| Сторінки (1/43): | « | 1 | » |
Всі біжать з села до міста,
Бо там більше перспектив.
А я хочу туди в гори,
Де зупинилася мить.
Де без поспіху є сніданок,
Обід і вечеря,
Поміж тим бажана мить.
Всі біжать з села до міста,
Бо там більше краси.
А я хочу туди в гори,
Де краса природи,
Красивіші ніж намальовані губи.
А черевики кращі модних кросівок,
І кожен крок збереже пам'ять назавжди.
Я хочу туди в село,
Подалі від міста.
Де не важливо якої ти марки покупець,
Що у кишенях і за спиною в тебе,
Бо перед величчю гір
Ти всеодно малий.
Та в ній ти справжній - будь який.
Я хочу туди: в село,
Де гори і ліси,
І тисячі незвіданих доріг,
Високі дерева, далекі пагорби,
Де хмари що обіймають вершини гір.
Там знаходжу я свій відпочинок
Неквапливі думки мої, душа моя спокійна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935401
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2021
Жила була маленька дівчинка Боженятко. Кароока з русим волоссям малеча завжди носила капелюшки, матуся її одягала в сукенки та білі підколінки цим вона виділялася посеред інших, але здається вона не бачила в цьому нічого страшного і це зовсім їй не заважало веселитися в світі пригод та фантазій. Вона наче жабенятко любила мандрувати поміж різних дивних закутків, високих дерев, глибоких калюж. Життя без пригод було дуже сумним, тому кожен день був сповнений нових відкриттів, які іноді коштували розбитих колін, або зіпсованої сукні, але залишали приємний смак радості та хорошого дня. Здається, ступаючи через літні калюжі вона уявляла, що перепливає океани. Звичайно пригоди ці були веселі та сповнені ентузіазму, але сьогоднішня історія не про це.
Одного ранку одягнувши свого улюбленого капелюшка вона переступила поріг дому, зачинила двері та попрямувала крізь свої мрії до нового дня. Сірі стіни коридору ховалися десь далеко і їх зовсім не було видно, адже дівчинка малювала різнокольорові візерунки, квіти і дивні хвильки у своїх фантазіях. Перелітаючи сходинки через дві вже дуже скоро вона радісна і дещо схвильована опинилася у дворі посеред високих багатоповерхових будинків.
На одній з галявинок поміж будинками хлопці грали у футбола, на іншій дівчатка та менші діти були занурені в свої дитячі турботи. Обернувшись довкола увагу її привернула четвірка гамірних хлопчаків, які біля кутку будинку тихенько перешіптувалися.
"Як пригоди - так пригоди", подумала мала і направилася в сторону хлопчаків.
Хлопці знали малу непосиду і радо її зустріли. Боженятко ж була дуже щаслива з цього адже, це було такою честю бути посеред старших друзів, рідних духом розбешак, не всім дівчатам випадала така нагода.
Вже через декілька хвилин Боженятко дізналася задум хлопців. Жовта кругла алича не давала спокою розбешакам. І здавалося їх не хвилювало, що це алича з городу сусідки з 9 поверху, яка готова була бити палицею кожного хто зазіхне на її багатство.
- Отже, у нас є мало часу. Ви двоє залізите на дерево та збираєте аличу, ти Марк пильнуєш за балконом, бачиш там - показуючи пальцем провів найстарший з них, Стасік - оцей, баба виходить, що п'ятнадцать хвилин, якщо все вдасться нас чекає хороший врожай.
Стас оцінив вигляд малої і не задоволено помахав головою - що це за взуття, де твої кеди? - дивився він на шльопанці Боженки.
Літній день був надто гарячим для кедів чи мештиків. І сьогодні планувався обхід довкола
будинків у пошуку кошенят, а не лазання по деревах. Але відступати було нікуди промайнуло в неї в голові і вона гордо відповіла:
- Я назбираю аличу з цієї гілки, на дерево не буду залізати, назбираю більше ніж ці двоє. - задоволено відповіла мала.
Обумовиши всі деталі плану дітлахи зайшли на город. Вітько та Юрій вилізли на деревце, Стасік пильнував з дороги зриваючи аличку, Боженятко теж не відставала. І тут швидше ніж за планований час, важко сказати скільки хвилин пройшло, Боженятко встигла з'їсти декілька аличок і покласти у кишені з десяток коли почувся крик.
- Ах, ви ж крадії, зараз як спущуся і дам вам на горіхи!
Діти злякано переглянули один на одного і давай втікати. Зібравшись біля входу до город вони помчали зі всіх сил, Стасік біг попереду командуючи парадом, Вітько та Юрій позаду нього, за ними Боженятко і заключним Марк. І ох, ті ж капці, вони злетіли на ходу від бігу чи страху, а мала біжить і тримає свого капелюха. Вітько та Юрій підхопили Боженятко під руки, щоб та не бігла боса, а Марк в руках ж капцями нісся позаду них. Так вони добігли до саду, ховаючись за кущами сміялися та раділи, що встигли втекти від сусідки. Розсівшись на траві знову і знову сміялися з капців, що летіли в різні боки і ласували такою бажаною аличею.
Здавалося, що вони наче воїни забралися на чужі землі завойовувати скарби.
