| Сторінки (4/305): | « | 1 2 3 4 | » |
Ой, сину мій сину, накину хустину
В косУ заплету срібне пасмо своє,
ПідУ знов до тебе на свіжу могилу-
Спитаю у вітру, де ти тепер є?
Чи спиш вже на небі, де янголи білі,
Чи в царстві небеснім ти Божий слуга?
Несуть мене ноги, слабкі, онімілі,
Й тримає букетик тремтяча рука.
Ніколи тебе не побачу…Ніколи…
Сніданок до нині готую на двох,
Буджу пусте ліжко, немовби до школи,
Та голос мій тихий почує лиш Бог.
Ой, сину мій сину, поправлю світлину,
Не каже хрест мамі, де ти тепер є.
Схилюся додолу, букет на могилу,
Не втішить ніхто бідне серце моє.
Чи спиш взагалі ти, чи снів там немає,
У саван біленький повита душа,
Хто там твої рани сльозами вмиває,
Хто спрагло-застиглі напоїть вуста?
Ніколи тебе не побачу…Ніколи…
Сніданок до нині готую на двох,
Буджу пусте ліжко, немовби до школи,
Та голос мій тихий почує лиш Бог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778581
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2018
Набубнявіли в серці березневі надії,
Вже весна завітрила ніжно помахом крил,
Сивий янгол старенький, рубцюватий на спині,
Тче тканину широку з хмар для синіх вітрил.
Посміхаючись мило, Бог з малечою грає,
Серафими й Престоли мед із пасіки п`ють
У сагайдак, Купідон, мовчки стріли складає,
Для закоханих пані, що любов вічну ждуть.
Набубнявіли в серці мої сонні ще ноти,
Прагне пісню співати зачерствіла душа,
Очі дивляться в небо, розум просить погоди
Й ніжних променів сонця для ожини-куща.
Пахнуть пристрасно жовті та бузкові іриси,
У золотистих жучків танці шлюбні вже йдуть,
А на березі десь, уздовж гуцульської Тиси,
Білі скромні нарциси між травою цвітуть.
Я вдихну аромат цей березневого саду,
В черешневих бурульках погляд свій утоплю,
Мабуть янгол лиш знає мою істинну правду,
Чом так щиро весну цю, гейби жінку, люблю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778405
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.02.2018
В обіймах ніжних зранку, сон прогнати зможем
І після пристрасних тілесних пантомім,
Ти завмираючи, блаженно вмить застогнеш,
Ввірвавшись в душу мою наче в рідний дім…
Немов під гілкою із грішними плодами,
Одним з яких колись, Змій Єву спокусив,
Зваблива, граючись, тендітними руками,
Торкнеш, метеликами, пещений живіт.
Душа розхристана одягне білі крила,
Злетить під горло, хриплий стогін обірвав
І зачарована, утомлено-щаслива,
На вушко пошепки ти скажеш, щоб тримав…
Аби притиснув до грудей своїх щосили,
Щоб аж у кокон загорнув й не відпускав,
До смерті в старості, до спільної могили
Тебе одну лишень…Кохав…Кохав…Кохав!
В очах закоханих прозорі два струмочки…
Я вкрию вії ніжним дотиком ще раз,
І знов цілуючи червоних вуст куточки,
Піду варити чорну каву лиш для нас.
І хай метелики дрімають поки в клітці,
Нехай душа твоя спочине і поспить,
А я тим часом розкладу нам на тарілці,
Солодке печиво, прикрасити цю мить.
Гаряча кава, свіже тістечко…І дотик,
Не менш гарячої й солодкої душі…
Чомусь так збудливо прицмокує твій ротик,
Так ніби хоче натякнути щось мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2018
Збожеволіти Тобою,
Знов очікувати осуд,
Озираючись на ближніх
І втрачати з цього розум…
Проклинати це прокляття…
Й божеволіти Тобою!
Помолившись на колінах,
У морозно-злу негоду,
Засинати на світанку,
Заховавшись з головою,
Під холодну, білу ковдру...
І там марити Тобою.
Прокидатись по обіді…
І лежати наче мертвий,
Подих стримувати в ліжку –
Де Ти? Де Ти? Де Ти? Де Ти?
Знов закусуючи губи,
Кулак стиснувши до болю…
Вкотре сам собі зізнатись-
Божеволію Тобою!
Не живий я і не мертвий…
Мов примара в сяйві світла.
Зник мій спокій, щезла віра
І надія кудись зникла.
Душ холодний не рятує,
Біль не змиється водою,
А у скронях кров пульсує…
Божеволію Тобою…
У бажання просто жити,
Щоб не знати мук і горя,
Лізуть думи, лізуть рими,
Павуки плетуть знов поле.
Розстеляють павутиння,
Аж завіяло бідою…
І у тих тенетах липких -
Божеволію Тобою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2018
Такого Місяця, ще не було ніколи!
Він ніби збоченець дивився у вікно,
А ти, солоні, пальцем витирала сльози
Й сама соромлячись, розписувала скло.
Шукала в дотиках ти ніжних насолоду,
Впадала у відчай, плакала, горіла,
Ховала в темряві дівочу свою вроду,
Та знову з пристрастю в ліжечко летіла.
В ту ніч побачив я...Уперше, в срібнім світлі
Таку оголену, тремтячу, неземну!
І збожеволівши з тієї чудо-митті,
Зізнався Господу- без тебе я помру.
Я зрозумів тоді, ніхто ще і ніколи
Так не кохав Тебе! Не прагнув! Не жадав…
Відкрив синицям я всі двері до свободи,
Бо журавля свого у небі вже впіймав!
А Місяць безсоромний, у ріжок зігнувшись,
Зі мною разом тебе мовчки оглядав…
Допоки сам Морфей, у вуса посміхнувшись,
Нас тихо спати, до світанку, не прогнав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2018