Надія Медведовська

Фентезі-сонет чотирма мовами

1.    Надія  Сріблястого  Озера

На  озері  Сріблястому  завжди
Стрічаються  стихій  елементалі.
Вогонь  землі  й  повітря  близ  води
Примарний  дивний  образ  змалювали:

З  глибин  часів  два  випливли  човни,
Коханих  пари  дві  веслують  в  них.

В  обіймах  юнаки  і  ніжні  юнки,
Задивляться  з  надією  угору:
Над  озером  срібляться  на  ту  пору
Заходів  і  світанків  візерунки.

Коли  води  окреслиться  загата  -
Розкланяються  хлопці  та  дівчата.
Та  в  північ  розминуться  все  ж  вони,  -
Так  повелось  в  краю  тім  з  давнини.


2.  Silver  Lake  Hope

There  are  always  at  the  Silver  Lake
Elemental  beginnings  taking  place.
Fire  under  earth  and  water  above  air
Draw  a  shaky  image  on  the  quay:

Two  boats  are  sealed  from  the  unknown  times,
The  lovers  portraits  are  there  in  two  pairs.

The  young  men  and  maidens,    embraced,  float,
Looking  up  to  heaven  with  their  hope.
Over  the  lake,  a  streak  of  shimmering
Of  sunsets  and  sunrises    beauty  queens.

When  the  waters  are  also  deeply  bounded,
Then  the  lads  and  girls  will  politely  bow.
But  they  will  miss  each  other  at  midnight,  -
That's  the  way  it's  always  been  in  that  land.


3.  Silbersee  Hoffnung

Es  gibt  von  Anfang  an  am  Silbersee
Die  Treffen  von  Elementaren  Feen.
Feuer  und  Erde,  Wasser,  Luft  im  Hain
Zeichnen  die  Bilder  wacklig  an  dem  Kai:

Zwei  Boote  auf  den  unbekannten  Wegen,
Zwei  Liebespaare  in  den  Booten  segeln.

Vier  Jünglinge  und  Jungfrauen  sich  umarmen,
Und  blicken  voller  Hoffnung  in  den  Himmel.
Über  dem  See  schimmern  breite  Streifen
Von  Sonnen,  Mond  und  Sternen  im  Gewimmel.

Sind  die  Gewässer  grade  bei  der  Grenze  -
Verneigen  sich  die  Burschen  und  die  Mädchen.
Jedoch  um  Mitternacht    sich  trennen  müssen    -  
In  jenem  Land  ist's  immer  so  gewesen.


4.  Надежда  Серебряного  Озера

На  озере  Серебряном  всегда
Встречаются  стихийные  начала,
Огонь  земли  и  воздуха  вода
Рисуют  зыбкий  образ  у  причала:

Две  лодки  из  неведомых  времён,
Двух  пар  любви  портрет  запечатлён.

Плывут,  обнявшись,  юноши  и  девы,
С  надеждою  глядят  на  небеса.
Над  озером  сребрится  полоса
Закатов  и  рассветов  королевы.

Когда  воды  очертятся  границы,
Раскланяются  парни  и  девицы.
Но  в  полночь  разминутся  всё  ж  они,  -
Так  повелось  в  краю  том  искони.

4.06.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2023

Григорій Сковорода. Філософський сонет

Сонет  в  двох  різних  варіантах  українською  та  російською


1.
Смішнюче  прізвище  -  Сковорода,
Так  називавсь  найперший  наш  філософ.
В  добу  кріпацьку  жити  довелося,
Біда  Гетьманщини  -  його  біда.

Невтомний  мандрівець,  козак  лишень,
Плекав  Григорій  дивний  сад  пісень.

Був  знаменитий  філософський  спів,
Латина  -  Академії  надбання,
Ділився  щедро  музикою  знання,
І  душу  не  одну  добром  зігрів.

Навчав,  що  тільки  праця  духу  сродна,
Що  серце  буть  повинне  благородним.
Великий  син  коханої  Вкраїни,
Наук  життя  легенда  і  перлина.

2.
Сковорода  был  житель  трёх  миров,
Софии  ученик,  любви  учитель,
Страстей  и  вожделений  победитель,
Певец  церковный,  мастер  мудрых  слов.

Барокко  украинского  Сократ  -
И  малых  сих  умом  и  сердцем  брат.

Григорий  -  птица  вольная,  козак,
Хоть  и  обучен  в  Киеве  латыни.
Друзья  и  дружба  -  высшая  святыня,
Был  в  сновиденьях  явлен  свыше  знак.

Григория  сопилка  -  сладкогласна,
Писал  он  диалоги,  песни,  басни,
И  видел  в  будущем  лишь  сродный  труд,
Нашёл  в  саду  последний  свой  приют.

24.06.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988644
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2023

Анна Магдалена Бах

"Коли  зі  мною  ти  -  піду  охоче
До  спокою  та  вічного  життя".
Складною  доля  ця  була  жіноча,
Любов  та  вірність,  самозабуття.

Дівчиною  ще  зовсім  молодою,
Вона  в  родину  Баха  увійшла.
Писала  ноти  ніжною  рукою
Співачкою  і  матір'ю  була.  

Він  дарував  їй  музику  щоденно,
Завжди  у  горі  піснею  втішав.
Дружина  Баха,  Анна  Магдалена,
Родини  серце,  музики  душа.

Терпляча,  і  весела,  і  лагідна,  -    
Захоплення  нащадків  справді  гідна.  

29.04.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2023

Й. В. Гете. Божественне. Переклад українською

Благородною  будь,
Корисною  та  доброю,
Людино!
Адже  лише  це
Тебе  відрізняє
Від  усіх  істот,
Нам  відомих.
 
Благо  невідомим
Вищим  істотам,
Що  їх  ми  передчуваємо!
До  них  подібна  людина,
ЇЇ  приклад  нас  навчає
Їм  вірити.

Адже  природа
Не  має  відчуття:
Сонце  світить
Над  злим  та  добрим,
І  для  злочинця,
Як  для  праведника,
Світять  місяць  і  зорі.

Вітер  і  води,
Громи  і  град
Йдуть  своїм  шляхом
І  по  дорозі
Лихо  й  добро,  -
Все  забирають  з  собою.

Також  і  щастя:
Серед  натовпу  не  розбирає,
То  кучерики
Дитини  невинної,
То  грішника  лисину
Воно  осінить.  

За  вічним,  залізним
Великим  законом
Всі  ми  повинні
Нашого  існування
Звершити  кола.

Лише  одна  людина
Здатна  на  неможливе:
Вона  розрізняє,
Обирає  і  судить,
Вона  може  миті
Дати  тривалість.

Вона  лише  може
Добрих  нагородити,
Злих  покарати,
Зцілити  і  врятувати,
Все  гріховне  та  хибне
Обернути  на  користь.

І  ми  вшановуємо
Безсмертних,
Так,  ніби  й  вони  люди:
Творять  у  великому,
Те,  що  найкращий  з  людей
Міг  би  створити  в  малому.

Шляхетна  людино,
Будь  корисною  і  доброю!
Твори  невтомно
Корисне  і    справжнє,
Будь  для  нас  прикладом
Вищих  прийдешніх  істот!

Оригінал:

Das  Goettliche  (Edel  sei  der  Mensch)

Edel  sei  der  Mensch,
Hilfreich  und  gut!
Denn  das  allein
Unterscheidet  ihn
Von  allen  Wesen,
Die  wir  kennen.

Heil  den  unbekannten
Hoehern  Wesen,
Die  wir  ahnen!
Ihnen  gleiche  der  Mensch!
Sein  Beispiel  lehr'  uns
Jene  glauben.

Denn  unfuehlend
Ist  die  Natur:
Es  leuchtet  die  Sonne
Ueber  Boes'  und  Gute,
Und  dem  Verbrecher
Glaenzen,  wie  dem  Besten
Der  Mond  und  die  Sterne.

Wind  und  Strueme,
Donner  und  Hagel
Rauschen  ihren  Weg
Und  ergreifen
Vorueber  eilend
Einen  um  den  andern.

Auch  so  das  Glueck
Tappt  unter  die  Menge,
Fasst  bald  des  Knaben
Lockige  Unschuld,
Bald  auch  den  kahlen
Schuldigen  Scheitel.

Nach  ewigen,  ehrnen,
Grossen  Gesetzen
Muessen  wir  alle
Unseres  Daseins
Kreise  vollenden.

Nur  allein  der  Mensch
Vermag  das  Unmoegliche:
Er  unterscheidet,
Waehlet  und  richtet;
Er  kann  dem  Augenblick
Dauer  verleihen.

Er  allein  darf
Den  Guten  lohnen,
Den  Boesen  strafen,
Heilen  und  retten,
Alles  Irrende,  Schweifende
Nuetzlich  verbinden.

Und  wir  verehren
Die  Unsterblichen,
Als  waeren  sie  Menschen,
Taeten  im  Grossen,
Was  der  Beste  im  Kleinen
Tut  oder  moechte.

Der  edle  Mensch
Sei  hilfreich  und  gut!
Unermuedet  schaff'  er
Das  Nuetzliche,  Rechte,
Sei  uns  ein  Vorbild
Jener  geahneten  Wesen!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2023

Salamander

Salamander  lives  in  fire
It's  like  spirit  of  desire
It's  an  animal  excellent
And  the  spirit  of  the  flame
Salamanders  are  intelligent
And  they're  talking  in  the  frame

Salamanders  songs  are  beautiful
And  their  voices  are  delightful
They're  singing  through  the  night
With  an  excellent  delight

Salamanders  are  very  quick
They  are  making    fire-tricks
They  aren't  turning  to  hot  spot
And  believe  in  flaming  God.

5.02.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973023
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.02.2023

Душа людська

Душа  болить,  мабуть,  в  усіх  людей  -  
Як  не  за  себе,  то  хоч  за  дітей.
За  батька  й  матір,  за  свою  країну,
Ніхто  не  знає  всю  нашу  родину.

Душа  людська  -  річ  дивна  і  чудна  -
Всіх  протиріч  не  витрима  вона,
Вона  живе,  мабуть,  в  кількох  світах,
Ніхто  не  знає,  де  проходить  шлях.

Душа  повинна  все  життя  рости  -
Невпинно  до  високої  мети.
Ніхто  не  знає  сутності  її,
Не  помічає  помилки  свої.

Душа  болить,  коли  вона  жива  -
І  прагне,  щоб  збувалися  слова.
Ніхто  не  знає,  де  тих  слів  межа.
Не  забувай,  що  дивна  річ  -  душа.

4.02.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023

Violet flowers

It's  as  a  violet  flower
In  this  sleepy  darkness.
It's  a  reason  to  fight,
You'll  never  regret.
Never  fail  on  me,
Never  forget  me.

It's  as  light,  as  the  air
In  this  darkness  despair.
It's  a  reason  to  fly,
You'll  never  regret.
Never  fail  on  me,
Never  forget  me.

It's  as  a  violet  flower
In  the  darkness  espire.
It's  a  reason  to  go,
You'll  never  regret.
Never  fail  on  me,
Never  forget  me.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972458
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.01.2023

Ліна Костенко. Посвята Сковороді. Переклад німецькою

LINA  KOSTENKO


***


Nein,  es  ist  noch  zu  frueh  fuer  diese  Herde
Der  ewigen  Gedanken  an  das  All.
Erst  wenn  ich  unterm  Schnee  schon  liegen  werde...
Da  sollt`  auch  Zeit  ich  haben...ueberall...
Bis  dann  mir`s  immer  etwas  unterbrach  –  
Die  Welt,  die  jagt  auf  mich,  die  holt  mich  nach!
Die  Zeit,  die  rasend  fliegt  an  mir  vorbei,
Wird  Heiligkeit  vermischt  mit  Schweinerei.
Ich  filiege,  fliege,  fliege  immer  fort,
„Hryhorij  Sawytsch“  –  fluestre  leises  Wort.
Der  Tag,  der  neigt,  der  neigt,  der  neigt  sich  wieder  –  
Wo  ist  mein  Garten  schoener  Gotteslieder?
Und  siehst  du  nicht,  wer  sitzt  in  jenem  Garten,
Wer  sitzt  da  still  und  immer  dich  erwartend?
Wie  kann  ich  wagen,  mich  auf  ihn  zu  wenden?
Soll  ich  denn  all  die  Aepfel  schon  verschwenden?
...Die  Fuesse  laengst  an  Steine  angewachsen,
Der  Brot  im  Sack  ist  schon  zum  Stein  geworden...
„Weh  mir  –  so  sagt  Hryhorij  Sawytsch  –  
Diese  Welt,  die  hat  mich  doch  gefangen,
Schon  gut,  wenigstens,  dass  ich  selber
Auch  in  der  anderen  Welt  bin...
Macht  nichts,  irgendwie  stoss  ich  vom  Sockel  an  –  
Und  so  lasst  uns  gehen!“
Wir  gehen  also.  Gehen  wir  zu  zweit.
Und  fluestert  Wald  von  uns:  du,  Wunderzeit!
Und  fluestert  Grass  von  uns:  was  solls,  wer  bist?
Er  ist  vom  Stein  –  und  sie  lebendig  ist!
Und  nur  die  Menschen  runzelten  die  Stirn:
Das  kann  nicht  sein,  entzuendet  uns  Gehirn!
Lasst  die  anhalten,  sonst  verdirbt  die  Welt!
In  jener  Zeit  wir  gehen  durch  das  Feld.
Uns  anzuhalten  –  niemand  ist  bereit.
In  jener  Zeit  wir  gehen  durch  die  Zeit.  
Sein  Fuss  ist  fest,  als  waers  ein  hoher  Turm,
So  gehen  wir  durch    Nacht  und  Steppensturm,
Durch  Regen,  Schnee,  Debatte,  Segen,  Bann.
Wir  sind  –  weil  es  uns  niemals  geben  kann.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972133
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.01.2023

Леся Українка - Королівна. Переклад на німецьку.

Lesja  Ukrainka

Koenigstochter

Koenigstochter,  meine  Herrin,
Habt  Ihr  Euch  zugrund  gerichtet!
Was  hat  Euch  mit  mir  vereinigt,
Einem  erbenlosen  Ritter?

Mein  Geliebter,  teurer  Ritter,
Das  ist  eine  schwere  Kraenkung,
Bin  doch  nicht  daran  gewohnet,
Meine  Liebe  zu  verkaufen.

-  Koenigstochter,  meine  Herrin,
Purpurmantel,  goldne  Krone
Doch  gehoeren  Eurem  Stande  -
Nicht  die  armen  Alltagskleider.

-  Mein  Geliebter,  teurer  Ritter,
Moeget  Ihr  mich  etwa  lieber
In  dem  hoefischen  Gewande,
Als  in  diesem  dunklen  Kleide?

-  Koenigstochter,  meine  Herrin,
Bin  ich  gar  ruhmloser  Ritter,
Und  von  Meuchelschlaegen  sterbe
Hier  im  eignen  Bett  zu  Hause.

-  Mein  Geliebter,  teurer  Ritter,
soll  Verraeter  selbst  sich  schaemen,
Habt  Ihr  doch  schon  Ruhm  und  Ehre  -
Ihr  seid  mein  Auserwaehlter.

-  Koenigstochter,  meine  Herrin,
Wittert  Herz,  dass  ich  bald  sterbe.
Wer  verteidigt  Euch  vor  Klatschen,
Schuetzt  vor  boshaften  Geruechten?

-  Mein  geliebter,  teurer  Ritter,
Keine  Angst  vor  Klatsch  ich  habe,
Alles  tu  nach  meinem  Willen  -
Dazu  bin  ich  Koenigstochter.

-  Koenigstochter,  meine  Herrin,
Wird  es  Euch  ja  schwer  zu  sehen,
Wie  ich  dann  beerdigt  werde-
Ganz  gewoehnlich,  ohne  Ritus.

Ach  Herr  Ritter,  mein  Geliebter!
Quaelt  mir  nicht  die  arme  Seele,
Was  soll  denn  fuer  mich  bedeuten
Jenes  prachtvolle  Begraebnis?

-  Koenigstochter,  meine  Herrin,
Ich  beschwoere  Euch  bei  Liebe:
Seid  in  Trauer  auch  wuerdig,
Wie`s  gehoert  der  Koenigstochter.

-  Mein  Geliebter,  teurer  Ritter,
Sollt  Ihr  naemlich  so  beschwoeren?
Das  ist  doch  das  groesste  Unglueck  -
Jene  dunkle  stolze  Wehmut...

***
In  der  elenden  Landkirche
Spielen  Orgeln  Totenmesse,
Jammern  Choere  Miserere,
Seufzen  Menschen  De  Profundis.

Auf  der  Bahre  Ritterleiche,
Neben  ihr  die  Koenigstochter
Steht  so  still  und  ernstlich  auf,
Wie  zur  Hochzeit  vorbereitend.

Zittert  nicht  die  schwarze  Gaze
An  dem  Antlitz  der  Prinzessin,
Brennt  in  ihrer  Hand  ganz  ruhig
Eine  weisse  waechsern  Kerze.

