| Сторінки (2/142): | « | 1 2 | » |
А кажуть, що романтики нема...
То що це? Начебто з нікуди -
яскраве диво посеред двора,
з червоним бантом на всі білі груди.
Чийсь подарунок, як кохання знак,
який приємно просто споглядати.
Я посміхаюсь мимоволі, й добре так
на серці, навіть хочеться співати.
Радію за дівча. Хай буде цей ведмідь,
що більший ніж вона за розміром - як казка,
як вияв почуття, яке не згасне ні на мить
й красивим буде, як букет їй подарований на щастя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826344
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2019
Лютий лютує вітром,
стрімко звучить його "ске́рцо".
А за лаштунками тихо
Весна заглядає в люстерце.
Вихід її вже скоро,
ще мить і оркестр природи
на соло її запросить
у звучання своїх рапсодій.
Вона вже готова вийти
ніжними пелюстками
перших пролісків в лісі,
пташиними голосами,
доторком нектариним
сонячного проміння,
біло-рожевим серпанком
яблучного цвітіння.
Всіх нас сп'янить духмяним
запахом різнотрав'я,
щедро усе прикрасить
надією на кохання.
Нам же потрібно трішки
стати неначе діти -
у серце своє прийняти
все, що дає радіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826333
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2019
Перелом души снова ноет,
Все идут дожди по тебе...
Помню, и всегда буду помнить
Нежность слов твоих обо мне
Так хотелось быть мне с тобою,
Вместе жить, любить, говорить
Больно сознавать - телефона
Твоего сигнал не звонит
Не услышу знакомый
Голос твой уже никогда, -
-Лапушка, привет! Все нормально.
Не переживай. Это - я!
-Скоро позвоню, ты приедешь
Очень - очень я тебя жду!
Не случилось... Видно на Небе
Бог решил так участь твою
Февраля недели проходят
Скоро март, и годовщина беды, -
Дата твоего ухода, помолюсь,
И верю, услышишь ты
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826205
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.02.2019
Болить душа...І пишуться вірші
Бо у поета дивне відчування
Неначе ноги по стерні - ідуть рядки
І коле душу їх пізнання...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2019
Жило собі на світі каченя
"Гидке", про нього так чомусь казали
Серйозно не сприймали, й часто ображали,
Усе не так у ньому, й так щодня
Пихаті кури, гуси й когути
"Шановне панство", в курнику й надворі́
Все квокали й шипіли залюбки:
- Дивись, дивись, яке гидке й без долі
Цибате, довгошиє, не таке,
Як всі довкола нього у господі
- В кого воно вдалось, таке гидке?
- Якесь воно чуже для нас, та й годі!
А каченя розумненьке росло
І добре серце мало, хоч самотньо
Йому в житті частенько так було
Та мріяло воно, і все на щось чекало
Йому здавалось, що десь там, в світах
Усе інакше, що воно - не вдома
Цей двір й курник - домівка,
Але там воно своє, де простір є і воля
Дивилось ввечері на небо і зірки
Удень - на хмари й сонце,
І "літало" в думках своїх далеко за ліси
І став знайомий, і город, і над садками
Його манила неба голубінь,
І воля, і зірки, і дружба безкорисна
А ще - любов, що не боїться
"Не таких", як прийнято чомусь,
Не пафосна, а справжня й дійсна
- Куд-куд-куди ти хочеш?!!!Ось дивись
Дають нам їсти й пити, є де спати,
І тепло в курнику, а далі нього - ліс,
Й ніхто не знає, що на тебе може там чекати!
- Загинеш, пропадеш, і не згада ніхто,
Іди вже краще спи, бо й так дурниць чимало!
Давно казали, щось із ним не те,
Як підросло, то ще дурніше стало!
- Воно немудре, з розуму зійшло!,-
Все гомоніло зібрання пташине
Та й "довели", - мале кача втекло,
Втекло, прямісінько у ніч осінню...
Залишило курник, тепло, зерно,
І сіно, і качок "родину", залишило,
Й самісіньке пішло, пішло в "світи"
Саме- одне, вперед і без упину
Нелегким був цей шлях у самоті
І холодно, і голодно бувало
Саме і зимувало у дуплі старого дуба,
Поруч з чужим ставом
Воно боялось вірити, й тому
Трималось осторонь, було відлюдне
І це не дивно, бо поранення душі
Не час лікує, а добро відчутне
Що найтемніша ніч перед світанком
Не кожен розуміє, та проте, зоря зійшла
І саме цього ранку в житті "гидкого каченяти"
Сталось те, про що він мріяв довгі - довгі ночі
На самоті із холодом дупла
Прокинувшись, й відкривши вранці очі,
Був вражений картиною ставка -
В проміннях сонця, на весняну воду
Спустилась зграя білих див-птахів...
Якщо буває і пташина врода,
То першість серед них, і поготів!
Неначе сніг у них біленькі крила,
Граційні шиї, плавності краса
- З якої казки дивні ці створіння?
Я все ще сплю? А може, марю я?
"Гидке кача" піднялось через силу,
І вийшло з хованки своєї, й недарма
Усе було насправді, ці птахи красиві -
Не марево, не сон, не маячня!
І враз, кача наважившись, гукнуло
- Нехай хоч заклюють вони мене,
Я не боюсь!!!, -
Й з розгону в став пірнуло...
***
...Хвилини тягнуться як вічність...
Вирина, і бачить - білі-білі крила навколо себе
Ворогів нема...Ніхто з них не кепкує із невдахи,
Не напада, не штурха, не жене,
Лише стурбованість і ласка,-
- Чий ти, пташе?
- Чому один ?
- Ти звідки?
- Зграя де?
Він озираючись, повірити не може,
Навколо лише щирість і добро...і, раптом,-
- А який пригожий!, - лебідка мовила якась...
- Пригожий? Хто?
- Та ти пригожий, - розсміялися навколо птахи́,
- Про тебе мова йде!
- Пригожий я?! Та будь цього не може!
- Та глянь у воду ти, нарешті вже!
Вода, як дзеркало, що бачиш там ти, друже?
Він подивився, й обімлів,
- Це я?! І я - як ви? Я - лебідь?!
- Так, так, друже. Ти - лебідь. Й ми тепер - твоя сім"я.
Збулися мрії, щастя теж прийшло
"Гидке кача" змінилось невпізнанно
І зрозуміло - де любов й добро,
Там - і краса, хоч ти й небездоганний
***
В житті так часто "каченя гидке"
Насправді білим лебедем буває
Його стихія - просто інша зграя,
Не двір качиний, - небо голубе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826131
рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата поступления 19.02.2019
"Не біда з"явитися у качиному
гнізді, якщо ти вилупився
з лебединого яйця"
Г-Х. Андерсен
Жило собі на світі каченя,
"гидке" - про нього так чомусь казали.
Серйозно не сприймали й ображали
його постійно, мало не щодня.
