| Сторінки (4/305): | « | 1 2 3 4 | » |
Тож, скільки сотень жертв вмістилось,
Із тисячі, в одному дні?
Нам і в страшному сні не снилось,
Що діти згинуть на війні?
Хіба батьки таке бажали,
Коли хрестили нас малих,
І рідних діток, юні мами,
Вдягали ніжно в пелюшки?
Невже не так текло в дитячий,
Маленький ротик молоко?
Чому ж тепер гарчить собачий,
З болота рід, що ми ніхто?
Коли кормила мати чадо
Яких пісень співала тим,
Хто в дім чужий зайшовши радо,
Хизується сьогодні цим?
Можливо все в тій рабській вірі?
Чи так вже склалось у житті,
Що є людській подобі звірі,
В яких війна лиш в голові.
В яких душа мов яма гною,
Якщо вона звичайно є,
Аби пишаючись собою,
Бездумно нищити чуже…
У першу ніч, вже після того,
Як тисяча минулих днів,
Десь зникне за кривавим рогом
Я побажати б нам хотів.
В цій боротьбі з російським монстром,
Все ж залишатися людьми,
І хай усім тепер не просто,
Нам не втекти вже від судьби.
Надія лиш на нашу міцність,
В слабкому тілі сильних дух,
Покаже нація ще зрілість
І силу українських рук.
Ще буде наша Україна,
Єдина, вільна і жива,
Коли настане світла днина,
Коли закінчиться війна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2024
Давай…Я навчу тебе справжнім стосункам,
Де вічне кохання на першому місці,
Де любиш, як в юності, в зрілому віці,
Де в кожній хвилині про ближнього думка.
Де спати лягаєш з питанням: Та де ж ти?
Де ранком встаєш із думками про когось,
Де можеш молитися тихо чи вголос,
Для щастя шукаючи в числах прикмети.
Де все знов нагадує митті кохання,
День довгий коли без обіймів й цілунків,
Давай, розповім про всю велич стосунків,
До смерті аби залишалось бажання.
До серця дійшло аби те, що насправді
Довірився хтось лиш тобі розказати,
До речі, в дитинстві, й твоя рідна мати,
Доньці не розкрила б такі слова правди.
До Бога звертатися про допомогу,
Для того, щоб кОмусь, зцілив Він всі рани.
Дожити до старості з тим, хто коханий,
До рук доторкнутись коли охолонуть.
Для себе просити…Й віддати хто поряд,
Добро усе те, що хотілося мати,
До гроба, якщо доведеться страждати,
Достатньо лиш знати, на все Його воля…
Давай, хоч на мить ти повіриш у слово,
Дозволиш у серці мій слід залишИти,
До мене обійми свої знов розкривши,
Дізнатись, що разом ми, не випадково.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026757
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2024
У скромний вірш таку романтику не впишеш,
Що там пів сотні нам відтінків сірих тих,
Одне прохання лиш було, щоб трохи тихше
Стогнала ти коли робила видих й вдих…
Довірюсь осені, бо не повірив літу
В промінні чийому я душу загубив,
Довірюсь аркушу зім’ятому, в клітину,
І сотні пристрасних на ньому грішних слів.
В них правда зустрічей…І трохи тих фантазій,
Які я плутаю з реальністю у сні,
Де сипле білий цвіт уквітчаних акацій,
До ледь оголених засмаглих твоїх ніг.
Мовчало серце з червня, губи оніміли,
Чекав, як лист в саду, коли зірвуся вниз,
Аби в рядках коротких, почерком несмілим,
Сюжет повідати із літніх антреприз.
Пишу маленьким шрифтом про велику пристрасть,
Та вкотре згадуючи вигини круті,
Втрачаю ритм і сенс, бо спогади-намиста
Малюють в пам’яті розхристані ті дні.
Пишу відкрито про любов…І червонію,
Цей реалізм у згадках ніби все тепер,
Знов відчуваю поцілунки ніжні в шию,
Як відчував тоді я кожен дотик й нерв.
Як ллється з неба дощ, так з пам’яті ті згадки
Росою ніжною окутують знов плоть…
Хоч так далеко тобі звісно до весталки,
Але в мені ти все ж підтримуєш вогонь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2024
Боюся упасти в траву під копита
Хапаючи мить наче гриву коня,
Узбіччя в канавах й дорога розбита,
Лечу без вузди з перших днів до кінця.
Думки невеселі по світу блукають,
Весь час в перегонах женусь без сідла,
Та часто і нині кишені бувають,
Без срібла, банкнот, а в душі пустота.
Ці вічні змагання без шансів й страховки,
Де фінішна стрічка, там завжди одне
І вже не галоп, а невпевнені кроки,
Утомлений той, хто ніс вірно мене.
Хоч тіло несе ще, мов справді я вершник,
Вже став мій скакун, як шкапа та квола,
А долю байдуже на свій розсуд вершить
Хтось в межах життя, мого виднокола.
Правитель століть на усіх іподромах
Берейтор, що зверху дивиться скачки,
Живе по своїм, нам не знаних, законах,
І все, що бажає, робить лиш мовчки.
Колись зупиниться вщент квола шкапина,
Бо ці перегони насправді лиш мить
І стане пристанищем всім домовина,
Де цокіт копит скакунів не звучить.
Де тиша і та вже закута в кайдани,
І грішна душа розгублено виє,
А потім… Можливо, і усмішка мами,
На небі мене, чи ще десь, зустріне..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2024
Вітальня…І стіл зі старого горіху…
До ліжка чомусь ми тоді не дійшли,
Навряд чи таку я колись ще зустріну,
Та й днів вже не буде таких восени…
У бабине літо заховані мрії,
Ногами роззутими в сад не підеш,
Холонуть думки між дерев на повітрі
І падають листя з горіхових веж.
Вони наче спогади в жовтні кружляють
І я на них впливу не маю давно,
Як певно й на те, що з далекого краю
В обійми тебе не поверне ніхто.
В обійми в яких ти знаходила втіху,
Де пристрасть воротами була у Рай,
В якому здавалося будем довіку…
Та щастя не вічне, все зникло, на жаль.
Історії писані нашим коханням,
В думках, наче в зошиті я бережу,
Там крапкою жирною зустріч остання,
А все, що вже потім, фантазія сну.
Нехай ти у снах і надалі щаслива,
Хай пристрасті більше у них ніж колись,
Я вже не чекаю в житті того дива,
Коли ми лежали удвох горілиць.
Лежали із подихом збитим від темпу,
Всміхаючись люстрі дзеркальній вгорі,
В якій гола пара, уже після сексу,
Лежить обійнявшись чомусь на столі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024625
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2024
Ця важкість навіть у краплинах
Дощів у жовтні день у день,
Де фарба з неба, блідо-синя,
Чорнить на стовбурах дерев.
Мов у відстріляних вже кулях,
Здається стільки є свинцю
В перлинах на зелених грудях
Кущів осінніх у саду.
Які під важкістю негоди
По-рабськи спини свої гнуть,
Щоб дощ їх бив щосили доти,
Допоки на землі не вмруть…
Ця важкість у душі й на серці…
Я бачив уві сні той дощ,
А замість квітів мокрі берці,
В болоті виритий окоп.
Я бачу навкруги цю важкість
І лиш надія береже
Роками тіло й дух, а значить,
Всевишній любить ще мене.
Краплини схожі, дощ такий же
На полі бою і в садку…
Скажи мене Всесильний Боже
Для чого дав Ти нам війну?
Хай квіти б гинули у жовтні,
Ти їх відродиш навесні…
Але під градами на сході
Стоять обвуглені лиш пні.
Ростуть руїни там, не квіти,
І ллє свинцевий всюди дощ…
Хотів би я в садку радіти
Та смуток в душу лізе щось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2024
Хай здійсниться все, про що серце мовчить,
Все те, що ти просиш так щиро у Бога
І звивиста стежка життя чи дорога
Хай тільки наверх у коханні біжить.
Хай келих наповнений щастям стоїть
У світлій вітальні аби ти ковтнути
Могла з нього завжди і кожен раз всюди,
Цей смак відчувала у радісну мить.
Хай в кошику пам’ять тримає лиш дні,
В які тобі хочеться знов повернутись
Туди, де у жовтні з освітлених вулиць,
Удвох ми втекли під сліпі ліхтарі…
Аби цілуватись…Вже стільки пройшло
Тих жовтнів з дощами в осінній негоді,
І стільки разів сам казав собі годі…
Але я кохаю тебе все одно.
Під тим ліхтарем, що й досі не світить,
А тільки ржавіючи жде свою долю,
Я часто стою та пригадую вроду
І той аромат, що пахнув, як квіти.
Ти пахла весною в жовтневу ту ніч,
І губи на ранок приємно припухли,
Тепло моїх рук на бавовняній сукні
Неначе на серці залишили слід.
Хай здійсниться все, про що серце мовчить
Бо ти заслужила щасливою бути…
А те, що у мене душевні знов муки,
Це звично…Не вперше це…Переболить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2024
Час збирати каміння до купи
Новий світ будувати з руїн,
Щоб розквітла калина знов всюди
І прийшов сміх дитячий у дім.
Час єднатися всім у родину,
Запаливши вогонь у серцях,
Аби запахом м’яти й полину
Знов наповнилась рідна земля.
Вірю в те, що уже не далеко
Той святковий і радісний день,
Коли разом ми всі тобі ненько
Заспіваємо наших пісень.
Заспіваєм про те, що по світу
Синьо-жовті в руках прапори,
Нагадають усім про країну,
Яка вийшла з щитом із війни.
Час збирати каміння до купи,
І вклонитися тим, хто віддав,
Найдорожче-життя, в чиї груди
Упритул лютий ворог стріляв.
Час єднатися браття і сестри,
Аби вкотре із попелу дім
Відродити і сповнені честі,
У єдиний народ злитись всім!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2024
Живу в садку частіш, ховаючись від світу,
В роках минулих певно випустив весь пар,
Тепер цікавить лиш, чи скоро вже розквітнуть,
Кущі плетистих ніжних, молодих троянд.
Вже цвіт гортензій став милішим за купюри,
Чекають кожен ранок хости у садку…
Колись уникнувши прильоту кулі-дури
Дивлюсь по-іншому на долю я свою.
Сміюся з того, що колись так дивувало,
Мабуть сарказмом отруїв життя гірке,
І всіх примхливих благ, що завжди було мало,
Вже не потрібно нині…Для душі все є.
Найкращі доні в світі, внучка і дружина,
І ніби друзі поважають, хоч й грішу,
Як всі байдужістю, бо часто так закрита
Моя душа для тих, з ким поряд я живу.
Смакує кава зранку в тиші цій серпневій,
Коли ледь-ледь вловимий запах спілих груш,
Гуляє тихим садом тикаючись в двері
Старої арки з цегли, що обвив вщент плющ.
Мовчать кущі жоржин і квіти анемони,
Тут кожен день росте й вмирає щось в садку,
Упав бузковий цвіт з гібіскуса під ноги,
В той час, коли я каву п’ю і вірш пишу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2024
Зривається голос у звуках фальшивих,
Із крику на шепіт слова перейдуть,
У творчих потугах і в муках безсилих,
Так важко збагнути життя мого суть.
Ходжу в цьому світі в костюмі паяца,
Хоч мріяв давно про серйознішу роль…
Як мінімум Грея, грози мореплавства,
Якого чекає чарівна Ассоль.
Ще ніби й не жив, хоч старався щосили,
Та в кожній із ролей вершин не досяг,
У драмах трагічних лиш скроні сивіли,
А в жанрі любовному все йде на спад.
Старався не грати, а жити, як люди
Але все одно гра в’їдалась в життя,
У світі ілюзій, театри повсюди,
Одна кругла сцена, що зветься Земля.
Увімкнене світло яскравих софітів,
Розібрані ролі героями драм
На сценах життєвих очікують квітів
Актриси гламурні у вигляді дам.
А ті, що в костюмах сильнішої статі,
Давно розійшлися у грі не на жарт,
Готові на подвиги, вмерти й вбивати,
У світі, що схожий на фарс і театр.
Життя ніби гра...А вмираєм реально,
Сценарії доль не різняться нічим,
Стріляючи словом в ефір віртуально,
Я знов залишаюсь за кадром німим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018635
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2024
Друзі, вас попрошу, не нагадуйте знов про гріхи,
Скільки б їх не було, всі у пам’яті завжди тримаю,
Може я десь-колись в мемуарні життєві рядки,
Їх відверто впишу і відкривши секрет зачитаю.
Про взуття у якому ніхто ще до нас не ходив
Поетеси, поети писали доступно й багато,
Те, що бачив в житті, як страждав, що робив і грішив
Я би міг розказати вам теж все прикрасивши гарно…
Гріх не схожий на гріх, як не схоже у світі ніщо,
І рівняти мабуть не доречно крадіжку з убивством.
Як сприймати бажання коли тобі двадцять і сто
І судити про те, що зробив у житті ненавмисно?
Гріхи правлять життям бо у них лиш заховано те,
Що ніколи не вдасться тобі підробити думками,
Тільки пристрасті гріх твою душу туди піднесе,
Де в емоціях світ, про який ти так мріяв роками.
У палкому коханні немає смертельних гріхів,
Тому пишуть поети про пристрасть віками дбайливо,
І красу відкриває нам в мармурі скульптор без слів,
Щоб закохані люди, мов діти, ще вірили в диво.
Гріхів безліч красивих в романах де тисячі зрад,
Скільки раз у дуелях витягував шаблю хтось з піхви,
І душив Дездемону ревнивий розлючений мавр,
А Трістан та Ізольда віддали життя ради втіхи.
Може й я не настільки заблудлий в гріхах чоловік,
Не до скону душа моя в пеклі страждатиме в чані,
Я кохав і кохаю в житті щиро так, як лиш міг
І кохатиму ту, кого вибрало серце, й надалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017713
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2024
Недомовленість знову загубилась у мріях
Почуття висихають мов краплини дощу,
Не зійшло слово-зерня, що для тебе я сіяв,
Сухим вістрям по серцю без чорнила пишу.
Знаєш скільки там віршів, романтичних етюдів,
Скільки слів про кохання, що ділились на двох,
Я читав лиш для тебе, на всіх зустрічах, всюди
Ці розхристані рими…Та не чув їх ніхто.
Повний зал слухав сповідь, хтось дивився і думав,
Про любов свою давню, чи про пристрасть палку,
Хтось в байдужім зітханні щось пригадував з сумом…
Лиш мені все здавалось, я читав в пустоту.
Світ порожній без тебе…Чистий наче той аркуш,
Нам би вдвох написати епопею вогню,
Про гарячі обійми і любов грішну нашу,
Щоб згадавши, ти на ніч проронила сльозу.
Щоб тоді, як не стане мене поряд з тобою,
Десь читаючи в кухні у нічного вікна,
Усміхнувшись згадала, що моєю весною,
Щастям, зіркою в небі, була ти лиш одна.
Хоч в думках моя сповідь, я писатиму й далі,
Буду навіть зі сцени римувати слова,
Хай для когось невдалі та вони будуть справжні,
Може їх і почує твоя рідна душа.
Ця поезія болю подолає дорогу,
І торкне сповідь душу немов ніжна рука,
Я тобі сповідаюсь, хоч робити це Богу
Мав би щиро, щоденно, бо лиш Він нам суддя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2024
Якщо я скажу, що кохаю тебе,
Це буде не те, що у мене на серці,
Не те, що в думках, що постійно гризе,
Там більше кохання і це в мене вперше.