І лише двір мовчав і сміявся, бо з іншого боку будинку росли з пару дерев аличі, але мабуть не такої смачної, як сусідської...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935400
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2021
Котиться хвиля
По морській синяві
Милий дім для неї
В тій стороні
І оселя та
Повна сестер
Що в обіймах
Обвиваються
У глибинах матері
Кохаються
Торкаються
І обгортають всіх і усе
Одна з них радість принесе
Інша в тиху гавань проведе
Старша вабить глибинами
Інша силою нестримною...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2021
Я відчувала болотні води
Їх гнилезну зелень
Що повнить задухою
Та тьмянить відчуття
Я тремтіла і бачила
Нестримні потоки
Пороги гірських вод
Які ламають кості холодом
Я падала тонула
В Глибокі води океану
І повнилася страхом
Від вічної темноти
Я втікала від мерзлоти
Пливучи від негоди
Поміж нестримних хвиль
Що пруть силою без перешкоди
Я шукала тихої води
Яка омиє мої рани
І теплими краплями
На повнить кутки моєї душі
І сподівалася на чудо
На тиху гавань для душі
Але ті води океану неспокійні
Штормить, болить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927162
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2021
В мить душа стала більшою темної кімнати...
Весь світ маленьким поряд з нею став і океан не рівний глибині її нестямній, і зірка надто близько сягаючи її висот.
Весь світ кишить життям, емоціями, творінням і без страждань не обійтись в цій суєті, а там так тихо, наче у прозрінні небесно ніжної чистоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823215
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.01.2019
Ты так любил, ты так желал,
Но ты лишь мною поиграл.
Те чувства что в тебе родились,
Ты мраком страха покрывал.
И не желал менять ту жизнь,
Что у тебя была дарована судьбою.
Ты только страстно хотел иметь меня,
Что би я была удобной рукою.
Чтобы рисовала счастья, желание,
Чтобы исполнила все твои желание, ожидания.
Да ты верил в меня,
Но зачем было дарить любовь,
Коль ты не собирался оставаться?
Зачем было в душе моей,
Цветы садить, лелеять?
Если ты оставишь их,
Под солнцем жарким
На съедение.
Та встреча со мною,
Сделала счастливым тебя,
Но ты забыл что это значит для меня.
Я понимаю, жизнь другая,
Мир не мой...
Но почему любя меня,
Ты не остаёшься рядом со мною?
Почему ты уходишь?
Почему так горько страдаешь?
Почему ничего в своей жизни,
Для счастья не меняешь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823214
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.01.2019
Я хочу запомнить то мгновение,
Снова и снова возвращаться в небеса.
Где минуты полные терпение,
Где нашли мы с тобою своё благословение.
Я пыталась запомнить глаза,
Взгляд что любовью меня обнимал,
Что сверкал желаем страстным,
Мой маленький мир, где пряталась я.
Я хочу запомнить губы твои нежные,
Как целовал ти каждую часть меня,
В них нашла я свой маленький дом,
Мою уютный, нежный уголок.
Я пыталась запомнить все слова,
То что ты мне все время говорил,
Что шептал на ушко нежно,
Какую надежду на меня возложил.
Я хочу запомнить все объятия,
Потому что никто меня так ещё не любил,
Первый раз в жизни вот этой
Мужчина меня так боготворил.
Я пыталась любить тебя тоже,
И любовь каждый миг нести,
Чтобы счастлив был со мною тоже,
Чтобы в небесах летал и ты.
Я хочу запомнить всё,
Главное, мелочи, детали,
Чтобы в моей жизни такое часто случалось,
Чтобы в моей жизни это было.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823162
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.01.2019
Подвійне життя,
Гірше ніж самота.
Розбиває пороги,
Серця дороги.
В мить одну обіймає,
В іншу покидає.
Не знаєш де зрада,
Де кохання дефіляда.
Немов смачна чоколяда,
І нема на то ради.
Захлиснеться потоками,
Незвіданими затоками.
Понесе в невідоме,
Але принесе додому.
Бо вдома незмінна,
Душа рідна бездонна.
Мама завжди мене чекає,
Як ніхто в тому світі кохає.
Захлинаюся від страждання,
Та рука її захищає від смерти.
Від невідомого небуття,
Страшного забуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823161
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2019
Я так чекала мить оцю тремтливу,
Коли в руках твоїх знайду спочинок.
Оголена і ніжно чиста,
Я ласки всі твої прийму.
Легенький стогін проноситься по моїх венах.
Серце вибиває не такий спокійний ритм.
Я з тобою коханий, милий.
Обійми мене сильніше.
Швидше рукою веди по тілу,
Щоб червоною трояндою умились щоки,
Уста відкрились у бажанні
І короткі видихи виривалися з гортані.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759283
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.11.2017
Ти холодний мов камінь,
Розтопити жар у душі
Завдання не з простих.
Це своєрідний виклик,
Та, чи потрібно це тобі?
Ти хочеш бути одним
І неважливі думки інших,
Якщо спитав їх не ти.
Ти маєш ціль життя,
Що рухає тебе до мети
І не зважаючи на світ
Ти наполегливо йдеш туди.
Твій світ багатий,
Але холодний,
Іноді здається,
Що він не знає теплоти.
Затягує сирістю,
Можна підхопити нежить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759282
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2017
То як, поцілуєш мене?
Наче з викликом,
Та не з прихованим бажанням,
Секунди перетворилися
І змінили свій ритм.
Тіла мов магнітом,
Притягнулися у пристрасті.
Твої руки впиваються в мене,
Бо ти міцно тримаєш мій стан
Місто, що кипить людьми
Зникає в просіці дощу
І заповнюється поцілунками,
Що жадно заповнюють нас.