Пихаті кури, гуси й когути -
"шановне панство" в курнику й надво́рі.
Все квокало й шипіло залюбки:
"Дивись, дивись, яке гидке доволі!
Цибате, довгошиє, не таке,
як всі довкола нього у господі.
В кого воно вдалось, таке бридке?
Якесь воно чуже для нас, та й годі!"
А каченя розумненьке росло,
і добре серце мало, хоч самотньо
йому частенько у житті було -
а це для кожного є дуже неприродно.
Йому здавалось, що десь там, в світах
усе інакше, що воно - не вдома.
Цей дворик і курник, і сад в квітках
не назавжди, й воно тут випадково.
Дивилось ввечері на небо і зірки.
А вдень - на хмари й сонце,
і "літало" в думках своїх далеко за ліси,
і став знайомий, і город, і над садками.
І вабила його небесна голубінь,
І воля, і зірки, і дружба безкорисна.
А ще - любов, яку ще спробуй стрінь,
не пафосна, а справжня й дійсна.
- Куд - куд - куди ти хочеш?! Ось дивись,
дають нам їсти й пити, є де спати.
І тепло в курнику, а далі нього - ліс,
ніхто не знає ще, що може там чекати!
Загинеш, пропадеш, і не згада ніхто.
Іди вже краще спи, дурниць і так чимало!
Давно казали, щось із ним не то,
Як підросло, то ще дурніше стало!
"Воно немудре, з розуму зійшло!" -
все гомоніло зібрання пташине.
Та й "довели" - мале кача втекло,
Втекло, прямісінько у ніч осінню...
Залишило курник, тепло, зерно,
І сіно, і качок "родину" залишило,
Й самісіньке пішло, пішло в "світи"
Саме- одне, вперед і без упину
Нелегким був цей шлях у самоті
І холодно, і голодно бувало
Саме і зимувало у дуплі старого дуба,
Поруч з чужим ставом
Воно боялось вірити, й тому
Трималось осторонь, було відлюдне
І це не дивно, бо поранення душі
Не час лікує, а добро відчутне
Що найтемніша ніч перед світанком
Не кожен розуміє, та проте, зоря зійшла
І саме цього ранку в житті "гидкого каченяти"
Сталось те, про що він мріяв довгі - довгі ночі
На самоті із холодом дупла
Прокинувшись, й відкривши вранці очі,
Був вражений картиною ставка -
В проміннях сонця, на весняну воду
Спустилась зграя білих див-птахів...
Якщо буває і пташина врода,
То першість серед них, і поготів!
Неначе сніг у них біленькі крила,
Граційні шиї, плавності краса
- З якої казки дивні ці створіння?
Я все ще сплю? А може, марю я?
"Гидке кача" піднялось через силу,
І вийшло з хованки своєї, й недарма
Усе було насправді, ці птахи красиві -
Не марево, не сон, не маячня!
І враз, кача наважившись, гукнуло
- Нехай хоч заклюють вони мене,
Я не боюсь!!!, -
Й з розгону в став пірнуло...
***
...Хвилини тягнуться як вічність...
Вирина́, і бачить - білі-білі крила навколо себе,
Ворогів нема...
Ніхто з них не кепкує із невдахи,
Не напада, не штурха, не жене,
Лише стурбованість і ласка,-
- Чий ти, пташе?
- Чому один ?
- Ти звідки?
- Зграя де?
Він озираючись, повірити не може,
Навколо лише щирість і добро...і, раптом,-
- А який пригожий!, - лебідка мовила якась...
- Пригожий? Хто?!
- Та ти пригожий, - розсміялися навколо птахи́,
- Про тебе мова йде!
- Пригожий я?! Та будь цього не може!
- Та глянь у воду ти, нарешті вже!
Вода, як дзеркало, що бачиш там ти, друже?
Він подивився, й обімлів,
- Це я?! І я - як ви? Я - лебідь?!
- Так, так, друже. Ти - лебідь. Й ми тепер - твоя сім"я.
Збулися мрії, щастя теж прийшло
"Гидке кача" змінилось невпізнанно
І зрозуміло - де любов й добро,
Там - і краса, хоч ти й небездоганний
***
В житті так часто "каченя гидке"
Насправді білим лебедем буває
Його стихія - просто інша зграя,
Не двір качиний, - небо голубе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826130
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2019
Синичко, люба пташечко, скажи:
чому говорять - краще ти, ніж журавель у небі?
Бо він далека мрія? Поруч - ти,
й на руку сядеш при любій потребі.
Ти щебетуха, і твоє "цвірінь!"
так звеселяє зранку й до смеркання.
А він - десь там далеко, і його "курли..."
як супровід осіннього звучання.
Ти - звеселяєш, він - задуматись дає,
душа вдивляючись у нього, смуток бачить:
що не наважилась здійснити щось своє,
утративши при цьому шанс на радість.
Хто зна, як краще...В кожного свій шлях.
І вибір робить кожен сам, свідомо.
Чому ж так смутком обертається в очах
журавлик чийсь у небі незнайомім?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2019
Потемнішало небо - дощ!
І в душі захмарено дуже.
Розумію, таке бува... що ж,
все прийму, в дощ бувають калюжі.
Сірість, смуток, похмурість мине,
бо весна вже ось - ось, ще трішки.
І струмками сніг талий зійде,
й зацвітуть перші проліски в лісі.
Всі в чеканні, бо знають: весна -
це початок, й надія на радість.
Хай приходить скоріше вона,
і приносить тепла ласкавість.
Складно є - опинитись в житті
на відмітці "нуль" й не зламатись,
а "зібравши себе зі шматків",
знов піднявшись, як вперше початись.
І, якщо є хоча б одна
у душі квітуча галузка -
пташка щастя її не мина,
прилетить, і тоді вже у друзки
розіб'ються минулі страхи,
зажевріє надія на щастя,
І яскраві, сонячні дні
змінять холоду сирість, їм - вдасться!
Зайчик сонячний у вікні
заграє безтурботно зі мною.
Дощ скінчився, повз мене пливе
чийсь кораблик струмком як рікою.
Посміхаюсь. В душі́ якось так
по - дитячому радісно знову.
Паперовий кораблик - як знак,
як привіт із дитинства, й основа
філософії щастя: люби!
Віддавайся стихії без страху.
Вір у Бога й у себе, й пливи,
не збиваючись з власного шляху!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2019
"Я цілую твою троянду,
я торкаюся ніжно тіла" -
ці відверті слова жадання
так звабли́во у простір летіли.
Поміж нами - безмежний Космос,
і велика сила тяжіння...
Це - ілюзія, це - "заносить",
не міняють орбіт світила.
Прокидаюсь, усміхненим сонцем
поцілована на світанку.
Дивне снилося... Раптом - Message :
"Пташко, доброго тобі ранку!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2019
А з під снігу вже пахне весна,
ледь відчутно, зовсім прозоро.
