| Сторінки (1/22): | « | 1 | » |
Може я дійсно зря це все. Кожен раз кажу собі, що більше не буду. Кожен раз кажу всеодно не зрозуміє. Кожен раз це не моя справа. Але я так навчена, приручена. Я не кидаю людей у біді. Я кажу їм правду. Болісну правду. А потім думаю. Може все-таки проблема була в мені? А потім дивлюсь на своїх щасливих друзів поряд і заперечую свої попередні думки. Ні. Якщо збагнути одна людина не в змозі, то завжди зрозуміють вони. Так, можливо і треба опустити руки. Але поки не виходить і я терплю. Я це роблю не від заздрощів чи від скуки. А з того, що все ще тебе люблю. Не зважаючи на увесь пережитий болючий досвід. На всі сказані тобою й мною слова. Навіть на заплакані твої ясні очі. Я все ще можу сказати, що я твоя. Я не ображаюсь і не ображаю. І завжди говорю в попад. Може це не слова для заспокоювання й раю, але ці слова, щоб не втрапити в Ад. Я не вірю в бога, в пророцтва, в кохання до гроба. Я вірю в дружбу та силу слів. Я навіть якщо ти збагнути поки не зможеш, я постараюсь знайти ще більше слів. Обійти найболючі моменти, щоб не вбити думками своїми. Я з тобою вкрай обережна, шкода, що ти швиряєш себе з бока у бік. Шкода, що інколи ходиш по колу і шукаєш чуда, воно не прийде. Гарно проводити час не в змозі. Може тоді воно усе для тебе пусте? Я не пишу тобі і ти час від часу не пишеш. Так легша, так я відчуваю себе живою. Я може теж не принцеса дісней. Але все ще людина і все ще дихаю у повні груди. Ти хочеш виговоритися і почути: "розумію". Я не можу тобі цього дати. Бо на жаль дії такі в моїх голові сидять за гратами. Бо на жаль я не можу цього робити. Мені шкода,тобі потрібен хтось інший. Я не стану ложкою меду. А дьогтем ставати не хочу тим більше. Не знаю, може ми даремно стараємось. Зберегти те, що зарання приречене. Але чому так впахуємо і калічимся. За для чого одне одного п'єм палицями? Палицями по руках та пальцях. Немов кажемо не можна не трогати. Вибудовуємо кордонами те, що захищаємо один в одному. Може воно і пусте усе. Але так багато уже побудовано. Я викупаю в тобі усе. Цікаво ти бачиш мене постороньою? Ти бачиш в мені все те, що я і сама не помітила? Може воно і марно усе. Але так багато вже зроблено. Покинути збудований власноруч дім, не хочеться правда? Ба навіть якщо він не до кінця побудаваний, його всеодно шкода усім серцем. Я може й не краща з твоїх подруг і може й не кажу те, що хочеш. Але я так багато перебираю подумки слів, щоб ти не почула того, чого не хочеш. Щоб ти не упала у відчай та страх. Щоб воно якщо і боліло, то не довго. Мабуть я в цьому ще не мастак. Але і мені з того не добре. Я б хотіла бути для тебе такою як ти хочеш, але не можу. Бо вбивати тебе власноруч солодким ножем, це немов вкладати тебе при дорозі. Трупом ляжу, але не втрачу тебе. Як завгодно, але не словом. Я не хочу вбивати тебе, не так... Так я не допоможу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2022
Мир холоден
А я в нём — солнце
Что доживает свой последний век
Ни в памяти, ни в омуте
Я точно не человек
Пускай, меня они осудят
Пускай, снесут всю тяжесть с плеч
Ведь все равно меня не будет
Через десятки, сотни лет
Я, все равно, сгорю когда-то
Я, все равно, сожгу себя
Не важно, сам за себя, иль брат за брата
Не важно, кто сегодня я
И мне плевать, что скажут люди
И всем плевать,
Моя любовь,
Моя причина,
И выбор мой!
Ни цвет волос
Ни взгляд печальный
Тату на теле?!
