумкати.
⠀
Ладно  вже  там  -  головний  -  суд  Божий  сталому,
Не  допоможуть  звичайно  різні  бідкання.
Нащо  ти  душу  свою  продав  дияволу?
Може  віджав  сам  він  з  риканням?
⠀
Справді,  чи  токарем  став  би,  може  й  слюсарем,
Кухарем  теж,  готував  би  тихо  вариво...  
Ні,  ти  не  стій  тут,  як  стовб,  -  ми  далі  тупаєм,  -
Нам  ген  туди,  де  жарево.    
⠀
Жив  би  собі:  веселивсь,  гуляв  з  дівахами
В  хаті  розділеній  навпіл  з  братом  тронутим.
Йди  вже  в  казан.  Чом  стоїш  такий  нажаханий?
Краще  скажи  готували  звідки  вторгнення.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Сто  семьдесят  второй  день
"Покажу,  откуда  готовилось  нападение".
"Я  вам  там  посылку  послал,  проверьте".
Девяносто  девятый  -  год  рождения.  
Двадцать  второй  -    год  смерти.
Мог  быть,  к  примеру,  токарем  или  слесарем,  
Мог  быть  курьером  или,  допустим,  поваром,
А  не  в  ботинках  рваных  сквозь  тёмный  лес  идти,  
Хлеб  жевать  получёрствый  с  землёю  поровну.
Ладно  там  главный,  теперь  только  бог  судья  ему,  
И  не  помогут  уже  никакие  жалобы,  
Ну  а  вот  ты  зачем  продал  душу  дьяволу?  
Или  он  сам  отжал  её?  
Стал  бы  действительно  слесарем  или  токарем,  
Поваром  тоже  -  тихо  варил  бы  варево.  
Нет,  ты  не  стой  столбом  тут,  мы  дальше  топаем,  
Нам  вон  туда,  где  зарево.  
Жил  бы  спокойно,  гулял  бы  с  крутыми  тёлками,  
С  братом  бы  в  хате  жил,  пополам  поделенной.
Ну,  заходи  уже,  выбирай  котёл  себе,
Покажи,  откуда  готовилось  нападение.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956436
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2022

1 7 0 БО НЕ БРАТ-----А. ХАЙТЛІНА

1    7    0
⠀
Це,  аж  ні  трохи  не  братоубивча  війна.
Ні,  жодним  чином  не  братоубивча  війна.
Просто  занадто  подібними  є  письмена,
Схожими  -  імена.
⠀
Поруч  поставиш  -  якоїсь  різниці  нема,
Запис  одразу  у  паспорт  ніяк  не  даси.
Тільки  й  питати:  Малюче,  а  ти  звідкіля?
Чий  ти  тут  "наш",  таки?
⠀
Лиш,  одного  зачекався  за  спиною  крів,
Лиш,  в  одного  клубочи́ться  за  спиною  дим,
Тож  не  здолає  хтось  в  нім  ярий,  праведний  гнів,
Бо  нездоланний  він.
⠀
В  іншого  завше  земля  під  ногами  горить,
І  подорожник,  немов  кропива,  обпека.
Дід  не  врятує  його,  бо  у  схові  лежить,  -
В  себе  внучка  чека.
⠀
Ні,  це  не  братоубивча  війна  навкруги
Точно  це  доброубивчі  гріхи  на  війні,
Нині  часи  стали,  ніби  чорнильні  круки,    
Линуть  часи  страшні.
⠀
Чуєш,  навіщо  явивсь,  ти,  вбивати  сюди?
Хто  тут  чекав?  Чом  тебе  катувати  несе?                                  Все  розскажи,  не  таї  нічогесенько  ти.
Я  зрозумію  все.
⠀
Втямлю  я  гарно,  про  що  йдеться  в  мові  твоїй.  
При́ходню,  ми  хоч  однаковість  мали  раніш,
Хай  не  іде  солдатня  по  країні  моїй!  -
Землю  мою  залиш.
⠀
Земле  моя,  розчахнись  до  глибокого  дна,
Жала  залізні,  ірже́,  геть  усі  пожирай!  
Хай,  що  було  злом,  те  змінить  пухкенька  зола!
Мертве,  враз  оживай!
⠀
І  вибирай  захищати  кого  повсякчас,
Хто  із  них  люди  твої,  де  насіння  сповна?
Жорстко  не  братоубивча  війна  нищить  нас,
Точно  не  брат,  війна.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi

ОРИГІНАЛ

Сто  семидесятый  день
Это  не  братоубийственная  война.
Нет,  не  братоубийственная  война.
Просто  слишком  похожие  письмена,  
Близкие  имена.
Просто  поставишь  рядом  -  не  различишь,
Сразу  прописку  каждому  не  раздашь.  
Только  и  спрашивать:  ты  откуда,  малыш,
Чьих  ты  тут  будешь  "наш"?
Только  у  одного  за  спиною  дом,
Только  у  одного  за  спиною  дым.  
И  потому  никогда  он  не  побеждён,  
Даже  непобедим.  
А  у  другого  земля  под  ногой  горит,  
Даже  простой  подорожник  крапивой  жжёт.  
Дед  его  не  спасёт,  он  не  здесь  зарыт,  
Он  его  дома  ждёт.  
Нет,  не  братоубийственная  война,
Это  доброубийственная  война.
Это  настали  тёмные  времена,  
Страшные  времена.  
Слышишь,  зачем  ты  пришёл  сюда  убивать?
Кто  тебя  ждал  здесь?  Нужен  ты  здесь  кому?  
Ну,  говори,  ты  вряд  ли  сможешь  скрывать,  
Я  же  тебя  пойму.  
Я  понимаю  всё,  что  ты  говоришь,  
Слышишь,  пришелец,  ты  на  меня  похож,  
Только  ты  здесь  не  нужен,  служивый,  слышь,  
Землю  мою  не  трожь.  
Слышишь  меня,  земля,  расступись,  земля,  
Ржавчина,  жала  железные  пожирай,  
Пусть  всё,  что  было  злом,  то  станет  зола,  
Мёртвое,  оживай.  
И  выбирай,  кого  тебе  защищать,  
Где  твои  люди,  где  твои  семена.  
Это  не  братоубийственная  война,  
Это  не  брат,  война.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2022

1 6 7. СЕРПЕНЬ-------А. ХАЙТЛІНА

1  6  7  Серпень.
⠀⠀⠀⠀
У  сусідів  стягну  виноградинку
⠀⠀я  з-за  паркану,
І  одразу  помру  від  ганеби
⠀⠀й  солодкості  стану.
Смакоту  всі  несуть.
Це  серпнева  все  слава,
⠀⠀вино  і  розпечені  сливи.
Оси  повзають  це  по
⠀⠀розводах  медових,  сопливих
І  до  рота  повзуть.
⠀⠀⠀⠀
Підсихають  листки,  стали
⠀⠀довгими  тіні  серпневі
Літо  йде  потихеньку...  -
⠀⠀Агов,  не  зіскакуй  із  теми.
Говори,  промовляй.
Вимовляй,  формулюй  у
⠀⠀слова  букви  вкупі  зі  мною
І  вино  закуси  перестиглою
⠀⠀сливою  тою,
Забродила  яка.
⠀⠀⠀⠀
Мова  лине  хай  та,  що  я
⠀⠀слухати  добре  умію,
А  сказати  не  можу,  хоч
⠀⠀як  би  не  скручував  шию,
Як  би  горло  не  м'яв.
Не  соро́м  же  мене,  розкажи
⠀⠀просто,  що  там  у  світі.
Посміхнувся  б  раніш  я,
⠀⠀слова  б  відповілись  розмиті,
Та  німим  нині  став.
⠀⠀⠀⠀
Тож  ти  вибач  мене  за  дитинство
⠀⠀щасливе  й  чудесне,
За  рядок,  де  написаі  поряд
⠀⠀Москва  і  Одеса,
Де  плацкартний  вагон.
За  шмаркачні  слова,  що  тепер,
⠀⠀мов  клубки  слизу,  -  в  горлі,
Що  згадаємо  біля  могил
⠀⠀від  війни  і  сваволі!
Втім,  зміню  лексикон.
⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀
Я  про  те,  як  раніш  зарплатнею
⠀⠀постійно  ділились,
Втім,  це  все  ні  про  що,  не  моя
⠀⠀зараз  черга  жалітись,  -
Промовляй,  говори.
Завершиш  як,  не  змовлю  і
⠀⠀слова,  не  гляну  у  вічі.
Не  прощай,  не  знайду  я
⠀⠀слова́  в  засоромленій  річі.
Дух  парки́й,  пустирі...
⠀⠀⠀⠀
Рай  весь  пе́рвісний,  той
⠀⠀де  ізюм  з  живоплотів  гронистих
І  тобі,  і  мені  вщент  ракети
⠀⠀спалили  вогнисті!
Під  ногами  жари́ть...
Тільки  оси  повзуть  по
⠀⠀зчорнілих  розводах  медових,
Ревно  плачуть  над  давніми
⠀⠀кільцями  свіжі  удови.
І  ніхто  не  простить!..
⠀⠀⠀⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀⠀⠀⠀
ОРИГІНАЛ
Сто  шестьдесят  седьмой  день:  август

У  соседей  стащу  виноградину  из-за  забора
И  тотчас  же  умру  от  сладчайшего  в  мире  позора.  
Духота,  вкуснота.
Это  августа  слава,  вино  и  горячие  сливы
Это  осы  ползут  по  разводам  медовым  сопливым,  
Доползают  до  рта.  
Это  август,  иссохшие  листья  и  чёткие  тени,  
Это  позднее  лето,  но  ты  не  сворачивай  с  темы,  
Говори,  говори.  
Говори,  выговаривай  буквы,  слова  формулируй,  
И  сухое  вино  переспелой  закусывай  сливой,  
Забродившей  внутри.  
Говори  языком,  на  котором  я  слушать  умею,  
А  сказать  не  могу,  как  бы  ни  выворачивал  шею,  
Как  бы  горло  ни  мял.  
Не  стыди  меня,  просто  рассказывай,  что  там  на  свете,  
Раньше  я  б  усмехнулся  о  чём-то  и  что-то  ответил,  
А  теперь  онемел.  
Так  прости  меня,  друже,  за  наше  счастливое  детство,  
За  строку,  где  поставлены  рядом  Москва  и  Одесса,  
Где  плацкартный  вагон.  
За  сопливые  эти  слова,  что  сейчас  не  по  делу
Вспоминаются  рядом  с  могилой,  войной,  беспределом,  
Впрочем,  я  о  другом.  
Я  о  том,  как  делились  билетами,  первой  зарплатой,  
Впрочем,  я  ни  о  чём,  не  моя  сейчас  очередь  плакать,  
Говори,  говори.  
И  когда  ты  закончишь,  прости,  ничего  не  отвечу,  
Не  прощай,  я  слова  не  найду  в  опозоренной  речи,  
Духота,  пустыри.  
Этот  рай  первозданный,  тот  мир  золотых  виноградин,  
У  тебя  и  меня  навсегда  разорён  и  украден,  
Под  ногами  хрустит.  
Только  осы  ползут  по  разводам  горячим  медовым,  
Только  плачут  над  старыми  кольцами  новые  вдовы
И  никто  не  простит.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2022

1 6 6. ПИТАННЯ-----А. ХАЙТЛІНА

1    6    6                Питання
⠀
-  А  Рік  Новий?  Настане  він,  чи  ні?
А  Пасха  буде?А  Сергійко  вийде?
Якщо  Бог  здумав  Світ,  чому  ж  в  ці  дні,
Нічого  не  побачив?  Чом  не  зійде?
⠀
Все  бачить  він?  Чому  ж  тоді  стрільба
Нещадно  кре́мса  -  знаєш?  -  Я,  не  знаю  .
-  Чом  по  дротах  півроку  кров  стіка
Та  землю,  наче  в  багряне́  ховає?
⠀⠀⠀⠀
Хоча  весь  час  і  так  земля  кровить.
А  нам  новини  знов  і  знов  віщають...
-  Чом  телефон  Сергійка  все  мовчить?
-  Подзво́нить  він  тобі,  я  обіцяю.
⠀
Що  ж  далі  -  вересень  заллє  дощем?
І  в  жовтні  вечорами  прохолодно...
-  Надіюсь  ми  з  тобою  не  помрем.
-  І  тато?  І  Сергійко,  можна?
⠀⠀⠀⠀⠀⠀
-  А  день  народження,  чи  прилетить
З  бісквітним  тортом,  попри  коловерті?
-  Звичайно!  Станеться  святкова  мить.  -
Лише  б  відсвяткувавсь  раніш  день  смерті.
⠀⠀⠀⠀⠀⠀
День  смерті  зла,  кончини  всіх  смертей,
День  смерті  всіх  убивць,  які  напали.
Ми  брязкальця  закупим  для  дітей
І  гучно  брязкнем  -  "Лихо  нині  пало".
⠀⠀⠀⠀
На  світло  лізти  будемо  зі  тьми,
За  кроком  крокступати  по-дрібочку.
-  Тож  Бога  і  нема,  є  тільки  ми?
А  сатана?  -  Він  також  -  ми,  дружочку.
⠀
Але  я  й  ти  здолаємо  його,  
Побачать  люди  всі,  як  нечість  згине.
А  торт  бісквітний  звісно  ми  з'їмо.
І  Пасха  буде,  і  Сергійко  вийде.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi

ОРИГІНАЛ
⠀⠀⠀⠀
Alja  Khajtlina
Вчора  о  17:37    ·  
Сто  шестьдесят  шестой  день:  вопросы
-  А  Новый  год?  Он  будет  или  нет?
А  Пасха  будет?  А  Серёжа  выйдет?
А  если  бог  придумал  этот  свет,  
То  почему  он  ничего  не  видит?
Он  видит  всё?  А  почему  тогда
Стреляют?  Ты  не  знаешь?  
-  Я  не  знаю.  
Полгода  кровь  идёт  по  проводам
И  льётся  наземь,  алая,  больная.  
Уже  по  пояс  ею  пол  залит,  
А  новости  вещают  и  вещают.
-  А  почему  Серёжа  не  звонит?  
-  Он  позвонит  тебе,  я  обещаю.  
-  А  что  же  будет  дальше  с  сентябрём?  
И  с  октябрём?  По  вечерам  прохладно..  
-  Надеюсь,  мы  с  тобою  не  умрём.  
-  И  папа?  И  Серёжа  тоже,  ладно?  
-  А  день  рожденья  будет?  Дотемна
Сидеть  и  тортом  кремовым  отметить?  
-  Он  будет.  Только  хочется,  чтоб  нам
Успелось  до  отпраздновать  день  смерти.  
День  смерти  слёз,  день  смерти  всех  смертей,  
День  смерти  всех  убийц  железнопалых,  
Мы  купим  погремушки  для  детей  
И  прогремим,  что  зло  сегодня  пало.  
И  будем  вылезать  на  свет  из  тьмы,  
Ступенька  вверх,  давай  ещё  шажочек,  
-  Выходит,  бога  нет,  есть  только  мы?  
А  дьявол  есть?  
-  Он  тоже  мы,  дружочек.
Но  мы  его  с  тобою  победим,  
И  зло  падёт,  и  это  все  увидят.  
И  торт,  конечно,  кремовый  съедим.  
И  Пасха  будет.  И  Серёжа  выйдет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2022

