Пам'ятаєш, стояли й немов задихались,
від близькості тіл, від доторків рук,
ми стояли, мовчали і слухали звук,
який бився об землю. І ми усміхались.
Пам'ятаєш, як вперше по венах, мов струм,
мов безсиле зітхання, прорвалась любов...
Ми лежали без одягу, холонула кров,
закривав очі світ і стихав денний шум.
Пам'ятаєш, як вперше ти почув тихе "Так",
і як сльози від щастя рікою з очей,
а опісля ще сотні солодких ночей,
божеволів наш розум і загострював смак.
Пам'ятаєш, як вперше об підлогу стакан,
потім сльози, та вже не від щастя,
й сподівання, що нам все ще вдасться,
і сотні ночей, між якими - туман...
Пам'яташ, стояли й немов задихались,
від близькості тіл і провалля душі,
ми стояли, мовчали й ховали ключі,
і не тямив з нас жоден, чому все так сталось.