Поважний мер такого ж міста
Побачив сон й … спітнів –
аж край:
Ще б пак!
Зібрався шашіль цукор з’їсти,
Ну і на гречку – неврожай.
Засумував:
«Це як же бути?
Без гречки я не обійдусь.
Біда.
Електорат не обманути,
Бо бачить він, куди годжусь.
А так було б усе до ладу,
Аби легенько, залюбки
Оце
Пропхнувся у Верховну Раду,
Забув про гречку, буряки…
Аби творив якісь закони,
У кнопкодави записавсь,
А ще –
Доляри мав, ієни, бони,
З бомондом політичним знавсь.
Для себе й братика Омелька –
Нехай до праці теж звика –
Так-так,
Купив би в Києві земельки
Біля ліска, а чи ставка.
Звів особняк би.
Це лиш заспів.
Бо для білявої Катрин –
Еге ж! –
Придбав би дачу в Конче Заспі,
Дочці – завод шампанських вин.
Кума – також вродлива пані.
Забуть про неї – просто гріх.
Адже
Не раз ми парилися в бані
І… Це, звиняйте, не для всіх.
Отож кумі куплю машину –
Нехай провідує мене.
Що-що?
Ото не гречка?
Конюшина?
Омелько-брат гусей жене?
Та цур тобі!
Дивись, ще вкусить!..
Гусак клятущий аж сичить…
Ой-ой!
Біжать до ліжка он-о гуси…
Прокинувсь мер.
Блідий.
Мовчить…
Та ось дзвінок.
Хапає трубку.
«Що кажеш?
Цукру прикупив?
Ще що?
Гречки вагон?
Японську грубку?
Щоб ти у щасті довго жив!»
На ліжку сам присів скраєчку:
«Ти ба’, ще родять буряки…
Поля…
На них вже достигає гречка...
Е, буду мером.
На віки!»