| Сторінки (2/183): | « | 1 2 | » |
Всі нащадки славетних січових козаків,
гайдамацьких сердець, волелюбного люду країни!
Об'єднайтесь, згуртуйтесь! На пере́тині років-віків
не дозвольте з своєї хатини зробити руїну!
Все було... і таке вже було... і не раз.
Пригадайте хоч знищений вщент легендарний Батурин,
українських повстанців проти іродів, хворих на сказ,
хто криваве знамено підняв на смертях і тортурах.
В нас ще пам'ять жива, вільний дух не загас.
Спільне прагнення волі — наша сила і доля.
І живе заповіт, що залишив великий Тарас:
про Дніпро, ворогів, про лани і про синєє море.
Таня СВІТЛА
11.2018 р.
Полотно Андрія Івахненка «Різня в Батурині»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812296
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.11.2018
Два деревця в танку
кружляють парою
мов зачаровані.
Переплелись самі
гілками-вітами,
серця закохані.
Зрослися кронами
такими різними,
буйніють квітами.
Листочки різьблені,
сережки-китички
теплом голублені.
Ще молоді самі —
маленькі стовбури
та дужі корені.
Разом не холодно,
не лячно — весело
погратись з зорями.
Удвох — не порізно
з вітрами теплими
пилком подихати.
Кубельця з пташками
на своїх гілочках
ще поколиха́ти.
В танку два деревця,
в житті дві доленьки
так і зустрілися...
10.2018 р.
Художник Олександр Султан
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2018
Страшна навіть не підлість —
жаске розчарування.
Коли в очах підступність
І блиск гниленьких планів.
Коли біда з тобою,
Тяжка на серці рана,
Не варто сподіватись,
Що зразу поруч стануть,
Хто вчора усміхався,
Надійним прикидався,
Кого навчав, ділився,
Роками спілкувався.
Дорога всіх проявить,
І як би не старався,
Все має своє місце,
Свій час і свою вартість.
Підняти можна гирю
І пересунуть гору,
Якщо всім захотіти —
То й вичерпати море.
Не можна повернути
Довіру та повагу,
І, мабуть, не забути,
Не виправдати, мабуть...
І хай як буде далі,
вам ваше залишаю...
Приємно відчувати,
Що серце відпускає.
Вам не дано судити,
Корисно б пам'ятати
І з легкістю корити,
І поспіхом карати.
Та істина легенька,
І янгол не відрікся.
Моя сім'я маленька,
А сили богатирські!
Я з ними оновлюся,
Спокійним стану, сильним,
А біди й негаразди
Лиш зміцнюють обійми.
09.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810950
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2018
Чому в очах твоїх безмежна втома й сум,
неначе сто доріг пройшла... і ноги босі?
Душа мовчить — бракує срібних струн.
Трагедію віків знов грають на авлосі.*
Так боляче, коли надію продають
за щось мізерне в просторі і часі.
Як сталося, що стільки вбогих Юд
в країні опинилися наразі?
За відданість так нині ревно б'ють,
потрібні лиш безвільні й безголосі.
Завісу спущено — провальний їх дебют,
бо тільки до наживи й влади ласі.
Та все ж гори, гори вогонь в очах!
Крилатих не зупинять навіть грати.
Перевертні хай шкіряться в гробах.
Безстрашним перемогу здобувати!
*Авло́с (грец. αύλός) — музичний інструмент типу сопілки.
Таня СВІТЛА
10.2018 р.
Фото Радомира Доброслава.
*Сьогодні у в'язницях сидять 8 тисяч атовців...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810744
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.10.2018
Ой, за горами, горами високими,
там є кращий край,
та за морями, морями глибокими
цілий рік розмай.
— Поїду, нене, зараз далеко, долю знайду —
дівчину гарную.
До свого краю, рідної хати, знай, приведу
господинею.
— Ой, що ти, синку, батько ж не зво́лить,
ще й буде бештати.
Не по завіту в чужім краї щастя ловить,
старих зали́шити.
Є дівчи́на русокоса, гарна як писанка,
буде тобі жона.
Забач гарненько, слухай серденько,
мо' твоя суджена.
— Не відмовляйте та не спиняйте, не сваріть,
сам собі вирішив.
Хай буде що буде, тільки-но ждіть!
На коня — й вирушив.
Відтоді часу злинуло-сплинуло нелічено́,
незнано́...
Тільки батьки сваряться-журяться чутно,
схвильовано:
— Де ж ти, козаче, з ким забарився?
Чи може заблудив?
Якби-то вдома, вже б оженився,
кубельце звив.
Та все ж вернувся як світ у віконце!
Тільки-но сам-один.
— Тепер сповідай, із ким твоє серце,
неслухняний син?
— Ні з ким, рідненькі, не заручився,
голову схилю.
Де народився, там і згодився...
і єдину знайду.
В іншій сторонці не гріє сонце, дивна
краса та чужа.
Не щиросердна, тільки зваблива —
серденьку жура.
Простір величний вдома чекає,
тільки б славити.
Кращого краю у світі немає!
Не знайти!
Таня СВІТЛА
10.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810015
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.10.2018
Ми по колу, по колу... в уяві лиш рівна дорога.
Було літо, та осінь вже моститься біля порога.
І зірки у танку — Водолій змінить знов Козерога.
Ми по колу до краю, по крайці до Рідного Бога.
Час — володар, і в нього важлива для нас засторога —
не марнуй ні хвилини на злість, а радій якомога.
Таня СВІТЛА
2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2018
Коли від болю стис кулаки
і зуби зціпив до крові…
Ти знай, що це просто твої шляхи,
це відліку точка до волі,
до звершень, до зцілень — не навпаки!
Це поштовх до кращої долі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807771
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2018
Я про тебе придумала все:
образ, постать, а ще усмішку.
Наче спільний простір вже є,
тільки ми заблукали трішки.
Може, он на тім перехресті,
де лиш жовтий у світлофорі,
я тебе дожену нарешті
і тихенько подякую долі.
Буду довго дивитись на зорі
і читати вірші напам'ять.
Про кохання скільки історій,
майже в кожній на тебе натяк.
Підкрадається нишком осінь,
прохолодою дихає тиша
і листочок падає, ось він...
Я з тобою була би інша —
загорнулась у руки-крила,
і наскільки ставало сили,
я любила б тебе, любила
(хай які плітки не ходили).
І летіли б тіла невагомі
легко-легко, як пташки райські.
Відчуття нові, невідомі
зі смаком неземного щастя.
Я б тебе пригощала росою
із лілей Едемського саду.
Я б тебе напувала собою,
дарувала всю ніжність радо.
Я тебе придумала... справді?
Та здається, що завжди знала.
Розпізнаю на перехресті,
де так довго зелений чекала.
Таня СВІТЛА
09.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807362
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2018
Хіба ти не випила з чаші все горе
по краплі до денця?
Хіба не дісталися во́рога кігті
за ребра до серця?
Не раз завмирала від туги, жахіття
без світла, без сонця.
Прощалася з дітьми, які захищали
від ката-чужинця.
Хіба не достатньо вмивала сльозами
очиці-озерця?
Зі смутком лягала, із горем вставала,
бувало, й без хлібця.
Аби дітлахи не згасали від мору,
годилася й крівця.
Поволі здіймалась, молилась в надії,
шукала сміливця,
Гетьманів славетних, керманичів волі,
аби відродиться.
Та скільки облуд і обітниць порожніх —
на кого схилиться?
І слава була козаків, гайдамаків —
лишились гробівці.
Пророки були, справжні велетні духу
і вірні провидці.
Одні розіп'яті, вислані другі, а решта
в землиці.
Та ще повсякчас патріотів хоробрих
ковтають в'язниці.
Від краю до краю, при кожній дорозі
знайдеться каплиця.
За землю славетну, за вірність народу
зайди помолиться.
Таня СВІТЛА
09.2018 р.
Картина художника Олександра Охапкіна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807358
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.09.2018
(на основі реальних подій)
Швидка доправила в лікарню двох. Велике лихо сталось на дорозі.
Травмовані дружина й чоловік, потреба гостра в невідкладній допомозі.
Чергові лікарі зробили все як слід, та тільки потім пару розлучили...
До різних корпусів і фахівців. Листи писати — то єдине поміж ними.
— Кохана, в мене все гаразд, але... що може бути гірше за розлуку?
Я кликав вже, напевне, сотні раз, та тільки темрява: ні голосу, ні звуку.
Навчуся знов ходити, підведусь, ми конче один одному потрібні,
як ранок дню, як вогник ліхтарю.., лиш падай, падай у мої обійми.
— Каракулі твої приємно бачить! Для мене це прилив цілющих сил.
Подумалось, ти з півгодини наче у своїх руках тримав оцей папір?
У лівому кутку його цілую, сто раз цілую і тобі передаю,
ти усміхнешся — зараз же відчую! Мій лицарю, я так тебе люблю.
Мені вже краще, засинаю... пізно, хай збереже Господь усіх слабих.
Не буду думати, бо думається різне... Просити віку — не великий гріх.
— Не підведи мене, моя єдина пані, яку я все життя і ніжив, і бажав.
Твоє волосся досі медом пахне, про це мені твій лікар розказав.
Без тебе я не житиму.., ні дня (для чого написав?) тепер ти знаєш...
— Не треба зараз, навіть жартома. У нас з тобою плани, пам'ятаєш?
Ти напиши: може чого бажаєш, як почуваєшся, що кажуть лікарі?
Згадала все життя з тобою, уявляєш... уривки, як мелодій попурі.
А лікарі робили, що могли, та для подружжя не було спасіння.
Здавалось, їх тримали ці листи, ще почуття, взаємини, сумління.
— Жалкую.., сплинув час, а я не встиг... ти варта кращого життя... і долі.
Останній папірець несла сестра і гірко плакала у темнім коридорі.
Як їй сказати, що його немає? Чим втішити, які слова доречні підібрати?
Світ обертом, та тут ще новина... — цього листа вже нікому читати.
Коли писали звіти лікарі, хтось зауважив, й сумом сльози заблищали:
збігались дати смерті до хвилин у двох людей, які так один одного кохали.
Таня СВІТЛА
08.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805352
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2018
— Яка твоя вдача, мій лебідь, мій сину?
Чекала, плекала під серцем своїм.
Співала щаслива: "У небо полину
і радість відсиплю в долоні усім".
— Доро́ги які обиратимеш, сину?
В житті не буває лиш вдалих одних.
— Недоля мені обіцяла: "Омину,
аби тільки сам не блукав між доріг".
Я Долю просила за ясена-сина,
щоб нитку рівненьку обачно пряла́,
щоби прибувала, міцніла родина
і радість у кожного в серці жила.
— А сила у чому, дорослий мій сину?
Ти з нею родився і з нею зростав.
— Та сила в джерельній сльозині-краплині
й любові, що рід наш мене напував.
— Яка твоя віра, мій велетень-сину,
що в пам'ять і в душу для себе поклав?
— Я вільного краю жадана дитина,
аби правди світ у собі відчував.
— У кляту годину ти встоїш, мій сину!
(Хіба я благала про долю таку?)
Віддай мені в пригорщу бід половину
(Упертий ти, знаю, і всі не прошу).
Я буду з тобою, мій красень, мій сину.
Куди б ти не їхав, куди б не пішов.
Не тільки за тебе до неба полину,
щоб Боги почули моїх молитов.
Таня СВІТЛА
08.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804780
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2018
Я ні про що в житті не пожалкую
(подякувати долі на цей час).
Стою, як вишня, й гілками малюю
з хмаринок невибагливий пейзаж
для тих, хто був і є зі мною поруч,
для тих, кого люблю та ким живу...
Безмежно вдячна сонечку за поміч,
за радість вже минулу та нову.
Я дякую вітрам, що не зламали
ні стовбура, ні гілок, ні плодів.
Що одночасно берегли й навчали,
як встояти від чвар і холодів.
Вже призвичаїлася і до громовиці...
Болюче б'ється навіть влітку град.
Зате які весною соки-живці,
який п'янкий любові аромат!
Радію про́меню на небосхилі,
ясним очатам милих внученят.
Є дужі руки, що дарують сили,
та ніжні руки, що наводять лад.
Я частка у безмежному свічаді,
де кожна зірка має колір свій.
