| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Розмалювала візерунки
На склі віконному зима.
Іскристим хутром змерзлі клени
За плечі ніжно обійма.
Завила звірем хуртовина
І сіє на землі печаль.
Мороз розвісив на деревах
Ажурну з інею вуаль.
Як добре в ці хвилини вдома,
Потріскує в печі вогонь.
Злітає й тане зимний подих
З розкритих над вогнем долонь…
Світлана Чабан
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863694
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.02.2020
... Червоним маком поросли поля,
Багряна повінь затопила землю.
Стоїть посеред степу янголя,
В руках тримає обгорілі зерна.
А навкруги, куди не глянь, – краса!
Волошки неба синь п’ють пелюстками...
Лежить край ниви неживий солдат,
Кричить крізь вічність мертвими вустами.
Ніяк не може втямить янголя,
Чому ось тут, серед краси такої,
І раптом смерть, сплюндрована земля,
І нива, що засіяна журбою.
...Минуть роки, відновиться земля,
Знов заспіває соловейко в лузі.
Осушить сльози вранішня зоря,
Але не вщухне біль від втрати друзів...
Світлана Чабан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863574
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2020
Відходять в небо молоді герої,
Життя минуло, як вишневий цвіт.
Вмирають з ними цілі покоління,
Які могли б прийти в буремний світ.
Не вдягне білу сукню наречена,
Вона не в шлюбі, але вже вдова,
Бо послану їй Богом половинку
Забрала ненажерлива війна.
Не буде поцілунків під зірками,
Не розцвітуть бажані почуття.
Лиш в мріях ненароджуюча мати
Обійме ненароджене дитя.
Я пам’ятаю, як одна бабуся,
Що прожила весь вік життя сама,
Сказала: « Я, можливо, вийшла б заміж,
Але чоловіків взяла війна».
Говорять, що життя йде по спіралі,
То що ж так переплутатись могло,
Щоб знову, ніби в замкнутому колі,
Все повторилось, як страшне кіно?
За що нам, Боже, посилаєш кару?
Я на колінах небеса молю:
- Помилуй нашу неньку- Україну
І зупини ненависну війну!
Світлана Чабан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863425
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2020
А на моїй землі іде війна,
Стріляють танки і ревуть гармати.
Сповита горем, в чорному вбранні,
Сльозами вмилась не одна вже мати.
Найкращі з кращих падають від куль,
Грудьми своїми землю прикривають.
Сумним набатом в селах і містах
Звучать слова: « Герої не вмирають!»
Вони живуть навіки у серцях
І в пам’яті народу України.
І не дозволять нашим ворогам
Перетворить Вітчизну на руїни.
Ми вистоїм. Здолаємо катів,
Як маків цвіт, розквітне Україна!
На тих місцях, де йдуть тепер бої,
В земнім поклоні схилиться калина.
Світлана Чабан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863304
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 01.02.2020