Відчуває, що вже пора
зігрівати цей світ навколо.
Вже омиті дощем стоять
у чеканні весни дерева.
Де - не - де острівці лежать
снігу білого, й березнева
відчувається провесінь,
хоч іще не весна, а лютий.
Звеселяються горобці -
їм вдалось до весни добути.
Тане крига в річках й серцях,
бо весна - то завжди надія,
що розтопить чийсь смуток в очах
й першим проліском сповнить мрію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824291
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2019
Коли любиш - то любиш усе навколо.
Як сумуєш - сумуєш, як до кінця Світу!
Відчуття ці приходять не випадково,
вони справжні, не просто слова для вітру.
Кажуть:"Час лікує". Не час, а люди,
що стрічаються наче загін підмоги.
І сердечним своїм радаром відчули
твій надривний, душевний сигнал тривоги.
На вібраціях серця іде тяжіння.
Пам'ять стерта, але "програма" відома -
відшукати у світі земному душі,
що в братерстві небеснім були знайомі.
Домовлялися там, у зіркових далях
віднайтись й допомогу свою надати,
як потреба така у когось настане,
щоб не дати йому самотнім згасати.
І, здається, що ви все життя знайомі,
хоч можливо, насправді лише годину.
Це - на рівні душі у цю мить свідомість.
Це - зустріли в житті ви "свою" людину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2019
А стукати в закриті двері - даремний труд.
Щоб ти не намагався пояснити, за ними - тиша.
Той, кому ти потрібен, ніколи не скаже: "Салют!
Йди собі звідки прийшов, мені на тебе - байду́же!"
І не важливо, це справді промовлено в голос, чи ні,
можна й мовчанням сказати доволі ясно.
Ти сподіваєшся, віриш:"А може?!..." Та ні.
Все надаремно. Тому, (за дверима) не треба пояснень.
І непочутим лишається ще хтось один,
з тисяч таких же...Випа́док не одинокий.
Наче сліпий розмовляє з глухим,
і не посту́питься кожен жодного кроку.
Як це важливо - почути голос душі́.
Не так вагомо, що бачать очі, відчуй серцем!
Може той, кого не цінуєш, ще стане в нагоді тобі.
Не можеш ти знати, як все в житті обернеться.
Хто зневажає, - зневаженим буде сам.
В кого на серці зима, відчує - сніги розтали.
Все повертається й добро опиняється там,
де руки й самі теж комусь добро простягали.
Як пояснити? В чиїйсь біді
не відкидай того, хто прийшов зі смутком.
Може так Бог дає порятунок тобі,
десь у майбутньому, тому думай хутко!
Невипадковість - не просто знак.
Зустрічі наші сплановані Небесами.
Вчинки - це доля, що пишеться саме так
десь там на Небі для нас, золотими рядками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2019
Білим снігом замело долю.
Хоч далеко до весни, але буде
сонця і тепла ще доволі,
щось нове в житті вже скоро прибуде.
Покриває сніг всю сірість навколо,
очищає негаразди душевні.
Зупинився мій біг по колу -
дім - робота - перегони буденні.
Час свободи для мене почався -
для відновлення потрібна перерва.
Друг підказує:" Не переймайся!
Все влаштується, ти ж бо травнева."
Вкриті снігом навколо дрімають
і земля, і без листя дерева.
Певно, теж себе відновляють,
й що відродяться, знають напевно!
У травневому оксамиті
заквітчаються вишука́но,
а поки що, зимою повиті
філософськи сприймають, що дано.
Я - свободолюбива на вдачу,
та смиренність прийму, хоч не бранець.
Поруч Янгол - мій Охоронець,
значить близько вже й Пташка Удачі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822840
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2019
Дивне відчуття щастя...
Думаю про тебе часто.
Наче і не слід, знаю.
Всупереч собі, поринаю.
Ти - як небосхил неба,
і, навряд чи я тобі треба.
Долю не об'ї́деш, а значить -
ХТОСЬ над нами ТАК план свій бачить.
Все в житті бува невипадково.
Бачимо картину частково.
Пазл кінцевий Небо складає.
Бог про нас усе давно знає.
Ангели небесні працюють,
те, що необхідно - гуртують.
Ми ж повинні серце відкрити
й щось важливе не пропустити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822594
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2019
Омитись тілом і душею в Йорданські дні.
Відчути радість і присутність ЙОГО в житті.
Улюблена ти є дитина для НЬОГО – знай.
ВІН не покине, не забуде - вір й пам’ятай.
Ісус узяв на себе світу всього гріхи.
Хрести́всь в Йордані, щоб омити від чорноти
всіх разом й кожного окремо – тебе й мене.
Безгрішний грішним дав дарунок – життя своє.
Йорданське свято – Бог явився як дух святий,
три іпостасі об’єднались в лик пресвятий:
Дух , Батько й Син – це нерозривно на всі часи.
Молі́мся: Боже триєдиний – ти нас спаси!
Спаси від злоби і безумства, чим по́вен Світ.
Навчи, як краще розуміти Новий Завіт.
Як стати люблячими, Боже, бо важко так
любити тих , хто нас не любить і гнобить всяк.
Йорданське диво очищає, любов спаса́.
Ісус наш Хре́щення приймає, і радість ця
руйнує зло й серця підносить всі догори.
Ісус Хрещається! Дух сходить святий згори!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2019
Яскраво й стрімко падала зоря.
Освітлювала шлях собою знов.
Востаннє розглядаючись, вона
запам'ятати намагалася любов.
Бо це - єдине, що є над усе.
І навіть космосу холодна пустота
її не в силі погасити й донесе,
що є любов і вічна і жива!
Зірки згасають.Так трапляється. І знов,
вже в ко́трий раз, на грішній цій землі
навмисно хтось, а може, випадково
бажання загадав на зорепад згори.
Не будем знати зміст його і суть -
ця таємниця не для нас усіх.
Бо без причини й зорі не паду́ть
на щастя кажуть, хто побачить їх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821769
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2019
Вона була завжди для нього Раєм,
а Він для неї - безліччю світів...
Здавалось, що в палаці, не в підвалі
народжувалось диво почуттів.
Жотогарячий колір для впізнання.
Підвальний холод і нужда - для пізнання́.
Що обере Вона? Чи буде це зізнання
в коханні на віки? Таке бува?
Лиш політавши в просторі та часі,
відчувши ще й безмежності буття
вони назавжди будуть уже разом -
без Маргарити Майстра не бува.
(по мотивам вірша В. Бебика)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2019
Посміхнулась ліхтарю сніжинка:
- Гей, юначе, ти такий яскравий!
- Марно не кепкуй, мала смішинко!
Вже не юний, та ще не миршавий!
Так, перегукаючись тихенько
жартами жагучими кидалось,
якось несподівано й дивненько
щось іскристе з ними відбувалось.