1 5 4. САМОКАТ----------А. ХАЙТЛІНА

1    5    4  
⠀
В  п'ять  в  будь-якого  
⠀⠀⠀⠀матроса  є  самокат,
Скельце,  мінити  щоб  день  
⠀⠀⠀⠀на  захід  стократ,    
Жаркочервоне,  немов  
⠀⠀⠀⠀полуниця  стигла,  
Дар  двоколісний  від  
⠀⠀⠀⠀батька  -  велик  гінкий,
Доля  напро́чуд  нова  і  
⠀⠀⠀⠀шлях  в  ній  місткий.  -
З  долею  бу́дь-що    роби,  
⠀⠀⠀⠀скрізь  побути  встигни.  
⠀
Плюшевий  пес,  вже  старий,  
⠀⠀⠀⠀зрідка́  цуценя,
Радість  -  обстежити  
⠀⠀⠀⠀всі  таємні  місця,
Бра́ти  на  спиток  частки́  
⠀⠀⠀⠀днів  погані  й  ліпші,
Фарби:  пастель,  акварель,  
⠀⠀⠀⠀гуаш  і  акрил,
Ще  олівець-недогриз  -  
⠀⠀⠀⠀смачний  старожил,    
Я  у  друзяки  який  
⠀⠀⠀⠀потягнув,  між  іншим.
⠀
Татових  щік  шерехатих  
⠀⠀⠀⠀ніжне  тепло,
Про́  динозаврів  книжки  
⠀⠀⠀⠀і  про́  НЛО,
Літери  стали  складатись  
⠀⠀⠀⠀в  ясні́  малюнки,
Рідна  кімната  -  
⠀⠀⠀⠀(агов,  підме́сти  пора!)  
Скільки  ж  удасться  
⠀⠀⠀⠀уне́сти  з  неї  добра,
Кинути  в  пузо  розкрите,  
⠀⠀⠀⠀для  спорту  сумки?
⠀
Песе,  лишайся,  ти  станеш  
⠀⠀⠀⠀дім  берегти,
Гавкати,  тільки  почнуть  
⠀⠀⠀⠀трощити  вони,
Плюшеві  зуби  порвуть  хай  
⠀⠀⠀⠀чужинські  руки!..    
Книги  тяжкі,  мов  каміння,  
⠀⠀⠀⠀тож  будуть  тут,
Тільки  їх  ліпше  хай  
⠀⠀⠀⠀спалять  за́йди,  мабу́ть.
Ніж  на  усякі  серветки  
⠀⠀⠀⠀і  самокрутки.
⠀
Чуєш,  порви  їх,  
⠀⠀⠀⠀тиранозавре,  згризи!
Зайшлі  навряд  чи  від  книг  
⠀⠀⠀⠀чекають  грози.
Ім  прочитати  не  вдасться  
⠀⠀⠀⠀і  півсторінки...
Велик  шкода́  якнайбільше,  
⠀⠀⠀⠀-  майже  до  сліз.  
Надто  діаметр  мале́нький  
⠀⠀⠀⠀в  колах  коліс,
Певно  кордон  не  побачить,  
⠀⠀⠀⠀-  це  ж  їхати  скільки...
⠀
І  не  забудь  олівець,  
⠀⠀⠀⠀-  з  собою  бери.
-  Татку,  а  де  ж  на  щоках  
⠀⠀⠀⠀твоїх  ямочки́?
-  Скоро  вернуться,  миле́нький  
⠀⠀⠀⠀мій,  разом  з  вами.
Будь  чоловіком,  поводь  
⠀⠀⠀⠀себе  добре  там.
Цим  олівцем  відпиши,  
⠀⠀⠀⠀адресу  затям.
Я  вам  також  напишу  
⠀⠀⠀⠀і  тобі,  і  мамі!
⠀
Вивчиш  як  чеський,  
⠀⠀⠀⠀мене  навчиш  опісля  
На  горобині  твій  дім  
⠀⠀⠀⠀зроблю  між  гілля.
-  Краще  вітрильник  піратський  
⠀⠀⠀⠀-  найліпший  самий!..  
Мамо,  а  нащо,  мов  рани,  
⠀⠀⠀⠀шпари  домам?
Чом  з  них  сочиться  
⠀⠀⠀⠀червоним,  а?  Чуєш,  Мам?      
Скельце  своє  ж  я  забув  
⠀⠀⠀⠀дома,  Мамо,  Мамо..
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Сто  пятьдесят  четвёртый  день
В  пять  у  любого  матроса  есть  самокат,
Стёклышко,  чтобы  день  превращать  в  закат  -
Красное-красное,  цвета  клубники  спелой.
Есть  двухколёсный  велик  (подарок  ба),
Есть  удивительно  новенькая  судьба  -
С  ней  куда  хочешь  иди  и  что  хочешь  делай.
Плюшевый  старый  пёс,  иногда  щенок,
Радость  проверить  всё,  что  запрещено,
Каждый  кусочек  дня  испытать  на  прочность.
Краски  -  акрил,  пастель,  акварель,  гуашь,
Самый  любимый  обгрызенный  карандаш
(Стащенный  у  приятеля  между  прочим).
Папиных  щёк  шершавящее  тепло,
Книжки  про  динозавров  и  НЛО  -
Буквы  вдруг  стали  складываться  в  рисунки.
Комната  (эй,  не  пора  тебе  подмести?)  
Сколько  удастся  из  этого  унести?  
Кинуть  в  живот  раскрытой  спортивной  сумки?  
Пёс,  оставайся,  будешь  наш  дом  хранить,  
Лаять,  когда  они  будут  его  громить,  
Плюшевым  ртом  вгрызаться  в  чужие  руки.  
Книги  тяжёлые  слишком,  оставим  тут,  
Только  пускай  они  лучше  их  все  сожгут,  
Чем  изведут  на  салфетки  и  самокрутки.  
Слышишь,  тираннозавр,  рычи  на  них,  
Вряд  ли  они  опасности  ждут  от  книг,  
Им  прочитать  не  удастся  и  полстраницы.  
Велик  ужасно  жалко,  почти  до  слёз.  
Слишком  диаметр  мал  у  его  колёс,
Не  доберётся,  пожалуй  что,  до  границы.
Но  карандаш  оставить  нельзя  никак.  
-  Папа,  а  где  твои  ямочки  на  щеках?  
-  Скоро  вернутся,  миленький,  вместе  с  вами.  
Будь  человеком,  веди  себя  хорошо,  
Письма  пиши  мне  этим  карандашом.  
Я  напишу  вам  тоже  -  тебе  и  маме.  
Выучишь  чешский,  научишь  меня  потом,  
Я  тебе  на  рябине  построю  дом.
-  Лучше  корабль  пиратский,  красивый  самый.  
Мам,  почему  вдруг  трещины  по  домам,  
Всё  почему-то  красное,  мама,  мам,
Я  ведь  забыл  своё  стёклышко,  мама,  мама!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2022

1 5 8. КОТИКИ-----А. ХАЙТЛІНА

1  5  8  ⠀⠀⠀⠀Котики.
⠀⠀⠀⠀⠀
Я  не  хочу  вже  більше  нічого,
⠀⠀⠀⠀-  в  думках  -  пустир.
Тільки  -  чистого  неба  над
⠀⠀⠀⠀кожним  і  сталий  мир.
Не  дивитись  новин  в  рань
⠀⠀⠀⠀здираючи  млу  з  очей,
Не  лічити  утрат,  не  чекати
⠀⠀⠀⠀нових  смертей.
⠀⠀⠀⠀⠀
Я  не  хочу  вже  більше  нічого,
⠀⠀⠀⠀в  душі  бо  -  злам!
Тільки  -  вкрай  справедливої
⠀⠀⠀⠀кари  усім  катам,
Щоб  те  зло,  що  вони
⠀⠀⠀⠀заподіяли  в  цій  війні,
Повернулось,  удвічі,
⠀⠀⠀⠀ув  їхні  краї  гнійні!
⠀⠀⠀⠀⠀
Я  не  хочу  вже  більше  нічого
⠀⠀⠀⠀в  ці  дні  крихкі,
Тільки  -  радості  й  сміху
⠀⠀⠀⠀на  поверхах,  що  живі,
Блиск  вологості  щік  і
⠀⠀⠀⠀міцного  сплетіння  рук
На  омріяних  зустрічах,
⠀⠀⠀⠀теплих  після́  розлук.
⠀⠀⠀⠀⠀
Хто  молитися  вміє,  той
⠀⠀⠀⠀молить  своїх  богів,
Хто  яритись  уміє,  стріля
⠀⠀⠀⠀у  своїх  врагів.
Що  ти  вдієш,  як  горло  слабе,
⠀⠀⠀  ще  й  -  у  рабстві  слів.
Як  не  можеш  нічого,
⠀⠀⠀⠀мовчати  сам  Бог  велів.
⠀⠀⠀⠀⠀
Не  кричи  ув  етер,  це  не
⠀⠀⠀⠀треба  тобі,  -  лиши!
Сила  ж  інша  незнана  все
⠀⠀⠀⠀править  своє  -  пиши!
Ніби  в  поміч  слону,
⠀⠀⠀⠀мурашинку  дали  якусь,
Тута  двигає  він,  тута  -  ти,
⠀⠀⠀⠀тута  я  візьмусь...
⠀⠀⠀⠀⠀
Жахливіше  немає,  ніж
⠀⠀⠀⠀риска  на  тлі  хреста
У  дитячім  щоденнику,
⠀⠀⠀⠀що  на  краю  листа.
Крижаного  мовчання  після́
⠀⠀⠀⠀-  "А  чи,  ви,  живі?".
Есемес  не  прочитані  нині
⠀⠀⠀⠀й  наза́вжди  ті...
⠀⠀⠀⠀⠀
Я  не  хочу  нічого  в  умовах
⠀⠀⠀⠀таких  тяжких,
Тільки  -  слова  "звитяга"
⠀⠀⠀⠀на  мовах  усіх  земних.
Тих  обняти,  які  залишились
⠀⠀⠀⠀в  цей  час  людьми,
І  писати  про  котиків.
⠀⠀⠀⠀Котиків,  чорт  візьми!..
⠀⠀⠀⠀⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀⠀⠀⠀⠀⠀
ОРИГІНАЛ
⠀⠀⠀⠀⠀⠀
⠀⠀⠀Alja  Khajtlina
Вчора  о  01:56    ·  
Сто  пятьдесят  восьмой  день:  про  котиков
Не  хочу  уже  больше,  не  хочу  уже  ничего,
Только  мирного  неба  над  каждою  головой,
Не  смотреть  новостей,  продирая  глаза  с  утра,
Не  считать  смертей  и  новых  не  ждать  утрат.
Не  хочу  уже  больше,  ничего  уже  не  хочу,  
Только  справедливости  каждому  палачу,
Чтобы  то,  что  они  сотворили  в  этой  войне,  
Им  вернулось  в  ответ,  вернулось  в  ответ  вдвойне.
Не  хочу  уже  больше,  ничего  не  хочу  уже,
Только  смеха  на  каждом  выжившем  этаже,
Только  мокрые  щёки  и  переплетенье  рук,
Только  встречи  и  встречи  и  радость  одну  вокруг.
Кто  умеет  молиться,  молит  своих  богов,
Кто  умеет  яриться,  стреляет  в  своих  врагов,
Что  ты  сделаешь,  слабое  горло,  словесный  раб,
Ничего  не  можешь  -  тогда  замолчать  пора  б,
Не  кричи  в  эфир,  не  надо,  не  мельтеши,
Но  другая  какая-то  сила  твердит:  пиши,
Будто  дали  слону  в  помощники  муравья:
Здесь  толкает  он.  Здесь  толкаешь  ты.  Здесь  толкаю  я.
Ничего  нет  страшнее  черточки  на  кресте,
Детским  почерком  дневника  на  рваном  листе,
Ледяного  молчания  после  "вы  живы,  да?"  
Сообщение  не  прочитано  навсегда.  
Не  хочу  уже  больше,  ничего  не  хочу,  никак,  
Только  слова  "победа"  на  всех  земных  языках,  
Обнимать  всех  тех,  кто  остались  вокруг  людьми,  
И  писать  про  котиков.  Котиков,  чёрт  возьми.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2022

1 5 5. БІЛЬ-----А. ХАЙТЛІНА

155  Біль.
⠀
Стільки  болю  навкруг  -
⠀⠀неможливо  без  нього  йти.
Нині  навіть  трирічки
⠀⠀повинні  малі  зрости  -
Не  кричати,  не  нити  -  "Дай",
⠀⠀а  лягти  й  застигти...
Посміхаючись  дулами,
⠀⠀жвалами  стрекотять.
Саранчі  металевої
⠀⠀о́рди  в  полях  кишать,
Після  себе  лишають  тільки
⠀⠀пустельні  крихти...
⠀
Гореїди-жуки  проникають
⠀⠀в  оселі  враз,
Прогризають,  розтрощують
⠀⠀стіни  ущент  всякчас,
Меблі  палять,  які  робились
⠀⠀іще  до  во́єн.
Стільки  болю,  що  вже,  як
⠀⠀пісок,  на  зубах  скрипить,
Можна  склеїти  їм  і  міста,
⠀⠀і  країни  вмить.
Можна  на  ніч  приймати  його
⠀⠀й  запивати  болем...
⠀
Що  страшніше  від  пекла?  -
⠀⠀Скрізь  пил,  де  була  трава,
На  залишених  гойдалках
⠀⠀лялькина  голова.
Ящик  там  обгорів,  який
⠀⠀для  виделок,  ложок...
Стільки  болю  навкруг,  що
⠀⠀тепер  кожна  тінь  болить,
Перший  крок  робить  лиш
⠀⠀починаючий  інвалід,
Він  би  мовив  -  За  що  мене?,
⠀⠀та  іще  не  може.  -
Він  поки  ще  не  мовить,
⠀⠀тільки  хрипить...
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi

ОРИГІНАЛ

Сто  пятьдесят  пятый  день

Столько  боли  вокруг  -  невозможно  же  так  болеть.  
Нынче  даже  трёхлетки  обязаны  повзрослеть,
Не  орать,  не  канючить  "дай",  замереть,  застынуть.  
Ухмыляясь  дулами,  жвалами  стрекоча
По  полям  ползёт  железная  саранча,
А  за  ней  лежит  окровавленная  пустыня.  

Горееды-жуки  забираются  в  каждый  дом
Прогрызают  стены,  построенные  с  трудом,
Прожигают  мебель,  собранную  с  любовью,  
Столько  боли  вокруг,  что  она  на  зубах  скрипит,  
Можно  склеить  страны  ей,  города  скрепить,  
Можно  на  ночь  боль  принимать,  запивая  болью.  

Что  страшнее  пекла?  Пыль,  где  была  трава,  
На  качелях  оставленных  куклина  голова,  
Обгорелый  раскрытый  ящик  для  вилок-ложек.  
Столько  боли  вокруг,  что  каждая  тень  болит,
Сделал  первый  шаг  начинающий  инвалид  
И  сказал  бы  "за  что  меня".  
Но  ещё  не  может,
Он  ещё  вообще  пока  что  не  говорит.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2022

1 5 2. МЕТЕЛИК--А. ХАЙТЛІНА

1  5  2  ⠀Метелик.
⠀
Можу  змінити  фон,
Хоч  не  спиню  війну.
Вимкну  чи  телефон,
Чи  то  піду  й  здрімну.
⠀
Вслід  на  балкон  піду  -
Може  я  сню  біду?
В'ялий  зволожу  квіт  -
Липень,  дружку́,  жарить...
⠀
Білий  метелик  сів
В  жовтий,  смачний  нектар,
В  небі  яскрава  синь,  -
Ні  літачків,  ні  хмар.
⠀
Може  в  басейн  пірну,
Потім  нугу  поїм?  -
Цим  чи  спиню  війну?  -
Ма́буть,  та  лиш  в  собі!
⠀
Може,  хвилин  на  п'ять,
Мо'  й  на  годинки  дві:
Світле  вбрання  до  п'ят,
Вогкість  на  голові.
⠀
О,  вершкове́-  в  руці,
Чи  то  хоча-б  сорбет,
Нібито  раді  всі,  -
Смерть  не  кида  ракет.
⠀
Жах  той  -  як  смерть  летить,
Я  в  голові  своїй,
Здатна  собі  знести́  -
Всім  же  інакшим  -  ні.
⠀
Тим,  що  в  тямки  беруть  
Норму  про  дві  стіни,
Тим,  для  кого  салют,
Привід  дітей  спасти,
⠀
Десь  відшукати  схов,
Спи́ною  вкрити  там.
Тим,  на  війні  хто  -  знов,
В  кого  піврічний  злам.
⠀
Білий  метелик  зріс,
З'їв  вершкови́й  пилок.  -
Тож  дрімну  -  світ  завис,
Доки  свій  зносить  шок.
⠀
Жодних  нема  ракет,
Жодних  нема  смертей!  -
Світла  гарячий  злет,
Хвилі  та  сміх  дітей.
⠀
Їхні  летять  серця:
В  воду,  в  пісок,  в  жару...
Можу  для  себе  я...
Втім,  я  кому  брешу.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
⠀
Сто  пятьдесят  второй  день:  бабочка
⠀
Я  для  себя  могу
Остановить  войну  -
Выключу  телефон
Или  пойду  вздремну,
⠀
Выйду  ли  на  балкон  -
Может,  всё  это  сон?
Жухлый  цветок  полью  ль,  
Жарко,  дружок,  июль.  
⠀
Белая  бабочка
Сядет  на  лоб  цветка
В  небе  ни  облачка,  
Ни  самолётика,  
⠀
Может,  нырнуть  в  волну  
Или  купить  нугу?  
Остановить  войну  
Я  для  себя  могу.  
⠀
Может,  минут  на  пять,  
Может,  часа  на  два,  
Лёгкий  наряд  до  пят,  
Мокрая  голова.  
⠀
Сливочное  в  руке  
Или  пускай  сорбет.  
Будто  бы  налегке.  
Будто  бы  смерти  нет.  
⠀
Только  смертельный  гул
Выгнать  из  головы  
Я  для  себя  могу,  
А  для  других  -  увы.  
⠀
Тех,  кто  с  утра  встают,  
Зная  закон  двух  стен
Тех,  для  кого  салют  -  
Повод  хватать  детей,  
⠀
Прятать  их  за  спиной  
И  накрывать  собой.  
Тех,  кто  на  ты  с  войной,  
Вой  полугодовой.  
⠀
Белая  бабочка  
Сливочная  пыльца,  
Я  подремлю  пока,  
Мир  остановится.  
⠀
И  никаких  ракет
И  никаких  смертей  
Только  горячий  свет,  
Волны  и  смех  детей.  
⠀
Слышишь,  они  бегут,  
В  воду,  в  песок,  в  жару.  
Я  для  себя  могу...  
Впрочем,  кому  я  вру.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954559
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2022