Там, знаєш…Там, віриш…Там ніби вулкан,
І в кожній із жил тече магма гаряча,
Хіба можна мати довіру словам,
Коли сам не свій і душа вночі плаче?
Якщо я скажу, що страждаю…Не вір.
Страждання, це квіти, якщо порівняти
Який у душі живе ранений звір
І, як він готовий на світ весь гарчати.
Паломник страждав шляхами в святиню,
У сто разів менше ніж той, хто кохає…
Не знаю чи зможу, все це осилю?
Забути, змиритись…Лиш Бог один знає.
Якщо напишу тобі: Я розлюбив…
Не вір, це емоції щоб досолити.
Роками складаю рядки з пустих слів,
Ось тільки без тебе не можу й так жити.
Якщо хоч на мить колись ти відчуєш
Щось схоже, що я у житті відчуваю,
Можливо любов мою не осудиш
І я на крок ближче до тебе вже стану.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016120
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2024
Мій діалог з тобою вартий,
Ночей проведених без снів…
Я й так не міг спокійно спати
Вже мабуть сто останніх днів.
Я лиш хотів почути правду…
Від тебе правду, хай гірку,
А чув знов тишу…Бачив панну
Із сивим пасмом, мовчазну.
Я в сотий раз питав смиренно:
Моя вина, що ти така?
Хіба не пила ти щоденно
Із тої ж чаші, що і я?
Хіба я брав собі щось більше,
Чи залишав тебе одну?
Моя підтримка була всюди,
Чому ж тепер погано сплю?
Чого мовчиш, невже байдужа
Ти стала з часу, як життя
Сказало, ми не вірні друзі,
Й згасали вогники в очах.
Мовчиш? Мовчи, я не ображусь…
Не розуміє ніхто й так,
Тебе все рівно в цьому світі,
Як я, твій втомлений дивак.
З тобою, я святий і грішний,
Хай не здоровий, та живий,
І хай, як всі, ми теж не вічні,
Та ти моя, а я лиш твій.
Одній тобі не зрадив й досі,
Ти мала б знати це й сама,
Поговори зі мною трохи…
Моя розхристана душа.
Одній тобі ще довіряю
Я навіть більше ніж собі,
Надій на тіло вже не маю,
Воно страждало в боротьбі.
Довіри стало менше людям,
Фальшивий світ продався ШІ,
Моє життя, несправжні судять,
А грішні лають за гріхи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015289
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2024
Даруй героям Боже, кожному і кожній,
Хто захищає нас, від ворога в ці дні,
Відчути вдома з часом, почуття тотожні,
Які дісталися сьогодні і мені…
Нехай залишаться у пам’яті ті миті,
Коли в луганському окопі під дощем,
Я так надіявся війти в відкриті двері,
Садку дитячого і розділити щем.
Хай я пригадую, думки тих днів сурових,
Той сумнів серця мого, що шептав мені,
Чи ще колись побачу блиск очей знайомий,
Чи лиш залишуся, двохсотим на війні?
Твій нині перший випускний, моя Софійко,
Скупу сльозинку щастя твій дідусь змахне…
Можливо, ще колись я навіть крикну, «Гірко!»,
Якщо мене Господь на світі збереже.
А поки шлях новий, цікавий…Скоро в школу,
Хай і навчання пролетить, неначе мить,
І прийде час твій випускного, свято знову…
А в мене в грудях серце вкотре защемить.
І знову в сукні будеш ти немов принцеса,
А в дідусевім оці затремтить сльоза…
Хай тільки кожен вже додому повернеться,
І чим скоріше ця закінчиться війна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2024
Я знаю, із ночей безсонних,
З цитат пророків, й мудрих слів,
Статей журналів дуже модних…
І певно з досвіду років.
Я знаю, із життя знайомих
І незнайомих всіх людей,
Що краще було би сьогодні,
Щоб я…Не згадував тебе.
Не пам’ятав зелені очі,
В яких тонув вже стільки раз,
Шалені рвав зі серця ночі
І не пригадував той час,
Коли від дотиків зникали
Усі думки про суєту,
Коли при зустрічах ми мали
Одну лиш пристрасну мету…
Не відпускати із обіймів!
Забувши в поцілунках світ,
Щоб в ритмах тіл до божевілля,
Чув шепіт губ, що я лиш твій.
З ковтком вина і шоколадом
Триматись в тонусі весь час,
І в стогонах блаженства разом,
Удвох зануритись в екстаз…
Я знаю з книг, бо їх немало
За півстоліття прочитав,
Страждав вже хтось і хтось так само,
Колись від спогадів вмирав.
Я знаю, серед душ на небі,
Є безліч тих, хто цим хворів,
Хто різав вени при потребі
І проклинав своїх богів.
Я знаю все…Але не знаю,
На грішній цій землі чи є,
Якесь майбутнє, де кохаю
Й цілую в шию знов тебе?
Крок вліво… Вправо…Все можливо…
Хай зміняться шляхи криві,
Що приведуть мене, на диво,
В обійми ніжні і палкі.
Кохання вже ми не відпустим!
Повторим в ліжку залюбки,
На грані дикої розпусти,
Із Камасутри сторінки.
Табу не буде і кордонів,
Хай пристрасть голови знесе…
Ось тільки сам собі сьогодні,
Кажу забути вже тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009734
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2024
Тремтяча жовта свічка схожа на життя,
Горить із двох кінців підпалених судьбою…
Палав колись і я в минулому з тобою,
Та так, що душу в грудях спопелив до тла.
Десь посередині зустрінеться вогонь
І тільки віск м’який залишиться на завтра,
Без тебе жити нині неминуча карма,
Це наче цвях іржавий, що пронизав плоть.
Я намагаюся забути всі ті дні,
Коли було у мріях віртуальне щастя,
Коли здавалося, що неодмінно вдасться,
Для нас створити Рай на грішній цій землі.
Стікаю теплим воском краплями у ніч,
Із двох кінців згорає швидко долі свічка,
І ця розплавлена сумним коханням річка,
Одна на світі незбагненна мною річ.
Чому кохання грішне вибрало мене,
Якщо в руках його я втримати не здатен,
Тепер навколо мене із страждання грати,
І розум просить серце плюнути на все.
Допоки ще вогонь не згаснув, грію плоть,
Тепла від свічки тілу звісно не хватає,
І кожна крапля воску силу забирає,
Та заливає в пам’ять, спогади і сон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2024
У руїни весна також прийде,
Ніжний пролісок й там проросте,
Де роками життя це не мирне,
І війною зруйновано все.
Де земля так напилася крові,
Що в струмках вона нині тече…
Там в полях первоцвіти червоні,
А не жовті між трупами вже.
Там би вижити тільки сьогодні
І зруйнований втримати дім…
Чиїсь дім на пекельному сході,
Що зимою нікого не грів.
Поміж гільз від патронів і згарищ,
Білі квіти, надія, весна,
Про родину, якою ти мариш,
Вкотре думка кружляє сумна…
Знову березень з гулом снарядів,
З поля бою звістки, як були,
Календар йде по колу і далі,
З тим же ритмом, як йшов до війни.
А в рутині життя гучні фрази,
Цифри втрат незнайомих бійців,
Поміж ними вже звичні скандали,
З черговим хабарем у руці…
У руїнах весна, й там де мирно.
Схожий спів солов’я тут і там…
А питання одне, як не дивно,
Що за доля вготована нам?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2024
Моя любов і гріх… Молитва, каяття,
Заради тебе можу бути не собою,
Я мов плавець глибин без кисню під водою,
Який втрачає вже реальність й відчуття.
Зібравши силу волі в стиснутий кулак,
Рахую білі вівці сотнями щоночі,
Аби під ранок лиш наснились твої очі,
І я прокинувшись всміхався, мов дурак.
Картини грішних снів заносити в сюжет,
Збирати вкотре пазли спогадів думками,
В яких солоні сльози схожі зі словами,
І це вкладати все в нечитаний сонет.
Моя любов і біль…Молитва, каяття,
Минулих днів й років розірвані сторінки,
Кохання грішного пригадані відтінки
І незворотність втрати дике відчуття.
В одному келиху подій змішалось все,
Міцний купаж готовий збити з пантелику…
Та все одно й тепер на пів дорозі віку,
Я часто згадую, чомусь, одну тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005557
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2024
Крихкий лід у стосунках, мов на озері в грудні,
У відносинах наших вертикальна межа,
Лише в пам’яті й досі ніби вічна весна,
Кожен день тих обіймів, кожна мить із тих буднів.
Кожен дотик донині, як клеймо арештанта,
На плечах, на вустах, між грудей і на шиї,
Відчуваю, хоч знаю, що це тільки мрії,
Вже такого не буде у житті варіанта.
Поодинці… Окремо… Ми у грішному світі,
Як у космосі дві кам’янисті планети,
Всю любов, що колись описали поети,
Вбили ми і від болю лиш кусаємо лікті.
Крихкий лід у стосунках перевтілиться в кригу,
Стане айсбергом білим вертикальна межа,
Мов пінгвін в Антарктиді, моя грішна душа,
Буде мовчки блукати по скрипучому снігу.
Між лютневими днями довгі ночі безжальні,
Тільки в снах я спроможний розтопити цей лід,
Щоб клеймо арештанта і від дотику слід,
У віршах заглушили ці слова сповідальні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2024
Падає сніг, ніби в кожній сніжинці душа,
Чиста, безгрішна, що в небо колись полетіла,
Маю надію, що в сад повернеться й моя,
Янголом білим…Та поки тримається тіла.
Біло-зелені заграють в саду кольори,
Очі милуються вкритою снігом травою,
Може, сьогодні під вечір, щось зліпиш і ти…
Сніжну якусь королеву, що схожа з тобою.
Відстань в снігах, замерзають мої почуття,
В наших стосунках, здається, давно снігопади,
Зорі вночі тільки, чують моє каяття,
Навіть у снах, не знаходить душа вже відради.
Падає сніг, ніби вічною хоче зима,
Бути в саду, де у мріях ходили під руку,
Там, де гуляєш тепер ти, любові нема,
Тут, теж про неї, немає ні слуху, ні духу.
Відстань, поділить вже скоро тепло пополам,
Навіть думкам буде легше кружляти весною,
Зникнуть сніжинки в саду, я тобі душу дам,
Хай, і без тіла, вона обійметься з тобою.
Відстань в снігах, замерзають мої почуття,
В наших стосунках, здається, давно снігопади,
Зорі вночі тільки, чують моє каяття,
Навіть у снах, не знаходить душа вже відради.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2024
Пів тисячі слів розіб’ю на рядки…
Хай навіть і вийде не з першої спроби,
Усе, що найкраще в твоїй є душі,
Я спробую скласти в закохані оди.
Писати…Неначе чорнило, це кров,
Встромляти перо гостре, в серце гаряче,
Секунди… Години…Роки, не той строк,
Якщо за коханням душа вічно плаче.
Щоб пульс був у кожному слові вірша,
Я спробую так написати, щоб люди
Повірили в те, що любов грішна ця,
Назавжди зі мною, мов тінь земна, всюди.
Прикрашу тебе…На це маю право,
У пристрасних римах ти будеш «Богиня»,
Щоб з натовпу крик: «Принцеса» і «Браво»,
Звучав услід вічно, де б ти не ходила.
Актриси, моделі…Їх шанси малі,
Ніхто не обійде тебе в порівнянні,
Я так напишу, аби друзі усі,
В придумані вірили, мною, скрижалі.
Повірили в те, що ти неймовірна!
Що я най щасливий улюбленець долі…
Утопія? Фарс… Поезія спірна?
Це лиш опинилася пристрасть на волі.
Це лиш народилось бажання в душі,
Вже вкотре, тебе в римах так описати,
Аби незнайомий хтось, в цьому вірші,
Побачив своє…Й захотів так кохати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2024
Наче лотос в воді, між каміння й латаття,
Квітка грішної пам’яті на поверхні тремтить,
Знов у третьому сні, що приходить лиш зрання,
Дежавю наших зустрічей, що були десь, колись.
Без законів відносин, на інстинктах душі,
Не вкладаючи в рамки, почуття і бажання,
Ми стосунки палили кожен день у вогні,
І зуміли, здається, все ж спалити кохання.
Може нам не дозволено жити у щасті,
Засинати в обіймах, прокидатися поряд,
Може просто у долі хотіли ми вкрасти,
Той, що мчав у майбутнє, повз нас, пристрасний потяг.
Квітка лотосу-пам’ять…На пероні ми знов…
Лиш на різному кожен замерзає вокзалі,
Нам на зустріч друг другу не зробити і крок,
А шляхи з перехрестя, йдуть окремо вже далі.
Ікебаною стане той лотос напевно,
Без води, пам’ять висохне мов джерельце в степах,
Можна жити…Живуть же, мільйони окремо…
Та без тебе у Всесвіті, мені щастя нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003348
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2024
Не читайте поезію в голос…
Якщо це не покращує тишу,
Справжні рими, неначе той космос,
Де боги мовчки зорі колишуть.
Де ні звуку, ні зайвого руху,
Де і вічність готова страждати,
Одягнувши для більшого смутку,
Із сузір’їв вмираючих, шати.
Справжні рими читають лиш мовчки,
Пропускаючи все через душу…
Вони ніби весняні листочки,
Що у квітні обліплюють грушу.
Вони наче трава із під снігу,
Прориваються мовчки, щоб жити..
Ті слова, що поет зронив в книгу,
І без звуків, спроможні любити…
Тільки в тиші захована справжність,
Алгоритм почуттів і відносин,
Голос може додати лиш важність,
Тимчасових, для когось, емоцій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003220
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2024
Чарує полум`я прогрітого каміну,
І пам`ять спогади малює на стіні,
Із тіней танці, що нагадують єдину,
Яка навічно у розхристаній душі.
Вже вгамувалося в нас свято, як не дивно,
Сухе вино чомусь не в радість для душі,
Співає вітер щось на вулиці журливо,
Мов загубив у темних хмарах десь ключі.
Знов на дворі стоїть зимова зла негода,
Давно в полоні все неприбраних снігів
І впала льодом, на ковзких натертих сходах,
Туга невдячних наших, швидкоплинних днів.
Завмерли, вкотре, по опівночі колядки,
В поріг кидаючи сніжками, змерзла ніч,
Жене утомлений народ, щоб доспівати,
Свої пісні різдвяні під згорання свіч.
На мить зігріється душа ковтком глінтвейну,
В святковій тиші зимній, світ впадає в сон…
Добавлю цедру і корицю в «Ізабеллу»,
Та проспіваю тихо-тихо: Дінь-Дінь-Бом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003219
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2024
Оголене гілля горіха старого,
Ворони крикливі рахують роки…
А грішна уява малює з нічого,
Кохання, фіксуючи пристрасть в рядки.
Так часто буває…Під вечір зимовий,
Коли більше часу ніж в літній порі,
Твій образ, до болю коханий, знайомий,
Раптово з’являється, вкотре, мені.
Ти…Ніби сидиш на дивані під пледом,
Улюблений чай п’єш, горнятко в руці,
Ласуєш із ложки каштановим медом,
І сяєш рум’янцем на милій щоці…
Відклавши в бік чашку, прогнувшись мов кішка,
Солодким цілунком торкаєш мене,
І, вже не потрібно іти нам до ліжка,
В полон, тут і зараз, нас пристрасть бере.