- Ти така красива, білосніжна,
зовсім юна, створена цим небом.
Дивлячись на тебе, гарні вірші
я писав би, якби був поетом.
- В танці сніговому затанцюєш,
холод поцілунку лиш облишиш.
Ще картину сніжну намалюєш
в парі з вітром, а мене залишиш.
У світлі ліхтаря все так затишно...
Сніг виблискує навколо діамантом.
- Ти лети, сніжиночко скоріше,
встигнеш заметіль ще наздогнати.
Світло мерхнуло і, враз погасло.
Що ж, слова ліхта́реві пророчі -
снігове кохання хоч і гарне,
та на жаль, коротке - лиш до ночі.
Паркові алеї вже поснули,
вкриті сніговою пеленою.
Лиш ліхтар один не спить, міркує...
Якось не до снів йому зимою.
* * *
Засипає білим снігом місто...
Навкруги все тихе й урочисте.
Ніч Різдвяна обдарує дивом
все навколо, з вірою у вічне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2019
Розчарування дивний післясмак
гірчить, бо не чекаєш цього.
-Не переймайся, - кажеш ти, однак
не легко скинути тягар від відчуття такого.
Відома фраза:"Не кидай того,
до чого тягнеться душа", я не кидаю.
Та все не просто, й не лише мого
бажання досить, ще й чуже буває.
Стається, зустрічаєш у житті
людину, що торкається до серця.
І думаєш - ця зустріч на роки.
Ну а вона - що миті досить, й далі понесеться.
Не зачекає, не затримає маршрут,
бо ти для неї просто перехожий.
А ти - незвідані світи́, у цьому й суть,
лише не кожен усвідомити це зможе.
А може, ви орбітами зійшлись,
бо сила, що тяжіє є з вагомих.
А потім відштовхнувшись, понеслись
У просторову даль світів знайомих?
Світає...вже сіріють небеса.
Куліса ранку закриває сцену ночі.
Актори сплять. Як світло рампи гаснуть почуття.
А Автор крапку у сценарій ставити не хоче...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2019
Над прірвою ти зупини його, Ангеле!
Не дай пропасти цій душі з відчаю!
І неприкаяність, що злом засліплена
нехай не стане йому силою вбивчою.
Ти підніми його, чуєш, Ангеле!
Він не слабкий, лише бідою зломлений.
Знайди для нього ти слова правильні,
щоб повернувся він до себе оновлений.
У будь-кого буває час відчаю,
не кожен може швидко з цим впоратись,
та допомога приходить, і звично вже
наш Ангел поруч, він не буде скаржитись.
Обійме, сльози витре він крилами.
Відчуєш силу слів його лагідних.
І. поступово те, що було кригами
розтопить сонце їх сердець праведних.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2019
Почуй мене, коханий мій, почуй.
Промов ім'я моє, промов, промов.
Давно вже я в душі твоїй живу.
Приходжу в сни твої я знов і знов.
Відчуй мене, коханий мій, відчуй.
Я поруч, хоч далеко...так бува.
Я зіркою тобі в ночі свічу́.
І пташкою щебечу зранку я.
Сніжинкою торкаюся щоки,
весь зацілований прийдеш у снігопад.
Лише прошу - ти тільки не згаси,
не відпусти усе у часопад.
Шепочу вітром ніжності слова,
і хмарками пишу, щоб бачив ти -
як я люблю тебе, й уже дарма,
що ти далеко, бо так близько ти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819785
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2019
Віз до лісу їжачок
мандаринок ящичок.
- Покладу їх під ялинку,
чи звірятам у торбинки.
Будуть свято зустрічати,
Миколая пригощати.
Зажди нас він пам'ятає,
подарунками вітає.
Люблять всі його малята,
і дорослі, і звірята.
- Любий святий Миколай,
Ти до лісу завітай!
Під ялинкою чекаєм,
мандаринки вже тримаєм!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819781
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2019
А на півдні так зорі низько -
можна легко зібрати жменьку.
Вітер, справжнім вітрилом так близько
надимає штору біленьку.
Відчуття нереальних містерій.
Навкруги - ні душі, лиш море,
що шепоче у тиші ночі
тиху сповідь своїх історій.
Наді мною безмежний космос -
не охопиш красу зіркову.
Місяць колесом жовтим уголос
вже співає зіркам колискову.
Закриваю легенько очі,
заколихуюсь ритмом моря,
а мелодію літньої ночі
змінить скоро зоря ранкова.
Що погасить зірок гірлянду
у безмежних небесних далях...
"Я цілую твою троянду", -
смс-ку крізь сон читаю.
"Політала і повертайся!" -
підпис дивний - "Це я і....Космос".
Посміхаюсь:"Не переймайся,
я вже тут! Це вже мій голос".
І, можливо, принесений вітром
нереальний чи трохи казковий,
на вустах трояндовим цвітом
цей цілунок невипадковий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2018
Посумую трішки, постраждаю,
все, що засмутило - пригадаю.
Потім відпущу це все від себе
кулькою повітряною в небо...
Хай летить ця кулька понад хмари,
забере усі мої печалі.
Підіймаю знов свої вітрила,
бо для щастя серце я відкрила
30.12.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2018
В один зимний, предновогодний день к большому и сильному Человеку прилетел маленький Ангел….
-Ты ведь мечтал о любви? - улыбнулся Ангел.- Вот я и прилетал, чтобы передать тебе благую весть. Тебя услышали, и очень скоро в твоей жизни случится чудо. Ты ведь веришь в чудеса?
-Нууууу……улыбнулся Человек в ответ. – Не так что бы очень…
- В чудеса надо верить – ответил Ангел. – Чудеса случаются там, где в них верят.
- Я постараюсь - снова улыбнулся Человек.
Он был рад Ангелу. Смотрел на него и улыбался как ребенок в предвкушении чего-то нового и необычного в своей жизни. Никогда раньше Он не получал подобных посланий.
Ангел присел на краешек книжной полки, оглядел комнату и сказал:
- Знаешь, пожалуй я останусь пока здесь, с тобой. Ты не против ?
- Ну что ты! Нет конечно. Я очень рад тебе - ответил с улыбкой Человек.
Так и зажили вдвоем - большой Человек и его маленький Ангел. По утрам Человек говорил своему Ангелу: «Доброе утро!», а вечером, ложась спать: «Спокойной ночи, Ангел!». Ангел в ответ подмигивал ему маленькой, золотой звездочкой, зажатой в крохотной ладошке. Человек смотрел на нее, и на душе у него становилось тепло и спокойно.
Жизнь – удивительная штука. Чудеса в ней случаются гораздо чаще, чем люди готовы увидеть их. Многие так и живут, годами не замечая чудесного рядом. А все просто:
« Главного глазами не увидишь, зорко только сердце».