СОНЕТ---О. ГРИГ

Где  ты  была,  когда  сквозь  серость  рани,
Издевка  первого  луча  вошла,  
Глаза  свет  резал,  будто  край  стекла,
Уничтожая  сказочности  блажи.
⠀
Где  ты  была,  -  хотел  я  одиноко
Просить  не  поцелуи,  Боже,  нет,  -
Лишь  видеть  немость  губ  на  много  лет
И  тела  чувствовать  истому  сбоку.
⠀
Как  сивые  глаза,  под  утро  зори
Мечты  лелеят  с  ветром  в  поле.
Мечтательность  растаявши  сплыла
А  день  сразит  все  прихоти  былые,
Появятся  любовницы  иные...
Где  ты  была?  И  вообще  -  была?..
⠀
Автор  Олесь  Григ
Перевод  Юрий  Шибинский
⠀
ОРИГІНАЛ

Де  ти  була,  коли  крізь  сірий  ранок
знущання  першого  проміння  увійшло,
і  очі  світло  різало,  як  скло,
вбиваючи  казковість  забаганок?..
Де  ти  була,  коли  моя  самотність
благала  ні  цілунків,  боже  –  ні,  -
вдивлятися  в  твої  уста  німі
і  відчувати  поруч  тіла  млосність?..
Мов  сиві  очі,  на  світанку  зорі  
плекають  мрію  з  вітром  десь  у  полі…
Розчинена  замріяність  нічна.
Яскравий  день  вбиває  забаганки,
і  зовсім  інші  з`являться  коханки…
Де  ти  булла?  Та  й  взагалі  –  була?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2022

1 4 7. ЛІЗА, КІРА, МАКС--А. ХАЙТЛІНА

1    4    7
⠀
Мислить,  головним  є  й  на  коні,
Всіх  убив,  ні  разу  не  попався,
Хай  йому  являються  вві  сні.
Жахом  негнучкі  дитинні  пальці.
⠀
Щоб  кошмар  нікуди  цей  не  зник,
Спати  як  захоче  він  спокійно!
Бачить  хай  злетілий  черевик,
Закривавлені,  брудні  коліна...
⠀
Хай  благає:  "Досить,  пожалій"...
А  дівча,  яка  жила  ще  зрання,
На  тридцятирадусній  жарі
Остигає  скоро  й  невблаганно.
⠀
Хай  трясеться,  хай  кричить  гебня.  
Спокою  не  дасть  йому  ніколи:
Плюшеве  на  грудях  бобреня,
Зошити,  які  неслись  до  школи.
⠀
І  коли  здихати  він  почне
В  дурноті  своїй  і  нечистотах,
В  небі  сонце  яро  спалахне,
Кличе  мов  когось,  чи  щось  турботно.
⠀
Ніби  поряд  з  ним  між  інших  сил
Ці  худенькі,  вимазані  в  сажу,
Стануть  Ліза,  Кіра  і  Максим.
І  кивнуть.
Нічого  не  розкажуть...
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
⠀
Alja  Khajtlina
·  ⠀
Сто  сорок  седьмой  день
Думает,  он  главный,  на  коне,
Всех  убил,  ни  разу  не  попался,
Пусть  ему  являются  во  сне
Детские  негнущиеся  пальцы.
Пусть  ему  является  кошмар,  
Каждый  день,  едва  глаза  закроет:
Отлетевший  в  сторону  башмак
И  коленки,  грязные  от  крови.  
Пусть  он  молит:  "Хватит,  пожалей".  
Та,  что  миг  назад  была  живая
На  тридцатиградусной  жаре
Так  неумолимо  остывает.  
Пусть  трясётся,  пусть  кричит  "уйди",  
Но  навек  не  даст  ему  покоя  
Плюшевый  бобрёнок  на  груди  
И  тетрадь  для  подготовки  к  школе.  
И  когда  он  станет  подыхать
В  тошноте  своей  и  нечистотах,
Станет  солнце  в  небе  полыхать,  
Будто  позовёт  кого-то,  что-то,  
Будто  рядом  с  ним  средь  прочих  сил
Тонкие,  измазанные  сажей,  
Встанут  Лиза,  Кира  и  Максим.  
И  кивнут.
И  ничего  не  скажут.
0  коментарів

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2022

9 2. КОЛИ НЕ В ШАНІ---А. ХАЙТЛІНА

Коли  не  в  шані  -  від  мук  спастись,
Не  чує  біда  молитв,
Як  сміють  бузки  квітувати  скрізь,
Нести  аромат  між  битв?!
⠀
Чому  колосся  уверх  росте?
Мов  жар,  -  полуниця  чом?
Коли,  як  мисливець,  хижак  іде,
Смертями  ряснить  і  злом.⠀
⠀
Оскалив  пащу  скажений  звір
Та  ікла  жорсткі  простяг.
Тож  нині  бузковий,  небесний  мир,
Метелики  білі  -  як?
⠀
А  літо?  -  Згад  вже  про  нього  зник  -
Дожити,  чи  дасть  весна?...
Навіщо  тобі,  горобино,  шик,
Фарбіткова  ця  краса?
⠀
А  равликів  тіні  повзуть  весь  час,
Поки  не  впадуть  в  траву.
Штовха  кульку  жук-гнойовик  в  запас.
Те  значить  -  і  я  живу.
⠀
І  ти,  живеш,  і  вона  живе
І  звіру  звитяги  ніт
Допоки  духмяність  бузкова  зве
Прозорий  гарячий  світ.
⠀
Як  сміють  тут  ці  бузки  цвісти
Під  ревні  плачі́  війни?
Квітки  вибачай  і  себе  прости,
Живі  що  є  ти  й  вони.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Когда  спасение  не  в  чести,  
К  молитвам  беда  глуха,  
Как  смеет  эта  сирень  цвести
И  дивно  благоухать?  
Как  может  колос  тянуться  вверх,
Клубника  краснеть  и  зреть,
Когда  на  охоту  выходит  зверь
Несущий  тоску  и  смерть?
Он  крутит  пастью,  рычит  и  рвёт,
Жестоки  его  клыки,  
Так  как  же  сиреневый  небосвод,  
И  белые  мотыльки?  
Какое  лето,  ты  что,  окстись,  
Весну  бы  прожить  живой,  
Рябина,  зачем  тебе  эта  кисть,  
Наряд  её  кружевной.  
Но  тень  улитки  ползёт-ползёт,  
Пока  не  придёт  в  траву,  
И  жук-навозник  свой  шар  везёт,  
И  значит,  и  я  живу.  
И  ты  живёшь,  и  она  живёт,  
И  зверю  победы  нет,  
Пока  сиреневый  дух  зовёт,  
Прозрачный  горячий  свет.  
Как  смеет  эта  сирень  цвести,  
Ведь  в  мире  идёт  война.  
Прости  её.  И  себя  прости,
Что  живы  ты  и  она.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953896
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2022

8 9. ШАФКА----А. ХАЙТЛІНА

З  гори  як  помчить  льодянка,
Сплющ  очі  й  -  в  жахливу  путь.
Агов,  з  Бородянки  шафко:
-  Ти,  як?
-  Я  тримаюсь  тут!
⠀
Із  фарб  розтіклись  відтінки,
Отруйні  слова  роять,
Та  в  шафки  -  зачеп  до  стінки,
І  блюдечки  в  ній  стоять.
⠀
Висить,  проти  волі  злої,
Змиритись  хоч  важко  з  тим,
Окрім  що  стіни  цілої,
Вже  інших  не  стало  стін.
⠀
Ні  кухні  навкруг,  ні  спальні.
Лиш  цегли  дрібні  шматки,
Та  півень  вцілів  нахабний,
А  значить,  і  ти  мовчи.
⠀
Мовчи,  що  уже  не  можеш,
Мовчи,  що  могти  невмі́ч,
Зустріти  що  ти  без  дрожу
Не  можеш  ні  день,  ні  ніч.
⠀
Мовчи,  що  волосся  -  сніжне
І  щоки  змарніли  вщент.
Що  плутаєш  дні  у  тижні
(А  є  чи  вони  іще).
⠀
Що  кашель  дере  у  ражі,
Тут  на́терть  лише́  знайдеш.
...Цю  бачила  шафку  в  сажі?
А  блюдця?  А  півня,  теж?
⠀
Метнусь  на  льодянці  шпарко  -
Для  чогось  мене  й  візьмуть.
-  Агов,  з  Бородянки  шафко,
Ти,  як?
-Я  тримаюсь  тут!...
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Восемьдесят  девятый  день:  шкафчик
Как  с  тёмной  горы  ледянки,  
Глаза  закрывай  -  и  в  жуть,
Как  шкафчик  из  Бородянки:
-  Ты  держишься?
-  Я  держусь.
У  красок  ушли  оттенки,
Слова  превратились  в  яд,  
Но  шкафчик  висит  на  стенке
И  блюдечки  в  нём  стоят.  
Висит,  никого  не  слушай,  
Хоть  сложно  смириться  с  тем,  
Что  кроме  стены  несущей
Других  не  осталось  стен.  
Ни  кухни  вокруг,  ни  спальни,  
Разруха  и  кирпичи.  
Но  выжил  петух  нахальный,  
А  значит,  и  ты  молчи.  
Молчи,  что  уже  не  можешь,  
Молчи,  что  не  можешь  мочь,  
Молчи,  что  встречать  без  дрожи
Не  можешь  ни  день,  ни  ночь.  
Что  волосы  поседели,  
Что  цвет  убежал  со  щёк,  
Что  путаешь  дни  недели
(А  есть  ли  они  ещё),  
Что  мучает  вечный  кашель,  
Что  будущее  -  труха.  
Ты  видела  этот  шкафчик?  
А  блюдца?  А  петуха?  
Ну  что  же,  беру  ледянки,  
Зачем-нибудь  пригожусь.  
-  Эй,  шкафчик  из  Бородянки,
Ты  держишься?
-  Я  держусь!
0  коментарів

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2022

1 4 2. ЧЕРЕВИЧКИ 22. ВІННИЦЯ. ---А. ХАЙТЛІНА

142
⠀
Яким  черевички  ці  розміром?
Двадцять  два.-
Є  в  кожного  мотлох,
розчулить  що  хоч  кого.
У  тебе  була,  ніби  яблучко,
голова.
Той  час  солоденький,
веселий  минув  давно.
⠀
У  всіх  на  горищах,  в  комірках
лежить  в  кутках.
І  все  не  виходить  подіти
кудись  красу.
Малу  я  носила  тебе
на  своїх  руках.
Катала  візочок,  в  колиску
несла  до  сну.
⠀
Мигцем  з  повзунків  до
спіднички  здолала  путь.
Летиш  уперед,  за  тобою
і  час  летить,
Рости,  маленя,  і  не
бійся,  ми  близько  тут.
Біжи  сміливіше  -
мамуся  ж  тебе  зхистиь.
⠀
Ти  воду  навчаєш,
лаштуєш  коли  поток,
Вогню  і  повітрю  товчеш,
зводиш  із  ума.
Тебе  напочатку  катав
скрізь  м'який  візок,
А  потім  ти  гордо
штовхаєш  його  сама.
⠀
Малі,  двадцять  два-черевички
ступають  крок,
Наступний  -  після.  Далі
дикий,  невтямний  грюк,
Вогонь  непрозорий,
вчувається  хруст  кісток.
Здіймаєшся  ти,  тільки
час  залишився  тут.
⠀
Бо  твій  над  повітрям,
паланням,  водою  -  зліт.
І  понад  безмовними  зойками  -
й  що  той  зойк.
Малі  черевички  з  тобою
летять  услід..
Нові  -  двадцять  третій  ніяк
не  здійснять  свій  крок.
⠀
Над  рештками  возика
ба́йдуже  ти  летиш,
Тепер  не  потрібний  звичайно
тобі  той  лом.
Усіх  відтепер,  як  захочеш,
сама  зхистиш.
Ти  ж  прагнеш:
До  мами,
Какао.
Атракціон...
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
⠀
Alja  Khajtlina
15  липня  о  00:24    ·  
Сто  сорок  первый  день:  22
Какой  размер  ботиночек?  Двадцать  два.
У  всех  есть  сентиментальное  барахло.  
Была  у  тебя,  как  яблочко,  голова,
Смешное,  сладкое  время,  давно  прошло.
У  всех  лежит  по  кладовкам,  на  чердаках,
И  всё  не  выходит  ни  выкинуть,  ни  отдать.  
Носила  тебя-малышечку  на  руках,
Катала  коляску,  укладывала  в  кровать.
Пятидесятый,  потом  шестьдесят  восьмой,
Летишь  вперёд  -  и  время  с  тобой  летит.  
Расти,  дружочек,  не  бойся,  мы  здесь  с  тобой,  
Беги  смелее,  мамочка  защитит.  
Ты  учишь  воду,  устраивая  потоп,  
Ты  учишь  огонь  и  воздух,  сводя  с  ума,  
Сначала  коляска  катит  тебя,  потом
Ты,  гордо  пыхтя,  катаешь  её  сама.  
Ботиночки  двадцать  второго  ступают  шаг,  
Потом  другой.  Потом  непонятный  стук.  
Потом  непроглядное  пламя  и  треск  в  ушах,  
И  ты  летишь,  а  время  осталось  тут.  
Летишь  над  огнём,  над  воздухом,  над  водой,  
Над  горьким  безмолвным  воплем  -  да  что  вопить.  
Ботиночки  двадцать  второго  летят  с  тобой,  
А  двадцать  третий  не  для  кого  купить.
Над  сломанною  коляской  своей  летишь,
Теперь  она  тебе  ни  к  чему  совсем,  
Теперь  ты  сама,  если  хочешь,  всех  защитишь.
Но  ты  хочешь  к  маме.  
Какао.  
На  карусель.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953754
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2022

1 3 9, ДЗВОНИК---А. ХАЙТЛІНА

1  3  9  Дзвоник.
⠀
Як  там  дівчатка  твої,
⠀⠀⠀⠀Олександра,  Діна?
Начебто  ви  Ярославом
⠀⠀⠀⠀назвали  сина?
Як  він,  уже  пішов?
Як  там  сусіди  напроти,
⠀⠀⠀⠀все  ті  ж  розбірки?
Як  там  оцінки  у  Сашки?
⠀⠀⠀⠀Одні  п'ятірки?
Учиться  хорошо?
⠀⠀⠀⠀
Пес  вже  старий  мусить  бути.
⠀⠀⠀⠀Іще  гуляє?
Чи  байдужли́во  весь  день
⠀⠀⠀⠀по  двору  тиняє?
Хвацьким  раніше  був.
Ми,  під  чарчину,  згадати
⠀⠀⠀⠀тут  мали  змогу,
Він  як  за  мною,
⠀⠀⠀⠀схопити  щоби́  за  ногу,
З  ґанку  тоді  рвонув.
⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀
Я  чом  дзвоню,  де  ви  ділися?
⠀⠀⠀⠀Є  нагода!
Кажуть  нам,  скоро  буде
⠀⠀⠀⠀у  вас  свобода...
Стрінемось  може,  а?
Нині  всім  нашим  героям
⠀⠀⠀⠀дають  медалі.
Всім  тим,  що  вас  і  щодень,
⠀⠀⠀⠀і  щоніч  звільняли.
Хлопці  крутезні,  так?
⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀
Що  ти  гово́риш,  в  Іспанії?
⠀⠀⠀⠀Як,  всі  купно?
Тільки  утрьох?  Ну  і
⠀⠀⠀⠀вісточка,  ух  і  круто!
Як,  теплота  води?
Чом  же  без  Сашки?
⠀⠀⠀⠀Що  трапилось?  Їй  судилось?
В  сенсі  -  у  п'ятому  класі
⠀⠀⠀⠀вона  не  довчилась?
Тобто,  як  назавжди?
⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀
В  сенсі,  до  кро́ві?  Скажи  ще:
⠀⠀⠀⠀-  життя  забрали.
Що  означає  це  -
⠀⠀⠀⠀поруч  і  пса  сховали!
Брате,  що  ти  верзеш?
Ладно,  не  хочеш  якщо,
⠀⠀⠀⠀то  й  не  треба  звати
Ми  просто  так  привеземо
⠀⠀⠀вам  з  пекла  грати.
Ждіть  і  тремтіть,  авжеш!
⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀
Все  вам  згадаєм  -  і  суп
⠀⠀⠀⠀з  незнайомим  смаком,
І  шолудивої  шавки
⠀⠀⠀⠀укус  із  подряпом,
Надто  красивих  баб.
Те,  що  в  обід  нам  дали⠀⠀
⠀⠀⠀⠀геть  щербату  чашку,
Сашку?  Ну,  ладно.  шкода́
⠀⠀⠀⠀нам  звичайно  Сашку...
Дух  мій  слабий...Слабак!
⠀⠀⠀⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀⠀⠀
ОРИГІНАЛ
⠀⠀⠀
Сто  тридцать  девятый  день:  звонок
Как  там  девчонки  твои,  Александра,  Дина?  
Вроде  бы  вы  Ярославом  назвали  сына?  
Как  он,  уже  пошёл?
Что  там  соседи  напротив,  всё  те  же  тёрки?  
Как  там  оценки  у  Сашки?  Одни  пятёрки?  
Учится  хорошо?
Пёс  уже  старый,  наверно.  Ещё  гуляет?  
Или  уже  здоровье  не  позволяет?  
Раньше-то  молодцом.  
Мы  тут  на  днях  вспоминали,  приняв  немного,  
Как  я  вхожу  -  и  он  меня  цап  за  ногу,  
Прямо  перед  крыльцом.  
Я  что  звоню  -  не  видали  вас  вот  три  года,  
Нам  говорят,  скоро  будет  у  вас  свобода,  
Встретимся,  может,  а?  
Тут  у  нас  всем  героям  дают  медали,  
Тем,  кто  вас  ежедневно  освобождали,  
Парни  крутые,  да?  
Где,  говоришь,  в  Испании?  Как,  все  вместе?  
Только  втроём?  Вот  это  крутые  вести!  
Как  там  сейчас  вода?  
А  почему  без  Сашки?  А  что  случилось?  
В  смысле,  что  в  пятом  классе  не  доучилась?  
В  смысле,  как  навсегда?
В  смысле,  что  ранили?  Скажешь  ещё  -  убили!  
В  смысле,  собаку  рядом  похоронили?  
Что  ты  несёшь,  братан?  
Ладно,  не  хочешь  в  гости  позвать,  не  надо,  
И  не  зови.  
Мы  сами  придём  из  ада.  
Ждите,  дрожите  там.  
Всё  вам  припомним  -  и  суп  с  незнакомым  вкусом,  
И  шелудивой  шавки  вашей  укусы,  
Слишком  красивых  баб.  
То,  что  к  обеду  щербатую  дали  чашку,  
Сашку?  Ну  ладно,  жалко,  конечно,  Сашку,  
Слаб  ещё  духом,  слаб

