| Сторінки (2/128): | « | 1 2 | » |
Червоні серпанки, червоні
Пущу ранком через долоні,
Огорну городи і ганки,
Обів’ю червоним серпанком.
На світанку птиці і коні
Заблукали в теплім полоні -
Дзвінкокрилі птиці сріблясті
І коні, як сонце гривасті.
Доганяйте сонце веселе,
Поки вітер ранку не змеле.
Погубились коні і птиці,
Розбрелись по теплій криниці.
А води ж немає, немає,
Тільки хмара пір’ям літає.
Ні відра, ні дзбана, ні чари…
Випий сонця просто із хмари!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784514
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.03.2018
Як в музиці сплелися два лади,
Так міцно світло з тінями злилося,
І спробуй, перехід тонкий знайди
Між тим, що мало буть – і відбулося.
І спробуй, не згуби себе в тіні,
Коли до світла тягнеться обличчя.
Заснули десь твої труди і дні
Далеко, на забутому узбіччі.
А ти уже стомився їх будить.
Покинуть все …спочить на дні… забутись …
А тінь твоя і в темряві не спить,
Та й сам не хочеш ти її позбутись.
Бо це вона у щасті ожива –
Без неї світло світлим не бува.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784260
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 25.03.2018
Так, радість без печалі – нікуди,
Мажор не відділити від мінору.
Та все ж до них сміливо підійди,
Щоб роздивитись близько грань прозору.
За нею – відображення твоє
Живим переливається потоком,
Немов посеред гір луна зіллє
Те, що вловить не можна тільки оком.
Дивись і слухай. Зайве все відкинь.
Ти перейшов уже останні межі.
Серед усіх тонів – знайома тінь
Твоє обличчя мудрістю змережить.
Без неї світло світлим не бува,
Бо це вона у щасті ожива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784259
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 25.03.2018
Таємний жаль у серці зостається,
Коли відходять інші всі жалі –
Що доти ця завіса не порветься,
Аж поки сам не підеш ти з землі,
Що сам себе ти так і не узнаєш,
А що казать про інших вже тоді!
З німих облич хіба що прочитаєш
Їх свідчення в останьому суді.
Твій свідок, другий ти – він не єдиний,
Мабуть, нам безкінечність всім ім’я –
Хоча не перейде за часу стіни
Бентежна таємниця ця твоя.
Вона – не мрія, і не може збутись,
Та й сам не хочеш ти її позбутись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784176
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 24.03.2018
Коли ж побачиш, що біда мина,
Не озирнешся на бої запеклі.
І справді, видно, не твоя вина –
Що ти не хочеш раю, ані пекла.
Це твій двійник, душі твоєї тінь
Отак жартує з різними речами,
Та невловима, ніби хвиля, рінь
Стояла завжди муром поміж вами.
Подумать: ти - це він, чи навпаки?
Майнути - хай на мить – у круговерті,
Торкнутися холодної руки –
Зловісний знак імли, прикмета смерті!
В очах завіса ночі ще тремтить,
А тінь твоя і в темряві не спить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784098
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 24.03.2018
Скрізь чуєш лихо – а душа сміється,
Їй з чорних хмар цих тільки б пити й пить.
І розум від нещастя не вжахнеться,
А силою новою закипить.
В цей день – усяку, найстрашнішу кару –
З відкритим зустрічатимеш лицем,
Сам кинешся під вибухи, під хмари,
Напоєні отруєним свинцем.
Вогонь палає – нічим загасити,
Скінчилась гра – та нікуди піти,
І тільки залишається просити
Останнього притулку в самоти, –
Куди вже зарікався повернутись.
Покинуть все…спочить на дні…забутись…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783992
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 23.03.2018
Хіба не дивна річ? Якась мана:
Ось маєш спокій, маєш дні веселі.
Чому ж примхлива Муза омина
Твою умиротворену оселю?
Чого їй треба – блискавки, вогнів?
Ну добре, прогуляємось “по муках”.
