Я знову падав у польоті,
Моя Душа кричала: «Досить!
Хіба комфортне бути в сльоті?
Мудрість не дали лисина і просідь?»
Бездумно я дивився в стелю
Й Там вправно виходив із піке –
Дійсно: де підхопив манеру
Забути: розпач як прийшов, так й піде?!
Лагідне сонечко і щастя
Плідного, мов останнього, дня,
І життя невпинне криласте,
Ніччю сон – політ на крилах в Небуття.
31.08.2018
Дача