Maedchen  weinen  in  den  Ecken,
Hoert  man  mitten  im  Gedraenge:
"Jene  da  hat  ihn  geliebet",
"Jene  hat  den  Kranz  verloren"...

"Jene  ist  barfuss  gelaufen,
Auf  den  Steigbuegeln  gegriffen".
"Wer  ist  die,  die  steht  da  neben
Einem  Sarge?"  -  "Koenigstochter".


***
In  dem  koeniglichen  Schlosse
Sind  Unruhen,  dunkle  Kummer
Unter  treuen  Koenigsknechten:
Zornig  scheint  ihr  Herrscher  heute.

Werfen  Augen  scharfe  Pfeile,
Rattern  laut  seine  Sporen,
Druecken  Haende  sich  zusammen
Auf  dem  Kreuze  goldnen  Degens.

An  der  Schwelle  kleiner  Page
Unentschlossen,  still  und  furchtsam
Stand  und  sagte  kaum  hoerbar:
"Dort  erwartet...  die  Prinzessin".

Mit  der  festen  Stimme  Antwort
Gab  sofort  der  zornge  Herrscher:
"Lasst  sie  kommen!  Mag  sie  hoeren
Meinen  Vaterfluch  vor  Zeugen!"

Nicht  einmal  hat  er  beendigt
Seine  grausamen  Worte  -
Rauscht  man  in  dem  Gedraenge:
"Raeumt  den  Weg  fuer  Koenigstochter!"

Unter  Rittertum  im  Glanze,
Unter  prachtgeschmueckten  Damen
Geht  so  langsam  Koenigstochter
In  dem  schwarzen  Alltagskleide.

Ohne  Gaze,  ohne  Schleier,
Mit  den  unbedeckten  Haaren  -
Schlaegt  die  Augen  nicht  nieder,
Neigt  die  blass'  Stirn  nicht  nach  unten.

Stockt  der  Atem  kuehnen  Rittern.
Werden  bleich  die  schoenen  Damen,
Wie  auf  Blitz  von  heitrem  Himmel
Warten  sie  auf  Koenigsfluche.

Aber  was  soll  das  bedeuten?
Leise  klingt  des  Greisen  Stimme:
"Bist  gekommen,  liebe  Tochter?
Setz  und  ruh  dich  aus,  mein  Kindlein."

Als  die  Koenigstochter  hoerte
Ihren  Vater  zaertlich  sprechen,
Bebte  sie  an  ganzem  Leibe,
Fiel  sie  wie  ein  Troepfchen  nieder.

Wie  ein  kaltes  Tautroepfchen,
Das  so  lange  in  der  Hoehe
Hat  sich  in  der  Nacht  gehalten,
Bis  die  Sonne  es  erwaermte.

So  besuchten  die  Gemaecher
Ploetzlich  Wehmut  und  Erbarmung,
Kamen  doch  die  hoechsten  Gaeste
Ohne  jede  Etikette.

20.06.1901,  Kimpolung

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971750
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.01.2023

Леся Українка - Мрії. Переклад на німецьку

LESJA  UKRAINKA

Traeume
 
In  den  lieben  Kinderjahren,
Als  die  Seele  so  geduerstet
Nach  dem  Schoenen,  Wunderbaren,
Liebte  ich  die  Ritterzeiten.

Aber  seltsam,  nicht  die  Prinzen,
So  geheimnisvoll  und  praechtig,
Nicht  die  holden  Koenigstoechter
 Meinen  Sinn  bezaubert  hatten.

Auf  den  Bildern  sah  ich  immer  
Nicht  die  frohen  stolzen  Sieger,
Die,  den  Gegner  ueberwunden,
Zornig  forderten:  “Ergib  dich!“

Sank  jedoch  mein  Blick    nach  unten
Zum  Besiegten  und  Verschmaehten,
Der,  gestreckt  vom  Feind  zu  Boden,
Bat  ihn    nicht  um  seine  Gnade.

Schien  mir  niemals  majestaetisch
Jener  starke  stolze  Ritter,
Der  der  Schoenen  Ungehorsam  
Mit  Gewalt  zu  brechen  hoffte.  

Nur  beruehrte  Herz  die  kuehne  
Antwort  der  gefang'nen  Frau
„Deine  Macht  ist's,  mich  zu  toeten,  
Aber  nicht  zu  leben  zwingen!“

 Laengst  vergangen  ist  mein  Fruehling,
Meine  lieben  Kinderjahre,
Aber  nimmer  wird  vergessen
Hoher  Schwung    der  Fruehlingsfluten.

In  den  langen  dunklen  Naechten,
Wenn  der  Schlaf  zu  mir  nicht  kommet,
Hoere  oft  ich  deren    Rauschen
Mit  dem  Fieber  fest    verflochten.

Haengt  die  Decke  schraeg  herunter,
Wie  ein    gotisches  Gewoelbe,
An    dem  Fenster  Blumenzweige
Gluehen    wie  ein  Eisengitter.

Durchgedrungen  aus  dem  Fenster
Roetlich  Licht  im  Zimmer  schimmert,  -  
Ist  es  einfach  Strassenleuchte
Oder  Widerschein  des  Brandes?

Was  da  laermt  unaufhoerlich?
Laestiges,  verhasstes  Schallen!
Braust  mir  im  Blut  das  Fieber,
Oder  tobt  der  Krieg  da  draussen?

Sind  es    grausame  Schmerzen,
Die  das    Stoehnen  mir  entreissen  ,
Oder  stoehnt  der  Ritterhaeftling,
Ganz  erschoepft  von  seinen  Wunden:

„Wer  noch  lebt  in  dieser  Burge?
Wem  noch  schlaegt  das  Herz    im  Busen?
Auf  den  Turm,  beschwoer  dich,  steige,
Schau  an  das  Schlachtfeld  unten!

Schau    diese  Schlacht  genau  –  
Wer  gerade  siegt  im  Felde?
Dort,  wo  Kaempferreihen  prallen,
Flattert  da    noch    unsre  Fahne?

Wenn    nicht  mehr  –  reiss  ab  die  Binden!
Lass  mein  Blut  da  ueberfliessen,
Sei  verflucht  das  Blut  so  faul,
Fuer  die  Ehre  nicht  vergossen!

...  Nein,  ich  hoere  unsern  Kampfruf!
Immer  lauter  erklingt  er...
Lasst  verbinden  mir  die  Wunden,
Dass  umsonst  ich  nicht  verblute!..“

 Spielten  jemals  Kindertraeume  
Zwischen  fiebrigen  Gespenstern.  
Jetzt  verschwunden  ist  das  Fieber,  
Aber  jene  Traeume  bleiben.  

Und  so  oft  erscheint  mir  wieder,  
Als  gefangen  sei  ich  selber,  
Unsichtbare  Hand  gefesselt  
Habe  mich  im  dunklen  Raum.  

Ungebrochen  meine  Waffen  
Seien  in  der  Hand  geblieben,  
Aber  wegen  schwerer  Ketten  
Koenne  ich  die  Hand  nicht  ruehren.  

Ringsherum  ist  dumpf  und  stille,  
Tobt  kein  Fieber  in  den  Adern,  
Kein  Geraeusch  vom  Feld  der  Schlachten    
Darf  mit  meinem  Ohr  ich  hoeren.  

Dass  ich  laut  schreien  wollte,  
Wie  der  Kindertraeume  Ritter:  
„Wer  noch  lebt  in  dieser  Oede?  
Schau  hinab  vom  hohen  Turme!  

Schau,  sieht  man  noch  im  Felde  
Unsre  stolze  Fahne  wehen?  
Wenn  nicht  mehr  –  ich  will  nicht  leben,  
Lasst    dann  meine  Adern  oeffnen,  

Mag  mein  Blut  dann  ueberfliessen,  
An  der  Blutung  will  ich  sterben  –    
Sei  verflucht  das  Blut  so  faul,  
Nicht  vergossen  fuer  die  Ehre!..“  

Jalta,  18/XI  1897  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971731
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.01.2023

Переклад циклу Ритми Лесі Українки німецькою

     LESJA  UKRAINKA                                            

           Rhythmen

 
                                                                             I
Wo  seid  ihr  geblieben,  ihr  lauten  Worte,
Dass  mein  Gram  ohne  Stimme  verstummt?
Zerflattert,  zerflossen  wie  Fruehlingsgewasser
Durch  Flaechen,  durch    Tiefen,  durch  Schluchten...
Warum  steht  ihr  nicht  auf  wie  die  Wogen  am  Meer,
Warum  ruft  ihr  nicht  mutig  zum  Himmel,
Uebertoent  nicht  den  Gram  mit  dem  klangvollen  Schlag,
Nicht  vertreibt  mir  vom  Herzen  den  Kummer  so  schwer
Mit  dem  kraeftigen  Drang  wilden  Sturmes?

Ich  hab  euch,  Worte,  dafuer  nicht  bewahrt,
Nicht  dafuer  mit  dem    Herzensblut  gesaettigt,
Dass  ihr  so  fliesset,  wie  die  traege  Galle,
Und  lagert  auf  den  Seelen  wie  der  Rost.
Zu  hellen  Strahlen,  ungestuemen  Wellen,
Zu  Sternen  leuchtend,  zu  den  schnellen  Funken,
Zu  Blitzen  donnernd,  zu  den  scharfen  Schwertern  –  
So  wollte  ich  euch  bilden,  meine  Worte!
Erweckt  das  Bergesecho  –  nicht  das  Stoehnen,
Trefft  Menschenherzen,  aber  nicht  vergiftet,
Seid  echtes  Lied,  nicht  elendes  Gejammer  –  
Schlagt,  ueberrascht,  entzuendet,  gar  vernichtet,
Seid  aber  nicht  ein  flauer  Herbstesregen,
Flammt  und  entflammet  –  aber  nicht  verdoerrt!

26/VIII/1900

                                                           II
Soll  es  denn  sein,  dass  nur  als  Blitze  fliegen
Die  Worte,  aus  dem  tiefen  Schmerz  geboren?
Warum  sie  nicht  hinaufgehen  lassen
Wie  hoher  Lerchenstimme  Silbergloeckchen?
Warum  bestreun  sie  nicht  den  schwarzen  Acker
Mit  lauten  erhellten  Regenstrahlen?
Warum  nicht  tanzen  sie  im  weiten  Reigen,
Wie  jene  Blaetter,  von  dem  Sturm    gerissen,
Wie  Diamanten  in  dem  Schneegestoeber?
Soll  nur  der  Himmelstern  je  heller  leuchten,
Je  mehr  gewinnt  die  Finsternis  an  Breite?  
Soll  nur  im  Maerchen  Schneeballstrauch  bluehen
Am  Grabe  des  Ermordeten,  und  Menschen
Mit  suessem  Klang  der  Floete  da  bezaubern?
Soll  weisser  Schwan  so  nur  im  Maerchen  sterben  –  
Nicht  schreiend,  sondern  bis  zum  Ende  singend?

26/VIII/1900

                                                     III
Wenn  es  doch  mit  dem  Zauber  moeglich  waere,  
Die  Strahlen  in  die  Saiten  zu  verwandeln,
So  machte  ich  daraus  eine    Harfe,  –
Da  waere  alles  klar  –  der  Klang,  die  Toene,
Und  jedes  Lied,  dass  auf  den  andren  Saiten
Wie  eine  Stimme  kalter  Nacht  erschallet,
Es  wuerde  auf  meiner  Harfe  klingen
Wie  ein  Motiv,  das  nur  in  holden  Traeumen
Der  Kinder    toent.  Und  sollte  tiefe  Schwermut
Durch  jene  Toene  weit  vertrieben  werden,
Wie  weisse  Nebel  in  den  Sonnenstrahlen,
Die  aus  der  Ferne  mit  dem  Golde  schimmern,
So  wie  ein  gluecklicher  verhaellter  Traum.
Und  alle  Leiden  wuerden  sich  vereinen
Zu  einem  Wohlklang  dort  in  Empirien...

14/IX/1900  

                                                                     IV
Ich  wuenschte  einst  mit  diesem  Strom  verfliessen,  
So  wie  Ophelia,  geschmueckt  und  unbesonnen.
Da  hinten  wuerden  meine  Lieder  ziehen,
Wie  jenes  sanfte  Wasser  stille  wogend,
Mal  weiter,  weiter...
                                                                                         So  dass  stilles  Wasser
Mit  leichten  Wellen  leise  mich  umhuellte,  
Und  schaukelte,  wie  im  lieben  Traum,
So  stille,  stille....                                                    
                                                                           So  dass  ich  untaetig
Mich  tragen  und  umhuellen  weiter  liesse,
Und  leise,  kaum  hoerbar  singend,  schwaemme,
Und  saenke  in  das  blaue  klare  Wasser
Schon  tiefer,  immer  tiefer...
                                                                                 So  dass  endlich
Nur    noch  ein    bleicher  Nachhall  meiner  Lieder
Dort  auf  den  Wogen  bliebe,  so  als  klaenge
Vergessene  Ballade  alter  Zeiten
Mit  ihren  schon  verbleichten  Blut  und  Trauer,
An  die  sich  niemand  mehr  erinnern  koennte  –  
Das  war  so  lange,  lange  her...
                                                                                             Und  dann
Auch  jener  Nachhall  schwaende,  nur  die  Blumen,
Die  nicht  mit  mir  zu  Grunde  untergingen,
Die  schwaemmen  noch,  das  klare  Wasser  wogend,
Bis  eine  kleine  stille  Bucht  gefunden
Mit  weissen  Wasserlilien  –  und  dort
Fuer  immer  blieben.  Weisse  Birkenzweige
Geneiget  ueber  starres  kaltes  Wasser;
Kein  Hauch  wehe  in  letzter  stiller  Zuflucht;
Und  stiege  da  vom  Himmel  her  auf  Lilien,
Auf  all  die  Blumen,  die  in  Wahn  gepflueckten,
Nur  Ruhe,  Ruhe...

3/XII/1900

                                                                                         V
Nein!  es  ueberwinden,  das  kann  ich  nicht  schaffen
Ein  Lied,  voller  Wahnsinn,  aus  Schwermut  geboren.
Von  keiner  Maske  laesst  es  sich  verbergen,
Kein  helles  Kleid  kann  ich  ihm  da  anpassen,  –  
Ein  Raubvogel  schlaegt  mit  schwarzen  Fluegeln
Und  nur  verletzt  mich,  wenn  ich  mit  Gewalt
Ihn  zaehmen  will.  Hey  du,  ein  wildes  Lied!
Nach  wem  bist  ungehorsam  du  geraten?
Siehe  doch  auf  mich,  ich  lache,  wenn  mein  Herz
So  schwere  schluchzet,  meine  Augen,  Stimme  –  
All  unterwarf  sich,  ich  bin  still  und  ruhig.
Und  du?  Du  bist  wie  ein    rasender  Wind!

So  hemmungslos,  und  ist  dir  auch  egal,
Wenn  Feuer  du  getroffen  –  machst  zum  Brande,
Die  Wogen  auf  dem  Wege    treibst  zum  Sturme,
Die  dunklen  Wolken  mischest  du  zum  Chaos,
Die  arme  Huette,  meine  letzte  Zuflucht,
Du  rollst  mit  der  Lawine  in  den  Abgrund,–
Ist  dir  egal!    Derjenige  soll  weinen,
Wer  einen  Funken  unbedacht  gelassen,
Wer  seinen  Kahn  dem  Sturme  anvertraut,
Wer    auf  den  Weg  sich  in  der  Nacht  gemacht,
Wer  seine  letzte  Zuflucht,  arme  Huette
Am  Rand  des  Abgrunds  hohe  hingestellt,  –
Du  bist  gefluegelt,  musst  du  also  fliegen!

 Ja,  freies,  freies  Lied!  Zwar  weiss  ich  nicht,
Was  jene  Freiheit  bringt  –  Glueck  oder  Unglueck,
Ich  habe  keine  Ketten  ihr  geschmiedet;
Weiss  nicht,  woher  da  kommt  das  feste  Eisen,
Und  welches  Feuer  sich  zum  Schmieden  eignet.
Ich  bin  nur  sicher  –  lange  kann  man  schmieden,
Doch  kommt  die  Zeit,  wenn  sie  zerfallen  muessen.
Dann  wacht  befreites  Lied  auf  einmal  auf,
Und  bricht  aus  dem  Gefaengnis,  wie  ein  Schluchzen,
Das  lange  unterdrueckt  und  festgehalten
Im  Herze  war  verborgen.
                                                                                     Bittet  nicht
Um  Trost  ihr  alle,  die  ihr  seid  so  traurig
Von  diesem  Lied.  Nichts  sanftes  gibt  es  drin.
Es  war  geboren  mitten  in  Verzweiflung,
Fuer  seine  Schwaeche  will  es  sich  nun  raechen
Durch  Feuer,  Gift,  zweischneidges  Schwert  des  Grames.
Wenn  Angst  ihr  habt  –  geht  fort,  ihm  aus  dem  Wege!
Lasst  dieses  Lied  in  Einsamkeit    weit  fliegen,
Wie  Wirbelsturm  durch  kaltes  Eismeer  zieht.
Es  braucht  weder  Traenen,  noch  euer  Mitleid,
All,  was  es  braucht  –  Freiheit  ist  und  Raum.  
Gewinnt  man  solche  Freiheit  nur  in  Wahnsinn,
Um  ins  Verderben  frei  damit  zu  rennen...    
Es  fliegt  ein    irres  Lied  –  fort,  aus  dem  Wege!
Das  Leid  hat  kein  Gewicht  –  so,  wie  der  Tod!

