Позвониш: Невчасно? Завчасно?
Накотиш слова ураганом…
Не змовчиш.
Затихнеш розв’язно,
І знову почнемо за планом
Вечірні бої зі сльозами
За краплі останні свободи,
За право зализувать рани,
За логіни довгі й пін-коди,
За осені рідкі дарунки,
За мрії в шикарних спідницях,
За право вмирати із трунків,
Можливість губитись в річницях…
Кричу, відвойовую слово.
Мовчиш, по складах відриваєш.
Дзвінок…
Нас забракне без цього:
Я – гасну, ти – іскри кидаєш.