Люди люблять говорити про людей,
Про їхні невдачі, падіння та злети,
Гомоніти про сяйво їхніх очей,
Про блискучих зірок нашої планети.
І це зазвичай, на жаль, кричущий або ж неясний осуд
Чи захоплива, значуща похвала.
Люди ставлять себе на їхнє місце, мов чашки на посуд,
Чи за ними потайки так спогляда.
Вони обговорюють звичайні факти,
Офіційні, формальні контракти,
Чи стійкі, взаємовигідні контакти,
Чи гучні, або ж таємні акти.
Так, людям звично так торохтіти про людей,
Не помічаючи прекрасного чогось,
Когось кидати чи притискати до грудей,
Гнітячись, боячись, скаржачись на щось.
Осуд цей... А чи потрібен він, цей осуд?
А чи потрібні ці плітки, чутки, сенсації узагалі?
Бо кожен з нас живе на свій власний розсуд.
І люди тільки витрачають час, слова та сили чималі.
03.02.2017
ID:
842850
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 23.07.2019 15:07:02
© дата внесення змiн: 23.07.2019 15:07:02
автор: Оля Тимошенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