Полный бред
Мы не влюбляемся на деле
В тот облик, что носит человек
Мы не влюбляемся в девчонок
Не любим мы и пацанов
Лишь человек
Тот кто по сути
Может забрать сердце себе
Не важно, кто и в что одетый
Не важно как
Не важно где
Любить под месяцем,
В ракете
Любить на небе
И во тьме
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902391
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.01.2021
Что-то не так...
Только что, не понятно.
Кто-то молчит,
Но а кто-то так внятно,
Что-то кричит
Обо всем говоря
Только, что не пойму я пока.
Кто-то молчит...
Смотря прямо в глаза
В них лишь раз посмотрю
И прочитаю слова
Я ведь люблю,
Я ведь просто люблю
Но пока что увы не тебя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835556
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.05.2019
А как-то можно без этого?
Ведь как-то можно без этого...
Менять, проезжать города,
Сменять полюса, искать новые лица.
Ведь как-то можно без этого?
Я просто пытаюсь понять почему все не так,
Где ошибка была
Почему снова я?
Почему?
Не пойму
Отстраниться лишь раз,
Отстраниться однажды!
Запустив в небеса самолётик бумажный.
Он летел далеко,
В мир где сказок полно.
По пути он сгорел,
Его солнце сожгло.
Моё солнце сожгло.
Потушив я увидела пепел,
яркий пепел любви.
Ты меня отпустил,
Я тебя не простила.
Отстраняться не раз и отстраниться однажды
Будто ты уж не мой,
Будто я не твоя уже.
Я уже не твоя...
В этом наша вина.
Почему ты молчишь,
Почему я не слышу проклятий?
Как-то можно без этого?
Но ведь я не могу!
Почему пустота?
Почему мне так холодно?
Почему безразличен ты
И такой не привычный мне?
Ты не видишь отчаянье, огонёк
Лишь отчаянья у меня есть в глазах.
Я желаю проклятий больше всего
Потому что молчание ранит больнее.
И сухие ответы по сердцу мне бьют.
Как-то можно без этого,
Но почему-то не со мной.
Ты стал иной и я другая.
Печальная история моя не дождалась конца
Тогда когда я этого хотела.
Он ушёл, а я осталась.
Потом и я ушла
Сменила город и прописку
Оставив его в чёрном списке.
Так навсегда я потеряла ту любовь,
Тот сладкий сон,
О, как сладок он.
Но все было не так!
Мы расстались иначе.
Дайте даме коньяк, а то снова заплачет.
Как-то можно без этого?
Можно, но не со мной!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833131
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.04.2019
Історія одного з мільярда може стати твоєю…
Спогад, немов літній вітерець, промайнув у моїй голові. Дитиною, ще зовсім малим, я бігав по вузеньким вулицям мого селища і тоді я ще гадки не мав, що через якісь десять днів моя мала батьківщина перетвориться на згарище попелу. Я здригнувся, по моєму тілу немов пробігло сотні маленьких мурах, і думки, що колись жили в мені, на мить, всього-на-всього на одну хвилину, вирвалися назовні. Кожна клітинка мого тіла згадала той жах.
Єдність – єдине, що не давало мені померти в той час. Ви коли небуть замислювалися, яку ціну платять люди, за це, на перший погляд, не вагоме слово. Єдність! Що вона значить для вас? Чи готові ви віддати за неї найдорожче? Важко сказати чи не так? Але я чомусь не вагався, можливо через дитячу сміливість, я точно знав, що сила моєї держави в цілісності. Україну можна розділити на мільярди дрібних частинок, але вона залишиться такою ж сильною. Наші серця скріплені невидимою ниткою – силою духа. Українська мова, звичаї, традиції, сміливість народної думки – все це захистить нас від найстрашнішої помилки – розподілу. Діти іноді бачать те, чого не помічають дорослі. Подекуди доля цілої держави, може залежити від мільйона маленьких долоньок. Якраз вони оберігають майбутнє України.
Так все ж таки, що для вас єдність?