Та видобуть нічого не зумів-
Ні кольору, ні образу, ні звуку.
То й що? Хіба життя не благодать?
Смакуй по краплі тиху насолоду.
За віщо, справді, ладен ти віддать
Так тяжко завойовану свободу?
За те, щоб давні бурі оживить?
А ти уже стомився їх будить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783913
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 23.03.2018
До коренів прихованого болю,
До витоків тривоги й самоти –
Від радості, від легкості, від волі
Не так уже й далеко треба йти.
Прямісінька дорога, не забудьмо,
Хоч стежка непримітна і вузька.
А щоб її знайти, то поміж людьми
Здобудь собі наймення дивака.
Тоді ходити нею поведешся,
Аж поки слух твій не сягне взірця.
І може, як між люди повернешся,
Дадуть тобі наймення мудреця.
Аж поки догорять спокійні свічі
Далеко, на забутому узбіччі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783727
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 22.03.2018
І внутрішній стає чіткішим слух,
І чітко розставляє пам’ять віхи –
Коли приходить невідомий друг
Зі словом незбагненної потіхи.
Ти, може, голос цей колись і чув,
Та так давно… І де, в якій країні?
Ти, може, цих очей ще не забув,
Та чи вони належали людині?
Ти ж не боїшся стріти двійника,
Пізнать себе у образі чужому?
Ти чуєш – хтось давно тебе гука:
Ну, годі спать, ходімо вже додому!
Ти тут один. А там, у далині –
Заснули десь твої труди і дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783568
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 21.03.2018
А це не важко для твоєї волі –
Ось тільки реквізит собі збери.
Весь час в якійсь знаходимось ми ролі,
І звикли грать за правилами гри.
Насильством волі долі не зломити,
Зате акторством можна обійти.
Ти справді хочеш щось в житті змінити?
Зумій одвічний страх перемогти.
А що, коли й собі примірить маску?
І чим вона темніша звіддаля,
Тим цікавіша стане потім казка –
Наприклад, про сумного короля.
Ось тільки маска творчості не личить,
Коли до світла тягнеться обличчя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783503
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 21.03.2018
На кожне слово, подих, думку, рух
Завжди знайдеш у себе ж протилежність.
Якщо звільнити невгамовний дух,
Потрапиш дуже швидко у залежність.
Ніколи знать не будеш - чим твою
Наповнить душу кожна мить наступна,
Немає переможців у бою
За те, що невловиме й неприступне.
Немов раптовий спалах на екрані,
Твоя душа крізь дзеркало живе
Проступить силуетом філігранним –
І знову в підземелля запливе,
Де стіни снів невидимі й міцні,
І спробуй, не згуби себе в тіні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783345
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 20.03.2018
Якщо покласти радості печатку –
Міцну, щоб не прорвалась темнота,
Замкнуть поганий настрій у шухлядку,
І усмішку надіти на уста, –
То все одно, підступно зрадять очі
Те, що ховає від усіх твій грим,
Що ти й від себе заховати хочеш –
Та як замкнути в підземеллі грім?
Колись назовні все одно проб’ється
І розтрощить дощенту всякий жаль –
Так, мабуть, серце з відчаю сміється,
Це дивний сміх, гіркіший, ніж печаль.
Немає згоди – так вже повелося –
Між тим, що мало буть – і відбулося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783299
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 20.03.2018
І будні не залишаться без змін,
Коли, вже повернувшися з мандрівки,
Твій погляд на екрані сірих стін
Прокрутить вперше кольорову плівку.
Тут все не так. Поблякли кольори.
Та й мало їх лишилося у тебе.
А там тобі казали: все бери!
Та як розлити по кишенях небо?
Здається, там напився досхочу –
Тож звідки темна спрага тут взялася?
От–от, здається, знову полечу-
Якби ж хоч крапля…звідти пролилася…
Отак ходи між стінами води-
І спробуй, перехід тонкий знайди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783107
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 19.03.2018
Та варто лиш почати все з початку –
І знову хутко забуваєш все.