То як, підеш зі мною?
Наче з зухвалістю,
Та з бажаним очікуванням,
Страх перетворився
І змінився у пристрасть.
Бажаний видих зірвався з уст,
Відстань між нами зникає
І вже не важливо,
Що ми з інших міст,
Сьогодні ми зіл'ємось воєдино.
Місто, що кипить людьми
Зникає зірками поміж ночі.
І заповнюється ритмом
Та стогоном, що заповнює нас.
То що відбувається?
Наче з здивуванням
Та з насолодою...
Сонливість перетворилася
І задала ритм цьому ранку.
Торкаючись язиком,
Наче тонким лезом,
Тіло пробирають іскри,
Які дурманять розум.
Місто з людьми, що спить,
Почало здригатися
Від крапель збудження
Холодного дощу.
То, що поснідаємо?
Наче з нетерпінням
Та бажанням йти далі,
Пристрасть ночі
Залишилася у ліжку.
З наполегливістю,
Вилітає останній поцілунок,
Який вже не повернеться
І стане забутим.
Місто, що прокинулося,
Вже не пам'ятає запаху віскі,
Після теплого душу,
Зустрічає день міцною кавою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759272
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.11.2017
У твоїх очах я бачу тепло,
Яке зігріває моє серце.
Без їх обіймів так самотньо,
Здається світ знаходить свій кінець.
Це тепло кольору карамелі.
Наче топленого сонця,
Що має ніжний запах
І затягує за собою.
Заглянувши раз у них,
Я знайшов всі відповіді.
Це бажаний і милий світ,
В якому хочеться заховати себе.
Твої очі схожі на мед,
Вічно цілющі для мене.
Мої медові ріки,
В яких я знайшов свій рай.
Ти обливаєш гарячими потоками,
Що стають цілющими,
Проте іноді надто гарячим
І здається ядовитими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759270
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2017
Маленький ходи до мене трішки,
Зігрій мене у ніжки.
Ні, я не ходила під дощем,
Й хатина повита теплом.
Проте холод тягне з щілин у душі,
Що появилися коли пішов тоді ти.
Маленький ходи до мене трішки,
Зігрій мене у ніжки,
І міцно обійми,
Як дівчинку маленьку.
Я солодко потягну носом,
Твій аромат забутий відновлю,
І поміж твої шати,
Себе я гарно умощу.
У нас сьогодні свято,
Радіють душі наші в унісон,
Бо разом ми, й нехай не сміють,
Життєві труднощі порушити мій сон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2017
Пожовкла трава,
Між нею ріка.
У річці водичка,
В воді є рибина.
Ти рибу руками,
Вона швидкоплинна.
Зловити не в змозі,
Руками, бо глина,
Що в річці лежала,
Тебе прив'язала.
Не війдеш ти в річку,
Бо там невеличка,
Рибина гуляє,
Тебе забавляє.
Несила зловити,
Ти хочеш упасти.
Завмер у хвилину,
Бо бачиш рибину.
Вже більшу, ситнішу,
Руками тримаєш,
На жаль відпускаєш,
Не в тім твоя сила.
Ріка омиває,
Ще сили всі має.
Вона швидкоплинна,
Як мить пустотлива.
Ногами до глини,
Ріка поміж ноги,
В руках пусто пусто,
На серці тяжко, тяжко.
Ріка тримає,
Тебе не відпускає.
Нехай омиває,
Жаль забирає,
Щоб чистим без болю,
Гуляти по волі,
Життя пізнавати,
І знову кохати.
Вода поміж пальців,
Стягує горе.
З очей ллються сльози,
Бо бачили море,
Що їх топило,
Безжально палило.
Ріка змиває,
Жагу болю забирає,
Спокій душі повертає,
Тиша чисто ніжна,
Вітром молитву шепоче,
Омиває...
Забирає...
Очищає...
Молиться...
Ріка відпускає ноги,
Омиті руки,
З лиця збирають сльози,
Відають у річку,
Ту невеличку,
Що поміж травою,
Жовтою травою,
В осінній вечір,
В важливий вечір...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754854
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 11.10.2017
Трава вже не така яскрава
І неба сумом затяга.
Та тиша мила, бо з тобою,
Вмиваюсь ранішньою росою.
Ступаю кроком в далечінь,
Туди де ще не було серце.
Проте не страшно відплисти,
В цю даль незнаної краси.
Я наче небо сумом затягнувся,
Ріка життя несла і біль, і сум.
Проте не здався, залишався,
Бо знав, що прийдеш знову ти.
Я не боюся заметілі,
І проливні дощі вже не страшні.
Бо серце в бурю все зігріє,
Й в щасливе майбутнє мене понесе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2017
Буває світ нас ранить без упину,
Кидаючи каміння враз у спину.
І не соромлячись сміється,
Коли ми подаємо вниз додолу.
Коліна збиті просякають кров'ю,
Та й очі мокрі від сльози.
Та підіймаючись не знаю болю,
Бо сильна душенька моя.
Воно тоді жбурляє урагани,
Нестримно розриває одяг на мені.
Я не боюся холоду бо знаю,
Що любов палка живе у мені.
Затопить крижаною водою,
Пошле лютий мороз...
А я не боюсь...
Вода умиє мене від крові,
Мороз міцну сплете бронь.
Ніхто не знав такого болю...
Та це не буде мій кінець...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754522
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.10.2017
Я йду...
Вже тут...
До тебе...
...
Прийду в твої обійми,
Лиш постривай ...
