Приходиш —
а у тебе інопланетянин
на дивані.
Сидить і дивиться
телевізор.
На столі —
твоя чашка
з недопитою кавою.
Відчуваєш себе ведмедем,
але прибулець
на дівча
аж ніяк не схожий.
Береш віника,
щоб позбутись
нахабного гостя.
З шаленим криком біжиш
на нього.
Не реагує.
Кричиш голосніше —
не пробирає.
У розпачі
замовкаєш.
Тиша.
Раптом бачиш
сльози
на темних очах прибульця.
Зворушений,
дбайливо змахуєш їх
віником.
А потім сідаєш поруч,
на дивані.
Допиваєш залишок кави.
Ну а що?
Прибульці —
теж люди!
