| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Брудні вагони старого дизельного потяга, немов маленькі країни,
Що поміщають в себе людей різних національностей й кольору шкіри.
Немов невеликі й бідні держави майбутнього,
Які, не зважаючи на скромність й низькі зарплати, все одно, залишаються туристичними й незабутніми.
Сталі маршрути, розклади руху й потерті написи біля вікон,
Що відображають поведінку маленького хлопчика,
Який стане колись чоловіком,
В якого буде хороша дружина та троє дітей,
Які побачать цей напис у цьому ж вагоні:
"ТУТ БУВ ВОВА".
Поведінка така нездорова - відказує батько.
Нове покоління псуватиме все, що дадуть їм готове.
Молодий короткострижений хлопець читає паперову книгу,
Схожий на шибайголову, не дарма кажуть,що зовнішність оманлива.
А бабусі з пенсійними все їдуть і їдуть.
Хочеться сподіватись,що їх там таки чекають...
Чоловік із газетою, голосні діти, дівчисько в наушниках й пара циган,
Що горланять пісень, де голосять слова і стрибаючих звуків лінійна крива.
Згодом пара скінхедів із іншого боку - помічають цигани й з вагону навтьоки.
Далі почнеться жорстоке місиво, сліди від важких черевиків на лицях.
Й триватиме доти, поки кров та слина не потрапить в обличчя масивному підлітку,
Що страждає у світі, що бажав не прокинутись,
І з кишені найглибшої,другої ліпшої,надихнувшись кумирами й втік із провінції й внаслідок всіх тих амбіцій притиснутих, він на серйозі дістане травмат.
А людям цікаво, з захопленням дивляться,бо дане шоу у нас найправдивіше.
Та помітити можна не лише жахливе щось.
Старий чоловік із сивим волоссям й козацькими вусами обіймає дружину
Видно, що у них не як в всіх, що у них вдома любо та мирно.
Що вони їдуть так не вперше й не вдруге,
Що найкращі часи власної юності
Вони були в радість і тугу
Поруч найкращим та рідним,казковим й привітним,та трішечки божевільним, другом.
Отож проїжджайте, вагони-країни.
Все нові люди й великі родини.
Заселять вас зараз та згодом покинуть,
Але,можливо, неназавжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801101
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 28.07.2018
Вікна її вже навік залишаться темними.
Потяг знайомих облич поглинає туман.
Коли немає нікого, не потрібно ховати погляду,
Коли залишилась сама, то ніхто не обробить ран.
А мама боялась, що Вона вийде рано заміж,
Цигарки у шістнадцять, гучні друзі й перший концерт.
Вона знала, що для шлюбу й дорослості років мало.
Вчасно бувають лиш зломи хвороб та смерть.
Виставлена на продаж маленька тиха квартира.
Амбали-колектори, опустивши очі, п'ють з Нею чай.
Коли медицина зраджує, то більшість пірнають в віру.
Вона собі знає: на подібне часу не витрачай.
Хай думають, що стала столичною сукою.
Вона покінчила стосунки з ріднею й знайомцями.
Холод нічної кухні навіює думки мукою.
Що мама її любить, що він би її не кинув ніколи.
Що Вона б могла співати під його гру на гітарі й гратись його дредами,
Мов маленьке кошеня сонячним промінням.
Та зараз ввімкне газові конфорки й буде грітись,
А сусіди за стіною чутимуть її голосіння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800288
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 22.07.2018