Обітницю свою зніму,
Бо чари не дозволять...
Правду говорити.
Нехай спочинуть там,
У жадності кутку...
Я хочу говорити без упину,
Потоком слів обплести нас навік.
Нехай затихне світ бо я з тобою,
Розмову веду наших сердець...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2017
В цю ніч, що холодом сповита,
Я обійму тебе собою.
Усіми фібрами душі,
Переплітаю ніжно, обнімаю.
І промовляючи устами чари,
Дарую тобі кращі сни,
Щоб не зважаючи на даль цю,
Не був самотнім ти.
В тремтінні пісні, що лунає,
Спочине там душа твоя,
У мене у долонях,
Там її безмежжя розкрива.
Прислухаюся до її голосіння,
Молитви несамовитої сльоза,
Бо ти став заручником чарів,
Та хіба в цьому наша вина?
Відкрили серцю кохання,
Що ввірвалося, не спитавш дороги,
І тепер несамовито розрива,
Наші з тобою дороги.
Ніхто так не кохав...
І мабуть не покохає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2017
Я не шукаю щастя і розради у тобі.
В собі знайшла самотності безмежжя.
І не повірю в ніжні поцілунки слів,
Вони оманливі і неправдиві.
Хоча малюють сотні пристрасних полотен,
Та не зігріють душі у ночі неспокійні.
Тому спитаю я тебе, для чого я тобі?..
Ти майстер слів,
Ти їх натхненник...
Перебираючи пальцями,
Вдало підбираєш емоції,
Звучить все солодко і ніжно.
Проте торкнувшись губами до полину,
що росте у моєму серці здиргнешся від смаку.
Бо він тримається за губи,
Й здавлює гортань...
Гіркота залишиться надовго,
Наступного разу не зможеш доторкнутися до мене,
Бо страх сильніший за солодку мрію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750172
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2017
Бути красивою,
Але непотрібною.
Купатися в обіймах,
Але не пізнавши любові.
Бути поряд,
Але самотньою.
Могти говорити про все,
І бути почутою.
Відчувати твоє життя,
Знаходити його істину.
*
Наповнюючи простір всесвіту,
Відчуваємо пустоту
Невагомості часу,
Неважливості дня.
Спокійний потік енергій,
Обплітає вигини,
Проте не перетинаються,
В нашій перспективі.
Зірки, які запалило місто,
Освітлюють стіни душ.
Відчуваючи простір по новому,
Бракує слів для розмов.
*
Забуваю дихати...
Невагомість повітря стає надто важкою.
Та його було надто багато,
В голосних снах.
Не залишилося реальності,
Лише танець енергій залишається сенсом.
Танець який запалює,
І не дає забути.
Танець, який не дає піти,
Який повертає назад.
Танець якого не видно,
Але відчуття спокою в твоїх обіймах,
Не залишає байдужою.
Я маю в тобі дім,
Куди можна повертатися і не ховатися.
Де можна бути собою,
Зі всією красою і своїми прокрощами.
*
Захід сонця поміж деревами,
Показує шлях до вічного спокою.
Ступаємо серед висот вічних енергії,
Щоб віднайти свій початок.
Задихаючись під водою,
Вчишся дихати повними грудьми.
Дивлячись очима в реальність,
Бачиш, неземних, яким вклонялись.
Неважливість часу і реальності
Зводить з розуму та приносить радість.
Під землею давність заховану чуєш,
Вона пульсує в ритм твого серця.
Доторкаєшся, щоб пізнати її,
Щоб відкрити та наповнити.
Як заб'ється ним простір
Пізнаємо в собі вічність,
Якої недано жодній душі.
Її закривали бо вона велична
І в невмілих руках небезпечна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750094
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.09.2017
Я руки підніму до неба,
І щиро серцем попрошу,
Щоб щастя всім рідненьким,
Принесли ангели на землю.
Подарували іскорку тепла,
Що розгориться в полум’я барвисте,
І душу нам всім огорта,
Й дарує прихистку щодня.
Щоб ми пізнавши горе не упали,
А йшли вперед з надією в душі.
Розлуки, щоб серця не знали,
Й любов палка, щоб нас не покида.
О Боже, дай нам сили й щастя,
Молитися тобі щодня.
Ти чуй нас милий батьку,
І будь ти ціллю нашого життя.
Лиш той щасливий, хто тебе пізнавши,
Будує не лише собі життя,
А йде вперед з відкритим серцем,
Несе нам істинну буття.
Нехай наповнить спокій тіло,
І впевненість в цю дивну мить,
А завтра буде ніжності спочинок,
Та це не буде наш кінець…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744756
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 04.08.2017
Життя прийшло і пішло,
Так кожен день буває.
Ти один й не один,
Бог з тобою проживає.
Хочеш вмерти – будеш жити,
Хочеш впасти – полетиш,
Покохаєш і покинеш,
Й не залишишся один.
Життя то казка повсякденна,
З «хеппі ендами» і з болем.
Хочеш плакати? Заплач!
Сміятись хочеться? То смійся!
Життя одне твоє таке!
Бог дав для тебе все.
Кохання прийде і піде,
Так бувало і буде.
Знаю лікаря від болю,
Не зациклюйся на цьому.
Зустрінеш щастя – не пускай,
І ворога не зневажай.
Життя то кльова штука!
Живи, кохай і Бога не забувай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744447
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 02.08.2017
Пустий день знов і знов заповнює світ,
А я блукаю і сенс свого життя шукаю.