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2022

1 3 8. БІЖЕНЦІ-ПТАХИ---А. ХАЙТЛІНА

138
⠀
Біженко-пташино,
Біженцю-пташа,
Вам  вві  сні  що  хлине,
Співів  де  нема?
⠀
В  довгій  плетениці,
Не  своїм  гнізді,
Що  тобі  насниться
Отуди  в  путі?
⠀
Дріб  і  витребеньки,
Відірви  та  кинь.
Подушки  старенькі,
Виноградна  синь.
⠀
Як  вона  стояла
В  чашці  на  вікні,
Як  не  раз  згадала
Грона  ті  рясні.
⠀
Біженко-пташино,
Пір'я  -  врізнобіч
На  кордоні  лине
Твій  невпинний  спіч.
⠀
Нудно  там  на  чатах
П'ястися  вві  млу...
Спить  маля-пташатко
На  стільцях  в  кутку.
⠀
Обрій  став  синіше.
Маленя,  вставай.
Будь  хуткіш  сильніше,  -
Вдвох  літати  край.
⠀
Хоч  стомились  в  небі,
Вірні  ж  ви  собі.
Пір'ячко  сталеве,  -
Пахне  на  війні.
⠀
Бубонцю́,  малече,
Дівчинко,  -  ось-ось:
Пташка  защебече,
Ти,  промовиш  щось.
⠀
Пліснява  не  сміє
У  доми  повзти,
На  землі  без  співів,
Заспіваєш  ти!
⠀
Син  зітхає  важко,
Ціла  уві  сні
З  виноградом  чашка,
Чашка  на  вікні.
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
⠀
Сто  тридцать  восьмой  день
Птица-беженИца,  
Беженец-птенец,  
Что  тебе  приснится
Там,  где  песен  нет?  
В  длинной  веренице
Тех,  кто  без  гнезда,  
Что  тебе  приснится
На  пути  туда?  
Мелочь,  безделушки  -  
Оторви  да  брось.  
Старые  подушки,  
Винограда  гроздь.  
Как  она  стояла  
в  чашке  на  окне.  
Как  ты  постоянно
Думаешь  о  ней.  
Птица-беженица,  
Перья  вразнобой,  
Долго  на  границе
Говорят  с  тобой.  
Скучно  на  посту  им
Пялиться  во  мглу.  
Птенчик  спит  на  стульях,
Сдвинутых  в  углу.  
Горизонт  синеет,  
Маленький,  подъём
Нужно  стать  сильнее,  
Чтоб  летать  вдвоём.
Как  же  вы  устали,  
Но  себе  верны
Пёрышки  из  стали
С  запахом  войны.  
Девочка-бубенчик,  
Вскорости  -  глядишь,  
Птенчик  защебечет,  
Ты  заговоришь.  
Не  посмеет  плесень  
Заползти  в  дома,  
На  земле  без  песен  
Запоешь  сама.  
Сын  вздыхает  тяжко,  
И  цела  во  сне
С  виноградом  чашка,  
Чашка  на  окне.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2022

1 2 0. ДЕНЬ ВІЙНИ---А. ХАЙТЛІНА

120
⠀
Купи-но,  будь  ласка,  мені
⠀⠀⠀⠀⠀  пару  днинок  простих:
З  лісами  і  жабками,
⠀⠀⠀⠀⠀  в  озері  брижі  привабні.
В  обід  щоб  -  газованка  й
⠀⠀⠀⠀⠀  кренделів  горстка  сухих,
Вечеря  -  салат  з  огірків
⠀⠀⠀⠀⠀  і  натерта  кольрабі.
⠀
Най  з  вудкою  сяде  на  пірс
⠀⠀⠀⠀⠀  напівсонний  сусід,
Дістане  свій  шкалик  і  кві́тчастий
⠀⠀⠀⠀⠀  встелить  настільник.
Візьми  прохолодніше,  десь,
⠀⠀⠀⠀⠀  двадцять  пять  -  двадцять  сім,
Якщо  вже  не  буде,  то  й  тридцять
⠀⠀⠀⠀⠀  згодиться,  у  тіні.
⠀⠀⠀⠀⠀
А  будуть  ірга  та  черешня,
⠀⠀⠀⠀⠀  тоді  доплати,
Вони  хай  обидві  відпорними
⠀⠀⠀⠀⠀  дражнять  боками.
Іди,  подорожній,  сюди,
⠀⠀⠀⠀⠀  ти  не  збився  з  путі,
Для  тебе  добріють:
⠀⠀⠀⠀⠀  вода  і  кропива,  і  камінь  .
⠀⠀⠀⠀⠀
Навшпиньки  постань:
⠀⠀⠀⠀⠀  розвернись,  розімнись,  потягнись.
Як  виріс  вже  ти,  подивись,
⠀⠀⠀⠀⠀  не  дивуйся  болюче,
Смачні  ягідки,  що  застигли,
⠀⠀⠀⠀⠀  прозорості  -  вись
Нема  ні  війни,  ні  вогню,
⠀⠀⠀⠀⠀  ні  уламків  разючих.
⠀⠀⠀⠀⠀
Із  жабками  озеро,  щось
⠀⠀⠀⠀⠀  заторочив  сусід,
Минає  цей  день,  мимоволі
⠀⠀⠀⠀⠀  що  вівся  безтямно,
Мов  горя  не  стало,
⠀⠀⠀⠀⠀  його  загубився  вже  слід,
Але  на  землі  будуть  тільки
⠀⠀⠀⠀⠀  здригання..,  здригання...
⠀⠀⠀⠀⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀⠀⠀⠀⠀
ОРИГІНАЛ
⠀⠀⠀⠀⠀
Alja  Khajtlina
20  год    ·  
Сто  двадцатый  день:  озеро
Купи  мне,  пожалуйста,  пару  обычных  деньков
С  лесами,  лягушками,  озером  в  тоненькой  ряби,  
В  обед  -  газировка  и  горстка  сухих  крендельков
На  ужин  -  салат  с  огурцом  и  натертым  кольраби.  
Пусть  с  удочкой  сядет  на  пирс  полусонный  сосед,  
Достанет  свой  шкалик  и  скатерть  в  цветочек  расстелет,  
Возьми  попрохладней,  ну  там,  двадцать  пять-двадцать  семь,  
Но  если  не  будет,  то  тридцать  сойдёт,  если  с  тенью.
А  будут  ирга  и  черешня  -  тогда  доплати,  
Но  пусть  они  обе  упругими  дразнят  боками,  
Иди  сюда,  путник,  нет-нет,  ты  не  сбился  с  пути,  
Добры  к  тебе  будут  вода,  и  крапива,  и  камень.  
На  цыпочки  встань,  развернись,  разомнись,  потянись,  
Смотри,  как  ты  вырос  -  и  не  удивишься  нисколько,  
Прохладные  ягоды,  полупрозрачная  высь,  
И  нет  ни  беды,  ни  огня,  ни  разящих  осколков,  
Лягушки  и  озеро,  что-то  бормочет  сосед,  
Подходит  к  концу  этот  день,  проведённый  без  толку,  
Как  будто  в  нём  не  было  горя  -  любого,  совсем.  
И  только  земля  будет  вздрагивать,  вздрагивать  только.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952394
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2022

СОНЕЧКО---О. ФЕДОРОВ

2018  рік.
⠀
Ясне  Сонечко  моє,  вітаю!  
Справи  -  як?  Ти,  бережи  себе.
Я?  Все  ладно,  службу  знаю.
Так!  Сумую,  бо  люблю  тебе!
⠀
Ти  не  плач,  кохана,  -  не  змінити,    
Слізьми  всю  мою  вояцьку  суть.
Доля  випала  мені  -  терпіти:
Спечний  жар  і  холоднечну  лють..
⠀
Що  за  гуркіт?  -  Ми  на  полігоні
Влучності  вчимося  у  стрільні.
Ти  вже  вибач,  подзвоню  я  потім
І  не  плач  завчасно  по  мені.
⠀
Тисячі  розмов  летять  в  дозвони,
Сотні  слів  тихеньких  і  лунких,
Та,  бува,  нівечать  телефони
Голоси  коханих  і  близьких...
⠀
Сонечкко,  я  подзвоню  пізніше,
Тут  погода  геть  псується  в  нас,
Ні,  не  гуркіт  різко  став  гучніше,
Дощ  то  грозовий  хлюпнув  якраз.
⠀
Засинає  байдужливе  місто,
Тільки  їй  сьогодні  не  до  сну,
Бо  дзвінка  кохане  жде  дівчисько
З  поглядом  в  небесну  далину.
⠀
Думи  -  як  молитва  нескінченна,
Очі  знов  замружила  сльоза!
Я  клялась  -  не  плакати  стражденно,
Та  знов  клята  сунеться  гроза!
⠀
Телефони  бесіди  повільні,
І  хуткі  освідчення  несуть,
Та  комусь  мінливості  погідні
Встигти  додзвонитись  не  дають...  
⠀
Автор  Олег  Фёдоров
Переклад  Yurii  Shybynskyi

ОРИГІНАЛ

Солнышко!  Привет  как  поживаешь?
Как  работа?  Как  твои  дела?
Я?  Все  хорошо!  Служу  родная!
Так  скучаю  и  люблю  тебя!

Почему  ты  плачешь  дорогая?
Перестань!  Не  стоит  это  слез!
У  солдата  есть  судьба  такая,
Вытерпеть  и  солнце  и  мороз!

Что  за  грохот?  Мы  на  полигоне!
Учимся  все  меткости  в  стрельбе!
Извини  я  позвоню  попозже,
Обещай  не  плакать  обо  мне!
...  
Тысячи  коротких  разговоров!
Сотни  слов  для  близких  нам  людей!
Искажают  звуки  телефонов,
Голоса  любимых  и  друзей!
...
Солнышко!  Я  позвоню  попозже!
Здесь  погода  портится  у  нас!
Ничего  такого  то  не  грохот,
Дождь  с  грозою  начался  сейчас...
...
Засыпает  безразличный  город,
Только  ей  сегодня  не  до  сна!
Ждёт  звонка  любимая  девчонка,
Вглядываясь  в  небо  у  окна!

Мысли  словно  долгая  молитва!
И  опять  покатится  слеза!
Я  клялась  тебе  совсем  не  плакать,
Но  опять  проклятая  гроза!....

Тысячи  звонков  и  разговоров,
Быстрые  признания  в  любви!
Но  из-  за  изменчивой  погоды,
Многим  не  успели  позвонить...

Автор:  Олег  Фёдоров

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952327
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2022

1 0 4. МАРІУПОЛЬ-----А. ХАЙТЛІНА

104
⠀⠀⠀⠀⠀⠀  
Маріуполь...  Море  у  полі  
⠀⠀⠀⠀василькове  і  жовті  соняхи,
Та  змарніли  барви  в  неволі,  
⠀⠀⠀⠀їжі  смак  відтепер  –  підсолений.
Діти  з  міста  вкупу  зібрались:  
⠀⠀⠀⠀більші  й  менші  –  віку  різного,      
Бо  життя  щасливі  порвались
⠀⠀⠀⠀і  немає  вже  міста  рідного.
⠀⠀⠀⠀⠀⠀
Маріуполь...  В  море  упала  
⠀⠀⠀⠀вкрай  подерта  сорочка  сонечка.
До  плечей  батькі́вських  припала  
⠀⠀⠀⠀із  печаллю  маленька  донечка.  
Мами  сукня  на  тій  дитині,
⠀⠀⠀⠀аж  п'ять  раз  для  тепла  закручена.  
Розучилась  плакати  нині,
⠀⠀⠀⠀жити  батько  її  розучений!
⠀⠀⠀⠀⠀
Маріуполь...  Міри  у  болю            
⠀⠀⠀⠀тут  нема  і  межі́  не  зна́йдеться.  
Лиш  дивитись  в  небо  уволю,    
⠀⠀⠀⠀та  блакить  з-за  руїн  не  бачиться...  
–  То,  куди  ж  ви  хочете,  діти,    
                   щоб  колоссям  новим  здійнялися?  
-  Все  одно,  за  море  б,  де  –  літо
                     і  в  підвалах  дітки́    не  маються!

В  путь  вервечки  люду  гайнули:  
⠀⠀⠀⠀  з  міст  великих  і  сіл  не  знакових,  
Де  уражень  скалок  набули,          
⠀⠀⠀⠀де  самі  поставали  скалками...  
І  чекали  довго  ми  маму,
⠀⠀⠀⠀до  сусідів  після́  звернулися...
Як  би  нам  в  Італію  знану,  
⠀⠀⠀⠀апельсини  бо  там  –  на  вулицях.
⠀⠀⠀⠀⠀  
Маріуполь...  Мамини  співи
⠀⠀⠀⠀сперш  не  сильно  вона  вподо́бала,
Та  пізніш  у  сховищі,  ніби,  
⠀⠀⠀⠀  переслухала  їх  вдоволена...
Заплітала  коси  невпинно  –  
⠀⠀⠀⠀  рана  довго  ще  буде  скровлена.
Не  хились,  червона  калино,  
⠀⠀⠀⠀в  білоцвіті  весни  нескорена.
⠀⠀⠀⠀⠀⠀  
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀⠀⠀⠀
ОРИГІНАЛ.
⠀⠀⠀⠀      
Сто  четвёртый  день

Мариуполь,  море  у  поля,  
               синее  и  подсолнухи,
Цвет  твой  выкручен  до  упора,  
               еда  навсегда  подсолена.
Это  дети  этого  города,  
               им  много  и  мало  лет
Их  счастливая  жизнь  распорота,  
               города  больше  нет.

Мариуполь,  в  море  упала  
               солнца  рубашка  рваная,
Вот  лежит  на  руках  у  папы  
               девочка  годовалая,
На  ребёнке  мамино  платье  -  
               в  пять  раз  для  тепла  сложить.
Она  разучилась  плакать,  
               он  разучился  жить.

Мариуполь,  меры  у  боли  
               нет  и  предела  нет  её,
Лишь  смотреть  вперёд,  в  голубое,  
               за  руинами  незаметное.
-  Расскажите,  куда  вас  вывезти,  
               где  милей  прорастать  вам  заново?
-  Всё  равно,  нам  уже  не  вынести,  
               если  можно  -  куда-то  зА  море.

Вереницы,  вагоны  -  сколько  их?
               Целый  город  -  примерно  столько.
Изувеченные  осколками,  
               превратившиеся  в  осколки.
-  Мама  долго  не  шла,  мы  ждали  её,  
               но  потом  соседей  спросили.
Если  можно,  то  нас  в  Италию,  
               там  на  улицах  апельсины.