1/II/1901

                                                                             VI
Wenn  all  mein  Blut    unmerklich  so  verfliesse,
Wie  diese  Worte!  Wenn  mein  ganzes  Leben
In  Stille  so  verschwinde,  wie  erlischt
Das  Abendlicht!..  Wer  hat  mich  hingestellt
Als  Wache  unter  traurigen  Ruinen?
Wer  hat  mir  eine  Pflicht  auferlegt  –  
Die  Toten  wecken,  Lebenden  erquicken  
Mit  froehlich-traurigen  Kaleidoskopenbildern?
Wer  hat  mein  Herz  so  stolz  gemacht?  Wer  hat  
Der  Kuehnheit  Schwert  zweischneidig  mir  gegeben?
Wer  mich  beruft  zur  heilgen  Oriflamme
Der  Lieder  und  der  Traeume  ungehorsam?
Wer  mir  befiehlt:  verlass  nicht  deine  Waffe,
Zieh  nicht  zurueck,  sei  munter,  Schritt  um  Schritt!
Warum  denn  muss  ich  dem  Befehl  gehorchen?
Warum  verlass  ich  nicht  das  Feld  der  Ehre,
Warum  darf  ich  von  meinem  Schwert  nicht  sterben?
Was  hindert  mich  die  Worte  bloss  zu  sagen:
„Ja,  Schicksal,  du  bist  staerker,  ich  ergeb  mich!“
Warum,  wenn  ich  der  Worte  so  gedenke,
Greift  meine  Hand  zur  unsichtbaren  Waffe
Erklingt  der  Kampfruf  dann  in  meinem  Herzen?

Kimpolung,  6/VI  1901

                                                         VII
Oh,  schwierig  ist  es,  diesen  Weg  zu  gehen  –  
So  breit  und  weit,  zerschlagen  und  verstaubt,
Wo  Menschen    all  wie  eine  Herde  scheinen,
Wo  weder  Blumen,  noch  die  Dornen  wachsen!
Von  weitem  lockt  die  Augen  jene  Hoehe,
Die  wie  in  einem  goldnen  Brande  lodert!
Unueberwindlich  mich  verlangt,  so  hohe
Dort  einen  roten  Wimpel  zu  befestigen,
Wo  selbst  der  Adler  baut  sich  kein  Nest!

So  leidenschaftlich  strebe  ich  nach  oben  –  
Durch  Saende  und  Gebuesch  hindurchzudringen,
Der  gruenen  Heine  Rauschen  zu  hoeren,
In  einen  Abgrund  tief  hineinzublicken,
Mit  schnellen  Fluten  laufend  zu  streiten,
Den  kalten  Glanz  der  Gletscher  zu  erreichen,
Mit  meinem  Lied  ein  Echo  zu  erwecken!
Mag  mir  der  Wimpel  ein  Begleiter  werden
Und  mich  auf  harscher  Strecke  feste  halten,
Bis  endlich  flattert  er  dort  auf  der  Zinne,
Wetteifernd  mit  den  wilden  Bergeswinden.

Wenn  aber  trifft  mich  unterwegs  so  schwere
Lawine  von  den  Gipfeln,  wie  ein  Schicksal
Gestuerzet  auf  mein  Haupt,  so  sinke  ich  
Ins  Schnee  wie  in  eine  weisse  Wiege.
Und  sollen  mich  die  Glocken  nicht  beweinen,
Ein  freier,  heller  Wind  mag  dann  nur  singen,
Mag  Schneesturm    mit  frohen  Liedern  wirbeln,
Und  Schneesterne  in  dem  Reigen  schwirren,
Und  mit  den  kalten  Kuessen  mir  zumachen
Die  Augen  so  feurig,  unvorsichtig...

16/VIII  1901

                                                               VIII
Warum  ich  finde  keinen  Weg  nach  oben,
Dahin,  auf  jene  goldene  Anhoehe,
Zum  blonden  Woelkchen,  durch  den  Mond  erleuchtet?
Ich  sah  doch,  wie  das  Woelkchen  war  geboren:
Es  stand  aus  einem  lauten  Strom  herauf
Als  weisser  Nebel,  als  farbloser  Dampf,
Es  zog  so  leise  ueber  Wasserflaechen
Entlang  der  tiefen  Schluchten  weit  hinauf,
Erhob  es  sich,  als  ob  mit  schwerer  Muehe,
Und  flog  nach  oben,  stossend  unterwegs
An  gruenen  Tannenkaemmen,  an  den  Stufen
Des  blossen  Steilhangs,  an  den  Hirtenhuetten
Dort  auf  der  Matte...  So,  als  sich  bemuehe
Ein  Mensch  um  einen  harten  Aufstieg.
Und  endlich  kams  heraus,  auf  den  Gipfel,
Und  laechelte  zum  Mond,  ein  blondes  Maedchen,
Erstrahlte  es  dann  wie  ein  lichter  Traum
so  hell  und  klar  von  oben.  Wer  erkannt
Da  jene  schwere,  graue,  feuchte  Wolke,
Die  sich  so  muehsam  durch  die  Tiefen  schleppte?

Ihr  Berge,  Berge  mit  den  goldnen  Gipfeln!
Warum  verlangt  es  mich  nach  euch  so  heftig?
Warum  ich  liebe  euch  so  stark  und  traurig?
Und  soll  es  sein,  dass  mir  ist  nicht  beschieden,
Die  sehnlichsten  Anhoehen  zu  erreichen?
Wenn  keine  festen  Fluegel  mir  gegeben,
Dass  ich  wie  eine  Adlerin  auffliege
So  hohe,  ueber  alle  hoechsten  Berge,–  
Dann  wuensche  ich  mir  volle  Traenenfluten,
So  heisse  Traenen,  ungestueme,  jaehe,
Die  reissen  sich  von  Herzenstiefen  los
Als  Wasserquell,  erfrischend  und  belebend.
Aus  diesen  Fluten  sollte  meine  Seele  
Aufstehen  und  sich  mit  schwerer  Qual  begeben
Auf  jene  ewig  leuchtende  Anhoehe,
Die  meine  Augen  von  weitem  lockt
So  unzugaenglich,  wie  ein  Hochgebirge,
Wohin  ich  nur  im  Traum  fliegen  kann.
Und  mag  es  sein,  mein  Geist,  wie  jenes  Woelkchen,
Dort  in  der  Hoehe  ganz  verwandelt  wird,
Durch  jenes  reine  hohe  Licht  erleuchtet.

Burkut,  4/VIII/1901

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971652
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.01.2023

Едельвейс - акровірш німецькою

Edelweiss  weiss  alles  klar,
Dutzend  weisse  Blumen  wahr.  
Edel,  schoen,  und  schneeweiss  -
Liebe  stolzes  Edelweiss.  
Werden  Blumen  maerchenhaft  -
Ehre,  Liebe,  Herz  und  Kraft.
In  den  Bergen  wachsen  sie,
Sonnenschein  bestrahle  die  -
Sonne,  Mond,  und  Stern  bewacht.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971443
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.01.2023

Without you

Without  you  I  cannot  live  quietly,  
Without  you  I  can  only  have  a  hope.
Without  me  you  cannot  be  delightful,
Without  me  you  can  only  say  goodbye.

Were  are  you,  oh  my  angel,  you  my  star.
Were  am  I,  oh,    without  you  unhappy.
All  the  World  is  my  favourite  anymore,
All  the  people  are  my  favourite  friends  in  war.

My  fallen  star,  returning  back  to  me.
Your  ship  is  ready  for  a  travel  longest.
My  wings  are  bright  and  you  are  back  to  me.
Your  wings  were  being  made  of  faith  belong.

18.01.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971313
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.01.2023

Inspiration

Instead  of  Inspiration  
That  has  an  easy  nature
You  could  have  more  pleasure  
To  stop  the  time  and  mind.

Enlightens  your  manage
And  changing  your  manners  
You  could  have  less  than  easy  
To  make  a  spirit  true.

A  game  of  light  and  darkness  
Will  support  you  surely  
And  your  wings  were  being  ever
To  fly  away  from  home.

17.01.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971312
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.01.2023

Silence

Silence  is  like  a  sunlight,
Great  and  precise.
Silence  goes  from  the  heart  away.

And  a  spirit  of  silence  for  light
Call  you  tomorrow  evening,
Caused  by  the  brightness  of  faith  
Can  give  me  the  time.

Silence  is  like  the  pain,
So  long  and  deep.
Silence  is  like  the  brain,
And  it  can't  you  keep.

15.01.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971170
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.01.2023

The beauty show

In  the  beginning  of  the  year  
There  are  white  snow  in  the  air
The  secret  place  is  like    the  snow
And  I  have  seen  the  beauty  show.

Above  the  people  playing  snowballs  there
Is  charming  Fall  in  park  and  square  
The  white  affairs  are  splendid  now
And  I  have  seen  the  beauty  show.

16.01.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971169
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.01.2023

Once

Once  I  have  got  the  item  of  faith,
The  world  wasn't  covered  by  the  brightness.
I  know  miracles  belong  to  the  people,
And  I  see  the  darkness  of  your  hands.

Once  I  get  stories  because  I  believe  
in  you  and  yours,  probably  understand.
The  first  thing  will  turn  on  my  dreams,
I  will  dance  with  you  and  yours  again.

Once  I  shall  see  the  shine  of  your  wings,
Nothing  more  is  impressive  and  precise.

I  know  miracles  belong  to  the  people,
And  my  dreams  are  all  very  different.

15.01.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971103
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.01.2023

Fly away

Your  hands  
Touching  me  gently  
Are  like  an  excellent  place  
I'd  like  immense  
To  fly  away  

In  your  memory  
Are  my  arms
Holding  you
On  wings  of  my  dreams  

And  my  hands
Are  like  your  wings
Nothing  more
Impressive  a  sunlight.  

14.01.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971101
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.01.2023

"Шопен" Максима Рильского - переклад на німецьку

[b]Maxim  Rylski

Chopin[/b]

Der  Waltzer  von  Chopin  ...  So  viel  gespielt,
So  oft  gehört…  Und  doch,  auf  allen  Lippen
Erscheint  ein  leises  launisches  Lächeln,
In  allen  Augen  blitzt  ein  heller  Funke  -    
Halblieblich  und  halbtraurig  auf  einmal,
Von  jenem  Klang,  kokett  und  eigensinnig,
So  traurig,  wie  der  Abend  goldnen  Tages,
So  leidenschaftlich,  wie  endloser  Kuss.

Der  Walzer  von  Chopin,  geklimpert  ungeschickt  
Auf  dem  Klavier,  -  so  wie  der  Dichter  sagt
„In  einem  Chaos  Ideal  erreichend",
Oh!  Welche  Weite  hat  er  mir  eröffnet
Zu  dieser  Zeit  der  Abendmüdigkeit,
Wo  hungert  sich  das  Herz  nach  weichen  Linien,  
Sucht  man  nach  milden  Farben,  blauen  Schatten.
Und  irgendwo  verbirgt  sich  Durst  und  Leidenschaft,
Und  Kraft,  und  Traum  -  wie  verbirgt  die  Erde
Die  jungen  Kräuterzweige  unbesiegbar…

Ins  Schnee,  in  schneebedeckte  Ungewissheit
Fährt  der  geschnitzte  und  verzierte  Schlitten,
Und  dort  -  wie  Sonne  in  den  Augen  strahlte  -  
Ob  schlau,  oder  traurig  -  wer  ahnt  es?  -
Ob  heiß  ist`s    oder  kalt  -  wer  kann  erraten?  -  
Das  allerletzte  oder  erste  Lächeln.
Das  Glück!  Ich  strecke  meine  Arme  aus,
Der  Schnee  schlägt  unter  den  kalten  Hufen,
Die  schwarzen  Raben  flattern  in  der  Höhe,
Es  breitet  sich  die  weiße  Wüste  aus.

Sattelt  ein  Pferd!  Hey,  schneller  auf  die  Jagd!
Es  ist  doch  Glück!  -  Ich  lehn  mich  an  die  Mähne,
Die  Sporen  drücken  in  die  warmen  Flanken  -
Und  wieder  sehe  ich  jenes  Gesicht,
Das  kaum  sichtbar  ist  im  Pelz...  Was  soll`s?
Sind  es  denn  Tränen  jetzt  in  ihren  Augen?
Ob  es  die  Freudentränen  sind  –  wer  sagt  das?
Ob  sie  so  traurig  ist  –  wer  kann`s    erraten?

Der  Abend  brennt  in  unbekannten  Fenstern,
Die  blaue  Wolke  füllt  sich  mit  der  Glut,
Der  blaue  Wald  durchleuchtet  wird  mit  Feuer,
Der  Wind  neiget  die  Zweige  und  saust  laut
In  meinen  Ohren  ...  Es  ist  Glueck!  Und  Liebe!
Und  Hoffnungslosigkeit…

Herr  Frederic,
Ich  weiß,  dass  keinen  Wind  und  keinen  Schlitten
Noch    Pferd  in  Ihrem  Walzer  wirklich  gibt`s,  
All  das  ist  bloss  nur  meine  Phantasie.  
Und  dennoch...  Ob  es  Polen  oder  George  Sand  -  
Zwei  Herrinnen,  und  gleichermassen  grausam!  -
Sie  haben  inspiriert  zu  jenem  zarten  
Lautenwirbel?  Und  auch  wenn  ist`s  so,
Ich  liebe  heute  meinen  Wintertraum,
Und  liebe  Sie  dafür  -  so,  wie  ich  sehe,  
Den  dünnen  launenhaften  Musikanten…

1934

Максим  Рильський

Шопен

Шопена  вальс...  Ну  хто  не  грав  його
І  хто  не  слухав?  На  чиїх  устах
Не  виникала  усмішка  примхлива,
В  чиїх  очах  не  заблищала  іскра
Напівкохання  чи  напівжурби
Від  звуків  тих  кокетно-своєвільних,
Сумних,  як  вечір  золотого  дня,
Жагучих,  як  нескінчений  цілунок?

Шопена  вальс,  пробреньканий  невміло
На  піаніно,  що,  мовляв  поет,
У  неладі  «достигло  идеала»,
О!  даль  яку  він  срібну  відслонив
Мені  в  цей  час  вечірньої  утоми,
Коли  шукає  злагідніле  серце
Ласкавих  ліній  і  негострих  фарб,
А  десь  ховає  і  жагу,  і  пристрасть,
І  мрію,  й  силу,  як  земля  ховає
Непереборні  парості  трави...

В  сніги,  у  сиву  сніжну  невідомість,
Мережані,  оздобні  линуть  сани,
І  в  них,  як  сонце,  блиснув  із-під  вій
Лукавий  чи  журливий  —  хто  вгадає?  —
Гарячий  чи  холодний—хто,  збагне  ?—
Останній,  може,  може,  перший  усміх.
Це  щастя!  Щастя!  Руки  простягаю
Б'є  сніг  із-під  холодних  копитів,
Метнулось  гайвороння  край  дороги

I  простяглась  пустиня  навкруги.
Сідлать  коня!  Гей,  у  погоню  швидше!
Це  щастя!  Щастя!  —  Я  приліг  до  гриви,
Я  втис  у  теплі  боки  остроги  —
І  знову  бачу  те  лице,  що  ледве
Із  хутра  виглядає...  Що  мені?
Невже  то  сльози  на  її  очах?
То  сльози  радості  —  хто  теє  скаже?
То  сльози  смутку—хто  те  розгада?

А  вечір  палить  вікна  незнайомі,
А  синя  хмара  жаром  пройнялася,
А  синій  ліс  просвічує  огнем,
А  вітер  віти  клонить  і  співає
Мені  в  ушах...  Це  щастя!  Це  любов!
Це  безнадія!  Пане  Фредеріку,

Я  знаю,  що  ні  вітру,  ні  саней,
Ані  коня  немає  в  вашім  вальсі,
Що  все  це  —  тільки  вигадка  моя
Проте...  Нехай  вам  Польща  ,  чи  Жорж  Занд
Коханки  дві,  однаково  жорстокі!  —
Навіяли  той  ніжний  вихор  звуків,—
Ну  й  що  ж  по  тому?  А  сьогодні  я
Люблю  свій  сон  і  вас  люблю  за  нього,
Примхливий  худорлявий  музиканте...

1934  p.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819713
рубрика: Поезія, Поэтические переводы
дата поступления 31.12.2018

С. С. (хрещеному батькові)

Під  сволоком  тісної  хати
Щось  розгулялось  до  небес  -  
Немов  колосся  волохате
Лягає  на  сріблястий  плес.
Немов  прослали  хліб  насущний
Не  рушники  -  потоки  вод,
Хоч  очі  в  небо  дах  заплющив,
Проріс  зі  стін  блакитний  глод.  
Отут  лишитися.  Чекати.
Спивати  час.  Ловити  мить  -  
Коли,  нарешті,  світла  хата
У  світлий  вириій  полетить.  