Побачив би хтось життя моїми очима,
Зрозумів би, що навколо тінь і зло всіх поїдає.
Щось кожного дня, щось приносить у міста,
Навколо давно вже не хороша пора.
Чорні ворони на крилах принесли солодку смерть,
Життя вирвалось з грудей і помчало в пекло.
Там горить і кричить, але ніхто його не чує,
Всі його затоптали і так часто зневажали.
Очі безмежності й пустоти тьму поглинають,
А губи рідну ще теплу кров відчувають.
Там в пустоті і в вогні життя бореться й страждає,
Кращої долі для себе і понівеченого тіла шукає.
Воно вийшло на поле битви з сторожами пекла,
Там блиск мечів, гори кісток і океани терпкої крові.
Ще десь чути крики загублених, нещасних життів,
Відчутний запах страху, ненависті й болючої смерті.
День за днем, рік за роком, а воно все бореться,
Океани крові засихають, а воно ще втікає.
Десь глибоко в серці надія на кращу долю процвітає,
Промінчик сонця в жорстокій пітьмі шукає.
Знає, що прийде час відімкнути ворота пекла,
І навколо буде ще краща, світла пора.
Світлий день по мечі чистою сльозою стікає,
Темні спогади своєю чистотою омиває.
Ще з народження в серці велика віра панувала,
Вона життя зневірене й покалічене врятувала.
Щось світле, добре й величне тьму прогнало,
І краще життя в світі десь знову настало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744446
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 02.08.2017
Чуєш брате мій, соколику мій,
Ти для мене все, радість, сміх і біль.
Радість сміх і біль, то моє життя,
Чуєш брате мій, в тобі кров моя.
В тобі кров моя і душа моя,
Знай тебе люблю, душенько моя.
Скоро прийде час, мить важка для нас,
Будемо разом, брате, в мить оцю разом.
Та невдовзі ми підемо у світи,
У раї чужі, у далечінь.
І розлучить шлях далекий,
Дивні, різні світи.
Чуєш брате мій, соколику мій,
Ти для мене все, радість сміх і біль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744279
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2017
Чому так є, що у одну хвилину
Ти втратив дорогу людину?
Так щиро серце щастям дорожило,
Але тепер це вже нікому не важливо.
Лиш в розумі плететься хаосу думок,
І в душу вгнався пустоти клинок.
Як добре, що в мене ти є, мамо,
Незмінно цінна, вірна й дорога…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2017
Прийду у сяйві ночі…
І інеєм сліди дорогою мов зорепад впадуть до ніжної землі.
Волосся блиском засіяє, наче, літніми зорями.
Снігом як ковдрою я огорнусь…
Прийду, розтане одяг у теплі й постану так перед тобою наче ангел не з Землі.
Тіло і душу подарую тобі.
Ти їх зігрій… уста поцілунками, тіло міцними й такими ніжними руками…
А душу ласкай, ніжно до небес підіймай, танцюй, живи з нею…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744147
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2017
Місяць тече водою,
З гори кам’яної
Спадає росою,
Розсипається зірками,
Розливається ріками,
Тече за течією
Моєю душею…
Зірки мов мрії
Мчать до ранку,
До мого світанку.
Побачать очі,
Безмежне бажання ночі.
І проллються тілом
Нестримні потоки,
Сонця проміння,
Ночі плетіння,
Сяйва бажання,
Безмежжя кохання…
Нестримні мрії
Пливуть за течією,
Вплітаються зірками
Моїми руками.
Дотику бажання,
Подиху кохання,
Тремтіння зірки,
Мов аромат квітки.
Біжать потоками,
Моїми затоками,
Вливаються нестримно
В душу невпинно,
Уквітчає цю хвилину
Моєї вічності днину…
Серце затріпоче,
Несе на крилах ночі.
Ніхто не знає,
Як палко кохає,
Як довго чекає,
Тяжко ступає,
В момент завмирає.
Чекає… Виглядає…
Завмерло в бажанні,
В подиху коханні.
Наповнене снами,
Сяючими зірками.
Мерехтить тіло,
Душу зігріває,
Але в мить завмирає…
Самотності бажання,
Безмежного кохання.
Мов подихом туману,
Сповиє ніжний ранок.
Нікого не має.
Серце палає,
Тіло обпікає,
Холод відчуває,
Мрію забуває,
Одиноко завмирає.
Лиш рання зірка,
Мов крихітна мрія,
Не зникне ніколи.
Сяє одиноко,
Чекає ранку,
Виглядає мого світанку…
20.11.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2017
Вмить душа стала більшою від темної кімнати.
Весь світ маленьким поряд з нею став.
І океан не рівний глибині її нестямній.
І зірка надто близько сягаючи її висот.
Весь світ кишить життям, емоціями, творінням і без страждань не обійтись в цій суєті.
А там так тихо, наче у прозрінні небесно ніжної чистоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744042
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2017
Знайди свій рай у снах і відпочинь від потоку життя днів.
Знайди свій дім і відпочинь від втеч щоденних без спочинку.
Знайди своє серце, і пий аромат кохання.
Знайди себе, того якого ти ховаєш.
У снах простіше, можна це не забирати.
Спи міцно, тихо, солодко, нестримно.
А я з тобою буду...
Я буду поряд рай той малювати.
Я буду домом де знайдеш спочинок свій.
Я буду серцем, що несе кохання аромат.
Я в мить відкрию справжнього тебе.
У снах простіше, можна нічого не ховати.