Ви, дорослі, рідко переймалися цим питанням до події 2013 року. В першу чергу ви були заклопотанні думками про краще майбутнє, турботами щодо купівлі нової машини чи квартири. Ваші очі перестали бачити те, що творилося довкола. Сліпі, німі і глухі ви продовжували йти, роблячи вигляд, що все так і повинно бути. Тільки коли ваших дітей, ні в чому не повинних студентів, почали бити та розстрілювати там, на Майдані, ви прокинулися від цього «солодкого» сну. І вийшли на Майдан аби підтримати, аби жертви ваших діточок були немарними. «Хоча б ще було не пізно, не пізно змінити все» – такі думки тривожили вас?
Ми – діти, ще не заплямовані проблемами, дивилися на світ крізь рожеві окуляри. Нам було байдуже на статус, національність та зовнішність людей, з якими ми спілкувалися. Здається, що в цьому питанні ми були розумнішими від вас. Неупередженість в поглядах відкривала нам інший бік нашої держави. Ми були одним цілим. Не важливо звідкіля ти і яка історія за плечима.
Особливо якщо моя історія схожа на фільм жаху. Я бачив смерть, бачив, як гаряче тіло, немов пофарбоване червоною фарбою падало на ідентично заплямовану червону траву. Бачив побілілий труп молодого юнака, в очах якого читалися біль, страждання, боротьба. Я чув крики відчаю і гасло: «Слава Україні!». «Слава Україні!» – моє тіло ще досі здригається від цих слів!
Моя сім’я переїхала від разу як поховали цього парубка. Звук гармат, ось що я чув, коли їхав у потязі. Мені була лячно. Мама міцно обіймала моє маленьке налякане тіло, яке здригналося від кожного поштовху, кожного гуркіту. Все, що запам’яталося з цієї поїздки – це номер мого місця, цифра одинадцять стала для мене щасливою путівкою у нове життя, хоча тоді я й не знав цього.
Ми переїхали до татової тітки. Велике місто на Західній Україні стало моєю новою домівкою. Все, що я бачив, чув, було мені чуже. Все лякало мене, все було іншим. Я хвилювався, думки в моїй голові плуталися. Тітка була привітною і єдиним знайомим обличчям в цьому місті. Я не виходив з квартири тижнями, єдиною моєю «грою» тоді було спостереженням за життям міських людей. Я споглядав як вони поспішають, падають, сміються та плачуть. Мою увагу привернула дівчинка. Її блакитні очі були такими знайомими, такими рідними. Вона так посміхалася, що здається затьмарювала сонце. Ця дитина стала причиною того, що я вийшов в світ. Стала причоною того, що я написав все це. З нею я зрозумів хто я є. На перший погляд ми здавалися різними, але в середині і у неї і в мені жила любов. Любов до квітів, птахів, мови й Батьківщини. Дитяча щирість – найсильніша зброя. Діти не розуміють дорослих проблем, але вони знаються на більш важливих речах: дружба, вірність,
надія.
Захід і Схід – здається, що їх розділяють сотні кілометрів, але навіть, проїхавши стільки, я знайшов, щось рідне для мене. І я став розуміти значно більше...
Україна–стільки стоїть за цим словом? Столітня боротьба за незалежність, мільйони жертв. Історія її велична, хоча й наповнена жорстокістю і стражданням. Бій під Крутами ще один доказ того, що діти єднають Україну. Адже декілька сотень воїнів були звичайними учнями та студентами. Вони протистояли справжній армії –досвідченим військовим. «Шаленство» – скажете ви. Але іноді воно стає дуже доброю зброєю. В ньому немає нічого поганого.
Я не був ні на Майдані, ні під Крутами, але я також знаю цей біль, коли не залишається нічого окрім як почати боротися. І я продовжував боротьбу. Малий нерозумний хлопчина, що він може? О, за ним стоїть набагато більше ніж за будь-яким дорослим. Він добре знає до чого призводить безпам’ятство. Хіба таке можливо забути? Мій край спустошений, і я не можу допустити того, щоб все, що має для мене цінність, перетворилося на руїну. Єдність. Це слово пробуджує в мені звіра, дає мені сил, щоб рухатися вперед. Історія не повинна повторюватися, помилки потрібно виправляти.
