Руки терпнуть від спогадів різних,
Що у мозок життя закликає.
Серед хмар їх пухнастих та грізних
Знову двері в той світ відкриває.
Скільки зроблено справ не для себе,
Скільки буде ще створено далі.
Чи важливо це було для тебе...
Чи потрібні мені ті медалі...
Повз донизу даруючи крила,
Повертався штовхнути вперед.
Діставав і ковтав твою кризу,
З гіркоти повертаючи в мед.
Без підтексту, без користі, просто,
З серця брав і давав допомогу.
Я чекав не свого, твого росту.
Я програв за твою перемогу.
Дивні спогади линуть потоком.
Так багато…не хочу лічити.
Огорожа-свідомість під током,
Все одно цю юрбу не згубити.
Вдячність – є, і невдячність – існує...
Просто вибір у кожного свій.
Хтось поможе,а хтось просачкує -
- особистий життєвий двобій.