Мариуполь,  мама  ей  пела  
               и  нещадно  врала  мелодию,
Ей  не  нравилось,  но  терпела,  
               а  потом  понравилось  вроде  бы.
Заплетала  волосы  длинные.
               Рана  ещё  кровит.
Не  хилися,  червона  калино,  
               маєш  білий  цвіт.

Yurii  Shybynskyi
20  червня  о  17:18    ·  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2022

6 8. ХАРКІВ-БУЗКИ----А. ХАЙТЛІНА

68
⠀
В  Харкові:  бузки  духмяні  нині,
На  ослонах  лазуро́ві  тіні.
Харків,  як  в  сітках,  застряг  в  сиренах,  
Голих  стін  чорноти  -  на  теренах.
⠀
З  Харкова  все  більше  уїжджають.
Чи  скрипіння  чується,  чи  стогін?..
В  Харкові  квітки  живі  саджають,
Рожевіють  пелюстки́  бутонів.
⠀
В  Харкові  музи́ки  на  руїнах
Грають  на  зберігшимся  роялі.
В  Харкові  все  буде  Україна,
Буде  свято  -  Харків  відстояли.
⠀
Підійди  і  слухай  гру  безмовно.  -
Музика  над  попелом  злітає.
Про  всяк  випадок  сій  квітів  повно,  
Їх  же  так  в  цей  час  не  вистачає!
⠀
Авторка  Alja  Khajtlina
Переклад  Yurii  Shybynskyi

ОРИГІНАЛ

Шестьдесят  восьмой  день:  в  Харькове

В  Харькове  воздушные  сирени,  
На  скамейках  голубые  тени.  
В  Харькове  воздушные  сирены,  
Голые  разрушенные  стены.

В  Харькове  всё  больше  уезжают,  
То  ли  скрипы  слышно,  то  ли  стоны.  
В  Харькове  опять  цветы  сажают,  
Розовые  яркие  бутоны.

В  Харькове  играют  на  руинах
На  случайно  выжившем  рояле.
В  Харькове  всё  будет  Украина,
Будет  праздник:  Харьков  отстояли.

Подойди  сюда  и  молча  слушай,
Как  над  пеплом  музыка  взлетает.
И  сажай  цветы  -  на  всякий  случай,  
Их  сейчас  ужасно  не  хватает.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2022

СТОРІНКИ В МИНУЛЕ --- РИМАЙЕР

Я  по  крупиноньках  збираю
Вкрай  пристрасну  її  любов,
Долоні,  очі...  Бо  гортаю
В  минуле  сторінки...  У  кров
⠀
Дозую  краплі  ендорфіну
З  немислених  боків  життя
Чужого  світу,  з  аспірином
Вже  уприкуску.  Вороння
⠀
Мій  рідний  край  тепер  набуде,
Єхидни  здіймуть  вир  брудний,
Прийдуть  народи  і  засудять
Мене  за  слабкість.  Піт  гіркий.
⠀
На  недовірливім  прижмуру
Віч,  битих  світлом  до  сльозин.
Чайок  холодний,  жменька  дуру,  
Ковток,  понюшка,  далі  -  спин
⠀
Ідіть-но  геть!  Стрільці  на  стінах!
На  баштах  стійбища  баліст,
Гаки,  очепи,  кров  на  стрілах,
Мости  в  зеніті.  Егоїст,
⠀
Рву  словом  зайд  навал  разючий.
Наїжившись  колю  сповна́.
У  спеку,  дощ,  мороз  жагучий
Я  на  сторожі.  Сатана
⠀
Підступний,  хитрий,  окаянний
Розніс  весь  виворіт  буття,
Де  все  нестямне,  я  нестямний,
Дзвін  шпор  несемо  все  життя.
⠀
Де  спільна  гамівна  сорочка,
До  спини-спина  й  так  щодня.
Стискає  руки  оторочка...
Де  ж  віра?  Боже,  скрізь  -  брехня!
⠀
Не  бачать  небокрай  зіниці.  -
Лиш  біль,  агонія  і  страх
Ми  дивимоь  на  небилиці
І  крізь  шарфи  вдихаєм  прах...
⠀
...  Все  прах.  І  наші  злості
Несамовито  труять  кров.
Шукаю  знов,  ламаю  кості
Вкрай  пристрасну  її  любов...
⠀
ОРИГІНАЛ

Я  собираю  по  крупицам
Её  безумную  любовь.
Глаза,  ладони  и  страницы
Назад  отлистываю.  В  кровь
По  капле  дозу  эндорфина
Со  всех  немыслимых  сторон
Чужого  света,  с  аспирином
Уже  в  прикуску.  И  ворон
В  моём  краю  теперь  прибудет.
Ехидны  взмутят  зыбь  болот.
Придут  народы  и  осудят
Меня  за  слабость.  Горький  пот
На  недоверчивом  прищуре
Прибитых  светом  сонных  глаз.
Холодный  чай,  щепотка  дури.
Глоток,  понюшка,  и  в  отказ.
Подите  прочь!  Стрельцы  на  стенах!
На  башнях  стойбища  баллист.
Багры,  крюки,  канаты,  вены,
Мосты  в  зените.  Эгоист,
Держу  осаду  ощетинясь
Ежом  зазубренных  словес.
В  дожди,  в  жару,  и  даже  в  минус
Стою  на  страже.  Демон,  бес
Хитёр,  коварен  и  бесшумен
Сорвал  изнанку  бытия.
Она  безумна,  я  безумен.
Всё  ходим  шпорами  звеня
В  одной  смирительной  рубашке.
Спина  к  спине,  два  нерва  в  жгут.
И  ломит  руки,  как  же  тяжко.
Как  мало  веры...  Боже,  врут!
Глаза  в  глаза  не  видно  неба.
Лишь  боль,  агония,  и  страх.
Мы  смотрим  в  даль,  на  нашу  небыль.
И  сквозь  шарфы  вдыхаем  прах...
...  Всё  прах.  И  наши  злости
Нещадно  травят  нашу  кровь.
Я  всё  ищу  ломая  кости
Её  безумную  любовь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2022

МРІЯ-----О. ГРИГ

⠀
Діви  роспусні,  захмелені  ніченьки  -
Це  все  в  минулім,  все  миттю  змінилось.
Я  повертаюсь  до  чистої  річеньки,
Знов  бо  вповаю  на  Божию  Милість.
⠀
Приймеш,  чи,  Господи,  душу  неправедну?
Даш  чи  мені:  час,  здоров'я  та  мудрість?
Може,  й  зустріну    останню  -  ту  лагідну
Може,  останню  і  виправлю  дурість.
⠀
Вірю...не  вірю...  неначе  над  прірвою,
Я,  мов  на  шлейках,  на  нервах  -  безмовно.
Лиш  ціпеніючи  мрія  з  надією      
Теплиться,  блискає  світла...  гріховна.                  
⠀
ОРИГІНАЛ

Пьяные  ночи,  подруги  развратные  -
все  это  в  прошлом,  всё  вдруг  изменилось.
К  чистой  реке  возвращаюсь  обратно  я,
снова  надеюсь  на  Божию  милость.

Примешь  ли,  Господи,  душу  стогрешную?
Дашь  ли  мне  время,  здоровье  и  мудрость?
Может  быть,  встречу  последнюю  -  нежную,
может,  исправлю  последнюю  глупость.

Верю...  не  верю...  как  будто  над  пропастью,
как  на  подтяжках,  на  нервах  подвешен  я.
И  лишь  мечта,  замирая  от  робости,
теплится,  светится,  нервная...  грешная.

Харьков

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2022

Я ТАМ ЖИВУ====О. КОВАЛЬЧУК

Я  там  живу,  веселки  де  коса
Така,  що  доторнешся  враз  рукою,
Де  парусів-хмарин  пухка  краса
Хитається  над  тихою  рікою.
⠀
Де  ввечері  хмеліють  солов'ї,
Вночі  зірки,  як  вишень  грона.
Я  там  живу,  де  друзі  всі  мої,
А  зайдам-недругам  -  закрита  зона!
⠀
Я  там  живу,  де  ранішня  весна
"Снить"  -  як  вернуться  стаї  журавлині
Туди,  де  котрий  рік  вже  йде  війна
За  право  жити  в  вільній  Україні!
⠀
Де  сплять  в  курганах  прадіди  мої
І  вільний  вітер  окропився  кров'ю,
Де  про  кохання  складують  пісні
І  де  живуть  з  надією  й  любов'ю.
⠀
...Я  тут,  де:  дім,  сім'я,  мій  перший  крок
І  перший  крик,  і  подих  мій  остигнуть...
Нехай  мій  -  не  дописаний  рядок...
Його  вже  інші  дописати  встигнуть...
⠀
Оригінал

 ***********
Я  там  живу,  где  радуги  коса  
Такая  что  дотронешься  рукою,  
Где  облаков  кудрявых  паруса  
Качаются  над  тихою  рекою.  
*  
Где  в  вечерах  хмелеют  соловьи,  
А  ночью  звезды  словно  гроздья  вишни.  
Я  там  живу,  где  все  друзья  мои,  
Но  нету  места  недругам  и  пришлым.  
*  
Я  там  живу,  где  ранняя  весна  
'Снит'  возвращением  стаи  журавлиной  
И  где  который  год  идет  война  
За  право  называться  Украиной.  
*  
Где  спят  в  курганах  прадеды  мои  
И  вольный  ветер  окропленный  кровью,  
Где  сочиняют  песни  о  любви  
И  где  живут  с  надеждой  и  любовью.  
*  
...Я  тут  живу,  тут  дом  мой  и  семья  
И  первый  крик,  и  вздох  мой  здесь  остынет…
Пусть  строчка  не  дописана  моя…
Она  потом  допишется  другими...  
--------------------------------------------

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940838
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2022

ТІЛЬКИ ТИ І Я-----О. КОВАЛЬЧУК

Світло  ледве  лилось
Крізь  вуаль  заметілі,
Оксамитним  теплом  
 ⠀⠀⠀⠀сповила́  ніч  п'янка...
Не  завадить  нам  хтось  -
Боги  так  захотіли,
Чом,  кохана,  таїш  
 ⠀⠀⠀⠀погляд  свій  боязка?  
⠀
Я  торкнусь  ніг  твоїх
Задоволено  й  грішно
І  тремтінням  дрібним  
 ⠀⠀⠀⠀відгукнуться  вуста...
В  діалогах  шальних
Поведемось  неспішно,
Лиш  на  потім  -  стрімка  
 ⠀⠀⠀⠀В  забутті  висота...
⠀
Рук  твоїх  рух  легкий
Пальці  вельми  нестримні,
Як  стискають  мене
 ⠀⠀⠀⠀близ  вулкану  грудей...
Дай-но  біля  ріки
Ще  надихатись  нині,
Відчуваючи  смак  
 ⠀⠀⠀всіх  майбутніх  страстей...
⠀
Посміхнись,  відпочинь
Виправ  локони  пряні,  -
Доведеться  ще  нам  
 ⠀⠀⠀на  верхів'я  зійти.
Мимохідь  тільки  скинь
Соки  ласки  в  нірвані...
О,  як  солодко  вдвох  -  
 ⠀⠀⠀в  цій  чарі́  вній  путі...
⠀
Позабудьмо  про  все,
Про  світа́нкові  блиски.
Більш  нічого  нема:  
 ⠀⠀⠀тільки  я  ,  тільки  ти!
Тільки  серце  моє
І  твоє  -  вельми  близько:
На  сторінках  кохання,  
 ⠀⠀⠀де  -  Ве́сни  й  квітки...
⠀
У  кутках  милих  уст,
Я  немов  полуп'яний.
Ні,  вертанню  назад!  
 ⠀⠀⠀-  Ну  і  славно,  що  ні.  
Вкрай  нещадним  здаюсь
Вихрем  зною  саванни.
І  несе  нас  ковчег
 ⠀⠀⠀В  полуночні  вогні...
⠀
Тільки  потім  цілком,
На  останнім  спочинку,
Пелюстки  як  напоїть
 ⠀⠀⠀життєдайна  смола,
Ми  укриємся  сном,
Зробим  в  бухті  зупинку,
Де  стоянка  кохання  
 ⠀⠀⠀навічно  лягла́.
⠀
Позабулись  слова,
На  частки  всі  розпались.  
Ти  й  надалі  ж  -  моя,  
 ⠀⠀⠀і  надалі  я  -  твій.
Лиш  спочатку  нова
Наша  пісня  співалась
Ми  іще  на  зорі  
 ⠀⠀⠀у  кохання  і  мрій...
⠀
Автор  Олександр  Ковальчук
Перекклад  Yurii  Shybynskyi

ОРИГІНАЛ

*  *  *  
Падал  медленный  свет  
Сквозь  вуали  метели,  
Теплым  бархатом  ночь  обнимала,  пьяня…  
Никого  больше  нет  -
Боги  так  захотели,  
Что  ж  любимая  прячешь  робко  взгляд  от  меня?
Я  коснусь  твоих  ног,  
В  упоении  грешном.  
Мелкой  дрожью,  в  ответ  отзовутся  уста…  
Свой  шальной  диалог  
Поведем  мы  неспешно,  
На  потом,  на  потом  -  в  забытьи  улетать.  
Твои  руки  легки  
И  стремительны  пальцы,  
Прижимая  меня  у  вулкана  груди…  
Дай  у  этой  реки  
Мне  еще  надышаться  
В  ‘предвкушении’  того,  что  пока  впереди…
Улыбнись,  отдохни  -  
Твои  локоны  пряны.  
Нам  еще  предстоит  на  вершину  взойти.  
Мимолетом  стряхни  
Соки  нежной  нирваны…  
О,  как  сладко  вдвоем,  нам  на  этом  пути.  
Позабудь  обо  всем,  
Позабудь  о  рассветах,  
Ничего  больше  нет:  только  я,  только  ты.  
Только  сердце  мое  
С  твоим  рядышком  где-то,  
На  страницах  Любви,  где  Весна  и  цветы.  
В  уголках  твоих  губ  
Я  кажусь  полупьяным.  
Нет  возврата  назад,  ну  и  славно  что  нет…  
Беспощаден  и  груб,  
В  вихрях  знойной  саванны
И  уносит  ковчег  нас  в  полуночный  свет…  
А  потом,  а  потом,  
На  последнем  привале,  
Напоив  лепестки  ‘жизнедайной’  смолой,  
Мы  укроемся  сном,  
К  тихой  бухте  причалив,  
Поселившись  навек  у  Любви  на  постой…  
Позабудь  обо  всем,  
Позабудь  о  рассветах,  
Ничего  больше  нет:  только  я,  только  ты…  
Наша  песня  вдвоем  
Лишь  сначала  напета.
Мы  еще  на  заре  у  Любви  и  мечты.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2022

БІЛОСНІЖКА-СИНЬООЧКА---О. КОВАЛЬЧУК

Білосніжка-Синьоочка.
⠀
У́смішки  твої  зустрічні,
Наче  неземні.
Губ  і  пліч  твоїх  магічність
Дощ  намрів  мені.
⠀
Ти,  з  якоїсь  казки  точно,
В  яв  мій  увійшла.
Білосніжка-Синьоочка
З  нашого  двора.
⠀
Що  робити  я  не  знаю,  -
Ніби  сам  не  свій,
Бо  на  осінь  налітає
Зимній  сніговій.
⠀
Календар  листки  скидає,  -
Дні  летять  слідко́м.
Рік  наморено  минає  -
Недарма  цілком...
⠀
Хай,  немов  у  днях  раніших,
Ми  -  не  вдалині.  -
Слів  лише  бракує  ніжних
І  руки  в  руці.
⠀
Може  й  ліпшим  є  мовчання,
І  не  треба  слів,
Раптом  перше  я  кохання
Все-таки  зустрів?!
⠀
Тож  хай  юно  заплескочуть
Грози  весняні!
В  Місяцевім  сяйві  ночі
В  очі  глянь  мої...
⠀
Не  дарма  ж,  із  казки  точно,
В  мене  ти  ввійшла.
Білосніжка-Синьоочка,
З  нашого  двора.

Автор  Олександр  Ковальчук
Переклад  Yurii  Shybynskyi

Оригінал

Улыбаешься  при  встрече,
Глаз  не  отведешь,
Твои  губы,  твои  плечи,
Намечтал  мне  дождь.  

Ты,  какой-то  дивной  сказкой,
В  жизнь  мою  вошла  ,
Белоснежка  -  Синеглазка  
С  нашего  двора  .

Я  не  знаю,  что  мне  делать  -
Будто  сам  не  свой,
А  ведь  скоро  осень  –  белой,  
Сменится  зимой.

Улетит  последний  старый  
Лист  календаря.  
Год  уйдет  совсем  усталый,
Для  меня  не  зря...

Пусть  все  также,  как  и  прежде  
Мы  не  вдалеке,
Не  хватает  слов  лишь  нежных  
И  руки  в  руке.

А  быть  может,  просто  может  
И  не  надо  слов,
Если  повстречал  я  все  же
Первую  любовь?!