28.06.1997

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2018

В. В.

На  берегах  прозорого  світання,
На  тихих  білокорих  берегах  -  
Лишу  тобі  останнє  привітання,
Спишу  сторінку  небом,  як  прощанням,
Прощанням  у  волошкових  лугах.

Прощатися  -  і  знову  повертатись,
Востаннє,  і  з  початку,  і  з  кінця.
І  я  давно  не  знаю,  за  що  взятись,
Щоб  на  поверхні  озера  триматись,
Щоб  вирватись  з  придонного  кільця.

А  озеро  в  розливі  -  не  зміліє.
Ти  простягни  волошкове  стебло.
Перенесу  по  квіточці,  по  мрії,
Свою  крихку,  незроджену  надію.
Волошки  -  все  ж  волошки,  не  весло.  

28.06.1998

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2018

Гладіолус

Покинувши  мечі  свої  калені,
Несхитні  серед  лементу  юрби,
Стояли  на  скривавленій  арені
Фракійці  Севт  і  Терес,  два  раби.  
Вже  наглядач  підняв  убивчу  зброю,
Із  цирку  вже  знак  смерті  подали.  
І  впали  гладіатори  обоє,
А  рук  своїх  усе  ж  не  розняли.  

І  на  очах  патриціїв  пихатих
Небачені  зросли  червоні  квіти
З  мечів  “ледачих  варварів”  умить.  

Рабів  непослух  легко  покарати,
А  справжню  дружбу  вам  не  загасити,
Коли  вона  ясним  вогнем  горить.
5.06.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797684
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 01.07.2018

Жоржини

Багрець  розлився  хвилями  велично,
Немов  одіння  тронне  королів.  
Не  кожний  так  невимушено  й  звично
Таку  б  на  себе  мантію  надів.
Не  кожний  зміг  би  витримать  тягар
Такого  самоцвітного  вінця.  
А  вам  не  шкодить  той  нестерпний  жар,
І  шати  королівські  до  лиця.

Як  люди,  мають  квіти  норов  свій  -  
Прмхливий,  скромний,  радісний  чи  гордий.
А  ви  –  з  зернятка  ще  аристократи.  

Жоржини  –  Джордж.  Отой  поет  чудний,
Один  живий  серед  закляклих  лордів  -  
Його  могли  б  ви  гідно  привітати.  
8.06.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797683
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 01.07.2018

Пісні сходження - 7

Гарно  буть  мені  з  Тобою
На  дорозі  в  буревій  –  
Під  небесною  габою
Відчувати  захист  Твій.

Гарно  буть  мені  з  Тобою
На  неходжених  стежках,
І  за  сильною  Рукою
Торувати  власний  шлях.

Гарно  буть  мені  з  Тобою
Серед  друзів  та  братів,
За  розмовою  палкою
Поринать  в  безгучний  спів.

Гарно  буть  мені  з  Тобою
Тільки  вдвох  на  самоті  –  
Поділитися  журбою,
Розказать  думки  прості.

Гарно  буть  мені  з  Тобою  –  
Говорю  я  чи  мовчу.
Серед  спокою  та  бою,
Серед  сміху  та  плачу.

Не  покинь  душі  моєї,
Боже,  радосте  моя.
До  оселі,  до  твоєї
Врешті  знов  дістанусь  я.

7.11.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2018

Пісні сходження - 6

Чи  знають  Тебе  ці  каштани?
Здіймають  молитви  до  кого
Ті  схрещені  руки  міцні?

Чи  царство  Твоє  настане
Ну  от,  хоч  для  дятла  старого
На  струхлявілому  пні?

Чи  з  квітами  Ти  говориш,
Чи  просто  створив  їх  на  втіху
Свою  і  Своїх  дітей?

Чи  душу  теж  має  море?
Про  що  шепочуться  тихо
Розчахнуті  стулки  дверей?

Голоси  тополині,
Голоси  журавлині.
З  піднебесся  земної  краси
Голоси,  голоси,  голоси.  

7.11.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795918
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2018

Пісні сходження - 5

5.
Для  таїнства  потоки  водні  –  знак,
Що  в  них  вже  ціле  місто  на  плаву.  
Коли  б  знайшовся  батюшка  дивак
Та  й  освятив  цю  хмару  дощову!

Ото  б  уже  хрестилися  усі
В  тій  вітряній  купелі  до  небес!
І  клени  у  величності  й    красі
Заспівують  тропар:  «Христос  воскрес».

Охрещені  дороги  та  шляхи
Свою  басову  партію  ведуть.
Дискантами  вторують  їм  дахи,
На  самий  верх  мелодію  несуть.  

А  вище  –  вже  і  ангельські  хори,
А  десь  внизу  стихійних  духів  спів.
І  все  для  мене    –  Хрещення  дари,
І  мабуть  їх  Франциск  благословив.  

28.10.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795917
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2018

Пісні сходження - 4

«Віра  –  як  сокира  гільйотини,  настільки  ж  тяжка,  як  і  легка»
Ф.  Кафка

Що  значить  –  вірити?  
Заплющив  очі

Та  йдеш  над  прірвою
Через  тонкий  місток?

Що  значить  –  вірити?
Зректись  своєї  волі,
Поринуть  з  головою
В  стрімкість  хвиль,
І  все  життя  плисти  за  течією,
Не  знаючи  початку,  ні  кінця,
Всім  серцем  покладаючись  на  Тебе.

А  течія  гуркоче  ніби  грім.
І  стільки  в  ній  підводних  гострих  рифів,
І  стільки  острівців,  що  кожен  з  них
Гостинності  притулком  видається.
А  тільки  ступиш  ти  на  їхній  грунт  –
Засне  душа  в  оманливих  тенетах.

А  скільки  супротивних  тих  потоків!
Вже  бурі  заливають  з  головою,
І  врешті  вибиваєшся  із  сил,
І  хочеться  піти  на  дно  й  спочити,
А  знаєш,  що  не  можна.
І  гукаєш,  немов  Петро:  
«Тону,  рятуй  мене!»
І  знаєш,  зараз  з'явиться  Рука,
І  поведе  спокійно  через  бурі,
І  виведе  на  берег  довгожданий.
Це  значить:  вірити.  

21.10.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2018

Пісні сходження - 3

Тихим  віянням  вітру
Ти  приходиш  до  нас
В  несподіваний  час  -  
Тихим  віянням  вітру.

Прохолодою  ранку
Нам  даруєш  спокій,
Мир  даруєш  нам  свій
Прохолодою  ранку.

Світлим  променем  сонця
Сходиш  в  темну  тюрму,
Розриваєш  пітьму
Світлим  променем  сонця.

Дружнім  лагідним  словом
Повертаєш  на  путь    -  
І  мене  не  забудь
Дружнім  лагідним  словом.

21.10.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2018

Пісні сходження - 2

«Ти  б  не  шукав  Мене,  коли  б  уже  не  знайшов.»
Блез  Паскаль

Як  блискавка  –  так  буде  Твій  прихід
В  кінці  земних  часів.
Ніхто  не  зна,  коли  раптово  світ
Здригнеться  до  країв.
Ніхто  не  знає,  звідки  і  коли
Приходить  Судія.
На  поклик  гір  злітаються  орли  -  
Так  і  Твоя  сім'я.
Тебе  вхопить  –  мов  блискавку  спіймать,
Не  втрапиш  Ти  до  рук.
З  Твоєї  волі  тільки  відшукать
Тебе  Твій  може  друг.  
І  все  одно  –  в  пустелі,  чи  в  містах,
В  дорозі,  чи  у  сні.
Чи  в  бурі,  чи  в  захмарених  горах,
Чи  в  серця  глибині.
До  кожного  приходиш  Ти  на  суд,
Як  забажаєш  сам.
Найвища  радість  і  найтяжчий  труд
Даються  небесам.

21.10.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2018

Пісні сходження - 1

Не  маю  іншої  надії
Поза  святим  твоїм  хрестом,
Бо  у  житті  всі  наші  мрії
Стають  засліпленям  і  сном.
Та  і  нащо  мені  багатство,
Коли  Отець  мій  бідним  був?
У  сильних  слави  не  здобув,
Не  з  нього  сила,  слава  й  братство.
На  довге  щастя  в  світі  цім
Нащо  плекатиму  надію?
Його  утримать  не  зумію,
Розтане  в  смерті,  ніби  дим.
Молю:  не  дозволяй  мені
Речам  непевним  довірятись,
Не  дай  від  світу  заховатись
В  порожній  людській  глибині.  
Коли  стомлюсь,  не  схочу  жити
У  затяжній  цій  боротьбі  -  
Дозволь  довіритись  Тобі,
В  твоїй  любові  відпочити.  
Якщо  на  Тебе  покладусь,
То  і  в  братах  знайду  опору.
Усе  –  твоє,  коли  угору
З  відкритим  серцем  я  дивлюсь.
Тоді  до  Тебе  все  веде  –  
І  навіть  те,  чого  зрікаюсь,
Що,  як  Тобі  не  довіряюсь,
На  плечі  згубою  впаде.
Поза  Тобою  –  темнота,
В  Тобі  –  усе  стає  коштовним.
Дай  жити  Словом  невимовним,
Що  у  прийдешності  зроста.  
 
21.09.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795447
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2018

За межі - 15

На  відстані  я  говорю  з  тобою.
Ні  голоси,  ні  очі,  ні  слова
Вже  не  стоять  невидимо  стіною,
І  не  спотворить  дійсність  ця  крива
Душ  наших  потаємну  глибину,
Вогонь,  що  вже  не  можна  загасити.  
Відвертість  часто  мають  за  вину,
Тому  на  шлях  так  важко  нам  ступити.  
А  звіддалік  спокійніш  і  видніше,
Так  дійсність  і  уяву  розділю.
І  викресляться  образи  ясніше
Всіх  ближніх,  що  душею  я  люблю.

За  що  люблю?  За  серце  незрадливе.
Будь,  друже  мій,  на  все  життя  щасливий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795244
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 11.06.2018

За межі - 14

Будь,  друже  мій,  на  все  життя  щасливий.
На  всіх  його  заплутаних  шляхах
Цей  струмінь  світла  чистий  і  правдивий
Нехай  не  гасне  у  твоїх  очах.
Простуй  завжди  дорогою  прямою,
І  хай  тебе  не  спинить  темнота.
Ти  знову  вийдеш  переможцем  з  бою,
Бо  зброя  в  тебе  дійсно  золота.
Весь  вік  живи  на  лагідному  сонці,
Де  бур  і  темних  плям  уже  нема  –  
І  збережуть  небесні  оборонці
Тебе    в  тверезості  і  віри,  і  ума.

До  тебе  вік  лишиться  милостивий,
Будь,  друже  мій,  на  все  життя  щасливий.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795063
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.06.2018

За межі - 13

За  що  люблю?  За  серце  незрадливе,
За  старовинне  різьблене  ім'я.
За  доброту  і  слово  невразливе,
Що  знову  звикла  зустрічати  я.
За  що  люблю?  За  музику  душі,
Чого  і  сам  ти  виразить  не  вмієш.
Хоч  не  здолаю  в  бідному  вірші,
Та  ти  мене  на  голос  зрозумієш.  
За  що  люблю?  За  серце  благородне,
За  погляду  і  голосу  тепло.
І  нам  удвох  так  просто  і  природно,
Як  ще  ні  з  ким  ніколи  не  було.  

Не  раз  поверне  колесо  мінливе.
За  що  люблю?  За  серце  незрадливе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795062
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.06.2018

За межі - 12

Всіх  ближніх,  що  душею  я  люблю,
У  пам'яті  збираю  воєдино.  
Тоді  очима    їхніми  ловлю
Старе  й  нове,  постійне  й  швидкоплинне.
І  згадую  роки  та  імена,
І  згадую  життя  найвищі  злети.  
Тоді  цвіте  в  душі  моїй  весна,
Тоді  пісні  складаю,  мов  букети.  
Тоді  вплітаю  радість  в  кожний  рух,
І  з  радістю  літаю  наяву.
І  внутрішній  стає  чіткішим  слух,
Тоді  в  ладу  зі  світом  я  живу.

Тоді  пісень  нові  гірлянди  шлю
Всім  ближнім,  що  душею  я  люблю.

5.6.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794939
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 09.06.2018

За межі - 11

І  викресляться  образи  ясніше,
Як  промені  на  сцену  упадуть.
Заповняться  усі  порожні  ніші,
А  тіні  в  забуття  десь  відійдуть.
І  несміливі  постаті  статистів
Проріжуть  ланцюжком  завісу  вшир,
І  кожний  розшукає  власне  місце,
А  з  ложі  підведеться  враз  Шекспір.
«Весь  світ  театр,  і  ви  усі  актори».
Тож  обираймо  ролі  до  снаги,
Щоб  часом  не  сфальшивити  у  хорі,
Щоб  не  поснули  глядачі  з  нудьги.  

Бо  режисер  нам  похибок  не  спише,
І  викресляться  образи  ясніше.  

4.6.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794938
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 09.06.2018

За межі - 10

Так  дійсність  і  уяву  розділю,
Обгороджусь  реальності  межею.
Та  викинуть  не  зможу  без  жалю
Усе,  що  залишилося  за  нею.
Та  й  де  він,  той  чіткий  водорозділ
Між  намірами,  вчинками,  думками?
І  як  же  перерізати  навпіл
Сторінку  недописаної  драми?
Зостанеться  не  сутність  у  руках,
Лише  одна  холодна  порожнеча.
А  може,  те,  що  бачимо  у  снах,
І  є  реальність,  а  не  просто  втеча?

Фантазії  я  правдою  наллю,  –
Так  дійсність  і  уяву  розділю.

3.6.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794822
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 08.06.2018

За межі - 9

А  звіддалік  спокійніш  і  видніше,
І  навіть  смішно  якось  звіддалік.
Десь  шастають  планети,  ніби  миші,
Десь  краплями  спада  за  віком  вік.
Не  видно  дна  у  велетенській  чаші,
Коли  ж  вона  наповниться  ущерть?
А  звіддалік  –  усі  проблеми  наші...
Та  що  там,  звіддалік  не  грізна  смерть.
Виблискують  системи  галактичні  -  
Розкидані  барвисті  камінці,
Спалахують  мов  спалахи  готичні,
І  засинають  в  лагідній  Руці,

Що  всесвіт  весь  акордами  колише.
А  звіддалік  спокійніш  і  видніше.  

2.6.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794821
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 08.06.2018

За межі - 8

Тому  на  шлях  так  важко  нам  ступити,
Тому  в  лещатах  снулої    тюрми
Покірно  так  даєм  себе  душити,
Бо  первозданність  вже  забули  ми.
Круговороти  та  стереотипи,
Немов  заведені,  із  кола  ні  на  крок.
А  вічне  сяйво  квітнучої  липи  –
Сміється  знов  і  лине  до  зірок.
А  що,  коли  насмілитися  вийти
За  межі  рейок  та  тісних  орбіт?
А  що,  коли  згадаєш  врешті,  чий  ти,
Кому  свого  життя  довіриш  звіт?  

Та  ми  воліли  б  спати,  а  не  жити.
Тому  на  шлях  так  важко  нам  ступити.  

1.6.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794675
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 07.06.2018

За межі - 7

Відвертість  часто  мають  за  вину.
Такі  тепер  ми  стали  дипломати,
Що  загортаєм  слово  в  пелену,
Ховаєм  сміх  за  непроникні  грати.  
З  оглядкою  і  радість,  і  печаль.
Мов  броненосці,  ходимо  закуті.
Вже  й  подих  обертаємо  на  сталь,
Так  боїмось  самі  собою  бути.
Якби  отак  жахалися  ми  зла,
Як  щирості  й  сердечності  простої,
Давно  б  гріховна  пліснява  зійшла
З  очей,  і  вчинків,  і  душі  людської.

Я  радості  у  горі  не  замкну,
Хоча  відвертість  мають  за  вину.

31.5.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794674
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 07.06.2018

За межі - 6

Вогонь,  який  не  можна  загасити  -  
Як  він  мене  зненацька  обпалив!
В  кублі  безпечнім  годі  вже  сидіти,
Іду  в  грозу,  в  лихе  шаленство  злив.
Під  постріли,  під  вибухи,  під  хмари,
Напоєні  отруєним  свинцем.
Я  не  тремчу.  В  цей  день  усякі  кари
З  відкритим  зустрічатиму  лицем.
Я  подолаю  сумніви  і  страх,
Бо  вкарбувалась  в  серце  сила  Божа.
Не  дасть  Він  заблукати  у  горах,
І  обминути  прірви  допоможе.

Бо  всі  тепер  ми  маєм  розділити
Вогонь,  який  не  можна  загасити.  

