Л ину в далекий край, де квітувала
Ю ність наша, років розмай. Сльозою
Б рались очі у мами. Хилила голову,
О бличчя ховала, коли з журбою
В дорогу далеку нас проводжала
І на чужині шануватись казала.
В же, як зорі, роки ті далекі. Діти
І внуки, наче лелеки, до бабці летять.
Р азом щоб зігрітись, щоби порадіти,
А ж голоси їх веселі далеко дзвенять.
Д ружно живіть і світіть! Лиш не тлійте!
В іра і правда хай буде глава,
А коли важко - вистоять умійте!
К ажу своїм дітям мами слова
Р адійте життю, як раділа бабуся.
И хоч у мене, як лунь голова
Л юбити і вірити не розучуся…
А нашій бабусі – пошана й хвала.
19.12.2018