Впаде плед на килим, летить за ним одяг,
На столик журнальний білизна лягла,
Чомусь не страшні нам ні холод, ні протяг,
Зливаються в лаву гарячі тіла.
Везувій емоцій, так наче Помпеї,
Горять і зникають у лаві гріхів,
Вже здався мій колос в полон орхідеї,
Не перший, не крайній за сотні років.
Вулкан почуттів, землетрус на дивані…
Звучить ніби смішно…Але все одно,
Ми вдвох у екстазі, в такому ми стані,
Що душі, мов пташки летять крізь вікно!
Уява малює картини відверті,
Чим далі тим важче і видих, і вдих,
Ще трохи обіймів, цілунків…Нарешті,
Вулкан завмирає, спиняючи біг.
Стікаєм потоками поту по тілу,
Сплітаються руки гарячі в клубок,
Стихаєм, втрачаєм, мов шторм в морі, силу…
Здається, у пристрасті теж є свій строк.
Гріхами закутана пристрасть уяви,
Насправді, вуста солодить тільки чай,
Можливо, колись, і почнеться з появи,
Твоєї присутності, цей справжній Рай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2024
Ти повір…Не хотів я стривожити серце,
Бо тримати слова при собі, це ж наука,
І здається, у мене, таке в житті вперше,
Хоч…Можливо, виною банальна розлука.
А, можливо, це сум кожну ніч натякає
Знов шукати слова, щоб підкреслити пристрасть,
Чи то може надія, що в серці палає,
Не спромозі без тебе знайти собі місця.
Може просто приречені, впасти у рими
І зростати рядками, розхристані думи,
Передбачив би хто, були ночі якими,
Якби я цілував перед сном твої губи.
Якби спала ти поруч, а ранком, без цукру,
Смакувала на кухні каву разом гірку…
Ну, а потім, мені простягнувши вмить руку,
Попросила вгадати в рисах долю свою.
Чи, можливо…Теплішими стали б весною
Березневі всі ночі, коли насолода,
Не була би хвилинами, поряд з тобою,
А блаженством безмежним…Скажи, що ти згодна.
Лиш скажи, що стривожене серце відчує
Мої грішні думки у даремній надії,
Лиш скажи…І можливо, бажання спрацює,
А любов платонічна дістанеться цілі.
Ця абстрактна любов…Та мені не здається,
Що із натовпу нас, вибрав хтось випадково,
Неспроста пристрасть є, і під серцем, що б’ється,
Нову риму шукає, закохане слово.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002295
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2024
Надія веде мої грішні думки,
Стежками безсонних ночей, до світання,
Забути б всі спогади вже залюбки,
Але не дозволить, в Новий рік, кохання.
Дві тисячі двадцять четверта вже ніч,
У келиху просто вино, не шампанське,
Аби ж то любов була одяг чи річ,
Без неї спокійно зміг жити б я дальше.
Та спогади, наче гірлянди висять,
На вдягненій, в жовто-кавове, ялинці,
І в кожній із кульок захований час,
Як натяк, донині ми, ще наодинці.
На сльози, вино не залишу…Доп’ю.
Мабуть загадаю й бажання у північ,
Сказати в думках, тобі щире люблю,
Це все, на що здатна прихована ніжність.
Відблискує, в сферах, обличчя анфас,
Вогонь кольоровий, в сніжинках кружляє…
Лиш в серце, заховане серед прикрас,
Ялинка, голки свої гострі, встромляє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2023
Наші келихи кохання,
Недопиті ще, мабуть,
І, можливо, у багаття,
Дрова пристрасті впадуть,
Аби полум’ям багряним
Охопило небеса
І на них вже догоріла,
Неприкаяна душа.
Тіло терпить все, що в силах…
Що не в силах, терпить теж.
Больовий поріг душевний,
Планку «h» тримає теж,
Порожніє, з часом келих,
Випаровує вино,
Залишаючи червону,
Пляму, що зрослась зі склом.
Скільки треба води в річці,
Утекти за горизонт,
Аби з келихів під вечір,
Нам зробити ще ковток?
Щоб допити, недопите,
Розказати, що в душі,
Обійняти…І любити,
Як було давно колись.
Наші келихи кохання,
Недопиті…І, на жаль,
Не дописаний любовний,
Драми нашої роман,
Вже, здається, що одне лиш
Залишилося в житті…
Келих вдарити об келих,
Скло забувши на столі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2023
Аплікацію щастя, ми створили руками,
Саме тими, що ніжно доторкалися тіл,
Поки сонце ще спало, у пісках за морями,
Була ніч нашим святом, й насолодою - гріх.
Аплікація тіла з простирадлом для фону,
І зім’ята, постільна в горошок, білизна,
Ми творили щось дивне, ігноруючи втому,
Так, що з рухами в такт, аж скрипіла ліжниця.
Безконтрольність… Розкутість… Подушки на підлозі,
А за ними два тіла, з ліжка котяться вниз,
Описати б шаленство і цю пристрасть у прозі,
Але я постараюсь, вкласти все це у вірш.
Не образить зітхання, ті рядки в які хочу,
Я зронити правдивість, в римах пристрасних слів,
Бракувало повітря, віднімало нам мову,
Розривались вітрила, грішних всіх почуттів.
Якби словом в строфі я, передати зміг дії,
Зміг відкрити всю правду, що була то за ніч…
Може краще розкаже, слід цілунку на шиї,
Чи подряпинки свіжі, на екваторі пліч.
В аплікації ночі, один з одного пробу,
Брали ми й смакували, мов ковточком вина…
Як же ти у сорочці, із мого гардеробу,
Виглядала шикарно…Була поки моя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2023
Відлік днів, ночей і тижнів…
Місяці рахую теж,
Скоро вже не за горами
І років швидкий кортеж.
Календар, листком вчорашнім,
Відлітає в небеса,
Та, я вірю не розгубить,
Пристрасть, втомлена душа.
Не розгубить і не втратить,
Те, що ми створили вдвох,
Бо кохання дав насправді,
Нам з тобою, Господь Бог.
Відлік кожної хвилини,
Не спинити стрілок біг,
Не було такої днини,
Щоб без тебе жити міг.
Бо хіба назвеш страждання,
Ти життям? Один лиш біль,
Коли навіть в каву зрання,
Замість цукру, сиплеш сіль.
Коли дихати не можеш,
Не радієш знов весні,
Вірш, для неї, мовчки строчиш,
Що приходив уві сні.
Коли, серед сотень тисяч,
Лиць, що полетіли в даль,
Ти шукаєш одне рідне
Із очима мов мигдаль.
Із вустами, що так ніжно,
Цілувати ти любив,
Із волоссям шовковистим…
Поки все ж не загубив.
Відлік буде нескінченним,
Навіть, якщо це життя,
Не помістить час у собі…
Рахуватиме душа.
Рахуватиме смиренно,
Поки нові тіла ми,
Не дістанем в нагороду,
Щоб збирати в них гріхи.
Ми зупиним відлік часу,
Замість нього сердець стук,
Знов наповнить любов нашу,
Із торканням ніжним рук.
І у просторі не цьому,
Де все інше, не таке,
Приведе, колись додому,
Вірю, Бог, таки тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001461
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2023
Змиває запах, води струмінь,
Вологі краплі від грудей,
Стікають вниз, де погляд губить,
Всю зосередженість очей.
Ледь теплий душ, два грішних тіла,
Приємно остудити плоть,
Щоб в жилах кров, що закипіла,
У звичний стан вернулась знов.
Під водоспадом ти зі мною,
Стрімкий потік на животі,
Перед спокусою земною,
Я, ніби все ж не на землі.
Це сьоме небо, бути поряд,
Коли вологі губи ждуть,
Чарівних дотиків, а погляд,
Вловити хоче твою суть.
Пізнати те, що ти хотіла,
Коли схрестились почуття,
І відривалася від тіла,
В екстазі дикому, душа.
На що, ще здатна пристрасть в ліжку,
Які фантазії утне,
Ця жінка, що вселилась в кішку,
І рве на клаптики мене.
Які прелюдії чекають,
Як виглядатиме наш гріх..
Я від одних думок лиш тану,
В твоїх обіймах, наче сніг.
Без «ні», без «так», без слів всі дії,
Що буде знаєм наперед,
Якщо сьогодні не всі мрії,
Здійснились ще, в нас буде день.
Ще ціла вічність, щоб кохати
В нас буде, мила, у житті,
І мокрі губи цілувати,
Що підставляла ти воді.
Виходь з під душа, рушник білий,
Чекає твій розкішний стан,
З шампанським, келих запітнілий
І «Raffaello» ніжний смак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2023
Не сумують за тим, чого нам не згадати,
Пам’ять знає сама, що потрібно душі,
Як минулу любов, не ховати б за грати,
Знайдем сто ми причин, щоб дістати ключі.
Скрип іржавих замків…І ось вже на свободі,
Те, що серце від всіх берегло в забутті,
Наче ватра горить, спомин грішний, сьогодні,
І обпалюють нерв, язички золоті.
Підгорає твій біль, димом сковує горло,
Не втечеш від думок, ані вдень, ні вночі,
Ще тримаєшся ти, тілом ніби і гордо,
Та, душею ревеш, мов дитя на плечі.
І хай дивляться в очі, прості перехожі,
Коли вранці по вулиці тихо ідеш,
Не помітить ніхто, навіть натяк на сльози,
І не взнає яких, біль, сягнув вночі меж.
Все, що можна за рік, вже проплакала вчора,
Коли братом був сум, а сестрою хандра,
І здавалось самій, ти звичайна сірома,
Бо була без прикрас, твоя чиста душа.
Слід солоний від сліз, вода ранком вже змила,
Нерви стисла в кулак…Посміхнулась…Пішла.
Не один стрічний скаже: Яка ж вона мила,
Не помітивши шмат, в серці, битого скла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2023
Завтра знову попрощаються з героєм,
На колінах проведуть в останню путь…
Низько голову схиливши, тихо з болем,
Скупим словом, пом’яне й комбат, мабуть.
Що сказати можна, якщо недалеко,
Ще летить сліпий снаряд в оком, де ви,
Досі стоїте в мороз, мов крига, вперто,
Як не намагались лізти б вороги.
Скільки мін не розпорошували б землю,
Скільки нових ран не ніс зимовий день,
В голові одна лиш думка: все це стерплю,
Хоч постійно ти, для кулі, тут мішень…
Скоро рідні попрощаються з тобою,
Десь далеко в місті, чи в глухім селі,
Поховають твоє тіло під горою,
І навколішках стоятимуть знов всі.
З неба білий сніг притрушує могили,
Буде ковдра земляна тобі мов пух,
Ти життя своє віддав аби ми жили,
Ну, а душу передав до Божих рук.
Хай і там тебе зустрінуть на колінах,
Знає Бог Всевишній, ти це заслужив…
Тут залишиться лиш пам’ять у світлинах,
Як загинув по-геройськи і, як жив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2023
Розкажи, чого бажала?
В грішних снах, що лиш збулось,
Коли мріяла, благала
Бога, в митті безголось,
Коли тиша рвала душу,
Але я не поряд був,
Розкажи, чи лились сльози,
Коли різав серце сум?
Розкажи мені про все те…
Чого з нами не було.
Хай це буде драматично,
Так неначе у кіно,
Я би вислухав від тебе
Про ті мрії, що не встиг,
У життя перетворити,
Мов в чоботях спритний кіт.
Розкажи, про що мав знати?
Що тримала у душі,
Чи журавлик згинув разом
Із синицею в руці?
Чи померли всі надії,
Жити в щасті і біді,
Бути поряд до могили,
Просто, щиро розкажи…
У мовчанні, каже мудрість,
Золотий запас на вік.
Все, що в моїх силах нині,
Я змінити би хотів,
Аби золоте мовчання
Розтопила ти, як сніг,
І почув я біля себе,
Щирий твій жіночий сміх.
Ти собі й не уявляєш,
Що втрачаємо в житті,
Коли довге безголосся,
Душить потяги крихкі.
Коли знаєш, що і завтра,
Після звичних вже гудків,
Буде тиша, й навіть меседж,
Теж залишиться без слів.
Розкажи…Забуть, не треба…
Це напевно ще щемить,
Серце спогадом минулим,
Коли голос твій дзвенить,
Коли пам’ять всі розмови,
Що вели ми десь давно,
Підливає в життя келих,
Як хмільне, терпке вино.
Вкотре нині обіцяю,
Не писати, і дзвінки
Вже не будуть турбувати…
Поки не напишеш ти.
В цій ілюзії бажання,
Виживають лиш думки,
Чи щаслива ти без мене?
Дай лиш знати…Розкажи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2023
На два метра зариті, в сиру землю, надії,
У рядах не колиски, а могили стоять,
Тут поховані діти і батьків їх всі мрії,
На руках потримати, колись, милих внучат.
Із могил не піднімуть ні благання, ні сльози,
Де вінками все вкрито, недоречні слова,
Сонце зрідка виходить із-за хмар коли грози,
Заливають могили і стікають з хреста.
Скільки душ, там на небі, знов питають у Бога,
Обірвав рід козацький, за які Ти гріхи?
Хіба сила не в Тебе, не Твоя хіба воля,
Всі народи навчити, відректись від війни?
Небо більше за землю…Мабуть, душам й не тісно,
Неосяжну там вічність, пеленати зірки,
Але тут…Лиш священник, скаже коротко й стисло,
Про життя наше грішне, за прожиті роки.
На два метри у землю, вічна пам’ять у серці,
У новинах реальність вже страшніша за сон…
Та за герб України і за колір на стязі,
Хтось у ствол заганяє знов останній патрон.
Хтось сьогодні загине, поки ти це читаєш,
Він пожертвує тілом і душею за нас,
Тільки Бог один бачить, тільки Він один знає,
Коли прийде стражданням, зупинитися час.
З глибини у два метри, не побачиш ялинку,
І кутя у Святвечір не прикрасить вже стіл,
Все частіш люди кажуть: Він даремно загинув...
Та, ти вибач їм друже, і словам цим не вір.
Ще згадають про тебе і напишуть у книгах,
Ще зніматимуть фільми, на війні ким ти був,
Імена ці славетні, будуть сяяти в титрах…
Лиш би ти на тім світі, все це бачив і чув.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2023
На нашій межі швидкоплинного часу,
Де замість молитви слова сподівань,
Ковток за ковтком, відпиваємо з чаші,
Яку називають в народі грааль.
У мріях назавжди - любов і надія,
Реальність умови диктує свої,
У вірі є сила, що прийде Месія,
Й суцільний туман Альбіону в житті.
В тумані відносин довірившись хвилям,
Несеться фрегат наших всіх сподівань,
Вже, вкотре, навколо війна і насилля,
А хочеться іншим, й собі, менше втрат.
Так хочеться миру і чашу любові,
А замість туману білесенький сніг,
Поменше даремно пролитої крові,
І чути дитячий знов радісний сміх…
Напевно зробили ми щось, все ж невірно,
Звернули в дорозі, мабуть, не туди,
Тому перед нами то скеля, то прірва,
Й лежать, в трясовині, в майбутнє шляхи.
Йдемо по коліна, по горло в болоті,
Щомиті з лиця витираючи піт,
Й благаємо Бога: достатньо вже крові,
За сотні минулих, в історії, літ.