Роки мої не стали на заваді
ні для бажань, ні для шалених мрій.
Стою, як вишня вдягнена в тумани,
Тягну до сонця гілки недарма.
На них гніздечка, як живі лампади,
а в них — мої надії та життя.
Таня СВІТЛА
07.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801237
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2018
Зачерпнув володар-місяць
ківшиком у річці зорі.
Та й милується мисливець,
гойдається на просторі,
де вербички молоденькі
розплітали свої коси
в річці-дзеркалі, раденькі,
ніжки намочили босі.
— Де моя кохана, місяць?
Де голубка білокрила?
Підкажи мені, не смійся,
в тобі ж є таємна сила!
Я її у снах побачив
(на війні вони короткі).
Так наснилася, неначе
цілував уста солодкі.
— Де мій сокіл ясноокий,
суджений мені єдиний?
Полетів невже далеко?..
Подивися, місяць милий,
зазирни туди, де небо
спалахами забарвиться,
де зірок не видно ніби,
там забули народиться.
У солодких снах дівочих
бачу вкотре свою долю.
Відчуваю, що пророчі, —
разом бути нам з тобою.
— Зачекай мене, лебідка,
як чекає рідна мати.
Полечу назустріч швидко,
щоби міцно обійняти.
Лиш в країні нашій лихо,
як і сотні років тому.
Налетіли чорні грифи,
відсікли шляхи додому.
Та не буде їм пощади,
"визволителям народів".
Стоїмо життя заради
проти їхніх "буків", "градів".
— Ти, мій лицарю хоробрий!
З вами правда, з вами сила.
Он, дивись — ясніє обрій,
Я Богів наших молила!
Місяць вислухав уважно
двох сердець переговори
та й з'єднав їх непомітно,
щоб шляхи вказали зорі.
Таки є таємна сила...
Таня СВІТЛА
06.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2018
Вона чарівна́ в сукні рожевій у чорний горошок.
А він подумав: "Така гордячка з очима хмаринок сірих".
Як підійти й просто віддати маленький букет ромашок?
І хай чи викине, чи воро́жить на пелюстках ніжнокрилих.
Вона студентка в рожевій сукні, а в нього служба.
Ще рік чи два, ніхто не підкаже. Та й потім, яка запорука?
Він у Одесі, вона в Дніпрі. Можлива на відстані дружба?
Бачити сни, де разо́м назавжди і така лукава розлука.
Він з ромашками зазвичай, вона мимохідь: "Красиві!"
— Ваші... Чекав, сподівався, візьміть — для вас розцві́ли!
Ховається усмішка в плетиві квітів, очі щасливі.
Зустрілися поглядом дві душі й усе зрозуміли...
Таня СВІТЛА
07.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2018
Я поцілую твою світлину.
Поставлю в рамочці біля вікна.
Може, якраз у цю саму хвилину
сонячний зайчик (не дивина!)
веселкою пройдеться несміливо
так, що в очах оживе глибина…
Хай буде мить омани чи дива,
хай буде мить… та не одна.
Мамо, тебе так довго немає…
В світі вже скільки сталося змін!
Внуки зросли, у них діти — ти знаєш.
Ні, я не плачу.., не плачу взахлин.
Звикла з тобою так розмовляти:
я тобі розповідь — ти мені сон.
Разом би пісню ще заспівати,
хоч один приспів і в унісон.
Вкупі ви з батьком, як і хотіли?
Один за одним так швидко пішли.
Може, там також цвітуть матіоли,
і тихо-мрійні ідуть дощі?
Тільки немає для тебе роботи,
здорові усі і забули про біль.
В егрегорі лікарської спільноти
не облишають з недугами бій.
Стає у пригоді звична латина,
чималий досвід, покликання, фах.
Найщасливіша лиш та людина,
яка літає на двох крилах.
Одне — єдина любов і родина,
радість служіння — друге крило.
Ти в цьому світі була щаслива,
сама співчуття і жалю́ джерело.
Таня СВІТЛА
06.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797391
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2018
Олегу Сенцову
Що, очі усім закрили?
Не знаємо, не причетні.
Десь там далеко
політв'язні.
Розказати, ...казати, ...ати, а ти?
Чи страшну правду
краще не знати,
нічого не бачити,
промовчати, ...мовчати, ...чати, а ти?
Нам би ще віри
та небайдужості,
йому би крила
перелетіти, ...летіти ...іти, і ти?
Чи навпаки?
Кажуть: “Обставини —
не переймайтеся,
якось зуміють
вирішити, ...рішити, ...шити, і ти?”
Хтось каже: “Грайтеся
і далі майтеся,
просто життя таке —
не замінити, ...змінити, ...нити, не ти?”
Не скосило від підлості
й несправедливості,
вистачило мужності
усе витримати, ...тримати, ...мати, а ти?
Тяжко навчитися
стійко триматися,
страху не знати
не відступати ...ступати ...ати, а ти?
Кожний сам обирає,
де йому бути,
бо все одно
відповідати, ...відати, ...дати, де ти?
Слава великим,
їм є що віддати!
Завжди.
Зажди! Тільки живи!
Таня СВІТЛА
06.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795647
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.06.2018
Я прийшов... Повернувся до рідної хати.
Постарів і посивів на цілу війну.
Прихилюсь до дверей, перш ніж їх відчиняти.
Скільки мріяв про мить цю єдину-одну!
Тут нікого... Либонь, у альтанці зібрались
та мене зустрічають святі образи́.
Зі старого кіота лампадка схилялась...
Так здавило у грудях — ні слів, ні сльози.
Доторкнуся рукою до іграшок сина.
Підростає малий — осідлав стрибунця.
Я йому розповім про своїх побратимів,
будуть жити в легендах і наших серцях.
Мої рідні, я зараз до вас пригорнуся
та вдихну запах м'яти і чебрецю.
Постривайте, хвилину на всіх подивлюся
і кохану-жадану на руки візьму.
— Так, я більше ніколи від вас не поїду.
— Ні, не буде, не буде страшної війни.
— Не тужіть, від поранень немає і сліду.
— Моя люба, ти душу мою воскреси!
Не будіть мого сина, я ним помилуюсь.
Як по-мужньому стиснув свої кулачки!
За таких от великих й малих карапузів
ми відстояли мир, навстріч смерті ішли.
Я живий... повернувся до рідної хати.
Знов навчуся радіти звичайним речам.
Мабуть, довго ночами не зможу ще спати...
Та ні миті з життя не зітру й не віддам.
Таня СВІТЛА
06.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794282
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.06.2018
З дев'яти дітей після Голодомору тридцятих
зосталося двоє. Однією з них була моя бабуся Ксенія.
Мені поталанило народитися.
Як це все зрозуміти? Чи можливо забути, закреслити? Чи простить?
На очах всього світу таке знищення — сім мільйонів смертей за рік.
Сатана святкував перемогу — небачений досі ніким геноцид.
Непідкорений — ворог, треба вбити і знищити навіть пам’яті слід.
Колосків назбирав, від худоби взяв жменю полови — без жалю в розхід.
Сатана сатаніє від крові, страждань, скалічених тіл насипом без могил.
Вже затверджують квоту з кількості вбивств в округах червоні вожді,
Та кати на місцях вкотре збільшують план (вистачає ж набоїв і сил).
Як не вмерли від голоду — то постріл у голову... і чи в поле, чи в ліс.
Хто посміє завадити? Справа знакова — комунізм, чи якийсь іще “...ізм”.
Тому всі, хто не з ними, — то мотлох, сміття без рахунку — до біса в заміс.
Є довіра лиш тим, в кого сила і міць (як Маркс нас навчав, за марксизм)!
Навкруги вороги, кулаки, неосвічений (темний як ніч) елемент.
За чотири роки одинадцять мільйонів згублено, страчено доль і сердець.
День і ніч у дорозі “до світла” усе стугонить: кольт, наган, кулемет.
Жодну з інших країн не пропік жах і біль та терновий на скронях вінець.
Сатана прагне жертв, закликає на бал — запускає страшної війни жорнова.
Під присягу в шеренги шикуються РВА і СС в показовий воєнний парад.
Для німецької армії — нафта, озброєння, з люду голодного ще й зерна.
Польща з двох сторін атакована — в повному розпалі бал-маскарад.
Ролі всі головні розподілені, мапи розкроєні, нелюди долі вершать в бункерах.
Чорні сліди залишають в історії: насипи одягу, іграшок, купи і купи взуття.
Знову мільйони приречених, заживо спалених в газових камерах, концтаборах.
Скільки дітей без батьків не народиться, скільки невинних підуть в небуття!
Чи відповів за це, хто-небудь, Господи? Вбивці — герої? За смерть — ордена?
Вік пролетів — не прийшло усвідомлення… знову агресія і нова війна...
Таня СВІТЛА
05.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793047
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.05.2018
Ксюші і Андрію Кизило
Обійми мене, обійми!
Я так довго тебе чекала.
Подивилась про тебе всі сни
і весь час за руку тримала.
Пригорни мене, пригорни,
приклади до серця як квітку.
Я з тобою розквітну, хитни
неба синь ніби дерева гілку.
І тоді поспадають зорі
у волосся твоє і моє,
і хай будуть ті зорі прозорі...
Та ми знаємо, що вони є.
Посміхається місяць привітно,
(може він пам’ятає нас
з інших вимірів) не безслідно
ми народжуємось не раз.
Може ми і тоді були двоє
і єдині — не розлучить.
Сіли якось у човник любові
і пливемо... чи вік, чи мить.
Обійми мене, обійми,
поклади у серце такою.
Хай ніколи не буде війни!
Ми уже не одні — нас троє...
Таня СВІТЛА
05.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793020
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2018
“Кожна дія, яку ми робимо зараз, вже в цей момент впливає на наше майбутнє. Можна опустити руки, сказати: немає грошей, немає бажання… А можна засукати рукави й уже зараз починати плекати своє майбутнє!”
Андрій Кузьменко
Є велика у нації вада — зрада!
Історичні угоди і пакти — факти.
Кров, відречення і облуда — смута.
На хресті душа розіпнута — спокута?
Зараз розуму й волі загата — влада.
Гірше ворога б'ють у груди — юди,
у ярмі тягнемо свого плуга — наруга.
Нескінченна війна й панахида — планида?
Гнів і біль розривають аорту — доста!
Поздирати б чим воленька скута — пута.
Зволікання під нищення люду — згуба.
Вільний духом рабом не буде — зроду.
Бездіяльність страхом прикута — трута.
Довбиш б'є в литаври і кличе — віче.
Хай повсюди крещендо лунає — єднає.
Хто за правду серцем палає — зачує.
Поряд безліч воїнів світла — сила!
Понад нами небесна сотня — варта.
Разом стати за рідну Вкраїну — гідно.
Правда й віра здіймають вітрила — крила!
Задля миру і щастя нащадків — ну ж бо!
За майбутнє і словом, і ділом — спільно.
Геть усіх ворогів з їх намулом — огулом!
Підросте покоління сміливих — вільно,
отже, все недаремно, і в тому — правда!
Всім борцям за свободу держави — слава!
Таня Світла
05.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790341
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.05.2018
Сиджу — пишу, обвішалась дротами,
два телефони розрядились враз,
на кухні у духовці баклажани,
ще з телевізора лунає контрабас.
Для чогось чоловік завів будильник,
писклявий зумер цяпає про час.
Ще й таймер завела на півгодини,
аби хоч каша не згоріла, як було не раз.
Сьогодні пральна хай потрудиться машина,
піду хутчіш, натисну кнопку “старт”.
Тут дзвонять в скайпі... Що за біганина?!
Втекла вже Муза, драпонув Азарт.
04.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788758
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2018
Дівчѝнку маленьку в любистку купали,
аби була гарна і хлопці кохали.
На купіль до себе весь рід закликала,
щоби пораділи — усіх поєднала.
Злетілись нараз прабабусі, дідусі
стежинами предків, незнаними досі.
Розчулились дуже, втішались, раділи,
побавити миле дівчатко хотіли.
Дарунки в водичку покласти звеліли:
блакитний барвінок, щоб очки зоріли;
рожеву троянду, щоб щічки малечі
здоров'ям пашіли і щастям до речі;
і маківку цілу, щоб бу́ла вродлива,
привітна і лагідна — не вередлива.
