Я вільна.
Низькі будинки,
Високе залізне небо,
Фарбоване в сірий колір.
Розбитті старезні фари.
Насовую рваний комір
І кличу: летіте, мари!
Не страшно!
В чужих під’їздах,
Сама чи із кимось – хтозна,
Курю, аж звертає мізки,
Аж на думки лізе втома.
Хоч сиплються стелі з жаху
В крутих і вузьких коридорах,
Затерплим махну з розмаху
Крилом –
І вже ніби в горах,
На дахах, на черепиці,
Сиджу і підморгую фарам.
Лиш плескає вітер по пиці
І хочеться спати хмарам…
А можу піджати крила –
До дверей униз зірватись,
Втаранюсь в асфальт із сили!
Подерта, здурівша, мила,
Я вільна
Зовсім не вертатись.