У відповідь тиша…За гріх нам розплата,
Самі вибираємо долю таку,
Ми звіра, собі, рахували за брата,
За слово нерідне дістали війну.
Так хочеться миру і вийти за межі,
В які ми себе лиш самі завели…
Та, навіть тепер, одні їдуть в кортежі,
А інші вмирають за них на війні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2023
Останній бій…І перший сніг,
У небо погляд, рух безсилий,
Струмок на шиї, що з вуст стік,
Червоний, як сироп з калини.
Повітря мало у мороз…
Ще видих є, а вдих підводить,
Допоки міг, ти йшов, ти повз,
Але рахунки смерть вже зводить.
Через сніжинки, що лежать,
На віях срібною сльозою,
Ти бачиш всю ворожу рать,
Яка полює за тобою.
Ти бачиш звірства ворогів,
І вщент понівечену землю…
Ти все робив…Робив, що міг,
Тепер одне в думках…Чи стерплю?
Терпів не раз…Усе життя,
Немов суцільний біль - терпіння,
Нема в минуле вороття,
В майбутнє зрубане коріння.
Весь час блукав ти лиш один,
Від сиротинця до сьогодні,
Без тата й мами, ніби й син,
Та син утраченої долі.
Притрусить в полі, тіло, сніг,
І розіб’ють орду вже інші…
Ти все зробив, що встиг і зміг,
Та гинуть знов найсміливіші…
Можливо, десь серед могил,
І до твого хреста хтось квіти,
Як сину принесе, колись,
І буде довго там сидіти.
Аби душа, вже не одна,
Блукала в небесах світами,
Й до тих, хто вижив, знов зима,
Прийшла з святковими вогнями.
Щоб була радість для дітей,
Коли впаде на них сніг перший…
Ти все зробив, аби цей день,
Для них настав…Зробив, померши.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999713
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2023
Кохати на відстані…Знати, що ти,
В безпечному місці, щаслива й здорова,
Приходити зрідка в твої мирні сни,
Мовчати смиренно…І йти з них, без слова.
Кохати, коли поміж нами мости,
Важкі і залізні, як вежі в Нью-Йорку…
Так хочеться просто сказати прости,
Поглянувши в очі…Та, що з цього толку?
Тримати минуле в капкані років,
Кохати, коли із туманів завіса,
Настільки міцна, як троянські щити,
Мов панцир нагрудний сурового Зевса.
Кохати…І знати, що ти не моя…
Не я відкриватиму пляшку під вечір,
Коли запалає у небі зоря
І час прийде, пледом, укрити вже плечі.
Кохати на відстані довгих гудків,
Та знати, у відповідь буде лиш тиша,
Хай падає знову в рядки з грішних слів,
Мій біль, моя пам’ять і тліюча пристрасть…
У відстані є позитивний момент,
Вона відшліфує на вірність кохання,
Можливо наступить осінній той день,
Коли я відкрию тобі двері зрання.
Чи може під вечір, ти прийдеш з дощем,
У змочених туфлях із листям опалим,
Що в них учепились, немов в душу щем,
І разом з тобою, сюди приблукали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2023
Я зізнаюся пані відверто,
Світ без Вас мені зовсім чужий,
Хоч Ви нині від мене й далеко,
Мрію бути я з Вами на Ти.
Мрію стати я тим, чиє серце,
Буде поряд із Вашим навік,
Бо себе добровільно і вперше,
На любов, до Вас пані, прирік.
В цьому світі одна Ви з мільйонів,
Лиш для Вас серенади вночі,
Щоб жіночу підкреслити вроду,
Я співатиму Вам лиш пісні!
Я готовий на жертви безсоння,
Лиш би кава гаряча була,
Вже літають метеликом в скронях,
Про кохання і пристрасть слова.
Я зізнаюся Вам, щиро, пане,
Світ байдужий мені, якщо Ви,
Перестанете снитись ночами,
Бо здаються роками ці дні.
Мрію стати єдиною в світі,
Щоб під руку з коханим іти
І, від нині, до самої смерті,
Бути з Вами вже тільки на Ти!
В цьому світі один Ви з мільйонів,
За слова ці ручаюся я,
Обіцяю, що навіть в негоді,
Вашу пісню почує душа.
Я готова на жертви безсоння,
Лиш би кава гаряча була,
Вже літають метеликом в скронях,
Про кохання і пристрасть слова!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2023
Магія слова не діє на тебе,
Фарби з палітри, картини – ніщо.
Там, де в людей б’ється серце між ребер,
В тебе з граніту маленький шматок.
Там, де ховають закохані душу,
Де бережуть свою пам’ять від всіх,
В тебе там порожньо, визнати мушу,
Та, все одно…Я готовий на гріх.
Може і вдасться мені відмолити,
Дотики пристрасні під грішний ритм,
Як же не хочеться знов помилитись,
Серце віддавши тобі на обід.
Вічно голодна, мов відьма із казки,
Кров віртуальну, як воду ти п’єш,
І не сприймаєш в стосунках поразки…
Але і я не сприймаю їх теж.
В битві цій, душ і сердець, перемоги
Нам не отримати, тож поки є,
Час і бажання, нехай грішний стогін,
Дихання наше із ритму зіб’є.
Словом тебе не потішу ніколи,
Мовчки кохатиму стерво своє,
Віскі ковток, трохи льоду і коли,
Може любов така, нас і не вб’є.
Завтра… Пів року…Чи в іншому світі,
Знову стосунками вразимо всіх,
Хай по ночах, тінь малює графіті,
Як, на стіні, розростається гріх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2023
Гріх, не кохати…Кохати, не гріх!
Груди, мов скриня зі скарбом, піратська,
Хтось без ключа в ній сховати все ж зміг,
Серце раниме, щоб жив я без щастя.
Хвилями теплими в скелю бажань,
Пристрасні мрії знов б’ються під шепіт,
Вії твої - таємнича вуаль,
Як грішне серце спокусу ще терпить?
Кожного дня стою на обриві,
Десь під ногами руйнуються скелі,
Янголи поряд…Тільки безсилі,
Призупинити життя каруселі.
Так розігналась пристрасть у мріях,
Навіть вино по ночах не рятує,
Скільки віршів для тебе насіяв,
А, ти, талант мій, байдуже марнуєш.
В скриню, де серце ниє, страждає,
Нині боюся знов кинути погляд,
Бог тільки свідок, Він один знає,
Скільки, в думках, я знімав з тебе одяг.
Як цілувати вуста починав,
Трепетно, ніжно, без поспіху доти,
Поки тихенько слова вимовляв,
Збуджений твій, поцілунками, ротик.
Видих і вдих лиш, вже дії без слів,
Сплетені пальці з’єднали дві плоті,
Там де недавно, вогонь тільки тлів,
Двоє згорають, мов Фенікс в польоті.
Хвилі бажань вмирають на грудях,
Шепіт стихає під вушком на шиї,
Хай мені заздрять, хай і осудять,
Я в твоїй владі навічно, віднині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2023
Різними травами тіло поїли,
Різними темами душу труїли,
Жестами, поглядом, дотиком били…
Звідки для ревнощів бралися сили?
Поряд лягали, а спали окремо,
Спільними лиш, були сонце і небо,
Рвали для успіху нерви та жили…
Стати щасливими так і не встигли.
Навіть в ранковій, провітреній спальні,
Кисню так мало трималось в коханні,
Він задихався, вона також в ньому,
Мала нехватку повітря і втому.
Стільки надій-мрій вже спільно спалили,
Скільки раз в Бога, любові просили?
Снідали мовчки, вечеряли в тиші…
Ніби не люди вже, наче ті миші.
Зморшками стали дарунки на пам’ять,
Спогади-сни не рятують, а ранять,
Скриню Пандори давно вдвох відкрили…
Бо один одного не полюбили.
Мало повітря коли не кохаєш,
Мало в майбутньому світла, як знаєш,
Що не свята ця людина для тебе,
Схоже життя на суху в’язку стебел.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2023
Нічого…Нічого…Це ще не кінець,
Ще доля всміхнеться раніше ніж куля,
Розплавленим пострілом, всадить свинець,
І скаже: Ой, вибач, всі знають, я ж дура.
Ти ще повоюєш…Можливо…Та ні,
Здоров’я не те вже, і настрій паскудний,
Що міг, ти віддав, цій триклятій війні,
Хоча й не настав, у житті, день твій судний.
А поки сиди…Гадай чим назавтра,
Вже вкотре, мозолисті зайняти руки,
Цей вибір був твій…Чи може то карма,
Шукати у битвах, душі й тілу, муки?
З тих пір вже надії і плани не ті,
Як десь під Бахмутом посік ворог долю,
Простішими стали всі мрії в житті-
Бо щастя, насправді, коли нема болю.
Туман, це не пам'ять…Майбутнє туман…
Це морок, в якому не знаєш, що завтра,
Чекає на тебе, коли у думках,
Як вижити? Жити? Питання, мов мантра.
У спогадах біль… Осколки у ногу…
В реальності сумно…Думки про всіх друзів…
А поряд пісні, російською знову,
І тільки у траур, звучить «Ой, у лузі…»
Душею сліпі, не бачать картини,
Де вибухи, світ, розривають на долі,
Де матері плачуть біля могили,
Де ворон клює тіло сина у полі.
Не стати героями всім на війні,
Не всім ордена чи медалі вручають,
І бронзові дошки, на сірій стіні,
Не кожного вбитого, словом згадають.
Війна перемеле багато ще тих,
Хто нашу країну пішов захищати…
Можливо не все ти зробити і встиг,
Але, ти Людина, і маєш це знати!
Твої нагороди не тут на землі,
Хоч з болем й проблемами ти вже назавжди
До смерті залишишся на самоті,
Тебе ще згадають….Колись…Бо ти справжній!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2023
Не віддам я минуле за багатства пів світу,
За можливість знов стати, як колись молодим,
Що зробив в житті добре, все, що маю та вмію,
Для душі завжди буде, без прикрас, дорогим.
Крові літрів немало, доля витягла з тіла,
Заживали мозолі на шляхах вже не раз,
І здавалося часто, смерть мені шепотіла,
Може досить? Пожив вже…Може йти уже час?
Я не слухав, бо вірив, ще не висох, як гілка,
Плід любові зі серця, людям весь не віддав,
Хай даремно кручуся, мов у колесі білка,
Не вмирає надія, справжніх безліч є справ.
Дописати рядочки… Досадити дерева…
Дітям, внукам, безмежну подарити любов,
До фінального вдиху, до останнього нерву,
У житті щось творити, в світі зрад, війн і змов.
Із минулого вийшов, у майбутнє ще рвуся,
А чуже лицемірство, було завжди мов дощ,
Затече десь за комір, десь в калюжах озветься,
Тимчасова рахуба, з часом зникне мов сон.
Не віддам я минуле, заберу, як настане,
Час прощатися з світом, тільки пам’ять у путь,
Тут залишу будинок, сад, слова…Воно зайве,
Там де душі жде спокій…Там один лиш маршрут.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2023
Згорнута спека в рулони соломи,
Вітер гарячий лежить на полях,
Серпень зігнувшись у образ підкови
Жне літні дні й залишає в снопах.
Там де війна не торкнулась вогнями
Стиглого жита, де колос вцілів,
Ще деркачі, щось співають ночами…
А в обгорілих степах смуток й біль.
Чорним колоссям, сирою землею,
Південь і схід зустрічають цей день,
Ніби, для мін і снарядів, на глею,
Хтось хрестом визначив нову мішень.
Це не окопи, траншеї і дзоти,
Вирито в спеку, у дощ, чи у сніг,
Це комусь захист, це там де трьохсотих,
Друг рятував і беріг, як лиш міг.
Це не залізо димить у канаві -
Танк, що для воїна був наче дім,
Це чиясь доля, в двохсотій оправі,
Це комусь звістка, про смерть, наче грім.
Знову почує село плач дитини,
Вкотре у місті коліном землі,
Люди торкнуться і стяг жовто-синій,
Згадкою буде загиблим в борні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2023
Не в тому віці я…Не в тому, щоб зірки,
У небі темному в опівночі шукати,
Не в тих роках, напевно, люба, вже і ти…
Та хто сьогодні заборонить нам кохати?
Вже стільки кроків за плечами… На шляхах,
Так довго кожен йшов самотньо до кохання,
Донині я тебе ні разу на руках,
Не ніс, цілуючи у губи, аж до рання.
Надалі все буде не так, як дотепер,
Нехай в минулому залишиться самотність,
Твоя любов, немов стихія, сон, етер,
А ти моя, віднині, золотиста осінь!
Не в тому віці ми, щоб грати у любов,
Як тіло й душу віддавати, то назавжди,
Що нам людські слова, і шепіт їх обмов?
Якщо обійми наші, знаємо ми, справжні.
Якщо затрималось кохання десь в краях,
Де не судилось бути юними нам поряд,
Йому пробачимо…А все, що снилось в снах,
Тобі розкаже щиро, з пристрастю, мій погляд.
Надалі все буде не так, як дотепер,
Нехай в минулому залишиться самотність,
Твоя любов, немов стихія, сон, етер,
А ти моя, віднині, золотиста осінь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2023
Твоя душа така холодна, як світанок
Немов роса, в саду, жовтнева на зорі,
Холоне разом з нею, навіть наш сніданок,
І звичний кави смак, не любиться мені.
Хіба зробив тобі, я щось погане вчора,
Де у словах моїх, образу ти знайшла,
Невже уява жінки й справді така хвора,
Що вмить реакція її така страшна?
Ось тільки я не бачу приводу до драми,
Знов зачекаю, поки випустиш ти пар,
Подзвониш ранком, вкотре, до своєї мами,
Аби почути в трубку, кількасот порад.
Аби почути знову, як нам жити разом,
Як у очах її, піднятися я мав,
Почути звичне те, що не міняюсь з часом,
І ким хотіла ти, ще й до сих пір не став.
Твоя душа така холодна, як світанок…
Та губи ніжно щось, шепочуть вже мені,
Мабуть про речі ті, що врятувати ранок,
Спроможні пристрасні обійми затяжні.
Що може день іще, налагодитись нині,
Потрібно встати тільки і удвох піти,
Туди, де гладитиму пальцями по спині,
І будуватиму між нами знов мости.
Не вперше вже, не бачу приводу до драми,
Бо знаю чітко, як нам випустити пар,
Аби в дзвінках майбутніх до своєї мами,
Моїй казала тещі, що я з неба дар.
Аби мене хвалила, що найкращий в світі,
Нехай буде ця драма тимчасово лиш,
Бо твій жіночий настрій, незбагненні митті…
Я зроблю свіжу каву нам, а цю облиш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2023
Ні один мандрівник не спромігся на диво,
Шлях в Едем не знайшов він на карті Землі,
Бо куди б не скакав, на край світу, в сідлі,
Райський сад відшукати, в лісах неможливо.
Не знайти любов там, де її не існує,
Не росте вона десь, не висить, не тече,
Бог, її дарить тим, хто готовий плече
Підкладати в біді, серцем хто серце чує.
Всі закони і догми, стають недолугі,
І втрачається сенс в аксіомах, на жаль,
Древні записи в книгах, нотатки, скрижаль,
Все безсиле, даремне, коли душа в скруті…
Відчуття, резонанс, погляд, дотик і запах,
Це і є Божий дар, що зветься коханням,
Воно часто із болем, поруч з стражданням,
І слідами від крові, на порваних мапах.