Кожна дитина знає, що шлях нашої держави був не простий. Про це співається в гімні, розповідається в казках і легендах, а народні пісні дарують нам надію, на відновлення величі. Вони не дозволять зруйнувати Україну. Їхні світлі голови важать більше, ніж ви думаєте.
Хвилина скінчилася, мої думки і тіло заспокоїлися. Це коли небуть скінчиться? Кожний спогад, навіть найрадісніший завдавав мені болю. Адже я поки не можу діяти, мені потрібно ще трохи, ще зовсім трішечки почекати. Я лежав спокійно, але серце здавалося збиралося вивільнитися з полону моїх грудей. Так, це колись скінчиться, ми до сих пір єдина та незалежна держава. Ми досі незламні, а отже у нас є майбутнє. Поки воно сховане за широкими плечима батьків, але згодом діти стануть захищати їх. Ми вже не будемо такими безтурботними, і слабкими нас не назвуть. За суворою зимою приходить тепла весна.
Історія одного з мільярда може стати твоєю, не допусти того, щоб все повторилося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831239
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.03.2019
Втікають люди із країни,
Біжать, збираючи торбини
І їм не шкода України!
Солдати же беруть дубини
Біжать назустріч ворогам
Вони захисники країни
Вони опора нам.
Це заповідь малої дитини.
Послухай, друже,що скажу,
Як боляче не було б від утрат
Не забувай, тебе молю,
Не забувай хто був твій «брат»!
Ті воїни, що не вернуться
З кривавої війни.
Вони птахами обернуться,
Будуть надійніше стіни,
Захищати Україну!
Твою сім'ю й свою родину!
Вони постоять за країну
Та повернуться в домовину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825973
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 18.02.2019
Я… тебя… люблю-
Красивые слова,
А что за ними?
Мрак и пустота виднеются мне там…
Это обман?
Ты лжешь мне? Иль это я слепа?
Нет… не слепа.
Я раньше была!
Я слепо верила й любила,
Но не сейчас…
В словах твоих,
Ведь нет души.
Там все сгорело
И лишь потухшие костры-
Напоминание о чувствах,
Что жили там.
О, в этих искусствах
Ты шаришь лучше,
Пусть ты и болван.
Это обман!
Любимый, в твоей душе все сожжено
И все, что там осталось,
Это лишь оно, одно-
«Прости!»
Слова любви.
Я им не верю.
Вновь и вновь…
Я… тебя… люблю…
Опять? А что за ним?
Как жить дальше?
Ответить? Может умереть?
Коль любишь, можешь умереть?
…
Без фальши?
...
Я не верю! Нет…
Без фальши!
Опять…
Прости, но почему ответу «нет»
Я больше верю?
Я… тебя… люблю…
Да! Я люблю!
А любишь ль ты?
Любил? Возможно хоть однажды?
А может вовсе не любил?
Знаешь? Как будто ты-моя расплата.
За что? Не знаю я й сама.
Расплата? Как ты платишь мне?
И чем? Ты греешь сердце? Душу?
Больно… так больно греешь.
Я… тебя… люблю…
Прости, я не услышала слова твоей любви.
Прости, но повтори
Я… тебя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825967
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.02.2019
І знову зі старого
Сліпці ідуть, не бачачи нічого,
Вони чекають кращого життя!
Глухі ідуть, не чуючи нікого
І дні минають без кінця!
Німі ідуть, не знаючи про правду
І вірять, що усе саме мине?
Та звеличуючи владу,
Гадають, все йще прийде.
Не вірю я: сліпцям, німим, глухим!
Бо ті не знаючи нічого,
Керують світом ось оцим
І не бажають перемоги!
Вони не борються,
А просто так існують.
На них ми молимось?
Вони же нас не чують.