30.5.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794569
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 06.06.2018

За межі - 5

Душ  наших  потаємну  глибину
Побачити  не  можна  темним  оком.
А  на  поверхні  ми  ведем  війну,
І  вже  забули  про  мету  і  строки.
А  на  поверхні  все  переплелось:
Потворне  з  гарним,  вічне  із  минущим.
Вже  стільки  слів  небесних  пролилось
На  недоладний  світ  вогнем  цілющим!
А  на  поверхні  ми  не  бачим  змін.
Все  дивимося  вглиб  або  ж  угору.
Невже  це  тільки  видимість  і  тлін?
Невже  ми  там  усе  забудем  скоро?

Для  чого  ж  Він  збудив  колись  зі  сну
Душ  наших  потаємну  глибину?

30.5.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794568
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 06.06.2018

За межі - 4

І  не  спотворить  дійсність  ця  крива,
Дзеркальне  відображення  розбите  –  
Єдине,  чим  душа  твоя  жива,
Чого  вона  не  може  підкорити.
Якщо  вже  маєш  хоч  одне  зерно,
Хоч  дрібочку  небесної  закваски,
Мечем  ураз  обернеться  воно
І  піде  в  бій  на  страхолюдні  маски.  
Всі  розітне  завіси  й  дзеркала,
Порозмітає  в  друзки  барикади.
І  не  залишить  жодного  вузла,
І  вщент  поб'є  оманливі  принади.  

Спаде  з  очей  полуда  як  трава,
І  не  спотворить  дійсність  ця  крива.

29.5.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794444
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 05.06.2018

За межі - 3

Вже  не  стоять  невидимо  стіною
Глухі  фортечні  мури  чужини.
 Крізь  темряву  прозорою  рукою
Гілки  каштана  лагідно  торкни.  
Замерехтять  знайомі  силуети,
Розплавиться  повітря  ніби  скло.
Чи  на  Землі,  чи  на  другій  планеті  -  
А  все  це  вже  колись-таки  було.
Старий  Еклезіаст.  Підземні  тіні.
Ці  образи,  одвічні  і  сумні.
Не  в'яжуться  з  весною  сни  осінні,
Не  віриться  в  приреченість  мені.

Бо  ти  –  зі  мною.  Сіті  долі  злої
Вже  не  стоять  невидимо  стіною.

29.5.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794443
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 05.06.2018

За межі - 2

Ні  голоси,  ні  очі,  ні  слова,
Ні  усмішки,  ні  рук  міцне  стискання  –  
Ніщо  від  суєти  не  відрива
Так,  як  солодка  музика  мовчання.
Прислухайся  до  тиші.  В  ній  бринить
Все  невимовне  чистими  хорами.
Прислухайся  –  і  на  коротку  мить
Відчуєш  зорі  в  себе  під  ногами.  
І  потечуть  спіралями  світи,
І  зникне  раптом  слово  «неможливо»,
І  вже  нікуди  не  потрібно  йти,
Бо  ось  воно,  найбільше  в  світі  диво.

Так  вступить  вічність  у  свої  права.
Ні  голоси,  ні  очі,  ні  слова.

28.05.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794363
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 04.06.2018

За межі - 1

На  відстані  я  говорю  з  тобою,
На  відстані  нагір'їв  і  долин.
На  відстані  цікавості  людської,
На  відстані  розсіяних  годин.  
Всі  відстані  між  нами  пролягають
Мозаїкою  світла  й  темноти.
Вони  сліпі.  І  нас  вони  не  знають,
І  їхніх  меж  не  знаєм  я  і  ти.
Я  простягну  свій  голос  як  дорогу,
Над  прірвою  тонкий  збудую  міст.
І  піснею  молитимуся  Богу,
Щоб  виріс  з  темноти  сліпучий  зміст.

Щоб  сповнив  простір  радістю  новою.
На  відстані  я  говорю  з  тобою.

26.5.1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794362
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 04.06.2018

Фіалки Гете

Як  в  Бухенвальді  запалили
Вогні  ненависних  печей,
На  сполох  вогниками  били
Фіалки  в  темені  ночей.
Фіалки  Веймара.  Колись
Ти  насадив  їх  сам,  поете,
На  радість  людям.  Подивись:
От  доля  тих  фіалок  Гете!

В  печах  концтабірних  горіти,
Коли  й  життя  –  немов  трава,
І  біль,  і  страх,  і  смерть  повсюди.  

Фіалки  –  очі  Маргарити,
Фіалки  –  вічності  слова,
Слова,  яких  не  знайдуть  люди.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793902
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 31.05.2018

Каштани

З  веселого  і  дивного  польоту
Зелена  закрутилась  карусель.
Здається,  це  весна  взяла  з  нальоту
Холодну  неприступну  цитадель. 
І  запалила  зелень  віт  свічками,
Мов  перемогу  в  довгому  бою.
Стоять  вони  навитяжку  рядами,
Вітаючи  володарку  свою. 

Стоять  каштани  Києва  квітучі,
І  кожний  з  них  -  немов  барочний  храм.
Летять  угору  повнозвучні  дзвони.

А  світло  стрімко  затопило  кручі,
По  самі  вінця  піднебесних  брам
Дзвенять  кларнети,  сонячні  корони.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793901
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 31.05.2018

Юність

Де  вдача  радісна  й  легка?
Де  музика  весняних  злив?
Тепер  я  стала  як  ріка,
Ріка,  що  вийшла  з  берегів.

Не  впізнаю  свого  лиця,
Не  впізнає  мене  той  світ.
Лишились  ще  сухі  місця,
Та  де  знайду  надійний  пліт?

Не  вибираюся  з  води,
На  волю  вітру  віддаюсь.
Пливу  –  до  моря,  чи  куди?
Не  знаю  ще,  тому  й  боюсь.

Тому  й  боюсь,  хоча  сміюсь,
Радію  сонцю  і  весні.
Бува,  тихенько  помолюсь:
Не  зрадь,  душе  моя,  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793715
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2018

Пісня для лютні

Колись  в  старі  часи
Ще  молодий  був  світ  –  
І  де  тепер  ростуть  ліси,
Здіймався  з  льоду  щит.
У  вічній  мерзлоті
Лежала  вся  земля,
Ні  звуку  в  синій  висоті,
І  не  цвіли  поля.

Було  так  тихо-тихо  навкруги,
Що  в  небесах  занудились  боги,
І  вітри  роботу  занедбали,
І  світила  у  тумані  спали.
Та  ось  одного  разу  уночі
Скотились  з  неба  блискавки-ключі
І  найвищу  відімкнули  гору  –  
Аж  здригнулись  скуті  ріки  й  море!

З  розчахнутих  глибин
Піднявсь  могутній  Звір,
І  гук  палкий  його  один
Злетів  до  сонних  зір.  
І  розбудив  він  там
Мільйонні  табуни
Бізонів,  і  сріблястих  лам,
І  коней  вороних.

Мов  дощ,  летіли,  сяючи,  згори  –  
Проснулось  сонце,  хмари  і  вітри,
І  міцні  льоди  ураз  розтали,
І  ліси  з-під  панцирю  повстали.
Буя  життя  усюди  молоде,
І  вік  за  віком  радісно  іде
На  прекрасній  мирній  тій  планеті,
Що  тепер  лиш  згадують  поети.

Куди  ж  подівся  рай?
Його  нам  не  знайти.
Хто  міг  би  через  небокрай
Дорогу  провести?
Покинули  давно
Нас  зоряні  гінці,
І  зачинилося  вікно  –
В  чиїй  лихій  руці?

У  відповідь  –  байдужість  і  зима,
Для  нас  уже  сама  земля  німа
Не  розкриє  таємниць.  А  люди
Розійшлися  потім  звідусюди.
І  вічно  в  недосяжну  висоту  –  
Мов  крики,  що  застигли  на  льоту,
Будуть  вгору  руки  простягати,
Та  зірок  уже  їм  не  спіймати.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793714
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 30.05.2018

Вуличний вітер

Вуличний  вітер  –  не  те,  що  нагірний.
Грізний  деревам,  та  стінам  покірний.
Дрібно,  піщано,  дощано,  сітями,
Зелено,  зелено  –  яж  до  нестями.  
Зелено  –  вже  до  нестерпного  глуму,
Так  наковтатись  зеленого  шуму!

Дрібно,  піщано  збиваються  коси.
Де  тебе,  телепню,  вдень  тільки  носить?
Вітер  дурний,  що  приходить  надвечір,
Вітер  страшний  комашиній  малечі.
Вітер  –  співець,  та  ріденьке  сопрано,
Вітер-ловець,  ти  явився  зарано.
Що  ти  поробиш  байдужому  роду?
Вуличний  вітер  звіває  свободу.  

Вітер  дурний,  що  надвечір  приходить,
Вітер  буйний  дрібно  сіті  городить.  
Вітер-ловець,  що  прийшов  з  океану,
Вітер-мудрець,  що  прийшов  не  зарано.  
Вуличний  вітер  –  не  те,  що  нагірний.
Одіж  зриває,  та  стінам  покірний.  

21.05.1996

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793589
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.05.2018

Міра за міру

Очі  мої  бачили  не  раз
Відблиски  нетлінної  краси.
І  бувало,  довгий-довгий  час
Я  жила,  неначе  вільний  птах,
На  прості  пісні  в  моїх  устах
Озивались  дивні  голоси.

І  ловило  серце  кожний  звук,
Рожевіла  юністю  земля.
І  в  кільці  Твоїх  батьківських  рук
Я  росла,  не  знаючи  біди,
І  не  знала  ще  тоді  –  куди
Ти  штурвал  скеруєш  корабля.  

Миготіли  різні  береги,
Я  здаля  дивилася  на  них,
І  не  знала  ще,  що  вороги
Вже  мене  підступно  стерегли,
І  не  знала  міри  світла  й  мли,
І  не  знала  ще  шляхів  Твоїх.  

Знала  я  тоді  одну  любов,
Що  вона  безпечною  була,
Нічиїх  не  слухала  намов,
Дарувала  посмішки  усім.
Звіддаля  гримнув  неждано  грім  -  
І  вона  лишилась  без  весла.  

7.01.1996  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793475
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2018

Валентинів день

Метро  –  як  зал  чекання,
Хто  дочекавсь  побачення.
Співає  пташка  рання,
А  що  я  тут  не  бачила?

Оснащені  –  і  в  бій!
Он  здобич  вже  в  полоні.
Дивіться  всі,  цей  мій,
Не  вирветься  з  долоні.

На  біржі  знов  торги.
І  кажуть,  навіть  банди
Із  сиром  пироги
Міняють  на  троянди.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793474
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 28.05.2018

Одвічна Батьківщина

1
Мовчання  ночі.  Світоч  таємничий
Замиготить  в  глибоких  небесах.
Огорнутий  туманами  Візничий
Скерує  раптом  вділ  Чумацький  Шлях.
І  на  землі  розгорнуті  долоні
Дорога  перлоткана  вже  ляга  –  
Дорога  мрій.  Хай  тілом  я  в  полоні,
Моя  душа  від  пут  не  знемага.
Вона  шука  Одвічну  Батьківщину,
Свій  острів  серед  зоряних  земель.
Вона  шукає  там  свою  родину  –
Маленький  невгамовний  корабель,
Я  вірю,  знайде  врешті  мир  і  спокій,
І  невимовних  радощів  злиття.
І  я  вернусь  –  через  мільярди  років  –  
Туди,  де  починалося  життя.

2
Земля  нудьгує  в  самоті
Без  сонця  усмішки  ясної  –  
Їй  навіть  зорі  золоті
Не  принесуть  вночі  спокою.
Туман  –  бажання,  чи  порив,
Чи  Матері  сумної  сльози,
Від  неї  небо  все  закрив,
Приборкав  і  вітри,  і  грози.  
Так  затишно  у  пелені
Сріблястій  тихо  спочивати,
Так  любо  у  солодкім  сні
Усі  турботи  забувати!
Та,  земле,  все  ж    нудьгуєш  ти  –  
І  в  снах  своїх,  напевне,  бачиш,
Як  стрімко  рине  з  висоти
Промінчик  сонячний  гарячий.

3
Твій  голос,  друже,  ніби  шум  морський,
Що  тихо  пробігає  в  соснах  темних,
Бринить  в  мені  –  і  чистий,  і  м’який,
Від  нього  серцю  радісно  і  щемно.
Не  знаю  –  звідки,  хто  ти.  Імена
Забула  я.  А  плин  часів  суворий
Мене  мовчазно  зараз  обмина,
І  тільки  вічність  в  темряві  говорить.
В  житті  тебе  не  зустрічала  я,
Тебе  нема,  ніколи  і  не  буде.
Чому  ж  так  любить  те  душа  моя,
Чого  не  можуть  зрозуміти  люди?
Чому  у  пам’яті  зринають  дивні  дні?
В  яку  безодню  очі  зазирнули?
Ти  не  міраж.  Я  вірю,  ти  в  мені  –  
Мов  спогад  про  життя    давно  минуле.

4
Мій  вечір  сходить  між  чужих  дахів
І  розливається  мовчанням  урочистим.
Це  ж  музика,  якої  ти  хотів,
Мій  місяцю,  і  це  похмуре  місто!
І  ось  ми  троє  слухаєм  хорал.  
Органні  хвилі  котяться  валами,
Вже  затопили  велетенський  зал,
Освітлений  зірками  й  ліхтарями.
Немов  на  острівці,  самотні  ми
Серед  стихій,  гармонії  покірних.
А  там,  внизу,  між  гомоном  юрми
Хтось  теж  тепер  на  верховинах  гірних.
І  хтось  чогось  чекає…  Це  ж  мій  друг!
Дивись,  тобі  я  руку  простягаю  –  
Розірвем  разом  той  чарівний  круг!
А  я  тоді  сама  тебе  впізнаю?  

Відірваність.  Чи  не  найбільше  зло,
Що  нас  на  край  безодні  привело?

5
Что  в  имени  тебе  моём?
А.  Пушкин
Що  в  імені  тобі  моїм?
Хіба  ж  у  ньому  –  суть  найвища?  
Хіба  його  не  може  знищить
Час,  владний  над  усім  земним?
З  чим  порівняю  імена?
Зі  світлом,  що  на  хвилях  грає
Єдину  мить  –  і  враз  зникає,
Печаль  лишається  одна.
А  що  в  печалі?  Згадка  днів
Минулих,  чи  видіння  смерті?
У  тій  шаленій  круговерті
Помалу  загубився  тихий  спів.
Та  хай  лишиться  образ  цей
Мов  чиста  музика,  з  тобою  –  
Тоді  не  будеш  сиротою
Серед  байдужості  людей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793226
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.05.2018

Незабута весна

І  старовинна  пісня  незабута,
І  дощ,  що  у  вікно  співа  вночі,
У  невловимих  рук  тонка  отрута  –  
Цих  рук,  в  найтоншому  скрипковому  ключі.
І  блискавичні  поглядів  прелюдії,
І  безнадійних  мрій  морський  простір,
І  те,  що  грішні  і  прекрасні  люди  –
О,  як  мене  затягує  в  цей  вир!
І  музика  летить  по  всьому  світу,
І  неспокій,  і  вітер,  і  весна…
Я  можу  тільки  про  одне  просити:
Нехай  ніколи  не  згаса  вона!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793225
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.05.2018

Останній день зими

Останній  день  зими.
У  високостi  -  високосний  рік
Пливе  пухким  димком  над  містом.
Та  вранішні  дими  вже  стомлено  обвисли.
Риплять  автобуси  захриплим  тенорком.
А  місяць  не  зайшов  над  містом
В  останній  день  зими…

1996

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793120
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 25.05.2018

Найбільша радість. Францисканська балада

Був  шлях  неблизький  і  холодна  пора.  
Франциск  з  братом  Левом  з  Перуджі  ішли  -  
Два  бідні  маленькі  ченці.  
Уже  ж  і  стомились,  та  ось  ще  гора,
Уже  ж  і  замерзли,  але  не  знайшли
Притулку,  де  б  можна  спочить.  

Побачив  Франциск,  що  супутник  його
Вже  хилиться  сумно,  от-то  упаде  –  
І  раптом  бадьоро  гукнув:
“Ти,  брате,  дістань-но  паперу  свого.
Я  буду  казать,  що  на  думку  спаде,
А  ти  запиши,  що  почув.”

“Дай  Боже,  овечко,  щоб  менші  брати
У  всякій  країні  давали  взірець
Похвальних  учинків  святих.
Але  не  найбільша,  затям  собі  ти,
В  тім  радість.  Затямив?”
–  “Затямив,  отець!”
“То  можемо  далі  ми  йти.”

І  знову  озвався  до  Лева  Франциск:
“Хоч  міг  би  хвороби  усі  лікувать,
Давати  зцілення  німим,
І  навіть  померлим  життя  повертать,
Не  в  цім,  запиши,  міноритові  зиск,
І  втіху  тут  маєм  не  ми.”

І  втретє  записує  юний  чернець
Франциска  слова:  “І  пророчі  дари,
Наук  всіх  довершений  круг,
І  сам  проповідника  віри  вінець  –  
Не  радість  найбільша,  що  дана  згори
Для  Господа  відданих  слуг”.

Уже  до  кінця  наближається  путь,
В  великому  подиві  юний  чернець,
Що  навіть  про  холод  забув:
“Коли  це  не  радість?  То  що  ж  може  буть?
Скажи  мені  іменем  Божим,  отець!
Про  втіхи  я  інші  не  чув.”