Воно часто в розлуках…Та тим лиш сильніше,
Легше вітру та швидше за світло вночі,
І мов двері відкрите, як маєш ключі…
Якщо справді своє, не чуже і не грішне.
Якщо справді твоє, то його ти й не втратиш,
Аж до смерті з тобою воно назавжди,
Наче склянка холодної, в спрагу, води,
Ніби тінь, яку ти, все життя поряд бачиш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2023
Шепоче янгол знов не те, що хочеш чути,
Тому й думки не там, де серце і душа,
Хотіла б у тюрмі, як в’язня, ти замкнути,
Болючу пам’ять, загубивши десь ключа.
Нема у спогадах блаженства насолоди
І навіть те, що гріло серце всі роки,
Вже відійшло навік, як чорний вельвет з моди,
І, ніби зайве слово, стерлось із строки.
Всі друзі заздрили шаленому коханню,
Здавалось, ще не бачив, світ любов таку…
Та ось, ти вже себе присвячуєш стражданню,
Немов лебідка одинока на ставку.
Від щастя до розлуки…Три маленькі кроки...
Три рухи лезом розітнули вмить навпіл,
Дівочу ніжну душу й випустили соки,
Так, ніби у берізку, влучили сто стріл.
Він лиш сказав: Я розлюбив тебе…Три слова,
А в твоїм Всесвіті згоріли зірки всі…
Тепер жалкуєш, навіть, що була розмова,
Бо треба просто було встати, і піти.
Холодна лавка, парк осінній, думки, листя,
Замовк, на пів години, янгол на плечі…
І в тиші цій, почула голос: Совість чиста,
Все буде добре в тебе завтра, вір мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2023
В наших шахах з тобою,
Всі фігури приховані,
Кожен хід авантюра,
Знає це лиш король,
Не слідкує за грою,
Тільки янгол мій скований,
Він, без сумніву в курсі,
Яка в мене тут роль.
Офіцером не стати,
Мрія ця нездійсненна ще,
У подряпинках дошка,
І я білий пішак,
День вчорашній, з фігурок,
Вже розпалює вогнище,
Б’є копитом кінь чорний,
Й оголошує шах.
У руках королеви,
Моя доля незаздрісна,
Вона жертвує легко,
Офіцера й коня,
Ну, а я, пішак тільки,
Тож звичайно, що знайдеться,
Той, хто викине з поля,
Щоб скінчилася гра.
Я пішак в колір снігу,
А у неї плоть чорна ніч,
Нас таких цілий ряд тут,
А вона лиш одна…
Десь клітинки зійшлися,
Навіть поряд був пліч-о-пліч,
Та зросла з фігур чорних,
Поміж нами стіна.
Маюсь вже не на полі,
Сенс життя, розбазарив десь,
Лиш по правилам гравши,
Я програв, певно, гру…
У подряпинах дошка,
В ранах, майже, і я увесь,
Бо кохав королеву,
А не просто туру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2023
У сучасних мелодіях, в давніх мотивах,
У піснях, що співали рабам й королям,
У останніх словах, що звучали у битвах,
Була завжди присвята коханню й жінкам.
Люди різали вени…Ковтали отруту…
Тіла падали в річку, озера, моря,
Відбували за гріх, за кохання, спокуту
І за пристрасть вкривалася, кров’ю, земля.
За любов! За жінок! Безрозсудні поступки,
За кохання на смерть, зі щитом, на щиті,
Добровільно на біль, на страждання і муки
Прирікали себе, хто любов мав в душі!
Десь горіли палаци, і нищили царства,
Всіх жертовних смертей не злічити за вік,
Труби, мідь, всі шляхи, від багатств до митарства,
Все, що міг вже пройшов, за любов, чоловік…
Але кожна любов, нова ніби вершина,
І, здається, ніхто, ще ось так не кохав…
Чоловік-Любов-Жінка, єдина причина,
Чому Бог, грішним нам, це життя дарував.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994266
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2023
Поки світ за деревами спати лягає,
Й холодніє вода в лісовому струмку,
Погляд в небі, блискучу комету шукає,
Якій можна довірити тайну мою.
Сім печаток на серці, і душа на замках,
Знають тайну лиш двоє, один із них Бог,
Вже давно, це кохання, тільки в грішних словах,
А в стосунках, на жаль, кожен день, назад крок.
Вже вітри не розчісують спогадом пам’ять,
Їм набридло шептати: згадай-пригадай,
І під ранок, сюжетами, сни тільки ранять,
Перетворюють в пекло колишній наш Рай.
Ні плечем, ні рукою не можна зіпертись,
На перило життя, хоч іди, а хоч стій,
І самому собі, ця безглузда відвертість,
Набридає, немов, з диких ос, літом, рій.
Відганяю думки, переконую серце,
Що було не повернеш, крокуй уперед,
Тільки пам’ять, не діжка, вона не відерце,
У якому всі спогади, наче той мед.
В ній живе мій секрет…Таємниця кохання,
Яку можна довірити тілу з небес,
Розкажу лиш кометі, про грішне страждання:
Був з тобою живий… Давно став мертвим без…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2023
Даруйте квіти, від народження, дівчатам…
Весняні проліски, тюльпани чи жоржини,
Даруйте завжди квіти, всім майбутнім мамам,
Від їх найпершої, на цьому світі днини!
Даруйте щастя митті, ще маленькій жінці,
Нехай заквітчане дитинство буде доні…
Даруйте вашим внучкам, хай в тендітній зірці,
Росте душа відкрита, для краси й любові!
Нехай не будуть, це гвоздики чи троянди,
Їм не букет важливий…Все ж таки, це діти,
Достатньо просто, серцем ніжним, відчувати,
Любов безмежна того, хто дарує квіти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2023
Подивіться очима дитини на осінь,
Через призму пожовклого листя в саду,
І згадається все, що живе у нас й досі,
Всі вчорашні надії у слові-люблю.
День тоді був яскравий, казковий, а в нічці
Феї й янголи, сни фарбували весь час,
Берег твого життя, й воду чисту у річці,
Аби колір дитинства лиш радував нас…
Стерли будні веселку, затопило роки,
Нині ділиться час на холод і спеку,
Вже звертаються, в черзі, все частіше на «ви»,
Гру у схованки, ми, змінили на «секу».
А так хочеться знов, подивитись на осінь,
З листя клена віночок одягши до вух,
Й верещати в ту мить, коли мамі на коси,
Впаде з гілки лінивий, осінній павук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2023
Вже не ті…Вже не ті, люди в білих халатах…
Їх обличчя суворіші стали з роками,
Скільки їх залишилось у світлих палатах,
Скільки душ їх пройшло, десь на сході, з боями.
Завжди в перших рядах, хто на фронті, хто вдома,
Завжди там, де потрібна їх уміла рука,
Наче, їм не страшні, ні біль серця, ні втома,
Ніби стала зі сталі, їх прекрасна душа.
Рятувати життя, це їх звична робота,
Чужий біль так сприймати, наче справді він твій…
В бій останній пішла, десь в Бахмуті, піхота,
Серед них парамедик, медбрат юний Андрій.
Медсестричка мала, наче зернятко стигле,
Із під каски жовтіє, неслухняна коса,
Вона знає, врятує! І вірить, що встигне…
Якщо в скроню не влучить, вража куля сліпа.
Хто на полі під вибух, хто в лікарні вночі,
Молоді…Зовсім юні…В сивині, і в роках,
Бог довірив давно вже, золоті вам ключі,
Щоб тримали надійно, життя наше в руках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2023
Щоб був у тебе справжній янгол…
Створи для жінки Рай в житті,
Аби в душі звучало танго,
Знайди акорди саме Ті.
Знайди мелодію кохання,
Щоб стало танцем все життя...
Роман створи, нехай читання,
Зіб’є весь ритм серцебиття.
Знайди слова…Хай не найкращі,
Поет не Бог, не віртуоз,
Аби відчула лиш, що справжній,
Ти чарівник з країни Оз.
Щоб знав той янгол, що без тебе,
Едем не той, цей сад чужий,
Що квіти не ростуть без стебел,
Й великий світ, такий пустий.
Що Сонце лиш пекуча зірка,
А Місяць камінь не живий…
І, як, насправді, звучить гірко,
Плач пані в тиші самоти…
Щоб став, ти янголом для когось,
Достатньо лиш кохати так,
Аби в поезії твій голос,
Звучав з її душею в такт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2023
Ти десь там, де немає…Де й не міг бути я,
Люди там, наче мумії в зношених бинтах,
Там суцільний неспокій, там життя не життя,
Навіть в снах, не явлюсь я, у тих лабіринтах.
Вкотре, ти там ідеш, тільки погляд додолу,
Може й пекло для тіла…Може Рай для душі…
Де, колись, я б не був, мене тягне додому,
А у тебе бажання, мабуть, стерлись…Не ті.
На дорогах життя, можна все…Лиш за гроші,
Справжній бартер, як душу, за любов віддаси,
Лицемірство і заздрість… Байдужість…Ці воші,
Не залишать і згадки від кохання краси.
Всі по колу спішать, у потилицю погляд,
І несвіжий, в обличчя, подих стрічних людей…
Поміняв би цей день, із тобою, на спогад,
І минуле й далеке, за відвертість очей.
Аби карий, розбавити погляд, в зеленім,
Щоб занурити душу, у це озеро, вмить,
І без слів…І без сліз…Як актори на сцені,
Мовчки, в тиші, цілунком, знов признатись…Щемить.
Хтось на зустріч…Хтось поряд…Але вічно один.
Смерть закриє, в свій час, суперечки без жалю,
Ти десь там, в лабіринті, в суєті, та без змін
Все в моєму житті, як і в слові – кохаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989715
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2023
Там, де сині небосхили
Доторкнулися землі,
Хтось копає знов могили,
І встромляє в них хрести.
Сокіл де кружляв над степом,
Й безтурботні де жуки,
Землю зв’язували з небом,
Нові видно прапори.
Над світлинами, у рамках,
Плаче хтось…Чиїсь батьки,
Знов питають, де ж та правда,
І чому загинув Ти?
Скільки вас, в могилах свіжих,
Скільки зниклих десь в степах,
Де, все тіж, блакитні квіти
Тільки з кров’ю на листках.
Чиїсь душі у тих маках,
У волошках назавжди,
Бо лежать тіла там в ранах…
Десь спочив там, Друже, й Ти.
Хай би прапор я побачив
Над світлиною…Змирився…
Хай би душу Бог пробачив,
Й мертвим ти мені не снився.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989444
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2023
Помолитися б мені,
У старій, маленькій церкві,
Від свічок де лиш вогні,
Де відкриті завжди дверці.
Рамок де нема сусальних
І пластмасових букетів,
Де в повітрі дух сакральний
Й Божі лиця, напівстерті.
Помолитися б мені,
Щоб очистити вмить душу,
Не за гривні чи рублі,
Не тому, що треба, мушу,
А для того аби кроки,
Тверді були, як у Того,
Чиє серце із Голгофи,
Розмовляло з нашим Богом.
Помолитися б мені,
Очі віями прикрити,
Щоб побачити Його,
А не глянцеві відбитки.
Я живий…Батьки вже мертві,
До нових гріхів крокую,
Може десь в старій тій церкві,
Голос Господа і вчую.
Між потрісканих ікон,
Через скло стареньких вікон
Слав молитву б до зірок,
Рік за роком, вік за віком.
Лиш би знати, Бог все бачить,
Духовенство в чорних рясах,
Чи нужденного, що плаче,
Чи смиренного монаха.
Помолитися б мені,
Світ наш дав таку нагоду,
В ці важкі, святкові дні,
Поклонитись вдома Богу.
Вода є свячена в хаті,
Паска буде на столі,
Станьмо ближче ми наразі,
Знов до Господа в ці дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2023
Ставимо разом на павзу відносин
Все, що між нами було за роки,
Не повернути тепло вже весни,
Осінь в стосунках, й брехні уже досить.
Досить терпіти любов в нелюбові,
Іскру даремно палити в очах,
В серці, вогонь якщо раптом зачах,
Марно за неї втрачати й грам крові.
Ця любов в нелюбові, історія наша,
Істина справжня в словах, не вині
Та спорожніла, на жаль, долі чаша,
Стали за мить ми неначе чужі.
Ставимо разом на павзу всі дії,
Митті, хвилини, щоб помах руки,
Відлік почавши, повів до мети,
Нас, знов туди де сховалися мрії.
Досить казати, любов в нелюбові,
Іскру запалимо разом в очах,
В щирих, простих, романтичних речах,
Чашу наповним для нашої долі.
Ця любов в нелюбові, історія наша,
Істина справжня в словах, не вині
Та, щоб наповнилась долі знов чаша,
Дай поцілую я губи твої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2023
Я, колись, розкладу всі світлини на килим,
Тепле світло із бра хай заповнить наш дім,
Скільки раз ти мене називала мій милий,
А я був не таким…Не таким, але втім…
Не на фото…В житті, справжній я, бесперечно,
Не безгрішний, яким хочеш бачити ти,
Не взірець, хай там що, і мабуть тут доречно,
Нагадати, що є, ліпші ще парубки.
Поміняти б волів, всі гріхи на невинність,
Та на обмін такий хто погодиться тут,
З кожним днем трачу я, Бога нашого милість,
І втрачаю, мабуть, головну в житті суть.
Силу волі в кулак, сонце зранку засвітить,
Діогеном не став і Платон теж не друг,
Але серце в добро, в мудрість світу ще вірить,
В битві вічній зі злом, й лицемірством навкруг.
Фото краще життя…На них усмішок більше,
Тьм’яне світло якщо, то ввижається всім,
Не таким все було, було значно гарнішим,
Не таким був і я…Не таким, але втім…
Ким для тебе б не був, я навіки з тобою,
Все покірно віддам, окрім болю й гріхів,
Принесу в жертву вмить, хоч життя, а хоч волю,
Тільки чути б, ти мій, ще багато років.
Кілька світлих ще фото зробити на пам’ять,
Де за усмішку сховані біль і хандра,
Хай живуть, аж допоки їх внуки не спалять,
Чи не впустить в смітник, чужа чиясь рука.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979428
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2023
Не вірю в те, що Україна моя згине,
Даремно плачучи в безжальному вогні,
Що понад степом жовтим, небо наше синє
Ми будем бачити лиш в кольоровім сні.
Що попіл згарища застелить вічне сонце,
І громовиця наганятиме лиш страх,
Що відвернемось і підем від тих, хто стогне,
Й здригатись будемо в кошмарних, нічних снах.
Не хочу вірити, що димом вкриє поле
Що мідна куля – дура спинить життя біг...
І знов поранений хтось поруч нас застогне,
Удар приймаючи, мов кару, за наш гріх.
Не вірю в темряву…Що чорне і червоне
Затьмарять барви, милі оку, на землі...
І що помре без допомоги, той хто стогне,
А інший вмре собі, радіючи у сні.
Не може бути так...Не вірю, що загине
Все рідне те, що ми любили й берегли!
Що лава вогняна війни в безодню змиє
Будинки батьківські… І церкви і сади!
Що лиш чорнітимуть, обвуглені та криві,
Без дат народження і без імен хрести,
А вбиті ворогом тіла, без домовини,
В дворах, гризтимуть хворі, здичавілі пси.