Не чують плачу і жалю,
Не бачать трупів тих солдатів,
Не кажуть: "Та коли ж помру,
Бо я зробив не так багато".
А їм начхати на людей,
Вони бажають диктатури.
І так походять на "звірей"
Ті, що влаштовують тортури.
Минає день, минає рік,
Нічого не змінилось!
Пройде іще десяток літ!
Тоді народ прокинувсь,
Прозріє і побачивши сліпих
Людей у влади,
Що не лякаючись святих
Продовжують свої паради.
Брехні паради і ганьби,
Невігластва й боягузтва,
Паради краху, похвальби.
Що так набридли людству.
Прозрівші стануть в один ряд,
Калік зметуть із України,
Не обійдеться тут без втрат,
Але не буде більш руїни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815118
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2018
Давай поделим мир на двоих!
Пусть снова будет всё как у всех.
И снова мы увидим закат
Из всех людских потех, людских потех.
Давай поделим мир на двоих,
Давай сожжем последний наш мост.
Оставив всё на том берегу.
Я берегу лишь душу, берегу…
Давай забудем всё, что было! Давай сначала!
Подобных фраз как много ведь для вас звучало.
Все повторялось снова и снова, любовь прошла
Осталась только горстка пепла, что я сожгла…
Что я сожгла???
Давай поделим мир на двоих
И снова пусть оставлю я всё,
Сгоревшее до тла, сердце вновь
Обретет любовь, обретет любовь…
Давай поделим мир на двоих
Как скучно ведь живется одной.
Как будто ты не знаешь кто он.
Как будто он не мой герой, не мой герой…
Зачем же снова всё повторять?
Пластинку заново закрутить?
А завтра сора и всё позабыть
И вновь через неделю простить.
Историй ведь подобных полно
Измены, запрёты, упреки, скандалы
Всё снова и снова, вам мало?
А все потому, что не можем сказать вам: «Прощай!»
Давай поделим мир на двоих!
Давай опять забудем про всё.
Как много слов несёт человек
Я помню всё их наизусть
И в них нету чувств, нету чувств…
Давай поделим мир на двоих!
Пока ещё мы можем делить,
Пока ещё мы можем прощать.
И снова, снова, снова начинать
Глупую игру.
Глупые вопросы, ты несешь мне розы,
На глазах лишь слёзы.
Забери ты всё, забери ненужно,
Уходи прошу, уходи мне душно!
Уходи и забуду…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812825
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.11.2018
Такой холодный и опасный,
Он не в почете у людей.
В нем для меня сокрыто счастье,
Ведь полон мыслей и идей.
Загадочный и в чем-то дикий.
Милее тысячи вещей!
Он пробуждает в людях крики,
Во мне же свет многих огней.
Да, вы не видели природы!
И вы не видели туман,
Что пробирается по коже!
И он не призрак, не обман.
Он честный, хоть в себе он прячет
Миллиарды тайн, миллиона людей,
Но он не вестник плача.
Он разрушитель моих стен.
Туман и лечит й согревает
И мужества мне придает.
Пусть тайны все мои скрывает
Пускай с собою заберет…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804162
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 23.08.2018
И почему так много лжи?
Вранье, скандалы и упреки.
Как надоедливые блохи,
А ты один меня простил.
Простил за ложь и за скандалы.
За правду, тоже ведь простил?
Но как когда-то мне сказали:
«Нет правды безо лжи».
Прости за мысль в задымлении,
Прости за то, что рядом нет.
Ты был всего лишь увлечением.
Меня же ждет другой полет.
Да, сказку мы закрыли мигом
И не дописана глава,
Пусть всё становится как книга.
Печальная, бестактная она
И я такая, что поделать.
Ты выбрал сам, я выбор твой!
Да не срослось в нас это дело,
Пусть это всё поступок мой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804161
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.08.2018
Есть мечта у человека,
Есть душа и много дела.
Только нет в нем ходьбы века,
Чтобы всех нас, не задело!
Не осталось больше тайны,
Дверь у сказку вдруг закрылась.