Ну що там ті похмурі сни і згадки,
Коли нестримна радість понесе
Тебе в краї омріяні надхмарні,
Де й натяку на темряву нема?
Де певність, що співаєш не намарне,
Бо твій слухач – гармонія сама.
Поглянуть в очі їй…на мить єдину!
І враз щось помінялося в тобі.
Чого, здається, треба ще людині?
Чи ти шукаєш сутінків собі,
Де голос розтає на безголоссі –
Так міцно світло з тінями злилося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783087
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 19.03.2018
Посвята Маестро І.Т.
Радіти ніби і нема причин,
Та варто лиш почати все з початку –
І будні не залишаться без змін,
Якщо покласти радості печатку
На кожне слово, думку, подих, рух –
А це не важко для твоєї волі,
І внутрішній стає чіткішим слух
До коренів прихованого болю.
Хіба не дивна річ? Якась мана:
Скрізь чуєш лихо, а душа сміється.
Коли ж побачиш, що біда мина,
Таємний жаль у серці зостається.
Так, радість без печалі нікуди –
Як в музиці сплелися два лади.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2018
Схиляється, схиляється
Все нижче голова -
В задумі довгій, непоборній.
А тут така м’яка трава, полудня тиша.
Вночі проваллям чорним
Обернеться блакитний круг,
І зорі заколише
Повільна глибина.
Не пий проміння з рук -
Цим серця не натішиш,
Дивись - іде Вона.
Розпечені потоком мідні руди,
Схилилось сонце
На пізній водопій до темних зіль.
Розправ з утоми груди
І камінь відвали.
Іде твоя сестра, Рахіль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782931
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.03.2018
посвята Мамі
На золотом чеканеній оправі
Палахкотить рубінова заграва –
Всередину заглянуть не посмію,
Стою, піднявши руки догори.
Білий кінь пливе по хмарній трасі,
Чорний кінь летить крізь гострі хвилі.
Дві гори стояли на сторожі,
Дві гори замкнули дно небес,
Дві гори – на грізних суддів схожі.
Воротар із древніми очима
Тихо походжав собі між ними.
Мій князю, ти стомився у дорозі, -
Зійди з коня, повісь свій меч на віти,
Спочинь під музику невидимих птахів.
Я буду кращий мед тобі носити.
Острівець золотавого спокою.
Серед квітів приляжеш на мить –
На землі цілий вік пролетить.
Океани вогню навкруги.
Хто пізнає, яка глибина –
Хто дістане до самого дна ?
Не пірнай у безодню туди,
Я молю: не ходи, не ходи,
Не буди ти своєї біди!
Нехай розбуджу легіони я бід,
Нехай потривожу незвіданий світ,
Нехай там залишу і тіло, і душу, -
Нехай! Все одно, я пізнать його мушу.
Найвищу склавши світові ціну,
Не викупиш життям свою вину.
Не викупиш – і все ж, тобі пробачу.
Дарую всі борги і всі сніги,
На вічну мить дарую вічність миті.
Все, що хотів здобути ти, - бери.
Сам володій і ближнім дай дари.
Складу життя я до Твого підніжжя.
Хай вдячність у віках моя горить.
Серед чорної безгучної зими
Ледь помітні срібні килими.
Тануть ноги в гущині м’якій.
Тихо! Тут заснув самотній змій.
Обережно я торкну рукою
Крила з невловимою лускою.
Скільки ж маєш мертвих ти голів?
Над печерою схилилися ялини.
Полірує місяць білі стіни.
На вузькій доріжці променистій
Черевики я свої лишила,
Серед мідного нев’янучого листя
Я знайшла бурштинове намисто, -
Та його утримать не зуміла.
Тане, тане камінь непрозорий,
Плачуть гори, споконвічні гори.
Білий кінь в горах зустрівся з чорним –
Під копита гостра впала прірва.
Підвішені, розгойдуються хмари.
Дощу нема і блискавка німа.