Не вірю, в це я...Бо так не хочу вірити,
Не хочу жити знов в жалобі та біді...
Я знаю, сонце буде жовтим, небо синім,
Ця віра з Богом вкоренилася в мені!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979417
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2023
Іржаві ключі в серцевині душі,
Голос кохання хай тишу порушить,
Два напівоберта, вірю що змусить
Цікавість твоя, прочитати вірші.
Скільки, в байдужості, ти б не ховалась,
Зникне ця примха, колись, згодом, з часом,
Хай лиш в любовній строфі, та ми разом,
Будемо, ніби нічого не сталось.
Хай у віршах лиш, (така наша доля),
Але хоч тут я все можу створити,
Щастя, якого бажала б… І квіти,
Білі ромашки із літнього поля.
Смужку нескошених трав, щоб лежати
В ніжних обіймах під сонцем пекучим…
(Пам'ять гірка і мій спомин болючий),
Та я кохаю тебе, мусиш знати.
Білий папір збереже таємниці,
Все у вірші заховаю, як в сейфи,
Стільки про пристрасть не знали і ельфи,
Так від спокус не страждали й черниці.
Вигадки…Мрії…Фантазій лавина,
Все не реально, та аркуш все стерпить,
В березні…В травні…У липні…Чи серпні?
В очі коли подивлюсь твої, мила?
Варто б можливо ключі загубити,
Тільки замки все одно я зламаю,
Бо, від кохання ключі, як від Раю,
Можна лиш в серці до смерті носити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2023
Гинуть діти…Гинуть старші, кров неначе та вода,
У ворожій кипить пащі, жре людське життя, війна.
Затоптали землю звірі і розрізали навпіл
Міста, села, церкви, школи, вискаляючись на світ.
В чому ж Боже Твоя сила? Правда в чому у житті,
Вкотре вирита могила, та вмирають знов не ті,
Чом дітей своїх, що чесні від чуми не бережеш,
А отих що йдуть по трупах, в сірий попіл не зітреш?
Що зробити треба в світі, аби грішна ця земля
Помінялась з певним часом, як міняється вода,
Та що з вирви, чи багнюки, чи бурхливої ріки
Переходить в пар, щоб знову, впасти в образі роси...
Гинуть діти… Гинуть справжні, нема сліз вже в матерів,
Між руїн де жили люди, безліч мертвих димарів.
Знову труни з прапорами, на колінах весь наш край
І одне прохання в небо: Боже, вистояти дай.
Перемогу, мир нам й спокій…По заслугам ворогам!
Смерть орді і відбудову, нашим знищеним містам!
Дай нам силу, віру маєм, дай зміцнити дух, щоб зміг
Наш народ звільнити землю, аби ворог з неї втік.
Дай нам Боже, ми відмолим, хай не всі гріхи, та все ж,
Досить нашій Батьківщині, біди, горя і пожеж.
Досить мук, митарств, страждання, не вмирають хай сини,
За століття, Україна, вже наїлася війни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2023
В кривому дзеркалі Московії бардак,
Знов з торфяних боліт відчутно трупний запах,
І пре в чужі краї озброєний бурят,
Бо кремль «на брата і сестру» готує замах…
Не всіх понищили, від Криму до Карпат,
Народ не скорений наш має честь і пам`ять,
І хай сто тисяч раз лунає з кремля «брат»,
Про гострий ніж у спині, наші люди тямлять.
Загусла кров вже мільйонів українців,
В червонім кольорі кремлівської цеглини,
А в горах й нині десь, де пасуться вівці,
Лежать в землі сирій, тіла без домовини.
В кривому дзеркалі кремля знов все не так,
У ньому грішний світ спотворений віками,
І скільки б та Росія, не вдягла прикрас,
Вона залишиться з кривавими руками.
Нові тирани вік за віком, від орди
До сьогодення, в трон всідаються щоразу,
І лиш народ російський, в статусі «раби»,
Від слів правителів впадає в стан ескстазу.
В кривому дзеркалі Росії, все не так…
Свої закони діють в дикім задзеркаллі,
І знов хизуючись оскалом супостат,
Сягає лапою орла-мутанта далі.
І так ще довго буде, мабуть, років сто,
Допоки ладан весь не висохне в кадилі,
Та поки царь і піп даватимуть їство,
Рабам, зі слів лукавих, ніби щастя в силі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2023
Могло би нинішнього ранку і не бути,
Хай і знекровленого роком вже війни,
І навіть впевненого кроку до весни
Могло б не бути в нас, якби…Якби не Ви.
Якби не руки ці міцні, що держать зброю,
Серця безстрашні, горді і порив душі,
Що в лютий холод, в спеку, вдень чи уночі
Готові, як спартанці, кожну мить до бою!
Могло б не бути в нас того, до чого звикли,
Святкових днів, бенкетів, їжи і вина,
Так, ніби вже давно, закінчилась війна
І битви за майбутнє, з ворогом, вже стихли.
Могло б не бути в нас народжених на волі,
Що в рік війни прийшли дітьми у грішний світ,
Й народом справжнім стануть на багато літ
Та будуть мати, вірю, кращі за нас долі.
Могло б не бути в нас садів, якби не руки,
Що наче скелі затверділи в боротьбі,
І загрубіли у окопах та вогні,
Якби не витримка, страждання Ваші й муки.
Низький уклін, аж до землі, Вам наші рідні,
Хай не даремні будуть жертви… Ви святі,
Герої наших днів, всі, як один прості
І всі взірець Людини, слави й шани гідні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974861
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2023
Перший сніг, перший лід, каремат на землі,
Квадрокоптер чужий в синім небі,
На криваві хвилини розтягнуті дні
І мала необхідність в потребі.
Свіжий хліб, міцний сон і щоб мін градопад
Не торкнувся сьогодні окопів,
Аби Бог уберіг наших хлопців-солдат
Від усіх необдуманих кроків.
Щоби розум холодний й гарячі серця
Були в кожного нашого брата…
І якщо без загиблих війна не війна,
Не даремна була б хоч би втрата.
Щоб за нашого, десять ворожих в мішок,
І тут справа не в нашому гніві,
А у тому, що правда лиш там, де є Бог,
Ми ж бо хочемо жити у мирі!
І він буде у нас, хоч би як ворог злий,
Не хотів зруйнувати країну,
Ну, а поки лиш сніг і хто поряд живий,
Бо відвів Бог від нас вражу міну.
Перший сніг, перший лід, до весни ще хвилин,
Як промерзлих гілок на ожині,
Квадрокоптер чужий в синім небі десь зник…
Може вдасться поспати вже нині.
Каремат на землі, в бліндажі мінус три
І нема часто хліба і світла…
Та просили мене діти лиш не помри
І здобудь перемогу до літа.
Хай не всі ми діждемось тих теплих часів,
Нам померти не страшно в окопах,
Лише кращою доля була б у синів
І у доньок була краща доля!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2022
За столом сиджу мовчки, сумуючи вдома,
Й доленосних чекаю вкотре змін у житті,
І лишень замусолених карт знов колода,
У хандрі, буде кращим другом нині мені.
В покер з дияволом, в тиші, нібито граюсь,
Королі із тузами стали наче рідня…
Тільки часто думками туди повертаюсь,
Де живе віртуальна, ігор дама, моя...
З ким тепер, дама серця, трефова сміється,
Попідруки йде ранком поміж сніжних алей,
І кому гріє ліжко, та жде, що прижметься
До грудей неприкритих в часи грішних ночей?
На яких її нині шукати широтах?
Хто рожеві цілує соски ніжних грудей,
І заварює каву гірку по суботах,
Під пронизливим поглядом зелених очей?
Чиї руки тепер обіймають за плечі,
З ким, під стогін зливається її дивний стан
І хто свічку духм’яну запалить під вечір,
Виливаючи пам’ять, воском в тріщини ран?
Зникнуть звуки вночі, суєта умить стихне,
І гортатимуть звично люди сни в сторінках,
Серце втомлене, вкотре, до сутінків звикне,
Тільки я карт колоду стисну міцно в руках.
Адже всоте один до опівночі граюсь,
Гру пригадую нашу, грішну, з дамою треф…
Може, все ж сам собі, я колись і признаюсь,
Чи було то кохання...Чи лиш гра, і карт блеф.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2022
Навіть з тілом красивим, без душі ти лиш привид,
Що не здатен торкнутись теплом інших людей,
Недарма у словах тих, що сказав Господь сивий,
Закодована мудрість всіх вселенських речей…
Тільки Бог наді мною, лиш один Він насправді,
Знає хто я в цім світі і наскільки в гріхах
Проживаю вік плинний…Й що стоїть на заваді,
Аби менше помилок було все ж у роках.
Шануй батька і матір…Як були би живі ще,
Я б тепер їм ще більше дав із серця тепла,
Та, на жаль, не зі мною, вже давно вони вище,
Де гармонія вічна, де панує весна.
Не вкради, не вбивай і…Зарікатись не варто,
Я хотів би без цього жити в мирі весь час,
Відповісти на злобу, чи на заздрість лиш жартом…
І на свій невисокий, зійти згодом, Парнас.
Інше все же порушив…З цим живу і молюся,
Відмолю може ще щось поки світить душа,
В тілі в ранах з гріхами, що давно так матуся,
Із надією в краще, у цей світ принесла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2022
Накормила сірим димом осінь старе місто,
Там, де був у грудях Всесвіт, стало серцю тісно,
Наче люди, хмари в небі, суплять хмурі лиця,
А лебідка молоденька берега боїться.
Десь там плаває щоденно вверх за течією,
Юний лебідь за любов'ю першою своєю,
Ніжно шию вигинає, тре крилом крилечко
І тремтить та завмирає під пір'ям сердечко.
Ой лебідочко кохана зглянься наді мною
І повір, що аж до смерті, буду я з тобою!
Буду я навік твоїм лиш, тілом і душею,
Тільки стань, ще до морозів, жінкою моєю.
Повернула жовтий дзьобик, подивившись в очі,
Білокрила й запитала, хлопче, що ж ти хочеш?
Подивись, ти чорний лебідь і червоний дзьоб твій,
Не летіти нам ніколи, парою за обрій.
Не судилось бути разом нам в одній родині
І крилом крила торкатись, навіть в небі синім.
Не ростити лебідяток юних і моторних,
Бо я пташка білокрила, а ти лебідь чорний.
Ой лебідочко кохана, зглянься наді мною,
Не моя вина, що хочу, бути я з тобою,
Не вина, що дзьоб червоний, чорні в мене крила,
Головне, душа ж бо чиста тебе полюбила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2022
Смутні спогади лиш, сновидінь вже немає,
Якби довго про тебе не думав вночі,
Рік за роком, час з пам’яті, шмат відриває
І ховає у сейф на всесвітній межі.
Лише спогади грішні…Але безперечно,
Їх достатньо щоб вже не померла любов,
Аби серце розколоте, вперто довічно,
Не приймало від розуму мудрих відмов.
Сни про сни, вже і ті, загубились у часі,
Як казковий їжак йду в тумані років,
Тільки спогади…Спогади…Спогади давні
Під душевно-сумний Лари Фабіан спів.
У тумані тих спогадів, сирість панує
Не від сліз, що приховує доля від всіх,
А від того, що кров з рани серця стікає,
Як соснова смола чи березовий сік.
Мов «Голландець летючий» без корми і вітрил,
Що від слова-ядра постраждав у боях,
В штилях будень завмерши, без надії і сил
Я молюсь на любов, бо вона мій маяк.
Смутні спогади стануть вітрилами в морі,
Сила згадок наповнить їх вітром надій,
Якщо треба я вимолю, випрошу в долі
Для душі і для серця нам спільних подій.
Аби пристрасть-штурвал в океані кохання,
Направляти туди, де міраж-горизонт
Стане берегом явним і наші зітхання,
Будуть чути лиш пальми, пісок і шезлонг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2021
Не промінь, а тільки надія на ранок.
Ще ніч не сховала в хлів чорних коней
І світять ліхтарики з вулиць на ганок,
Торкаючись замкнених на ніч дверей.
Вже зорі не надто яскраві на небі
І Місяць готується вахту здати,
Але, ще не ранок, між снами, зі стелі
Павук із реальністю зводить мости…
Не промінь тебе розбудив, а цілунок,
Хоч очі закриті, та ти вже не спиш,
Я чую по подиху, йде вже рахунок
Лишень на секунди…Одна тільки мить…
Ще мить і відкриєш ти заспані очі
Побачивши мій силует в темноті,
І знов на кордоні, не ранку й не ночі,
Відчуєш обійми гарячі й міцні.
Хай ранок квітневий почнеться з кохання
І день буде весь цей продовженням сну,
А стогони, видихи, вдихи, зітхання,
Хай стануть підтвердженням, як я люблю.
Ось промінь нарешті торкнувшись до ліжка.
Мов лебідь в тумані несміло пливе,
Туди, де гладеньку, оголену ніжку
Долоня вже пристрасно гладить…Мине…
Мине це наслання, міраж, нереальність,
Цілунків немає і променів теж,
Це тільки проста чоловіча ментальність
Сягати у мріях закоханих меж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929203
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2021
Згоріле багаття покошених трав,
Легеням від диму бракує повітря,
Як жаль, що коханню я сам відламав,
Неначе кинджалу, заточене вістря.
Всю пристрасть порізану вщент на шматки,
На срібній тарілці, любов в чужі руки
У римах слова, що складав у рядки,
Віддав, залишивши лиш біль від розлуки.
З покошених фраз, що згоріли давно,
З розпечених літер мов з іскр із багаття,
Зібрав і сказав, що люблю все одно,
Спаливши на клаптику грішне признання.
Обпечене серце ще в грудях щемить,
Знов кожної митті той дим розриває,
Рамуючи в стрічку життя, кожну мить
А пам`ять на дольки, любов грішну крає.
Забути миттєвості грішних тих днів,
Очистити б груди від диму їдкого,
І визнати вже, що я сам так хотів,
Замкнути розірване спогадом коло…
Забути, спалити, віддати любов…
Хотів не кохати, зробити, як краще…
Ось тільки сльозу я змахну рукавом,
Біль випивши зранку із кавою натще.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2021
Важко відстежити шлях твій до щастя,
Ти ж усамітнена завжди була,
Може, колись, мені все таки вдасться
Взнати, якою є доля твоя.
Які горизонти ніжки топтали,
Руса коса де торкнулась до хмар,
Скільки шляхів по скривавленій мапі,
Боса пройшла в світі…Хто б розказав?
Сірі будинки, в них поверхи, ліфти,
Сотні аптек по узбіччях доріг,
Ти за край світу хотіла побігти,
Взявши з собою любов вічну й гріх.
В нас не було тих прощальних обіймів,
Сльози з якими течуть без потуг,
Ти розчинилась у буднях ілюзій,
В тиші самотніх, без пристрасті, мук.
За світлофорами вулиць далеких,
Може й вселилась у серці весна…
Та по ночах, наче крила лелеки,
Руки тремтять…Якщо пам`ять жива.
Важко відстежити...І неможливо,
Хай хтось і поруч, ось тільки душа,
Знаю напевно, твоя знов журливо,
Плаче в самотності наче вдова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924592
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2021
Я візьму, коли йтиму до тебе,
Тільки найнеобхідніші речі
І зірву у садку кілька стебел,
Де колись цілував твої плечі.