Пусть  тогда  весною  юной  
Всплещется  гроза!
Ты  мне  ночью  лунной-лунной  
Посмотри  в  глаза.

Ведь  не  даром  милой  сказкой  
Ты  в  меня  вошла,
Белоснежка  -  Синеглазка,  
С  нашего  двора.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939955
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2022

ПІД'ЇЗД-----О. ГРИГ

Заграви  як  ранні  й  вечірні  встають,
Під'їзд  наш  -  лункий  особливо.
Здорові  у  психлазарет  наш  не  йдуть,
Де  право  гулянь  ухвалили.
⠀
Опівдні  й  опіввночі  зрідка  гримить,
Мов  поїзд  на  стрілку  потрапив.
Одразу  ж  пекти  пиріжки  вкрай  кортить
На  здобній  луні  ароматів.
⠀
А  так,  більше  варим  пісне  ми  собі.
Скривившись  їмо  мимоволі.
Надворі  -  "дубар",  прохолодно  в  житлі
Під  номером  шість,  та  прикольно.
⠀
Думкам  гамівні  всім  сорочки  вдягли,
Щоб  в  танець  не  йшли  прям  від  пічки.
Лиш  ті  в  шані,  ві́жок  що  ждуть  під  хвости
І  є  на  прикладах  насічки.
⠀
Убивців  здорових  ідей  і  затій,
З  казок  Гуліверів  -  без  міри.
Лиш  часом  сюди  заблука  лиходій
В  цепах  канонічної  віри.
⠀
Автор  Олесь  Григ
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
На  утренней  и  на  вечерней  заре
подъезд  уникален  и  гулок.
Не  ходят  здоровые  в  наш  лазарет
психический,  с  правом  прогулок.
Бывает,  что  в  полдень  и  в  полночь  шаги
гремнут,  словно  поезд  проехал,
тогда  есть  возможность  испечь  пироги,
используя  сдобное  эхо.
А  так,  больше  постное  варим  себе
и  пробуем,  морщась  невольно.
Прохладно  на  улице,  зябко  в  избе
под  номером  шесть,  но  прикольно.
В  рубашках  смирительных  мысли  лежат,
чтоб  не  танцевали  от  печки.
В  чести,  у  кого  под  хвостами  вожжа
и  есть  на  прикладах  насечки.
Убийцы  витающих  здравых  идей,
мечтательные  гуливеры,
и  лишь  иногда  забредает  злодей
в  цепях  канонической  веры.
2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939680
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2022

ХЛОПЧИКИ І ВІЙНА-----Б. ОКУДЖАВА

Ох,  війна,  що  ж  ти,  підла,  накоїла:
Стали  тихими  наші  двори,
Підняли  наші  хлопчики  голови,  
Бо  змужніли  вони  до  пори.
⠀
На  поріг  ненадовго  "заско́чили"  
Та  пішли,  за  солдатом  –  солдат...
До  побачення,  Хлопчики!  Хлопчики,
Постарайтесь  вернутись  назад.                    ⠀
⠀
Ні,  не  крийтесь  ви  й  будьте  високими,
Не  шкодуйте  ні  куль,  ні  гранат.
І  себе  не  щадіть...  Втім,  незломними
Постарайтесь  вернутись  назад.                      
⠀
Ох,  війна,  що  ж  ти,  підла,  накоїла:
Замість  шлюбів  –  розлучення  й  дим,
Білі  сукні  дівчатка  озброєні
Роздарили  сестричкам  своїм.
⠀
Взулись  в  чоботи  чорні  та  знітились,.
Ще  –  зелені  погони  –  крильми...                
Пліткарів  ви,  дівчата,  не  бійтеся  –
Опісля  запитаєм  з  них  ми.
⠀
Хай  плетуть,  що  не  віра  –  причиною,
На  війну  що  йдете́  навздогад.
До  побачення  наші  Дівчи́ноньки!
Повертайтесь  живими  назад!
⠀
Автор  Булат  Окуджава.
Переклад  Yurii  Shybynskyi

Оригіінал

Ах,  война,  что  ж  ты  сделала,  подлая:
Стали  тихими  наши  дворы,
Наши  мальчики  головы  подняли  —
Повзрослели  они  до  поры,
На  пороге  едва  помаячили
и  ушли,  за  солдатом  —  солдат…
До  свидания,  мальчики!
Мальчики,
Постарайтесь  вернуться  назад.
Нет,  не  прячьтесь  вы,  будьте  высокими,
Не  жалейте  ни  пуль,  ни  гранат
И  себя  не  щадите,  и  все-таки
Постарайтесь  вернуться  назад.
Ах,  война,  что  ж  ты,  подлая,  сделала:
вместо  свадеб  —  разлуки  и  дым,
Наши  девочки  платьица  белые
Раздарили  сестренкам  своим.
Сапоги  —  ну  куда  от  них  денешься?
Да  зеленые  крылья  погон…
Вы  наплюйте  на  сплетников,  девочки.
Мы  сведем  с  ними  счеты  потом.
Пусть  болтают,  что  верить  вам  не  во  что,
Что  идете  войной  наугад…
До  свидания,  девочки!
Девочки,
Постарайтесь  вернуться  назад.

1958  г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2022

ЯНГОЛИ-ДІТИ-----О. МАКАРЧУК

Янголи  Божий  престол  обступили,
Янголи  -  нині,  а  дітьми  ж  були.
Всі  тут,  -  дорослі  кого  не  любили:
Мало  жаліли,  так-сяк  берегли.
⠀
Всі  ненароджені,  хто  би  завадив
Татам  і  мамам,  неначе  хомут.
Хто  ж  народився  батькам  не  на  радість
З  Божою  ласкою  стрілися  тут.
⠀
Жертви  кривавих  розбірок  дорослих:
Воєн,  терактів,  бійок,  грабежів;
Змерзлі  безхатьки  під  тином  високим,
Екс-пацієнти  "сліпих"  лікарів;
⠀
В  морі  втонули  які  необачно,
Крихітки,  що  обварились  борщем.
Бачимо:  діток  добавилось  значно,  -
В  янголи  линуть  вони  ще  й  іще!  
⠀
Годі  вже!  Тільки  палаючий  лайнер
Янголів  -діток  поповнив  ряди.
Сотні  дістали  із  трощі  негайно  -  
Хоч  не  чекали  нової  біди.
⠀
Правда  болюча:  свої  мами  й  тати,
Тьоті  й  дядьки́  вкрай  скупі  на  добро.
Ми  перед  ними  усі  винуваті:
Діти  -  це  квіти,  тож  люблять  тепло.
⠀
Маєте  право,  чому  ж  не  мстите́ся
І  без    докорів  приходите  в  снах,
Ви  нам,  живим  і  байдужим,  сните́ся,
Хоч  заслужили  життя  більш  за  нас.
⠀
Жаль,  забуваємо:  в  світі  ми  гості,
Й  відповімо  за  усе  без  прикрас...
Янголи-діти,  пробачте  дорослих,
Богу  моліться,  безгрішні,  за  нас.  
⠀
Авторка  Олена  Макарчук
Переклад  Yurii  Shybynskyi

ОРИГІНАЛ

Ангелы  Божий  престол  обступили  –
Ангелы  нынче,  а  были  детьми  –
Все,  кого  взрослые  мало  любили,
Мало  жалели,  не  сберегли.

 Все  нерожденные,  кто  помешал  бы
 Мамам  и  папам  –  этих  не  счесть,
 Те,  кто  родились,  но  прожили  мало
 Божью  защиту  встретили  здесь.

 Жертвы  кровавых  взрослых  разборок:
 Войн  и  терактов,  драк,  грабежей;
 Все,  кто  без  дома  замёрз  под  забором,
 Экс-пациенты  горе-врачей;

 В  море  погибшие  неосторожно,
 Крошки,  обваренные  борщом,
 Смотрят  на  землю  нашу  тревожно:
 Сколько  прибавится  их  еще?

 Хватит  уже!  Но  горящий  лайнер
 Ангелов-деток  пополнил  ряды.
 Сотни  достали  из-под  развалин  –
 Ждать  не  пришлось  долго  новой  беды…

 Правых  не  видно:  свои  мамы-папы,
 Дяди  и  тёти  скупы  на  добро.
 Все  перед  ними  мы  виноваты:
 Дети  –  цветы,  значит,  любят  тепло.

 Право  имеете  –  что  ж  вы  не  мстите?
 Только  приходите  изредка  в  снах…
 Ангелы-дети,  взрослых  простите:
 Вы  заслужили  жить  вместо  нас!

 Жаль,  забываем:  за  все  ответим
 В  тот  наш  последний  и  страшный  час.
 Взрослых  простите,  ангелы-дети,
 И  помолитесь  Богу  за  нас…
⠀

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938408
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2022

ТАМ-----Т. АЛЕКСИЙЧУК

Стояв  у  черзі  люд  за  радістю...
Дива  розпродувались  там.
Вели  торгівлю  навіть  жадністю  -
Влітав  за  півгодини  крам.
⠀
Жінки  там  ласку  з  насолодою
Змели  без  черги  -  напролом,
Юрмились  бе́зліччю  за  вродою,  -
За  тямою  ж  -  малим  числом.
⠀
Знайшлось  кохання  для  заручених,
За  гроші  -  примха  будь-яка.
Купили  волю  там  розлучені,
Придбав  хтось  лаври  співака.
⠀
Дурні́    за  славою  гоняються,  -
Бо  їхній  хист  не  став  взірцем.
І  злючі  хижо  посміхаються,
За  вірним,  впевненим  плечем.
⠀
Пиху́    вподобали  й  нестриманість
Задорого  чоловіки,
А  за  жіночу  відданісь,
Жалкі  сплатили  копійки...
⠀
Там  шум  і  гам...Весь  час  купуються,
Права  й  дипломи,  і  авто
За  лицемірністю  нуртуються
І  лиш  за  совістю...ніхто...
⠀
Авторка  Таня  Алексийчук.
Переклад  Yurii  Shybynskyi

ОРИГІНАЛ

Стояла  очередь  за  радостью...
Там  продавались  чудеса...
Там  торговали  даже  жадностью,
Товар  ушёл  за  полчаса.

Стояли  женщины  за  нежностью.
Да  что  стояли?!  Напролом!
Большая  очередь  за  внешностью,
Намного  меньше  за  умом.

Купить  любовь  могли  влюблённые,
Коль  деньги  есть  -  любой  каприз!
Свободу  купят  разведённые,
За  лавры  платит  вокалист.

За  славой  бездари  гоняются  -
Талант  сегодня  ни  по  чём.
Там  злые  хищно  улыбаются
За  чьим-то  преданным  плечом.

Там  продают  высокомерие...
Мужчины  тоже  хороши  -
Они  за  женское  доверие
Платили  жалкие  гроши.

Там  шум  и  гам...  Там  покупаются
Права...  дипломы...  и  авто.
За  лицемерием  толкаются
И  лишь  «за  совестью»...  никто...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2022

⠀ЛІСОВИК. ---H. КРАЙНЮК

 ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ЛІСОВИК.
⠀
Бал-маскарад  у  лісі  —  вже    закон  для  всіх,
В  нім  радісно  луна  дзвінкий,  святковий  сміх.
Галявинка.  Ялинка.  Скоро  ж  Рік  Новий!
Вхопив  цю  вість  народ  казково-чарівний.
⠀
Тут  на    полянці  під  старесеньким  дубком
В  Лісовика  сьогодні  клопіт  —  Маскодром.
Пора!    Старий  заждавсь  шанованих  гостей,
На  святі  бути  обіцяв  крутий  діджей!  
⠀
У  ступі  першою  —  бабусенька  Яга,
Бо  знов  Стареньку  підвела  її  нога.
А  зачіска  —  жаский,  невтямний  космо-стиль!
Навкруг  спокійно:  тиша  снігова  і  штиль.
⠀
Але  зави́хрилось,  підтанув  сніг  і  лід.
То  Змій-Горинич  свій  завершує  політ!
Несе  на  новорічний  сабантуй  лісний,
Як  подарунок,  поцілунок  пломінкий.  
⠀
Занервували  гості,  —  раптом  жаром  всіх  обдасть?
В  огні  "вулкановім"  будь-хто  ж  кінці  віддасть!
—  Оце  так  масочка!  Оце  так  карнавал!  —
Хтось  гучно  засміявсь,  а  хтось  покинув  бал.

Ось  і  Кощіюшка  придибав  геть  худий.
Ну  що  ж,  здається,  шик  намічений  значний.
На  бал  аж  з  Африки    прибув  і  Бармалій),
На  килимі  —  дідусь    Хотабич  —  чародій,

Хитрющу  лисоньку  побитий  вовк  приніс.
Дарунків  Дід  Мороз  доставив  цілий  віз.
Олена-спонсорка,  звичайно,  там  була,
Гостям  призи  і  подарунки  роздала.
⠀
На  старті  рік  Новий.  Міняйте  календар.
Бо  січень  майже  тут,  прийміть  його,  мов  дар.
Всі  раді  ,  та  вгадати  ж  маски    їм  кортить,
А  лісовик  знімати  маску  не  спішить!..
⠀
Авторка  Надежда  Крайнюк
Переклад  Yurii  Shybynskyi

ОРИГІНАЛ

Бал-маскарад  в  лесу    давно  закон  для  всех,  
Гостям  он  дарит  радость,  счастье,  звонкий  смех.
Поляна.    Ёлочка.    Ведь  скоро  Новый  год,  
Оповещён    об  этом  сказочный  народ.

Здесь  на  полянке,    под    тем  стареньким  дубком,
Забота  Лешего    сегодня  —  Маскодром.    
Пора.  Старик  заждался    дорогих  гостей.
Прибыть  на  праздник  обещал  крутой    диджей.    

Явилась  первой  в  ступе  бабушка  Яга      
(Старуху  снова    подвела    её  нога).
Причёска    —  жуткий,  непонятный,    космо-стиль.  
Кругом  спокойно.  Тишина  и  снежный  штиль.  

Но  вдруг  завихрилось!  Подтаял  снег  и  лёд!    
То  Змей-Горыныч  завершает  свой  полёт!
Дракон  летит  на  новогодний  сабантуй,
Горыныч    пламенный  всем  дарит    поцелуй!  

Лесной    от  ужаса  волнуется  народ:
В  огне  «вулкана»    ведь    любой  из  них  умрёт!!!  
«Вот  это  —  масочка!    Вот  это  —  карнавал!»  —
Смеялись,  но  не  все,  —  ведь    кто-то  дёру  дал!  

Вот  и  Кощеюшка  прикостылял  худой.  
Ну  что  ж,  похоже,  будет  праздник    здесь  крутой.
В  такую  даль    сюда  притопал  Бармалей.
Старик  Хоттабыч    —  на  ковре,  наш  чародей.

Побитый  Волк    Лису    хитрющую  принёс.
Подарков  Дед  Мороз  доставил  целый  воз.
Алёна-спонсор,    ясно  дело,    там    была,  
Гостям    призы    она,    подарки  раздала.  

На  старте  Новый  год.  Смените  календарь,          
Ведь  на  подходе    снова  к  нам    спешит  январь.  
Довольны  гости.  Им  бы  маски  угадать.
Но  Леший  маску  не  торопится  снимать.  
18  січня  2022  рік-

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2022

Я ЗА ЖИТТЯ!---В. ЗАЛЕВСЬКИЙ

Я  За  життя!  Звісно  я  за  життя:
За  кохання  солодке  й  шалене.
І  водити  за  руку  дитя,
Непідробна  це  радість  для  ме́не..
⠀
Я  -  за  життя!!!  -  Кожна  жилка  душі!
Всі  клітиноньки  грішного  тіла,
Я  за  нього  і  в  тихій  глуші,
І  в  запарці  від  гарного  діла.
⠀
Я  і  постіль  люблю,  загалом,
Не  за  те,  як  зати́шно  в  ній  спиться,
А  за  те,  що  ковток  за  ковтком,
Жінки  ласкою  можу  напитись.
⠀
Я  сидіти  люблю  за  столом,  
Під  гітару  й  пісні,  при  затишші.
Неважливо,  що  -  ранній  під'йом.
Жити  вповну  куди  цікавіше
⠀
Та  коли  нас  шикує  комбат
Для  атаки,  можливо  й  востаннє,
Все  своє  відкидаєм  назад,  
Бо  це  -  зайве  в  бою  на  світанні.
⠀
За  життя!  Ну  авжеш  за  життя!
В  неминучій  ми  будемо  битві.
Попроси,  капелане,  Христа
За  упертих  тихенько  в  молитві...
⠀
Автор  Віктор  Залевський
Переклад  Yurii  Shybynskyi

Оригінал.
⠀
Я  за  Жизнь!  Я  конечно  за  Жизнь!
Я  за  встреч  новизну  и    сладость.
И  детишек  за  руку  водить,
Для  меня  не  поддельная  радость.