Атланти падають, не витримавши кари,-
Твоя рука їх тихо підійма.
В багрянці лат і золоті волосся
Проходиш міжнебесними садами,
Спадають на могутні плечі роси.
Над грізним грім прогуркотів лицем,
Сплелися кучері захмареним вінцем.
Летів орел над скелями стрункими,
Летіли рясно списи з крил його.
Пробіг пустелею невтомноокий лев,
В його слідах задзюркотіли води.
Все, що було з тобою і зі мною –
Колись повернеться луною негучною.
Все, що летить морями і полями –
Торкнеться тихим подихом чола.
То музика забута пропливла,
Майнули ноти віялом над нами.
Чорний кінь мигтить зірками в гриві,
Білий – сонце на чолі несе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782825
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 17.03.2018
Промінь полум’я
Навкруги гнота
Темне золото
Нитку огорта
Перерізана
Наскрізь темнота
В очі тінями
Сивими вроста
Промінь полум’я
Б’ється в пустоту
Стріли золота
В’ються по щиту
Стріли золота
Падають в бою
Тіні голову
Обвели твою
Промінь полум’я
Тонко в’ється гніт
Гостре золото
Б’ється в темний щит.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2018
Я лишилась одна.
В цілім світі одна.
Між людьми ходила немов по пустелі.
А обрій пустелі замкнула стіна,
І за нею марились гострі скелі.
Щось марилось там,
Клекотіли орли,
Висіли висоти як срібні собори,
Щось марилось там,
Ніби люди жили,
Ніби кликав мене хтось піднятись на гори.
А хто там живе,
І чи зможу дійти,
І як ще зустрінуть краї невідомі?
І хмари злітали як білі плоти,
А я лишалась у темному домі.
Я лишалась одна,
І співала одна,
І злюбила пісні і самотність одвіку.
Та в горах так лунко бриніла струна,
Що схотілось мені побачить музику.
А хто там грає, що серце горить,
Що небо горить різнобарвним промінням?
А хто б і мене міг пісень тих навчить,
Що на них озивається навіть каміння?
А хто мене любить як душу свою?
І як же тепер - в самоті до останку?
…Одна в цій пустелі самотній стою,
Віки вже стою.
І чекаю світанку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782596
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 16.03.2018
Незабудки ранкові
Заплітаю в косу
Незабудки любові
Через юність несу
Незабудки полудні
Прикриваю плащем
Вже сповиті у будні
Не сяйнуть під дощем
Незабудки вечірні
З рук прив’ялих гублю
Ви одні мені вірні
Та не вас я люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782378
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2018
Любов моя, а звідкіля ти родом?
“Хто мати моя і брати мої?”
Дивлюсь на тебе-ніби на картину -
І руку Майстра впізнаю.
Де ти живеш, скажи, коханий -
Чи сам забув?
А я ще добре, добре пам’ятаю:
Зелені луки, яблуневий цвіт.
Під пальмами моя хатинка.
Напій з гранати.
Постукай - вже тепер недовго
Тобі чекати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2018
Блакитний сніг. Відлига.
Креше кригу кресало сонця.
Кремінці в корі.
Виблискують вологі волоконця,
Морозні дзеркала тріщать вгорі.
І раптом все розколеться на друзки,
Розвіється на іскри крижані -
Так сонячно мереживні галузки
Звиваються струмками на вікні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782114
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.03.2018
Лютер ніколи не був у Лютеції
Людно там люто
Лютер любив любисток і лілії в лузі
Лютер сподобався Музі
Тільки вона не злюбилась йому
Лютер пішов у тюрму власної віри
Люди не звірі
Це щось таке незбагненне
Не вір - перевір
І ще перевір відмір і відріж
Вигостри вірою ніж
На лілії в лузі
Мало у Лютера друзів
А Муза?
Де ти пішла
Чи лишалася з ним до кінця?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782006
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.03.2018
1
Соснові сходи
І невпинні води
Спирається рука
На чорний поручень
Тут тиша ходить
Стріху ночі зводить
А день спочив
На темних кронах поруч.