“Цю  радість,  овечко,  тобі  покажу.
Он  бачиш:  в  долині  привітні  вогні,
То  ж  наша  обитель  свята.  
Я  тричі  застукаю  в  браму  й  скажу:
Стороже,  відкрий  брату  Леву  й  мені  –
Ми  саме  прийшли  на  свята.  

А  сторож  сердито  кричить  у  вікно:
Ото  волоцюги!  Ідіть  собі  геть,
І  знати  не  хочу  я  вас!
А  ми  вже  стомились  і  змерзли  давно,
Від  голоду  ноги  тримають  нас  ледь,
І  пізній  надворі  вже  час.

Але  якщо  все  ми  знесем  без  образ,
Смиренно  подумаєм  в  серці  своїм,
Що  сторож  сповняє  свій  труд,
–  Хай  навіть  поб'є  він  і  вижене  нас,
Хай  в  рідний  потрапить  не  зможемо  дім,    –  
Нам  радість  найбільша  вже  тут!”

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2018

Псалом 118. Вільний переспів

А
Алилуя,  алилуя,  алилуя,
Слава  Тобі,  Боже!
Тобі  поклоняємось,
Тебе  прославляємо,
Почуй  моління  наше  щире!
Господи,  спаси  нас  і  помилуй!

Б
Блаженні  перед  Богом  люди  ті,
Що  не  зіб’ються  з  правої  путі.
Що  одкровення  в  серці  бережуть,
Шляхами  беззаконними  не  йдуть.
Якби  ж  я  ні  на  крок  не  відступив
Від  тих  велінь,  що  нам  Ти  заповів!
То  очі  б  не  соромились  мої
Поглянути  на  святощі  Твої,
І  славити  тебе  я  мав  би  право,
Якби  чинив  в  житті  все  не  лукаво.
Навчатимусь  я  жити  в  правоті,
Ти  не  покинеш  душу  в  темноті.

В
Всім  серцем  лину  я  до  Тебе,
Тебе  шукаю  день  і  ніч.
Як  юному  уникнуть  злого?
Лише  по  слову  Твоєму!
Сховав  я  слово  те  у  серці,
Щоб  не  вхилятись  від  добра,
Устами  нині  промовляв  я
Всі  заповіді  уст  Твоїх.
Радіє  серце  з  одкровення,
Немов  з  нелічених  скарбів.
Твоїм  законом  я  втішаюсь,
Не  забуваю  слів  Твоїх.
 
Г
Господи,  милості  в  Тебе  прошу.
Слово  Твоє  я  у  серці  ношу,
Хай  же  відкриються  очі  мої,
Щоб  я  побачив  дива  всі  Твої.
Тут  на  землі  я  лише  мандрівець,
Не  приховай  Свою  волю,  Отець!
Спрагла  душа  моя  прагне  на  суд.
Знаю,  впокорюєш  гордий  Ти  люд.
Глум  і  насмішки  Ти  з  мене  зніми,
Я  ж  не  шукаю  утіх  між  людьми.
Раджусь  з  Твоїми  статутами  я,
А  одкровення  –  вся  втіха  моя.

Д
Душа  моя  скотилася  у  прах.
Оживлення  її  –  в  Твоїх  устах.
Мій  голос  Ти  почув  у  висоті,
Навчи  мене  Твої  пізнать  путі.
Душа  моя  в  скорботі  –  та  скажи
Свої  слова  –  й  позбудуся  олжі.
Бо  вибираю  істини  я  шлях,
Якої  сила  й  міць  –  в  Твоїх  руках.
До  правди  приліпилася  душа,
Надія  вже  її  не  полиша.

Є
Єдиного  благаю  про  одне  –  
Скажи  мені,  де  істина  Твоя,
Єдиному  тому  навчи  мене,
Чим  буду  жити  й  порятуюсь  я.
На  всіх  шляхах  мене  животвори,
Щоб  очі  уникали  суєти.
Ти  душу  вічно  спраглу  сотворив,
Аби  жадав  до  Тебе  я  прийти.
Благоговіння  принесу  Тобі,
І  не  боюся  праведних  судів.
Не  дай  же  серцю  скніти  у  журбі,
Ти  правдою  його  розвеселив.

Ж
Життя  Ти  дав  мені  на  те,
Щоб  пізнавать  Твої  веління.
І  знаю,  милість  та  прийде,
В  якій  слова  мого  спасіння.
На  віки  вічні  збережу
Словам  тим  вірність  і  покору.
В  Твоїм  законі  я  ходжу,
Тож  не  боюся  поговору.
Не  посоромлюсь  і  царів,
Їм  треба  істину  почути  –  
Що  жити  в  правді  Ти  звелів
І  зберігать  Твої  статути.
З
Згадай  Твоє  слово  рабу  Твоєму,
Це  втіха  єдина  в  печалі  йому.
Хай  лаяли  горді  і  гнали  мене,
Згадай  Твоє  слово  –  і  мука  мине.
Душа  від  нечестя  вжахнулась  моя,
Та  як  Твій  закон  міг  покинути  я?
Статути  Твої  переклав  я  в  пісні,
Що  в  мандрах  опорою  стали  мені.
Згадаю  ім’я  Твоє,  Боже,  вночі  –  
І  стихнуть  у  серці  скорботні  плачі.
Згадаю  веління  –  і  твердо  скажу:
Мій  жереб  –  служіння,  його  збережу.

І
Ім’я  Твоє  не  раз  я  прикликав,
І  серцем  я  молився  нелукаво,
І  звик  роздумувать  на  самоті
Про  всі  Твої  шляхи  і  одкровення.
І  я  завжди  в  дорогу  поспішав,
І  не  барився  –  за  Твоїм  велінням
Опівночі  вставав,  щоб  розлилася
Хвала  судам  Твоїм  із  уст  моїх.
І  сіті  нечестивих  обплели
Мене,  та  я  не  забував  закону.
І  тим  я  другом  став,  хто  друг  Тобі,
Хто  бережеться  зради  і  нечестя.

К
Коли  Ти  благо  сотворив
Рабові  твоєму,
Його  Ти  мудрості  навчив,
Дав  заповідь  йому.
Коли  в  стражданнях  я  блукав,
Бо  зла  не  міг  збороть,
Враз  слово  я  Твоє  узнав,
Узнав,  що  Ти  –  Господь.
Втішаю  душу  тільки  цим
Серед  гонінь  людських,
І  не  вклонюсь  ніколи  злим,
Сліпій  гордині  їх.  

Л
Люблю  закон  Твій  над  усе
І  ненавиджу  суєвір’я.
Покров  і  щит,  що  Ти  несеш  –  
Вони  зміцнять  моє  довір’я.
А  беззаконних  не  стерплю,
Не  допущу  їх  до  порога,
Бо  справедливість  я  люблю,
І  знаю,  що  вона  –  від  Бога.
Якщо  підтримаєш  мене,
То  порятую  тіло  й  душу.
Олжа  й  нечестя  –  все  мине,
А  я  тебе  прославить  мушу.

М
Моя  душа  палає  у  вогні,
А  втішитись  немає  чим  мені.
Мов  міх  в  диму  –  такий  тепер  я  став.
Коли  ж,  коли  мої  скінчаться  дні?
Твоїх  я,  Боже,  слів  не  забував.
Коли  ж  настане  суд  для  тих,  хто  гнав
Раба  твого  і  яму  рив  йому.
Хто  істину  й  статути  зневажав?
Я  ледве  не  загинув  на  землі,
Та  не  могли  мене  примусить  злі,
Щоб  відцурався  я  велінь  Твоїх  –  
По  милості  Твоїй  я  оживав.

Н
Навіки,  Господи,  на  небесах
Затверджене  слово  Твоє.
Вказав  землі  Ти  істини  шлях,
Творець  усього,  що  є.
Навіки  все  у  владі  Отця,
Відколи  стоїть  цей  світ  –  
Якби  не  втішала  думка  ця,
То  я  б  не  витримав  бід.
Навіки  веління  дав  Ти  з  висот,
Що  нам  спасіння  несе.
Багато  я  бачив  різних  чеснот,
Та  заповідь  –  понад  усе.

О
О,  як  закон  Твій  я  люблю!
Заради  нього  все  стерплю.
Я  став  мудріше  ворогів
І  розумніше  вчителів,
Бо  заповідь  Твою  ношу
І  одкровення  бережу.
О,  не  вхилюся  від  судів,
Бо  словом  Ти  мене  навчив,
Що  краще  меду  на  устах:
Солодке  слово  –  чесний  шлях.
Скорився  серцем  я  йому,
І  ненавиджу  зло  тому.

П
По  слову  Твоєму  ходжу  я,  Господи,
Поклявся  зберігать  Твої  суди.
Тепер  душа  моя  в  печалі,  Господи,
Молюсь  до  Тебе:  з  правдою  прийди.
Прийми  офіру  добровільну,  Господи,
По  слову  оживи  уста  мої.
В  руці  Твоїй  тримаєш  душу,  Господи,
Тепер  ти  можеш  оживить  її.
Ходжу  серед  сітей  нечестя,  Господи,
Та  не  покинув  спадщини  Отця.
Схилив  Твій  раб  до  неї  серце,  Господи,
І  так  триматись  буде  до  кінця.

Р
Рука  Твоя  мені  життя  дала
І  розум,  щоб  вхилятися  від  зла.
Та  знаю,  що  не  раз  я  відступав,
І  справедливо  Ти  мене  карав.
Нехай  же  милість  грішника  втіша,
Щоб  звеселилась  знов  моя  душа,
Щоб  милосердя  раб  Твій  прославляв,
Хоча  б  і  знову  без  вини  страждав.
Хай  звернуться  до  мене  люди  ті,
Що  зберігають  серце  в  чистоті,
Бо  й  сам  я  прагну  жити  тільки  так  –  
Яви  ж  єдиний  милосердя  знак!

С  
Суд  і  правда  належать  Тобі  –  
Захисти  ж  від  гоніння  юрби,
Від  гордині  і  наклепів  їх.
Я  тримавсь  Твого  слова,  як  міг.
Я  –  слуга  Твій,  і  серце  моє
Бачить  око  премудре  Твоє.
Бачиш,  Господи,  як  я  чекав,
Як  спасіння  від  Тебе  жадав.
Час  прийшов  мені  вийти  на  труд,
Бо  вони  зневажають  Твій  суд.
Та  ніхто  ще  затьмарить  не  вмів
Твого  щирого  золота  слів.

Т
Твої  одкровення  –  предвічні  дива,
Душа  зберіга  моя  їх.
Кого  не  повернуть  на  шлях  ті  слова,
Що  з  уст  пролилися  Твоїх?
Зітхаю  від  спраги  цілющих  тих  слів  –  
Згадай  і  помилуй  мене.
Належить  це  всім,  хто  Тебе  полюбив,
Й  нечестя  від  себе  жене.
Я  плакав  від  того,  що  гріх  не  дає
Побачити  дивні  краї.
Молюсь,  щоб  осяяло  світло  Твоє
І  розум,  і  серце  мої.

У
У  Тебе,  Господи,    –  одне  лише  добро,
І  праведність,  і  справедливість  –  все  
Тобі  належить  тільки  одному,
Довершений  у  світі  Ти  один.
У  мене  –  тільки  те,  що  я  почув,
Що  я  злюбив  за  чистоту  й  красу.
Нехай  Твій  раб  сам  по  собі  малий,
Та  він  Твоїх  велінь  не  забува.
В  душі  моїй  –  скорбота  і  печаль.
Та  пам’ятаю  й  те,  що  вічність  є,
Що  істинний  довіку  Твій  закон  –  
Тому  лишуся  жити  з  ним  і  я.

Х
Хай  знову  й  знову  лине  голос  мій  –  
Благає  так  спасіння  вірний  Твій.
Благаю  я  вночі  і  до  зорі,
Щоб  на  моління,  Боже,  ти  призрів.
Благаю  на  світанку  знов  без  сну,
Щоб  Ти  мій  голос,  Боже,  спом’янув.
Біда  не  спить  і  не  прийде  одна  –  
Не  випив  ще  я  лиха  аж  до  дна.
Мені  далеко  до  спокою  меж.
Та  близько  –  Ти,  і  відповідь  даєш.
І  оживають  знов  чуття  й  думки
Від  доторку  могутньої  руки.

Ч  
Час  нещастя  мого  –  він  прийшов,
Чим  розрадити  душу  тепер?
Втіхи  я  у  людей  не  знайшов,
То  до  кого  звернутись  тепер?
Знаю,  в  Тебе  –  без  ліку  щедрот,
Змилосердишся,  Господи,  ти.
Знаю,  що  до  найвищих  висот
Цей  мій  поклик  палкий  долетить.
Бачу  тих,  хто  в  нечесті  живе  –  
І  караюсь  за  Тебе  й  за  них.
Але  вірю,  що  слово  живе
Подолає  відступництва  гріх.

Щ
Щастя  –  на  Тебе  надіятись,  Господи,
Щастя  –  Тебе  прославляти  без  ліку.
Хай  проти  мене  всі  грішники,  Господи,
Буду  з  Тобою  радіти  довіку.
Слово  Твоє  –  це  прибуток  мій,  Господи,
Звик  зневажати  я  всяку  неправду.
Світ  Твій  –  широкий  для  люблячих,  Господи,
В  ньому  неважко  і  жити  по  правді.
Звик  одкровення  любити  я,  Господи  –  
Те,  що  Ти  вклав  в  мою  душу  одвіку.
Бачиш  думки  і  шляхи  мої,  Господи,
Щастя  ж  моє  –  Тебе  славить  без  ліку.

Я
Я  заблукав,  загубився  у  світі  –  
Знову  до  Тебе  молюсь.
Хто  ж  мені  ближче  й  дорожче  у  світі?
Я  вже  його  не  боюсь!
Можеш  мене  врятувати  Ти  словом,
Можеш  навчити  добра.
Я  вже  давно  одвернувся  від  злого,
Скарб  свій  у  Тебе  збирав.
Буде  рука  Твоя  в  поміч  та  милість,
Вибрав  за  нею  я  шлях.  
Буде  утіхою  заповідь  миру,
Заповідь  в  серці  й  устах.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2018

Уламки видіння смерті

Марно  била  шабля  темну  кригу,
Не  розмила  берега  вода,
Хоч  тримали    юні  руки  книгу,
Не  пройшлися  по  лунких  ладах.
Ледь  піднявшись,  тихо  впали  руки  –  
Впали  на  холодну  темну  твердь.
По  пустотах  гострі  закаблуки,  
Прогриміла  невидимка-смерть.

Смерть,  де  жало  твоє?
Де  твоя  перемога?
Хто  напуття  дає?
Неминуча  дорога?
Хто  дає  тобі  жах?
Хто  дає  тобі  милість?
У  єдиних  очах
Всі  на  друзки  розбились.

Чорний  ворон.  Чорний  дуб.
Пливе  човен  –  та  й  минає,
Хвиля  човен  підганяє,
Править  чорний  лісоруб.
Чорна  річка.  Чорний  ліс.
А  сокира  все  рубає,
Чорний  вітер  колихає
Чорні  хмари  сліз.
Чорний  камінь.  Чорний  дим.
Чорний  спить  у  човні  грім.

Біла  хата.  Білий  сад.
Білий  кінь  по  саду  ходить,
Білий  сон  туман  городить
В  безкінечний  ряд.
Біле  ліжко.  Біла  ніч.
Білі  коси  розплелися,
Білі  змії  повилися
До  застиглих  пліч.
Білі  руки.  Білий  жах
В  міцно  стулених  устах.

Всі  Твої  води  й  безодні  пройшли  наді  мною  –  
Де  ж  він,  той  шлях,  що  виводить  із  надр  пустоти?
Я  не  боюся  спіткнутись  об  камінь  ногою,
Знаю,  що  Ти  збудував  незворушні  мости.  
Тільки  ж  мости  ті  тоненькими  нитками  сяють
В  морі  байдужих  світів,  серед  сліз  і  жалю.
Що,  як  сама  я  шляхів  Твоїх  не  відшукаю?
Що,  як  покинуть  і  ті,  кого  серцем  люблю?

Голос,  у  пустелі  волаючий,
Шепіт,  серед  моря  вмираючий,
Пісня  б’ється  крильми  в  ніщо.
Горицвіт,  у  пустці  палаючий,
Опустився  меч  враз  караючий,
І  ніхто  не  скаже  –  за  що?
І  стоять  безодні  колонами,
І  зірки  зриваються  гронами,
І  ніхто  не  скаже  –  куди?
Між  часів  пливкими  кордонами,
У  потоці  з  тими  мільйонами
В  невідомість  вічну  іди.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791586
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2018

Що в імені тобі моїм?

Что  в  имени  тебе  моём?
А.  Пушкин

Що  в  імені  тобі  моїм?
Ти  бачиш  в  ньому  суть  найвищу?  
Коли  я,  врешті,  справді  знищу
Час,  владний  над  усім  земним?

З  чим  порівняю  імена?
Зі  світлом,  що  на  хвилях  грає
Єдину  мить  –  і  враз  зникає,
Печаль  лишається  одна.