Я  за  жизнь!!!  Каждой  фиброй  души!
Каждой  клеткою  грешного  тела!
Я  люблю  её  с  книгой  в  тиши,
И  в  горячке    ХОРОШЕГО  дела.

И  постель  я  люблю  вечерком,
Далеко  не  за  то  ,  как  в  ней  спится,
А  за  то,  что  глоток  за  глотком
Женским  телом  могу  насладиться.

Я  люблю  посидеть  за  столом,
До  поздна,  да  с  гитарой  и  песней.
И  не  важно,  что  ранний  подъём.
Жить  по  полной  -  куда  интересней.

Но  когда  нас  построит  комбат.
Для,  возможно,  последней  атаки,
Всё  своё  отодвинем  назад,
Чтобы  нам  не  мешало  при    драке.

И  за  Жизнь!  Ну  конечно  за  Жизнь!
Вступим  в  неотвратимую  битву.
Капеллана  прося  совершить
За    упрямцев  тихонько  молитву.

Виктор  Залевский
Прапорщик  95-ки
Житомир.
08.10.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937589
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2022

ПАМ'ЯТІ ГЕРОЇВ----В. ДЕМИДЕНКО

Скільки  ми  двоголову,  хижацьку  пташину  звергали,
Що  країла  серця  і  країну  за  всяку  ціну,
Та  орди́  чорні  чоботи  наші  кордони  топтали,
Знов  душила  навала  свободу  й  палила  війну.
⠀
А  незламних  ця  зграя  жорстка  гризла  яро  вовками,
Нещадимо  терзаючи,  кров'ю  неслась  в  ручаї.  
Двоголову  пташину  ж  імперія  взносить  роками
Над  виттям  тих,  кого  розп'яли́  гострі  кігті  її.
⠀
Забирала  війна  якнайліпших  дітей  України,
Там,  де  станція  Крути,  і  тут  в  Іловайськім  котлі,
В  небеса  відлітав  разом  з  душами  стрій  журавлиний,
На  алтар  непрожиті  неслися  життя  ув  імлі...
⠀
Нам  здавалось,  ці  смерті  дарма  не  минуть  в  часоплині,  
Що  епоха  кривавих  імперій  навічно  пішла,  
Та  насіння  від  рабства  бува  небезпечне  й  донині,
Бо  між  нас  утаїлись  озлоблені  слуги  орла.
⠀
І  сьогодні,  коли  ми  несемо  квітки  на  могили,
Щоб  віддати  себе  у  скорботній  молитві  сльозам...
Подивіться  навкруг,  птаха  ця  вже  орлят  научила,
І  вони  підростуть,  щоб  у  груди  вчепитися  нам.
⠀
Оригінал
⠀
Сколько  рраз  мы  свергали  двухглавую  хищную  птицу  
Что  терзала  сердца,  разрывая  на  части  страну,
Но  чужая  орда,  сапогом  попирая  границы,
Вновь  душила  свободу,  в  стране  разжигая  войну.
⠀
Эта  дикая  стая  несломленних  грызла  волками,
Беспощадно  терзая  и  кровь  проливая  ручьем,
А  империя  зла  снова  птицу  с  двумя  головами
Возносила  над  воем  распятих  когтями  ее.
⠀
Забирала  война  самых  лучших  детей  Украины,
Там,  под  станцией  Круты  и  здесь,  в  Иловайском  котле,
В  небеса  улетал  вместе  с  душами  строй  журавлиний,
Унося  на  алтарь  жертвы  лучших  непрожитих  лет
⠀⠀
Нам  казалось  всегда  -  эти  смерти  не  будут  напрасны
И  эпоха  империй  уже  безвозвратно  ушла,
Семена  же  от  рабства  по-прежнему  очень  опасны,
А  средь  нас  притаились  жестокие  слуги  орла.
⠀⠀
И  сегодня,  когда  ми  приносим  цветы  на  могили,
Чтобы  в  скорбной  молитве  к  камням  со  слезами  прильнуть,
Посмотрите  вокруг  -  эта  птица  орлят  научила,
И  они  подрастут,  чтобы  снова  вцепиться  нам  в  грудь..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2022

ПОЧАЛОСЬ----В. ПАСЕНЮК

Як  почалось,  так  почалось!
Аби́як  це  й  скінчиться:
Колеса  -  в  бік,  іржава  -  ось,
Земля  уламками  злущиться.
⠀
Вона  якою  б  не  була
Вщент  перемерзлою  до  краю,
Де  степ  казахський  розцвіта
І  тищі  років  не  зникає.
⠀
Уран  фонить,,  краплиться  газ
І  кров  густіє  у  сваволі,
Та  раптом  тро́щиться  баланс  --
Мчить  ера  нищення  й  неволі!
⠀
А  хто  кого:  і  чим,  і  як?
Хто  тут  юрба,  народ  і  маса?
Яких  навішають  собак
На  тих,  -  у  вічність  хто  зібрався?
⠀
Тим  більше,  раптом  хто  вже  тут
Прозрів  і  голос  рве  за  гідність.
Навкруг  -  нічий  не  в  шані  труд  -
Змішались  в  купу:  честь  і  підлість.

ОРИГІНАЛ

как  началось  так  началось
и  завершится  как  попало:
колёса  врозь  ломая  ось
обломком  землю  колупая
а  та  какая  б  ни  была
морозом  схвачена  до  края
где  степь  казахская  цвела
за  тыщи  лет  не  убывая
уран  сплочён  и  сжижен  газ
и  кровь  густеет  в  беспределе
вдруг  обрывается  баланс  -
грядёт  эпоха  истребленья
а  кто  кого  и  чем  и  как?
кто  тут  народ  толпа  и  масса?
каких  навешают  собак
на  тех  кто  вечно  жить  собрался?
тем  более  на  тех  кто  вдруг
опомнился  срывая  голос?
и  тут  ничей  не  дорог  труд
и  вперемешку  честь  и  подлость  -  -  -
былой  союз  как  мёртвый  груз
пусть  упакованный  в  биткоины:
взамен  воспетых  братских  уз
найдутся  братские  оковы
⠀
А  бувший,  мертвий  вже  союз,
В  біткоїни  схова  основи,
Взамін  хвалених  братніх  уз,
Братерські  вдягнуться  окови!!
⠀
Автор  Вячеслав  Пасенюк
Переклад  Yurii  Shybynsky

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936607
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2022

ЛИБІДЬ-----М. КОРОВНИЧЕНКО

Дивитись  в  темно́ту  крізь  склеплені  вІка  -  і  зріти
Небесну  заграву  -  спалила  що  з  вогнищ  зірки.
Вже  Либідь  з  гулянь  на  свої  береги  встигла  сісти
-  Зневіра  огортує?  Грудень  це,  сестро,  таки.          
⠀
Щільніше  укутатись  в  небо,  що  вмить  зігріває:
Доступні  природні  тарифи  усім  на  тепло.
Якщо  миром  янгол-добродій  на  серце  лягає,  
То  вірні  колись  відчування  ти  взяв  під  крило.
⠀
Зустрів  ти  кого  на  шляху,  твій  він  лікар  і  вчитель:
Прийми  із  подякою  ліки  його  і  урок.
А  біль  -  витверезник  це  твій  та  сумлінний  хранитель,
Бо  він  -  смс,  що  тобі  посила  часто  Бог!
⠀
До  мрій  путь  не  завше  веде  велелюдна  поспішно  -
За  речі  значимі  не  платять  лише́  півціни.
Важливо  внести  в  пам'ять  тих,  з  ким  було  нам  зати́шно
Щоб  нас  пам'ятали,  -  з  ким  дружні  були  з  давнини.

Оригінал

Смотреть  в  темноту  сквозь  закрытые  веки  –  и  видеть
Небесное  зарево  сжёгшего  звёзды  костра.
Вернулась  в  свои  берега  загулявшая  Лыбедь
–  Впадаешь  в  депрессию?  Это  декабрь,  сестра.

Плотнее  укутаться  в  небо  и  сразу  согреться:
Любому  доступен  от  мира  тариф  на  тепло.
Коль  ангел-хранитель  покоем  ложится  на  сердце,
То  верные  чувства  когда-то  ты  взял  под  крыло.

Кто  встречен  тебе  на  пути,  он  твой  врач  и  учитель:
Прими  благодарно  лекарство  его  и  урок.
А  боль  –  это  честный  помощник  и  твой  вытрезвитель,
Она  –  смс,  что  тебе  присылает  Бог.

Дорога  к  мечте  не  должна  быть  всегда  многолюдна,
За  главные  вещи  нельзя  заплатить  полцены.
Нам  важно  запомнить  всех  тех,  с  кем  нам  было  уютно,
Нам  важно  запомниться  тем,  с  кем  мы  были  дружны.
Декабрь  20218

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2022

КАВОВЕ БАЖАННЯ---Т. ГРИНЧУК

Жінка  бажає  кави
Солодко-гіркої  й  не  більше.
Шукати  не  варто  підстави
У  погляді  й  рухах  поспішно.
⠀
Жінка  бажає  кави
В  кав'ярні,  що  з  видом  на  площу,
З  небес  де  хмарки  кучеряві
Бруківку  дощами  полощуть.
⠀
Жінка  бажає  кави,
Розмови  в  терпкім  ароматі,
Душа  де  Голгофу  відставить,
Зігріється  пледом  мохнатим.
⠀
Жінка  бажає  кави,
Бо  хвоя  духмяна  хвилює.
Вже  тут  жінка  й  що,  не  цікавить?!
Запрошуйте,  що  вам  кошту́є?...
⠀
Авторка  Татьяна  Гринчук
Переклад  Yurii  Shybynskyi

Оригінал

Женщина  хочет  кофе,
Просто  кофе.  Без  продолженья…
И  не  стоит  искать  подвоха
Во  взгляде  ее  и  движеньях.

Женщина  хочет  кофе
В  кафешке,  что  с  видом  на  площадь,
Где  небо  из  тучи  махровой
Брусчатку  дождями  полощет.

Женщина  хочет  кофе
И  просто  неспешной  беседы,
Чтоб  спустилась  душа  с  голгофы
И  укуталась  теплым  пледом.

Женщина  хочет  кофе
И  свежего  запаха  хвои…
Вот  она  уже  на  пороге,
Пригласите,  чего  вам  стоит…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936121
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2022

НЕДОВГИЙ ХОРОВОД----Т. ГРИНЧУК

.⠀
Недовгий  був  сніжинок  хоровод
Не  вкрились  шалью  білою  ялини.
Чудес  душа  жде  й  зимніх  насолод,
Та  грудень  нині  -  весняні  краплини.
⠀
Дощ  по  нічному  ліхтарю  б'ючи,
Мов  шаром  сліз,  його  накрив  -  ледь  видко.
Неначе  щось,  без  вороття  йдучи,
Розбило  світ  на  друзки  швидко.
⠀
Хай  кольорові,  тільки  все  одно,
Падуть  до  ніг  дощі  надій  розта.лих
На  пішохіднім  сіреньким  панно,
Під  хрускотіння  від  ходінь  недбалих.
⠀
Закінчує  рік  свій  повільний  біг,
Та  за  завершенням  прийде  начало:                    
Ще  буде  морозець,  хурделиця  і  сніг,
Нові  надії  і  нові  причали.

Лише  б  не  розучитись  ждати  нам,
Щоб  душу  взимку  казка  розчиняла,
Як  у  дитинстві,  -  з  вірою  дивам.
І  снігу!  Хоч  би  трохи-трохи  впало.
⠀
ОРИГІНАЛ

Недолог  был  снежинок  хоровод,
И  белой  шалью  не  укрылись  ели.
Душа  с  пушистым  снегом  чуда  ждет,
А  нынче  в  декабре  –  весны  капели.

Ночной  фонарь  за  каплями  дождя
Неярко  светит  –  пятнышко  и  только.
И  что-то,  безвозвратно  уходя,
Разбило  мир  на  мелкие  осколки.

Пускай  цветные,  только  все  равно,
Падут  к  ногам  несбыточной  надеждой,
На  тротуарном  сереньком  панно
Похрустывая  от  шагов  небрежных.

Год  завершает  свой  неспешный  бег,
За  каждым  завершением  –  начало.
И  будут  вьюги  и  мороз,  и  снег,
И  новые  надежды  и  причалы.

Лишь  только  б  нам  не  разучиться  ждать,
В  душе  оставив  место  зимней  сказке,
Как  в  детстве  верить  в  чудеса  опять!  
И  снега!  Ну  хотя  бы  моло-мальски…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2022

ДІДУСЬ М-----О. СЕМИКІН

Ось  сидить-сумує,  зідхає  сніжно.-
"Нікому  згадати  -  собі  тим  паче.
Раз  на  рік  згадають,  а  щоб  побіжно,  -
Хоч  би  хтосьІ"  -  і  плаче...
⠀
М'ята  кожушанка,  зносився    посох,
Все  в  хатині  давній  неладно  й  косо,
В  бороді    -  капуста,  солома,  шпи́чки
І  висить  табличка:
⠀
"Дід  Мороз".  В  дужках  хтось  геть  кострубато  
Приписав  внизу,  -  "  Він  Алкаш,  що  п'є    усе:
Та  чорті́  в  зелених.  -  дружок  затятий...
...Сніг  струїться  вгору,  але́
⠀
Лиш  у  грудні    дихати    стане  легше  -
В  середу  листи  поштар  ,  ліки  точно,
Діду  будь-що  знов  принесе  не  вперше;
В  них  -  дитячий  почерк.  
⠀
Автор  Олександр  Семикін
Перекlад  Yurii  Shybynskyi

Оригінал

Вот  сидит-тоскует,  вздыхает  снежно:
никому  не  нужен,  себе  тем  паче;
раз  в  году  лишь  вспомнят  зимой,  а  между  –
хоть  бы  кто,  и  плачет.

Мятая  шубейка,  изношен  посох,
в  бороде  –  капуста,  солома,  щепки.
Всё  в  избёнке  старой  неладно,  косо;
на  дверях  –  дощечка:

«Дед  Мороз»,  и  кто-то  в  корявых  скобках
приписал  «Алкаш»,  что  по  сути  верно  –
он  чертей  зелёных  уж  видит  год  как.
Снег  струится  вверх,  но

подползёт  декабрь  и  дышать  полегче
станет  деду.  В  среду  прибудет  почта.
Есть  в  конвертах  то,  что  его  так  лечит  –
славный  детский  почерк.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2021

ЛІРИЧНА-------В. ВИСОЦЬКИЙ

Тут  лапи  ялин  геть  обвислі  тремтять,
Щебечуть  птахи́  неспокійно,
Крізь  хащі  і  чари  твоє  йде  життя  -
І  виходу  звідси  не  видно.
⠀
Хай  черемхи  білизною  сохнуть  в  бору́,
Хай  бузки  скрізь  дощем  опадають.
Все  одно  звідсіля  я  тебе  заберу
У  палац,  сопілки  де  співають...
⠀
Твій  мир  заховали  навік  чаклуни,
Укрили  від  мене  і  світла.
Вважаєш,ти,  -  ліпше  нема  сторони,  
Ніж  ліс  зачарований  -  звиклий.  
⠀
Хай  на  листя  ранкова  роса  не  впаде,
Скриє  Місяць  хай  небом  суворим.
Все  одно  звідсіля  заберу  я  тебе́  -  
В  терем  світлий  з  балконом  на  море.
⠀
В  яку  днину  тижня,  годину  яку
До  ме́не  прийдеш  несміливо?
Коли  унесу  на  руках  з  сосняку
Туди,  де  знайти  неможливо?
⠀
 Украду,  як  тобі  цей  крадіж  до  душі,
Що  нарешті  з  тобою  з'єднає.
Ти,  погоджуйся  хоч  би  на  рай  в  шалаші
Вже  як  терем-палац  хтось  займає.
⠀
Автор  В.  Висоцький
Переклад  Yurii  Shybynskyi
⠀
Оригінал
⠀
Здесь  лапы  у  елей  дрожат  на  весу,
Здесь  птицы  щебечут  тревожно.
Живешь  в  заколдованном  диком  лесу,
Откуда  уйти  невозможно.
⠀
Пусть  черемухи  сохнут  бельем  на  ветру,
Пусть  дождем  опадают  сирени,
Все  равно  я  отсюда  тебя  заберу
Во  дворец,  где  играют  свирели.
⠀
Твой  мир  колдунами  на  тысячи  лет
Укрыт  от  меня  и  от  света.
И  думаешь  ты,  что  прекраснее  нет,
Чем  лес  заколдованный  этот.
⠀
Пусть  на  листьях  не  будет  росы  поутру,
Пусть  луна  с  небом  пасмурным  в  ссоре,
Все  равно  я  отсюда  тебя  заберу
В  светлый  терем  с  балконом  на  море.
⠀
В  какой  день  недели,  в  котором  часу
Ты  выйдешь  ко  мне  осторожно?
Когда  я  тебя  на  руках  унесу
Туда,  где  найти  невозможно?
⠀
Украду,  если  кража  тебе  по  душе,
Зря  ли  я  столько  сил  разбазарил.
Соглашайся  хотя  бы  на  рай  в  шалаше,
Если  терем  с  дворцом  кто-то  занял.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935352
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2021

ІНСТИНКТ----С. ТРОФІМОВ

2014  рік

Дарма  до  росіян  апелювати,
Бо  цей  нарoд  не  може  без  війни.
Йому  на  правду  й  волю  наплювати,
Нема  в  нім  зовсім  почуття  вини!
⠀
Йому  свобода,  наче  смерть  усьо́го,
Звіриний  страх  розвалу  на  шматки.
Всі  демократи  -  по́кручі  для  нього,
Всі  диктатури  -  з  молоком  соски!
⠀
А  щоб  не  заздрити  сусідам  вільним,
Жахи  в  мир  їхній,  мов  дари,  несе:
Насаджує  "російський  світ"  насильно,  
Вбиває,  нищить,  болю  завдає!
⠀
Щоб  у  країні  щирістю  квітучій
Нам  не  хотілось  ліпшого  життя,
Він  у  свої  веде  навозні  кучі,
Забравши  все,  крім  їжі  та  пиття!
⠀
То  хто  ж  зупинить  ворога  жорсткого?  -
Якщо  не  ми,  за  рідний  дім  б'ючись!
Адже́  гнів  їхній  з-під  чола  вузького  -
Простий  інстинкт  -  зі  спробою  спастись!