2
Згоріло сонце у червоних хвилях,
Згаса ріка, запалена на мить.
Вже всі вітри згорнули буйні крила -
На чому ж ця гора тепер летить?
Чи ти ніколи спокою не маєш?
І хто тебе тернами так зросив?
Крутизна грізно береги ламає,
Тремтять у надрах древні голоси.
3
Воздихальниця
Над старим Дніпром
Покотилася
В ніч немов пором
Воздихальниця
Серед моря літ
Усипальниця
Незворушних бід
Воздихальниця
Темний мавзолей
Ти печальниця
Безвісти дітей.
1992
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781829
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.03.2018
Дивилась я на тебе - і в ту мить
нестямилась, як руки самохіть
для тебе почали вінок сплітати.
Була твоя краса як ті гранати.
Леся Українка
Не маю гарних квітів під рукою,
Що у полях моїх цвітуть весною.
Та все ж сплету вінок тобі барвистий
З цих потаємних слів моїх намистин.
Переплету жагу і скромну тишу,
Ще й різнотрав'ям днів моїх завішу.
Тим різнотрав'ям, що в очах буяє,
Як небо недосяжне і безкрає.
Спивають небо очі як волошки,
Воно ж не наближається нітрошки.
Напнуте між незрушними стовпами,
Напоєне холодними вітрами.
Я йду у небо по мосту з проміння,
Вже обірвала все своє коріння.
Воно ж не ближче стало, не тепліше,
Лише земля що далі, то миліше.
Лише вінок несплетений на вітах,
Що вже не може серця обпалити.
І я зриваюсь з мосту знову й знову,
І я вертаюсь як мисливець з лову.
Так з квітами небесними вертаю,
І у вінок земний їх заплітаю.
Грабіжниця і самохіть вигнанка,
Я знов бреду через твої світанки.
З вінком в руках і піснею у серці,
Ущент розбита на небеснім герці.
Хоч каюсь, не журюсь з мого падіння.
Хто ж дав моїм пісням благословіння?
1994
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2018
... и звезда с звездою говорит...
М.Ю. Лермонтов
Червоні-червоні хмари
Заслали шатром неозорим
Західний обрій полів.
В очах твоїх - небо червоне.
В руках твоїх - грає сопілка.
В волоссі твоїм притулок
Знайшов собі стомлений вітер.
Якщо з хмаринкою тихою
Не випливеш вранці в небо -
Як знатимеш, де спочивала
Вранішня зірка ясна?
Якщо з приливом небесним
Ти не повернешся в море -
Як знатимеш, де скінчився
Шлях невгамовних хвиль?
Якщо не підеш зі мною
Назустріч вечірньому сонцю -
Як знатимеш, де осипалось
Проміння його дощем?
Кожного ранку на сході
Займається день творіння:
Спливає вранішня зірка
З глибин першозданих потоків.
Ступаєш неспішно й співуче
По всій широті землі,
По всій неосяжності неба.
Змикаєш у коло єдине
Порізнені барви і звуки.
Ранкових пісень пелюстки
Згоріли у сонця багатті,
Розвіявся попіл пахучий
З надхмарного вівтаря.
Хай з кожної порошинки
Пісня нова пророста -
Пісня, яка надвечір
Визріє в діамант.
Там, де змикається небо
І чотири сторони світу,
Де згорнулись у ріг золотий
Чотири брати-вітри,
Де тримають склепіння часу
Многоокі безсонні велетні -
Там стрічаються дві зорі.
Невловима мить - блискавиці
Розлітаються іскрами знов,
Кожна знає свою дорогу
В океані могутніх шумів.
А на денці небес зостаються
Діаманти земних пісень,
Проростають сліпучим сяйвом.
Крона музики плавно кружляє
В танці радіснім дня і ночі,
У ладу з півтонами сестер.
