Люба моя вчителько, вчителько-сусідко,
Знову блима вогник в Вашому вікні.
Це вже у нас з Вами професійна звичка –
Довго не лягати спати уночі.
Я до Вас, сусідонько, перейду городами,
Ви мені розкажете, як пройшов Ваш день,
Як за картопляно-курячими клопотами
Вас і досі тягне в школу до дітей.
Сняться Вам конспекти, зошити й задачі,
Хуліган Андрійко й двієчник Мишко…
Дзвоник Вам і досі служить за годинник,
Пам’ять зберігає, що пройшло давно…
Так і не навчилися Ви ходить розмірено -
Все бігцем, швидесенько, наче на урок,
І, як і раніше, свято найтривожніше –
Це для Вас, учителько, випускний дзвінок.
Вчительські хвороби підступають стиха –
Тиск і невралгія, і серцебиття.
Всю себе до крапельки віддали Ви дітям,
Присвятивши школі вчительське життя.
Вчительці на пенсії важко жить у спокої,
Звикли все життя Ви буть у метушні.
Ось тому і світиться, вчителько-сусідонько,
Вогник, наче зіронька, в Вашому вікні