Оригінал

Не  апеллируй  к  русскому  народу,
Русский  народ  не  может  без  войны.
Плевать  ему  на  правду  и  свободу,
В  нём  полное  отсутствие  вины.

Он  чувствует  кончину  от  свободы,
Звериный  страх  распада  на  куски.
Все  демократы  для  него  уроды,
Все  диктатуры  –млечные  соски.

А  чтобы  не  завидовать  соседям
Свободным,  мирным,  счастливым  в  быту,
Им  нужно  довод  привести  последний,
Такой  чтоб  стало  нам  невмоготу.

Напасть  и  убивать,  взрывать  и  мучить,
Что  б  не  повадно  было  лучше  жить,
Чтоб  притянуть  к  своей  навозной  куче.
Всё  запрещая,  кроме  жрать  и  пить..

Так  кто  же  скажет  что-то  против  русских?
Хотя  бы  слово  русское  «окстись»,
Когда  их  гнев  из  подо  лбов  их  узких
Просто  инстинкт,  желание  спастись.
⠀

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2021

ДЕЩО ЗНАЙДЕНО---Т. ГРИНЧУК

Дещо  знайдене,  щось  загубилося,
Щось  по  п'я́тах  за  мною  йшло,
До  душі  крадькома  притулилося,
В  ній  осі́  док  навік  знайшло...
⠀
Зайве  нас  мимохідь  оминає,
Як  минулі  зразки  кіно,
Образ  твій  же  в  мені  не  зникає,
Бо  не  да́не  інак  воно!
⠀
Нас  багаття  нічні  вщент  спікають,
Навмання  бо  в  огонь  летим...
Все  здавалось  -  ось  двері  до  раю,
Ми  ж  під  пеклом  були  -  палким.
⠀
Що  ж  мені?  -  Тільки  крихти  в  чеканні
Теплоти  у  твоїй  душі.
Напівпогляди,  охи,  зітхання
У  півтиші  ночей,  в  півтьмі.  
⠀
Напіврадість,  крихке  напівщастя,
Між  рутини  нудьга  щемить,
Слід  прощань  на  моєму  зап'ясті,
Від  твоєї  руки,  теплить
⠀
Те,  що  знайдене,  хутко  згубилося.
Більше,  менше  -  не  в  цім  резон.
До  душі  крадькома  притулилося,
По  ночах  не  пускає  в  сон

Оригінаал

Что-то  найдено,  что-то  утрачено,
Что-то  ходит  за  мной  по  пятам,
В  душу  проникнув  украдчиво
И  навеки  оставшись  там.

А  ненужное  –  мимо,  мимо,
Словно  старые  кадры  кино.
Я  с  тобою  всегда    -  незримо,
По-другому  ведь  не  дано.

Нас  ночные  костры  сжигают,
Мы  на  пламя  летим  наугад
Все  казалось  –  у  двери  рая,
Оказалось  –  кромешный  ад.

Мне  достанутся  только  крохи
От  тепла  твоего  и  души.
Полувзгляды  и  полувздохи
В  полумраке  и  в  полутиши.

Полурадость  и  полусчастье
Среди  серости  и  тоски,
Теплый  след  на  моем  запястье
От  прощальной  твоей  руки.

И  что  найдено  –  то  утрачено.
Больше,  меньше  –  не  в  этом  суть.
В  душу  проникнув  украдчиво,
По  ночам  не  дает  уснуть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2021

ОЧІКУВАННЯ----С. РЕВА

Пустий  вокзал,  як  місце  для  чекання,
Словами  про  усе,  як  рій,  гудить,
Та  майже  зникли  давні  спогада́ння
І  поїзд  на  перон  не  приїзди́ть  ...
⠀
Чи  сталось  щось  і  зустріч  забарилась,
Бо  стрілка  в  інший  напрям  повела?
Життєва  доля  трошечки  змінилась,
Чи  просто  мляво  вдалину  пішла?.
⠀
Спіткання  певно  іншим  разом  буде,
Можливо  навіть  вечором  новим,
Вона  його  впізна,  бо  не  забуде,
На  це  у  неї  тисячі  причин.
⠀
Години  мчать  і  стрілкамим  мигають,
Немовби  хтось  їх  бітги  хутко  вчить.
Вони  ж  про  нього  певно,  що  не  знають,
А  лиш  невпинно  свій  карбують  хід.
⠀
Перон...  Знов  маса  лю́дська  відбуває,
Вернутися  щоб  з  радістю  в  серцях...
А  ВІН  сьогодні  вкотре  зустрічає
Заблудний  поїзд  в  рельсах-маяках...
⠀
Оригінал

                           "Ожидание."
Пустой  вокзал,  как  место  ожиданий
И  столько  слов,  так  много  обо  всём,
Но  нет  почти  воспоминаний
И  не  приходит  поезд  на  перрон.

А  там  возможно  что-то  приключилось
Путь  переведен,  стрелка  не  прошла
И  вот  судьба  немного  изменилась,
А  может  просто  медленно  ушла.

Но  вероятно  встреча  будет  позже
Возможно  даже  вечером  другим
Его  узнать  она  уж  точно  сможет
На  это  будет  тысяча  причин.

Часы  бегут  и  стрелками  мелькают,
Как  будто  кто-то  гонит  их  вперёд
О  нём  наверняка  они  не  знают,
А  просто  отчеканивают  ход.

Вот  тот  перрон,  тут  снова  уезжают
И  приезжают  тоже,  но  не  так
А  он  сегодня  снова  тут  встречает
Заблудший  поезд  в  рельсах-маяках.  
                                                                                         14.08.18г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2021

РОЗПЛЕСКАЙСЯ В МЕНІ---М. КОРОВНІЧЕНКО

Ти,  в  мені  розплескайся  ніжністю,
Розжени  кров  застійну  жилами,
Знову  грішною  будь  погрішністю,
Що  мій  мозок  сповня́є  силами,
⠀
Що  мій  мозок  жагою  сповнює:
Світ  ковтати  запа́льно  з  милою,
Щоб  клітинкою  вчути  кожною,
Як  нас  він  омиває  хвилями.
⠀
По  сонце́вих  долонях  з  певністю
Босо  з  ночі  світання  виплило...
Не  мине  вечір  цей  буденністю
Бо  вже  друге  "Просе́кко"  випито...
⠀
Хіть  як  -  постіллю  вщент  зім'ятою,
Як  загладжені  всі  нерівності,
Шовк  волосся  твій  пахне  м'ятою,
Рук  моїх  шал  не  знає  смирності!
⠀
Ледь  відкриті  у  світ  фісташками
Наперед  збереглись  плацентами.
Ми  приходим  вві  сні  мурашками,    
Ідемо́  в  захід  ми  легендами.
⠀
Оригінал

Расплескайся  во  мне  своей  нежностью
Разгони  кровь  густую,  стылую
Оставайся  той  грешной  погрешностью
Что  мой  мозг  наполняет  силою

Что  мой  мозг  наполняет  жаждою
Поглощать  мир  глотками  полными
Чтобы  чувствовать  клеткой  каждою
Как  он  нас  омывает  волнами

Босиком  по  ладонями  солнечным
Нам  от  ночи  –  рассвет  посылкою
Летний  вечер  не  будет  вторничным
Коль  просекко  второй  бутылкою

Коль  желанье  постелью  смятою
Когда  сглажены  все  неровности
Твои  волосы  пахнут  мятою
Мои  руки  не  знают  скромности

Приоткрытые  в  мир  фисташками
Сохранённые  впрок  плацентами
Мы  приходим  во  сне  мурашками
И  уходим  в  закат  легендами

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2021

ІЛОВАЙСЬКІ СОНЯХИ---В. КУПРІЄНКО

По  степу́  по  Донецькім  некошенім,
Під  ледачим,  затьмареним  місяцем,
Одіозна,  мов  гостя  непрошена,
Зла  "російська  весна"  яро  біситься!
⠀⠀А  соняхам  засіяним  світанки  маряться.
⠀⠀В  безчассі  зі́йдуть  заслабі́,  дозріють  в  окупації.
⠀
Вітер  волю  свою  пив  нескорену,
Із  небесної  сині  й  черпав  з  Дінця,
Нині  рве  він  ганчір'я  трико́лірне
Та  в  пожа́рищах  все  задихається!
⠀⠀А  соняхів  голівоньки  -  в  диму  похилені.
⠀⠀Не  ясно  їм  -  мовчать  чом  солов'ї  знесилені.
⠀
А  коли  душу  кожного  воїна
Відмолити  з  поклонами  випало,
Небо  харкнуло  клаптями  Боїнга,
Малазійських  тіл  ча́стки  розсипало.
⠀⠀А  соняхи  розірвані  лежать  під  сонечком
⠀⠀Сльозинки  чорні  їхні  дзьобають  горобчики.
⠀
В  Іловайську  заграви  окроплені
Українців  солдатською  вічністю.
В  коридорі  зеленім,  окровленім
Коридор  вбитий  лю́дяний  підлістю!..
⠀⠀А  соняхи-солдатики  під  обстрілом  стоять  щодня.
⠀⠀Без  боязні  та  зрадників,  бо  поле  -  рідна  їм  земля!
⠀
Переоране  поленько  мінами,
Розгорнулося  танками  й  градами.
Лиця-сонечки:  "Є  Україна  ми
І  твоїми  лишились  солдатами!"
⠀⠀А  соняхи  розірвані  лежать  під  сонечком,
⠀⠀Сльозинки  їхні  чорні,  висохлі  клюють  горобчики...
⠀
Оригінал

По  степи  по  донецкой  некошенной,
Под  луной  безразличною  тусклою,
Разгулялася  гостьей  непрошеной
Обезумевшая  весна  русская.

⠀⠀⠀Подсолнухи  посеяны  -  рассветы  снятся  им.
           Взойдут  они  в  безвременьи,  созреют  в  окупации.

Ветер  волю  свою  непокорную  
Всинем  небе  пил  да  черпал  з  Донца.
Нынче  тряпки  он  рвет  триколорные  
Да  в  пожарищах  все  задыхается.

⠀⠀⠀Подсолнухи  стоят  в  дыму  склонив  головушки.
⠀⠀⠀Им  не  понять,  ну  почему  молчат  соловушки.

А  когда  душу  каждого  воина  
Отмолили  поклонами  низкими,
Небо  харкнуло  клочьями  боинга
Да  обрубками  тел  малазийскими.

⠀⠀⠀Подсолнухи  разорваны  лежат  под  солнышком
⠀⠀⠀Их  слёзы,  слёзы,  черные  клюют  воробушки.
                       
В  Иловайске  закаты  краплёные
Украинской  солдатскою  вечностью...
Там,  в  конце  коридора  зелёного
Был  убит  коридор  человечности...

⠀⠀⠀Подсолнухи  солдатики  стоят  на  линии  огня.
⠀⠀⠀Нет  трусов  среди  них  и  нет  предателей
⠀⠀⠀Ведь  это  поле  -  их  земля!

Перепахано  полюшко  минами
Разворочено  танками,  градами
Лица  к  солнышку  Украина  мы
Мы  твоими  остались  солдатами.

⠀⠀⠀Подсолнухи  разорваны  лежат  под  солнышком
⠀⠀⠀Их  слёзы  высохшие  черные  клюют  воробы

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2021

УХОДИТЬ----Т. ГРИНЧУК

А  літо  помаленьку  мінить  фон:
Накидка  багряна́  лягла  на  плечі,
Корсет  ажурний  свій  бордовий  тон
Вставляє  в  максі  з  лаймової  стрейчі.
⠀
А  літо  йде  повільно  в  далину,
Впівоберта  спинившись  -  на  прощання.
Вуаль  піднявши  плавно  золоту,
Дозволить  сонцю  щічок  цілування.
⠀
Востаннє  погляд  лине  до  землі,
Теплом  щоб  розігнати  сум  на  лицях,
Пари́ть  в  повітряній  прозорій  млі,
Йде  в  осінь,  щоби  знову  повторитись...

Оригінал

А  лето  по  чуть-чуть  менует  цвет,
Укутав  красною  накидкой  плечи,  
Одев  бордовый  кружевно  корсет
И  макси  из  лимонно-желтой  стрейчи.

А  лето  по  чуть-чуть  уходит  вдаль.
Вполоборота  повернувшись  на  прощанье,  
Поднимет  плавно  желтую  вуаль,
Подставив  солнцу  щечку  для  лобзанья.

Последний  теплый  взгляд  земле  даря,
Чтобы  прогнать  печали  тень  на  лицах,
Прозрачной  дымкой  в  воздухе  паря,  
Уходит  в  осень,  чтобы  снова  повториться.
⠀

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2021

СМАРТФОН І ШИЯ---М. КОРОВНИЧЕНКО

Ти,  вибачай  нам,  люба  наша  шиє,
Що  звично  ми  без  ліку  б'єм  поклони.
Хотіли  не  схилятись,  та  не  вмієм  -
Пере́д  Його  Величністю  Смартфоном!
⠀
Ще  донедавна,  ніби  пава  величава,
Ти  голову  тримала  прямо  й  гордовито  .
Твій  погляд  сяяв,  наче  посмішка-оправа,
Заобрій  спокушав  до  дій  несамовито.
⠀
Сьогодні  ж  обвисаєш  ти  стеблом  сутулим,
Бо  ми  давно  с  тобою  досить  не  люб'язні,
Не  блимаючи  дивимось  і  пальцем  гуглим
Онлайн-страховиська  в  безодні  віртуальній!
⠀
Очиська-соняхи  натовчені  лушпою,
Покірно  сунуться  за  сонечком-екраном
Без  телефону  вже  нема  рукам  споко́ю,
Він  став  іконою,  наркотиком,  шаманом!
⠀
Крива,  зака́зна  стежка  густо  заростає.  -
Хлопчат  вона  не  виведе  за  гаражі.
Життя  зникає  там,  немає  де  вай-фаю,  -
Не  йдуть  туди,    де  заслабий  чотири  джі!
⠀⠀
Кого  ж  винити  в  цім?  Хіба  що  знову  змія,
Що  дав  нам  "Яблуко"  без  різних  експертиз,
Чи  -  просто  вибачай  нам,  наша  люба  шиє,
Що  дивимось  частіше  не  вперед,  а  вниз!
⠀
Оригінал

Прости  нас,  дорогая  наша  шея:
Привыкли  мы  к  бесчисленным  поклонам.
Пытались  не  склоняться  –  не  сумели  –
Перед  Его  Величеством  Смартфоном

Еще  недавно  павой  величавой
Держала  голову  ты  прямо,  горделиво,
И  взор,  сияющий  улыбкою-оправой,
Манила  горизонта  перспектива

Сегодня  же  висишь  сутулым  стеблем,
Ведь  мы  давно  с  тобою  не  любезны.
А  не  мигая  смотрим,  пальцем  треплем
Онлайн-чудовищ  виртуальной  бездны

Глаза-подсолнухи  набиты  шелухою,
Покорно  движутся  за  солнышком-экраном.
Без  телефона  нет  рукам  покоя:
Он  стал  иконою,  наркотиком,  шаманом

Не  выведет  запретная  кривая
Мальчишек  со  двора  за  гаражи.
Нет  жизни  нынче  там,  где  нет  вай-фая.
Зачем  туда  где  слаб  4G?

Кого  винить?  Неужто  снова  зме́я,
Что  дал  нам  "яблоко"  без  всяких  экспертиз.
Прости  нас,  дорогая  наша  шея,  
Что  смотрим  не  вперёд,  а  чаще  вниз

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2021