Впереди лишь только войны,
Ничего уж не лишилось.
Чтобы впредь быть осторожным,
Мы расставили капканы.
Это было шагом, ложным,
И оставило в нас раны!
Мы боялись перемены,
Все испортили мы сами .
Сзади нас ходили тени,
Тени, умерших глазами!
Те кто видел эти трупы,
Те кто видел эти раны!
Это были ваши папы,
Это были ваши мамы!
Обращаюсь я к солдатам,
К тем парням что ещё живы.
Вы ведь бравые ребята,
Это все не заслужили?
Я хочу что б вы прожили,
Эти войны и утраты.
Чтобы сильными вы были,
Потому что вы солдаты!
P.S.Это моё любимое стихотворение. Одно из первых написанных на русском. Оно взято с моего старого аккаунт, надеюсь админы не забанят.Ведь оно реально моё...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802919
рубрика: Поезія, Военная лирика
дата поступления 13.08.2018
Весна вже поряд й ось вже на порозі
Із піснею та жартами іде.
І хоч втомилась люба по дорозі,
Вона нам сміх і посмішку несе.
"Степанова весна",ця чарівниця,
Жартує зі всіма й радіє.
Іде вона, мов лебедиця.
Все з нею розквітає,немов мрія.
Нам спадщину велику залишив
Степан Олійник,що завжди навчає,
Що нам свої думки відкрив,
Що кожним своїм словом надихає.
Зі сміхом мудрість він несе
Та правди вчить він теж зі сміхом
Ця мудрість в серці в нас живе.
Його слова велика втіха.
Його слова наш оберег.
Для нас він щирий та відкритий
Він перевершив всіх колег,
Бо гуморист талановитий !
На справі знався він своїй
І в правду вірив щиро.
А ще серця наші зігрів
В його словах велика сила.
Слова- це те, що ранить душі
Та душі зігріва.
Його слова для нас найдужчі,
Немов весни дива.
Знов на Одещину спустилась
"Степанова весна".
І всі наші серця відкрились,
І сміх навкруг луна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782363
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.03.2018
Привіт, який сьогодні світлий день!
Я йшов ,побачив квітку,зупинився,
Згадав про тебе,сів на пень
І я подумав,що "влюбився".
Зірвав ці квіти, що ростила баба Дуся
Побіг до тебе і меня плювать
Що буде завтра чи діждуся
Я стусанів а чи мені ще почекать.
Я закохався й тут не все просто
Без тебе жить не зможу, а без повітря-так.
Ти не дивись,що я малого зросту,
Бо я ж бо зроду не дурак.
Я вмію працювать руками,
Я рву бурян у своєй мами.
Ще можу совати ногами,
Коли деруся з горобцями.
Жених як бачиш я чудовий!
Я вмію вогнища палить.
Я їх не гасю, я ж бо кльовий
Та й ті ж не можуть засудить.
(Проводиться паралель між двома світами)
(До та після знищення природи)
Привіт,сьогодні знов попав я під кислотний дощ.
Я біг по вулиці та був таким щасливим.
Тому, що виріс у нас хвощ,
А всі кричали неможливо.
Приніс я квітку із пляшок.
Диви, яка вона красива
Нехай на ній лиш кілька пелюсток
І ті вже розчинила злива.
Пробач, що я увесь брудний.
Мені помстилась матінка природа
За те, що як я був малий
Я став прокляттям свого роду.
Давай скупнемося у річці
Вона рожево-біло-синя
І всі акули вже у сплячці,
А ти сьогодні дуже мила!
Твоє четверте око
Вже не таке червоне
Давай там не глибоко
Там вмерли мільйони!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779864
рубрика: Поезія,
дата поступления 02.03.2018
Господе Боже,послухай!Я тебе дуже сильно молю.
Якщо хочеш, я зараз для тебе, в одну мить на коліна впаду.
Поможи нам,прошу допомоги!
Ти єдиний хто може зробить,
Щоб добились ми той перемоги
Й щоб солдати могли мирно жить.
Ну чого ти мовчиш так спокійно?