Спи міцно, тихо, солодко, нестримно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744041
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2017
Ты так любил, ты так желал,
Но ты лишь мною поиграл.
Те чувства что в тебе родились,
Ты мраком страха покрывал.
И не желал менять ту жизнь,
Что у тебя была дарована судьбою.
Ты только страстно хотел иметь меня,
Что би я была удобной рукою.
Чтобы рисовала счастья, желание,
Чтобы исполнила все твои желание, ожидания.
Да ты верил в меня,
Но зачем было дарить любовь,
Коль ты не собирался оставаться?
Зачем было в душе моей,
Цветы садить, лелеять?
Если ты оставишь их,
Под солнцем жарким
На съедение.
Та встреча со мною,
Сделала счастливым тебя,
Но ты забыл что это значит для меня.
Я понимаю, жизнь другая,
Мир не мой...
Но почему любя меня,
Ты не остаёшься рядом со мною?
Почему ты уходишь?
Почему так горько страдаешь?
Почему ничего в своей жизни,
Для счастья не меняешь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743887
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.07.2017
Я хочу запомнить то мгновение,
Снова и снова возвращаться в небеса.
Где минуты полные терпение,
Где нашли мы с тобою своё благословение.
Я пыталась запомнить глаза,
Взгляд что любовью меня обнимал,
Что сверкал желаем страстным,
Мой маленький мир, где пряталась я.
Я хочу запомнить губы твои нежные,
Как целовал ти каждую часть меня,
В них нашла я свой маленький дом,
Мою уютный, нежный уголок.
Я пыталась запомнить все слова,
То что ты мне все время говорил,
Что шептал на ушко нежно,
Какую надежду на меня возложил.
Я хочу запомнить все объятия,
Потому что никто меня так ещё не любил,
Первый раз в жизни вот этой
Мужчина меня так боготворил.
Я пыталась любить тебя тоже,
И любовь каждый миг нести,
Чтобы счастлив был со мною тоже,
Чтобы в небесах летал и ты.
Я хочу запомнить всё,
Главное, мелочи, детали,
Чтобы в моей жизни такое часто случалось,
Чтобы в моей жизни это было.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2017
-Ти хто?
-Я? Я, наповнюю тебе, ти хіба не відчуваєш?
-Відчуваю, але для чого?
-Як для чого?
Поглянь у відображення свого серця,
Ти цього потребував, ти кликав мене.
-Кликав тебе?
Ні, я мовчав і лиш дивився в далечінь.
-Ти дивився і шукав мене.
-Але хто ти?
-Я, твоє щастя.
Я буду приходити у снах і наяву.
Я прагну наповнювати тебе щомиті,
Ти лиш будь відкритим для мене,
Дивись, слухай мене,
Я наповню тебе всього,
І наче в дурмані ти полетиш в невагомість.
-А якщо я не повернуся? Якщо я не буду таким як раніше?
-Довірся мені, адже я твоя душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743782
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2017
Метро.
Що це?
Дорога життя...
Кого?
Тіней...
Тіні чекають...
Тіні йдуть...
Один за одним...
Натовп...
Я тут, я поміж тіней...
Вони штовхаються і поспішають.
Хвиля тіней несе мене,
Несе течією в місце,
Місце призначення мені невідоме.
Прагну зупинитися і перевести подих,
Розвернутися і побачити де я.
Зрозуміти чому я тут і для чого.
Вмить розумію, що шляху назад немає,
І залишається рухатися вперед.
Вперед з тінями,
Вперед поміж тінями,
Вперед як тінь, як вони.
Йду вперед, знаю куди,
Все має бути добре,
Вперед до мети.
Кинувши погляд назад,
Затамовую подих
І ноги відмовляють мені...
Натовп тіней суне,
А я не маю права спинитися,
Мушу йти далі вперед.
Назад шляху немає,
Позаду хвиля тіней,
Яка затопче своїми ногами,
Знесе своєю масою...
Йди вперед... Йду...
Не зупиняйся... Не зупиняюсь...
Борись за життя... Хочу жити щасливо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743780
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.07.2017
Ми зустрічаємося в вихорі світів,
На мить спинившись, щоб знайти спочинок.
І оповившись ароматом милим,
Ступаємо у новий тихий світ.
Пізнаємо лиш малість голосіння,
Зупинимо потік ми лиш на мить.
І в пам'яті залишимо чарівність,
І дивність погляду чужих світів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2017
Можна просто не знати,
І не аналізувати чогось?
Просто ніяк,
Без почуттів і образ.
Забути про світ,
Забути про нас...
Не думати,
І не відчувати.
А просто мовчати,
Тихенько мовчати.
І не пояснювати
Всіх причин.
Й не розуміти
Мить оцю тремтливу.
Прийняти те, що є,
І все чого нема.
Не плакати,
І не знаходитися в сміху.
Не йти вперед,
Не йти назад.
А заморозити хвилину,
І подивитися в перспективу...
Нестримний мороз
Пройде кісточками,
Промчиться між нами
І впевненим кроком замре.
Чуєш як тремтить?
Все добре, дихай.
Він пройде,
Але не ми.
Це те, що зберегли,
В мовчанні.
Жоден холод
Не знесе в урагані.
Нехай мовчить,
Нехай не знає.
І ми не знаєм,
До нестями....
А можна не знати,
І просто не аналізувати?
Є ти, є я
І це важливо.
В перетині,
У перспективі.
Ми є разом,
Все решта не важливо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743626
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.07.2017
Надто пусто...