Ось біла фіалка за скромність в одвіті,
цвіт персика спокій дає й довголіття.
Ще щіпка меліси і чистотілу,
щоб милу дитинку батьки розуміли.
Духмяних конвалій просили додати,
щоб радістю весни могли уквітчати.
Для серця дівочого — квіти любові:
мімоза жовтенька, бутони бузкові
та квіточку мальви, щоб рід пам'ятала,
природу любила, батьків поважала.
Пелюстки від соняха жовтогарячі,
аби йшла за світлом і в справах удачі.
А ще білий мак і ромашку духмяну
для мирного неба над дітлахами.
04.2018р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788755
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2018
“Коли ми святили паску, Володя “Май” загинув…
Сам-один, у полі, він стікав кров'ю…
Весь тиждень терористи
не віддавали тіло славного командира…”
«Диалог.UA»
Народився день... вже сонце сходить.
Так святково дзвони віддзвонили!
Зранку йшли до церкви мирні люди,
на Великдень пасочки святили.
Кожен ніс у кошичку надію,
рушником прикриту вишива́ним.
В ній яйце як символ воскресіння
та добра й достатку побажання.
Наливались трави чистим соком,
все живе тягнулося до світла.
Тільки недалеко — за порогом
йшла війна мерзенна, хижа, підла.
Володимир “Май” один у полі
з раною смертельною лишався,
щоби ворог не дістався цілі,
самотужки бій прийняв, тримався.
І жила надія тиждень майже,
дні минали в пошуках, молитвах.
Та не сталось дива, дуже схоже —
милість притомилася у битвах.
Вірний друже! Соколе сміливий!
Син свого стражденного народу
На ім'я величне — В о л о д и м и р,
ти прости нас всіх заради Бога.
В день святого свята Воскресіння,
коли люди Боже славлять ім'я,
небеса відкриті для спасіння —
янгол на крила́х тебе підійме.
Люди, нам потрібно бити в дзвони!
Всіх скликати, на весь світ кричати.
Нас же, небайдужих, є — мільйони,
досить вже лишень спостерігати!
Слава нашим воїнам-героям!
Слава добровольцям, патріотам!
Слава всім незмінним волонтерам!
Слава матерям, родинам, дітям!
04.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787898
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.04.2018
У мене зараз дивне відчуття
від того, що вже син такий дорослий.
Здається, ось недавно був дитя,
до річки по стежині бігав босий.
Так швидко плинуть в круговерті дні,
бувають довгі і тривожні ночі.
Казала мама у свій час мені:
— Дитино, знай, синів крадуть охоче.
Приходить жінка, головна в житті,
народжує йому синів і дочок.
Приносять білокрилі журавлі
пакуночки в любові закуточок.
І буде тиха радість за малят,
і будуть нові страхи і тривоги.
Без цього не обійдеться ніяк —
такими нас створили наші Боги.
У мене зараз дивне відчуття
від того, що донька сама вже мама.
Я ще б її в садочок повела
і в коси знову стрічечку б вплітала.
Так швидко тануть у турботах дні,
і ночі сині зорями спадають.
У ліжечках сопуть онуки-козаки,
а берегині ляльок обіймають.
Ой, ді́точки, ви наші діточки́.
Хай усміхнеться вам привітно доля.
І де б ви не були, куди б не йшли,
лишатися людьми най буде воля.
Т. Світла
04.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2018
Донечці
Ти сьогодні плачеш гірко-гірко,
все, немає сили і терпіння.
Заблукала думка... хусток гірка
і солона мамина долоня.
І здається, що немає втіхи,
в саме серце влучила образа.
— Не зважай, рідненька моя птаха!
Все на краще…, це життєва проза.
Перегонять через поле вітри,
пронесуть холодні суховії,
пройдуть сни тривоги і засмути,
і настане день твого всесилля.
Може колись просто посміхнешся,
з чого зараз безутішно плачеш.
Бо в житті не так все, як здається.
Може ще й подякувати маєш...
Щоб побудувати щось надійне –
треба розвалити, розтрощити,
що віджило, зайве, непотрібне.
Залишити, з чим невдовзі жити.
Тільки в тім самому розібратись,
тільки самому дійти до істин,
У собі шукати, перебрати,
де помилки, в чому сенс події.
Усвідомиш — буде нове щастя!
Буде знов закладено фундамент.
Буде, про що мрієш і гадаєш,
тільки не тримай на серці камінь
і звільни душі всі закуточки,
від образи і до себе жалю...
Розкажу, знайду слова, розраджу.
А самій так тяжко, серце крає —
не обличчя слізьми умиває,
а в волосся срібло заплітає.
08.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2018
“Ми вправі летіти, куди хочемо,
і бути такими, якими ми створені”.
Річард Бах
Ще березневі дні похмурі і холодні,
весна вагається, бо й сніг не розтопила.
Ярило-сонечко в туманному полоні.
Хто допоможе? Може вітер милий —
промінчикам пробитися крізь товщі
хмарин важких, на пасовищах неба,
щоби розквітли проліски найперші?
Всьому живому так тепла вже треба.
Відкрийте двері — там кружляють чайки!
Ці будь-кого прикличуть своїм криком.
Їх так багато! Білі горді птахи...
Низенько пролітають над будинком.
О, чайки, чайки, принесіть нам літо!
Несіть в оселю свою вдачу й силу.
Чомусь стає на серці веселіше,
коли я бачу ваш політ стокрилий.
Летіть, пернаті, божі ви створіння,
мандрівники маленькі в царстві вітру,
туди, де сонця дістає проміння, —
воно вам крила розмалює сріблом.
03.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785233
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2018
Так, скорботні події в Кемерово —
бо невинні дітки в раю.
Крізь завісу вогню і марево
до ікон несіть тугу свою.
Видко, тільки там горе стишиться
(хоч ніколи не відболить).
Ви молитвами до Спасителя —
собі прощення вимоліть.
Зараз, може, очі відкриються,
може, розумом осягнеш...
Бо коли не бачив — не віриться,
На собі не відчув — не збагнеш.
Так почуй голосіння відчаю
України — четвертий рік!
Плачем горе своє не виплаче
ні один за увесь свій вік.
Скільки тисяч дітей ми втратили,
на своїй, на рідній землі?
Хто вас кликав сюди, карателі,
хто чекав, кому вірили ми?
Чи в нас так не болить, чи в Сирії
дітлахи-малюки не такі?
Повертайтесь з війни, горе-арії —
не збагачуйтесь на крові.
Діти-діти, усі ви — янголи,
я сумую... жалкую... молюсь.
03. 2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785232
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.03.2018
Одного разу я збиралась в люди:
зробила зачіску на тонкі бігуді,
дістала з шафи (геть аж з антресолі)
свій капелюх моделі “селяві”.
Пішла собі ошатна, вечоріло...
В снігу купались гучно снігурі.
Та тільки до кафе зайти хотіла,
за ручку двері вчасно не схопила
і гримнулась... злетів мій “селяві”.
Якийсь хлопчина, взутий у “Сartlon”,
промовив таємничо, наче в змові:
— Що би не трапилось — ДЕРЖИ ФАСОН!
І я тримаю, так його тримаю,
І вдень, і ввечері, і знаєте — вночі!
Куди не йду, отой ФАСОН тягаю,
як цінність безумовну, при собі!
Приїдуть діти, внуки в вихідні,
які раніш гостинці випікала!
На пенсію забудеш про омара –
ДЕРЖУ ФАСОН! Насмажу їм млинці.
Дістану баночку варення із комори,
родзинками присмачу гарно сир.
То буде смакота — знімай підбори!
ФАСОН — то мій кумир і поводир.
Тут на “жіночник” кличуть у неділю.
Дивлюсь, а в сукні змились кольори...
Нічого, то зроблю із неї льолю,
на шарфик підійдуть два рукави.
В альтанці самовара налаштую,
чайок духмяний, гарний, наче сон...
— Давай-но цілуватись!..
— Ти жартуєш?
А чоловік:
— Та ні – ДЕРЖУ ФАСОН!
03.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782498
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2018
Так зігне, так придушить буває життя,
що, здається, не зійде уранці світило.
Чорні дні застелили стежки вороття
у щасливі часи, безтурботні мірила.
Кожен день боротьба із собою за себе,
за єднання ДУШІ з миром зміни подій.
Так, як треба, сприймати дароване небом,
походити босоніж в країни НАДІЙ.
Буде все, як потрібно тобі, як годиться,
тільки спокою дай розіпнутій ДУШІ.
Мабуть, час підійшов відпочити, спиниться,
і по-справжньому звірить години й часи.
Все попереду: навіть значні нагороди,
все посіяне вродить, крізь терен зійде,
прийде час незвичайного ДУХУ свободи
і рівняння складеться у зовсім просте.
06,2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780499
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2018
На події 03.03.2018 р.
Вітер дме за вікном, і співає стрімка завірюха.
Уже цілу добу стукотить до воріт без зупину.
— Що ти хочеш сказати, про що так кричиш нам у вуха?
— Про любов, про свободу у люту неправди годину...
Може час прокидатись? Нас надто надовго приспали.
Обіцянки порожні всі вітром знесло в сухостої.
Така віхола щільна, мов із неба всі хмари упали,
певно, то від природи – протест на ганебні устрої.
Вже немає терпіння й бажання покращень чекати.
Спробуй їй накажи зупинитися, враз замовчати.
Що, не вийшло? Отак і людей-відчайдухів не залякати,
скільки б в тюрми не кидали — гідності не затоптати!
03.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780488
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.03.2018
Та що то за біда, за люте лишенько
Зненацька звіром вдерлося до хат?
Зігнулось гілля, що родило вишеньки,
від вогнищ та страшних, невиправданих втрат.
Колючим оком ворон зверху дивиться,
усівся плямою на почорнілий хрест.
Так порожньо, так холодно, не віриться —
з живих он тільки ворон той та пес.
Останній вовком виє, пнеться мордою,
шкребе, нещасний, лапою в бліндаж.
Чи є ще хтось? Чи зараз за нагодою
підніметься і вийде крізь міраж,
крізь дим і полум’я окопів знищених,
по кров’ю зрошеній, розстріляній землі?
Та тільки вітер над тілами вив притишено,
Та дощ змивав страждання на чолі.
А десь, не так далеко, зойкне се́рденько
і болем горе розіллється по крові.
Обіч дороги, на колінах ни́зенько,
поклонимось синам — до самої землі.
02.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778561
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.02.2018
Дарунок
Ось воно, щастя і таїнство,
сонцем осяяне дійство,
освячене і омріяне —
бажане материнство.
Чи може щось загадковіше
бути в житті людському ще?
Кохана, ти світ випромінюєш
і дійсність собою змінюєш.
Ти щастя моє усміхнене,
оновлене і окрилене.
Кожного дня дивуюся,
тілом твоїм милуюся.
Ти відпочинь, моя миленька,
вже на порозі ніченька.
Тебе огорну теплом своїм,
найзаповітніше розповім
так, щоб і дівчинка слухала,
щоби нічка усіх колисала...
Терпіння би мені трішечки —
вже хочеться бачити личенько,
купати в любисточку дівчинку,
читати маленькій казочку.
Ти чуєш татка, травинонько,
джерельце моє, сопілонько?
Я доторкнуся ніжністю,
а ти поштовхайся ніжкою.
Тобі кришталеві зайчики
цілують рожеві пальчики.
До строку (дай, Доля, милості)
треба ще трошки вирости
і стати хоробрими й сильними.
Поспи під моїми обіймами.
Уклінно я долі дякую,
дарунок її очікую.
02.2018 р.
Художник Александр Маранов. Серия светящихся картин «Грань»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778130
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2018
Сьогодні вимкнули світло,
коли вечір улігся надворі.
Запалимо вогник в каміні,
на вогник злетяться зорі
і в загадкові півтіні
вмостяться ледь помітно.
Нічого, що вимкнули світло!
Посидьте годинку з нами,
і танець вогню на стосах,
здивує вас кольорами
і відблисками у косах.
Полінця потріскують справно,
і дерево пахне відчутно,
струму̀є димок із ко̀мина,
а ми заваримо чаю,
додамо імбирного кореня.
І тоді... хай світ зачекає.
