Кому, як не тобі,
довірити свої думки?
Кому, скажи, кому?
Бракує мені ще доріг,
бракує недописаних картин,
мало мені цього, забудь..
З ким мені, як не з тобою,
слухати звуки дощу за вікном?
З ким іще? Нема ж нікого..
Ніхто так не подарує спокою,
як ти своїм голосом крізь сон,
як ти вмієш, шепотом зову..
Немає і не буде схожих,
у кожного ж слова свої,
такі чужі і рідні разом,
ніхто так не зможе,
бо ніхто ще так не зміг,
розтопити єдиним дотиком увесь лід одразу.