Без валіз, у руках тільки квіти,
Бо усе необхідне у серці,
Я прийду, обійму щоб зігріти
І тебе запросити…До втечі.
Утечем ми з тобою від світу,
Де ніхто не завадить коханню,
Знайдем зірку й навколо орбіту,
Побудуєм для себе останню.
Два супутники грішні у небі,
Де нема навіть янголів поряд…
Утечем, бо на цій вже планеті
Нам кохати не дасть чужий погляд.
Ти погодишся, знаю, кохана,
Де лиш двоє, там щастя най справжнє,
Там загоїться вмить в душі рана
Від людських пересудів…Ну, майже.
Ти погодишся, вірю, бо хочеш
Аби все було так, як раніше,
Без підказок моїх, сама знаєш,
З кожним днем я люблю лиш сильніше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922737
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2021
Не станеться дива, мабуть всі мольфари,
Давним вже давно віщують за гроші,
Іржавіють, десь в старих скринях, фанфари,
Що славили всіх до крові охочих.
Занедбані сурми, що рвали повітря,
Коли з коня тіло вмить падало вниз,
Вже лати між брухтом, кольчуги в ганчір`я,
Й рука не тримає вверх меч або спис.
І звабити погляд жіночий не здатен,
Не йдуть за один поцілунок на смерть,
А з тих, хто ще вміє, мов лицар кохати,
Бездушні людці собі зроблять мішень.
Нема в світі дива…Ворожки, мольфари
Розкажуть, що хочеш почути лиш ти,
Торгують тілами розпещені дами
І світять рекламні над ними щити.
Ховаються в панцирах люди-мутанти,
Мов равлики носять повсюди броню,
Колись оголяли в дуелях клин шпаги,
Тепер лиш слова про походи й війну.
Без мрії, без кредо, без віри і сенсу,
Поїсти та спати, без Бога в душі,
Любові нема тільки потяг до сексу…
І самозакоханість в римах віршів.
Не станеться дива, майбутнє в тумані,
Романи про пристрасть не в моді давно,
Сидять в соцмережах некохані пані,
А «лицарі» п`ють свіже пиво й вино.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920917
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2021
Кував у серці слово, створюючи вірш,
З думок розпечених в світ виливши кохання,
Допоки спроба не залишилась остання
І почуття не стали гострі мов той ніж.
В слова, як в сталь міцну розплавлену в печі,
Давав останні рими втомленої музи,
Як це робили перед битвами французи,
Морфеми виливши у форми, як мечі.
Летіли іскри в небо з вилитих рядків,
Слова горіли диким полум`ям багряним,
Я без ковтка вина, здавався собі п`яним,
Немов Діоніс з кубком, рівний між богів.
Собі щасливим я здавався…Бо не знав,
Що загартовані слова в гарячій крові,
Сльозами скроплені із залишками солі,
Тобі байдужі будуть…Я тоді не знав.
Я думав в римах щастя…І у їх красі…
В яких я щиро намагався передати,
Що можна так до божевілля ось кохати,
А ти мовчанням своїм вбила мрії всі…
Заборгували ми з тобою цій землі…
Вже десь розгублені від щастя всі підкови,
Коханню борг, мабуть, не виплатим ніколи,
Бо не зажив терпець, що увірвавсь в душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919954
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2021
Хто я без них?
Один із тисячі…Точніше із мільйонів,
Господар сам собі, і сам собі суддя,
Локомотив, що йде, без сенсу і вагонів
Кудись по рельсах світу, сліпо, навмання.
Хто я без них?
Старий підсохлий клен, у полі в літню спеку,
Що навіть тінь даремно кидає землі,
Паломник босий, що шукає святу Мекку,
Самотній лицар вбитий, в ранах, на щиті.
Хто я без них?
Оселя з стінами, в яких осіла тиша,
Де лиш павук, у спробі вижити, плете,
Свої капкани сірі…Я голодна миша,
Яка з неораних полів, щось в дім несе…
Хто з ними я?
В садочку дерево… Покрите вщент гілками,
Що проростають вверх, у бік, звисають вниз
І кормлять цвітом, рій бджолиний вже роками.
Вони ж, мій серця скарб, мій світ очей, мій приз!
Хто з ними я?
Я той, хто не даремно відкриває очі,
Аби побачити знайомий за вікном,
Пейзаж тіней, знебарвлений Морфеєм, зночі
Чи вдень освітлений Божественим мазком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2021
В безводному морі не стати фрегатом
В бездушних стосунках немає любові,
Ніколи не станеш чужому ти братом,
Думками, по духу, до смерті, по крові.
Ніколи не станеш людиною честі,
Якщо втратив совість в далекім дитинстві,
Якщо не привили тобі такі речі,
Як чесність, добро, справедливість та інші.
Не будеш страждати, коли біда в друзів,
Коли ближній плаче у смутку і горі,
Коли чиюсь душу рве біль у напрузі,
Чи сталось нещастя в сусідському домі.
Ніколи не станеш чужому ти братом,
Ти рідних своїх може навіть забудеш,
Якщо лицемірства у серці багато
І ти, окрім себе, усіх в світі судиш.
Ніколи не будеш ти жити у щасті,
Якщо навіть гроші набридне складати,
Якщо вдасться навіть з вершини не впасти,
Не факт, що любов тобі Бог дасть пізнати…
У лісі де знищені всі вже дерева,
Немає пташок, ані звірів, ні тіні,
В душі, що не знає дорогу до неба,
Нема місця справжній любові і вірі.
Живи, наче завтра тебе вже не буде,
Шматочок добра даруй кожному нині,
Тоді і згадають про справи десь люди,
Твої безкорисливі та благостинні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2021
Посіріти найстрашніше, колір втративши в душі,
Крок від Канта в бік до Ніцше, й відчуття уже не ті.
В темноті шукати світло, а від сяйва в тінь втекти…
Все частіш йдемо невміло, у житті ми до мети.
Сірий колір, ще не спокій, хоч і зручно в ньому нам,
Я б волів віддати тіло на розправу ворогам,
Йти вперед, списи ламати у придуманий вітряк,
Щоб віддати Богу душу, а не жити, як черв’як,
Лиш було б в душі терпіння, в серці хоч якась любов,
Щоб почути бджіл кружляння, мову листя хащ, дібров.
Аби чути голос друзів і дитячий щирий сміх,
Щоб не словом аби вчинком, помогти, як треба, міг.
Посіріти найстрашніше…Й відсиріти мов сірник,
Щоб не в змозі запалити, у душі вогонь, що зник.
Колір зберегти назавжди, в серці втримуючи жар,
Це мабуть і є насправді, Богом даний людям дар.
Хай відтінки тьмяно-сірі, має тільки одяг ваш,
Манікюр, волосся колір, куртка, сукня, джинси, плащ,
А в душі хай сяють барви…Юність має довгий вік,
Залишайтесь молодими, хай лиш паспорт знає рік!
Залишайтеся собою, хай весна живе в душі,
Добре коли рідні поряд, щастя, як здорові всі.
Посіріти найстрашніше…А безбарвним стати, гріх,
Я б накрив, якби мав змогу, лиш веселкою цей світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917978
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
Прийде цей час в житті для кожної людини,
Коли в душі святе бажання розцвіте,
Скріпити мов ланцюг, руками всі родини
Cказавши: Краю рідний, я люблю тебе!
Люблю Мукачево, Міжгір`я, землю Срібну,
Чоп, Тячів, Ужгород, увесь наш рідний край,
Бо цій красі ти не зустрінеш десь подібну,
Пройди пів світу хоч… Чи в Всесвіті шукай!
Рожеві сакури, магнолії у барвах,
Паланок, вічна Тиса, чистий Синевир,
І це не просто вже любов, а наша карма,
Це предків кров в річках тече з під синіх гір!
Прийде цей час в житті для кожної людини,
Коли обійме вона друга за плече
І побажає щастя й миру всій країні,
Сказавши тихо: Земле, я люблю тебе.
Ти знай мій краю рідний, завжди я з тобою,
Не відречусь від тебе, як і від батьків,
І знов благатиму надалі Бога й долю
Стелити квітами узбіччя всіх шляхів!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914908
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2021
Я б мабуть ризикнув, закохатися пані у вас,
Хай не тим безтурботним, юнацьким, жагучим коханням,
Коли ще не рахуєш в хвилинах - секундах свій час
У бажаннях гуляти, з коханою, аж до світання.
На коліна, мов мавр, перед вами я б пані упав,
І мабуть ризикнув, вам відкрити вмить серце і душу,
Лиш би влучно Амур знов стрілою у груди попав,
І тоді ризикну, закохаюсь і клятву порушу.
Клятву ту, що висить мов крицевий замок на душі,
Два кінця ланцюга поєднавши на грішному тілі…
Я давно загубив від надії та віри ключі,
І знайти їх колись у житті нема навіть вже й мрії.
Я б мабуть ризикнув, закохатися пані у вас,
Неможливо пройти повз красу вашу, й очі зелені,
Всі поети і музи, для кого святим є Парнас,
Лиш для вас пишуть оди й читають для вас їх на сцені.
Хай роки вам у пасма вплели срібно-білих ниток,
Ризикну не помітити втомлені працею руки
І тонесенькі зморшки, що з`єднують носик і рот,
Павутинки життя, що сплели на обличчі розлуки.
Клятву ту, що висить мов крицевий замок на душі,
Я готовий порушити пані за ваше кохання,
І довірити вам від майбутнього щастя ключі,
Бо я вірю у те, що любов ця, напевно, остання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914907
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2021
Забрали все тепло…Не янголи, не звірі,
Звичайні ближні люди висушили плоть,
І краплі сліз з під вій стікаючи, мов хвилі,
Крізь губи скусані просочувались в рот…
Забрали всю любов, надію, щастя, мрії,
Перетворивши душу в сіяний пісок,
Який насипали у конусний годинник,
На ще не визначений, для страждання, строк.
Забрали все на світі…Молитви лишили…
Було спасіння тільки в істинних словах,
Та у маленькому клубочку з ниток віри,
Що разом з болем закипали на вустах…
Усе в минулому…Із попелу воскресла!
Вже загартована, двожильна та міцна!
Душа очищена і сила в ній небесна,
Та неухильна віра в господа, свята!
Забрали все тепло…Казали, що загинеш...
Слабка… З колін не встанеш і згориш до тла!
Що вже ніколи ти не кинеш в небо синє,
Жіночий погляд ніжний, сповнений добра.
Казали люди ті, хто мав допомагати,
Руки чиєї ти хотіла понад все…
Вони ж залишили, розп`ятою вмирати,
В своїй байдужості підсмикнувши плечем.
Усе в минулому…Ти всіх пробачиш звісно,
Нехай живуть собі…Бог з ними… Не до них…
Твоя затиснута вже доля в кулак міцно,
Ти загартована й чекаєш днів нових!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902478
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021
Ти єдиний наркотик, від якого залежні,
Грішні, тіло і розум, думи й всі почуття,
Я чекаю - страждаю, коли янгол нарешті,
Дасть пів дози любові в краплю крові-вина.
Коли голка надії, доторкнеться до вени
І розхристане тіло пройме піт крижаний,
Коли погляд відверне, від страждальної сцени,
У сльозинці мій янгол, охоронець сумний.
Ти єдиний мій допінг, без якого ходити,
Без якого, стояти…Просто бути - біда…
Знов шепоче мій янгол: Як так можна любити,
Аби жити без дози, не могла вже душа?
Це прокляття нестерпне, закарбоване в серці,
Ти кривавий рубець мій, від любові-меча…
Може ліки кохання держить Бог у аптеці,
Десь в небесних просторах, звідки ти і прийшла.
Принеси мені доле, дозу щастя маленьку,
Увіткни голку в серце, може я й оживу,
А як ні, хоч побачу, в небесах свою неньку
І признаюсь їй щиро, як тебе я люблю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021
В ніч грудневу, на сніг бідну,
У яку не видно зорі,
Прагну я пройтися з міхом
До вікна своєї долі.
Аби міх був повен щастя,
Сміху, радості, любові,
Але це мені не вдасться…
Завмираю на півслові.
Я б святим хотів побути,
Миколаєм в твоїм домі,
Знов аби в житті відчути,
Разом ми, не лиш знайомі.
Щоб дізнатись про бажання,
Які ти в душі лелієш…
В чобіточках аби зрання,
Все було, про що так мрієш.
Я б хотів святим побути,
Та гріхами міх мій повний,
Я б жадав на мить почути,
Голос тихий, милий, томний.
Щоб не раз, на Миколая,
Про твої бажання знати,
Аби мрій лелеча зграя,
Мої крила могла мати!
Щоб на крилах моїх, люба,
Ти до щастя долетіла,
Та роки в гріхах, то згуба,
Не святий я, знаю, мила…
Вся надія на старого,
З бородою, Миколая,
Що й казати, у святого,
Мабуть є ключі від раю.
Хай наповнить він сьогодні,
Чобітки любов`ю й щастям,
Бо мені дива святкові,
Сотворити вже не вдасться.
Не дійду я вже до вікон,
Навіть, якщо сніг навалить…
Й не пов`язано це з віком-
Не моя…Хоч серце марить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2020
Слова записані, сумують, як в полоні,
Пожовклий аркуш мого зошита в столі,
Але ти знаєш…Пам`ятаєш, що тобі
Вони належать, як і все у моїй долі.
Для тебе завжди жив…За тебе і померти,
Готовий в будь-яку хвилину в цім житті,
Аби лиш все, що накопичив у душі
Ніхто, на віки вічні, не зумів вже стерти.
Аби лиш пам`ять грішна в скронях не померла,
Не зникла з краплею роси під ранок десь,
І цей безжальний час, людських історій жнець,
Не зрізав пристрасні всі спогади, мов стебла.
Тепло від чашки чаю, досі відчувають,
Обдуті вітром листопаду пальці рук,
І розлітається із кухні ніжний звук,
Так ніби ти смієшся знову та йдеш в спальню.
Лежать в розхристаних поезіях ті дії,
Мовчать всі записи на аркушах в столі…
Лишень, даремно гасять янголи вогні,
Які удвох палили ми, колись, у мрії.
Вони не згаснуть, ні, хіба пожовкнуть зрання,
Звичайних рим рядки, що у віршах я плів…
Мені й тоді, здається, бракувало слів,
Але ніколи, мало не було кохання.
Пий чай з калиною, прищурюючи очі,
Курносим носиком, лови той аромат,
Який не так давно, обожнював і сад…
Ну, а мені сюжет хай в сни приносять ночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2020
Проросту в тобі диким полином,
Гіркий смак залишивши на серці,
Блідо-срібним нальотом накрию
В душі раненій вибиті дверці.
Обійму…Якщо ще раз дозволиш,
Поцілую…Якщо не огид ще,
Знаю я, що гріхи ти відмолиш,
Бо твої молитви летять вище!
Бо твої чисті сльози лиш вміють,
Долетіти й розчулити Бога,
А мої…Разом з потом і кров`ю,
Вже поглинула грішна дорога…
Мої сльози на камені сохли,
По щокам у пилюку стікали,
Омиваючи втомлені кроки,
На життєвім шляху, по спіралі.
Проросту в тобі диким полином,
Гіркий смак буде згадка про мене,
На коханні зійшовся світ клином,
І думки вперто всі лиш про тебе...