В оселі тепло і привітно,
коли навіть вимкнули світло.
За внуками посумуємо,
нафантазуємо вволю,
тихенько ще заспіваємо
пісню давню про долю,
про місяць і зорі доладно.
Добре, що вимкнули світло!
Коли ми станемо зорями,
до вогника рідного прийдемо
вже нашими путівцями...
02.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2018
Є в світлинах старих чорно-білих якась особливість.
Ось гортаю сімейний альбом (добре, що зберегла):
такі усмішки щирі, а очі... зізнайтесь на милість,
невже з іншого віку і відстань між нами лягла?
Це як подорож в часі, у незнані роки і події...
Розкажіть, з чим і як ви потрапили у об’єктив?
Які радощі знали, плекали у думці надії,
чим жили, звідкіля добирали собі позитив?
Без позерства і посмішок штучних, всі лиця відкриті...
Неприховану щирість і радість я зараз із вами ділю.
Навіть дотик до фото зігріє, оновляться пам’ятні миті,
як дитя потримаюсь за руки і душу до вас притулю.
01. 2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773696
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2018
Я напишу вам сонячний сонет
про те, що покохав вас, СВІТЕ мій.
Потрапив ненароком до тенет
у дивовижні сни солодких мрій.
Я ваш весь без останку, до кінця.
Переді мною образ ваш зірковий,
як пасмо прибираєте з лиця
одним мізинчиком.., а я бідовий.
Мені б тоді наблизитись до вас
і зазирнути в очі волошкові,
та й потонути в насолоді враз
без опору, на першім вашім слові.
Я вас зустрів, я бачив звіддаля,
як ви говорите, складаєте долоні,
читаєте на лавочці Золя.
З тієї миті я у вас в полоні.
Полинув би за вами вітерцем...
Та зараз їду в ніч в холодному вагоні,
пишу рядки звичайним олівцем.
Я так хотів зустрітись на пероні,
немов ви проводжаєте мене:
і посмішка, прощальний змах долоні,
чекання зустрічі — усе у мене є...
Тримаю щастя у надійнім схроні.
Наказ до зброї, рухатись вперед,
більшовики з боями йдуть на Київ.
Під гуркіт поїзда не пишеться сонет.
За вікнами січневі сніговії.
— Куди ви?
— Україну боронити.
— Від кого, Боже правий?
— Супостатів.
Навалу вражу маємо спинити,
бо горе на землі цій може статись.
В країні білих хат, у світлім сяйві,
блакиті неба, вмитого дощами...
Всі роздуми тяжкі та зараз зайві,
приймемо бій гарячими серцями.
Нерівний бій під Крутами до ночі,
гіркі події, спогади печальні...
Вкриває білий сніг понівечені очі,
розтерзані тіла, страшні знущання.
Заборонялось навіть хоронити.
Це потім будуть почесті, могила,
де найчистіша жертва і донині
не відвойованої неньки-України.
Я вам писав сонет,
пробачте, що турбую,
мені вже час іти за парапет.
Дозвольте лиш долоні ваші поцілую...
01. 2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773022
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.01.2018
Це було так давно —
40 років тому.
Теж зима й снігопад особливий,
тихо сипав сніжок
і на сонці блищав
діамантовим переливом.
Ми за руки тримались
і йшли просто так,
милувалися білим покривом.
Пам’ятаю сказала:
— Не буває, щоб так,
так чарівно, казково-красиво.
Справжнє свято душі —
лагідний снігопад
відгукнувся знайомим мотивом,
де кружляє сніжок
для одних тільки двох
і для них обертається дивом.
Скільки різних снігів
з того часу пройшло
кожен був по-своєму важливим
та такого, як той,
більше вже не було —
з діамантовим переливом.
01.2018 р.
01.2018р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2018
Питання — чи змогла би так?
У пекло, що метал розплавив,
у самий жах, не у стрічках,
а наяву... жаркі заграви
у небі від пожеж і канонад,
І кожен божий день атака...
Чи було видно зорі хоч коли?
Чумацький шлях, напевно, плакав,
не дотягнувшись до землі.
Споруда з жерсті — не фортеця,
не будувалась для війни.
В її уламках частки серця,
в її руїнах наші сплять сини.
Їм смерть розставила хрести
на довгих лініях долоні.
Останнє: “Матінко, прости,
хай буде мир у нашім домі!”
01.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771788
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.01.2018
В булаву Президента України заховано тригранний стилет з булатної сталі
з вигравіюваним позолотою латинським девізом
“OMNIA REVERTUTUR”.
(“Все повертається”)
Ми не байдужі — ми якісь придушені
та й пам'ять розгубили на шляхах.
Закон Вселенський у житті порушили —
тому бракує вітру в парусах.
Все повертається, авжеж, усе повернеться.
Яке посіяли — таке і проросло...
Уже народ наш у ярмі згинається,
та бумеранга вітром занесло?!
Все повертається і дійсно повертається.
Не треба лиш на милість уповати.
Ніхто крім, власне, нас на тім не знається,
як булаву в своїх руках тримати.
Все повертається, завжди все повертається.
Злочинців зачекались темні грати.
Тут хтось не вірить? Хай не сумнівається,
що гнів небес не змусить довго ждати.
Все повертається, сьогодні повертається,
та тільки гаслами народ не об'єднати.
Ви схибили, облуди, все збігається.
В нас, може, вітер вщух — та полум'ю палати!
12.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770743
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.01.2018
Чого хочу для себе?.. Багато:
щоб мудрішим ставав наш син,
щоб зумів все в житті подолати
і пізнати себе в Світі змін.
Аби був на своєму місці
і м’якою була хода...
Щоб дружина жила у серці,
діточки, мов жива вода.
Що я хочу ще?.. Просто долі,
долі гарної для дочки.
Щоб літала на крилах любові,
повсякчас, аби вдвох... назавжди.
Щоби в радість робота й турбота,
та ще вдячні зросли дітлахи.
Для невтомного духу — свобода
і освітлені сонцем шляхи.
Чого хочу для себе?.. Жити,
ще радіти і рід берегти.
Чоловікові довгі рокѝ,
щоб за руки... без самоти.
12.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770724
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2018
Як же сталося так
у країні людей?
Кожен гне свою правду
й начхати,
як твій ближній живе:
чи без просипу п'є,
чи кричить уночі
від утрати.
Може хтось прилетів
із далеких світів,
скупив совість людську
за дукати?!
Може тут залишив
змій з десятком голів,
нам нащадків своїх
керувати?
Ми не бачимо в них
ні очей, ні облич,
але так і йдемо
мандрувати...
Тягнемося без сил,
за ногами лиш пил,
хіба всі зареклися
мовчати?
Кажуть — ціль за горою,
все одно за якою,
тільки б пару реформ
подолати.
До двадцятих років
і твердих берегів,
до покращень усіх —
не волати!
Їм ні в сором ніщо,
стало гірш ніж було,
комусь хочеться змін —
покарати.
Всіх найкращих синів,
найвірніших братів
зі страху́ й переляку —
за ґрати.
Може час підійшов
свою честь від оков
хижаків-“вожаків”
визволяти?
Щоб країна була,
і дитина росла,
й не припало старим
доживати.
12.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770722
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.01.2018
Приємна новорічна метушня,
що навіть не злякає завірюха,
а навпаки — ти тільки-но послухай,
яка з снігами хуга голосна.
В такі сніги з хмільної голови
суму з казною можна загубити,
проґавити єдиного коня,
з руки вузду сріблясту відпустити.
Не так!.. Налити гарного вина,
вдивлятись в простір кола перемін,
крізь скло віконне зірки милувати.
До них, напевно, втік крилатий кінь,
залишив непокірну ношу ждати.
Все, що було в цім році, — заберу
і ні на що образи не залишу,
а новий рік, як новий старт прийму,
можливість знову починати тішить.
12.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767130
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2017
Прикрашаємо ялинку... років п’ятдесят назад.
Ще зі мною мама й тато, цілий світ подій і дат.
Пригадаю зшитий з марлі, самий перший свій наряд.
Зірочки з фольги на ньому — справжній срібний зорепад!
На ялинці сніг із вати, хлопавкам теж місце є.
Вірю, Дід Мороз до свята подарунки принесе.
Прикрашаємо намистом, серпантином гілочки.
Пам’ятаю ще годинник, де дванадцять без п’яти.
І бурульки особливі, і дзвіночки голосні,
Примостилися на гільці золотисті ліхтарі.
Космонавти у скафандрах, хатки в білому вбранні,
Кукурудза з помідором і грибки-лісовички.
На прищіпках Лель, Снігурка (дуже я їх берегла).
Справжня казка на ялинці понад вечір ожила.
Ниточками прив’язали всі цукерки, що були,
В срібні фантики горіхи по-святковому вдягли.
От ялинка в нашій хаті: і красива, і смачна!
Скільки років пролетіло... скільки.., а вона жива.
Хай там фото чорно-білі дні безжально пожовтять.
Як в дитинстві, зайці білі пряниками пригостять.
Прикрашаємо ялинку для дітей і для внучат.
Скільки кульок кольорових, скільки вогників-гірлянд!
Дуже прагнемо зробити і великим, і малим
Справжнє свято, казку-диво, в пам’ять про батьківський дім.
01.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765702
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2017
Батькам
Принесу ранні квіти й присяду на вас подивитись.
Тут я, поряд, подайте умовний, який-небудь знак,
що ви чуєте, бачите... можу до вас говорити,
про що серце болить і самій не здолати ніяк.
Мамо й тато, як зараз, усе що було, пам’ятаю...
Про дитинство своє і зростання в щасливій сім’ї,
Вашу мудрість й терпіння на перші мої запитання,
помилки, та ще балощі й вибрики, знаймо, які.
Ви ділили зі мною всі радощі і сподівання
і надійно вели по широкій дорозі життя.
Звідкись знали про перший цілунок і справжнє кохання,
мабуть, мали в додаток якесь особливе чуття.
Розкладу свої квіти, слізьми, як росою, умиті,
так жалкую, що поряд зі мною нема вас давно,
ще не встигла сказати, яка я щаслива на світі —
бо завжди відчуваю від вас і любов, і тепло.
Підібрати слова до своїх почуттів, ой, непросто,
неможливо забути, зажити зажуру свою.
Скільки б весен і зим не зібрало життя у намисто,
знаю, що б не казали, та я перед вами в боргу.
Ось і звістка від вас надійшла — прилетіла синичка,
пострибала цікава, хвилинку для мене знайшла.
Вільна пташко, хай буде усюди тобі годівничка,
ти, мов вісник небесний, між мною й батьками була.
12.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763586
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2017
“Где лгут и себе, и друг другу, и память не служит уму,
история ходит по кругу, из крови по грязи во тьму”.
Игорь Губерман
Ніч накинула темну вуаль,
і тривога залізла в самісіньке серце.
Прилад є, щоб заміряти тиск, та, на жаль,
не дізнатися — сили терпіння де денце?
Є ресурс ще якийсь у душі, чи латати вже час:
заварити трави-мурави з першим променем сонця,
від самої землі взяти сили й снаги про запас
і почути, як ранок надії постукав в віконце?
Сонце сходить для всіх однаково завжди,
Зірки рівно-далекі у небі для кожного.
Та чомусь надлюдиною зараз рахують себе тут одні,
інші просто приймають їх гру на межі безумовного.
Ті облудні вершителі доль надувають боки,
демонструють значущість свою, незамінність і обраність.
А між тим залишають по собі біду на роки,
галасливі обіцянки, злидні, війну і запроданість.
Ну а ми мовчимо і вмиваємо очі слізьми
у надії, що якось там буде, колись пригальмується
і біда, врешті-решт, заблукає сама у пітьмі...
А на краще без кожного з нас хіба що-небудь зміниться?
11.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762827
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.11.2017
Агов-бо, людоньки, у нас іде війна!
Машина смерті — надсучасна гільйотина
підступно, зрадливо вдирається в буття.
Це не торкає і не гострить відчуття
провини власної в мовчанні і терпінні?
Та де ж межа, коли вже далі — НІ,
гучне, всесильне НІ, що вуха закладає,
гострить мечі, збирає палаші,
рішучості для вчинків докладає.
Слізьми по вінця захлинаються серця.