Ангел не обманул. Ангелы вообще никогда не обманывают, ибо не умеют. То, о чем мечтал Человек длинными, одинокими вечерами случилось. Все произошло так, как и обещал Ангел. ОНИ встретились. ИМ было хорошо вместе. Ангел смотрел на них и улыбался. Разве это не чудо - встретить того, с кем можешь чувствовать себя самим собой, с кем не нужно притворяться, с кем интересно, к кому необъяснимо тянет, и кто любит тебя просто за то, что ты есть в этом мире, таким какой ты и есть на самом деле? Любовь - настоящее чудо. И выше ее нет ничего. Накопление чувства любви в Душе и есть смысл жизни. От этого зависит и сама жизнь. Душа исцеляется Любовью, а здоровье Души определяет здоровье тела. Как мало люди знают об этом…А может просто не хотят знать? Люди – вообще странные существа. Они страдают, просят Бога об исполнении своих желаний, в одиночестве жаждут любви, а потом, получив желаемое, часто теряют интерес к этому.
Им было хорошо вместе. Была ли это Любовь? Возможно. А может только ее начало? Или иллюзия любви, мираж, к которому тянется страждущий в пустыне путник? Казалось счастье совсем близко, казалось вот оно, стоит только протянуть руки. Но слишком хрупкая это субстанция – Счастье. ОНА уехала… ОН отпустил ее. Говорил, что ненадолго. Говорил, что очень скоро они снова встретятся, чтобы больше уже не расставаться. Зачем ОН отпустил ЕЕ? Может для того, чтобы зарождавшиеся чувства созрели, а может так и не смог понять - ОНА ли это? «Глаза слепы, зорко только сердце». Его Сердце боролось с Разумом.
Время шло. ОНА ждала. Ждала, что ОН позовет ЕЕ, как и обещал. А ОН все медлил. Его закружила повседневность: работа, новая машина, друзья….Он стал откладывать ЕЕ на потом, как он считал, на более подходящее для этого время. Он не думал, что дорога с названием «Потом» часто ведет в город с названием «Никогда».
С Человеком стали происходить непонятные вещи…. Он или не поверил словам Ангела, или со временем решил, что его Ангел недостаточно хорош для него, что есть и другие ангелы, в чем то лучше или ярче его маленького, скромного Ангела….Постепенно стал забывать о нем….Сначала перестал говорить ему «Доброе утро» и «Спокойной ночи», потом перестал ему улыбаться, оставляя и его на потом, после всех, более важных для него земных дел. Но разве есть что то важнее Любви? Ангелу стало одиноко рядом с Человеком. Много раз он расправлял свои крылья, отдаваясь желанию улететь туда, где будут ценить его присутствие, где будут гореть глаза от радости видеть его, где будут его слышать…Но, каждый раз вздохнув, он снова опускал свои крылышки, оставаясь в комнате, на книжной полке. Потому что Любил своего Человека, и знал, что Человеку будет плохо без своего Ангела…Ангел ждал, что Человек наконец то поймет - как важно ценить подарок Небес. Ангел ждал, ведь у него было ангельское терпение…..
А еще Ангел думал о Ней….Человек не должен был ЕЕ отпускать. Ведь ОНА тоже была ЕГО Ангелом. Иногда Она так и шутила: «Я работаю личным Ангелом Хранителем своего лучшего друга». Она нуждалась в НЕМ, а ОН нуждался в НЕЙ. «Как же ОН не понимает этого? » - думал Ангел. Что еще должно случится, чтобы Человек начал наконец-то менять себя и свою жизнь? Ведь если люди не видят знаков Судьбы, не понимают послания Небес, их начинают «лечить» через боль….Ангел обращал к Человеку свои грустные глаза, пытаясь объяснить ему что - то, но тот проходил мимо, не слыша и не замечая своего Ангела.
А потом случилось горе….Горе потери, которое прижало Человека к самой земле…Он потерял счет времени. И потерял самого себя…
Маленький Ангел утешал ЕГО как только мог…Он шептал ЕМУ ласковые слова, он вытирал его слезы, он обнимал его своими крыльями, он пропускал его горе через свое маленькое сердце, взяв часть этой боли на себя. Иногда Человек чувствовал прикосновение своего Ангела и тогда ему становилось легче, но потом накатывала новая волна тоски, и он переставал воспринимать реальность. Ангел молился о спасении своего Человека, он просил о возвращении в этот дом радости и Той, чье присутствие могло бы дать ЧЕЛОВЕКУ эту радость. Ведь Любовь способна творить чудеса!
ОНА любила ЕГО. И грустила, чувствуя как ЕМУ плохо, и как он своими тяжелыми мыслями медленно убивает себя. Ей было тяжело оттого, что была ОНА так далеко…Она молилась, просила Бога сохранить ЕМУ жизнь и здравый рассудок, она просила благословения на поездку к нему… Обстоятельства были против. Она понимала почему: каждый человек имеет право выбора. ОН сам должен принять решение, выбрать вектор направления своей жизни.
Ангел любил их обоих. И просил Бога помочь этим людям не потерять друг друга. ОНА любила ЕГО…ОНА рискнула. ОНА поехала к НЕМУ надеясь на то, что какие бы сложности и препятствия не стали на ее пути, она справится. ОНА отправилась в далекую северную страну, чтобы спасти и отогреть своей любовью сердце ЛЮБИМОГО.
ОНА успела. Это была странная встреча, встреча которой могло бы и не быть. Казалось, что знакомый ранее мир кто-то взял и перевернул с ног на голову. Все было не так как тогда, в их первую встречу. ОН изменился….Очень…Даже внешне Это был как будто другой человек…Как мальчик Кай из сказки, чье сердце поразил осколок кривого зеркала. Изменился и мир в котором ОН жил.
Любовь… «Любовь - это активное участие в жизни любимого человека», сказал кто-то из Великих…И это действительно так….Она отогревала ЕГО своим присутствием…Мало кто верил, что это возможно. НО ОНА ВЕРИЛА! Верила больше, чем он сам верил в себя! И никого не слушала. И эта вера его спасала. Он стал возвращаться в себя прежнего….Очень медленно, но все же стал. Она отвоевывала его для жизни по чуть-чуть , каждый день, целых 10 дней…. Больше не вышло…Но 10 дней, целых 10 дней они были вместе! Рождество, старый Новый год….самое волшебное и любимое ЕЮ время…Они гуляли заснеженным Городом. Любовались большой городской елкой и красотой украшенных новогодними огоньками улиц и мостов. Вместе ходили в Храм, вместе готовили праздничный ужин, вместе покупали книги, а потом вместе их и читали. И разговаривали, разговаривали, разговаривали……Обо всем. ОН стал отогреваться в поле ее любви, постепенно становясь прежним, давно знакомым. А главное, стали меняться его глаза. Они потеплели, в них появились искорки смеха, они улыбались, глядя на нее. ОН снова стал смотреть на НЕЕ своим особенным взглядом…ТАК как умел смотреть только ОН….Это была Любовь. ИМ БЫЛО ХОРОШО ВМЕСТЕ. Даже когда ОНА, не выдержав нервного напряжения и сурового северного климата заболела, даже тогда им было хорошо вместе. ОН согревал ЕЕ своим теплом, закутывал в одеяло, поил горячим чаем с брусничным вареньем и целовал, совсем не боясь заразиться и заболеть тоже. От такой заботы ЕЙ становилось лучше. Она выздоравливала. ИМ БЫЛО ХОРОШО ВМЕСТЕ…
Жизнь сложная штука. «Когда у тебя на руках все козыри, она начинает играть в шахматы»….
