Я забута і я забита,
Я промінь, покинутий у глибині пустель,
Нікому не потрібний тут, мов тихий день.
Безмежжя, яскравий сон із лоскотом на носі
Від пір'я мрій, духмяних почуттів.
Досі
Я не була старанним учнем правди,
Моєю матір'ю солодка вигадка вважалась.
Ввижалась
Музика, гучна та дика, що морем
Розлилась із кубку кави.
Спадали
На думку дії лицарів відважних,
Тих, що кохали, а потім проклинали
Самотню Даму Серця -
Фігуру з порцеляни,
Крихку та гнівну.
Сонце -
Моє бажання, щастя і надія,
Пригнічена гірко-солодка мрія.
Я впораюсь? Ніхто не знає,
Хоч, народившись праведним пророком,
Себе картає
За неможливість дихати й страждати
Через надмірний потяг до любові.
Всі фатуми і долі
Запліснявіли, вкрились буйним мохом,
Смарагдовим трунком
Нещасної душі-забрьохи,
Що солодко обмащує шорстку поверхню.
Зверхньо
Ти споглядаєш крізь вуаль
Туманно і закурено тонку,
Я йду.
Бо впораюсь. Однак,
На смак
і колір
Ти не знайдеш квітуче почуття любові.
І знову музика грайливосніжна,
Пострілогучна, дзвінколунна і темно-ніжна
В очах твоїх. Мені вже не потрібних.
Trzy krótki "гав".
Бувай.
*Trzy krótki - три короткі