Ти, вмивана потоками інформаційного бруду.
Ти, що зростаєш під небом війни.
Яке вони мають право тебе любити?
Яке вони мають право називатись твоїми дітьми?
Та, котру обдуривши просять вірити.
Котру в рабство продавши, вмовляють ще не здаватися.
Кажуть, що допоможуть і копають тобі могилу,
Не припинивши на смерть сподіватися.
Ти, окраденою в огні збуджена.
Ти, що скоро станеш німою.
Опустивши очі в інших просити навчена,
Навчена тримати в руках зброю.
Зацькована, зранена, змучена,
Гнана єдиним бажанням - жити!
Та, що про неї мріяв Шевченко...
Та, що її Сосюра казав любити...