Снова вокзал, перрон, поезд…. «Невеста с Севера», назвал ОН ЕЕ улыбаясь…ОНА уезжала, а ОН снова отпускал ЕЕ…Уже иначе, но все же отпускал. Дежавю… « Я разберусь со всеми делами, и ты приедешь ко мне…очень скоро приедешь, навсегда, чтобы больше не расставаться» - говорил ОН. Она слушала ЕГО, но грусть не отпускала ее сердце…Слишком большое расстояние, слишком сложная ситуация вокруг, слишком мало сил у НЕГО сейчас.. Хватит ли видержки выжить и выстоять?
ЕГО поцелуй в тамбуре вагона сказал больше чем любые слова. Так целуют когда очень любят…Но так целуют и тогда когда прощаются надолго или навсегда….Поезд тронулся. Замелькал за окнами Город…
Ангел остался с НИМ. Он как и прежде сидел на своей книжной полке. Желал Человеку «Доброго утра» и «Спокойной ночи» и молился за него, как и обещал ЕЙ перед разлукой. Уезжая, ОНА шепнула на ушко маленькому Ангелу: «Ты только береги ЕГО, береги, пока меня нет рядом..». Вспоминая ЕЕ, Ангел улыбался и ждал ЕЕ возвращения.... Теперь рядом с ним за стеклом книжной полки была ЕЕ фотография, оставленная им двоим с Любовью и Надеждой…
Ангел думал о том, что если даже когда - нибудь ему придется улететь отсюда, он никогда не забудет своего Человека, и каждый год в канун Нового года и Рождества будет прилетать к нему и желать Счастья ….А пока Ангел ждал….Ждал их новой встречи …Произойдет ли она? Кто знает....Будем верить, что да. Ведь чудеса случаются там, где в них верят! Ангел ждал….у него было Ангельское терпение….
P.S. Холодным мартовским утром ОНА вышла из подъезда своего дома…Ее глаза, глаза, которые ОН так любил, были грустны. Лицо – печально. ОНА уже знала – случилось непоправимое…Верить не хотелось…Не моглось …Слишком больно…
Вдруг на приподъездной лавочке она увидела забытый кем-то одинокий белый цветок. А может…Сердце сжалось... «Не может быть, этого не может быть…..» - подумала ОНА.
- Может, - послышался рядом голос. Оглянувшись, ОНА увидела знакомое личико своего Ангела...Их Ангела…
- Помнишь Его песню ? - «Мой дорогой цветок, живешь сама с собой…»
ОН просил передать тебе этот цветок, чтобы ты знала – ОН тебя очень любил, и любит. Ты только не плачь больше. Он хочет чтобы была счастлива. А ОН,... ОН теперь всегда будет твоим ангелом. Ты прости его, и живи, и пожалуйста, постарайся быть счастливой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819555
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.12.2018
До перехрестя долі підійшла
засмучена і зморена душа,
та й зупинилась...В роздумах стоїть,
навколо лише вітер шелестить.
Нікого...Тиша, сонечко сія,
у небі біла хмарка проплива...
"Знов перехрестя, скільки було їх...
Я від утоми вже не чую ніг...".
Навколо глянула й присіла у траву.
Задумалась:"Куди ж це я іду?
Неначе знаю, та чомусь бува
щемить всере́дині та радості нема.
Не врахувала щось, звернула не туди,
бо шлях тернистий, й хвиля самоти
накрила... Знову йду сама,
Ні подруги, ні друга щось нема."
Сиділа довго. Думала про все...
А відпочивши, вирішила - те,
що нам дається - Неба щедрий дар.
Не бійся йти, бо маєш свій радар -
відлуння голосу Небесного в тобі.
До цілі йди і не втрачай мети!
Полегшало. Всміхнулась: "Тихо як..."
Лиш вітер травами гуляє, й післясмак
полину на губах, та ще бринить
пташина пісня у житах, а ще за мить
з хмаринки дощик теплий накрапа...
"Ну що ж, мені і справді йти пора!"
Оновлена зібралась, й поміча -
до перехрестя наближається душа.
"О Боже! Який дивний оцей світ!
Впізнала!Ми не бачились сто літ!
Мій давній друже, звідки ти?! Куди?
Я не чекала... Господи, прости
за нарікання, за брак віри в те, що ти
не полишаєш нас забутими в житті."
Нічого не стається просто так,
у всьому є свій доленосний знак.
А душі? - Усміхнулись, обнялись,
і разом мандрувати подались...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819541
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2018
Відлига, нетривале потепління.
Ще може бути сніг, а то й морози,
та віриш у весняне провидіння,
й нотуєш почуття в віршах і прозі.
І знаєш, що вже вистоїш, діждешся
тепла і сонця, і весняного розмаю.
Що доля неодмінно посміхнеться
і подарує те, що так чекаю.
Народжена у травні, незрадлива.
В очах і небо й море одночасно...
Промінчик сонця зиркнув пустотливо
і поцілунок свій послав на щастя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2018
Голуба ця квітка – нездійсненна мрія.
Полонила серце хвиля самоти.
А холодний вечір спогади навіяв,
що не будем разом більше я і ти.
А здавалось щастя підійшло так близько,
що повірив кожен в здійснення надій…
Нездійсненна мрія залишилась в віршах,
а болючий спогад – у душі́.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2018
Все пройдет, растает в сердце лед.
Только боль мою никто не поймет.
Накрывала как она с головой.
Не давала мне дышать, милый мой
- Я успею,- говорил ты не раз.
Только дом твой так тебя и не спас.
В небесах теперь твой дом, мой родной.
Как же жить мне без тебя здесь одной?
-Ты держись,- мне говорили друзья.
Я держусь, но без тебя мне нельзя.
Помню каждую улыбку твою,
и слова: «Тебя, родная люблю!»
-Все нормально,- отвечал мне всегда.
Но случилась так внезапно беда.
Позвонили мне … Тебя больше нет…
Я не верю! Нет! Нет! Нет! Нет!Нет!Нет!
Я не верю…Как же мог ты уйти?
Оставляя здесь меня в горести.
Без поддержки, без тепла твоих рук.
В окруженьи болевых этих мук?
Самолеты ты любил и летать...
Я прошу у Бога силы мне дать.
Помнишь, ангел мой к тебе прилетал?
