Я хочу заплакати стоячи
Навколішки перед світом білим,
Ні слова грішного не мовлячи,
Зруйнувати подихом стіни.
Стіни війни і розпуки,
Вкриті попелом бійні,
Я простягну свої руки,
Скроплені болем осіннім.
Осіннім, бо сльози - то дощ,
Він - кислота, що душу пече,
Священних полів сліпа нехворощ
В жилах зіллям п'янким тече.
Тече у тріщинах люду,
Їх вадах і виразках люті;
Минулого крихкі етюди
Народом свідомим забуті.
Я хочу заплакати стоячи
Від справедливості ласої,
Скривавлені рани не гоячи,
Відчути рубці часу. І
Цвісти синім цвітом квітневим
І літнім золотом полудневим,
Країни коханої вродою
Зірвать павутиння незгоди.