Перед тобою на колінах стоїть
Ще мала, ще зовсім дитина,
Що не може нічого зробить.
Ну крім того,щоб просто благати
Й допомоги у тебе просить,
Що б точно могла вона знати,
Що вона ще може пожить.
Може я не до того звертаюсь?
Може іншого треба благать?
Бо три дні перед Богом я каюсь,
Але він не дає мені знать.
Чи він є?Та чи він мене чує.
Я гадаю не тому кажу
Може він хоч слова ці почує,
Що так сильно і довго прошу.
Дорогий ви наш президент,
Я до вас ще звертаюсь о так.
Ви ж давно не студент
Й не такий вже й простак.
Не смішіть,не смішіть Україну,
Бо влаштує вона вам парад.
Ви скажіть,вам начхать на країну?
Вам плювати й на мене,не так?
І чому кожен рік все те саме?
Нескінчене убоге життя.
Все повторюється,ой мама,
Яке буде моє майбуття.
Ми не вмієм людей обирати
Тих,що змінять наше життя.
Ми не вмієм людей провіряти
На чесноти та каяття.
В нас історія кров'ю полита
І земля вся пропитана ней.
Та сторінка історії ще не закрита
Ми ще змінемо все, день-у-день
Гей народ прокидайся від болю
Нас чекає ще боротьба!
Нас чекає битва за волю!
Нас благає наша земля!
Кожну мить вона погибає,
Від болючих й страшених вогнів
Та благає вона нас,благає,
Не забути своїх ворогів.
Прокидайся народе!
Припини вже молитись,
Допомоги не буде,
Повір!
Бог допомагає,
Зовсім не тим хто благає,
А тим хто змінює щось.
Ну і все напевно,ось
І пришов кінець молитви.
Закінчилося ридання
Я встаю, встаю до битви
Без турбот та жалкування.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779859
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.03.2018
Війна кривава та жорстока
І я пишу про неї в час.
У час війни в полі широкім.
Пишу про вас, пишу про нас.
Немає сміху, а є біль,
Немає пісні є лиш гімн!
Насиплю я на рану сіль,
Щоб біль моя затихла.Гімн!
Його співаю я щодня.
Для того, що би не забути,
Що натворила ця війна
Та що повинно бути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779136
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.02.2018
Прости меня
Я ведь так хотела,
Чтобы был со мной
Душой и телом.
Но не смогла
Удержать тебя.
Прости меня,прости меня...
Я ухожу,
Закрыты все двери.
Отпусти мечту
Й все,что мы хотели!
Я ухожу,
Подсчитаны потери:
Крови так мало,
Но много,много истерик!
Прости меня!
Я не могу
Оставаться с тобою
Душой и телом.
Мураши по коже.
Я ведь так хотела,
Но больше просто не могу,не могу,прости...
Я ухожу
Мне все равно.
Этюд закончен.
Закончилось кино.
Не сняты фильмы
О истории моей любви
И так противно.
Дай мне просто уйти.
Мне очень больно,довольно,довольно!
Снова и снова любить за двоих!
Прости меня,я ухожу.
Я больше просто этого не вынесу.
Я не могу,даже рядом с тобою быть.
Подскажи же мне как тебя забыть?
Прости меня...
Ведь я так хотела,
Чтобы рядом был
Ты душой и телом.
Но не могу я тебя простить.
Прости за меня,прости за двоих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778076
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.02.2018
Зеленіє травинка на сонці
І краплинка у річці тече.
Жовтий блиск сяє там на віконці
І калина поруч росте.
Це вона , це моя Україна,
Це ранкова її краса!
Там звучать пісні солов’їні
І блистить на сонці роса.
Ранок тихий і надто спокійний
Так і вабить прокинутись все.
І дзюрчить струмок мелодійний
Чи ти знаєш,що все це твоє?
По обіді сонце засяє
І зігріє зелену траву.
І там річка мелодію грає
Та співає пісню нову.
Гарно так , що дихати не зможеш,
Зачаруєшся вмить на віки.
