На поляні серед лісу
Розмістився хуторок.
Його мешканці - тварини різні,
Від лисиць до мурашок.
Кожен знав з них свою справу,
В дружбі й злагоді жили.
В незвичайній цій державі
Мов щасливими були.
Та був виняток один -
До повного щастя,
Заважала їм завжди
Гусінь полосата.
В цьому хуторі із неї
Усі глузували, насміхалися жорстоко,
Спокій не давали.
Гусінь доброю була,
Ворогів прощала, так їй
Вроди бракувало, а от
Душу добру мала.
Їй хотілось як і всім у своїй
Державі - жити, розважатися,
Трудитись на славу.
Якось вранці приповзла
Гусінь до контори...
- «Хто впустив до кабінету
Цю страшну потвору!
Побудую для контори
Величезний мур,
Щоб не бачить цю потвору…», -
Єрепенив їх директор,
Старий, сірий щур.
Бідна гусінь так злякалась
Й поповзла додому.
Більш її ніхто не бачив
Від випадку того.
День за днем ішло життя
У їхній державі.
І що гусінь зникла,
Вже помітно стало.
Перешіптуються звірі
Все по між собою:
- «Може наша полосата
Зустрілась з бідою?»
Через певний час життя
Знову якось вранці,
Коли сонце встало,
В незвичайну цю державу
Гостя завітала.
Та вона була красуня,
Ніби із картини:
Очі сяяли у неї,
Як ті дві перлини,
Оксамитово - рожеві
Мала вона крила,
Загалом ця королева
Всіх заворожила.
Як зазвичай між собою
Звірі шепотіли:
- «Хто ж така ця наша гостя
Звідки прилетіла?»
Коли звірі всі зібрались
Біля їх контори,
Гостя голосно сказала:
- «Рада бачить вас усіх,
Я ваша потвора.»
Сірий щур неподалік,
На пеньку стояв,
Як впізнав він її голос,
Так з пенька і впав.
І привітно всі вітали
Гусінь полосату,
Не очікував ніхто,
Такого результату.
Та й вона зла не тримала,
Їх пробачити змогла,
Завдяки душі терплячій
Вона успіху досягла.
І нехай найкращу в світі
Вроду мусиш мати,
Про красу душі своєї
Варто всім подбати!