Речі лежать на звичних місцях.
Дещо розкидане тобою,
Маленький хаос дає смак життя,
Бо нагадує, що ти реальний.
Маленькі дрібниці до яких ти торкався
Зігрівають кімнату,
Але вони теж сумують без тебе.
Без тебе вони лише речі,
З тобою це те, що оживає,
Дарує сміх, радість...
Надто тихо...
Без твого сміху надто тихо,
Потік радості, яку ти даєш,
Наче, джерело молодості і життя,
Що наповнює енергією
І рухає мене вперед.
Твоє дихання наче колискова,
Без якої я не можу заснути.
Надто холодно...
Твої маленькі ручки найнадійніші в світі,
Обійми рятують від смерті,
Твоя любов дарує життя.
Ти моє життя!
Не можу без тебе я!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743486
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 26.07.2017
Подвійне життя,
Гірше ніж самота.
Розбиває пороги,
Серця дороги.
В мить одну обіймає,
В іншу покидає.
Не знаєш де зрада,
Де кохання дефіляда.
Немов смачна чоколяда,
І нема на то ради.
Захлиснеться потоками,
Незвіданими затоками.
Понесе в невідоме,
Але принесе додому.
Бо вдома незмінна,
Душа рідна бездонна.
Мама завжди мене чекає,
Як ніхто в тому світі кохає.
Захлинаюся від страждання,
Та рука її захищає від смерти.
Від невідомого небуття,
Страшного забуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2017
Я встречала рассвет...
Ночь отступала.
Маленькие звёзды-мечты,
Слились в единое желание.
Лёгкий ветерок пел песню,
И играл с моими волосами.
Прикасался нежно,
Целовал тихо,
Обожал вечно.
Я встречала рассвет...
Боль отступала.
Месяц князь ушёл,
Забрав все недопонимание.
Лёгкий ветерок шептал тихо,
Но желание его громкие.
Прикасался страстно,
Целовал жарко,
Обожал вечно.
Я встречала рассвет...
Но осталась к закату.
Мой ветерок говорил чётко,
Он держал меня страстно.
Я цвела в его объятьях...
Наступала ночь...
Я купалась в любви,
Моя кровь пела песню,
Кожа сверкала мечтами.
Наступала ночь...
Она унесла мой ветерок,
Я осталась одна.
Губы вспоминали поцелуи,
Кожа продолжала сверкать,
Ибо я в нежности ветра жыла.
Да, пусть лишь мгновение,
Да, не навсегда,
На я жыла.
Я встречала рассвет...
Мое обноженое тело сверкало,
Мысли были чищее воды.
Облака принесли дождь.
Я встречала росвет...
Капли дождя умывали меня,
Прикасались нежно,
Обнимали страстно.
Оставались в ладонях,
И вели к следующему закату.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743361
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.07.2017
Я легко восплеменяюся.
Как бабочка в небеса
Быстро подымаюся.
К солнцу в объятия.
Конечно обжыгает крыла,
Но нуждаюсь чувствовать его.
Ибо без него я не такая яркая,
Без него нету ничего.
Ты остановился рядом,
Взгляд твой милый у меня.
И в мгновение такое
Буду счастливая я.
И прикоснешся легко своей рукою,
Как нежный ветерок по моим крыльям.
И тонешь в цветах моих,
И мечтаешь быть со мною,
Хочешь чувствовать меня.
Но скажу в ответ такое,
Лишь на маленький миг эти небеса с тобою.
Ибо не полюбишь ты меня,
Ты уйдеш своей дорогой.
Ведь рука твоя давно,
Не моею окована любовью.
Я улетаю в небеса,
К любимому солнцу.
Пусть обжыгает поцелуями меня.
Я улетаю, улетаю в небеса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743357
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.07.2017
Майстер та глина.
На околиці села, близько до лісу жив один чоловік. Він славився тим, що глина у його руках набувала надзвичайних форм і наче мов під музику заклинача змій танцювала свій танець та спліталася у дивні форми.
Після такого танцю шмат глини набував доволі естетичної форми і мандрував у хатини людей, які вміли цінувати мистецтво, або хотіли, щоб про них так думали. З дня в день все повторювалося, але не завжди все буде так гладко, як можна того очікувати. І от одного дня з ранішнім промінням майстер приступив до роботи. Він взяв звичайний шматок глини і почав звичну роботу. Звичайний день, наче звичайна глина але танець ніяк не вдавався, один раз, другий, але нічого. Шматок наче упирався і не хотів, щоб до нього торкалися.
День закінчився без нічого, ніякого успіху майстер не досягнув. Він не виходив з дому і продовжував роботу. Мила старенька сусідка видивлялася через вікно, але все наче завмерло. Так воно і сталося. Протягом довгого часу майструючи глиняні фігури майстер був хорошим у своїй справі, але загубив чуття. Фігури ставали однаковими, такими як всі решта, доволі непоганими, але однаковими.
Здавалося маленький шматок глини хотів звести з розуму майстра. Від цікавості до наполегливості, далі агресії, але він не міг нічого з нею зробити. Важко сказати скільки часу тривала ця війна, але іншого світанку глина впала на сиру землю. В зопалі злості майстер викинув її через вікно розуміючи, що з нею щось не так.
Глині не страшна земля, чи дощ і з часом вона знайшла там свій прихисток. Справи майстра налагодились, інші шматки глини були такими ж піддатливими як попередні та танцювали танець свого заклинача. Проте довкола люди вже наситились однаковим творінням і роботи майстра вже не викликали такого захвату, адже в кожного було одне і те саме.
