Я у молитві ранок зустрічаю,
Із радістю я Господу молюсь.
І всі земні печалі забуваю,
З надією на світлий день дивлюсь.
Де я не йду, скрізь дякую Творцю.
Де я не стану – спів в душі лунає.
Ти дав в дарунок мить життєву цю,
Весь світ любов’ю щирою буяє.
Як не любити хмарку в небесах,
Як не любить сніжинки ніжні білі,
Пташиний спів, як не любить в лісах,
Сади квітучі, вишні, груші спілі!?
Як не любить струмків весняний дзвін
І тишу дивну – чути серце б’ється,
Гусей крикливих в небі синім клин,
Мов серед них і я лечу, здається!?
Як не любити ранішню росу,
Що на травинках зірочками сяє,
В тумані річку, осені красу,
Коли під ноги золото лягає!?
Як не любити тихий сплеск весла,
І качечку, що в очерет сідає,
Яка весну на крилах принесла,
А в небі сонце радістю палає!?
Як не любити те, що Ти створив
І кожному з любов’ю дав в дарунок?
Я – син Твій, Боже, світ цей полюбив.
Ти – мій Ковчег, Надія і Рятунок.