Ти знаєш, у кохання фарб немає.
Є тільки тінь душі, що десь жевріє,
Безмірна доброта усіх прощає,
Та час сліпий - без пам'яті все змиє.
Вона - зепечена скоринка долі,
Її володар - дужий командир:
Шукає у безмежному просторі
Бліді краплинки - едельвейси гір.
Туманить розум волошкове поле,
Тут море й небеса в вінку сплелись,
Відібраний на мить окраєць слова
У вічність перетворить стиглу злість.
Той гнів - сліпучий промінь забуття,
Отрутою бажань і спаленої цноти
Народжений; сколисаний зрання,
Сконає, як невіглас, вечору супроти.
Самотній князь чи грізний генерал,
Залишивши в пітьмі юнацькі ігри,
Вживляє в скелю пам'яті кинжал,
Що загострили ніжно-хтиві тигри.
Ніч.
