І ніщо вже за тобою не покличе
Ані в сни, ані на край землі.
І розправивши багряні крила
Пристані покинуть кораблі.
І зникатимуть на обрії вітрила,
Що так мріяли про сині далі.
Я ж спокійна і така безсила
Буду проводжати на причалі.
Гнані вітром, точені водою,
Надивившись на чужі світи,
Завітають не в одну ще гавань,
Та своєї їм не віднайти.
Бо хоч знову сходитиме сонце,
Припиняючи на морі шквал,
Потьмяніють вогняні вітрила.
Пустуватиме причал.