І важко дихати, гнів горло затискає.
Тремтить в руці пропам'ятна свіча,
а вогник б'ється і червоним догорає.
Їх скільки там... Рахує хто, чи ні,
а тих, хто тут без них живцем палає
на вогнику свічі, як у горні?
Та хто ж, скажіть, за все відповідає
чи відповість... чи відповість?
11.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759678
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.11.2017
Дощ... дощ за вікном,
як вчора, завтра
й тисячі років.
Світ.., яскравий Світ
зігріється теплом
людей і почуттів.
Тут... де сонце над дощем
і в дзеркалі калюж,
ти намалюєш день
не олівцем
на склі... під шепіт руж,
під серця стук
лиш рухом рук.
Час... час грає гиркою
на ходиках чекань.
Мить... чи стане міркою
надій і сподівань?
11.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2017
Моїм батькам Василю і Майї
Як давно це було і як зовсім недавно...
На поличці, в стареньких книжках, випадково
я знайшла невеличку листівку від тата.
Розгорнула — чудовий малюнок і фото.
Тільки декілька слів, а яке почуття:
— Дочекайся, люблю тебе, Майя!
Тільки декілька слів.., а насправді — життя.
А насправді, велике і щире кохання,
коли навпіл і радість, і туга, і пісня одна.
Зупиняю думки, тільки спогади бачу
крізь роки замальовки життєвих подій.
І себе ще маленьку в рожевому платті
на руках в татуся на травневім параді
біля вишень квітучих, безмежних садів.
“Покоління обдурене” — скажуть про них...
Покоління, яке подолало розруху?
Після битв і страждань, і страшної війни?
Зараз тільки пройди чи проїдь, подивися:
у великих містах і в районах малих,
де колись височіли гіганти-заводи,
всюди мружаться вікна, як очі сліпі,
в занепалих, зруйнованих нині спорудах.
Їм нелегко жилось, їм дісталась терниста дорога,
тільки я не про це (зараз також — не всім марципан).
Я про радість життя, про уміння радіти,
навіть зовсім звичайним подіям, речам.
На студентське весілля картоплі в кожушках зварити.
З двох, що маєш, гарнесеньку сукню поважно вдягти.
На останні купити в “кіношку” квиточки щасливі,
босоніж постояти, послухати тихі дощі.
Прочитати вірші невідомих (поки що!) поетів,
бути там, де потрібен, і там, де потрібно тобі.
Вони, певне, багато не встигли з того, що хотіли.
Недовчились, не бачили інші цікаві краї.
Але так намагались для нас все найкраще зробити,
як самі розуміли... Молились за наші часи.
Розрівняю папір, у долонях зігрію,
збережу для дітей і маленьких внучат.
Як я вдячна тобі, моя мамочка мила,
що чекала, повірила ніжним словам.
Поєдналися душі, два серця, дві долі
До останньої миті життя.
10.06.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756190
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2017
Немає сили зазирнути в очі
тим хлопцям, котрі дивляться з світлин
останніх...
Розум вірити не хоче,
не мириться, тікає до шпарин,
де є хоч трохи світла, глузду, дії,
шукає виправдання втратам надважким,
пояснень прагне, просто розуміння...
А їх нема... нема —
всі з присмаком гірким.
03.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756175
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.10.2017
Вітер мій, ти дай мені наснаги,
Ти, Вогонь яскравий, не згасай.
Збережи любов єдину, Простір,
Та мої надії не зламай.
Не залиш на самоті, мій Дощик,
Хай і злива, блискавка, гроза...
Потім будуть Райдуга і роси,
Усмішка і по щоці сльоза.
В цім житті все треба заслужити:
Народитись, де Любов жила,
Мудрість роду по краплині пити
На колінах, наче з джерела.
Друзів — вчителів талановитих,
Недругів і навіть ворогів —
Своєчасно всіх їх розрізнити,
Дякувати кожному і всім.
Не забудь про мене, Пам’ять сива.
Хай, що є, стискаю в кулаки.
Щось не встигла, не перепросила,
Може так, а може й навпаки.
Плутала стежки, йшла проти вітру,
Щось втрачала, десь не дотяглась.
Сумніви затемнюють палітру,
Спогади змальовують пейзаж.
Що було — усе невипадково.
Все десь заплановано із зовні.
Тільки перевірки на дорогах
І коректування, безумовно!
Звіти відправляються щоденно,
Обліки про вивчення уроку.
Висновки відчуєш достеменно:
Двійка – тоді знов біжи по колу.
Враження мої і Відчуття,
Будьте ще зі мною скільки треба,
Щоб раділа й плакала Душа,
Щоби почуття летіли в Небо.
Хай пробачать Рідні всі мої –
Ви єдині, кому я щось винна.
Ви вже там придумали краї
В інших Вимірах і розуміннях.
В це життя приходе немовля.
Десь в дорозі пам’ять залишає.
Кожному своє тут завдання,
Кожен за свій Час сюжет зіграє.
Все прожите зараз не змінити,
Та зробити висновки можливо.
Всі камінчики розкидані зложити,
Перебрати пальцями своїми.
Я люблю тебе, моє Майбутнє,
Хоч з роками менше дій і сили.
Невідомі задуми Господні.
Кожен Рід в нас мав свою надію.
От би не звернути, не пробігти,
За зірками знати ціль і напрям,
Голови даремно не схилити,
Записати Щастя в свою пам’ять.
22.07.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756170
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2017
Як радісно час плине у дітей,
Коли все тільки-тільки почалося.
Все вперше: зоопарк, кіно, дисплей...
На ковзанці проїхатись вдалося.
Як швидко у дорослих час біжить
І часто ділиться на “до” і “після”
Вже розумієш, як і що зробить,
От тільки рух юнацький десь подівся.
10.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755987
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2017
Сиділи, мов горобчики, на гілочці два янголи,
дивилися згори.
Та люди, поспішаючи, тих янголів не бачили,
горіли ліхтарі.
Лише малий із соскою, смішний такий, усміхнений
до них залопотів.
Про те, що тато з мамою так люблять свою крихітку
без слів, а розповів.
І зрозуміли янголи, що є в родині злагода,
повага і любов.
І вирішили янголи батькам його віддячити
без будь-яких промов.
А щоб переконатися, заглянули тихесенько
в оселю, за вікно.
В хатині було затишно, на стінах різні шафочки
з медалями під склом.
Макмук, Сумі з сніжинкою* в колисочку прикріплені
і серцю дорогі.
Як зразу не побачили, не зрозуміли янголи —
з протезами батьки...
Вже більше не вагалися, подумали й залишили
в дар КРИЛА їм свої.
А хлопчику маленькому, тільки йому призначені —
ТАЛАНТ І ОБЕРІГ!
* талісмани паралімпійців.
10.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755766
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.10.2017
Онучці Іларії
А ось дівчѝнка! Платтячко в клітинку.
Хто знає, що їй пам’ять збереже?
Про Новий рік, гарнесеньку ялинку.
Нам, Боже милий, другий рік уже!
Уміємо (ще й як!) капризувати,
Забрати телефон, порозмовляти.
Навчилася про все розповідати —
Ви що, не розумієте маляти?
— Чекаю із роботи свого тата,
Щоб вчить його, як треба цілувати
Свою красуню донечку маленьку
І ще кохану — рідну мою неньку.
Доросла я, в руці тримаю ложку,
Сама вже донесу до рота трошки.
В ній протрималась кашки лиш краплинка?!
Нічого, мама дасть ще половинку.
Я знаю, що мороз щипає щічки,
Я вішала для пташок годівнички.
Ведмідь, який у бджіл поцупив меду,
В візку моєму їде попереду.
Люблю знімати ялинкові кульки.
Ой, і колючі ж ті голки й бурульки!
Не хочеться щодня лягати спати,
Так — тільки щось цікаве пропускати!
Чого зі снігу можна поліпити,
А з кексу не дають ніщо створити?!
Навіть такого колобка простого,
Який не побіжить до лісу зимового.
Втомилася я всім допомагати,
Складати іграшки, стільці ремонтувати,
Скидати з столу різні зайві речі,
Що тільки не взяла собі на плечі!
Не дозволяють гарного вдягати
Та навіть чобіт мамин приміряти.
Ніде не можу від усіх сховатись,
Щоб хоч би олівцем розмалюватись.
Як мама, намалюю собі губки,
Відкрию креми — намастити щічки.
І чую зразу: “Тим мастять сіднички!”
Тікаю швидко в кухню, по водичку.
До школи* записалися з нагоди.
Що тут казати?.. Не питали згоди!
Побігаю, знайду для себе друзів,
Таких же однодумців-карапузів.
Де музика? Сьогодні в школі танці.
Ми рухаємось, на щоках рум’янці.
Поки вчать мам складати піраміди,
Малеча в цирк на кониках поїде.
Що ще вам розказати?.. Позіхаю,
Ще вип’ю молочка... і засинаю.
*школа розвитку дошкільнят
01. 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755756
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2017
О Україно ти моя згорьована!
Ти своїм дітям завжди дорога́!
Обібрана до нитки і знедолена,
Закладена, поранена... Свята!
Продажними руками пограбована,
Порита шукачами цінних надр,
Безжалісно порубана, розпродана,
Нема кордонів? Чи немає варт?
Народжуєш синів, до скону відданих,
І жалюгідних гадів водночас...
11.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755720
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.10.2017
Так буває — душа замерзає,
і ніхто, і ніщо не надихає.
А кохання проб’ється — відтане,
всміхнеться і сильною стане.
Так буває — душа завмирає,
якесь диво далеке собі виглядає.
От чекає, чекає й не знає,
що те щастя за руку тримає.
Так буває — душа замовкає,
від самої себе утікає,
як водиця шляхи прокладає,
усі сумніви перемиває.
Так буває — душа зігріває,
якщо в неї тепла вистачає,
знов і знов навесні розквітає,
сонця в засіки добирає.
Так буває — душа тріумфує,
аж до самих зірок підлітає,
щасливіше від неї немає —
тож збирай ті хвилини для РАЮ.
07.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755712
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2017
“Не будите женщин слишком рано.
Под утро им снятся самые сладкие сны”.
Л. Ашкенази
Зернятко маленьке в землі проросте,
коли буде вдосталь тепла і вологи.
В блакиті, купаючи листя своє,
до неба притуляться верби розлогі.
Так добре прокинутись поряд з тобою,
коли вітерець ледь торкає серпанок.
Повільно сховатись у ковдру пухову,
не рухатись майже — чекати світанок.
Тихенько гортаючи аркуші снів,
чомусь особистому дуже — всміхатись...
Доспати солодко під вранішній спів,
птахів золотих біля білої хати.
01.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2017
“2 жовтня на Луганщині, самовіддано захищаючи Батьківщину, загинув офіцер 93-ї окремої механізованої бригади Мирослав Мисла”.
Ім'я ж яке, Господи...
Мирослав!
Ще й слов'янські корені
“мир” і “слав”.
З таким чистим поглядом!
Не зникай.
Крил своїх натруджених
не складай.
Над тобою вклоняється
небокрай,
А ти ясним соколом
політай.
Славен на землі своїй,
вір і знай.
Скільки втрат і розпачу
від війни.
За свій вік вкорочений
нас прости.
Буде вічність зорями
сяяти.
Буде мир і спогади,
будеш ти...
10.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755549
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.10.2017
Не бійтеся, людоньки, нестримних на слові,
Тих, хто правду каже з надривом і болем
заради країни, заради свободи —
не буде там зради, не буде облуди.
А бійтеся, люди добрі, ситеньких, спокійних,
врівноважених, лощених, але непостійних,
і за ваших, і за наших — середнього роду,
Нехлюїв продажних з Заходу до Сходу.
03.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755547
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.10.2017
На площі, там де пам'ятник Шевченку,
стояла жінка з фото у руках.
Просила, як дитина просить неньку:
— Верніть з полону сенс мого життя,
допоможіть, до кого ще звертатись?
По кабінетах нічого ходить,
байдужість з порожнечею ковтати,
надію втратити — останнє, що горить.
Так боязно в ті очі зазирнути,
там біль такий глибокий і тяжкий,
що сліз немає — можна потонути
із відчаю в думках страшних самій.
— Ой, сину мій — дубочок мій, опора,
розрада, втіха, промінь в темній млі.
