Здається, друже, треба нам померти,
Щоб зрозуміти. Чи хоча б забути...
Опісля смерті чи опісля смерти —
І так, і так щось добре може бути.
У пам'яті не лишиться нічого,
Що турбувало, мучило, щеміло...
І зникне надокучливе «Для чого?»...
І вже не буде ні до чого діла...
І так приємно скрапувати лоєм,
Сухим листком під дерево кружляти,
Із-під кори сочитися смолою
І застигати, тихо застигати...
А як пройдуть мільйони перевтілень,
У райських відродитися чертогах,
Душею чистим, досконалим тілом,
І з думкою: ах ось воно для чого!