Ти її і на мить не стривожиш,
Але в пам’яті буде завжди.
Вечір не такий вже й нечутний
Там співають пісні затяжні
Для когось радісний, а для когось скрутний
Але разом збираються всі.
Ось така моя Україна:
Різна й гарна завжди.
Незрівняна, така ця країна
Ти у серці її збережи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777364
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.02.2018
Коли я чую Україна
То посміхаюся на мить,
Немовби та мала дитина ,
Що лиш почала говорить.
Коли ж я чую українець
До серця руку приклада.
Слова ті краще за гостинець,
Бо аж до неба підліта.
Мелодія знайома нам з дитинства,
Неначе ластівка літа .
Любов, ненависть, материнство.
Багато де вона була.
А та мелодія - це мова.
Дзвінка,співуча й чарівна.
Вона звучить, мов колискова.
Але вона така сумна.
Сумна тому, що зневажають
Лають, змінюють, терзають,
Рвуть,деруть і проклинають!
А ціни її не знають.
Ось чому вона й страждає
І тому вона сумна.
Але з часом розквітає
Немов до нас прийшла весна.
Чаруйтесь та не забувайте,
Про неї та її ціну
І ворогам не оддавайте ,
Не йдіть на чужину.
Велику ціну заплатили,
Наші предки та батьки
Вони її ж і відроди
Забивши руки й кулаки
Ціною крові та життя
Захищали нашу мову
Цьому не буде вороття
Й не повториться – це знову .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777362
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.02.2018
Візьми із рук моїх ромашку!
На ніжну квітку подивись,
Вона зросла там де і пташка
На волі, у степу, молись!
Молись, щоб квітка ця тендітна
Не стала попелом в руках.
Не стала смертю мимолітньой,
Вона же наш найбільший скарб.
Вона життя, любов, надія!
Так схаменися, зупинись!
Бо залишилась тільки віра,
Що буде завтра,як колись.
А я не можу просто вірить!
Кому, скажіть мені кому!
Адже я більше не повірю,
Що усе зміниться,тому
Я прошу вас сьогодні діять.
Зробіть,почніть сьогодні всі!
І не потрібно більше мріять,
Почуйте ви слова мої.
Бо завтра квітка ця тендітна
Вмить стане попелом в руках.
І прийде смерть та мимолітна
І буде крах і тільки крах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774716
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.02.2018
Заплющ очі й дивися на мене
Через чорну й страшну темноту.
Тільки так почуття це огненне
Я закрию й тебе відпущу.
Лиш згадай,як колись ми просили,
Щоб весь час зупинився на мить.
І чого ми його не спинили?
І чому більш не можемо жить?
Я без тебе не мов би в полоні!
Ти нещадно вбиваєш мене!
Адже це не мої вже долоні
Й інші руки вже гріють тебе.
Твоє серце для мене згасло
Й не відчутно його тепла.
Ти став вбивцею нашого щастя
Та пропала наша весна.
Прощавай,хай мої теплі сльози
Стануть правдою та кришталем.
Я прошу збережи їх у прозі.
Хай, не стануть твоїм жалем.
Заплющ очі й дивися на мене
Через чорну й страшну темноту.
Тільки так почуття це огненне
Я закрию й тебе відпущу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773132
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2018
Здравствуй мама моей мамы,
Как ты чувствуешь себя?
Все ль в порядке в этой дамы?
Хочешь ли спросить меня?
Я хочу тебя увидеть,
Голос твой хочу услышать!
Если б́́ я могла предвидеть,
Зов судьбы могла услышать.
Я б наверно умерла,
Умерла бы от печали.
Или чувства заперла,
Чтобы люди не мешали.
Мне всегда тебя любить!
Помнить,верить й просто ждать.
Заперла б,чтоб защитить,
Й чтобы больше не страдать.
Я надеюсь что вам хорошо,
Там на небе с дедулей живется.
Вспомню вас и на сердце тепло,
Я надеюсь душа отзовется.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773130
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 24.01.2018