Стільки літ, а душа наче поле,
Вщент заросле сріблястим полином,
Я так рідко казав тобі, доле,
Як втішався твоїм тихим сміхом.
Як твоїм милувався обличчям,
Насолоджувавсь грішним коханням…
А тепер все мені вночі сниться
І полином гірчить настрій зрання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2020
Нема дощів, нема грибів…
І настрій теж сухий мов листя,
Всі жили висохли струмків
В старих дібровах із дитинства.
Немов надгробні плити-пні,
Без надписів і дат їх смерті,
В Карпатські встромлені хребти,
Вже не живі хоч і не мертві…
Роса ранкова ніби сльози,
Вкриває тихі полонини
І омиваючи покоси,
Зникає десь за дві години.
Дитинства дні, зелені хащі,
Струмки, чорниці, ліс в березах,
У часовій вже зникли пащі,
А ми шукаєм істин в тезах.
Словами мудрими знов хочем,
Прикрити нашу бездіяльність,
Майбутнє знищуєм, пророчим
Простої істини банальність.
А істина одна у всьому,
Це зберегти цей світ для внуків.
Аби не впав наш ліс у кому
Не піднімай на нього руки.
Не плюй в колодязь, бо ще пити
Нащадкам з нього доведеться,
Не можна лиш себе любити,
Бо рід, колись, наш обірветься.
Засохне дерево родини
І на обірваному роду,
Лиш кущ колючої шипшини
Гілки розкине у негоду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2020
Щоб відчути серцем материнський біль,
Кожен хай візьме собі маленьку частку,
Тихих стогонів, страждань…Як би ж хтось міг,
Обійти в житті свою смертельну пастку.
Біль душі цей розділити на нас всіх…
Може ніч одну ти спала б мирно-тихо,
Бог один лиш знає чий насправді гріх,
Ця війна важка, безладдя і це лихо.
Розділити би твій сум на друзів всіх,
Чиє серце б`ється в такт зі серцем мами,
Аби разом вже, від нині та й навік,
Сина згадувати добрими словами.
Розділити би журбу на всіх людей,
Чиї діти й внуки в хаті, слава Богу…
Сльози батьківські з проплаканих ночей,
По гіркій сльозинці, кожному, додому.
Розділити би це горе на всіх нас,
Аби цінності життя пізнати врешті,
І побачити реальність без прикрас,
Не втрачаючи достоїнства і честі.
Аби приклад брати з юних тих дітей,
Віддали які життя за нашу волю…
Ти поплач матусю, з часом біль мине,
Тільки сильним, Бог дає важку цю долю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891855
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2020
Ледь втратило силу заморене сонце,
Вже осінь вмирає в обіймах дощу,
У ранах лежить переоране поле,
І міряють кроком ворони межу.
Крокують безпечно, мов чорні солдати,
Так, ніби за спинами війни весь час,
Ідуть по межі, не звертають уваги
На наші проблеми, турботи…На нас.
Що їм чорнокрилим до горя людського,
Нашої радості, кохання і дій,
Що дітям цим неба, байдужим до всього,
До наших амбіцій, надії та мрій?
Вони не вдягають на себе ті маски,
Що носимо ми на обличчі весь день,
Їх щастя земне не в хоромах й багатстві…
То ми лиш для себе співаєм пісень.
Будуємо замки, в яких нам не жити,
Надумали свят, поділили життя,
На дні коли варто гуляти і пити,
На мить коли можна піти в забуття.
Ми всі в ярликах, в нагородах, посадах,
У статусі, групах, з дипломом і без,
У золоті, в кріслах, у сріблі, в помадах,
Й кінця цьому фарсу не видно вже меж.
Общипані брови, шприци в груди й губи,
Про владу і гроші одні лиш думки…
І ти вже не знаєш, ляльки це чи люди…
Розумні німіють, кричать дураки…
Чудово воронам тим, день за днем свято,
Мабуть не хворіють, такі які є…
Людині ж потрібно, відразу й багато,
Допоки зненацька, вона не помре.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2020
Обірвалося вмить, щось сьогодні в мені,
Душу вилити небу з`явилось бажання,
Не було щасливіших за нас на землі,
І ніхто, ще не мав ось такого кохання.
Я ніколи тебе ні про що не просив,
Кредо наших відносин – щирість дій і бажань,
Не прихильник, ти ж знаєш, сльозливих я слів,
Але нині благаю, біля мене ти стань.
Зазирни в мої очі сяйвом зеленим,
Обійми плечі ніжно, так, як вмієш лиш ти,
До нестерпності здатний бути я впертим
І за це, в першу чергу, моя люба прости.
За не святість мою, у цей день, ти пробач,
Хай пролиті не всі пам`ятаю вже сльози,
Та я вірив тобі, у часи всіх невдач,
Бо лиш ти в моїм серці пануєш і досі.
Я ніколи тебе ні про що не просив,
А сьогодні прошу, бути завжди зі мною,
Хай ніякі чужі нам уже голоси,
Не добавлять в житті, а ні суму ні болю.
Просто жити у щасті - наше бажання,
Вічні числа і дати, то формальність одна,
Як колись, прошепочу тихо признання:
Найзвабливіша й досі, ти принцеса моя.
Нехай спогади в серці знов всі оживуть,
Бо, якщо тебе ранив обпеченим словом,
І отрутою митті були, немов ртуть,
Не хотів, я клянуся тобі перед Богом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2020
Віддай мені свій біль й журбу,
Сама спочинь в блаженній тиші,
Десь на краю села у хижі,
Між трьох черешень у садку.
Хай з хащі, де ростуть дуби,
Приносить вітер тобі спокій
І дикий голуб сизобокий
Хай стане символом мети.
Довірся пташці, дай їй шанс,
У трьох словах озвуч всі мрії,
З любові, віри і надії
Створи собі в душі баланс.
Віддай мені тривогу й сум,
Спочинь…Не думай про турботи,
Нехай лиш тиші ніжні ноти,
Слугують фоном твоїх дум.
Не згадуй більше суєту,
Так, ніби ще не народилась,
Так, ніби все тобі наснилось,
Чекай, мов пролісок весну.
Вона прийде, ти лиш спочинь,
Я ж буду соколом літати,
Твій тихий сон оберігати,
Щоб потім разом в неба синь!
З новими силами навік,
Аби іти шляхами долі,
Аж до могили в чистім полі…
Дай доторкнуся твої вій.
Дай вкрию пледом, загорну
У теплий кокон твоє тіло,
А хочеш, як в дитинстві, сіно,
Я замість ліжка розстелю?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2020
Зламані стебла роса не відновить,
В світі розтрощених мрій тиша знову,
Вкотре в жертовниках палять закони,
Й все, що заклав я собі за основу.
Часто так хочеться вже не писати,
Тільки рятують знов меседжі друзів
Ті, що запалюють світло в екрані,
Вирвавши розум з багнюки ілюзій.
Серце нема вже бажання відкрити,
Душу давно заховав в лабіринтах,
Вити ще рано, та час вже скулити,
Ось і шукаю свій спокій у римах.
Чи у садку, між зеленого гілля,
Серед блакитних голівок ірисів,
Там, де нанизую слів божевілля,
На гострі піки поламаних квітів.
В небі байдужі ворони літають,
В них із цим світом свої лиш стосунки,
Хоч нам здається вони нарікають
Теж на важке це життя й прорахунки…
Зламані стебла, шляхи в сухостої,
Квіти лиш там де проходить онука,
Спробую ще, може вимолю в долі
Стріли, любов й тятиву я для лука.
Щоб запустити кохання у небо,
В росяний сад вийти ранком знов босим…
Трохи шкода, бо ще мрія далеко,
Поруч лиш зламані стебла й покоси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879661
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2020
Я, колись, перед Господом вже обіцяв,
Все навпіл розділити кохана з тобою,
Маю щиру надію, що слово тримав,
Не затьмаривши щастя душевне журбою.
Я ділив все добро на рівні частини,
Навпіл радість і втіху, навіть усмішку вуст,
Але в чашу життєву, зайві краплини
Доливати кохання, я все рівно ще вчусь.
На одну щіпку більше, з усього що мав,
Добавляв аби смачно було, свій відсоток,
Щоб під звуки любовних душевних литавр,
Зазвучав в унісон з моїм серцем твій голос.
Пополам, все що бачила…Й звісно тобі,
На одну частку більше усіх привілеїв,
Що Господь дарував нам донині в житті,
На сімейній, де всяке траплялось, алеї.
Пополам навіть час, хоч я часто зникав,
Негаразди, проблеми і сльози пролиті,
Та собі непомітно я все ж забирав,
Наче накип життя, найболючіші митті…
В тому спадку буття, що залишив на дні,
Щоб і натяку не існувало на горе,
Прижену я ще в порт золоті кораблі,
Доставляючи щастя тобі через море.
Я, не раз, перед Богом тобі обіцяв,
І цю клятву священну ще й досі тримаю,
Поділю все з тобою, що матиму й мав,
Аж до смерті удвох, чи до вічного раю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2020
Літо...Річка і берег...Валуни із граніту,
У воді віддзеркалення грає мов риба,
Міцно давить на плечі ця байдужість - гріх світу,
А в думках лиш одне, чом людина безсила?
Виснуть втомлені крила від важкої любові,
Білим пір`ям за хмари чіпляюсь безсило,
А на небі, спітнівши, сидять янголи кволі,
Ніби теж, як і я, знов чекають на диво.
Кожен тут сам за себе…І я звісно, як інші,
Сік, морозиво, пиво, чи може окрошка,
Мучить спека у серці, пече ватра в коханні,
І я тихо згораю без дозволу…Можна?
Тиснуть втомлені крила і знекровлені пальці,
Сотні ран і дірок вже вітрилам пасують,
Ще надію на щастя сонце шле ніби вранці,
Але янголи все це не бачать й не чують.
І я тихо згораю…Горять поруч десь друзі,
Мабуть, ще є у нас цей контакт і співзвучність,
Гашу нерви і пристрасть, всі бажання в напрузі,
Та я хочу добавити в дружбу знов гучність.
Може крик мій почують, немов звук від трембіти,
Голос серця басистий, поміж стін синіх гір,
Може словом торкнусь я, наче вітер до гілки,
До душі друзів справжніх чи любов`ю до них.
Може хтось мені крикне: подивись я тут поруч!
Люблю досі ще щиро, прямуємо далі,
Зачекай, мить не втікне, подивися праворуч,
Друг тобі я навік, й не важливі деталі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2020
Дай вогню мені Гестіє з неба,
Щоб золою вже став у коханні,
Хай батьки твої, Кронос і Рея,
Не відмовлять мені у бажанні!
Хай розвіється попелом пристрасть
Над камінням розвалин Помпеї,
І хай більше мені вже не сниться
Очей погляд смарагдовий феї.
Погляд той, від якого в каміння
За секунду живе все затвердне.
Це не дар…Покарання…Уміння
Убивати очима, напевне.
Дай вогню, серцю, Гестіє горда,
Хай горить так, щоб полум`я гріло
Всіх кого з`їли розпач і зрада,
Кого теж у душі так боліло.
Дай вогню лиш мені, щоб страждання,
Я прийняв, як Христос, за всіх разом,
Хто повірив у грішне кохання
І зневірився в пристрасті з часом.
Дай вогню, щоб на мить спалахнув я,
І зігрів душі друзів словами,
Аби попелом впав на розпуттях,
Й полетів димом сірим з вітрами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2020
Трохи ближче підходь, я давно так чекав лиш на тебе,
Бачиш навстіж до серця розчахнуте вітром вікно?
Зазирни в нього ти, поки в світ я відкрию всі двері,
І за дружбу й любов, відкупорю червоне вино.
Бачиш стертий до крові, затоптаний мій поріг долі?
Витри ноги, заходь та зі мною за стіл ти присядь,
Я хотів би для всіх бути братом чи другом…Та в морі,
Зник безслідно фрегат моїх щирих, наївних бажань.
Я хотів би тобі розказати всю правду про себе,
Схоронивши гріхи, про які знає тільки лиш Бог…
Ти не сердься з небес, на слова мої, втрачена нене,
Я, як всі на землі, проживаю життя лишень в борг.
Я смиренно, як всі, волочу хрест важкий на Голгофу
І торкаюся поглядом, вкотре вже, стрічних людей…
Мені б вилити душу…Хоч би раз в житті мати змогу,
Від навіяних чар відректися зрадливих очей.
Мені б вилити душу та знати, що знову не зрадять,
І по спині, від вістря, кров тепла не буде текти,
Чом так часто мене, хмари сині на небі в даль манять,
Якщо я, на землі тут любов, маю ще берегти.
Якщо маю ще друзів і маю для кого ще жити,
З ким за щастя підняти свій келих з червоним вином…
Розділю зі стола хліб пшеничний з тобою до крихти,
Лиш заходь, якщо друг, а не стій під відкритим вікном.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2020
Мелодію голосу надто аж скоро,
Душа забуває мов ретро мотив,
Мабуть у житті вже нема ніц святого,
Та серце чекає…Чекає ще див.
Очікує стріли Амура сліпого
І тиску безжалісних вбивчих лещат.
Так хочеться вірити…В щось, хоч у когось,
Та замість молитви прокльони звучать.
Розплескана віра мов сік зі стакану
І осад в надії, як в кислім вині,
Хоч цідиш його через пам`яті марлю,
А він, як на зло, осідає на дні.
Роками придавлені всі сподівання,
Руками щось зроблено, де ж та ціна?
Життєві шляхи, це суцільне блукання…
А доля, на жаль, як у всіх лиш одна.
Мелодія голосу майже забута,
Обличчя все рідше приходить у снах…
В минуле чіплятися-звичка набута,
Мабуть, цю любов, дав Всевишній, дарма.
Уривки мелодії – ноти на серці,
Ще інколи чую вночі голос твій,
Та півні-кати знов по-варварськи, вранці,
Зруйновані, пам`яті, палять мости.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2020
З глухої опівночі, до росистого ранку,
Від знайомих до болю, хмурих стежок алей,
До провулків брущатих, по зеленому сяйву,
Я шукав вир чаклунський променистих очей.
По хмаринках вологих йшов, розірвав небеса,
Доторкнувся руками віщих там сновидінь,
Аби врешті дізнатися, де сховалася Та,
Чия постать пригожа, народила мій біль…
В неї очі так схожі, з листям раннього квітня,
В серці травень барвистий тче полотна весні,
Ще жива, в спілих грудях, нерозтрачена мрія,
І синиця чекає волю в ніжній руці.
Вона десь там самотня…Я це все відчуваю,
Я її ритм артерій, й кожен подих ловлю!
І про пам`ять кохання, як про скарб життя дбаю,
Бо ті очі зелені, до сих пір ще люблю.
Там на небі, на хмарах, божі слуги сміються,
Саркастично крізь зуби, доля шкіриться нам,
А у мене по тілу, жили - струни аж рвуться
І сповив душу грішну, цей зелений туман!
Та нас янголи люблять, я в це вірю і знаю,
Може вже Амур юний, точить стріли й для нас.
Я дійду небесами до всесвітнього краю,
І мене не зупинить цей безжалісний час!
Не зупинить ніхто і ніщо, щоб побачити,
Хоч на мить у очах тих, знов квітневу весну
І словами з душі, нову зустріч призначити,
Аби тихо на вушко, прошептати: Люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869295
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2020