А теперь - ты Ангелом моим стал…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2018
Вишня з шоколадом - свіжий круасан.
Філіжанка кави пахне Львовом...
Наче нереально, та усе ж буквально
нині - осінь, літо - вчора...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818989
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2018
Осіннє сонечко, осіннє...
Ще павутинкою у літо
літає осінь пустотливо.
Іще цвітуть осінні квіти,
та пахнуть щемно-гіркотливо.
Ще дуже тепло, та у вирій
"ключі" пташині відлітають.
Покинувши домівки літні
сумне "курли" нам посилають.
Берези листя не скидають,
хоч помальовані у жовте
сумні косиці їх звисають.
У ритмі "piano", а не "forte"
звучить мелодія довкілля.
Осінній блюз п'янить як зілля...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818986
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2018
Надво́рі осінь і мрячи́ть дощем.
Холодний день так швидко проминає.
А смуток щось ніяк не покидає,
Удвох із ним п'ємо вечірній щем.
Парує кава. Поруч шоколад.
Цей аромат проникливо неспішний.
І опадають тихо - тихо вірші
У мій, такий туманний листопад...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818861
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2018
Любов розтопить кригу самоти,
і жабку перетворить на принцесу
А нелюбов все робить навпаки -
принцеса жабкою стає в кінці процесу.
Секрет цих перетворень - у серцях,
які є поруч: любляче - чарує,
красою наділяє, блиск в очах
від нього. Ну а байду́же - холодом мурує.
Краси не бачить...Все йому не так.
Від холоду душа, як у куток загнана.
Немає некрасивих, є - несмак,
невідповідність блюда і гурмана.
Не некрасиві. Просто не цвітуть.
Ще сплять, чекаючи на теплу днину...
Дай Бог їм дочекатись ту людину,
Яка побачить справжню їхню суть.
Торкаючись чужої самоти,
Потрібно дуже добре пам'ятати:
Не розчаруй, не дай душі зів'яти,
щоб не пила такої гіркоти.
Зігрій теплом душевним, поможи,
якщо ти в силі, словом, а чи ділом.
Щоб стало краще у його житті,
розквітла щоб душа і се́рденько зраділо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2018
Сонце цілує лагідно тіло.
Море шепоче: "Я тебе хочу..."
Вітер грайливий цмокнув сміливо,
знаючи добре вдачу жіночу.
Я віддаюся сонцю і морю,
вітру і зорям нічного неба.
Відпочиваю і відчуваю майже нірвану,
чого більше треба?
Щастя - це миті...
Що мало - те цінне. Будемо вдячні Долі і Богу.
Що не забуті у цьому світі.
І що дається нам допомога.
Дякую Богу, Долі і людям.
Тим, що створили для мене це свято -
Зустріч з собою у сірих буднях,
Де замість осені - літнє сяйво!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818721
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2018
Туманним шаликом, що скинула з плечей
накрила осінь рано – вранці місто.
Омила дощиком дахи осель,
зібрала грона горобин в намисто.
Ішла неквапливо, красива і сумна,
жовтогарячо - стильна, нетипова.
Сумна, бо знала – скоро вже зима
покриє снігом всю красу навколо.
Але то потім, буде і мине.
Як все в житті, постійного немає.
Допоки сонце світить й дощ іде,
і осінь свій цілунок посилає,
стараймось не проґавити життя.
Цінуймо те, що доля посилає,
й того, хто парасольку розкриває
над непогодою твого буття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2018
Зірки межують з світлом ліхтарів...
Четверта ранку, знову я у Львові.
Зайду в улюблене кафе “Жардін" ,
замовлю каву, як усе знайомо.
А Львівський ранок - він ще на межі
із ніччю - крихта до світанку.
Із літа в осінь прибула сюди...
Смакую каву.
Доброго всім ранку!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818640
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2018
Березневе тепло зрадливе.
Вдень то сніг, то виблискує сонце.
Коли тепло — душа радіє,
Невідлига — журба у віконце.
Люди теж з місяцями схожі —
хтось гарячий, як сонце липня.
Обпалити такий може,
і піде когось іншого гріти.
Хтось, холодно — сирий як лютий,
його важко комусь збагнути.
А глумливо — амбітний квітень
обіцяє: «Все буде — серпень!»
Ти до нього, а він вже зквітнув,
і як січень — холодить серце.
—Який серпень?! Уже он жовтень!
Я — вагомий, у мене справи!
Листопадом заплаче осінь…
Серпень був! Та його забрали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818592
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2018
Похмуре небо, самотній пляж.
Міняє море свій колір враз.
Воно — відтінку моїх очей,
Коли на серці печаль пече...
Дощить сьогодні. Розбіглись всі.
Дощ - не завада моїй душі.
Дивлюсь на море — не набрида.
Зникає в хвилях печаль моя.
Який прекрасний цей білий світ!
І ось від моря мені привіт —
чудова мушля з морського дна,
— Візьми на щастя, вона — твоя!
Світліє небо, всміхаюсь я.
Міняє колір морська вода.
Вона — відтінку моїх очей,
коли щаслива, коли ОК — ей!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818474
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2018
На одинці із морем думаю про все…
Життя іде, буває так непросто.
Бо надто рідко, як пряме шосе,
частіше, як бруківка з перекосом.
То яма, то зигзаг, то поворот стрімкий,
такий крутий, аж дух перехопило!
"Паски безпеки на тобі?" - мовчу,
інструктор строгий, але справедливий.
Знов Перехрестя:" Вивчила урок?
Як ні - повернення назад, щоб зрозуміла.
На перездачу через певний строк!"
І я іду, та рук не опустила.
Життя - чудовий вчитель. Добре вчить.
Та дорого бере - як репетитор.
А вищий Навігатор - всього суть,
і поміч на шляху, й Хранитель.
Ось так, любима Небом, крок за крок
складаю іспити життєві, далі вчуся.
Не нарікаю. Майже не боюся,
бо не сама, зі мною поруч - Бог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2018
Я незнана для Вас і негадана,
перехрестям долі призначена.
А для чого? Іще не розгадана
дивна зустріч...Чи ж буду бажана?
«Ваші очі — відьомські загадки»,-
написали, що дуже вразило,
бо від чар в них — душі лиш закутки,
де приховано те, що ранило.
Я не хочу, щоб "чарувалися"
Ви в оточенні своїх домислів,
щоб при зустрічі не дивувалися
при відмінності форм і образів.
Відчувати б тяжіння серця,
цілувати б незримо душу,
бо вона лиш одна відає -
чиє тіло порушить тишу.
Чиє тіло, чиє серце, чиї очі
розтоплять кригу,
щоб побачити відблиск сонця
в тих очах, де уже відлига!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818358
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2018
Привіт, пташко моя! Чи спиш вже?
- Ні, не сплю, а про тебе мрію...
Так далеко ти, так не близько,
я до тебе всім серцем лину.
