Клятви дихають на склі битому у зачинені вікна,
Боюся встояти і почути: "як здоров'я, моя мила Ірочко?"
Надто гарного більш такого нема ніде чоловіка,
Приношу в жертву себе, вертаючись назад у твої руки зцілюючі.
Скільки будуть перешкоджати нам в камасутрі підтексти,
Тримати осторонь, потім зводити з метою нести нас за течією?
Нашим головам інтелект би, як в мильній опері "Декстер" -
І з кола замкненого від о`дного один ти і я б вийшли зреченими.
Чорно-білі автопортрети всіх некоханих колишніх
На вічну пам'ять нам виставляють той рахунок, який гідний соціуму.
Тихо-тихо, та заспокойся, я їм на решту залишу
Квиток в чистилище та до ящику Пандори ключі на емоціях!
Скільки треба оберігати себе, молитись у храмах,
Щоб потім здатися, в заборонене тяжіння міцну силу збільшувати?
Може досить перемальовувати вночі пентаграму,
У колі замкненому не сплутаєш голодні смачні ігри з піжмурками.
Перше вирішення стосунків на семи нотах хардроку
Мені подобається наскільки, що зненацька стаю швидко збуджуватись.
Небо милостиве, воно нас не покарає жорстоко,
Воно з підозрою й так відміряло замало того щастя судженого.
Скільки можна провокувати на самогубство ті зорі
У колі замкненому, де п'яницями стали давно світло з темрявою?
Гризти нігті там недоречно, я повторю: "I am sorry",
Ікони плакатимуть у відповідь, тому я в тобі буду впевненою...
11.12.2020
дуже дякую!