1994
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781604
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.03.2018
Готичний шрифт, високий друк
На цей старий розбитий брук
Лягає косо недарма,
Дихнеш теплом - і вже нема.
А за вікном сокири стук,
І сірий дим, і чорний крук,
І на морозі голоси
Стають тонкі.
Тепла у мене не проси -
Цілунки рук
Мов лід хрусткі.
А літери спливають вниз,
Заходьте, пане Гутенберг,
Це вже не сон.
Дивіться - книга. Гострий ліс
Зметнувся з гуркотом на верх
Зелених крон.
Скуштуєм піну теплих бризк
Солодких грон.
Тебе я ледве пізнаю,
А вже себе і поготів -
У тих лісах…
Та силоміць
Мене збираєш по світах.
Чому лишитись не схотів?
Ну, хоч в останньому краю
Нескутих лиць…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781497
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2018
Е.Н. Рахліній на згадку про фрески
Кирилівської церкви
1
Земля безвидна
Порожній діл
Мов гори мідні
Протоки крил
Розріжуть тишу
Тонким ножем
Кричать узвишшя
Невже невже
Невже вертаєш
День перший Свій
Невже згортаєш
Небес сувій
Невже то судна
Надходить мить
Земля безлюдна
Крильми тремтить.
2
А у надрах – тиша недоторкана,
Спить печаль, сторіччями приборкана.
Спить печаль – від сотворіння світу,
Сплять усі лихі передчуття.
Їх до часу можна присипити,
Та куди ж подітись від життя?
Час надходить кроком переляканим,
Грім збудив печалі і затих.
Ти не зійдеш в надра неоплаканим.
По сльозах пізнаєш Ти Своїх.
3
Хай знову
На поклик Йова
Твій голос бурі
Страшний тягар
З душі змете
Як з темних хмар
Зрива похмуре
Одіння вістря
Це золоте
Хай громовиця
Не забариться
З рясним дощем
І світ засяє
Ранково чистий
Чому цей щем
Не відступає
Як доля тисне?
4
“Бо прах єси і повернешся в прах”.
Страшне це слово у Твоїх устах.
Але страшніше те, що сходиш Сам
В похмурий край, де батько наш Адам,
Де весь наш рід спокутує свій гріх.
А що Тобі робити серед них?
Ні, не на те прийшов Син Чоловічий,
Щоб панувать у славі войовничій.
Прийшов на труд, на муку і на хрест
Творець землі і осяйних небес.
Прийшов прийнять Свого творіння долю
Єдиний, Хто безмежну має волю.
5
Хай знаю
Немає краю
Земним турботам
Горить в мені
Твоє страждання
Хай знаю
Та не зміняю
Мою скорботу
На райські дні
Стлумлю ридання
Ти бачиш
Всесвітнє зло
І поки тліє
Бодай єдина
Душа в полоні
Гаряче
Твоє чоло
Не просвітліє
Над ніччю линуть
В крові долоні.
6
Простяглась печать Твого хреста
На вогнем зруйновані міста.
На ряди спаплюжених могил
Білосніжна тінь широких крил.
На плачі згорьованих людей
Тиха ласка стомлених очей.
І земля стомилась від боїв,
Від жорстоких і чужих богів.
Скільки літ вона спочинку жде!
Скільки літ вона до Тебе йде.
А шляхи ж і темні, і сумні –
І земля забулася у сні.
Розтяглась заціпеніння мить.
Та вона – усе ж таки – летить.
7
А Сьомий день
Ти дав для відпочинку
Лежиш у гробі
Празнуєш суботу
Давидів Сине
А Сьомий день
Хоч на малу часинку
Полегшить Тобі
Тяжку роботу
Жало зміїне
А Сьомий день
Твої притишить рани
Що Ти зціляєш
Цей рід лукавий
Землі утому
Сивини неба
А в Перший день
Ти встанеш рано рано
В саду гуляєш
Кінчаймо справи
Ходім додому
Ходім до Тебе!
1995
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781453
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 10.03.2018