Твоя незламність долі й непокора
тримають і мене на цій землі.
Тремтіли руки, губи шепотіли
прості слова звичайних молитов.
Прості слова в небесну синь летіли,
де є надія і нема оков.
12.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755400
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.10.2017
Ось, запрошує донька на вальс!
Вальс прощання з дитячими днями,
де бродили босоніж з дощами,
у веселках купались не раз.
Вальс, дивний вальс, він пливе над землею,
розливається сміхом дитини моєї.
Зігріває серця щирістю почуття
і нашіптує Радість... радощі майбуття.
Ми з тобою неначе у кокон сповиті
від першого подиху, першої миті.
Потримаю долоні ріднесенькі, серцем зігріті,
віддаю, відпускаю тебе до єдиного в світі...
Вальс, білий вальс, він крилатий як мрія,
він підносить до неба, кружляє, радіє.
Обіймає серця щирістю почуття,
надихає Кохання на красиве сімейне життя.
Скільки з мамою слів ми сказали в цей день:
привітань, побажання добра і любові!
Прошу Долю і Янгола бути назавжди з тобою,
а матуся навчить колискових співати пісень.
Вальс, вічний вальс, він летить, він лунає,
зараз і тут долі дві у єдину сплітає.
Вашу дорогу широку підкажуть серця
проголошує Щастя... щастя довгі літа.
Надихає Кохання — кохання
і нашіптує Радість — радість,
проголошує Щастя — щастя довгі літа!
05.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755399
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2017
Бабусі Ксенії
Було у бабусі намистечко.
Не просте, а з перлинами низочки
на шовкових, тонесеньких ниточках.
Ще корали і сріблені стрічечки.
Скільки років воно зберігалося,
а часів, а подій перебачило!
На свята визначні одягалося,
поспішало на перше побачення.
А ще вишита довга сорочечка
із орнаментом землі-матінки,
світового дерева часточка —
чарівний оберіг українки.
Поверх неї вдягалася плахточка,
підперезана пасом запаска.
Чобіточки — сап’янова шкірочка
(батько зшив, на те його ласка).
Все бабуся мені показувала
і про давні часи повідала,
про що знала, про що згадувала,
та що чула від діда-прадіда.
Стародавнього роду козацького,
Запорізької Січі славетної,
невловимого духу вояцького,
охоронців землі заповітної.
Скільки бід пронеслось ураганами,
всі поля лютим горечком зорані.
Піднялися могили курганами,
люду згинуло — море з зорями.
Невідомі, не пораховані,
голодовками замордовані.
Непідкорені, закатовані,
під червоними невпокорені.
До останнього, до загибелі
і повстанці були, і залишенці.
А по білому світу розкидані...
Депортовані, висланці-вигнанці.
На поріг прийшла війна лютая,
закрутила людей, в пекло кинула.
Сумувала земля, ледве дихала.
Білий світ чорні хустки поглинули.
Те нещастя в родину закралося,
наче навпіл душа розірвалася.
Так жила: виглядала — не вірила,
все чекала, весь час сподівалася.
Біля давніх ікон вік молилася
за дітей, за онуків і правнуків.
Щоби Матінка заступилася
та щоб війн не було, навіть натяків.
Десь поділося “добре” намистечко,
в метушні повсякденній утрачене.
Часу річечка, як крізь ситечко,
пронесла покоління бабине.
Та не втратити б нам пам’яті!
Хто ми є, звідкіля з’явилися?
Куди йшли, тиранами стиснуті?
Чи край рідного вогнища грілися?
Зараз би не схилитись, не схибити!
Задля воленьки у майбутньому
об’єднатися, ярмо скинути,
ворогів подолати по-мужньому.
Задля діток, онуків і правнуків...
06.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755397
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.10.2017
17.01.2016 г. в 00.40, в Одессе, в результате ДТП (по пути в областную больницу на операцию) погиб известный нейрохирург Владислав Комаров, служивший добровольцем в зоне проведения АТО.
Ему было 43 года.
В Одесі то сніг, то дощ.
На Хрещення чекають мороз.
Викликають, і ти спішиш,
Є кого рятувати знов.
А у небі зірок нема,
Хоч би сяяла там одна.
Ожеледиця за вікном,
Темна ніч і дорога складна.
Догорає твоя свіча,
Вогник б'ється ще мить, ще мить...
За тобою весь рід стоїть,
Але янгол твій спить і мовчить.
Крила білі склав за спиною,
Притомився поряд з тобою.
А в АТО відпочинку не знав,
Сотні раз від біди захищав.
Ти по краплі життя віддавав
Тим, кого рятував.
На війні в шпиталях, в бліндажах
Без умов день і ніч працював.
Скільки був на краю, де біда
І велика ціна — життя.
Скількох сам від межі відвів?!
Повернув матерям дітей, а дітям батьків.
Як народяться в них дітлахи,
Знай, що це і тобі завдяки.
Хай в країні зростуть соколи,
Лікарі-герої, як ти.
Кожен раз питаю усіх
(Хоч ніхто не знає, ніхто!),
Чому кращі з кращих ідуть,
Залишають світ і тепло?
Твій ліхтарик горить — не згасає,
Проблисковим вогнем з небес.
Небайдужа душа зігріває,
Усіх, хто несе свій хрест.
02.2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754979
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.10.2017
Зупиняю себе, зупиняю!
Свою думку на хрест розпинаю.
Розумію, що досвіду мало,
не вважаю, що мудрою стала.
По звичайних життєвих дорогах,
по сторінках книжок і порогах
не зібрала достатньо для того —
то навчіть мене, люди відверті,
як не впасти в такій круговерті?!
Де словам нема віри і годі,
просто відчай панує в народі.
Коли гинуть, хто мали ще жити,
діточкам і коханню радіти.
Вже несила оце все терпіти
і героїв своїх хоронити.
Розгортає лелека поволі
над сиротами крила в недолі.
Доки качі пливти, не літати,
а батькам і жінкам горя мати?
Як же дорого платимо з вами
за свободу і волю бажану!
Та чи є така сила у світі,
щоб змогла опиратись планиді?
Жалем серце зболіле стискає,
помолюся — хай Бог помагає.
До козацького роду полину
у думках і словах не омину.
Попрошу я за всіх на колінах:
— Поможіть — ваша кров в наших жилах,
своїм правнукам чесного роду,
боронити всіх нас від наброду,
Булаву повернути у руки,
що не зрадять, як нинішні круки.
Хай почують, хто може ще чути, —
не здають українці редути!
Хай побачать усі, хто спроможний, —
з нами сила і дух переможний!
03.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754940
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.10.2017
Запитують:
— Чому в твоїх віршах лірики замало?
Сама про те міркувала — підмічено вдало.
Чому таке сіре, захмарене небо
І думки тяжкі, тягучі, хоч знаю, що треба,
сто доріг прокласти до сонця й радіти,
що випало у цей час в цій країні жити?
Хай тяжкі часи минають і в кожну хатину
повертаються надії на здійснення мрії.
Щоб душа жила щасливо, в гармонії з світом.
Справедливість панувала, як діди веліли:
— Бути вдячним Богам нашим й по совісті жити,
шанувати батьків своїх та добро творити.
Все це просто, зрозуміло, а чому ж так вийшло?
Скільки б’ємося за правду, а правди й не видно.
Корупцію боремо, а стає ще гірше,
реформи плануємо, а людям скрутніше.
Зараз проведуть пенсійну — заново обкрадуть.
Гучно ловлять злодіїв, тихо відпускають.
Потопаємо в поборах, грабіжних тарифах.
Пенсії на гривню збільшать — депутатські втричі.
Брешуть так, що й дітям смішно, обіцяють диво,
обіцянки-цяцянки стерлися як мило.
Так набридло вже про це, розповім про інше.
Серцю неспокійному — радощів побільше.
Повернусь до сонця, простягну долоні,
най зігріють мою душу промені шовкові.
Пролунають над землею малинові дзвони...
Не підвладні ще нікому всесвіту закони!
Справжні, непохитні цінності життєві,
ось такі прості, прийнятні і такі миттєві:
яке щастя просто жити (дякувати роду!)
і любов свою зустріти — вищу нагороду.
Доторкнутись, обійнятись, кохання пізнати,
Бажану таку дитинку в собі відчувати,
Слухати, плекати, з ніжністю чекати.
В тому така радість — слів не підібрати.
Зазирнути в очі рідні, за ручки тримати,
нахилитись над дитятком, пестити, співати
колискові пісні мудрі, як Всесвіт, як вічність,
як навесні в гаях наших соловей співає,
над рікою, над степами туман зависає.
Від краси тої земної серце завмирає...
Все це твоє — особисте! Це візьмеш до РАЮ!
2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754938
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2017
Не розумію, не збагну, не зможу
Та й пояснити невідомо як!
Стояти всім єством за перемогу
І ворогам співати за мідяк?
Хай не мідяк, хай там великі гроші,
Хай срібник подадуть — вже не бідняк.
В цей час когось на саморобних ношах
З-під обстрілів виносять на плечах.
Не десь, а тут — на відстані годин,
В перетині і часу, і події,
Встає у повний зріст чийсь мужній син,
Залишив матері молитви і надії.
Коли настане свято Перемоги,
Розвіє вітер сизий дим гармат,
Ми маємо пройти усі дороги,
Усі місця тяжких, великих втрат.
Щоб записати імена і долі
До книги пам'яті і доблесті людської.
Тоді б не пропустити мимоволі:
Світлини жодної, листа з передової.
Ще просяться такі різкі слова...
Про тих, хто срібники рахує на крові,
Кому все байдуже — АТО, війна...
Була б торгівля і доходи чергові́.
Про це забороняється забути,
Пробачити, в ніщо заговорить.
Це зрада, підлість, гріх, і має бути
Високий стовп ганьби, що не згорить.
На нім напишуть імена й посади
Усіх і кожного, хто ворог цій землі.
Настане довгожданий час розплати —
Остання крапка у страшній війні.
01.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754826
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.10.2017
Колишній боєць батальйону “Донбас” Євген Шевченко:
— Такі СМС три роки тому нам відправляли побратими, яких прямим наведенням знищували в “зеленому коридорі”. Ми, начебто дорослі чоловіки та мужні воїни, читали й плакали, бо нічим не могли їм зарадити...
Із відчаю кров закипає в жилах!
Кому кричати, чим допомогти?
Слова, як вибухи, в останніх СМСках,
однісіньке, коротке: “Нам кранти”.
Тут всім кінець, немає порятунку,
вогонь суцільний звідусіль, весь час.
Та ми з тобою, брат, того ґатунку,
що не зігнемося, тільки почуйте нас!
О, Боже правий, де твій, трясця, пульт,
щоб зупинити задум чийсь кривавий?
Врятуй людей, натисни кнопку Alt,
перепиши сторінку для держави!
Прямим наведенням в “зелений коридор”,
прямим ураженням, і нас добили кулі...
Слова останні…( доки не застиг курсор) —
це заповіт живим, від тих, хто вже на волі.
Ти сам відчув, що далі не живуть,
або живуть, але не як раніше!
Бо сотні гірких доль опліч стають
шеренгами що далі, то щільніше.
З Майдану тільки-но змивали кров,
як знов стояти... йти і помирати...
Чи не за вірність нашу і любов,
заклали нас з своєї ж хати ренегати?
Яке безжальне пекло за життя!
Яке безглуздя в новому столітті!
А головне — немає вороття...
ні прощення, ні віри... час прозріти!
09.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754825
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.10.2017
Друзям — із щирою подякою
Найбагатша людина, у якої родина
головніше за все у житті.
Як гуртом — то і радість подвійна,
туга й лишенько звернуть з путі.
Якщо друзі є вірні — то талани безцінні,
це як цукор і сіль на столі.
Поєднаєш зусилля у молитві й терпінні —
переможеш в святій боротьбі:
чи недуги страшні, чи недоля накрила,
не складається пазл в полотні;
або вітер, якому довірив вітрила,
згас, злякався, знайшов кращі дні.
Та щаслива людина, яка серденьку мила
і для когось як хліб на столі.
09.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754824
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2017
У мене онучка — дівчинка Полінка.