Спілкувались так душі щиро,
а тіла часто досить лукаві.
Як зустрілись — не зрозуміли,
що не очі, а душі праві.
Після зустрічі розгубились,
Не на те, видно очі чекали.
Сумно зорі на них дивились.
Знали зорі - тіла не праві.
Бо небесну зіркову силу,
що незримо їх поєднала,
так безглуздо розпорошили
на буденні події і справи...
Не пізнали чогось...не впізнали...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818357
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2018
Коли плачуть зорі дальніми світами
Знаю, що сумуєш, дивлячись згори.
Знаю, що кохаєш, і оберігаєш спокій мій
І Бога просиш - вберегти.
Я молюсь за тебе тут, і памя"таю
Кожен усміх, очі, сивину у скронь...
Долю не змінити...Вчусь без тебе жити...
Але не забуду лагідність долонь.
Ангел мій небесний, не сумуй, не треба
Ти в моєму серці будеш назавжди.
Так, тут - не судилось...
Та лягли на душу золотом кохання
писані рядки...
21 липня 2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817960
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2018
Ніжні — ніжні, ласкаві — ласкаві,
мов пелюстки троянди вуста
на прощання тебе цілували
й шепотіли жадане ім'я…
І тепер, відпустивши від себе
ту, що доля в життя привела,
зрозумів ти, що щастя не завжди
там, де зручно і звично бува.
Досить складно кохання зустріти.
Та ще важче його зберегти.
Губ ласкавих пелюсток розквітлі
Не забудеш ніколи вже ти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2018
Мені подобаються зовсім не такі...
Та чимось він запав мені у душу.
Хоч вийшло все не так, а навпаки,
та те, що вийшло, я прийняти мушу.
Не кращий друг і не коханий у житті.
А хто він? Ще й сама цього не знаю.
Це наче з неба падають зірки,
а я бажання загадати не встигаю.
Коротка мить пізнання... Й мега шлях
для роздумів: "Навіщо?" і "Для чого?"
Не відбувається нічого просто так,
без задуму Небесного для цього.
Щось дуже дивне...Наче на межі
між тим, що було вже і тим, що буде.
А я пишу..пишу свої вірші,
і сподіваюсь не отримати осуди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817771
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2018
Гомоніла хвиля, гомоніла з вересневим сонцем на світанку:
— Пам’ятаєш те дівча кмітливе, що до моря бігало щоранку?
Світлі кіски, загоріле тіло, усмішка відкрита, оченята –
то веселі, то за мить - журливі... Те дівча уміло відчувати.
Розмовляло з морем, хвиль торкалось.
Задивлялось на вечірні зорі.
Мрійниця така... Я милувалась
завжди нею із морських просторів.
Час ішов. Дівчисько підростало. То студентка вже вона, то — мама.
Зустрічей в житті було чимало, та любов до моря не минала.
Приїжджала завжди, як уперше, на побачення із морем...Знаєш?
— Знаю. ЇЇ очі - як морські два денця, раз побачиш, і навік запам’ятаєш.
Може мріяла про те, що буде все на краще, щастя сподівалась...
Як би не топтали душу люди, як би у житті не помилялась.
Дивлячись на море - усміхалась, «рани» заживали відболівши.
Море про любов їй шепотіло... А вона складала йому вірші.
Задивляючись у сині далі, зазирала в душу, як в люстерце...
ЇЇ очі колір моря вбрали, а простори - полонили серце.
Усміхалась знову, як дівчисько, що відкрите зустрічам щасливим.
Ніжно хвилі цілували ніжки, ніжно сонце цілувало тіло.
— От і зараз, бачиш? Повернулась!
На світанок вийшла подивитись,-
хвиля з Сонцем знов перегукнулась:
— Все! Біжу. Пора причепуритись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817743
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2018
Скромність - не в моді.
Щирість - не в шані.
Все продається, як речі в "Ашані".
"Знижки" на дружбу, акційні товари.
Лаври - за "службу", за хитрість - фанфари.
Глянцеві душі.
Зарплати в конверті.
Мода на "seksi" та джинси подерті.
Що відбувається в світі цім, люди?
Наче театр абсурду усюди.
"Влада і гроші..." - ніхто й не згадає:
все - тимчасово, було і немає.
Слава й публічність теж швидко минає,
нині ти в тренді, а завтра - немає.
Мода закохана щиро лиш в себе.
Вірність - не бренд, і не всім вона треба.
Не переймайся віянням моди.
Будь режисером своєї свободи.
Будь актуальним та совість не знищ -
час відділяє "овець від козлищ".*
Небо вивчає кожного з нас,
Всім підсумують життєвий баланс.
Не відкрутитись, душевний стриптиз
Нас резюмує - хто вверх, а хто - вниз.
* Із Біблії. Євангеліє від Матвія ( 25)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817689
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2018
Філософ,мандрівник та педагог...
Концепція буття...Чи суперечна?
Крізь час проходить діалог чи монолог
І усвідомлення життя...
Та чи доречно завжди сприймають його ті, що навкруги?
Напевно час для нього буде правосуддям.
Тоді, можливо будуть лаври та квітки
А зараз він не завжди чутний людям.
Бо люди що?
Сприймають, що блищить.
а посох мандрівний, перо та кеди - не показник,
на жаль, не показник успішного представлення по себе.
Тому самотність - частий його гість.
Хоча звичайно, друзі є і діти.
Та глибоко у серці щось щемить,
а що? Не скаже ні за що у світі.
Широка посмішка, краватка, все - "ОК-ей!"
Смішливі іскорки в очах, що звеселяють,
та очі ті сканують аури людей
і концентрують тих, що чимсь "чіпляють".
Філософ, мандрівник та педагог...
Уже були такі не раз у світі.
І дай їм Бог дійти до перемог!
Життя проживши, а не пролетіти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2018
Співала скрипка, й плакала душа її при цім...
Мелодія витала над містом,
де уже зима настала,
та хмарно і похмуро було в нім.
Так ніжно, так проникливо вона
звучала у руках старого майстра,
неначе говорила щось сама,
а він лиш поруч бути намагався.
А люди йшли, занурені в думки,
проблеми і турботи невідривно.
Життя тепер складне, й не до краси
буває багатьом, що і не дивно.
Смичок виводив соло, наче був
провідником між Небом і Землею.
І Ангели присутністю своєю
стирали тугу й додавали сил
усім, хто іще здатен відчувати,
не очерствів душею й пам'ята,
що все на світі може проминати,
лиш не любов, яка завжди - жива!
Вона - мелодія сердець, душі стремління,
усе, що нас тримає у житті.
Це - оберіг, це - сила і спасіння,
свята й велична, навіть в простоті.
На місто тихо вечір напливає....
Хоч звуку скрипки вже давно не чути,
та відблиск дива все ще не минає,
лиш тихо падав сніг, збіливши сірість буднів....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816318
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2018