Ми зможемо зродити щастя -
Незриму магію життя,
І у страшні часи ненастя
Зламати ґрати забуття.
У наших жилах - чорна кров,
Це суміш диких почуттів,
Ми діти сонячних дібров,
Пшенично-золотих полів.
Нас викохали сільська хата
І дух романтики козацтва,
Ще доля наша не зім'ята,
Бо віримо в небесні братства.
Цукрово-хлібні вівсяні кістки
І шкіра, спечена на сонці,
А брови - дерев'янії містки -
Ми подаруєм українську вроду дочці.
Ми синові дамо ім'я Тараса
Або Івана - ревного бійця.
І міць його - майбутнього украса -
Розтопить скостенілі злі серця