В неї карі оченята, волосся грайливе,
рівнесенькі ніжки, дуже гарне личко,
голосочок, як дзвіночок, дитя моє миле!
Дитя моє рідне — ти моя кровинка,
до серця навіки рівненька стежинка.
Душа вся радіє, пісеньки співає,
відшукує слова слушні, в рядочки складає.
І хвилююся за неї, і молюся Богу,
щоб янголи не лишали її без підмоги.
Щоб ніякі злії сили не знали дороги
до вдячного серця і доброї долі.
Хай росте маленька гарною такою,
має вірних друзів, має добрих подруг.
Набирає сили, набуває досвід,
щоб змогла дорогу свою розпізнати,
а поряд був батько і рідненька мати.
Роди́ твої сильні, роди́ твої мудрі
за плечима стануть, на руки піднімуть:
— Ось, дивись, дитинко — то твій рідний край,
Скільки б не шукала, кращого немає!
Нема в світі білому нічого такого —
милішого, гарнішого, ніж сонце на сході,
ніж трави ковильні, степи сиві, вільні...
Тут прадід на конях скакав у дитинстві,
до річки напитись їх вів по стежинці.
Лунали пісні вище гір, вище неба
про вірність кохання і цінності серця,
Червону калину, вродливу дівчину,
про зіроньки, місяць, про човник і рай.
Дідусь їх для тебе співав, пам’ятай.
Пам’ятай, рідненька, в тебе така сила!
З сонячних промінчиків утворились крила.
Лети, моя мила, зростай, моя люба,
будемо радіти, яка ти щаслива.
2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754670
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2017
Двоє в лісі збирали гриби.
От ішли потихеньку, ішли.
— Як чудово, який гарний ліс,
наче в казку мене переніс.
Чарівні голоси у пташок,
— перший мовив, як сів на пеньок.
— Так-то так, — другий каже йому,
— бачу тяжко мені одному,
ні доріжки, ні стежки нема.
Вже болить в мене права нога,
а до краю далеко шмагати,
ще й відро за собою тягати.
— Відпочинь, помилуйся, вдихни.
Які пахощі тут, кольори...
Все радіє світлому дню,
кожен пісню виводить свою.
— Так-то так, але сонце зайшло,
вітер хмари погнав нам на зло.
— Не зважай, подивись навкруги.
Пам’ятаєш, колись восени,
ми сюди приїздили з дітьми...
— Так-то так, тільки що говорити,
лише пам’ять стару ворушити.
— Ось і білка спустилась з сосни,
на, кумедна, цукерку з руки.
— Ти, я бачу, солодке їси,
мабуть, зуби на місці свої?
А у мене усі вже вставні,
та іще діабет... інсулін.
— Так, старіємо, брат, от діла...
Але ж в нас не старіє душа!
Ще у першому вальсі кружляє,
ще маленькими нас пам’ятає.
Наберемо грибів по відру,
моя жінка зготує рагу.
— Так-то так, тільки що те рагу?
Нам би зараз по сто коньяку.
Так ішли вони разом, ішли...
від одно̀го ховались гриби.
04.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754666
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2017
Молімося за перемогу у війні!
З одною думкою, в єдиному пориві.
Єднаймось, вірні дочки і сини,
згорьованої нині України!
У різні ходимо собори і церкви,
і в кожного своя є рідна мова.
Та слово “мир” і слово “перемога”,
як “дихати” і “жити” — знають всі.
Молитва спільна — також боротьба,
за світлий день, за усмішку дитини...
Хай кожне слово в небеса полине,
накриє рідну землю Покрова:
від згубного вогню, двосічного меча,
від розбрату, пітьми, ворожого полону.
Помолимося, хай горить свіча —
за мир і злагоду, за правду і свободу.
04.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754453
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.10.2017
Мій дід — Кіндрат Микитович Дробот загинув у боях
біля с. Крупське Кіровоградської обл. у 1944 р.
В який бік світу зараз повернутись,
Схилити голову у смутку і журбі?
Поскаржитись кому, чи пожалітись,
Які слова проникливі знайти?
Крізь “зараз” і “тоді” роки й десятиліття
Зазначити спадковість поколінь,
Іконі Покрови нести свічки і квіти,
Молитись за життя, дітей і мир.
Знай, діду мій, що знову в нас біда,
Що плаче наша ненька Україна.
Обсіли вороги, як та орда,
Бридкіше всього б’ють із середини.
На звичай хижака, підступно так,
Всі світлі помисли заткала павутина.
Як розірвати те, а визволитись як?
У гарпій-олігархів — вся країна.
До печінок дістали пазурі.
Брехливі байки тхнуть гнилим болотом,
В нім водяться мара і водяні,
Старі злодії із новим приплодом.
Дідусю мій, у нас іде війна,
Ти знаєш добре, що це означає.
Кістлява в чорному вершить страшні жнива.
Колосся падає, йому числа немає.
Ми звикли до скупих, безжальних фраз,
Про обстріли і про загиблих кількість.
Скалічених вже скільки поміж нас!
Підранки всі, в кого є честь і совість.
В цей час у владі більшість упирів,
Нажили статки на війні і крові,
Без сорому стають під прапори,
Пусті й дрібні, як пузирі прозорі.
Що буде з Україною, скажи,
Як можна так сердешну не любити?
Закласти всіх людей за копійки,
На рідні землі ворогів впустити.
В сорок четвертому, в напружених боях,
Твій шлях німецька куля зупинила.
Там — чорна свастика була на прапорах,
А зараз — триколор з орлом Росії...
11.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754452
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.10.2017
Чоловік мій з двох років зростав у селі,
там городи спускалися вниз — до самої води.
Розливалася річка Савранка не раз навесні,
милозвучно співали на всі голоси солов’ї.
Незабутнє дитинство... Та де вже ті радісні дні?
Що і як там було, пригадається зараз тобі...
Ще дідусь і бабуся живі, є до кого зайти,
щоб послухати рідного роду премудрі казки.
Все бентежить уяву, аж обертом йде голова.
Як довѐсти бабусі, що Бога на світі нема,
а оті усі Біблії — вигадки для простака.
“То все опіум, — кажуть у школі, — дорога крива”.
Батько коло хатини криницю глибоку зробив.
Хто чим міг і як міг, допоміг, підсобив.
А водичка чистенька була, як кришталь і смачна,
напувала усіх донесхочу з свого джерела.
На цвяшку, біля корби, вмостилася кружка проста,
щоб змогли зачерпнути води з жерстяного відра.
Подорожній зупиниться, з поля прийдуть трударі
та дістануть з криниці відро прохолодної води
втамувати спрагу — порятунок в спекотні часи.
А відтоді пройшло-промайнуло аж десять рокі́в,
так давно вже немає на білому світі батьків.
І хатина чужа, і стежина туди заросла,
похилилась посаджена батьком красуня-сосна.
Якось їхній онук по дорозі в село заїжджав
(може то до дитинства, канікул і літніх забав).
Підійшов до криниці, а кварти на місті нема,
непривітний хазяїн прогнав від того джерела.
Мовляв: “Тут не бродіть, бо поставлю надійний замо̀к,
або пса відпущу, щоб завдав незабутній урок”.
Та хіба все наскільки змінилося в наші часи,
Щоб людині не дати напитись простої води?..
То вже дійсно ти, синку, отримав безцінний урок!
Не забудь і навчи своїх діток і їх діточок:
не просити води в тих людей, в кого душі мілкі,
бо якщо через жадібні руки і темні думки
хоч краплина невинна кудись попаде —
змінить все! Навіть зернятко — й те не зросте!
02.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754451
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2017
Запроси мене на побачення, запроси.
В літо бабине, тепло лагідне, голоси...
Наче сорока років не минулося, не було.
Аж не віриться — сорок літечок відгуло.
Ми з тобою іще закохані, молоді.
І зустрінемось, і обіймемось, як тоді.
Я зберуся, не поспішаючи, так і знай.
Ти на лавочці під годинником почекай.
Кави вип’ємо, вдвох помовчимо про життя.
Звісно шкода, що не придумали вороття,
але спогади... з нами спогади назавжди.
Вже вдягнула я сукню з рюшами, каблуки.
Ось, як в юності, тільки в дзеркало подивлюсь...
І, звичайно, я на побачення запізнюсь.
09.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2017
Кудись настрій подівся і міць,
черевики на босу ногу...
У кіно нема вільних місць,
тихо вийду... в німу дорогу.
Тут десь лавочка біля лампи
у кружлянні дрібних комах.
Водоспад з цегляної дамби,
мабуть, думає, що в горах...
Постарілі, сумні дуби
тягнуть гілками хмари сині,
заграють з ними хитрі вітри,
аби ті підставляли спини.
— Добрий вечір, даруйте на слові.
— Добрий, — ввічливо відповів.
— Запросіть мене до розмови,
ви самотній і я один...
— Як вже вийде — сідайте, прошу.
Тільки б вітер не пронизав,
одягли ви легку одежу.
— Ще ніколи не замерзав!
Невеселі думки обсіли,
навіть зірки не мерехтять?
— Що поробиш, немає цілі,
мрії зв’язані — не летять.
— А кохання всього життя
вже не гріє, не надихає?
— Та було щось таке й нема.
Не втримав, не впізнав... (зітхає)
Поспішав, любив, залишав,
все шукав — може де є краще?
Щоб на все життя — не стрічав,
загубив в метушні путяще.
Була дівчина, як весна,
така чиста, відкрита, щира.
ТА була би на все життя,
винен сам, пішла — не просила.
— Ну а діти дорослі вже?
— Позростали, самі матусі.
Так далеко, хай Бог береже,
зараз не розповім, бо не в дусі.
Помовчали... він тихо спитав:
— Що робитимеш? В чому сила?
— Як сказати? В руках тримав,
що роками душа просила...
Та невдача мене стерегла,
може сам зволікав, не знаю.
Взагалі, родився не там,
не в той час — таку думку маю.
— Ну, тоді Я вже за тобою,
ти і бачив мене не раз.
— Хто ти? — думки летять юрбою...
— Смерть... як є вона, без прикрас.
— Ні, не вірю, бо жінка смерть,
вся у чорному і з косою!
— Можу й так... — То іди-но геть,
забирайся і біс з тобою.
— Почекай, не тікай, дарма,
ще ніхто не втік — сам вертаю.
Далі крапка у книзі життя,
твого часу просто немає.
— Це що, розіграш чи мара?
Так все швидко, так не буває...
— Всяк буває, і це не гра,
сам же кликав мене, я знаю.
— Відпусти, я нічого не встиг!
— Може, хтось тут тебе чекає?
Сам казав: “Не в той час, не зміг...
Нема смерті — й життя немає!”
Як без мене цінували б життя?
Страшно жити, і страшно вмерти...
Я є вихід у вороття,
через мене стежки протерті.
Ти не бійся, позбався страху,
злість в союзники не бери.
Ти живеш — інше все на плаху.
Ще побачимось... не зови.
08.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753951
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 06.10.2017
Одного разу, тільки-но з’явились зорі,
до легеня сучасних наших днів
прийшли дві панночки, немов з чудових снів,
як сестри схожі, лиш напівпрозорі:
— О, красеню, ти розсуди наш спір,
наскучило постійно сперечатись.
Хто кращий з нас? У тебе добрий зір,
то нам скажи, щоб більше не вертатись.
Привітні голоси, повільні рухи рук,
обидві, як з картин, написаних з талантом.
Одягнені в найтонший, ніжний шовк,
на таліях стрічки вузенькі з бантом.
— О, діви, хто ви (якщо це не гра!)?
Скажіть на милість, як вас величати?
— Багатство я, а це моя сестра...
— Я Бідність — просто так запам’ятати.
Шляхетний хлопець вже не радий диву —
збагнув, що вибір буде непростим.
Якщо відмітить Бідність особливо,
то інша може розлучитися із ним.
Якщо Багатство — звісно, буде щиро,
але чи Бідність це йому простить?
Так може статись, що за ним постійно,
прив’яжеться примарою ходить.
— Не можу я, ви дві — такі чарівні,
дістали в спадок вроду й блиск Харит.
Пройдіться, прошу, щоб були нарівні,
щоб ще помилуватись вами міг.
— О, Бідність, ви розкішна як весна,
коли граційно віддаляєтесь від мене.
