Мабуть, за свої гріхи я потраплю у пекло, де цілодобово гратиме панк-рок та голяка бігатимуть психи і терористи. Там литиметься водоспад із абсенту й самбуки, ростимуть плантації марихуани, а вітер безжально ґвалтуватиме прокурені легені й злягатиметься із обличчям. Мене урочисто вітатимуть з квітами та поцілунками, а потім надягнуть корону на голову й наречуть тут Верховною. Царський за́мок стоятиме на лаві із гарячої крові, а замість риб, раків і жаб плаватимуть залишки людських спотворених тіл. Прислуговуватимуть мені маніяки та вбивці, готуватимуть обіди – гурмани-канібали, а розважатимуть – відчайдушні самогубці. Там буде весело – я обіцяю… Думаєте, це все фікція і параноя? Але я збудую ідеальне пекло: без болі, розчарувань та образ, які, мов хижа зграя вовків, смакують бажану здобич. Завжди знала, що Світ вже списаний на мінімум, про Рай завше не мріяла, тому символічно було бачити в снах вогонь, який пестить вії та обіймає холодну сутність. Я – ходяче забруднення, зіткане із сумнівів та чужих помилок, що надсилає повітряні поцілунки, а насправді підсовує договір із лукавим. Одягнувши чорничну мантію на оголене тіло, я з’являюсь на перехресті теплокровним смертним істотам у образі прекрасної Діви. Вони вийдуть із дитячих ілюзій всі в сльозах і скажуть: «Нам тут так незатишно й сумно!», на що гучно засміюсь, бо совість моя розміром із аорту.
Ти мені завинив 3 поцілунки, солодкий: за маму, за тата, за наш дивний союз. І я б давно вже послала тебе до чорта, але вибач, любий, як нескромно знову кликати тебе в гості…
Ого...Саме той момент,коли немає слів...Таке нечасто буває,але прочитавши ваш твір...Це дивовижно!З перших слів у голові вимальовується ця моторошна картина..
Незайманий займенник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