В кутку хати майстра зібралася ціла виставка нікому непотрібних однакових фігур. Здавалося, що він більше не міг виконувати цієї простої мелодії і творити звичайні речі, він втрачав свій сенс. Після невдалого походу до іншого села, коли йому не вдалося продати жодної фігури майстер наповнився розпачем та болем.
Повернувшись додому пізно вночі він впав біля вікна свого будинку на сиру землю. Здавалося, що хмари плакали разом з майстром. Здавалося ще секунда і дар заклинача полетить від нього. Але його увагу привернув шматок глини, який закотився під коріньстарого дерева. Майстер впізнав цю норовливу глину, вона була все ж такою покрученою та впертою.
Він взяв її до рук. Нестримний біль, розпач і ще десяток емоцій штовхали заклинача. Цієї ночі він грав зовсім іншу мелодію таку, яку ніхто раніше не чув. І в пориві прояву емоцій шматок глини танцював нестримний танець.
Майстер прокинувся пообіді, в руках у нього була фігура. Такої він не бачив ніколи в житті. Торкаючись до неї він дивувався та відчував емоції. Фігура була іншою, її величність світилася поміж інших фігур. Торкаючись її душа майстра тремтіла. Йому здалося, що маленький шматок глини навчив і показав йому життя. Наче як сон він пригадував мелодію. Ця мелодія була не лише його, але й глини, яка заклинаючи показала та навчала свого майстра.
Вона розказала, що кожен шматочок глини інший, що творячи майстер повинен відчувати її і танцювати в ритмі з нею, що лише так народжуються унікальні та живі фігури.
Можливо це був сон, можливо щира правда. Але важливо те, що майстер вже не був звичайним заклиначем, а став творцем. Дивлячись на свою фігуру я це розумію, адже торкаючись до неї я пізнаю глибокий світ емоцій й почуттів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743262
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2017
Давній рід пізнаєш ти,
Він тече в твоїй крові,
Він живе в твоїй душі,
Все належить лиш тобі.
Покотяться слова, які писали,
Що дитині на ніч заспівали.
Що кричали у пітьмі,
І несли в своїй війні.
Рід невпинно проростає,
Шлях новий собі шукає.
Нові шляхи простеляє,
Й пам'ять предків пригадає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743236
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.07.2017
Порядок цифр невпинно йде вперед,
Мов невимовний сталий аргумент
Життя іде та відлік твій іде назад,
Це твій страшний і впертий конкурент.
Ти розвернешся, щоб знайти початок,
Проте ця точка не значна тобі повір.
Ти подивись на грань що зачипаєш
Бо це нажаль вже є твоїм кінцем.
Ти хочеш осягнути, що було,
Втрачаєш те, що будеш,
Бо в абсолютному порядку,
На жаль про все ти знов забудеш.
І не важливий хід думок твоїх,
Забув, що втратив ти лиш на хвилину,
Проте та мить була єдина і важлива.
Нажаль, ти вратив сенс свого життя.
Не повернеш і не знайдеш,
Бо час іде, бо час іде.
Нехай проллються сльози ніжно-чисті
І жаль з собою весь твій забере.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743165
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.07.2017
Часто перед сном вона питала саму себе, - Чому це життя? Чому ці люди? Вона часто складала руки і підносила їх високо в глибинах своєї душі. Настільки високо і щиро, як не підіймався жоден. Вона питала, молила, ридала. Говорила нестямні речі. І при любові до всього готова була залишити цю метушню і повернутися до тих вершин де був її дім. Молячись вона заснула. Сльози ще бриніли на її повіках. Здавалося уста ще промовляли молитву.
Але душа її була вже не у тій кімнаті, яка пахла лавандою. Вона впізнала це місце, важко було не відчути тієї радості, коли повертаєшся додому. Коли все довкола таке знайоме і бажане приймає тебе. Це був її рай, те місце де вона народилася і довгими митями мріяла та фантазувала мелодії життя. Поринувши у спогади вона не помітила поряд його. Лиш рукою відчула неосяжне тепло, яке повернуло її до реальності раю. Він не перебивав її і згадував разом з нею, ці спогади додавали натхнення і радості, адже з них народилося життя. Ритм її душі вибивав хвилювання. Чому це життя? Чому це життя? Він відповів безмежним теплом та радістю - Тому, що тільки в ньому, там будеш безмежно щаслива ти. Це тепло вірвалося в неї наче схід сонця, яке дає надію та впевненість наступного дня.
Запах лаванди закрутився у носі. Вона зависла у просторі в блаженстві та спокої. Повернутися додому і відчути його було найкращим подарунком людського життя і великим знаком для блаженної душі, але ще більшою радістю було побачити все те, щастя, яке наповнює всі деталі навколо людського життя. Сльози бриніли на очах і стікали по щоках, вони співали пісню радості та вдячності, адже тепер вона зрозуміла. Будучи там, у раю, вона могла складати міліарди мелодій життя і спостерігати за початком і кінця цієї музики. Але істинним щастям для неї було жити в ції мелодії, яку вона творила довгими прогулянками раєм. Вона слухала ту музику, але тепер вже з середини. Вона була її нотою, але розуміла коли потрібно змінювати ритм. Вона як ніхто розуміла, що саме треба грати і для чого. Вона програвала життя, бо в ньому є щастя, бо лише там зможе пізнати та відчувати щастя вона.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2017