Україна, наче нежить,
свербить в носових
порожнинах сусідів,
для яких українське
повітря вірус,
до якого ніяк
не можеш звикнути,
якщо ти не уявляєш,
як це дихати лісовим
подільським ранком
з косою в руках,
як лежати десь
на полонині
і дивитись в синє небо,
як гладити руками
збіжжя на полі,
що ховається аж
за небокрай,
як відчувати,
що ось-ось незабаром
почнуться жнива
і на стіл ляжуть перші
паляниці
нового врожаю,
Для яких сісти
за один стіл із сусідом
і заспівати пісню,
яка буде оспівувати
цю землю,
небо і людей,
що працюють і жиють тут,
це все-одно,
що підхопити нежить,
від якої немає ліків,
що не дає спокійно спати, жити і дихати.