А  що  в  печалі?  Згадка  днів
Минулих,  чи  видіння  смерті?
У  тій  шаленій  круговерті
Чи  ти  почуєш  тихий  спів?

Та  хай  лишиться  образ  цей
Мов  чиста  музика,  з  тобою  –  
Тоді  не  будеш  сиротою
Серед  байдужості  людей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2018

Трембіти

Затрембітаю  в  трембіту
На  смерек  потоки.
Чорним  полум’ям  горіти
Їм  ще  роки  й  роки.
А  горіти  –  не  чадіти
Тим  гіркущим  гаром,
А  горіти  –  пломеніти,
Розростатись  жаром.
Розростатись  живним  жаром,
На  горах  палати,
Проростати  в  чорні  хмари
Квітом  непожатим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791328
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2018

Троянди на руїнах Трої

У  поржавілих  купах  зброї
Бутонів  розсипи  рясні.
Троянди  –  на  руїнах  –  Трої,
Чи  це  ввижається  мені?
Червоні  –  із  вінка  Кассандри,
Пророцтва  осені  і  сліз.
Блакитні  –  їх  з  далеких  мандрів
Напевне,  Одіссей  привіз.  

Серед  руїн  хлюпоче  море,
Таке  барвисте  й  запашне,
А  час  летить  –  все  без  упинку.  

І  от  небес  лице  прозоре
Та  квітів  свято  цих  бучне
Спинили  поїзд  на  хвилинку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791327
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2018

Конвалія

Дзвінким  сріблястим  сміхом
На  ніжному  стеблі
Даруєш  світлу  втіху
Цій  лісовій  імлі.
Струнка  аристократка
Шопенівських  балад  - 
Яку  неясну  згадку
Несеш  у  тихий  сад?

Яка  ж  ти  гордовита  - 
І  вже  не  зрадить  нас  
Оправа  кришталева.

Піснями  оповита,
Чудова  й  без  прикрас
Цнотлива  королева.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2018

Тюльпани

Червоні  келихи  в  травневому  саду,
Весни  і  сонця  радісний  дарунок.
Хіба  не  найсолодший  в  світі  трунок
На  денці  пелюсток  цих  я  знайду?
Червоні  келихи  -  не  пий  ти  їх  до  дна,
Бо  гіркоти  раптової  скуштуєш,
І  потім  вже  куди  не  помандруєш,
Цей  смак  червоно-чорного  вина

Залишиться  з  тобою,  мов  докір
За  все,  чого  не  зможеш  ти  забути,
Що  не  здолають  час  і  каяття.

Червоні  келихи  -  цій  радості  не  вір!
Вони  ще  вимагатимуть  покути,
Червоні  келихи  -  за  все  твоє  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2018

Троянда Андерсена

Вже  тиждень  в  Копенгагені  дощі.
Стихія  розходилася  свавільно.  
А  перехожий  в  чорному  плащі  -  
Ну  от  скажіть,  хіба  не  божевільний?
У  нього  непокрита  голова,
Вода,  здається,  залила  і  очі.
А  в  капелюсі  квітку  він  хова
І  тихо  посміхаючись,  шепоче:

“Я  збережу  тебе,  трояндо,  назавжди
У  спогадах  і  світлих.  і  печальних.
Нехай  не  подала  мені  руки,

І  я  не  повернусь  уже  туди.
Але  дарунок  цей  її  прощальний
Залишиться  зі  мною  на  роки.”

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2018

Гвоздика

У  полум'ї  над  дулами  гармат,
Ця  гострота  –  обрамлення  війни.
Це  вибухів  застиглий  звукоряд,
Це  зойки  неповинної  вини.
Це  музика  –  сувора,  мов  граніт.
Це  грізний  клич  бетховенських  сонат.  
Це  вимір  долі    -  той  розбитий  світ,
Звідкіль  не  повертаютья  назад.  

Не  личить  зброю  класти  у  букет.
А  ти  їх  любиш,  квіти  бунтівні  -  
І  навіть  якось  в  дар  приніс  мені.

А  я  тобі  дарую  цей  сонет.
Лиш  прикладу  з  безумців  не  бери,
Скромніша  роль  фатальнішої  гри.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790789
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2018

Асфоделії

В  прозорих  чарах,  під  серпанком  сну
По  царству  Гіпноса  душа  моя  блукала,
І  асфоделій  квітку  не  одну
В  похмурих  тих  краях  вона  зірвала.
Ніколи  ти  не  бачив  квітів  тих?
Ніколи  не  спускався  до  Аїду?
Так  запряжи    з  десяток  грецьких  книг  -  
Кіньми  такими  запросто  доїду!

Смієшся  ти,  немов  старий  Гомер?
А  подивись  на  них  –  і  справді  гарно,  
Повір  як  не  мені,  то  хоч  поету.

Я  б  захопила  їх  зі  сну  тепер,
Набрала  повний  кошик  –  тільки  марно,
Дорогою  десь  канув  він  у  Лету.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790650
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 07.05.2018

Ірис

Уламки  райдуги  над  Арно
Дощем  розпались  на  очах.
Та  їх  шукати  будеш  марно
В  лунких  соборних  вітражах.
Веселі  різнобарвні  бризки
Над  берегами  проросли,
І  квітів  акварельні  низки
Вінцем  все  місто  обплели.  

І    камені,  і  на  гербі
Цвітуть  Флоренції  іриси.
Віддавна  славна  ти  красою,

Тосканська  квітко.  І  в  тобі
Джоконди  неповторні  риси
Зблиснуть  туманом  і  росою.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790649
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 07.05.2018

Класична пластика

Твоїх  цілунків  смак  –  аттічний  мед.
Чи  так  Сократ  останню  випив  чашу?
Є  щось  класичне,  еллінське,  скульптурне
В  сплетінні  рук,  у  схилі  голови.
Не  смійся,  я  не  статуя,  звичайно  –  
Та  відчуваю  мармур  і  граніт,
Живе  тепло  в  похмурій  оболонці.
Буває,  кам’яніє  тіло  й  думка.
Цикути  бризки  –  у  повітрі  скрізь,
Нам  отруїтись  легше,  ніж  Сократу.
І  смерті  не  боятись  звикла  я,
Та  жаль  завдать  жалю  комусь  у  світі,
І  я  лишаюсь  тут.  Прошу  тебе:
Побудь  зі  мною  ще.  Дарунок  долі  –  
Вогонь,  що  плавить  мармур  і  граніт.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2018

Метро

Що  я  для  тебе?  Що  ти  –  мені  
Не  скажуть  очі.  Мовчиш.  Мовчу.
Сміюсь.  Смієшся.  Не  смієш,  ні?
І  я  не  буду.  Отак  -  злечу.
Що  ти  для  мене?  Що  я  –  тобі  
Не  скаже  серце.  Дивись.  Дивлюсь.
Не  бачиш?  Знову  -  у  цій  юрбі,
Що  ми  для  неї?  Вже  йду.  Гублюсь.
А  ти  не  прийдеш.  А  час  іде.
Що  ми  для  нього?  Нехай  -  на  дно.
Усі  там  будем.  От-от  впаде.
Що  ти  для  мене?  Не  все  одно!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790505
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 06.05.2018

Бузок

Вечірнім  гостем  дощ  прийшов  на  ганок,
Потупцював,  непроханий,  вночі.
А  двері  так  і  не  відкрились.  Ранок.
І  дощ  заснув  в  бузковому  плачі.
Ох,  не  його  учора  я  чекала,
Щомиті  віглядаючи  в  вікно,
Бузку  з  дощем  пахучим  наламала  – 
Тобі.  Але  тепер  вже  все  одно.

Ти  не  прийшов.  Забув,  а  чи  не  знав,
А  чи  себе  винити    –  боязку,
Слова,  що  їх  сказати  не  посміла. 

Немов  дитя,  в  колисці  синіх  трав
Вдихаю  рясність  свіжого  бузку.
В  очах  роса,  та  плакати  –  несила. 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790461
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 05.05.2018

Ромашка

В  краю  мого  дитинства  ти  росла
На  кожнім  кроці,  просто  під  ногами.
Тоді,  здавалось,  вулиці  села
Вкривалися  живими  килимами.

І  всі  тебе  безжалісно  топтали,
І  всі  гусей  та  кіз  в  тобі  пасли,
А  що  вже  квітів  кожен  рік  збирали!
В  аптеку  оберемками  несли.

І  знов  ти  розпускала  візерунки,
І  знову  усміхалась  серед  трав,  
І  не  чекала  на  винагороду.

Та  знехтувано  всі  твої  дарунки,
Твоїх  чеснот  ніхто  не  помічав,
А  брали  всі  –  немов  з  криниці  воду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790460
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 05.05.2018

Сопілкар

Розтали  білі  хмари  в  висоті.
Надходив  вечір  –  тьмяний,  непрозорий.
Широка  площа.  І  людський  натовп.
Здавалось,  злились  усі  обличчя
В  одне  –  похмуре  й  стомлене,  а  очі
Дивилися  з  образою  та  злістю.
Гуділи  у  повітрі  голоси.
Затиснуті  між  каменем  холодним,  
Вони  здавались  однотонним  шумом.
Та  часом  пробивалися  крізь  шум
Поодинокі  фанатичні  крики.
Ось  двоє  вже  зчепились  між  собою
У  лютій  бійці.  Розняли  їх  люди.
Ніхто  не  йшов  із  площі,  всі  стояли,
Чогось  чекаючи.  І  тріпотіли
Плакати  на  зеленому  паркані…
…І  раптом  –  мов  промінчиком  із  сонця  –  
Злетів  високий  пустотливий  звук,
За  першим  –  другий,  третій.  І  забилась
Весела  пісенька  у  сірій  сітці
Каміння  й  роздратованих  облич.
Я  мимоволі  глянула  угору  –  
Невже  то  жайворонок  польовий
Якимось  дивом  залетів  сюди?
Та  небо  все  таке  ж  –  низьке  й  холодне,
Звідкіль  же  несподіване  тепло?
Мотив  змінився.  Голос  одинокий
Бринів  таким  лагідним,  тихим  смутком,
Що  люди  одвертались  від  плакатів,
Виходили  з  розбурханого  моря,
Що  плюскотіло  гнівом  навсібіч.
Вони  ішли,  мов  за  якимсь  закляттям,
Ставали  колом  щільно.  Ніби  острів
Піднявся  раптом  із  морських  глибин.  
І  диво:  вщухла  буря.  Не  вляглись
Навколо  острівця  безумні  крики,
Та  варто  лиш  переступити  риску  –  
І  от  спокій,  і  світло,  і  весна,
І  добрі  люди,  і  дитячі  очі
Захоплені,  і  усмішки  привітні.
І  всі  ті  чари  йшли  від  центру  кола,
А  там  стояв  звичайний  чоловік,
І  грав  на  звичайнісінькій  сопілці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790067
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.05.2018

На льоду

Крижана  хатинка  на  крижині,
А  крижина  –  в  Льодовитім  океані.
Квіти  сині,  тонко-лебедині
Маряться  на  стрісі  у  тумані.
У  хатинці  все  дзеркально  чисто,
Дивні  тут  висять  прозорі  шати.
Я  б  взяла  собі  оце  намисто,
Та  не  знаю,  як  його  дістати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790066
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 03.05.2018

Травень

Доцвітає  бузок  по  садках,
Посхилялись  тюльпани  на  стеблах.
У  зів’ялих  червоних  квітках
Оддзеркалились  роси  від  неба.
Тріпотять  під  дощем  горобці,
Зграйка  сіра  шугнула  на  гілку.
Ходить  травень  із  вітром  в  руці,
Грає  травень  в  зелену  сопілку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789973
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.05.2018

Вечірній сонет

Пливуть  бузкові  тіні  кораблями,
Гойдаються  над  темною  водою.
Прокотяться  безгучною  луною  –  
І  щезнуть  десь  за  тихими  полями.
У  сутіні  виписуються  клени
М’якими  акварельними  мазками,
І  ніби  вишиті  коштовними  шовками,
Стоять  високі  тополині  гобелени.
Ось  раптом  загойдались  плавно  віти,
Мов  струни  під  мистецькою  рукою,
А  навкруги  ж  усе  у  сні  й  спокої,
Невже  то  грає  на  тополях  літо?

Чи  ж  не  його  там  на  воді  обличчя?
Вслухаюся  у  звуки  таємничі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789972
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 02.05.2018

Вишневі варіації

1
Легкі  й  тендітні  вишень  квіти
Весні  встилають  білий  шлях,
Пливуть  у  сонячнім  повітрі,
Гойдаються  на  всіх  вітрах.
Лунає  квітів  хор  ночами,
Сам  місяць  –  диригент  у  них.
Нудьгу,  турботи  і  печалі  –  
Усе  здолає  їхній  сніг.  
2
Засніжені  засніжені
Всі  вулиці  й  сади
Завишнені  завишнені
Хоч  пелюстками  йди
Завішені  завішені
Усі  гадки  сумні
Залишені  залишені
Вони  на  сніжнім  дні
Захмарені  захмарені
Сердечні  далини
Затьмарені  затьмарені
Крихкі  вишневі  сни.
3
Сонце  зійшло  –  і  легеньким  рум’янцем
Перли  прозорі  на  вітах  торкнуло.
Роси  палали  в  мінливому  танці,
Поки  їх  вранішнім  вітром  не  здуло.  
«Ох,  без  коштовних  прикрас  ми  лишились!»  –
Затурбувались  стривожені  квіти.
Сонце  їм  лагідно  прошепотіло:
«Ви  і  без  них  –  найпрекрасніші  в  світі.»  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789771
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.05.2018

Рубаї

Чернетки  студента
1
По  крихітці  пісок  перетіка,
А  кожна  мить  протяжна,  мов  ріка.
Коли  б,  розбивши  цей  крихкий  годинник,
Спинити  час  могла  моя  рука!

2
Коли  б  не  бігли  струмені  хвилин,
Коли  б  років  тяжкий  спинився  плин,
Коли  б  учора  й  завтра  всі  настали
Сьогодні  –  чи  не  зник  би  смерті  тлін?

3
Кладу  тобі  долоні  на  чоло  –  
В  їх  прохолоду  потекло  тепло.  їхню
Я  чую  пульс  думок  твоїх  шалений,
Але  спокійний  погляд  через  скло.  

4
Минуле  і  майбутнє  –  все  збери
В  одну  споруду,  мов  деталі  гри.
Живи  в  цій  миті,  ні  про  що  не  думай.
Послухай  тишу,  сам  не  говори.  

5
Живуть  дерева  ці  своїм  життям,
І  їх  закони  невідомі  нам.
До  метушні  безладної  байдужі,
Поважні,  мов  споріднені  вікам.

6
Ти  не  йдеш  –  а  час  іде,
Митями  життя  пряде.
Поки  в  прядиві  чекань
Він,  заплутавшись,  впаде.  

7  
Нехай  створю  я  світ  новий  собі  –  
Знов  образ  цей  приходить  у  журбі.
І  в  дзеркалі  лице  я  пізнаю
Своє,  що  не  стрічалося  тобі.

8
На  кожний  спогад  час  намив  пласти.
І  де  ж  кордон  тут  можна  провести
Між  тим,  що  мало  буть  –  і  відбулося?
Як  тяжко  серцю  правду  всю  знести!

9  
Хай  творчості  без  праці  не  бува,
Хай  навіть  легкість  сила  здобува,
Але  краса,  що  Ти  даруєш  щедро  –  
Що  проти  неї  всі  мої  слова?

10
Щодня  ролей  з  десяток  різних  граю,
А  скільки  ще  в  запасі  я  їх  маю?
Це  правда,  світ  –  суцільне  лицедійство.
Під  масками  як  душу  відшукаю?

11
Чи  всяка  маска  –  для  очей  облуда?
Гудити  гру  я  все  ж  таки  не  буду.
Що  краще:  чи  зіграть  в  житті  людину,
Чи  жить  собі  свинею  серед  бруду?

12
Для  щирих  це  не  просто  гра  майстерна.
Усяка  роль  –  немов  душі  майстерня.
Хто  Гамлетом  побув  бодай  годину,
Того  в  житті  на  підлість  вже  не  зверне.
 
13
Погана  звичка  –  мірить  все  і  важить,
Мов  гирями,  вона  тебе  обтяжить.
Коли  ж  захочеш  скинуть  їх  додолу,
То  раптом  руки  метр  сталевий  зв’яже.

14
Чи  справді  сила  розуму  велична?
На  це  питання  відповідь  є  звична.
Та  не  лише  краса  в  ній,  а  й  руїна  –  
Тим  ще  страшніш,  що  точна  і  логічна.

15
Здоровий  глузд  повинен  знати  міру.
Обмежить  краще  все  ж  його,  не  віру.
Міняються  уявлення  з  роками,
Та  все    така  ж  луна  молитва  щира.