Багатство надзвичайна, слів нема,
якщо назустріч, як лебідка плине...
03.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753950
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2017
Затулю свої очі долонями міцно,
знову біль не вщухає і сліз водоспад.
Я не знала вас, діточки, хлопчики рідні,
вже не можу триматись... три роки біда...
Ви злетіли у небо, в сполохані далі,
залишили по собі лиш мрію святу
та листи до коханих, вогник для мами,
заповіт для дитяток і батьку сльозу.
Серед вас є такі, котрі ще не кохали,
не збирали уранішню чисту росу.
Тільки мріяли тихо і стійко чекали,
ту єдину, якій розплітали б косу.
Лебедицею б'ється молодиця-вдовиця,
Білий лебідь над нею в прощанні кружляв.
Так, без слів, на папері з пожовклого листя
Ворон чорную долю пером написав.
Серед вас хлопчаки із сирітських притулків
(заплутали лелеки, напевно, в шляхах до родин!).
Ви зростали без батьківських слів і цілунків...
Повертайтесь хутчіш, СВІТ без вас всиротів.
Так огидно нам слухати дурість пусту день у день
про успішні реформи й покращення всі для народу.
Про “безвіз” галасливо й натужно співають пісень,
щось святкують, хизуються зграї не нашого роду.
Не болить, не торкає, не мучить, не злить... Ну хіба
вже нічого людського, порядного там не лишилось,
де колись тріпотіла від подиву чиста душа,
що прийшла у цей бажаний світ, відколи народилась?
До дзвіниць! Як колись, у бентежні часи небезпек!
Бити в дзвони величні протяжно, на сполох — в набат.
Україна за МИР, хай почують далеко-далеко,
згинуть хай вороги і верне́ться останній солдат.
06.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753791
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.10.2017
До щему хочеться в дитинство,
у вільні, безтурботні дні.
Там всі ріднесенькі живі,
там радість і нема війни...
Ой, як же хочеться в дитинство!
Там скільки залишилось справ:
пришити лапу ведмежаті,
забрати з лавочки зайча
(до нитки змокне — буде чхати).
Ще заспокоїти бичка:
— Коли закінчиться дощечка,
то повертайся знову й знову,
і навіть якщо впав — вставай,
іди, торуй свою дорогу.
Там на конячці їдуть в гості,
кишені вміщують скарби.
Вже й рами миті в букварі,
чорнильні плями на долоньці.
Там побудований літак,
аби вертатися до мами
з усіх країн, з усіх широт,
без перепони між світами.
Ось якось так, ось якось так...
08.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753790
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2017
“...історія скаже, хто ми були і де поділися”.
“Чорний ворон”
В. Шкляр
Ой, у Ярі Холодному всі стежини сніжні,
Але в темнім, непролазнім коням непотрібні,
— Віднеси, душа-Мудею*, мене до спасіння,
Бо не бачитиму сонця, зірок в небі синім.
Порятуй від злої рани, від хижого люду,
Від червоної навали та синів Іуди.
Мені б тільки зцілитися, тільки підвестися,
За козаків помститися, волі домогтися.
Мабуть, матір молилася, в дорогу хрестила,
Тому стара із косою ще раз відступила...
Сумна пісня ллється
З Холодного Яру.
Вітер нею грає,
До нас долітає.
А дівча, котре кохає, стоїть виглядає,
Усі очі прогледіло — милого чекає.
Та ні вісточки якої, ні жодного знаку,
Тільки в небі громовиці — спалахи гарматні.
Вишивала сорочину — оберіг від ката,
Чаклувала, замовляла на Спасові свята,
Окропляла на світанку святою водою
Від шабе́ль і куль ворожих, і лихої долі.
Розгорнути б рушничка до самої хати,
Там, на ньому вишивані з барвінками маки...
Біля Яру Холодного
Дівчина співає,
А вітер кружляє,
Як може втішає.
Майже сто років минуло, а хоч щось змінилось?
На нащадків козаченьків біда напустилась.
Знов виборювати волю, землю захищати,
Знову підлість, знову зрада ворогів триклятих.
Вірні сини України на переднім краї.
Відчайдухів-патріотів “кіборгами” звали.
Земля стогне, вмивається ріками-сльозами.
Всіх згадайте, до одного перед образами!
Матерям молитися й дороги хрестити,
За своїх дітей-героїв Матінку просити.
За розривами снарядів
Пісень не почути.
Тільки вітер завиває,
До нас розмовляє.
Вже кохані у чеканні проплакали очі,
Звісточки з війни чатують щодня і щоночі.
Дітям колискову пісню про тата співають
Та ні спокою, ні втіхи не мають, не знають.
Простелити б доріженьку до самої хати,
Щоб живими повертались, тільки б це і мати.
Війна — лиха, чорна сила, заступила сонце,
Для кожного по-своєму загляда в віконце.
Запишемо всю правдоньку, щоб запам'ятали,
Які були люди гідні, яку славу мали!
Заспіваємо про волю,
Про вільну країну.
Вітер крила має,
До всіх завітає.
*Мудей — кінь Чорного ворона
09.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753605
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 04.10.2017
Пробігли пальчики по клавішах повільно...
Мороз сягав під ніч до двадцяти.
Стояло жовто-синє піаніно
на тільки зробленій із дощок площині.
Розтоплювала музика в повітрі
сердець і душ прозоре, мерзле скло.
Не треба нот, ні зайвих слів, ні квітів —
яке тоді піднесення було!
Єднання помислів, ідей і інтересів!
Гучніше, швидше, впевнено вже так
вбивали пальчики у клавіші протести,
надії й радощі їм відбивали такт.
Де зараз жовто-синє піаніно?
Заснуло десь під сонцем і дощем?
Схилилось, як сплюндрована країна,
і плачуть, мабуть, верби за плечем...
07.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753569
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.10.2017
От думки, розбігались, бешкетниці,
Скоро не зібрати до ладу.
Наче діти! Їх не спиниш в просторі,
Все собі кружляють у танку.
Грають в класики,
Стрибають зі скакалкою,
Крилами тріпочуть на вітру.
Бігають стежками, в травах сховані,
Дзвонять у лілову сон-траву.
Я за ними прошмигну тихесенько,
Не сполошу, навіть не торкну.
По стежині з голубими росами
До серпневих яблук поспішу.
Самим небом і дощем освячені,
Вічним подихом і Спасів, і Богів.
Наберу духмяно-спілих красенів
І в бабусин кошик покладу.
Пригадаю тих, кому завдячила,
Мабуть, вони поруч у цю мить,
Бо ходили тут ногами босими
І степами, маками порослими
У садочок яблуньки садить.
08.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753568
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2017
Ви бачили “небесного коня”?
З шовковим блиском, ізабеллиної масті,
З рожевим переливом короля,
серед усіх красивих — він найкращий.
І очі світлі, як шматочки бурштину,
чи з відблиском небесної блакиті.
Як агнець, що приносить новину,
весь скупаний у ніжнім оксамиті.
Народжений просторами пустель,
де мешкали туркменські племена,
і витривалості, і швидкості хранитель.
Йому не личить ні сідло, ні стремена.
Дух волі й спокою від гриви до хвоста,
В нім витонченість з силою з’єднались.
Богам хвала — незвична тут краса,
Та й люди зберегти її старались.
07.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753567
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2017
“Не жалейте о том, что стареете, многим в этом было отказано. Жизнь дается всем, а старость — избранным”.
Ольга Аросева
Пробачте собі свої помилки,
прожиті часи і роки не догнати.
Народжують спогади різні думки:
— От, якби раніш було знати,
то якось по-іншому склалось життя,
рівніша б дорога чекала.
А може... якби... все було б... маячня!
Нема паралелей — омана.
Ти зараз і тут, де квітуча земля,
де сонце цілує щоранку,
радій і сприймай, як мале немовля,
СВІТУ цього колисанку.
Візьми всі образи, сумніви, жаль,
розкидай за вітром у полі.
Босими ногами по травах ступай
із кошиком повним любові.
Зігрій теплотою своєї душі,
усіх, хто з тобою йде поряд.
Уже не барись, а візьми й запиши
все з пам’яті — внукам на спогад.
Пробачте собі невеселі думки:
про втрачені шанси, надії,
що швидко з гори покотились роки,
в садку хризантеми відцвіли...
А старість, що вже на порозі стоїть,
прийми, як значну нагороду.
Ковтаєш пігулки, не бачиш як слід,
суглоби болять на погоду?
Вдягни окуляри, закутайся в плед,
святкуй кожну мить відпочинку.
Багато читай, все плануй наперед,
підтримуй свою половинку.
Дивуйся, милуйся, простору радій
Все є, все було, все минеться...
І дітям подякуй, що не підвели, —
одвічна розрада для серця.
04.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2017
Онукам Дарію і Даміру
Піду бродити листопадом,
Щоб очі назбирали кольорів.
У синім небі політаю птахом
По пам’яті, з дитячих мирних снів.
Шепоче пісню листя під ногами
Про радощі минулої пори.
Розсипала руденька осінь гами
Дарунками для подруги-зими.
Які багаті нині акварелі!
Чарівні пензлики виписують красу:
Червоним, жовтим, золотим, рожевим...
Все назбираю в засіки часу.
Під буйством фарб — така прозора тиша,
Приємний спокій уповільнює ходу.
Лиш почуття охоплюють міцніше,
Та так, що зараз світ весь обійму!
Я казку напишу про дивовижні далі
З своєї осені — онукам у весну.
Про янгола в блакитно-яснім сяйві,
Котрий створив небачену красу.
З ним синій віл — він двері відчиняє
До заповітних знань і розумінь.
Орел у крилах пам’ять зберігає —
То вільний Ерл небесних володінь.
Під поглядом його враз оживає
Дорогоцінний досвід поколінь.
Там жовтий лев під срібними зірками —
Взірець єднання гідності й снаги.
Він поведе таємними стежками
До втілення життєвої мети.
Там кожен — все, і все у всьому — ти.
Істотами не треба володіти,
А їхню суть пізнати, зрозуміти,
В дарунок — сила всесвіти творити.
12.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2017
Бабусі Марфі
Ви пам’ятаєте, як пахне дощ?
Такий, якого довгий час чекали.
Ви скажете, що запахи пропали,
Втекли з часами гумових калош!
Мені запам’ятався особливий.
З бабусею на ґанку навесні.
Той дощик був веселий і грайливий,
В калюжі наливав прозорої води,
Пускав бульки, неначе вона з милом,
І з вітром вимітав доріжки навкруги.
Бабуся мене хусткою накрила:
—О, буде добрий дощик, добовий,
А ми послухаємо, що він нам шепоче.
Дивуюся:
— Та він не говіркий!
Він з хмарами, а з нами хіба схоче?
—А ми попросимо, ти тільки не спіши.
Якщо почути хочеш — то послухай,
Якщо цікаво буде — говори.
Ось крапельками грається дрібними,
А ось біжить рядками — не мине,
Сильніше стукає в фіранки, що закрили:
“Впустіть мене, впустіть мене...”
А зараз монотонно, зовсім звично,
Полив траву і квіти коло хат.
Вони відповідали мелодійно,
Старанно витанцьовували в такт.
А тут завмер, неначе припинився,
Чи хмару почекав, чи думу мав.
Сильніше, швидше, наче оновився —
мелодії Бетховена зіграв.
Тепер заліз у листя винограду,
Такими нотками простими шарудить.
Втішає, що не буде літом граду
І сонце буде з гронами дружить.
А потім до конвалій завітає,
Нап’ється пахощами ніжної краси.
Прошепотить: “Я так усіх кохаю!”
Зіллються в пісню їхні голоси...
От дощик... він біжить, шепоче, ллється,
Він стелиться, несе в собі озон,
Буває лагідним — усе йому вдається,
Дарує малюкам солодкий сон.
Купальний “носить воду в решеті”,
Грибний поплаче “слізками царівни”,
І швидше підростуть тоді гриби,
Веселки розмалюються чарівні.
Ще є нестримні зливи грозові,
З потоками води, колючим градом,
По собі залишають холоди,
Розлиті річки, стрімкі водоспади.
Послухаю прогнози про погоду,
Думками полечу до тих дверей.
Я думала, бабуся про природу,
А то була наука про людей...
09.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753428
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.10.2017