В кімнаті холодній та сірій
Немає там вікон й дверей
Чекатиму мовчки валькірій ,
Запрошених смерттю гостей.
Немає там ліжка та люстри
Лиш стіл, сидючи за яким,
Читаю слова Заратустри
Являючись всім і ніким.
Плакат з чоловіком над мною
Із поглядом сповненим зла
Ховається світ за стіною,
Панує людська там імла.
З очей чоловіка в плакаті
Проміння освічує стіл
Листа пишучи в цій кімнаті,
Проснувсь підсвідомо Есхіл.
Свідомістю відданий світу
Й закований злою суддею
Керуючу нею ідею
Співставив морському граніту
Єдина розвага - писати.
Писати прийдеться багато
весь стіл полонили бумаги
Записані в них всі розваги,
Дитячих емоцій там свято
Ніщо не покине кімнати.
Кімната захована в домі
Живуть в нім знання та думки
У кожного ролі відомі:
Закриті усі на роки.
Пусті та німі коридори
На стінах лиш тіні одні
Мов скриньку відкрив хтось Пандори
Лишившись сидіти на дні.
За стінами криються маги
Не чути ніяких людей
Лише - шелестіння бумаги
В кімнатах без вікон й дверей.
Не завжди ми тут проживали
Колись і блукали в імлі
Де правлять лукаві шакали
Життя корабля королі.
та зараз там інший блукає
у пошуці істин буття,
у світі ,де правил немає
стосовно свободи, життя.
Він мислить задуже масштабно
А я , безтурботне дитя
До друзів віднісся нахабно
Кімната - моє укриття.
Все вужчає з днями мій простір
Вже мало лишилось чорнил
Та поки далеко ще гості
Не вкриє папір увесь пил.
Напишу останній мій лист,
Допоки не втратив ще хист,
Допоки чорнила не всохли,
Хоч впав вже давно в дійсність міст,
Листа потойбічного зміст
Вкладаю у мертві я строфи:
''Привіт , старий мій друг.
Давно писав тобі...
Здається ,що-ніколи.
Замкнувся долі круг
Прийшов кінець добі,
Та я вже зовсім кволий.
Ніколи б не посмів
Забути кращі дні,
Важливі дні для мене,
Відсутність лишніх слів,
Розмови ті нудні,
Нудні , проте , натхненні
Ех, скільки було мрій ...
Бажали звершень гір
Розчарувань не знали.
В душі лиш вічний бій
Палкий неспинний спір
Ідей цікавих бали ... "
Чорнила засохли. Кінець.
Без сумнівів, я уже мрець
Хоч досі в очах блискавиці,
В кімнаті занадто вже тісно.
Та опір чинити не хочу
Не хочуть блищати вже очі,
Та зовні хай інше ''Я'' бродить,
Неначе в імлі тій людьській,
Шукатиме шлях до свободи,
Що нею так довго п'янкий
На жаль, мій закінчився час,
З природою маю угоду.
Неначе свіча, майже згас,
Поринув в бездонну я воду.
Він виріс - я ні, він змінився, я - ні,
то ж життєві шляхи у нас різні.
Він йде уперед, я розтану в ночі,
валькірій чекатиму грізних.
5!