16
Не  прихили  до  букви  слух.  
Частина  –  розум,  ціле  –  дух.
Частина  може  зрушить  ціле,
Та  може  й  гальмувати  рух.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789769
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2018

Наспів 22

Іноді  враз  помітиш,
Як  швидко  зникає  роса  -
Ніби  робити  їй  нічого
В  цьому  нечистому  світі.
Іноді  враз  помітиш,
Як  затемняє  пилюка
Дзеркала  чистоту.
Сумний  він,  цей  світ!
Навіть  коли  розцвітають  вишні.
Навіть  тоді…  А  все  ж
Очі  твої
Несли  в  собі  відблиски  ранку,
Несплямленої  чистоти.
Та  я  пройшов  мимо  неї,
Вже  щастя  ніде  не  знайду.
А  все  ж  
Сльозами  своїми  омию
Дзеркало  темне  життя  -
Хай  там,  де  впадуть  мої  сльози,
Відкриється  світлу  воно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2018

Наспів 21

По  ріці  Блакитний  Водоспад
Пробігають  хвилі  і  човни,
По  ріці  Блакитний  Водоспад
Пропливає  лодія  весни.
Та  весни  уже  не  повернуть,
Що  для  нас  найпершою  була,
Та  весни  уже  не  повернуть,
Що  на  гілці  вишні  розцвіла.
Біла  гілка  вишні  у  руці
Раптом  знов  про  юність  нагада  -
Біла  гілка  вишні  у  руці,
І  весняна  радісна  вода.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2018

Наспів 20

Прокинувсь  раптом  на  зорі
Від  променів  з  вікна:
Сяйнула  вишня  угорі,
Немов  сама  весна.
Я  біг  в  небесну  далину,
Хотів  спіймать  мою  весну,
Та  так  і  не  здогнав.
В  оману,  мріє,  ти  ввела,
Не  вишня  -  хмара  то  була,
Що  й  слід  її  розтав.

Колись  в  далекому  краю
Крізь  вишень  ніжний  цвіт
Я  бачив  усмішку  твою.
І  хай  немало  літ
Спливло,  мов  листя  по  воді,
Я  знову  лину  -  як  тоді-
До  уст  твоїх  весни…
А  ти  смієшся  далі  все,
А  вітер  голос  твій  несе
В  мої  самотні  сни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2018

Наспів 19

З  двох  сторін  крізь  молоду  листву
Зависає  водоспадів  вир,
З  двох  сторін  крізь  молоду  листву
Пломеніють  грізні  очі  гір.
Я  до  тебе  цілий  день  пливу
Через  сонця  золотаву  шир,
Я  до  тебе  цілу  ніч  пливу
Через  тіні  мерехтливих  зір.
Не  змовкає  лютня  у  руках,
Попливли  мелодіями  дні.
Не  змовкає  лютня  у  руках,
Не  згасає  серце  у  вогні.
Чи  знайду  в  твою  країну  шлях?
Видно,  він  заказаний  мені.
Загублю  в  твою  країну  шлях,
Та  лишаться  там  мої  пісні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786257
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2018

Наспів 18

Покинутий  притулок  у  горах
Навідав  знову  лютої  зими  -
Покинутий  притулок  у  горах
Заслали  хуги  білі  килими.
Стоїть  маленька  хижка,  вся  в  льоду…
Та  я  вогонь  під  снігом  розкладу.

А  полум’я  -  мов  маки  навесні  -
Ті,  що  цвіли  серед  пахучих  трав.
А  полум’я  -  мов  маки  навесні,
Що  я  в  полях  колись  для  тебе  рвав,-
Мов  той  червоний  маковий  вінок,
Що  надівала  ти  його  в  танок.

А  полум’я  -  немов  підступний  звір,
Над  беззахисним  серцем  нависа.
А  полум’я  -  немов  підступний  звір,
Оманлива  мені  його  краса!
Вона  збудила  спомини  про  ту,
Що  не  прийде  в  цю  білу  німоту.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2018

Наспів 17

Не  плач,  цикадо,  у  росі,
І  для  небесних  зір  нема
Любові  без  розлуки.

Не  плач,  цикадо,  у  росі,
Он  бачиш  -  вже  іде  зима
На  ці  просторі  луки.

І  ти  заснеш  солодким  сном,
В  заметах  снігових  пісень
Своє  забудеш  горе.

Так!  ти  заснеш  солодким  сном,
Коли  зіллються  ніч  і  день
В  одне  ласкаве  море.

А  я  на  холоді  лишусь  -
І  буду  бачить,  як  навкруг
Все  облітає,  в’яне…

Так!  я  на  холоді  лишусь,
Немов  якийсь  злочинний  дух,
На  безвість  вітром  гнаний…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2018

Наспів 16

На  схилах  гір  слідів  ти  не  лишаєш,
Мов  сон,  пройшла  по  них.
Осінніми  стежинами  блукаєш
Між  кленів  молодих.
Ступаєш  легко,  ніби  дика  сарна.
Як  бранець,  я  бреду.
На  обрії  загусло  небо  хмарне…
Коли  ж  тебе  знайду?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2018

Наспів 15

Вечірні  дзвони  пропливли.
Я  знаю  -  це  вже  по  мені
Вечірні  дзвони  пропливли
В  країну  золотої  мли.
І  дивно:  ніби  й  не  журюсь,
І  навіть  думи  не  сумні,
І  дивно  так,  що  не  журюсь,
Хоч  вже  скінчилися  пісні.

А  вже  ж  і  я  сама  пливу
На  тім  вечірньому  плоту,
А  вже  ж  і  я  сама  пливу  
В  країну  золотої  мли,
І  дивно:  ніби  й  не  боюсь,
Хоч  бачу  знизу  висоту,
І  дивно  так,  що  не  боюсь,
Хоч  вже  і  дзвони  відгули.

Не  знаю,  чи  навік  засну,
Та  застилає  очі  мла.
Не  знаю,  чи  навік  засну,
Чи  може,  встану  ще  зі  сну…
Та  пісню  цю  лишу  тобі  -
Не  забувай,  що  я  була,
І  серце  я  лишу  тобі,
Що  мла  приспати  не  могла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2018

Наспів 14

Не  дміть,  гірські  вітри,  цієї  ночі,
Під  ковдрою  холодного  туману
Нехай  у  сні  забудусь  хоч  на  мить.
Не  дміть,  гірські  вітри,  цієї  ночі,-
Нехай  уранці  знов  спокійно  встану,
І  довгий  шлях  в  очах  замиготить.

А  вітер  з  гір  прийшов  перед  світанком,
І  розтривожив  пам’яті  затоку  -
Чи  то  твоя  рука  торкнулась  серця?
А  вітер  з  гір  прийшов  перед  світанком,
І  розливав  на  небосхил  широкий
Сумних  очей  озерця.

А  я  не  міг  наважитись  рушати,
Та  все  ж  піднявся  і  пішов  поволі,
Мов  хмара,  що  чужій  покірна  силі.
А  я  не  міг  наважитись  рушати,
Та  все  ж  скоривсь  -  чиїй,  не  знаю,  волі  -
А  може,  просто  -  власному  безвіллю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2018

Наспів 13

Шати  гір  моїх  зелених,
Вкрийте  голову  мою!
Все  одно  ти  йдеш  від  мене,
І  печалі  не  втаю.
Ні  один  гірський  струмочок
Не  стікає  до  ріки.
А  мені  -  лишивсь  листочок
Із  недбалої  руки.
Все  одно  тобі  -  що  стріха,
Що  небес  прозорий  дах,
А  мені  -  остання  втіха  -
Чорні  клени  у  горах.
Навесні  одягнуть  клени
Знов  убрання  молоде…
Все  одно  ти  йдеш  від  мене  -
Це  життя  від  мене  йде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785800
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2018

Наспів 12

Що  після  себе  
Світові  я  залишу?
Вишні  -  весні,
Літу  -  голос  зозулі,
Осені  -  клени  червоні.

Що  після  себе  
Світові  я  залишу?
Зорям  -  холодні  струмки,
Сонцю  -  широкі  ріки,
Місяцю  -  тихі  озера.

Що  ж  після  себе  
Тобі  я  лишити  зможу?
Тільки  хатинку  в  горах,
І  човен,  засипаний  листям,
І  згасле  багаття.

Що  ж  після  себе  
Тобі  я  лишити  зможу?
Тільки  старезний  цей  камінь,
І  лютню  нову,
І  несповнену  ніжність…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2018

Наспів 11

Опівночі  міняють  течію
Протоки  хмар  в  небесному  краю.
На  захід  верхні  повертають  путь,
Що  срібний  місяць  в  пелені  несуть.
А  нижні  хмари  линуть  всі  на  схід,
Несуть  від  брата  сонцеві  привіт.
Мов  два  світила,  у  розлуці  ми,
Розділені  дорогами  й  людьми.
Я  шлю  до  тебе  за  гінцем  гінця,
Та  ти  не  впізнаєш  мого  лиця.
На  вітер  кинув  ти  свої  пісні,
Лишився  тільки  відгомін  мені.
Ми  стоїмо  на  зведенім  мосту,
А  руки  зустрічають  пустоту.
Мов  кораблі,  ми  пройдем  пліч-о-пліч,
Аж  поки  в  темну  скотимося  ніч.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2018

Наспів 10

Цілу  ніч  холодні  дмуть  вітри.
Я  мовчу.  І  ти  не  говори.
Не  дивись  на  полум’я  в  печі,
Бо  розбудиш  темних  вод  ключі,
Що  нуртують  десь  у  глибині.
А  нестримність  ця  страшна  мені.
Бо  боюсь  лишитись  я  одна,
Як  впаде  між  нами  ця  стіна,
Бо  боюсь  -  не  втримаю  тебе,
Не  розлуки  -  я  боюсь  себе!
Краще  хай  стоїть  мовчання  мур,
Краще  не  збудить  підземних  бур,
Краще  жить  спокійно  -  як  колись…
Тільки  ж  хвилі  ті  вже  піднялись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785559
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2018

Наспів 9

Мабуть,  твої  широкі  рукави
Змішалися  зі  стеблами  трави  -
І  змахують  весь  час  услід  мені.

Атласними  стрічками  кімоно
Ти  заквітчала  річки  полотно,
Щоб  я  не  збивсь  з  дороги  на  коні.

Тримаєш  зір  ліхтарики  в  руках
І  вказуєш  мені  додому  шлях  -
Між  вітряних  долин

Привітно  сяє  стежка…  Повернуть?
Та  я  ступив  уже  на  іншу  путь.
Вже  пізно  -  я  один.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2018

Наспів 8

Почекай  же  ще,  зостанься  -
Хоч  на  мить  ту  коротеньку,
Поки  полум’я  не  згасне,
І  вогонь  не  догорить.

Почекай  же  ще,  зостанься,
Дай,  на  тебе  надивлюся  -
Поки  вітер  не  розкриє
З  диким  посвистом  дверей.

Почекай  же  ще,  зостанься,
Озирнись  на  мене,  любий,  -
І  впаде  мій  тихий  усміх
Квіткою  тобі  до  ніг.

Почекай  же  ще,  зостанься,
Ти  зібрав  сакви  в  дорогу,
Та  забув  мій  поцілунок,
Забери  його  -  і  йди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2018

Наспів 7

Попрощаюся  з  тобою  -  
Не  в  останній  раз…
Скільки  хмар  над  головою
Пропливає  в  нас!
І  нащо  їм  вітер  крила
В  довгий  шлях  дає?
І  нащо  ті  хмари  вкрили  
Серденько  моє?
І  нащо  ніяк  не  можу
Обігнати  їх?
І  нащо  не  потривожу  
Мир  очей  твоїх?
І  нащо  так  поспішає
Осінь  на  вітрах?
І  нащо  тебе  кохаю
Тільки  у  піснях?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785324
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2018

Наспів 6

Чогось  так  радісно  мені,
Знайомі  все  місця.
Вернувся  в  гори  навесні  -
І  знов  дівчина  ця.
Поки  ми  бесіду  вели
Під  пісню  негучну,
В  Долині  Кленів  розцвіли
Всі  вишні  в  ніч  одну.
І  засміялася  вона,
І  гілочку  дала:
“Оце  уже  сама  весна
В  гостях  у  нас  була!”
А  я  сказав,  що  в  інший  раз
І  осінь  приведу.
Чого  ж  так  посмутніла  враз?
“Не  приведи  біду.”

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785230
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2018

Наспів 5

Мій  пане,  ти  того  й  не  знав,
А  я  одним  живу.
До  Острова  Духмяних  Трав
На  човні  допливу.
Там  променяться  солов’їв
Високі  голоси,
Джмелів  здіймаються  рої
Від  помаху  коси.
М’якими  травами  встелю
Свій  човен  із  сосни,
Глибокі  глечики  наллю
Я  медом  запашним.
Вернуся  ще  до  темноти,
У  дім  пустий  зайду…
Хоч  знов  мене  покинув  ти,
Та  я  тебе  знайду.
Вінками  свіжої  трави
Я  вистелю  поріг,
Складу  їх  вище  голови  -
Щоб  ти  піти  не  зміг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2018

Наспів 4

Чи  забуть  колись  я  зможу,
Як  збирала  мальви  квіти
І  поклала  в  узголів’я  
Цей  рожевий  зорепад?

Чи  забуть  колись  я  зможу
Холод  росяний  світанку,
Що  зігнав  з  небес  всі  зорі,
Ніби  сон  з  твоїх  повік?

Чи  забуть  колись  я  зможу,
Як  пішов  ти  -  і  ні  разу
Не  оглянувся  на  білу
Хижку  між  зелених  гір?

Чи  забуть  колись  я  зможу,
Як  стояла  і  дивилась,
А  слова  усі  замерзли,
Мов  побив  їх  раптом  град?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2018

Наспів 3

Я  бачу,  ти  до  гір  не  звик
І  мабуть,  заблукав.
Спинись,  самотній  мандрівник,
Це  ж  вечір  вже  настав.
Куди  ти  підеш  сам  вночі,
Забув  про  урвищ  дим?
Не  хочеш  говорить  -  мовчи,
Та  гостем  будь  моїм.
Чим  на  холодній  спать  землі
У  заростях  хвощу,
Переночуєш  у  теплі,
І  чаєм  пригощу.
І  звідки  взявся  ти  такий,
Напевне,  звіддалік?
Якийсь  похмурий  і  шорсткий,
Чудний  ти  чоловік!
У  нас  такий  прегарний  край,
А  ти  спішиш  -  куди?
А  втім,  заходь,  не  забувай,
Радітиму  завжди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2018

Наспів 2

Через  тихий  струмок
Гарно  влітку  брести
І  з  суріпки  вінок
По  дорозі  сплести.
Дві  маленькі  хатинки
На  кручі  висять,
Золоті  порошинки
В  повітрі  тремтять.
Цілий  вік  у  дорозі  -  
Мов  хвиля  морська!
Не  спинюсь  на  порозі,
Бо  доля  втіка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2018

Наспів 1

З  саквами  й  настроєм  легким
Переступив  поріг,
Без  жалю  свій  покинув  дім
Для  тисячі  доріг.
Так  поривався  я  знайти
Щось  в  світі  чарівне,
Що  навіть  сестри  і  брати
Не  втримали  мене.
“Бувайте!”  -  весело  гукнув,
Брилем  востаннє  їм  змахнув
Через  полів  межу…
Коли  вернусь  -  не  знаю  я,
Не  жди  мене,  сім’я  моя,
“Щасливо!”  -  всім  скажу.

А  щастя  в  кожного  своє  -
В  спокої  чи  в  труді,
Тим  радість  затишок  дає,
Тим  -  роки  молоді,
Тому  -  малих  онуків  круг,
А  іншому  -  жона,
Тому  -  книжки,  чи  вірний  друг,
Чи  музика  бучна.

А  я  ще  змалечку  такий,
Відлюдник  і  неговіркий,
Чому  -  не  знаю  сам.
Не  знаю  ще,  куди  піду,
Та  щастя  все  ж  своє  знайду
Десь  у  блакиті  там.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2018

Айстра

1.Ніч
Мелодія  незвичною  була.
Хіба  що  сон  так  високо  звучить.
Навкруг  мене  мереживо  сплела,
І  раптом  я  прокинулась  вночі.
Яка  тонка  і  невловима  сіть!
Який  прозорий,  недосяжний  лет!
Хоч  кров  усю  по  крапельці  сточить,
А  не  порвеш  зусиллям  цих  тенет.  

Чи  біль,  немов  хмаринка,  наплива?
Чи  борсається  спомин  в  темноті?
Чи  мрія  захлинається  на  дні?

Звелась  легка  й  гаряча  голова.
Крізь  скло  дивились  зорі  золоті,
І  малювалась  айстра  на  вікні.

2.  Ранок
Ти  не  бачиш  своїх  сестер,
Здивувалась,  що  день  настав.
Не  журись!  Він  лише  гример,
І  туманом  красу  сховав.
Не  журись,  твій  короткий  вік,
Та  не  заздри  моїм  рокам.
Ось  зірки  вже  згубили    лік,
Вже  згубили  назви  вікам.

Перед  цим  -  чи  не  рівня  ми?
Нам  кімната  вмістила  весь  світ,
Наша  мить  обіймає  весь  час.

І  холодний  подих  зими
Хай  зірки  замурує  в  лід,
Ця  печаль  не  торкнеться  нас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784758
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 27.03.2018