Здеріть із мене шкіру, обпечіть вуста
аби забула дотики до нього ніжні,
у голові така пітьма густа,
що болем міряю без нього тижні.
І серце ж обривалось разів сто,
і вже душі уламків не зліпити.
Моє життя як мохом поросло,
це ніби тіло навпіл розділити.
Нема без нього спокою вночі,
а вдень ховаю сльози на обличчі.
І замість музики мені кричать сичі,
блукаю тінню на нічнім узбіччі.
Здеріть із мене шкіру, обпечіть вуста -
не хочу я торкатись більш нікого,
бо з серця з ранами любов не пророста,
щасливою не вмію жить без нього.
